Вирок від 31 серпня 2026 р. у справі №546/472/26 — Решетилівський районний суд Полтавської області

єдиний унікальний номер справи 546/472/26

номер провадження 1-кп/546/59/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 та секретаря судового засідання ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 лютого 2026 року за № 12026170440000142, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродження с. Кукобівка Решетилівського району Полтавської області, українця, громадянина України, який зареєстрований та фактично проживає по АДРЕСА_1 , має середню освіту, не працює, не одружений, має на утриманні неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на військовому обліку призовників, не депутат, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України,

встановив:

Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнаного судом доведеним

24 лютого 2026 року близько 18 години 10 хвилин ОСОБА_4 перебував на подвір`ї домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . У цей момент на ґрунті побутових непорозумінь з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у ОСОБА_4 виник прямий умисел на спричинення останньому тілесних ушкоджень.

Реалізуючи свій кримінально протиправний намір, спрямований на заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, 24 лютого 2026 року близько 18 години 20 хвилин ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс потерпілому три удари кулаком правої руки в ділянку голови зліва, в результаті чого останній впав на землю. У момент коли ОСОБА_8 лежав на землі ОСОБА_4 наніс останньому декілька ударів ногами по голові, тулубу та правій руці, якою потерпілий прикривав голову. У результаті вказаних протиправних дій згідно з висновком судово-медичної експертизи від 06.03.2026 ОСОБА_4 спричинив ОСОБА_8 тілесні ушкодження у вигляді: закритого крайового перелому нігтьової фаланги 4-го пальця правої кисті, яке кваліфікується як ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я; синців у ділянці нижньої повіки лівого ока, в лобній ділянці справа з осадненою поверхнею, в завушній ділянці справа, на зовнішній поверхні правого плеча в середній третині, на переднє-боковій поверхні грудної клітки зліва, кожен з яких кваліфікується окремо, як легке тілесне ушкодження.

Своїми протиправними діями, що виразилися у спричиненні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, тобто умисного ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КК України.

Позиція учасників кримінального провадження

У судовому засіданні 01 вересня 2026 року прокурор ОСОБА_3 вважала, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване ОСОБА_4 кримінальне правопорушення вчинене останнім, тому просить суд визнати його винуватим та, ураховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання, просила призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 122 КК України у виді обмеження волі на строк один рік, на підставі ст. 75 КК України просила звільнити обвинуваченого від відбування покарання із встановленням іспитового строку тривалістю один рік.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, визнав повністю та зазначив, що 24 лютого 2026 року близько 18 години 00 хвилин він повертався до свого подвір`я та побачив, як звідти виходить ОСОБА_8 . Оскільки той наносив тілесні ушкодження його брату, то він вдарив його тричі в обличчя, після того ОСОБА_8 упав. А потім наніс ще декілька ударів ногами по тулубу ОСОБА_8 . Свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, із запропонованим прокурором покаранням згоден. Зазначив, що наразі він із потерпілим примирився і той не має до нього жодних претензій.

Потерпілий ОСОБА_8 у судове засідання 01 вересня 2026 року не з`явився, 30 липня 2026 року подав до суду заяву, у якій просив розглядати кримінальне провадження за його відсутності. На суворому покаранні не наполягає, не заперечує проти призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням статті 75 КК України. Будь-яких претензій до обвинуваченого не має (а. п. 21).

Підстави, за яких суд не досліджує докази сторін обвинувачення та захисту

Ураховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_4 у повному обсязі визнав свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, судом встановлено, що учасники судового провадження, у тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності позиції обвинуваченого, роз`яснивши обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження у апеляційному порядку, вислухавши думку присутніх в судовому засіданні учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.

З огляду на викладене, допитавши обвинуваченого та дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують обвинуваченого, суд дійшов висновку щодо доведеності винуватості поза розумним сумнівом ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України.

Обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання, висновки досудової доповіді

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 судом не встановлено.

Мотиви призначення покарання

Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61 Конституції України).

Відповідно до статті 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог статті 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки кримінального правопорушення, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Окремим виявом справедливості є відповідність покарання вчиненому злочину, що передбачає призначення відповідного покарання, яке має бути домірним злочину.

Виходячи з мети покарання й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При обранні виду і міри покарання суд ураховує тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину. Також суд ураховує наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання, те, що обвинувачений критично відноситься до своїх дій, щиро розкаявся. Також суд ураховує стан здоров`я обвинуваченого, який за медичною допомогою до лікаря психіатра та лікаря нарколога не звертався, його молодий вік. Крім цього, судом ураховується думка прокурора, який просив призначити покарання обвинуваченому у виді обмеження волі на строк один рік та звільнення на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання із встановленням іспитового строку та думка потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні та не заперечує проти призначення ОСОБА_4 покарання із застосуванням статті 75 КК України.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим – джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

У справі «Бакланов проти росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Санкцією ч. 1 ст. 122 КК України передбачене покарання у виді виправних робіт на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк до трьох років.

Ураховуючи сукупність вищевказаних обставин, суд доходить висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно призначити покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік та на підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання із встановленням іспитового строку тривалістю один рік.

Призначення ОСОБА_4 саме такого покарання буде відповідати принципу необхідності та достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.

Разом із цим суд, діючи відповідно до положень ч. 1 ст. 76 КК України, покладає на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Ураховуючи ту обставину, що стосовно обвинуваченого запобіжний захід не застосовувався, а сторони провадження не заявили клопотання про застосування запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для застосування запобіжного заходу до набрання вироком законної сили відносно обвинуваченого.

Цивільний позов по даному кримінальному провадженню не заявлявся. З урахуванням цього суд вважає за необхідне роз`яснити положення частини 7 статті 128 КПК України про те, що особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

По даному кримінальному провадженню процесуальні витрати та речові докази відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 100, 124, 349, 373, 374, 376, 474, 475 КПК України, суд

ухвалив:

Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 122 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Звільнити ОСОБА_4 на підставі статті 75 КК України від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_4 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що відповідно до частини 1 статті 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_4 не обирати.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду через Решетилівський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до частини 2 статті 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Відповідно до частини 15 статті 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку.

Суддя ОСОБА_1