Рішення від 27 серпня 2026 р. у справі №542/927/25 — Новосанжарський районний суд Полтавської області

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/927/25

Провадження № 2/542/221/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року селище Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді – Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретаря судового засідання – Чиж Л.О.,

позивачки – ОСОБА_1 ,

представника позивачки – адвоката Грузіна М.М.,

представника відповідачки – адвоката Олійник Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Нові Санжари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, –

В С Т А Н О В И В :

26.05.2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачки, посилаючись на наступні обставини: упродовж жовтня 2022 по лютий 2025 років вона працювала менеджером в Cheetah_english - онлайн школі з вивчення англійської мови, директором якої була ОСОБА_2 та з якою вони мали довірливі відносини.

В період часу з 30.08.2023 року по січень 2025 років ОСОБА_2 неодноразово отримувала грошові кошти в борг, які вона їй перераховувала на кредитну картку та які остання використовувала на свої потреби. Кошти відповідачка просила регулярно і вона їй перераховувала шляхом електронного переказу зі своїх кредитних банківських карток на її. При цьому кошти відповідачка повертала і боргу не мала.

З 15.06.2024 року відповідачка позичила в неї кошти з її кредитної картки АТ КБ «Приватбанк», а з 27.11.2024 року вона їй перерахувала гроші з банківської картки AT «Універсал банк» (монобанк).

Позивачка вказує, що зазначені кошти перераховувала, позичаючи їх відповідачці, зі своїх кредитних карток: АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_1 (рахунок НОМЕР_2 ) та AT «Універсал банк» (монобанк) № НОМЕР_3 (рахунок НОМЕР_4 ). А позичальник повертала їй кошти на ці дві картки, а також на розрахункову картку АТ КБ «Приватбанк» НОМЕР_5 (рахунок НОМЕР_6 ), з якої, вона в свою чергу, перераховувала гроші на погашення кредитного ліміту, який використовувався в інтересах позичальника ОСОБА_2 .

Певний час відповідачка повертала отримувані в борг кошти і при цьому компенсувала проценти за використання кредитного ліміту, останній раз їй перерахувала кошти за проценти за використання кредитного ліміту в березні 2025 року, а на погашення боргу в січні 2025 року.

Так, між ними була усна домовленість про надання відповідачці кредитних коштів у національній валюті України - гривні, які відповідачка зобов`язувалась повернути та відшкодувати витрати за використання кредитного ліміту.

Таким чином, між нею та відповідачкою у період з 30.08.2023 року по січень 2025 року склалися договірні відносини позики. Відповідачка неодноразово зверталася до неї з проханням надати грошові кошти в борг, а вона перераховувала грошові кошти на банківську картку відповідачки. При цьому коли ОСОБА_2 перестала повертати борг, в разі якщо дозволяв месенджер, видалила всю переписку, яку дозволяють можливості месенджера.

Частину отриманих коштів відповідачка повернула шляхом перерахування на банківську картку. Однак, починаючи з 27.02.2025 перестала повертати позичені кошти, лише кілька разів перераховувала незначні суми для погашення відсотків за використання кредитного ліміту. Загальна сума неповернутого боргу становить 92 983 грн 26 коп.

Після виникнення боргу відповідачка змінила постійне місце проживання та ухиляється від спілкування з нею, що свідчить про небажання добровільно виконати свої зобов`язання та повернути борг.

Позивачка вказує, що наявні роздруківки банківських переказів, а також її переписка у соціальних мережах з відповідачкою підтверджують, що остання зобов`язалася перед нею повернути отримані у борг кошти у розмірі 92 983, 25 гривень.

Просила стягнути з відповідачки на її користь суму основного боргу в розмірі 92983,25 грн., а також судові витрати.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30.05.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 24.07.2025 року (том 1 а.с.160).

Ухвалою суду від 30.06.2025 року задоволено заяву представника відповідачки адвоката Олійник Л.М. про проведення судових засідань в режимі відеоконференції (том 1 а.с.173).

Ухвалою суду від 23.09.2025 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 23.10.2025 року (том 1 а.с.219).

Ухвалою суду від 23.10.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання позивачки ОСОБА_1 про участь свідка в судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 1 а.с.227).

Ухвалами суду від 20.11.2025 року, від 18.12.2025 року, від 21.01.2026 року забезпечено участь свідка в судовому засіданні в режимі відеоконференції (том 1 а.с.234, том 2 а.с.6, том 2 а.с.19).

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримувала заявлені вимоги, пояснила, що з відповідачкою ОСОБА_2 вони були подругами з дитинства. ОСОБА_1 організувала онлайн школу з вивчення англійської мови та відповідачка запропонувала їй там працювати. Так, з 2023 року по лютий 2025 рік вона працювала в цій школі менеджером, де вона робила рекламу, спілкувалась з учнями, за що ОСОБА_2 платила їй заробітну плату двічі на місяць. Однак офіціально вона не була оформлена. Заробітну плату ОСОБА_2 перераховувала їй на банківську картку. З 2024 року ОСОБА_2 почала брати у неї гроші в борг на власні потреби чи на виплату заробітної плати вчителям онлайн школи. Для того, щоб позичити кошти, вона брала кредити в банку та перераховувала грошові кошти на банківську картку відповідачки. Кожного разу це були різні суми, призначення платежу вона не зазначала. Будь-якого письмового договору, зокрема, позики вони не укладали, розписку ОСОБА_2 також не писала. Однак ОСОБА_2 визнавала існуючий борг, вона погашала заборгованість та відсотки за користування кредитними коштами. Про це свідчить листування в месенджерах та виписки з її банківських рахунків. В 2024 році ОСОБА_2 припинила повертати гроші, які вона у неі позичала. Востаннє вона погасила відсотки за кредитом в квітні 2025 році. В лютому 2025 році вона, позивачка, звільнилась зі школи. Будь-якої спільної діяльності щодо школи між ними не було та гроші вона в розвиток школи не вкладала, вона була менеджером та отримувала заробітну плату, яку їй платила ОСОБА_2 .

Позов просила задовольнити.

Представник позивачки адвокат Грузін М.М. в судовому засіданні підтримував заявлені вимоги, надав пояснення аналогічні викладеним в позові. Позов просив задовольнити.

В подальшому позивачка та її представник в судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи (том 2 а.с. 59-60, 67), надавши заяви про розгляд справи без їх участі (том 2 а.с. 65, 68).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України (том 2 а.с.13-14, 30-31, 37-38, 41-42, 61-62).

Представник відповідачки адвокат Олійник Л.М. в судовому засіданні підтримала наданий відзив на позов, надала пояснення аналогічні викладеним в ньому. В задоволенні позову просила відмовити.

Так, 30.06.2025 року представником відповідачки адвокатом Олійник Л.М. надано відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідачка не може погодитися з позовними вимогами з огляду на їх безпідставність (том 1 а.с. 167-171).

Щодо наявності трудових відносин між сторонами зазначає, що позивачка ніколи не перебувала з ОСОБА_2 у відносинах «роботодавець - найманий працівник», як зазначено в позові.

Між сторонами не укладався ані договір підряду (ст. 837 ЦК України), ані договір про надання послуг (ст. 901 ЦК України), ані трудовий договір (ст. 21 КЗпП України), про те, що робота виконується працівником за певною посадою, спеціальністю, кваліфікацією, визначеною трудовою функцією.

Позивачка стверджуючи, що перебувала у трудових відносинах з відповідачкою, при цьому не надає ані копії трудової книжки, ані наказу про прийняття на роботу.

Жодних договорів, на підставі яких у відповідачки виник (міг виникнути в майбутньому) обов’язок сплати коштів або ж повернення отриманого за договором, сторони не укладали.

Відповідачка повідомляє, що між ними був спільний проєкт на паритетних засадах, спрямований на розробку освітньої програми, куди вкладалися спільні зусилля та кошти. Кожна із сторін, вкладаючи кошти, несла індивідуальні ризики їх втрати. Але внаслідок непорядних дій з боку позивачки створення даного проєкту було припинене, а фінансові втрати виникли у відповідачки, що підтверджується банківськими виписками, доданими позивачкою до позовної заяви.

Щодо посилань позивачки, як на підтвердження позовних вимог, на довідки з банківських установ, то з них вбачається, що відповідачка перерахувала позивачці більшу сум, ніж отримала від неї.

Так, з виписки по картковому рахунку, що відкритий в АТ «УніверсалБанк», вбачається, що за період з 01.01.2022 по 01.04.2025 ОСОБА_1 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_2 46800 грн., а отримала від неї за цей же пеірод – 202638 грн.

А з виписками по рахунку позивачки, що відкритий в АТ КБ «ПриватБанк», вбачається, що ОСОБА_1 перерахувала на картковий рахунок ОСОБА_2 167886 грн., а отримала від неї 542190,21 грн.

Отже, по взаємовідносинам з відповідачкою кредитове сальдо позивачки становить 530142,21 грн.

Щодо наявності договірних відносин позики між сторонами звертає увагу, що позивачка не зазначила конкретних підстав та мети перерахування коштів відповідачці та у зв`язку з цим очікування щодо такого перерахування коштів.

Таким чином, вважає, що твердження позивачки про наявність підстав для повернення перерахованих грошових коштів та компенсації відсотків з огляду на відсутність як письмової, так і усної домовленості про це, є необгрунтованими.

Також вказує про те, що позивачка не вказувала у платіжних дорученнях призначення платежу – надання позики та взагалі не надала будь-яких доказів на підтвердження тих обставин, на які вона посилається, а банківські довідки вказують лише на те, що грошові кошти перераховувалися з банківської картки позивачки на банківський рахунок відповідачки, і жодним чином не доводить походження коштів, їх власника, підстави таких перерахувань та хто у цих відносинах є боржником, а хто кредитором.

Щодо скрінів листування в месенджерах вказує, що відповідачка не визнає, що таке листування мало місце між сторонами та стверджує, що додані до позовної заяви скріни є сфабрикованими.

10.07.2025 року позивачкою ОСОБА_1 надана відповідь на відзив (том 1 а.с. 182-189), в якій вважає викладені у відзиві на позовну заяву доводи необґрунтованими та такими, що не спростовують підстав і доказів, викладених у позовній заяві.

Щодо заперечень відповідачкою факту наявності трудових відносин вказує, що у позовній заяві надані докази, які вказують на систематичне виконання нею трудових функцій в онлайн-школі під керуванням ОСОБА_2 , зокрема регулярні перерахування грошових коштів на її рахунки з призначенням "зарплата" тощо, а також скріни листування, де зазначається її участь у роботі.

Вказує, що навіть без письмового договору, сам факт виконання роботи свідчить про трудові відносини. Вона виконувала роботу менеджера, як працівник - організовувала онлайн-уроки, здійснювала комунікацію з вчителями, учнями та батьками, проводила співбесіди з потенційними вчителями, збирала і накопичувала дані про оплату учнями чи батьками за уроки, які скидали їй у фейсбук чи в особисті повідомлення для подачі їх ОСОБА_3 (при цьому кошти надходили на чеські, польські та українські рахунки ОСОБА_2 ), виконуючи щоденні завдання та вказівки відповідачки.

За виконувану роботу з жовтня 2022 року до лютого 2025 року систематично отримувала заробітну плату. Майже постійно після перерахунку коштів в месенджерах роботодавець писала, що кошти є заробітною платою.

З її сторони це не була участь у спільному проекті, оскільки вона не здійснювала інвестицій/вкладень, а виконувала роботу менеджера; між учасниками правовідносин був відсутній розподіл ризиків/прибутків, а отримувала лише дохід – заробітну плату; вона мала статус працівника, так як виконувала лише вказівки роботодавця; кошти позичались у борг відповідачкою як у знайомої для своїх потреб, які вона витрачала за своїм розсудом; вона мала графік роботи з 12-00 год до 23-00 год щодня — в цей час повинна бути на зв`язку на двох телефонах з месенджерами для комунікації з зазначеними вище особами. Вихідний п`ятниця чи субота за вказівкою ОСОБА_2 (один раз на тиждень).

Позивачка зазначає, що твердження відповідачки про спільний проект не підтверджено жодними доказами. Натомість у матеріалах справи містяться докази, що вона перераховувала грошові кошти з особистих кредитних карток, коли відповідачка просила їй їх надати, а остання їх частково повертала, визнаючи заборгованість. Жодних документів про створення спільного проекту, інвестування чи спільне управління відповідачкою не надано, наприклад відсутній письмовий договір про спільну діяльність, про яку стверджує відповідачка. Та твердження про "спільний проект" повністю спростовується її власними діями. Після припинення відносин, відповідачка ще протягом певного часу перераховувала кошти позивачці за банківські відсотки за користування її кредитним лімітом, який не був погашений з вини боржника. Цей факт прямо та однозначно підтверджує, що між сторонами існували саме позикові відносини, а не "спільний проект".

Щодо договору позики, вважає, що нею надано докази, що нею зі своєї кредитної картки перераховувались кошти відповідачці, яка ці кошти повертала, в тому числі і кошти за проценти за користуванням кредитними коштами, що підтверджується рухом коштів по банківським рахункам. Також про наявність відносин позики і боргу відповідачка писала зі свого номеру телефону у месенджерах, як під час повернення частини боргу, так і підсумувала розмір наявного боргу - до того часу, як припинила сплачувати борг.

Щодо листування у месенджерах, відповідачка стверджує, що скріни листування сфальсифіковані, однак не надає жодного підтвердження цьому. Листування містить дані, які дозволяють встановити особу автора, контекст, часові межі, і тому відповідно до практики Верховного Суду, такі докази є допустимими.

Щодо розрахунків позивачка зазначає, що відповідачка безпідставно включає до розрахунків "отриманих" нею коштів суми, які є її заробітною платою, що сплачувалася відповідачкою за фактично виконану трудову функцію. Кошти, які вона "отримала" від відповідачки (зазначені відповідачкою як 202 638,00 грн та 542 190,21 гри), є переважно оплатою її праці, яка не має жодного відношення до повернення позикових коштів чи розрахунків у рамках "спільного проекту". Це зовсім інші за своєю правовою природою платежі. Вона надала детальний аналіз руху коштів по банківських рахунках, де чітко розмежовано призначення переказів. Цей аналіз дозволяє відокремити суми, які були переказані відповідачці як позика, від сум, які вона отримувала як заробітну плату.

Про наявність відносин позики і боргу, а також про його розмір, неодноразово писала відповідачка зі свого номеру телефону у месенджерах. У цих повідомленнях визнавала заборгованість, а також частково повертала кошти, в тому числі за проценти за користуванням кредитними коштами. Це прямо суперечить твердженням відповідачки про відсутність боргу.

Суд, заслухавши у вступному слові пояснення позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Грузіна М.М., представника відповідачки адвоката Олійник Л.М., допитавши свідків, дослідивши письмові докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, надавши їм оцінку у сукупності з дослідженими матеріалами справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає, виходячи з такого.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, вона знайома з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 . З жовтня 2022 року ОСОБА_1 почала працювати менеджером у ОСОБА_2 . В 2023 році ОСОБА_2 почала брати в борг у ОСОБА_1 грошові кошти, які ОСОБА_2 їй повертала, але згодом припинила повертати кошти. На даний час їй відомо, що сума боргу становить більше 100000 грн. При цьому ОСОБА_1 борг визнавала, а також визнавала наявність боргу й за відсотки за користування такими коштами. В квітні 2025 року був останній платіж від ОСОБА_2 в рахунок погашення боргу ОСОБА_1 . Їй про це відомо, оскільки ОСОБА_1 показувала їй листування в месенджерах з ОСОБА_2 , скріни СМС повідомлень, де ОСОБА_2 просила позичити гроші. Про факт роботи ОСОБА_1 у ОСОБА_2 їй відомо, оскільки ОСОБА_1 працювала при ній, вона була присутня при тому, як ОСОБА_1 спілкувалась по роботі з клієнтами та вчителями. Також один раз вона була присутня при тому, як ОСОБА_1 перераховувала гроші на банківську картку, яка зі слів ОСОБА_1 , належала ОСОБА_2 . Щодо спільної діяльності між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їй нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що ОСОБА_1 є дочкою її подруги, а у ОСОБА_2 вона була класним керівником. Їй відомо, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були подругами. Їй відомо зі слів матері ОСОБА_1 та самої ОСОБА_1 , про те, що вона, ОСОБА_1 , працювала в онлайн-школі менеджером близько 3 років, отримувала заробітну плату. А також 14.01.2024 року вона була на святкуванні Дня народження матері ОСОБА_1 та бачила як ОСОБА_1 весь час була з телефоном та проводила співбесіду з вчителем. Вона розпитала у неї про характер роботи та ОСОБА_1 розповіла, що вона працює менеджером, вона шукає учнів, робить рекламу, проводить співбесіду з вчителями. Хоча в 2024 році ОСОБА_1 була офіційно працевлаштована в дитячому будинку-інтернаті, вона у вільний від основної роботи час працювала в онлайн-школі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 (це було рік зі дня смерті матері ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 просила у ОСОБА_1 позичити їй 20 тис. грн, про це було листування між ними, й цю переписку вона бачила. В борг ОСОБА_1 почала давати гроші ОСОБА_2 з кінця 2023 року, на особисті потреби чи для виплати заробітної плати вчителям. На початку лютого 2025 року стали гірші умови праці, й ОСОБА_1 сказала, що ОСОБА_2 винна їй 100 тис. грн. З переписки в месенджерах між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яку вона бачила, їй відомо, що ОСОБА_2 говорила, що у неї немає грошей для виплати заробітної плати вчителям, при цьому ОСОБА_2 погоджувалась, що відсотки за користування грошима (гроші, які їй позичала ОСОБА_1 були взяті нею в кредит в АТ КБ «ПриватБанк»), це її борг.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показала, що вона є знайомою ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та їй відомо, що в 2022 році ОСОБА_2 створила онлайн школу з вивчення іноземних мов та запросила туди працювати ОСОБА_1 як найманого працівника. У ОСОБА_1 був вільний графік роботи, вона отримувала там заробітну плату, вона займалась організаційними питаннями, консультувала вчителів, учнів, давала пробні уроки. Будь-яких документів про працю між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вона не бачила. До 2024 року між ними були нормальні відносини, а потім стосунки почали погіршуватися. В 2025 році ОСОБА_1 залишила роботу. Також їй відомо, що ОСОБА_1 давала в борг ОСОБА_2 гроші, які брала в кредит в банку. Спочатку ОСОБА_2 повертала їй гроші та відсотки за користування кредитом. А потім з квітня 2025 року припинила повертати гроші. Напочатку 2025 року ОСОБА_1 їй показувала листування в месенджері, зі змісту якого вбачалось, що ОСОБА_2 позичила у неї 60 тис грн. Зі слів ОСОБА_1 їй відомо, що сума боргу на даний час становить близько 100 тис. грн. Гроші ОСОБА_2 позичала, щоб платити заробітну плату вчителям. В 2022 році ОСОБА_2 виїхала проживати за кордон.

Звертаючись з вказаним позовом, позивачка ОСОБА_1 зазначає, що упродовж жовтня 2022 по лютий 2025 років вона працювала менеджером в Cheetah_english - онлайн школі з вивчення англійської мови, директором якої була ОСОБА_2 . Між ними у період з 30.08.2023 року по січень 2025 року склалися договірні відносини позики щодо надання відповідачу грошових коштів, які вона, позивачка, перераховувала на банківські картки відповідачки. На виконання домовленостей за договором позики відповідачка частину отриманих коштів повернула, однак, починаючи з 27.02.2025 року перестала їх повертати. Загальна сума неповернутого боргу становить 92 983 грн 26 коп.

Заперечуючи проти позову, представник відповідачки вказувала на те, що позивачка ніколи не перебувала з ОСОБА_2 у відносинах «роботодавець - найманий працівник» та не отримувала заробітну плату. Натомість між ними був спільний проєкт на паритетних засадах, спрямований на розробку освітньої програми, куди й вкладалися спільні зусилля та кошти. При цьому жодних договорів, на підставі яких у відповідачки виник (міг виникнути в майбутньому) обов’язок сплати коштів або ж повернення отриманого за договором, зокрема, позики сторони не укладали.

Отже, предметом даного спору є стягнення позивачем грошових коштів за договором позики, наданих шляхом їх зарахування частинами на карткові рахунки відповідача.

Поняття та вид правочинів регламентовано ст. 202 Глави 16 ЦК України у відповідності до ч. ч. ч. 1 та 2 якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 4 ст. 203 ЦК України визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно з п.п. 3 та 4 ч. 1 ст. 208 ЦК України, яка визначає правочини, які належить вчиняти у письмовій формі, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. ч.1, 2 ст. 207 ЦК України).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 (провадження № 61-14545сво20).

Реальним вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18).

Згідно з ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, строковим або безстроковим.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості.

Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України, яка регламентує обов`язок позичальника повернути позику, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу, позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такий правовий висновок щодо застосування ст. ст. 1046, 1047 ЦК України викладено Верховним Судом України у постановах від 18.09.2013 у справі № 6-63цс13 та від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс15.

У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі № 6-50цс16 зроблено висновок, що «договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п. 2 ч. 1 ст. 1046 ЦК України). Ця особливість реальних договорів зазначена в ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику».

Аналогічні позиції викладені також у постановах Верховного Суду від 11.06.2025 у справі № 722/1520/23, від 755/16831/19 від 09.08.2023.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п. 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд(ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц)

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20).

На підтвердження укладання договору позики позивачкою були надані виписки про рух коштів по її карткових рахунках АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.05.2023 по 13.05.2025 року, з 01.01.2023 по 19.05.2025 року (том 1 а.с.12-46, 59-135), АТ «Універсал Банк» за період з 01.01.2022-01.04.2025 року (том 1 а.с.48-58) та скріншоти переписок у месенджерах (том 1 а.с.141-162).

З досліджених судом виписок по картковим рахункам позивачки ОСОБА_1 встановлено, що позивачем в період 2023-2025 року на карткові рахунки та платіжну карту ОСОБА_7 перераховувалися грошові кошти.

Так, з картки НОМЕР_5 (рахунок НОМЕР_6 ), відкритого в АТ КБ «Приватбанк» на карткові рахунки та платіжну карту ОСОБА_7 за період з 01.01.2023 по 19.05.2025 (том 1 а.с.59-136) ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти, загальний розмір яких становить 11758,79 грн.

А відповідачкою ОСОБА_2 за той же період по вказаному рахунку перераховано ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі – 542406,39 грн.

З картки НОМЕР_1 (рахунок НОМЕР_2 ), відкритого в АТ КБ «Приватбанк» на карткові рахунки та платіжну карту ОСОБА_7 за період з 01.05.2023 по 13.05.2025 (том 1 а.с.12-47) ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти, загальний розмір яких становить 361453,94 грн.

Та з № НОМЕР_3 (рахунок НОМЕР_4 ), відкритого в AT «Універсал банк» (монобанк) на карткові рахунки та платіжну карту ОСОБА_7 за період з 01.01.2022 по 01.04.2025 (том 1 а.с.48-58) ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти, загальний розмір яких становить 46800 грн.

А відповідачкою ОСОБА_2 за той же період по вказаному рахунку перераховано ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі – 192630 грн.

У всіх випадках призначення платежів зазначено не було та вбачається, що сума перерахованих від ОСОБА_1 грошових коштів ОСОБА_2 становить 420012,73 грн (11758,79 грн + 46800 грн + 361453,94 грн), а отриманих від неї 735036,39 грн (192630 грн + 542406,39 грн).

Стороною позивача повідомлено про відсутність письмового договору позики між нею та відповідачкою, такий у формі єдиного письмового документу сторонами не укладався, посилаючись на наявність усної домовленості між ними.

ОСОБА_2 же заперечила факт існування домовленості про передачу вказаних коштів у борг за договором позики, проте не заперечувала факту надходження грошових коштів на її рахунок, посилаючись на існування спільного проєкту на паритетних засадах, спрямованого на розробку освітньої програми, куди й вкладалися спільні зусилля та кошти її та позивачки ОСОБА_1 .

Так, суд зазначає, що підставою позову ОСОБА_1 є існування боргу відповідача за договором позики, для якого законом встановлено обов`язкову письмову форму.

При цьому суд звертає увагу на те, що по своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику; законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

В даному же випадку судом встановлено, що договір позики між сторонами в письмовій формі (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ) не укладався.

Виписки по картковим рахункам, які підтверджують перерахунок коштів на картку, з урахуванням принципу розумності, не можуть бути кваліфіковані як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджують домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики.

Зміст таких виписок з карткових рахунків ОСОБА_1 в АТ КБ "ПриватБанк" та в AT «Універсал банк», підтверджує лише факт надходження на рахунок грошових коштів, однак не містить правову природу їх перерахування, призначення платежів та не дає можливості встановити, що ці кошти перераховувалися саме за договором позики.

При тому, що сам факт перерахування грошових коштів не виключає можливості існування між сторонами інших цивільно-правових відносин, у межах яких могла здійснюватися відповідна оплата (зокрема, виконання іншого зобов`язання, надання допомоги, здійснення розрахунків тощо).

Враховуючи й те, що в даному випадку, позивачка зазначала про існування між нею та відповідачкою трудових відносин, в яких вона була найманим працівником у відповідачки ОСОБА_2 та отримувала від неї заробітну плату, яку ОСОБА_2 перераховувала їй на карткові рахунки. А відповідачка ОСОБА_2 зазначала про існування між ними спільного проєкту, в який вона та ОСОБА_1 вкладали спільні кошти, й відповідно, саме з цією метою ОСОБА_8 й перераховувала їй грошові кошти.

Отже, без наявності письмового договору позики, з`ясувати природу, мету та призначення перерахування грошових коштів з банківських карток позивачки відповідачці не є можливим. Враховуючи те, що й відповідачка ОСОБА_2 здійснювала перерахування грошових коштів на банківські картки ОСОБА_1 , загальний розмір яких перевищує загальний розмір перерахування грошових коштів, які здійснювались позивачкою на картки ОСОБА_2 .

Отже, за відсутності між сторонами письмового договору з визначеними умовами, надані виписки з карткових рахунків ОСОБА_1 в АТ КБ "ПриватБанк" та в AT «Універсал банк», не дають можливість встановити, що грошові кошти перераховувались відповідачці на умовах позики, в якому саме розмірі та на яких умовах, а відповідачкою повертались саме на погашення боргу ОСОБА_1 за договором позики та що заборгованість ОСОБА_2 за договором позики становить 92983,25 грн.

Розрахунки же заборгованості (том 1 а.с. 137-138, 139), надані позивачкою, не є первинним документом, який підтверджує отримання грошових коштів на умовах договору позики, а тому не є належними доказами наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із визначенням конкретного розміру заборгованості є документом, створеним самим позивачем та за відсутності письмової домоволеності між сторонами, з погодженими умовами, не може бути доказом наявності заборгованості в наведеному розмірі.

Щодо показань свідків, які були допитані судом в судовому засіданні, то суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так показаннями свідків не може доводитися факт укладення між сторонами договору позики та виконання зобов`язання за ним.

А в даному випадку, аналізуючи показання допитаних свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , вбачається, що вони не були присутні при досягненні певної домовленості між сторонами щодо боргових зобов`язань, а лише бачили листування позивачки в її мобільному телефоні та про характер правовідносин, що виникли між сторонами їм відомо зі слів самої позивачки.

Щодо долучених до позовної заяви скріншотів листування в месенджері, яке, за твердженням позивачки, здійснювалося між нею та відповідачкою ОСОБА_2 щодо надання їй грошових коштів, повернення позичених коштів та визнання нею боргу, то суд не бере їх до уваги, оскільки вони не дають можливості достовірно встановити осіб, які брали участь у листуванні.

В постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зроблений висновок про те, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

В даному випадку, відповідачка ОСОБА_2 заперечувала, що таке листування мале місце між сторонами.

Посилання представника позивача на те, що номер телефону, з якого відповідачка вела боргові переписки, є контактним номером телефону, який вказаний на інтернет-сторінці онлайн-школи англійської мови Cheetah_english, беззаперечно не доводять авторство таких повідомлень саме ОСОБА_2 .

Також авторство таких повідомлень саме ОСОБА_2 не доведено й показаннями свідків, які бачили таке листування лише в мобільному телефоні ОСОБА_1 .

Крім того, зміст наведених повідомлень не містить відомостей, які б підтверджували факт укладення договору позики між сторонами, з наданої переписки не можливо встановити про які саме кошти йде мова, які саме домовленості існують між сторонами, тобто істотні умови договору позики або виникнення у відповідача обов`язку щодо повернення коштів (том 1 а.с.148-162).

Таким чином, за відсутності інших належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов договору позики та передачу грошових коштів саме на умовах позики, а саме: відсутність письмового договору чи розписки позичальника, іншого документу, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми в якості позики, а надані скріншоти переписки у месенджері та виписка з банківського рахунку не дають можливості достовірно встановити особу співрозмовника, зміст домовленостей, а також зв`язок здійснених переказів із заявленими борговими зобов`язаннями, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту укладення договору позики між сторонами та виникнення між сторонами правовідносин за договором позики у розумінні статей 1046, 1047 ЦК України та про відмову в задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України суд, –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

представник позивачки: адвокат Грузін Михайло Миколайович, адреса робочого місця адвоката: АДРЕСА_2 ;

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ;

представник відповідачки: адвокат Олійник Лілія Михайлівна, адреса робочого місця адвоката: вул.Івана Мазепи, буд.22/9, м.Кременчук, Полтавської області.

Повний текст рішення складений 28 серпня 2026 року.

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О.Афанасьєва