Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №935/1285/26 — Коростишівський районний суд Житомирської області

Коростишівський районний суд Житомирської області

Справа № 935/1285/26

Провадження № 2/935/1185/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01 вересня 2026 року м.Коростишів

Коростишівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Щербаченко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Кумечко С.М.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторінцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про зміну підстав звільнення, та стягнення невиплаченого розрахунку при звільненні,

установив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 в якій просить постановити рішення, яким визнати відповідачку ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , винною в порушенні трудових прав позивача ОСОБА_1 на безпеку і охорону праці, невиконанні обов`язків видачі наказу про прийняття на роботу, незаконному звільненні, невиконанні трудового договору в частині оплаті проїзду на роботу і з роботи та виплати 400 гривень за кожний день роботи, не проведенні розрахунку при звільненні, незадоволенні заяви про звільнення у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю; зобов`язати відповідачку ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , скасувати свій Наказ від 16 березня 2026 року №11 Про припинення трудових відносин і видати новий Наказ Про припинення трудових відносин із позивачем відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України розірвання трудового договору за власним бажання працівника, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю; стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763, на користь позивача ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату за 20 лютого 2026 року за 02, 04, 06 березня 2026 року в розмірі 334 гривні+998 гривень 1332 гривень; стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763, на користь позивача ОСОБА_1 невиплачену доплату в розмірі 400 гривень за кожний робочий день належить 400*7=2800 гривень; стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763, на користь позивача ОСОБА_1 за затримку розрахунку при звільненні і невидачу трудової книжки, тобто березень квітень 20026 року в розмірі 334 гривень на день 9 днів в тижнів = 27 робочих днів: 998*27-26946 гривень; стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763) на користь позивача ОСОБА_1 за невикористану відпустку: 24 робочих дні/12 місяців 2 робочих дні, робочих днів приблизно дорівнює пів місяці, тобто невикористаному 1 робочому дню 334 гривні; стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763, на користь позивача ОСОБА_1 оплату за проїзд - 6 робочих днів 60*2*6= 720 гривень; стягнути з відповідачки ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763, на користь позивача ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячної середньої заробітної плати належить (400+334)*13,5*3=29 729 гривень, усього стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , на користь позивача ОСОБА_1 998+26946+29729+334+720=58727 гривень. Зобов`язати відповідачку ФОП ОСОБА_3 , Код ЄДРПОУ 2701006763, видати позивачеві ОСОБА_1 довідку про роботу і заробітну плату.

В обгрунтування позивач зазаначив, що 20.02.2026 відповідачем позивача було допущено до виконання роботи, а з 06 березня 2026 року вимушений припинити трудові відносини з відповідачем у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю. Наказ про прийом позивача на роботу йому не вручено, а наказ від 16 березня 2026 року № 11 Про припинення трудових відносин отримано поштою 04 квітня 2026 року. В наказі про припинення трудового договору зазначено причиною звільнення п.4 ст. 1 ст.40 КЗпП України (відсутність на роботі 8 робочих днів без поважних причин). 18.02.2026 Житомирська філія Житомирського обласного центру зайнятості (Коростишівське управління - надалі Управління) видало позивачун направлення на працевлаштування на робоче місце (вакансію) підсобного працівника у відповідача. Було узгоджено умови роботи, включно компенсування відповідачем позивачу його витрат проїзду на роботу з роботи маршрутним автобусом, узгоджені дні виконання роботи – відрядна робота. 20.02.2026 позивач своїми коштами прибув до відповідача у її присутності у своїх робочих рукавицях та в своєму одязі і взутті виконував доручені йому роботи. 25.02.2026 року за вказівкою відповідача позивач робив ремонт покриття підлоги, очистку подвір`я від лежалих снігових заметів, розпалювання печей тощо. 28.02.2026 року за вказівкою позивач виконував також негайний ремонт передньої стінки годівниці для овець. Ця робота, як й ремонт дверей, вимагають певної спеціальної компетенції і наявності відповідних інструментів – столярних, теслярських, електроінструментів, деталей кріплення і чіткого визначення роботи. Проте для ремонту годівниці позивачу було видано на вибір лише шість довгих цвяхів або короткі саморізи, молоток, викрутку, жерсть, ножиці. При цьому була відкинута пропозиція позивача спочатку підрізати ушкоджену стінку годівниці. Також для ремонту позивачу були видані неналежні за якістю дошки. Із запропонованим ним способом ремонту погодились: первинне закріплення ззовні іншої, раніше використаної дошки з наступним остаточним твердим її фіксуванням до інших елементів конструкції. Позивач виконав попереднє закріплення дошки, яке не задовольнило відповідача, і йому було запропоновано суттєво по-іншому ремонтувати годівницю — та видалити попереднє кріплення. Останнє позивачу вдалось зробити до кінця робочого дня. 02 березня 2026 року позивач виконував роботу: розпалювання печей тощо і удвох із відповідачем вони зробили четвертий варіант ремонту передньої стінки годівниці для овець (яка за його відсутності вже була підрізана кимось, як позивач пропонував 28.02.2026р.) Також 02 березня позивач підготував/розчищав снігові намети під стежки від двору до куп гною, очищення курнику від посліду тощо і віднесення та складування його на загальній купі. 28 лютого і 02 березня, виконуючи доручену позивачу роботу, як й раніше, у своєму одязі, взутті, рукавицях тощо, при ремонті годівниці для овець, забруднив свій робочий одяг (додаток 5), а очистку його відповідачем не було забезпечено. Натак 04 березня позивач був змушений працювати в забрудненому одязі. При цьому позивачем виконано розпалювання і підтримання горіння пічки, очистку двору від лежалого снігу тощо. Як й в попередні дні позивачу було доручено виконати ремонт електроз`єднувального кабелю викруткою без забезпечення належними з`єднувачами тощо. Позивач не став виконувати цю роботу, оскільки розумів невідповідність такого ремонту сучасним вимогам електробезпеки повідомив про це відповідача. В цей день йому не було забезпечено можливість обідати їжею, приготованою роботодавцем (вона відповідач робила раніше) і позивача не було повідомлено заздалегідь, щоб останній сам забезпечив себе їжею. Водночас відповідач не надала позивачу можливості купити їжу в сільському магазині, бо вона не забезпечила його можливість відлучитись для цього й замкнути будівлі її обійстя на час його відлучення до магазину. Виходячи із системності порушення відповідачем трудових прав позивача і відсутності у нього коштів для продовження роботи, позивач надіслав відповідачу заяву про припинення трудових відносин з його ініціативи порушення законодавства про працю, включно безпеку праці, - зазначивши датою звільнення 06 березня 2026 року і виплату йому: розрахунку при звільненні, вихідної допомоги в розмірі тримісячної заробітної плати, доплатити йому витрати за проїзди на роботу/з роботи, видати йому довідку про роботу заробітну плату тощо. Відповідач не виконала його заяву і видала зазначений вище наказ про його звільнення. Вважаю, що між позивачем та відповідачем було укладено безстроковий трудовий договір відрядною формою - ч. 1 ст. 23, ч.ч. 1, 11 ст. 21.1 КЗпП України.

Ухвалою Коростишівського районного суду Житомирської області від 18 травня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, про що повідомлено сторони.

Відповідачу було надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачу у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив.

На адресу суду відповідачем направлено відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач був прийнятий на роботу до ФОП ОСОБА_2 23.02.2026 року на посаду підсобного працівника на повний робочий день з окладом 8647 грн/місяць, про що було складено наказ №10 від 23.02.2026. Позивач при працевлаштуванні не передав відповідачу свою трудову книжку для ведення та внесення відповідних записів, а тому відповідач не мав можливості вносити до неї записи або видавати її при звільненні. Таким чином, твердження позивача про невидачу трудової книжки або невнесення до неї записів не можуть бути поставлені у провину відповідачу, оскільки трудова книжка позивачем роботодавцю не передавалась. Позивач був ознайомлений з своїми посадовими обов`язками, однак він їх не підписав і не вносив свої пропозиції чи заперечення. У позовній заяві позивач сам зазначає, що були досягнуті домовленості щодо організації його роботи, режиму робочого часу та розміру заробітної плати. Зокрема позивач вказує, що погодився працювати з 11:00 до 18:00 з перервою на обід та отримувати заробітну плату у розмірі 8700 грн. на місяць. Позивач у позовній заяві сам зазначив щодо умов роботи, якій йому були відомі. Письмового договору про особливі умови праці (відрядні) сторони не укладали, провели декілька уточнюючих розмов, аби укласти правильний договір пізніше. При цьому позивач не наводить доказів, що звертався до відповідача із запереченнями щодо режиму роботи, умов праці, розміру оплати праці, або заявляв про будь-який примус чи порушення його прав. Таким чином, власні пояснення позивача спростовують його твердження про нібито систематичний психологічний тиск, мобінг або інші порушення трудових прав з боку відповідача, на які він посилається у заяві про звільнення. Після отримання від позивача заяви про звільнення із посиланням на частину другу статті 38 КЗпП України відповідачем було проведено її розгляд. Під час розмови відповідач запропонував позивачу пояснити причини його відсутності на роботі та конкретизувати обставини нібито вчиненого щодо нього мобінгу. Однак позивач відмовився, наполягав, щоб відповідач підписала в такому вигляді як він зазначив, тобто визнати факт цькування та мобінгу. Відповідач не приймав рішення про звільнення позивача одразу після його відсутності на робочому місці. Навпаки з метою з`ясування всіх обставин та надання позивачу можливості пояснити причини своєї відсутності відповідач протягом кількох днів утримувся від застосування дисциплінарних заходів, надсилали електронні листи. Відповідач не виключав наявність поважних причин відсутності позивача. Однак жодних документів або належних пояснень позивач не надав, а тому було прийнято рішення про звільнння позивача . Факт відсутності позивача підтверджується актами про відсутність працівника на роботі. При звільненні було проведено своєчасний та повний розрахунок. Вимоги позивача щодо виплати вихідної допомоги є безпідставними, оскільки звільнення відбулось за прогул без поважних причин, а не з підстав, які передбачають виплату вихідної допомоги. Також безпідставними є твердження позивача про порушення відповідачем законодавства про охорону праці, обов`язок забезпечувати його харчуванням, компенсувати витрати на проїзд або здійснювати будь які інші додаткові виплати. Жодних письмових домовленостей між сторонам не було. Під час роботи позивач до відповідача не звертався про неможливість виконання певних завдань через відсутність спеціальної підготовки, не повідомляв про загрозу життю чи здоров`ю, а тому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що у відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами повністю, але водночас частково їх задовольнила, як вона вважає за потрібне, поданням бухгалтерських документів щодо нарахувань заробітної плати позивачу і відрахувань з них. У відзиві частково визнаються обставини справи і наявність трудових відносин. Водночас у відзиві заперечуються обставини із посиланням начебто на існуючі у відповідача докази: відео- і аудіо-, які проте відповідач не подає до суду і позивачу не направила. Отже, визнанні обставини, на виконання яких відповідач подала деякі докази, не можуть вважатися належним виконанням відповідних позовних вимог і доказами заперечень відповідача. Твердження відзиву проти позовних вимог є неправдивими і не підтверджені нічим.

На адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь позивача на відзив, в якому зазначено, що відповідач не погоджується з доводами, викладеними у відповіді позивача на відзив, та вважає їх необґрунтованими, такими, що не підтверджені належними доказами та спростовуються матеріалами справи. Позивач був прийнятий на роботу у встановленому порядку на підставі наказу про прийняття на роботу. Відомості про його працевлаштування були подані до контролюючих органів відповідно до вимог законодавства. Позивач фактично приступив до виконання своїх трудових обов`язків та виконував роботу. Щодо твердження позивача про незаконне звільнення не відповідає дійсності. Позивач був відсутній на робочому місці без повідомлення роботодавця та без надання документів, які б підтверджували поважність причин такої відсутності. Дані обставини підтверджуються табелем обліку робочого часу та актами про відсутність працівника на робочому місці. Твердження позивача ( у заяві про звільнення) про мобінг, психологічний тиск,, дискримінацію та переслідування з боку відповідача є безпідставними та не підтвердженні жодним належним доказом. Твердження позивача про незабезпечення належних умов праці та відсутність необхідних інструментів не підтверджені жодними доказами. Твердження позивача про неналежне оформлення трудових відносин також не відповідає дійсності. Позивач був належним чином оформлений, про що свідчать наказ про прийняття на роботу. Остаточний розрахунок із позивачем було проведено відповідно до чинного законодавства. Заборгованість із заробітної плати відсутня. Доводи позивача не спростовують обставин, викладених у відзиві, а заявлені позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взятий на облік внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 15.06.2023 № 1827-5002816725.

ОСОБА_1 прийнято з 25.02.2026 відповідно до наказу (трудовий договір) від 23.02.2026 № 10 на робоче місце (вакансію): підсобний робітник у ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією про прийняте рішення щодо працевлаштування № 06502602130010001 від 18.02.2026.

Відповідно до відомостей про вакансію, підсобний робітник, основні характеристики вакансії та вимоги до кандидатів, відповідно до п. 1.2 вид трудового договору – безстроковий, п. 1.3 5 денний робочий тиждень, п. 1.4. звичайні умови праці, та п. 1.5 оптимальні умови праці, п. 1.6. соціальні переваги відсутні відмітки, п. 1.7 рівень освіти повна загальна середня освіта, п.1.8.кваліфікований робітник, п. 1.10 професійні компетенції (знання, навички) без вимог, п. 1.11.Особистісні компетенції (особисті якості, характеристики) без вимог, п. 1.12 досвід роботи за професією/посадою без вимог, п. 1.13 Вхідне оцінювання кандидата – співбесіда, п.1.14.

23 лютого 2026 року ОСОБА_1 написав заяву ФОП ОСОБА_3 про прийняття на роботу підсобним робітником.

ОСОБА_1 , 25.02.2026 року прийнято на роботу підсобним робітником з окладом 8647,00 грн., що підтверджується наказом (розпорядженням) № 10 від 23.02.2026.

Відповідно до табеля обліку використання робочого часу, ОСОБА_1 (підсобний робітник) у лютому 2026 відпрацьовано 3 дні, у березні 2026 відпрацьовано 3 дні.

ОСОБА_1 з 01.03.2026 змінено оклад підсобного працівника на 8700,00 грн., що підтверджується наказом від 27.02.2026 за № 10-к.

Відповідно до наказу № 11 від 16 березня 2026 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП звільнено ОСОБА_1 з посади підсобного робітника у зв`язку відсутністю на роботі 8 робочих днів без поважних причин.

ОСОБА_1 за лютий 2026 виплачено 998,73 грн. а за березень місяць 2026 виплачено 1 057,61 грн, що підтверджується розрахунковим листом за лютий 2026, березень 2026 та платіжними інструкціями №№ 194,202.

Заборгованість по заробітній платі ОСОБА_1 відсутня, що підтверджується довідкою від 03.06.2026 за № 0000-000001, виданою ФОП ОСОБА_4 .

На заяву подану ОСОБА_1 від 06.03.2026 року, щодо звільнення на підставі частини другої ст. 38 Кодексу законів про працю України, ФОП ОСОБА_2 повідомила останнього про уточннення поданої заяви із зазначенням конкретних фактів та обставин, які на думу позивача підтверджують систематичне порушення трудових прав та надати письмові пояснення, що підтверджується копією листа від 06.03.2026, який був надісланий ОСОБА_1 скріншотом.

Факт відсутності ОСОБА_1 на робочому місці підтверджується актами № 1 від 04.03.2026, №2 від 05.03.2026, №3 від 06.03.2026, №4 від 09.03.2026, №5 від 10.03.2026, №7 від 12.03.2026, № 9 від 11.03.2026, № 8, від 13.03.2026, № 9 від 16.03.2026.

В матеріалах справи містяться скріншоти листування позивача з відповідачем, щодо надсилання електронних листів, надання пояснень. Також матеріали справи містять квитанції про надсилання листів, одержувачем зазначено ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , які останній отримував, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

За змістом частини 1 статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору визначені у ст. 36 КЗпП України, серед яких, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Статтею 38 КЗпП України визначено підстави для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Вимоги позивача про витребування у Коростишівського Управління Житомирської філії Житомирського обласного центру зайнятості матеріалів особової справи позивача не підлягають задоволенню, так як позивачем не зазначено підстави їх витребування та неможливість останнім отримати та ознайомитися з матеріалами особової справи особисто.

Щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зміну формулювання причин звільнення, суд зазначає про те, що з позовними вимогами про незаконність звільнення за прогул, про незаконність та скасування наказу № 11 від 16 березня 2026 року, у якому зазначена причина звільнення позивача з роботи на підставі ч. 1 п.4 ст. 40 КЗПП України за прогул, останній не звертався, а відтак такий є чинним.

Саме в наказі № 11 від 16.03.2026 року, який ОСОБА_1 не оскаржує, а відтак з таким погоджується, зазначена підстава його звільнення саме за прогул, і на підставі саме цього наказу роботодавцем вчинено запис про звільнення із зазначенням підстави звільнення - за прогул.

Оскільки позивач наказ №11 від 16 березня 2026 року про звільнення за прогул не оскаржує, то відсутні підстави перевіряти його законність та обґрунтованість, правомірність застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді звільнення за прогул, перевіряти, чи дійсно він був відсутній на роботі з поважних причин, чи дотримано роботодавцем порядку застосування дисциплінарного стягнення.

Що стосується тверджень позивача про те, що він 06 березня 2026 вимушений був припинити трудові відносини з відповідачем у зв`язку із невиконанням роботодавцем законодавства про працю та подав заяву про звільнення за власним бажанням, а ФОП ОСОБА_2 повинна була звільнити його за власним бажанням, то такі не спростовані, оскільки звільнення за власним бажанням в день подачі заяви є можливим лише за згодою роботодавця, а в іншому випадку стаття 38 КЗпП України передбачає, що працівник повинен попередити роботодавця про звільнення за власним бажанням за два тижні, що позивачем не було зроблено.

Навіть за умови подання позивачем заяви про звільнення із зазначенням дати звільнення 06.03.2026, без взаємної домовленості між працівником та роботодавцем про звільнення в день подання такої заяви чи з дати звільнення, зазначеної в заяві про звільнення, залишення працівником робочого місця та відсутність на роботі в цей день без поважних причин, є неправомірною та вважається прогулом.

Згідно з ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі орган який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз`яснень пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не в праві визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, не оспорюючи наказ № 11 від 16 березня 2026 року, яким він був звільнений з посади на підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗПП України за прогул без поважної причини, просить визнати невірним формулювання причин звільнення за прогул без поважних причин та змінити формулювання звільнення, вказавши формулювання звільнення за власним бажанням (частина третьої статті 38 КЗпП України).

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 20 січня 2020 року у справі №524/679/19 вказав, що «у випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: власне бажання та прогул, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення. Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування».

З огляду на вищенаведене та з врахуванням того, що ФОП ОСОБА_2 не пов`язувала звільнення ОСОБА_1 з роботи за власним бажанням, то відсутні підстави вважати, що вона помилилася у формулюванні причин звільнення позивача.

Крім цього, суд зазначає, що заявлені позивачем позовні вимоги свідчать про те, що він, просить змінити не формулювання причини звільнення, а його підстави: із «звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул без поважної причини) на «звільнення на підставі частини 3 статті 38 КЗпП України, за власним бажанням працівника, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю».

У випадку зазначення працівником та роботодавцем різних обставин звільнення: власне бажання чи прогул, суд не може приймати рішення про зміну формулювання причин звільнення.

Належним способом захисту прав позивача у такому випадку є визнання наказу про звільнення незаконним та його скасування, однак позивачем позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу № 11, яким його звільнено за прогул, не пред`являлися, а відтак доводи позивача про неправомірність його звільнення за прогул, порушення порядку застосування дисциплінарного стягнення, не досліджуються.

Щодо інших позовних вимог суд приходить до висновку про відмову у їх задоволені, оскільки вони є похідними від позовної вимоги про зміну підстав звільнення.

Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 12, 141, 263-265 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про зміну підстав звільнення та стягнення невиплаченого розрахунку при звільненні відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 01 вересня 2026 року.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП не надано, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ФОП ОСОБА_2 , ЄПРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя І.В. Щербаченко