Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №750/5631/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 750/5631/26 Головуючий у 1 інстанції Рощина Т. С.

Провадження № 33/4823/740/26

Категорія - ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М. О., за участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2026 року у справі за протоколами про адміністративні правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ст. 124, ч.1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2026 року ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124, ч.1 ст.130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Місцевим судом встановлено, 09 травня 2026 року о 15 год. 45 хв., в м. Чернігів по вул. Гетьмана Полуботка, 35, водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухався по вул. Г. Полуботка зі сторони вул. О. Міхнюка в бік вул. м.Чернігова та не вибрав в установлених межах безпечної швидкості руху, у разі виникнення небезпеки для руху не вжив всіх заходів аж до повної зупинки транспортного засобу, або безпечного об`їзду перешкоди та скоїв наїзд на перешкоду - бордюр. В результаті ДТП транспортний засіб отримав механічні пошкодження, власнику завдано матеріальних збитків. Своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги п. 12.1 ПДР та вчинив правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

Крім того, 09 травня 2026 року о 15 год. 45 хв., в м. Чернігів по вул. Гетьмана Полуботка, 35, водій ОСОБА_3 керував транспортним засобом Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в передбаченому законом порядку на місці за допомогою приладу Драгер або в медичному закладі у лікаря-нарколога відмовився. Своїми діями ОСОБА_3 порушив п.2.5 ПДР, чим вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.

Не погоджуючись із зазначеною постановою щодо визнання винуватості та притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду в цій частині скасувати, провадження у справі закрити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що відсутні докази того, що останній керував транспортним засобом з ознаками сп`яніння та що суд визнав доведеним факт керування транспортним засобом за обставин зазначених в протоколі виключно на припущеннях. Вказує, що пояснення свідка не можуть визнаватися беззаперечним доказом вини. Зазначає, що він вжив алкоголь після зупинки авто, а огляд пройти відмовився у зв`язку з тим, що не був учасником дорожнього руху.

31 серпня 2026 року від захисника Бредюка А.М. надійшло клопотання, у якому він просить задовольнити апеляційну скаргу, постанову Деснянського районного суду від 27 липня 2026 року скасувати та закрити провадження у справі в частині обвинувачення за ч.1 ст. 130 КУпАП на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування зазначає, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів факту керування ОСОБА_4 транспортним засобом, що виключає статус суб`єкта адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Відповідно до вимог ст.ст. 251, 252 КУпАП та ст. 62 Конституції України, винуватість особи не може ґрунтуватися на припущеннях. За відсутності доказів руху авто під керуванням ОСОБА_1 та у зв`язку з недотриманням поліцейськими процедури огляду (ч. 2 ст. 266 КУпАП), в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.

До клопотання також долучені письмові пояснення ОСОБА_1 до апеляційної скарги, в який він зазначає, що не заперечує щодо виявлених ознак алкогольного сп`яніння та щодо відмови від огляду, однак послідовно пояснював, що автомобіль до моменту прибуття працівників поліції вже припинив рух у зв`язку з технічною несправністю, а алкоголь вживав вже після припинення руху, тому сам по собі факт виявлення ознак сп`яніння не означає, що він перебував у такому стані під час керування. Працівники поліції не були очевидцями керування, автомобіль при їх прибутті перебував у нерухомому стані, а відеозаписи з бодікамер підтверджують лише події після їх приїзду, тоді як особа, яка викликала поліцію, повідомила, що не бачила, хто саме перебував за кермом. Суд першої інстанції безпосередньо не допитав свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні, не перевірив достовірність його письмових пояснень і не надав оцінки послідовній версії ОСОБА_1 , чим порушив ст.ст. 251, 252 КУпАП та ст. 62 Конституції України, побудувавши висновок про керування на припущеннях. Оскільки відмова від проходження огляду була пов`язана саме з тим, що на момент приїзду поліції автомобіль вже не рухався і ОСОБА_3 не вважав себе суб`єктом керування, а ключова обставина керування авто у стані сп`яніння належними доказами не підтверджена, в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Захисник – адвокат Бредюк А.М. у своєму клопотанні також просив розгляд справи проводити без його участі.

ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, пояснив, що вжив алкоголь, а саме пляшку коньяку, однак вже після зупинки транспортного засобу.

Оскільки постанова суду першої інстанції в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП не оскаржується, суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи,, вислухавши пояснення, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах, визначених ст. 294 КУпАП, апеляційний суд приходить до висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

За змістом статей 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність події та складу адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів здійснюється судом на підставі внутрішнього переконання, сформованого за результатами їх всебічного, повного, безпосереднього й об`єктивного дослідження у сукупності.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність, зокрема, за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху України водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Коробов проти України», доведеність вини може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій факту.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку, що вони є достатніми для встановлення факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_4 поза розумним сумнівом.

Такий висновок ґрунтується насамперед на письмових поясненнях свідка ОСОБА_5 який, як безпосередній очевидець керування транспортним засобом ОСОБА_4 та події ДТП за обставин зазначених в протоколах, надав відповідні письмові пояснення, та підтвердив обставини встановлені судом першої інстанції. Зазначені пояснення не є відокремленим доказом, а узгоджуються з іншими матеріалами справи. Так, вони підтверджуються рапортом поліцейського взводу №2 роти №2 БУПП в Чернігівській області ДПП П. Кухтія про надходження виклику на службовий планшет о 15:47 щодо порушення ПДР, відповідно до якого прибувши на місце виклику було виявлено автомобіль Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 який скоїв наїзд на бардюр. Крім того, з відеозаписів з бодікамер працівників поліції вбачається, що саме ОСОБА_3 сидів на місці водія, після прибуття працівників поліції, останній вийшов з машини зі сторони місця водія, в машині ніхто не перебував, а також мав ознаки алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд відхиляє доводи захисту про те, що письмові пояснення ОСОБА_5 не можуть визнаватися беззаперечним доказом вини. Відсутність безпосереднього допиту свідка в судовому засіданні само по собі не свідчить про недопустимість або недостовірність його пояснень. Вирішальне значення має не форма отримання доказу, а можливість перевірити його достовірність та співставити з іншими доказами у справі. У даному випадку відомості, повідомлені ОСОБА_5 узгоджуються з іншими доказами та не містять внутрішніх суперечностей.

Апеляційний суд також перевірив письмові пояснення ОСОБА_1 , в яких вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП останній не визнає повністю. Разом із тим зазначені пояснення не спростовують встановлених у справі обставин.

Окрім спростування версії захисту належними доказами наявними в матеріалах справи, версія викладена в письмових та наданих в судовому засіданні поясненнях з приводу викладеного ОСОБА_4 розвитку подій після зупинки авто є нереалістичною для виникнення обґрунтованих сумнівів (час з моменту зупинки авто ОСОБА_1 до приїзду працівників поліції відповідно до відеозапису та матеріалів справи складає 9 хв., протягом цього часу, відповідно до пояснень ОСОБА_1 , останній викликав свого знайомого пояснивши причину своєї поломки, випив пляшку коньяку та ліг відпочивати в салоні авто, враховуючи що подія сталась посеред проїжджої частини де залишався автомобіль ОСОБА_1 до приїзду працівників поліції, заважаючи проїзду іншим учасникам дорожнього руху). Апеляційний суд також враховує поведінку самого ОСОБА_1 , зафіксовану на відеозаписах, який декілька разів під час спілкування з працівниками поліції змінював свою позицію про перебування за кермом та вживання алкоголю. Зміна пояснень не є беззаперечним доказом винуватості особи в інкримінованому правопорушенні, оскільки такий висновок зроблено на підставі належних та допустимих доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, про те також враховується судом при прийнятті рішення.

Сукупність досліджених доказів виключає будь-які розумні сумніви щодо того, що саме ОСОБА_3 керував транспортним засобом Toyota Corolla, державний номерний знак НОМЕР_1 за обставин зазначених в протоколах про адміністративні правопорушення.

Доводи апеляційної скарги, що вживання алкоголю мало місце після зупинки транспортного засобу не є обґрунтованими та спростовуються доказами наведеними вище.

Враховуючи, що факт керування транспортним засобом саме ОСОБА_4 підтверджується належними та допустимими доказами, апеляційний суд приходить до висновку, що останній був суб`єктом обов`язку, передбаченого пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України.

Матеріалами справи підтверджується наявність у працівників поліції підстав для направлення ОСОБА_1 на огляд на стан сп`яніння та підтверджується його відмова від проходження такого огляду як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я.

Крім того, з огляду на характер виявлених у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп`яніння поліцейські обґрунтовано запропонували йому пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу та у закладі охорони здоров`я, що відповідає встановленому порядку проведення огляду у разі наявності ознак алкогольного сп`яніння.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що пропозиція пройти відповідний огляд була адресована безпосередньо ОСОБА_6 , її зміст був для нього зрозумілим, він вступав із працівниками поліції з цього приводу у діалог та висловлював свою позицію щодо проходження огляду. Отже, обставини справи виключають висновок про те, що ОСОБА_7 не усвідомлював, який саме огляд йому запропоновано пройти та де він мав проводитися.

При цьому з відеозапису вбачається, що ОСОБА_3 висловлював згоду на проходження огляду, однак у подальшому від запропонованого огляду відмовився, як на місці зупинки так і в закладі охорони здоров`я.

Така зміна первісно висловленої позиції не виключає складу адміністративного правопорушення. Визначальним є не факт первісної словесної згоди водія, а його остаточне волевиявлення та фактична поведінка після належної пропозиції пройти огляд у встановленому порядку. Обов`язок, передбачений п. 2.5 Правил дорожнього руху, полягає саме у проходженні огляду, а не лише у висловленні готовності його пройти.

Як установлено з матеріалів справи, після роз`яснення необхідності проходження огляду на місці зупинки та у закладі охорони здоров`я ОСОБА_3 відмовився, у зв`язку з чим працівниками поліції було зафіксовано його відмову та складено протокол про адміністративне правопорушення.

При цьому відмова ОСОБА_1 не була припущенням працівників поліції чи результатом тлумачення ними неоднозначної поведінки водія. Його волевиявлення щодо непроходження запропонованого огляду зафіксоване відеозаписом, який дає можливість безпосередньо перевірити зміст і послідовність спілкування між водієм та працівниками поліції.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд не встановив таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які ставили б під сумнів законність та обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відтак підстав для скасування чи зміни постанови Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2026 року апеляційний суд не встановив, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а постанова суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 - без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко