Постанова від 24 серпня 2026 р. у справі №750/7712/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/7712/25

Головуючий у першій інстанції – Ченцова С. М.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1419/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н. В.,

суддів Луговця О. А. Шитченко Н. В.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4 , приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Тетяна Анатоліївна,-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування частки на об`єкт нерухомості та зобов`язання передати частку у володіння,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила, з урахуванням уточненої позовної заяви, визнати недійсним договір дарування 5/36 часток об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 укладений 20.07.2023 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т. А. та зареєстрований в реєстрі за № 751, також просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №68534466, вчинене приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т. А. та витребувати 5/36 часток права спільної часткової власності на об`єкт нерухомості (нежитлову будівлю), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з володіння ОСОБА_3 та зобов`язати останнього передати частки у володіння ОСОБА_2 та стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 04.09.2021 ОСОБА_4 надав у позику ОСОБА_2 25163 долари США, що підтверджується розпискою посвідченою приватним нотаріусом Чернігівського нотаріального округу Красногором О. В. та зареєстрований за № 5828. Відповідно до п.2 Договору сторони домовились, що Договір позики є безпроцентним, а повернення позики буде здійснюватись з 04.03.2022 по 04.03.2025, згідно з графіком. Позичальник жодного разу не сплатив/передав позикодавцю грошові кошти в строки, передбачені графіком повернення позики.

12.09.2022 ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О. В. із заявою, в якій просив передати ОСОБА_2 про наявну заборгованість за договором позики №5828, що виникла у результаті несплати щомісячних платежів за період з 04.04.2022 по 04.09.2022. Відповідачем у добровільному порядку не повернуто позивачеві грошові кошти за договором позики від 04.09.2021.

22.06.2023 ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та 50000,00 грн моральної шкоди. 27.06.2023 Деснянським районним судом м. Чернігова відкрито провадження у справі. 13.07.2023 ОСОБА_4 , також звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова із заявою про забезпечення позову, у виді накладення арешту на майно що належить відповідачеві, а саме: земельну ділянку кадастровий номер 7424485600:10:001:0102, площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., Ріпкинський р-н, с/рада Неданчицька та 5/36 ідеальних часток нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 19.07.2023 в забезпеченні позову відмовлено.

Вказувала, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2024 вказаний позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 25163 долари США, 10000,00 грн моральної шкоди та судовий збір у розмірі 6894,30 грн. Додатковим рішення суду від 24.11.2024 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 15300,00 грн.

07.12.2024 ОСОБА_4 відступив право вимоги про стягнення вказаних сум із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , про що укладено нотаріальний договір №11440. 31.03.2025 приватний виконавець Приходько Ю. М., за заявами про примусове виконання ОСОБА_1 , відкрив виконавчі провадження з виконання виконавчих листів, виданих на виконання рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2024 та додаткового рішення суду від 24.11.2024.

Також, 31.03.2025 приватний виконавець Приходько Ю. М. виніс постанову про об`єднання виконавчих проваджень в зведене виконавче провадження №77658599. У ході виконавчого провадження стало відомо, що ОСОБА_2 20.07.2023 уклав договір дарування за №751, згідно з яким подарував своєму синові ОСОБА_3 – 5/36 часток нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вважала, що оскільки договір дарування вчинений після пред`явлення позову до ОСОБА_2 на користь близького родича, на безоплатній основі, з метою уникнення від сплати боргу за договором позики та уникнення від звернення стягнення на подароване майно в рахунок погашення боргу, даний правочин вчинений без мети правових наслідків та має ознаки фіктивності, а тому підлягає визнанню недійсним. Оспорюваний договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору.

Зазначала, що боржник ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи правами, оскільки вчинив правочин, який порушує майнові інтереси кредитора, та направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, витребування частки на об`єкт нерухомості та зобов`язання передати частку у володіння – задоволено частково.

Визнано недійсним договір дарування 5/36 часток об`єкту нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20.07.2023, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т. А. та зареєстрований у реєстрі за № 751.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №68534466, вчинене приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Борисовою Т. А. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2422,40 грн, з кожного по 1211,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, з кожного по 2500,00 грн.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції зазначив, що відповідачі на момент укладення договору дарування діяли недобросовісно, оскільки уклали договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, відчуження належного ОСОБА_2 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника, тому такий правочин визнається судом недійсним, відповідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №68534466, підлягає скасуванню.

Вирішуючи вимоги позивача про витребування 5/36 часток права спільної часткової власності на об`єкт нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_3 та зобов`язання останнього передати вказані частки у володіння ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що така вимога задоволенню не підлягає, оскільки визнавши договір недійсним та скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, об`єкт нерухомого майна переходить знову у власність ОСОБА_2 .

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_2 просить рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.03.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволені позову, посилаючись на незаконність, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що під час розгляду цієї справи позивач мав довести належними і допустимими доказами, факт того, що в нього на момент дарування відсутнє інше майно, за рахунок якого він міг відповідати за своїм первісним зобов`язанням перед ОСОБА_4 , позивачем не надано таких доказів та клопотання про витребування не заявлялось .

Вказує, що позивач визнала, що у нього у власності на час розгляду у Деснянському районному суді м. Чернігова справи № 750/9221/23 про стягнення на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики, крім земельної ділянки, перебувала ще квартира в м. Чернігові, за якою право власності зареєстровано за ним. квартира є заставним майном, однак це не означає, що він не може відповідати за своїм майном, адже в суді першої інстанції не з`ясовано яка вартість цієї квартини, як співвідносить її вартість із розміром його зобов`язань перед банком, і як наслідок чи вистачило б вартості квартири для погашення зобов`язань як перед банком так і перед ОСОБА_4 .

Зазначає, що позивачем не доведено належними доказами, що після відчуження спірного майна у нього відсутнє інше майно, за рахунок якого він міг би відповідати за своїми зобов`язаннями перед ОСОБА_4 , що має суттєве значення для визнання спірного договору недійсним за рішенням суду.

На виконання вимог ст. 361 ЦПК України учасникам справи було надіслано копії апеляційної скарги та додані до неї матеріали справи.

У відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30.03.2026 без змін, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 усі витрати понесені нею під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

Посилається на те, що рішення суду першої інстанції є повністю законним, обґрунтованим та таке, що відповідає фактичним обставинам справи та прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи правами, оскільки вчинив правочин, який порушує майнові інтереси кредитора, та направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

У ході виконавчого провадження стало відомо, що ОСОБА_2 20.07.2023 уклав договір дарування за №751, згідно з яким подарував своєму синові ОСОБА_3 – 5/36 часток нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: складське приміщення, 3-1, площею 265 кв.м.; автоваги И-1, площею 28,9 кв.м.; адміністративне приміщення, охолоджувальне сховище, надбудови, К-3, К1-1, к2, к3, к4, к5, площею 3270,2 кв.м.; склад готової продукції Л4-1 площею 969,6 кв.м.; підвал, Л-1, Л1-1,Л2-1, Л3-1, Л1-1, площею 2227,8 кв.м.; будівля-навіс, літ М., площею 453,9 кв.м., з яких у користування обдарованого переходять: по цеху «Л-1», по цеху «Л1-1», по цеху «Л2-1», по цеху «Л3-1», приміщення, що на план зазначені: з літери «1-001» по літеру «1-004», площею 415,8 кв.м., приміщень: з літери «8-101» по літеру «8-106», площею 672,2 кв.м., приміщень «10-001», площею 4,9 кв.м., загальна площа всіх приміщень 1092,9 кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,1270 га, кадастровий номер:7410100000:01:011:0356.

Наголошує, що після укладення вищевказаних договорів дарування у ОСОБА_2 не залишилося жодного іншого майна, за рахунок якого він міг би виконати свої зобов`язання перед позивачем. Вказане ще раз підтверджує те, що майно відчужене ОСОБА_2 саме з метою приховування своїх активів від звернення на них стягнення, завдаючи тим самим шкоди кредитору, тобто позивачу, а отже цей правочини вчинено всупереч принципу добросовісності та має бути визнаний судом недійсними, що цілком законно і зробив суд першої інстанції.

Зазначає, що ОСОБА_2 після звернення до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості, фактично через місяць після звернення до суду, відчужив майно на підставі безвідплатного договору на користь близького родича – сина, а також те, що після відчуження спірного майна у нього відсутнє будь-яке інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, позивач цілком закономірно вважав, що договір дарування, частки нерухомого майна є правочином, що вчинено всупереч принципу добросовісності, оскільки був укладений ОСОБА_2 з метою приховування цього майна від звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення заборгованості визначеної в рішенні суду.

Стверджує, що суд першої інстанції правильно, вважав доведеним те, що учасники цивільних відносин (сторони оспорюваного договору дарування) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (оспорюваний договір дарування) використовувався учасниками для недопущення звернення стягнення на майно боржника в рахунок погашення заборгованості. На підтвердження зазначеного свідчить: момент вчинення правочину (після пред`явлення позову, який в подальшому задоволено судом); контрагент, з якими боржник уклав оспорювані договори дарування (син); безоплатність оспорюваного договору дарування; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором . Отже, боржник, який відчужує майно на підставі договору дарування на користь свого сина, за наявності у нього грошового зобов`язання на значну суму, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника

Звертає увагу суду на те, що нерухомого майна, про яке зазначає ОСОБА_2 , квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , знаходиться в іпотеці АТ «Кредобанк». Приватний виконавець Приходько Ю.М., як того вимагає чинне законодавство, звертався до банку з вимогою щодо надання згоди на звернення стягнення на іпотечне майно. Проте АТ «Кредобанк» своїм листом-відповіддю № 85-24447/25 від 29.12.2025 відмовило виконавцю у наданні такої згоди (копія листа міститься в матеріалах справи). Як наслідок, на таке майно не може бути звернуто стягнення приватним виконавцем при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості, тому позивач і наголошує на тому, що як на момент пред`явлення позову, так і на момент відкриття виконавчого провадження так і станом на сьогодні відсутнє майно, саме на яке можливе звернення стягнення.

В судове засідання з`явився представник позивачки ОСОБА_1 – адвокат Прокоф`єв Б. І., інші учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

25.08.2026 від ОСОБА_2 на електронну адресу Чернігівського апеляційного суду надійшла в електронній формі заява про відкладення судового засідання, проте не скріплена ЕЦП, тому не може бути прийнята до розгляду, враховуючи наступне.

Згідно із частиною восьмою статті 43 ЦПК України якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Відповідно до пунктів 12, 32 частини першої статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - це електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис; підписувач - фізична особа, яка створює електронний підпис.

Згідно з частиною першою, другою статті 6, частиною першою статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Підпунктами 14, 16 пункту 1 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 визначено, що електронний документ - це оригінал електронного документу з обов`язковими реквізитами, що надають йому юридичної сили, в тому числі з електронним цифровим підписом автора. Електронний цифровий підпис - це електронний цифровий підпис в форматі, що забезпечує можливість встановлення дійсності підпису у довгостроковому періоді (після закінчення строку чинності сертифіката), визначеному відповідно до вимог законодавства. ЕЦП використовується в АСДС для підписання та погодження (візування) інформаційних ресурсів в цілому або фіксування певних дій з ними (внесення зауважень, пропозицій, погодження частини тексту тощо).

З огляду на викладене, розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення повістки про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення учасників справи.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 04.09.2021 між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у тимчасове користування позичальникові грошові кошти в сумі 679 401,00 грн, що є еквівалентом 25163,00 доларів США, за офіційним курсом НБУ, на день укладення договору. Договір позики є безпроцентним, з періодичністю внесення платежів до 04 числа наступного місяця, починаючи з 04.03.2022. Остаточний розрахунок має бути здійснено не пізніше 04.03.2025, згідно з графіком (а.с. 27,28 т. 1).

22.06.2023 ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за договором позики та 50 000,00 грн моральної шкоди. 27.06.2023 Деснянський районним судом м. Чернігова відкрито провадження у справі (а.с. 39-41 т. 1).

14.07.2023 ОСОБА_4 , звернувся до Деснянського районного суду міста Чернігова із заявою про забезпечення позову, у виді накладення арешту на майно що належить відповідачеві, а саме: земельну ділянку кадастровий номер - 7424485600:10:001:0102 площею 0,12 га, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., Ріпкинський р-н, с/рада Неданчицька та 5/36 ідеальних часток нерухомості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 19.07.2023 в забезпеченні позову відмовлено (а.с. 44 т. 1).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 24.07.2024 вказаний позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 25163,00 долари США, 10000 грн моральної шкоди та судовий збір у розмірі 6894,30 грн (а.с. 39-41 т. 1).

Додатковим рішення суду від 24.11.2024 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 15 300,00 грн (а.с. 31-32 т. 1).

20.07.2023 укладено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_2 передав безоплатно у власність ОСОБА_3 5/36 часток у праві власності на об`єкти нерухомості, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: складське приміщення, 3-1, площею 265 кв.м.; автоваги И-1, площею 28,9 кв.м.; адміністративне приміщення, охолоджувальне сховище, надбудови, К-3, К1-1, к2, к3, к4, к5, площею 3270,2 кв.м.; склад готової продукції Л4-1 площею 969,6 кв.м.; підвал, Л-1, Л1-1,Л2-1, Л3-1, Л1-1, площею 2227,8 кв.м.; будівля-навіс, літ М., площею 453,9 кв.м., з яких у користування обдарованого переходять: по цеху «Л-1», по цеху «Л1-1», по цеху «Л2-1», по цеху «Л3-1», приміщення, що на план зазначені: з літери «1-001» по літеру «1-004», площею 415,8 кв.м., приміщень: з літери «8-101» по літеру «8-106», площею 672,2 кв.м., приміщень «10-001», площею 4,9 кв.м., загальна площа всіх приміщень 1092,9кв.м. розташовані на земельній ділянці площею 0,1270 га, кадастровий номер: 7410100000:01:011:0356 (а.с.26, 27 т. 1).

Відповідно до договору про відступлення прав вимоги за договором позики, 07.12.2024 ОСОБА_4 безоплатно передав у дар, а ОСОБА_1 прийняла права кредитора за договором позики від 04.09.2021, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О. В. за реєстровим №5828, що укладений між громадянином ОСОБА_4 та громадянином ОСОБА_2 , як позичальником (а.с. 23 т. 1).

Ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 10.02.2025 замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) у цивільній справі №750/9221/23 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, а саме: ОСОБА_4 на ОСОБА_1 (а.с. 42-43 т. 1).

31.03.2025 приватним виконавцем виконавчого округу Чернігівської області Приходьком Ю. М., відкрито виконавчі провадження №77656511, №77656637, №77656785 та №77656917 за виконавчими листами у справі №750/9221/23 (а.с. 19, 20, 21, 22).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Чернігівської області Приходька Ю. М. від 31.03.2025 об`єднано виконавчі провадження №77656511, №77656637, №77656785, №77656917 у зведене виконавче провадження №77658599 (а.с 38 т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав, станом на 23.05.2025, на підставі договору дарування №751 від 20.07.2023 ОСОБА_3 належить право власності на 5/36 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: складське приміщення, 3-1, площею 265 кв.м.; автоваги И-1, площею 28,9 кв.м.; адміністративне приміщення, охолоджувальне сховище, надбудови, К-3, К1-1, к2, к3, к4, к5, площею 3270,2 кв.м.; склад готової продукції Л4-1 площею 969,6 кв.м.; підвал, Л-1, Л1-1,Л2-1, Л3-1, Л1-1, площею 2227,8 кв.м.; будівля-навіс, літ М., площею 453,9 кв.м., з яких у користування обдарованого переходять: по цеху «Л-1», по цеху «Л1-1», по цеху «Л2-1», по цеху «Л3-1», приміщення, що на план зазначені: з літери «1-001» по літеру «1-004», площею 415,8 кв.м., приміщень: з літери «8-101» по літеру «8-106», площею 672,2 кв.м., приміщень «10-001», площею 4,9 кв.м., загальна площа всіх приміщень 1092,9кв.м, що складає 5/36 часток в праві власності на об`єкти (а.с. 9-18 т. 1).

Відповідно до постанови та акту про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 13.03.2026 у ЗВП № 77658599, ОСОБА_1 передано у власність земельна ділянка площею 0,1270 га, кадастровий номер:7410100000:01:011:0356, на загальну суму 5670,00 грн (а.с. 177, 178 т. 1).

17.03.2026 приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чуприненко О. В. видано свідоцтво, згідно з яким нотаріус посвідчив, що ОСОБА_1 на праві власності належить вказана земельна ділянка, оскільки торги не відбулися і стягувач ОСОБА_1 виявила бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_2 (а.с.176 т. 1).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі на момент укладення договору дарування діяли недобросовісно, оскільки уклали договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника, відчуження належного ОСОБА_2 майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника, тому такий правочин визнається судом недійсним, відповідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 68534466, підлягає скасуванню.

Відмовляючи у витребуванні 5/36 часток права спільної часткової власності на об`єкт нерухомості з володіння ОСОБА_3 та зобов`язання останнього передати майно у володіння ОСОБА_2 , суд дійшов висновку, що визнавши договір недійсним та скасувавши рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, об`єкт нерухомого майна переходить знову у власність ОСОБА_2 .

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсязі, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють, враховує наступне.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

У постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з частинами другою і третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) (див. постанову Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) та постанову Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі № 922/2878/17).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Фраудаторним правочином може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: (1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; (2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); (3) враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Аналогічний за змістом висновок щодо «використання права на зло» зроблено і в постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 693/624/19 (провадження № 61-6420св21).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Таким чином, боржник не є абсолютно вільним в обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 369/8077/19 від 14 вересня 2022 року).

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 червня 2022 року у справі № 263/16179/18).

Верховний Суд неодноразово формулював висновок про те, що боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно і зловживає правами стосовно кредитора. Водночас будь-який правочин, вчинений боржником, у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Враховуючи викладене вище, слід дійти висновку, що приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення боргу; на момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов`язання вважалося простроченим; майно відчужене на користь близького родича; після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором, що не спростовано відповідачем ОСОБА_2 .

Вказане свідчить про те, що ОСОБА_2 , як боржник, який відчужував своє майно на користь свого сина, будучи обізнаним про свої боргові зобов`язань, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, вчинив оспорюваний договір дарування, який порушує майнові інтереси стягувача і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Зважаючи на викладене, встановивши, що оспорюваний договір дарування, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення з нього коштів як боржника, тому суд першої інстанції, зробив правильний обґрунтований висновок про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору дарування.

З врахуванням викладеного доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо того, що у нього у власності на час розгляду у Деснянському районному суді м. Чернігова справи № 750/9221/23 про стягнення на користь ОСОБА_4 боргу за договором позики, крім земельної ділянки, перебувала ще квартира в м. Чернігові, за якою право власності зареєстровано за ним, квартира є заставним майном, однак це не означає, що він не може відповідати за своїм майном, адже в суді першої інстанції не з`ясовано яка вартість цієї квартини, як співвідносить її вартість із розміром його зобов`язань перед банком, і як наслідок чи вистачило б вартості квартири для погашення зобов`язань як перед банком так і перед ОСОБА_4 , не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідачем не вчинено жодних дій спрямованих на погашення боргу, а посилання на обставини, які встановлені судом першої інстанції та яким надана правова оцінка з врахуванням наявних у матеріалах справи доказів, не може бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції, оскільки докази судом першої інстанції оцінені з врахуванням положень ст. 89 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо: 1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.

29.12.2025 АТ «Кредобанк» листом № 85-24447/25 повідомило приватного виконавця ВО Чернігівської області Приходька Ю. про те, що ОСОБА_2 виступає майновим поручителем по зобов`язаннях позичальника – ОСОБА_5 перед АТ «Кредобанк» за кредитним договором, предметом забезпечення за яким є квартира за адресою: АДРЕСА_2 . Згоду на звернення стягнення на дану квартиру АТ «Кредобанк», як «Заставодержатель» не надає (а.с. 165 т. 1).

Таким чином, на таке майно не може бути звернуто стягнення приватним виконавцем при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості, враховуючи, що АТ «Кредобанк» зазначив про ненадання згоди на звернення стягнення на вказану квартиру, щодо вартості вказаного майна, яким забезпечено зобов`язання позичальника ОСОБА_5 , то відповідач ОСОБА_2 , не скористався своїми правами та не надав суду першої інстанції доказів вартості вказаного майна, отже доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

З огляду на викладене, задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною 1 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Таким чином, розподіл судових витрат здійснюється за результатом розгляду справи по суті позовних вимог.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги (ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»).

Верховний Суд у постанові від 20.01.2025 у справі №761/5870/24 виснував, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. У цивільному судочинстві повноваження адвоката як представника можуть підтверджуватися довіреністю або ордером, які видаються на підставі договору відповідно до ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Ордер видається адвокатом (адвокатським бюро або адвокатським об`єднанням) у письмовій (електронній) формі та повинен містити підпис адвоката (електронний підпис). Тобто, ордер по суті є заявою самого адвоката про наявність у нього повноважень на представництво інтересів іншої особи на підставі укладеного з нею договору про надання правничої допомоги.

Відсутність у ч. 4 ст. 62 ЦПК України вказівки на договір про надання правничої допомоги зовсім не виключає права адвоката підтвердити такі повноваження безпосередньо договором про надання правничої допомоги, який згідно з ч. 1 і змістом ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» у системному зв`язку одночасно і є тим документом, що посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 усі витрати понесені нею під час розгляду справи в апеляційній інстанції.

Представництво інтересів ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції здійснював адвокат Прокоф`єв Б. І., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги, серії СВ № 1156286, виданим 06.03.2026 адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально (а.с. 176).

На підтвердження понесених витрат в суді апеляційної інстанції надано:

- договір № 15/26 про надання правничої допомоги, укладений 03.07.2026 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с. 234 зворот – 235 т. 1);

- детальний опис робіт (наданих послуг), складений 07.07.2026 на загальну вартість 12000,00 грн (а.с. 235 зворот т. 1);

- квитанція до прибуткового касового ордера від 07.07.2026, за якою прийнято від ОСОБА_1 12000,00 грн (а.с. 236 т. 1).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що представником ОСОБА_1 – адвокатом Прокоф`євим обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджено належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене та відсутність заперечення відповідача щодо заявленого розміру витрат на правову допомогу, апеляційний суд враховує складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію розумності та співмірності, доходить висновку, що витрати на правничу допомогу в сумі 12000,00 грн за розгляд справи в суді апеляційної інстанції є неспівмірними з розумною необхідністю витрат для цієї справи, а тому витрати, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції слід зменшити до 8000,00 грн.

Керуючись ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2026 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 8000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 31.08.2026.

Головуючий Судді