Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №677/2355/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 677/2355/25

Провадження № 22-ц/820/1887/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Сурник І.О.,

з участю заявника та його представника,

заінтересованої особи ОСОБА_1 ,

прокурора,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2026 року, суддя Завадська О.П., присяжні: Баліцька І.М., Григорук Ю.О., у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_1 , орган опіки та піклування Красилівської міської ради Хмельницької області, Красилівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, прокурор, про усиновлення,

встановив:

В грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про усиновлення малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначив, що з 21 жовтня 2025 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з матір`ю дітей, ОСОБА_1 . Батько дітей, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Він виховує дітей як рідних, бере участь в їх утриманні, між ними склалися теплі сімейні стосунки, діти вважають його батьком. Зазначив, що є військовослужбовцем, має постійний дохід і місце проживання, здоровий, до кримінальної відповідальності не притягувався.

Просив оголосити його усиновлювачем дітей, внести відповідні зміни до актових записів про їх народження щодо прізвища та по батькові і записати його їхнім батьком.

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів фактичної та систематичної участі заявника у вихованні, духовному і моральному розвитку дітей та виконання ним обов`язків, притаманних батькові.

Суд звернув увагу на нетривалий період спільного проживання заявника з дітьми, його перебування на військовій службі, особливість звернення до органу опіки та піклування із заявою про усиновлення в день реєстрації шлюбу з матір`ю дітей, а до суду - через два місяці, відсутність доказів сформованих між заявником і дітьми сталих відносин, притаманних батькові та дітям.

Висновок органу опіки та піклування суд визнав недостатньо обґрунтованим, а звернення із заявою про усиновлення - передчасним і формальним, таким, що за встановлених обставин не відповідає найкращим інтересам дітей.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про усиновлення.

На обґрунтування скарги зазначив, що суд не надав належної оцінки обставинам, які підтверджують його дійсний намір усиновити дітей, що відповідатиме якнайкращим їх інтересам, зокрема, смерті біологічного батька дітей, згоді їх матері на усиновлення, позитивному висновку органу опіки та піклування, належним житловим умовам, стабільному доходу, відсутності встановлених законом перешкод для усиновлення, думці самих дітей щодо спірного питання.

Вказав, що з січня 2021 року він фактично виховує дітей як рідних, забезпечує їх потреби, підтримує з ними сімейні стосунки, а діти сприймають його як батька, спілкуються як з батьком, бажають усиновлення.

Вважав помилковим висновок суду про передчасність усиновлення, оскільки закон не встановлює мінімальної тривалості шлюбу з матір`ю дітей, а проходження військової служби саме по собі не є перешкодою для усиновлення.

У судовому засіданні заявник та його представник підтримали доводи апеляційної скарги.

ОСОБА_1 в суді визнала доводи апеляційної скарги.

Прокурор в суді проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є синами ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Батько дітей, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

21 жовтня 2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб. Цього ж дня ОСОБА_2 звернувся до служби у справах дітей із заявою та документами щодо усиновлення дітей, а 25 листопада 2025 року ОСОБА_1 нотаріально посвідчила згоду на усиновлення.

Як вбачається зі змісту письмових доказів, ОСОБА_2 здоровий, до кримінальної відповідальності не притягувався, не судимий, з 2022 року проходить військову службу по мобілізації, має дохід та зареєстроване місце проживання разом із дружиною і дітьми.

Згідно з актом обстеження умов проживання від 08 грудня 2025 року, житлово-побутові умови сім`ї відповідають загальноприйнятим нормам, діти забезпечені необхідним.

Висновком органу опіки та піклування Красилівської міської ради від 16 грудня 2025 року №4762/08-10/2025, усиновлення визнано доцільним і таким, що відповідає інтересам дітей.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом і для цього використовують всі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Призначенням концепції найкращих інтересів дитини є забезпечення ефективної реалізації всіх прав, проголошених у цій Конвенції, усебічний розвиток дитини, оцінка найкращих інтересів дитини в кожному окремому випадку при дотриманні балансу усіх елементів, необхідних для прийняття рішення в конкретній ситуації для конкретної дитини або групи дітей.

Принцип найкращих інтересів поширюється на всі дії, які стосуються дітей, і вимагає прийняття активних заходів для захисту їх прав і сприяння їхньому зростанню і благополуччю, а також заходів, спрямованих на надання підтримки і допомоги батькам і іншим особам, які мають обов`язок забезпечити права дітей.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини передбачає дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку й рівня розвитку, що може її висловити.

Статтею 4 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованої Законом України від 15 лютого 2011 року №3017-VI, передбачено, що компетентний орган не приймає рішення про усиновлення, якщо не є переконаним, що усиновлення відповідатиме найвищим інтересам дитини. У кожному випадку компетентний орган приділяє особливу увагу важливості того, що усиновлення забезпечує дитину стабільними та гармонійними домашніми умовами.

Статтею 207 СК України передбачено, що усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Відповідно до статті 211 СК України усиновлювачем дитини може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини. Усиновлювачем може бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п`ятнадцять років.

Відповідно до статті 212 СК України не можуть бути усиновлювачами особи, які: 1) обмежені у дієздатності; 2) визнані недієздатними; 3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім`ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини; 5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; 6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; 7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); 8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я; 9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини; 10) були засуджені за кримінальні правопорушення проти життя і здоров`я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших кримінальних правопорушень; 11) за станом здоров`я потребують постійного стороннього догляду; 12) є особами без громадянства; 13) перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10 цієї статті не може бути усиновлювачем; 14) вчинили домашнє насильство, насильство за ознакою статі та до них було застосовано адміністративне стягнення за його вчинення; 15) є громадянами держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції; 16) перебувають у шлюбі з громадянином держави-агресора та/або держави, щодо якої Україною застосовано секторальні санкції.

Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Відповідно до частини другої статті 312 ЦПК України орган опіки та піклування повинен подати суду висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 313 ЦПК України суд перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи.

Відповідно до положень частин першої, другої, четвертої статті 224 СК України суд, постановляючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1) стан здоров`я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров`я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

При дотриманні всіх умов, встановлених СК України, здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Суд, постановляючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров`я, а також інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом статті 217 СК України у випадках, коли дитина, стосовно якої розглядається питання про усиновлення, має батьків, обов`язковою умовою його позитивного вирішення є їхня вільна та безумовна згода.

Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом (частина п`ята статті 217 СК України).

Статтею 218 СК України визначено, що для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану здоров`я. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв`язку з віком або станом здоров`я не усвідомлює факту усиновлення. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім`ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Згідно зі статтею 220 СК України на усиновлення дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально.

Правові наслідки усиновлення визначені статтею 232 СК України.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Згідно з пунктами 75, 91 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року №905, служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та документів складає акт обстеження житлово-побутових умов дитини, з`ясовує чи згодна дитина на усиновлення відповідно до пункту 72 цього Порядку, розглядає питання про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини і готує проект відповідного висновку.

Для підготовки проекту висновку про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини служба у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини перевіряє, чи перебуває дитина на місцевому обліку дітей, які можуть бути усиновлені, аналізує документи, зазначені у пункті 73 цього Порядку, документи, подані кандидатами в усиновлювачі, враховує наявність чи відсутність згоди дитини на усиновлення, згоди районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради на роз`єднання братів і сестер при усиновленні.

Висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини повинен бути обґрунтованим та містити інформацію про доцільність (недоцільність) усиновлення та його відповідність (невідповідність) інтересам дитини. Вимоги до висновку про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини затверджуються Мінсоцполітики.

Відповідно до частини другої та третьої статті 314 ЦПК України у разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

Згідно зі статтею 233 СК України на підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про народження дитини або повнолітньої особи, складений органами державної реєстрації актів цивільного стану України, орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Свідоцтво про народження, що було видане раніше, анулюється.

В контексті положень законодавства про усиновлення та батьківство, усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися питаннями її виховання та розвитку таким чином і обсягом, яке в мінімальному значенні закріплено у законодавстві та диктується загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання, у звичайних побутових обставинах

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 01 червня 2022 року в справі №759/9639/18.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів та з урахуванням установлених фактичних обставин дійшов обґрунтованого висновку, що наявність формальних передумов для усиновлення сама по собі не є достатньою для задоволення заяви, якщо сукупність доказів не дає підстав переконатися, що усиновлення відповідатиме найкращим інтересам дітей і забезпечить їм стабільні та гармонійні умови життя.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки під час вирішення питання про усиновлення суд повинен враховувати не лише стан здоров`я, матеріальне становище, сімейний стан та умови проживання особи, яка бажає усиновити дитину, а й мотиви усиновлення, її ставлення до виховання дітей, взаємовідповідність заявника та дітей, тривалість опікування ними, а також ставлення дітей до заявника.

Матеріали справи не містять належних і достатніх доказів того, що ОСОБА_2 фактично та систематично виконує щодо ОСОБА_3 і ОСОБА_4 обов`язки, притаманні батькові, зокрема, повсякденно піклується про їхнє здоров`я, навчання, фізичний, духовний і моральний розвиток, бере участь у прийнятті важливих для дітей рішень та забезпечує їх виховання. Надання матеріальної допомоги сім`ї і спільне дозвілля під час короткотривалих відпусток таких обставин не підтверджують.

Заявник із 2022 року проходить військову службу, а разом із сім`єю фактично перебував лише під час двох щорічних відпусток, тривалістю по 15 днів.

Шлюб із матір`ю дітей зареєстровано 21 жовтня 2025 року, цього ж дня заявник звернувся до органу опіки та піклування із заявою про усиновлення, а через два місяці - до суду.

Посилання заявника на ту обставину, що діти в побуті, при особистому спілкуванні називають його татом і не заперечують проти усиновлення, також не є достатньою підставою для скасування рішення.

Суд першої інстанції безпосередньо з`ясував думку дітей, оцінив зміст їхніх пояснень і поведінку під час розмови та обґрунтовано врахував, що сама по собі формальна згода дітей не підтверджує існування між ними та заявником сталих відносин, властивих взаєминам батька і синів.

Згідно з поясненнями заявника, наданими в суді першої інстанції, ОСОБА_2 від першого шлюбу має малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на його утримання сплачує аліменти.

Колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять доказів активної участі ОСОБА_2 у вихованні його малолітнього сина від першого шлюбу, окрім сплати аліментів. Ця обставина в сукупності з установленими мотивами усиновлення не підтверджує належного ставлення заявника до виконання батьківських обов`язків.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Суд першої інстанції обґрунтовано не погодився з цим висновком, оскільки в ньому переважно наведено формальні відомості про заявника та житлово-побутові умови, однак не проаналізовано його реальної участі у вихованні дітей, характеру і тривалості взаємин з ними, добросовісності та дійсної мети усиновлення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин і зводяться до іншої оцінки (переоцінки) доказів.

Суд правильно визначив характер правовідносин, застосував норми матеріального права, повно та всебічно дослідив докази й ухвалив законне та обґрунтоване рішення, спрямоване на першочергове забезпечення найкращих інтересів дітей.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 01 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 вересня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай