Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №583/633/26 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м.Суми

Справа №583/633/26

Номер провадження 22-ц/816/2480/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сидоренко А. П. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І. , Сізова Д. В.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Сумського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича на рішення Охтирського міськрайонного суду м. Суми від 14 травня 2026 року, ухваленого в м. Охтирка у складі судді Плотникової Н.Б., у справі за позовною заявою ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

06 лютого 2026 року представник ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову представник позивача посилався на те, що 23 лютого 2024 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем в електронній формі з використанням одноразового ідентифікатора укладено кредитний договір № 881314948 на суму 27000,00 грн. Кошти за договором були перераховані кредитором того ж дня на банківську картку відповідача, зазначену ним у заявці при оформленні кредиту.

28 листопада 2018 року між первісним кредитором та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого у подальшому продовжувався додатковими угодами.

Згідно реєстру прав вимоги № 286 від 28 травня 2024 року право вимоги до відповідача за кредитним договором № 881314948 на загальну суму 69861,38 грн перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

27 лютого 2025 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та позивачем укладено Договір факторингу № 27/0225-01, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до Реєстру боржників № 4 від 04 серпня 2025 року за договором факторингу № 27/0225-01 від ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 126560,54 грн, з яких: 26999,50 грн - основний борг, 99561,04 грн - нараховані відсотки. Позивач просив суд стягнути зазначену заборгованість за кредитним договором № 881314948 від 23 лютого 2024 року, а також судові витрати.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду м. Суми від 14 травня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за договором кредитної лінії № 881314948 від 23 лютого 2024 року розмірі 66216 грн 26 коп. та судовий збір у сумі 1411 грн 07 коп., а всього – 67627 грн 33 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, представник відповідача – адвокат Пузін Д.М. - подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам, просить його скасувати, ухвалити рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач не довів укладення відповідачем електронного договору кредитної лінії № 881314948 від 23 лютого 2024 року, належність електронного підпису саме відповідачу.

Позивач не надав оригіналу електронного договору чи інших належних доказів, які б дали змогу перевірити факт його укладення, накладення електронного підпису та вчинення відповідних дій саме відповідачем. Подана паперова копія договору сама по собі не підтверджує його волевиявлення. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив наявність копії договору та внутрішніх відомостей кредитодавця з доведеністю факту укладення правочину, не врахувавши заперечень відповідача.

Крім того, відповідно до отриманої судом інформації АТ КБ «ПриватБанк», 23 лютого 2024 року на рахунок відповідача, що закінчується на 8347, зараховано 27000 грн. Водночас зазначені відомості не містять даних про платника, призначення платежу чи його зв`язок із договором № 881314948, а тому не підтверджують перерахування коштів саме первісним кредитодавцем.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про те, що зазначене зарахування є кредитними коштами за спірним договором, ґрунтується на припущенні, оскільки отримана банківська інформація сама по собі не замінює первинного платіжного документа, який би підтверджував платника, суму, дату та підставу переказу.

Також представник відповідача зазначає, що факт перерахування кредитних коштів має підтверджуватися первинним платіжним документом, який дає змогу встановити платника, отримувача, суму, дату та підставу платежу. Надані позивачем внутрішні документи та інформаційні витяги такого підтвердження не містять. Суд першої інстанції не перевірив зазначену обставину, у зв`язку з чим передчасно дійшов висновку про отримання відповідачем кредитних коштів.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не перевірив, чи було подано повний договір факторингу № 28/1118-01 з усіма додатками, додатковими угодами, реєстрами та документами, що підтверджують оплату за відступлення. Зокрема, витяг із реєстру № 286 від 28 травня 2024 року сам по собі не дає змоги встановити належне включення вимоги до реєстру та виконання сторонами умов її відступлення.

Крім того, суд не перевірив належність індивідуалізації майбутньої вимоги за генеральним договором факторингу 2018 року та відповідність документів вимогам статей 512, 514, 517, 1077, 1078 ЦК України, обмежившись формальним посиланням на наявність відповідного реєстру. Апелянт зазначає, що другий договір факторингу № 27/0225-01 від 27 лютого 2025 року, укладений між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ». Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 4 від 04 серпня 2025 року позивач посилається на перехід до нього права вимоги за договором № 881314948 у сумі 126560,54 грн, з яких 26999,50 грн — основний борг та 99 561,04 грн — проценти.

Суд першої інстанції, на думку представника відповідача, не надав належної оцінки зміні розміру заборгованості: за реєстром № 286 від 28 травня 2024 року вимога становила 69861,38 грн, з яких 26999,50 грн — тіло та 42861,88 грн — проценти, тоді як за реєстром № 4 від 04 серпня 2025 року — 126560,54 грн, з яких 26999,50 грн — основний борг та 99 561,04 грн — проценти. При цьому не перевірено правові підстави такого збільшення, строк кредитування, відповідність нарахувань вимогам Закону України «Про споживче кредитування» та право попереднього кредитора нараховувати проценти після переходу права вимоги і прострочення.

Акт приймання-передачі реєстру та платіжна інструкція за договором факторингу підтверджують лише взаємовідносини між фактором і клієнтом та не доводять факту укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів, законності нарахованих процентів і правильності визначення заборгованості. Отже, сам по собі ланцюг факторингу не може бути достатньою підставою для стягнення заборгованості, оскільки правонаступник не може набути більше прав, ніж мав первісний кредитор.

Суд першої інстанції визнав до стягнення 39216,76 грн процентів, однак не встановив, які з них є платою за користування кредитом у межах строку кредитування, а які фактично мають характер платежів за прострочення чи санкційних нарахувань. Крім того, суд не врахував, що нарахування за споживчим кредитом не повинні створювати для споживача непропорційний фінансовий тягар.

Проценти за користування кредитом є платою за правомірне користування коштами в межах погодженого строку кредитування. Після його спливу або настання прострочення кредитор не може безмежно нараховувати договірні проценти як плату за користування кредитом.

У цій справі початковий строк кредитування становив 30 днів — до 24 березня 2024 року. Водночас суд першої інстанції здійснив перерахунок процентів за періоди до 28 травня 2024 року та до 20 серпня 2024 року, не встановивши належних правових підстав для такого нарахування та продовження кредитування на відповідних умовах.

Альтернативно, не визнаючи позову та лише за умови доведеності укладення договору, належного переказу коштів первісним кредитодавцем і переходу права вимоги, представник відповідача зазначає, що заборгованість має визначатися відповідно до закону та з урахуванням фактичних платежів.

Умовне тіло кредиту становить 26 999,50 грн. Суд встановив, що 27 березня 2024 року відповідач сплатив 4 253,00 грн, з яких 0,50 грн зараховано в рахунок тіла кредиту, а 4 252,50 грн — процентів.

За максимальної денної ставки 1% за ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» проценти за первісні 30 днів становлять 8 100,00 грн (27 000,00 грн ? 1 % ? 30 днів). Разом із тілом кредиту — 35 100,00 грн, а після врахування платежу — 30 847,00 грн. Ця сума не є визнанням боргу та може враховуватися лише за умови доведеності укладення договору, переказу коштів і правонаступництва.

Визначена судом заборгованість у сумі 66216,26 грн, з яких 26999,50 грн — основний борг та 39 216,76 грн — проценти, є необґрунтованою, оскільки законність нарахування процентів належними доказами не підтверджена. У зв`язку з цим рішення в частині стягнення 66 216,26 грн підлягає скасуванню.

29 липня 2026 року від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відхилити її доводи та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що 23 лютого 2024 року між сторонами в електронній формі укладено кредитний договір № 881314948, який відповідач підписав одноразовим ідентифікатором. Відповідач самостійно подав заявку на отримання кредиту, пройшов ідентифікацію в особистому кабінеті, погодив істотні умови договору та підписав його одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення договору посилається на заявку та довідку щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі. Вважає, що укладений у такий спосіб електронний договір прирівнюється до письмового.

Факт отримання кредитних коштів, на думку позивача, підтверджується платіжним дорученням від 23 лютого 2024 року про перерахування відповідачу 27000 грн на платіжну картку, інформацією АТ КБ «ПриватБанк» про зарахування цієї суми та розрахунком заборгованості, в якому відображено часткові платежі відповідача. При цьому ТОВ «ФК «ЄАПБ» не володіє банківськими виписками, оскільки вони містять банківську таємницю. Відповідач доказів неотримання коштів або неналежності йому зазначеної картки не надав.

Щодо нарахування відсотків представник позивача зазначає, що вони нараховані первісним кредитором відповідно до умов договору та в межах строку кредитування. Відповідач розрахунок заборгованості не спростував, власного розрахунку не надав та клопотання про проведення експертизи не заявляв. Позивач також зазначає, що після набуття права вимоги додаткових відсотків і штрафних санкцій не нараховував.

З приводу переходу права вимоги представник позивача зазначає, що право вимоги за договором № 881314948 було відступлено 28 травня 2024 року від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» шляхом підписання Реєстру прав вимоги № 286 відповідно до договору факторингу від 28 листопада 2018 року. Надання відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги, на думку позивача, не є обов`язковою умовою переходу права вимоги. На підтвердження такого переходу надано витяг із реєстру боржників щодо відповідача.

Також представник позивача вказує, що відповідач не довів порушення його прав договорами факторингу, сторонами яких він не є. Вважає, що подані позивачем докази надані у порядку, передбаченому ЦПК України, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою доказів судом першої інстанції.

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час і місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції повідомлені належним чином.

Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності нез`явившихся учасників справи, оскільки явка до апеляційного суду є необов`язковою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на зазначені положення процесуального закону апеляційний перегляд справи здійснюється в межах заявлених вимог, тобто в частині задоволених судом вимог, в іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому не переглядається апеляційним судом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 лютого 2024 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 був укладений договір кредитної лінії № 881314948 (далі – договір)у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразового ідентифікатора VBQC (а. с. 6–16).

Зокрема, відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, на якому зареєструвався, створивши особистий кабінет позичальника за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора, заповнив та подав заявку на отримання грошових коштів в кредит (заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

Відповідач пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі Правила), які перебувають у загальному доступі на сайті www.moneyveo.ua, та які є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Також позичальник отримав на номер телефону, вказаний у заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання кредитного договору та надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора щодо укладання кредитного договору (підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором).

Заповненням анкети-заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, які є необхідними відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.1 та 2.3 договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 27000 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА». Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в сумі 27000 грн 00 коп. 23.02.2024 (що є датою надання кредиту).

Згідно п. 3.1. договору, позичальнику надається дисконтний період користування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

На момент укладення цього договору сторони дійшли згоди, що рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданим траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування – 24 березня 2024 року, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.

В обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернута позичальнику не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2, або п. 9.1.1.7 або п. 9.2.1.5 договору. Кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 25 березня 2029 року (п. 7.2, 7.3 договору).

Пунктом 7.4 договору передбачено, що проценти за договором сплачуються в наступному порядку: протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору; після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно. Позичальник має право достроково повернути основну суму кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти в будь-який час. У разі часткового повернення суми кредиту, сума до сплати за договором перераховується. З актуальною сумою до сплати позичальник має можливість ознайомитися в особистому кабінеті.

Згідно з п. 8.2 - 8.4 договору, процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника. Фактичне значення загальних витрат договором та загальна вартість кредиту за договором залежить від обраної моделі поведінки позичальника і прораховується в порядку описаному нижче. На момент укладення цього договору та отримання першого траншу за цим договором базова процентна ставка складає 2,5 % в день від суми залишку кредиту.

Відповідно до п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.

Згідно п. 14.2 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно п. 14.20 договору у разі відступлення права грошової вимоги за цим договором, до нового кредитора переходять також інші права, передбачені цим договором, в тому числі право на отримання забезпечення виконання цього договору.

Згідно з платіжним дорученням від 23 лютого 2024 року ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» через ПАТ КБ «Альфа-Банк»» перерахувало ОСОБА_1 27000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_1 , призначення платежу - переказ коштів згідно договору № 881314948 від 23.02.2024, ОСОБА_1 , код 3533106651, для зарахування на платіжну карту № НОМЕР_1 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Мoneyveo SFD Visa Transfer (а.с. 20).

Згідно з інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 01 квітня 2026 року на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , а також й інші платіжні картки. На картковий рахунок № НОМЕР_2 23 лютого 2024 року було зарахування коштів у сумі 27000 грн (а.с.153).

28 листопада 2018 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (клієнт) укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор — їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 98-101).

Відповідно до п. 4.1 договору право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог. Підписанням реєстру сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників у повному обсязі за відповідним реєстром.

У подальшому додатковими угодами до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року строк його дії було продовжено.

На підтвердження переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 881314948 від 23 лютого 2024 року від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» надано витяг з реєстру прав вимоги № 286 від 28 червня 2024 року, відповідно до якого загальна сума заборгованості становить 69 861,38 грн, з яких 26 999,50 грн — заборгованість за основним боргом та 42 861,88 грн — заборгованість за процентами (а.с. 25-26).

27 лютого 2025 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (фактор) та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (клієнт) укладено договір факторингу № 27/0225-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор — їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (а.с. 29-33).

Відповідно до п. 4.1 цього договору право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог.

Згідно з витягом з реєстру прав вимоги № 4 від 04 серпня 2025 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 881314948 від 23 лютого 2024 року в сумі 126560,54 грн, з яких 26 999,50 грн — заборгованість за основним боргом та 99561,04 грн — заборгованість за процентами (а.с. 35).

Згідно з платіжною інструкцією № 78 від 05 серпня 2025 року ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» сплатило ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за відступлення прав вимоги грошові кошти в сумі 6 053 510,49 грн (а.с. 34).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову законність нарахованих процентів та визначив їх розмір з урахуванням встановленого законом обмеження денної процентної ставки у 1%. За період з 23 лютого 2024 року по 24 березня 2024 року суд визначив 3240 грн процентів за ставкою 0,4 %, а за період з 25 березня 2024 року по 20 серпня 2024 року — 40229,26 грн за ставкою 1 %. Загальний розмір процентів склав 43469,26 грн. З урахуванням сплачених відповідачем 4252,50 грн процентів суд визначив до стягнення 39216,76 грн. Отже, суд першої інстанції визнав нікчемними умови договору в частині процентів, що перевищували встановлений законом максимальний розмір денної процентної ставки у 1 %, та стягнув з відповідача 39216,76 грн процентів.

Суд першої інстанції також виходив із того, що договір кредитної лінії та договори факторингу недійсними не визнані, а тому відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочинів. Відповідач не довів належного виконання своїх зобов`язань щодо повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим порушене право кредитора підлягає судовому захисту.

За таких обставин суд першої інстанції стягнув із відповідача на користь позивача 66216,26 грн заборгованості за кредитним договором, з яких 26999,50 грн — заборгованість за основним боргом та 39216,76 грн — заборгованість за процентами.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх обґрунтованими, такими, що відповідають матеріалам справи та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги в цій частині — безпідставними.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч.5 ст.11 Закону України «Про електрону комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електрону комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Зазначений висновок відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом, оскільки відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожний правочин укладений в електронній формі вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір про надання фінансового кредиту № 881314948 від 23 лютого 2024 року був укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи первісного кредитора та підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора VBQC.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надано паперову форму електронного документа — Договору про надання фінансового кредиту № 881314948 від 23 лютого 2024 року разом із відповідними додатками, які містять персональні дані відповідача, зокрема його реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, прізвище, ім`я та по батькові, адресу електронної пошти, номер телефону, а також одноразовий ідентифікатор.

Оцінюючи зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів виходить із того, що укладення спірного договору передбачало вчинення відповідачем послідовних дій, спрямованих на його укладення, зокрема входу до інформаційно-комунікаційної системи, надання необхідних персональних та платіжних даних, зазначення номера телефону для отримання одноразового ідентифікатора та подальшого використання такого ідентифікатора для підписання правочину.

За таких обставин доводи про те, що відповідач не вчиняв дій, спрямованих на укладення кредитного договору, не узгоджуються з наданими у справі доказами. Без здійснення відповідних дій та надання необхідної інформації укладення договору в електронній формі було б неможливим.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений у передбаченому законом порядку та підписаний одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про належне укладення Договору про надання фінансового кредиту № 881314948 від 23 лютого 2024 року та наявність у ньому волевиявлення відповідача на його укладення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19), від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20).

Згідно правового висновку Верховного Суду, наведеного у постанові від 04 лютого 2026 року у справі №758/14925/23, на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене Законом України «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

Верховний Суд наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

На виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів від 11 березня 2026 року від представника ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» 25 березня 2026 року надійшла заява, в якій надано інформацію щодо процедури підписання, ідентифікації та верифікації відповідача при укладенні кредитного договору, а також приєднано договір кредитної лінії № 881314948 від 23 лютого 2024 року в форматі PDF-файлу (а.с. 117-120, 127-137).

Апеляційний суд констатує відсутність технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

За висновком, зазначеним у постанові Верховного Суду від 10 грудня 2025 року у справі № 701/171/25, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Як встановлено матеріалами справи позивачем було надано візуальну форму оригіналу договору про надання фінансового кредиту № 881314948 від 23 лютого 2024 року, що підтверджує позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, в якому викладені умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також згідно наданої банком (АТ «Приватбанк»), який обслуговує картковий рахунок позичальника, виписки встановлено надходження у день укладення кредитного договору відповідачу коштів, що відповідають сумі кредиту.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку у день укладення кредитного договору.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини укладення спірного кредитного договору та дійшов обґрунтованого висновку про його чинність, а доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростовують.

Матеріалами справи підтверджується, що 23 лютого 2024 року відповідач пройшов ідентифікацію в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та акцептував оферту шляхом підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який був направлений на зазначений ним номер мобільного телефону.

Відповідно до умов кредитного договору після його укладення кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 27000 грн шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, операції за яким здійснюються з використанням платіжної картки, визначеної позичальником.

Доводи представника відповідача про неможливість відступлення права вимоги у зв`язку з відсутністю на момент укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року грошового зобов`язання за кредитним договором № 881314948 від 23 лютого 2024 року є безпідставними, а тому не приймаються колегією суддів, зважаючи на наступні обставини.

Згідно висновку, зазначеного в постанові Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (частина перша статті 1078 ЦК України).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (частина друга статті 1078 ЦК України).

Верховний Суд зауважив, що:

допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 183/4256/21 (провадження № 61-15813сво23)).

Як встановлено з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до п. 1.3. Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року визначено, що під правом вимоги розуміється всі права Клієнта за Кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до Боржників по сплаті суми Боргу за Кредитними Договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що Перелік Кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме Реєстрах прав вимоги.

У той же час, відповідно до п. 1.5. Договору факторингу, Реєстр прав вимоги означає перелік Прав вимоги до Боржників, що відступається за Договором. Форма вказаного Реєстру наведена в Додатку №1 до Договору.

Тобто, Реєстр не є разовим документом, оскільки Договір факторингу передбачає (не забороняє) можливість їх укладення множинну кількість разів, у випадку бажання та необхідності Сторін.

Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

Тобто предметом Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.

Розділом 4 вищезазначеного договору регламентовано порядок відступлення права вимоги: згідно з п. 4.1. право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги. Аналогічні положення містяться і в наступних договорах факторингу.

Надана копія договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», до фактора, ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС».

Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи Витягом з Реєстру прав вимоги №286 від 28 травня 2024 року, відповідно до якого до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 (а.с. 25, 26).

Таким чином, договір № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 28 листопада 2018 року - 31 грудня 2024 року.

Тобто, право вимоги за кредитним договором № 881314948 від 23 лютого 2024 року перейшло до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» - 28 травня 2024 року, відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги №286 (а.с. 25, 26).

Підписанням Реєстру прав вимоги Сторони засвідчують передачу Права вимоги до Боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги.

У подальшому право вимоги за кредитним договором відступлено ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» (договір факторингу №27/0225-01 від 27 лютого 2025 року).

Колегія суддів приходить висновку, що надані позивачем договори факторингу та реєстри права вимоги є належними та допустимими доказами відступлення права вимоги у спірних правовідносинах.

Позивачем також надано докази сплати ціни відступлення за договором факторингу. Згідно з платіжною інструкцією № 78 від 05 серпня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» сплатило ТОВ «Таліон Плюс» за відступлення прав вимоги 6 053 510,49 грн (а.с. 34).

Доводи апеляційної скарги про недоведеність надання відповідачу кредитних коштів є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується їх перерахування. Згідно з платіжним дорученням від 23 лютого 2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» через ПАТ КБ «Альфа-Банк» перерахувало ОСОБА_1 27 000,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 із призначенням платежу: «переказ коштів згідно договору № 881314948 від 23.02.2024», без ПДВ (а.с. 20).

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів АТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 23 лютого 2024 року зараховано 27 000 грн (а.с. 153).

Отже, платіжний документ із зазначенням конкретного договору та банківські відомості про зарахування коштів на картку відповідача у сукупності підтверджують факт перерахування первісним кредитодавцем 27 000,00 грн за договором № 881314948.

Колегія суддів також враховує правову позицію наведену у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21.

Так, Верховний Суд у цій справі зазначив, що поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення.

Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso jure та ексцепцію. Заперечення ipso jure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину), і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). В такому разі потрібна відповідна заява.

Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку ексцепції.

Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу;

Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову.

Таким чином відповідачем не доведено належними та допустимими доказами твердження щодо неотримання грошових коштів від кредитодавця, також як і не спростовано факту наявності у неї відкритого банківського рахунку та користування банківською карткою НОМЕР_2 .

Натомість відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано факту отримання грошових коштів, що є його процесуальним обов`язком.

Отже, в матеріалах справи міститься копія кредитного договору, який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджує погодження сторонами умов отримання кредитних коштів та відповідальність за порушення погоджених умов, а також підтверджено отримання відповідачем кредитних коштів, відсутні докази повернення отриманого кредиту, перехід права вимоги до позивача від первісного кредитора підтверджено належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях.

Перше це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу.

Друге значення прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Вирішуючи питання щодо законності нарахування процентів, суд першої інстанції правильно врахував, що на момент укладення договору кредитної лінії № 881314948 від 23 лютого 2024 року вже набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено максимальний розмір денної процентної ставки у 1%.

З огляду на положення ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» суд обґрунтовано застосував обмеження щодо розміру процентів та здійснив їх перерахунок:

за період з 23 лютого 2024 року по 24 березня 2024 року — 3240,00 грн за ставкою 0,4%;

з 25 березня 2024 року по 28 травня 2024 року — 17 549,68 грн за ставкою 1%;

з 29 травня 2024 року по 20 серпня 2024 року — 22 679,58 грн за ставкою 1%.

Загальний розмір процентів становить 43 469,26 грн.

Врахувавши сплату відповідачем 27 березня 2024 року 4252,50 грн у рахунок процентів, суд першої інстанції визначив до стягнення 39 216,76 грн процентів.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із зазначеним розрахунком, вважає його правильним та таким, що відповідає встановленим обставинам справи і вимогам закону.

Доводи представника відповідача щодо безпідставності нарахування процентів після спливу строку кредитування та переходу права вимоги є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи підтверджується, що проценти, визначені судом до стягнення, нараховані в межах строку кредитування. Крім того, згідно умов кредитного договору - кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 25 березня 2029 року (п. 7.2, 7.3 договору).

Доводи апеляційної скарги щодо неможливості судом самостійно конструювати новий розрахунок колегія суддів не бере до уваги та враховує позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 про те, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Також є необґрунтованими і доводи апеляційної скарги щодо несправедливості погоджених умовами кредитного договору відсотків, враховуючи те, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні надана відповідна оцінка щодо нікчемності правочину в цій частині та здійснено розрахунок процентів за користування кредитом у відповідності вимог Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення у цій справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про часткове задоволення заявлених вимог позову.

Враховуючи те, що ця справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Пузіна Дениса Миколайовича залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду м. Суми від 14 травня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А. П. Сидоренко

Судді: О. І. Собина

Д. В. Сізов