Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №486/1011/24 — Миколаївський апеляційний суд

01.09.26

22-ц/812/1884/26

Провадження №22-ц/812/1884/26

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Лівшенком О.С.

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу № 486/1011/24 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» на рішення, яке ухвалив Південноукраїнський міський суд Миколаївської області під головуванням судді Далматової Галини Анатоліївни у приміщенні цього суду 14 липня 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в :

У червні 2024 року Акціонерне товариство «АКЦЕНТ-БАНК» (далі – АТ «А-БАНК», Банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку. На підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» відповідачка ініціювала встановлення кредитного ліміту на її банківський рахунок та отримання платіжної картки як засобу доступу до зазначеного рахунку. Позивач надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 44,4 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та видав платіжну картку. Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав повністю, надав позичальнику кредит (встановив кредитний ліміт) згідно до умов договору. Однак відповідачка умови договору не виконує, у зв`язку з чим, станом на 21 травня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 132372 грн. 28 коп., яка складається з 89891 грн 18 коп. - загальний залишок заборгованості за кредитом, 42481 грн 10 коп. - загальний залишок заборгованості за відсотками.

Посилаючись на викладене, позивач просить стягнути вищевказану заборгованість та судові витрати у розмірі 3028 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідачка зазначала, що з позовної заяви, а також доказів, які додані до неї вбачається, що нею було підписано анкету-заяву про надання банківських послуг, згідно якої вона приєднується до публічних умов, які розміщені на офіційному сайті АТ «А-БАНК». Аналізуючи таке формулювання позивача, вбачається, що анкета-заява на приєднання до публічних умов договору позивач замінив поняттям «кредитний договір», що за своєю суттю, формою та змістом є різними документами. Зазначена анкета-заява не містить жодних істотних умов договору, а лише анкетні дані клієнта банку. Відповідачка звертає увагу, що надані Банком Витяг з Тарифів та Витяг з умов обслуговування рахунків фізичної особи АТ «А-БАНК» також є документами, виданими Банком в односторонньому порядку і не містять підпису позичальника ні про погодження таких умов, ні про взагалі ознайомлення з ними. Тому позивач не довів факт укладення кредитного договору ні у письмовій формі, ні у формі електронного документа, а кредитний договір, укладений з недотриманням письмової форми, є нікчемним. Вважає, що за таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані їй Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма договору, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тому відповідачка вважає що у позивача не було підстав нараховувати їй проценти за користування отриманими коштами та зараховувати сплачені позичальником кошти в рахунок погашення відсотків, комісій, пені та інших платежів, просить фактично сплачені відсотки перерахувати на погашення тіла кредиту.

Рішенням Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 липня 2026 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-БАНК» заборгованість за кредитним договором №б/н від 08 лютого 2017 року у розмірі 67478 грн 65 коп., яка складається з 67478 грн 65 коп. - загальний залишок заборгованості за кредитом, а також судовий збір в розмірі 1543 грн 67 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що долучений Банком до матеріалів справи Витяг з Умов та правил надання банківських послуг з Тарифами користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD», які є складовою договору про надання банківських послуг, не містить ні особистого підпису відповідача, ні їх підписання у іншій спосіб, який можна було б ідентифікувати як узгодження з позичальником умов кредитування. Роздруківка із сайту позивача не може бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. За такого, суд вважав, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не можна розцінювати як складову кредитного договору, укладеного між сторонами 08 лютого 2017 р. шляхом підписання Анкети-заяви. Анкета-заява від 08 лютого 2017 р. не містить даних щодо визначеного розміру кредитного ліміту, процентної ставки. За такого суд погодився з доводами відповідачки про безпідставне нарахування позивачем процентів та дійшов висновку, що вимога Банку про стягнення заборгованості по процентам є безпідставною. Також суд зазначив, що позивачем хибно розрахована заборгованість за тілом кредиту за рахунок його штучного збільшення через включення нарахованих процентів за користування кредитом. При визначенні розміру заборгованості яка підлягає стягненню, суд виходив з того, що відповідно до виписки по картці за період з 08 лютого 2017 року по 21 травня 2024 року відповідачка витратила 847938 грн 82 коп., з яких неузгоджені проценти у сумі 55533 грн 92 коп. та комісія 9359 грн 71 коп., тобто фактично витрачено 783045 грн 19 коп., а сума зарахувань становить 715566 грн 54 коп. Отже, суд вважав, що сума заборгованості, без урахування неправомірно нарахованих процентів та комісій, складає 67478 грн 65 коп. (783045,19-715566,54) та стягнув її з відповідачки на користь позивача.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачка в анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» підтвердила підписом факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та зобов`язалася в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, боржник користувалась кредитом, тобто ознайомилася з Умовами і Правилами надання банківських послуг в АТ «А-БАНК» і погодилася з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Банк станом на час укладання договору надав всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законом не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення частини 2 статті 638, частини 2 статті 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією та сплата періодичних платежів. Своїм підписом під кредитним договором позичальник підтвердив факт виконання банком усіх переддоговірних формальностей, щодо яких є застереженні чинному на той час законодавстві, в тому числі й постанові правління НБУ №168 від 10 травня 2007 р., і саме це є доказом обізнаності позичальника з усіма умовами кредитування на момент підписання кредитного договору. Щодо відмови у стягненні процентів Банк зазначає, що коли позичальник отримав кредитну картку та скористався кредитними коштами, вона погодилася з умовами, шо діяли на момент зняття коштів і вже повинна сплачувати процентну ставку. Позивач вважає, що у будь-якому випадку суд повинен був стягнути відсотки у розмірі облікової ставки Національного банку України. Крім того, щодо посилання суду на правову позицію викладену в постанові від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, зазначає, що навіть приймаючи до уваги зазначену правову позицію, суд повинен був стягнути з відповідача заборгованість за тілом кредиту, як це фактично зробив Верховний Суд у зазначеній постанові, однак судом цю позицію не було взято до уваги.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.

Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких міркувань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону.

Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 08 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», правонаступником якого є позивач, з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банке (а.с. 9).

Відповідачка на підставі укладеного договору про надання банківських послуг отримала кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту, який неодноразово змінювався (а.с. 29), на платіжні картки (а.с. 22), якими активно користувалася.

Позивач надав розрахунок, за яким станом на 21 травня 2024 року заборгованість відповідачки складає 132372 грн 28 коп., з них: 89891 грн 18 коп. - заборгованість за кредитом, 42481 грн 10 коп.- заборгованість за відсотками (а.с. 4-8).

Факт укладання такого договору, користування кредитними коштами відповідачка не оспорює, і таке підтверджується, крім підписаною анкетою-заявою, також випискою по особовому рахунку на ім`я ОСОБА_1 за період з 08 лютого 2017 року по 21 травня 2024 року (а.с. 10-27).

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1054 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ «АКЦЕНТ-БАНК»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідачки інші складові його повної вартості – проценти за користування кредитом.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути з відповідачки інші складові його повної вартості – проценти за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 лютого 2017 року, посилався на Тарифи Банку, Умови та правила надання банківських послуг, які розміщені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms/ як невід`ємні частини кредитного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме надані до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», «Універсальна GOLD» та з Умов та правил надання банківських послуг в АТ Акцент-Банк, розміщені на сайті: https://a-bank.com.ua/terms були надані для ознайомлення ОСОБА_1 та прийняті нею, оскільки вони не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети (а.с.31-38).

Також у справі відсутні докази того, що вказані документи на момент подання відповідачкою анкети-заяви 08 лютого 2017 року та отримання кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та не визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом, а колегія суддів відхиляє доводи про помилковість таких висновків в апеляційній скарзі, які суперечать наведеним положенням закону та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що у цьому конкретному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача: https://a-bank.com.ua/terms, неодноразово змінювалися самим АТ «АКЦЕНТ-БАНК».

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови та правила надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК», відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком витяг з тарифів обслуговування кредитних карт та витяг з умов та правил надання банківських послуг в АТ «АКЦЕНТ-БАНК» через їх мінливий характер не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

За таких обставин суд першої інстанції правильно вважав, що надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, тарифи Банку не є складовою укладеного сторонами кредитного договору та визначають його суттєві умови, в тому числі щодо розміру процентів за користування кредитом.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами.

Щодо позовних вимог про стягнення розрахованої позивачем заборгованості за кредитом, то колегія суддів виходить з наступного.

Як встановив суд, підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, відповідачка ОСОБА_1 уклала з позивачем договір про надання банківських послуг (далі – Договір), що підтвердила своїм підписом на заяві, в межах умов якого отримала кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору.

Кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту.

Таким чином Банк надав відповідачці грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки.

Згідно з нормою стаття 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з особового рахунку, відповідачка використовувала кредитні кошти та тривалий час проводила їх повернення.

Враховуючи, що підписана ОСОБА_1 анкета-заява не містить умов щодо порядку та строку повернення кредитних коштів, розміру та порядку оплати процентів за користування кредитним коштами, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, що за відсутності належних доказів, які б достовірно підтверджували прийняття представлених банком умов та тарифів відповідачкою та приєднання до них як другої сторони до запропонованого договору, є підставою для відмови у стягненні нарахованої Банком заборгованості за процентами, а також для висновку про безпідставне нарахування позивачем процентів за користування коштами.

Оскільки укладений між сторонами договір від 08 лютого 2017 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить строку повернення кредиту (користування ним), а також враховуючи вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому колегія суддів вважає, що Банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту (фактично отриманими відповідачем за кредитним договором грошовими коштами), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявних в матеріалах справи розрахунків заборгованості та виписки за рахунком відповідачки вбачається, що заявлена до стягнення позивачем сума заборгованості за тілом кредиту утворилась, зокрема, внаслідок фактичного зарахування до неї заборгованості за процентами та іншими платежами (комісіями), пов`язаними з кредитом, за попередні періоди, тоді як такі зарахування, є безпідставними, з огляду на встановлені судом обставини щодо незаконності нарахування позивачем процентів за користування кредитом та інших платежів.

Між тим, відповідно до виписки по картці ОСОБА_1 (а.с. 10-27) за період з 08 лютого 2017 рок по 21 травня 2024 року, як встановив суд першої інстанції, відповідачка фактично отримала від позивача та використала (без врахування нарахованих 55533 грн. 92 коп. процентів за користування коштами та 9359 грн. 92 коп. комісії) 783045 грн. 19 коп. кредитних коштів, а внесла на погашення заборгованості 715566 грн. 54 коп., тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заборгованість відповідачки щодо неповернутих коштів Банку, яка підлягає стягненню, складає 67478,65 грн (783045,19-715566,54).

Тому суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов частково.

Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідачка погодилася із запропонованими позивачем умовами договору, про що зазначила в анкеті-заяві, а також підтвердила це шляхом використання коштів.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому, виходячи із наявних у справі доказів, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 . Банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Висновки Верховного Суду у наведених в апеляційній скарзі постановах суперечать наведеним правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яка була прийнята пізніше, а тому і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на положенням статті 1048 ЦК України та обов`язок суду самостійно визначити розмір заборгованості за процентами, виходячи з цієї норми права.

Згідно положень статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені статтею 16 ЦК України.

Так під способами захисту суб`єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Підставами позову згідно зі статтею 175 ЦПК України, які суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачів.

Як убачається з тексту позовної заяви, з якою Банк звернувся до суду, він просив стягнути з відповідачки окрім заборгованості за кредитом, заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 42481 грн. 10 коп., які були вирахувані ним на підставі умов кредитного договору, які він вважав погодженими з відповідачкою у встановленому законом порядку.

Тобто, позивачем було чітко визначений предмет позову (спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідачки), а також викладені обставини, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, тобто підстави позову, які згідно зі статтею 175 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Позовна заява не містить обґрунтування позовних вимог необхідністю застосування положень статті 1048 ЦК України, згідно якої якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Не наведено в позовній заяві також розрахунок заборгованості по процентам, виходячи з облікової ставки Національного банку України та здійснених відповідачкою платежів по договору.

Зазначені обставини свідчать про те, що позивачем не було заявлено позовних вимог про стягнення процентів, виходячи з положень статті 1048 ЦК України, а тому у суду не було правових підстав в межах заявлених позовних вимог визначати розмір заборгованості за процентами, виходячи з положень статті 1048 ЦК України.

Оскільки суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги, повно встановив обставини, що мають значення для справи, правильно помилково застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, дотримався вимог процесуального закону, ухваливши законне та обґрунтоване рішення, колегія на підставі положень статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду першої інстанції за наслідками апеляційного перегляду залишено без змін, відсутні передбачені законом підстави для зміни здійсненого судом першої інстанції розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК» залишити без задоволення, рішення Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 14 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Л.М. Царюк

Ж.М. Яворська

______________________________________________

Повна постанова складена 01 вересня 2026 року