Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №467/1874/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.09.26

22-ц/812/1822/26

Провадження № 22-ц/812/1822/26 Суддя першої інстанції Догарєва І.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 вересня 2026 року м. Миколаїв Справа № 467/1874/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Лівшенку О.С.,

без участі учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Догарєвої І.О., в залі судового засідання в с-ще Арбузинка, за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Міністерство оборони України, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,

В С Т А Н О В И В:

23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, заінтересована особа Міністерство оборони України.

Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 є братом заявниці, а вона в свою чергу є його рідною сестрою та фактично перебувала на утриманні свого брата, в тому числі станом на дату його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 є безробітною, офіційно ніде не працює і не має жодного офіційного заробітку.

ОСОБА_3 21 лютого 2023 року вступив на військову службу до лав ЗСУ для захисту Батьківщини.

Дохід брата, зокрема як військовослужбовця, був для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів для існування протягом спільного проживання однією сім`єю до дня його смерті включно. ОСОБА_3 здійснював переказ грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 .

Заявниця та її брат ОСОБА_4 постійно проживали за однією адресою по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 зник безвісті 06 червня 2023 року поблизу населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2024 року ОСОБА_4 оголошено померлим, днем його смерті визначено вважати ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місцем смерті – населений пункт Озарянівка.

Батьки заявниці – ОСОБА_5 та ОСОБА_6 померли. Чоловік заявниці, ОСОБА_7 також помер.

Єдиний син ОСОБА_1 – ОСОБА_8 на даний час проживає за іншою адресою ніж його мати, у м. Дніпро, та у зв`язку з тим, що має на утриманні малолітню доньку, дружину, яка не працює, а також у зв`язку зі службою у ЗСУ фізично та морально не утримував та не має змоги утримувати свою матір.

Встановлення факту перебування на утриманні брата ОСОБА_6 необхідне заявниці для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт того, що вона перебувала на утриманні свого брата, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час бойових дій по день його смерті.

Ухвалою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 лютого 2026 року до участі у справі у якості заінтересованої особи залучено Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2026 року в задоволенні заяви відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що заявниця не довела свою належність до переліку категорії осіб, яка у разі встановлення судом факту перебування на утриманні загиблого брата, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, встановлення юридичного факту, а саме факту перебування на утриманні брата протягом періоду, про який заявниця просить, не породить для неї юридичних наслідків, тобто не призведе до набуття права на отримання одноразової грошової допомоги.

Не погодившись з рішення суду ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_9 , подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги заяви задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заявниця є особою похилого віку та непрацездатною з 2018 року. Розмір її доходу є критично замалим і не може забезпечити базові потреби людини в харчуванні, лікуванні та утриманні приватного житлового будинку в сільській місцевості. Водночас її брат, ОСОБА_3 , стабільно працював у ПрАТ «Оберіг», отримував заробітну плату, яка суттєво перевищувала дохід сестри, а з лютого 2023 року перебував на грошовому забезпеченні у ЗСУ. Брат не мав власної родини (дружини та дітей), постійно проживав із заявницею однією сім`єю з 2019 року за однією адресою та добровільно взяв на себе обов`язок матеріального утримання непрацездатної сестри.

Суд безпідставно відхилив показання сусідів - свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Суд першої інстанції поставив під сумнів факт утримання через те, що на рахунок заявниці надходили інші кошти. Проте заявниця надала суду логічні та правдиві пояснення.

Матеріалами справи підтверджуються систематичні перекази коштів від самого брата ОСОБА_3 та отримання позик через його знайому ОСОБА_12 саме на утримання сестри.

Позиція суду повністю суперечить сталій судовій практиці.

Щомісячна фінансова допомога від померлого становила набагато більші суми ніж розмір пенсії заявниці, що очевидно свідчить про її статус як основного джерела існування.

Сама по собі наявність у ОСОБА_1 пенсії, в силу правової позиції Верховного Суду, не є і не могла бути законною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні. Ураховуючи викладене, висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не перебувала на утриманні свого брата, є помилковим та таким, що ґрунтується на поверхневому оцінюванні доказів.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві Міністерство оборони України зазначало, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд зробив правильний висновок, що заявниця не довела свою належність до переліку категорії осіб, яка у разі встановлення судом факту перебування на утриманні загиблого брата, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Встановлення юридичного факту, а саме факту перебування на утриманні брата протягом періоду, про який заявниця просить, не породить для неї юридичних наслідків, тобто не призведе до набуття права на отримання одноразової грошової допомоги.

Міністерство оборони України просило в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило.

В день судового засідання 01 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 – адвокат Буженко Ю.С. надіслав до апеляційного суду заяву з проханням відкласти розгляд справи у зв`язку із участю в іншій справі, яка розглядається Дніпровським районним судом м. Києва 01 вересня 2026 року об 11:00 год.

Розглянувши вказане клопотання колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними.

Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Справа, що переглядається апеляційним судом, була призначена до розгляду 28 липня 2026 року, про що заздалегідь були повідомлені учасники справи, зокрема й представник заявниці адвокат Буженко Ю.С.

Будь яких клопотань щодо неможливості брати участь у визначені апеляційним судом дату і час представник заявниці та сама заявниця апеляційному суду протягом майже місяця не заявляли.

Більш того, не було відображено в надісланій заяві представника заявниці адвоката Буженка Ю.С. чому він надав перевагу участі у розгляді справи в Дніпровському районному суді м. Києва, а не призначеній завчасно справі в суді апеляційної інстанції.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника заявниці ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

Інші учасники справи про дату слухання справи повідомлялись належним чином, про причини своєї неявки суду не повідомили. Ураховуючи приписи частини 2 статті 372 ЦПК України, апеляційний суд розглянув справу без участі учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Алчевськ Луганської області, при народженні - ОСОБА_13 . Її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , що підтверджено копією свідоцтва про народження від 12 грудня 2023 року Серія НОМЕР_2 .

06 квітня1984 року заявниця уклала шлюб, у зв`язку з чим змінила прізвище на « ОСОБА_14 », що підтверджено копією повторного свідоцтва про шлюб від 12 грудня 2023 року Серія НОМЕР_3 .

ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у м. Вінниці, його батьками є ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 12 грудня 2023 року № 00042692291.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 26 липня 2024 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 10 квітня 2026 року, встановлено факт родинних відносин між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме, що ОСОБА_3 є братом ОСОБА_1 ..

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджено копіями повторних свідоцтв про смерть від 12 грудня 2023 року Серія НОМЕР_4 та від 12 грудня 2023 року Серія НОМЕР_5 відповідно.

ОСОБА_7 , чоловік заявниці, помер ІНФОРМАЦІЯ_8 , що підтверджено копією повторного свідоцтва про смерть НОМЕР_6 від 12 грудня 2023 року Серія НОМЕР_7 .

Згідно довідки про склад сім`ї від 17 листопада 2023 року № 396, виданої Благодатненською сільською радою Первомайського району Миколаївської області в АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (брат), ОСОБА_8 (син), ОСОБА_17 (невістка), ОСОБА_18 (онука). Син, невістка та онука за місцем реєстрації не проживають.

Згідно заяви ОСОБА_8 , посвідченої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпровської області Главчевою Л.В. 11 грудня 2025 року, він повідомляє, що на даний час проживає за іншою адресою, ніж його мати, ОСОБА_1 , а саме у АДРЕСА_2 . У зв`язку з тим, що має малолітню дочку та дружину, яка не працює, та з причини того, що знаходиться на службі у Збройних Силах України, фізично та матеріально не утримував та не має змоги утримувати свою матір.

Відповідно до довідки (форма 5) від 23 березня 2023 року № 14/1104, виданої військовою частиною НОМЕР_8 , ОСОБА_3 перебував на військовій службі у зазначеній військовій частині з 02 лютого 2023 року.

За повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_9 від 14 грудня 2023 року № 2835, солдат ОСОБА_3 призваний на військову службу під час мобілізації 21 лютого 2023 року. Відповідно сповіщення сім`ї № 323 (від 10 червня 2023 року вих. № 5415), військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_3 зник безвісти 06 червня 2023 року поблизу населеного пункту Озарянівка Бахмутського району Донецької області.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2024 року ОСОБА_3 оголошено померлим. Датою його смерті визначено вважати ІНФОРМАЦІЯ_1 . Місцем смерті – населений пункт Озарянівка Бахмутського району Донецької області.

На підставі зазначеного рішення суду 29 листопада 2024 року Первомайським ВДРАЦС у Первомайському районі Миколаївської області Південного МРУ МЮ (м. Одеса) складено відповідний актовий запис № 07, та 08 серпня 2025 року видано свідоцтво про смерть Серія НОМЕР_9 , копія якого наявна в матеріалах справи. Свідоцтво містить відомості про те, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Озарянівка Бахмутського району Донецької області.

За даними інформаційної довідки від 03 березня 2026 року № 84352417 зі Спадкового реєстру, інформація про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 у Спадковому реєстрі відсутня.

За інформацією від 08 травня 2026 року № 587/02-24 наданою Благодатненською сільською радою Первомайського району Миколаївської області ОСОБА_3 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований в АДРЕСА_1 , разом з ним були зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

На підтвердження факту перебування на утриманні брата ОСОБА_1 надала виписки з власного рахунку, відкритого у АТ КБ «Приватбанк» за період 01 січня 2023 року – 31 грудня 2023 року, з яких убачається зарахування переказів від ОСОБА_3 15 квітня 2023 року на суму 6 030 грн, 13 травня 2023 року на суму 8 542. 71 грн, 14 травня 2023 року на суму 2 010.05 грн. Також з виписки убачається зарахування двох переказів на суму 10 000 грн кожен від ОСОБА_12 10 лютого 2023 року та 06 квітня 2023 року.

У частинах 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік фактів, що встановлюються судом при розгляді справи визначено частиною 1 статті 315 ЦПК України, який не є вичерпним. Так, згідно з пунктом 2 частини 1 даної статті ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки – виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31 цього Закону).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини 4 статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 зроблено такі висновки:

«72. Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII.

73. У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.

74. Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

75. Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.

82. З огляду на викладене, слід враховувати, що:

- встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України;

- для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № № 975, 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).

Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця.

125. Аналізуючи у сукупності предмет та характер відносин щодо встановлення факту, що має юридичне значення для реалізації прав заявника, їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства.

135. Судове рішення про встановлення факту перебування особи на утриманні є тим документом, який заявник подає для призначення йому одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця (пункті 10 Порядку № 975). Тобто таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління.

136. Отже, чинне правове регулювання створює передумови для можливості реалізації права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги утриманцю загиблого військовослужбовця без вирішення публічно - правового спору, що відповідає як прагненню ефективного соціального захисту близьких загиблих військовослужбовців, так і принципам процесуальної економії.

171. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, про стан, але не спір про право цивільне. У разі якщо вбачається спір про право, який підлягає вирішенню в окремому порядку, такий спір підлягає вирішенню в позовному провадженні (частина шоста статті 294, частина четверта статті 315 ЦПК України)».

Отже, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а встановленням такого факту судом може бути підставою для призначення як пенсії в разі втрати годувальника, так і одноразової грошової допомоги як утриманцю загиблого (померлого) військовослужбовця, і таке судове рішення є обов`язковим (преюдиційним) для органів військового управління та ПФУ, які є суб`єктами їх призначення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні загиблого брата військовослужбовця, суд першої інстанції виходив із того, що заявниця не довела свою належність до переліку категорій осіб, яка у разі встановлення судом факту перебування на утриманні загиблого брата, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Апеляційний суд погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Заявниця не є особою на яку, розповсюджується дія статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Предметом доказування у справі є обставини, які підтверджують отримання заявницею допомоги, яка надавалась постійно та була основним джерелом засобів до існування.

Як встановлено судом, у будинку станом на 2023 рік за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 (заявниця), ОСОБА_3 (брат), ОСОБА_8 (син), ОСОБА_17 (невістка), ОСОБА_18 (онука). Син, невістка та онука за місцем реєстрації не проживають.

Надана довідка ГУ ПФУ України від 02 квітня 2026 року про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком та що розмір пенсії в період з 01 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року складав 2 364.49 грн та з 01 березня 2023 року по 31 грудня 2023 року складав 2 793.11 грн, що свідчить про відсутність повного утримання ОСОБА_1 її братом.

Виписка з банківського карткового рахунку заявниці, яка міститься в матеріалах справи з призначенням платежу «переказ коштів», не свідчать на користь твердження заявниці, про її повне утримання з огляду на те, що таке призначення платежу могло б мати іншу мету (для прикладу, оплату комунальних послуг по місцю проживання ОСОБА_3 , погашення заборгованості і т.д.), такі виплати були зроблені тільки тричі, у квітні та у травні 2023 року, що не може свідчити про систематичність надання грошової допомоги, інші перекази не свідчать, що до їх перерахуванням був причетний брат заявниці.

Доводи апеляційної скарги про те, що інші перераховані платежі це отримання позик через знайому брата - ОСОБА_12 саме на утримання заявниці не знайшли свого підтвердження в інформації, зазначеній у виписці.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір доходу заявниці є критично замалим і не може забезпечити базові потреби людини в харчуванні, лікуванні та утриманні приватного житлового будинку в сільській місцевості, а ОСОБА_3 , стабільно працював, отримував заробітну плату, яка суттєво перевищувала дохід сестри, не заслуговують на увагу, оскільки сам по собі факт отримання ОСОБА_3 більшого доходи не може свідчити про утримання за його рахунок заявниці.

Матеріали справи не містять доказів про те, що ОСОБА_3 за твердженнями заявниці, забезпечував її потреби в харчуванні, лікування.

Крім того, не може бути прийнята заява сина ОСОБА_1 , що він не може надавати своїй матері матеріальну допомогу, оскільки з нею не проживає, має на утриманні дитину та дружину, що не працює, та проходить службу в рядах Збройних сил України з огляду на те, що статтею 202 СК України, повнолітні дочка та син зобов`язані утримувати своїх батьків, якщо ті є непрацездатними та потребують матеріальної допомоги. Цей обов`язок також закріплений у статті 51 Конституції України. Перелічені у заяві обставини за законом не є підставою для звільнення дітей від їх обов`язку щодо утримання батьків.

Постановою Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 встановлено, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі № 210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі № 210/2422/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18.

Доводи апеляційної скарги полягають, по суті, у незгоді заявниці із оцінкою судом першої інстанції доказів, які були нею подані у підтвердження факту перебування на утриманні, та правильних висновків суду не спростовують.

Перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить висновку, що суд першої інстанції виконав вимоги статті 89 ЦПК України, дав належну оцінку наявним у справі доказам і дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність факту, про встановлення якого просить заявниця.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв її представник – ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 25 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 01 вересня 2026 року.