Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №381/2898/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 381/2898/25

провадження номер № 22-ц/824/2772/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії судлів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2025 року у складі судді Анапріюк С.П., у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» (далі - ТОВ «Свеа фінанс») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 22 серпня 2019 року між акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк», первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2025540832, складовою частиною якого є заява-анкета про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 2025540832_CARD.

Відповідно до заяви-анкети про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 2025540832_CARD від 22 серпня 2019 року банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 поточний картковий рахунок. Розмір кредитної лінії становив 38 000 грн 00 коп. із можливістю його збільшення відповідно до умов кредитного договору. За користування коштами кредитної лінії передбачено нарахування процентів за ставкою 5 % на місяць.

АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання за кредитним договором виконало, надавши ОСОБА_1 можливість користуватися кредитними коштами, якими вона скористалася у загальному розмірі 38 000 грн 00 коп.

Позивач вказував, що ОСОБА_1 здійснювала часткове погашення заборгованості шляхом поповнення карткового рахунку. За час користування рахунком нею внесено кошти на загальну суму 38 734 грн 51 коп., з урахуванням того, що кредитний ліміт міг неодноразово використовуватися та погашатися повністю або частково. Останній платіж у розмірі 540 грн 00 коп. нею здійснено 22 лютого 2023 року.

Зазначав, що здійснення відповідачкою платежів свідчить про визнання нею кредитного договору та прийняття його умов. Водночас ОСОБА_1 належним чином своїх зобов`язань не виконувала, щомісячні платежі вносила з простроченням, не в повному обсязі або не вносила взагалі, унаслідок чого утворилася прострочена заборгованість.

20 вересня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Свеа фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-24/24, відповідно до якого первісний кредитор відступив ТОВ «Свеа фінанс» права вимоги за кредитними договорами, включеними до відповідних реєстрів боржників. До позивача, зокрема, перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2025540832 від 22 серпня 2019 року.

Після набуття права вимоги ТОВ «Свеа фінанс» жодних додаткових нарахувань за кредитним договором не здійснювало. Відповідачка на користь нового кредитора платежів не вносила.

На дату складання позовної заяви загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становив 67 317 грн 64 коп., з яких: 38 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 29 317 грн 64 коп. - заборгованість за процентами та комісією.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором та перехід до нього на підставі договору факторингу прав первісного кредитора, ТОВ «Свеа фінанс» вважало наявними правові підстави для стягнення з відповідачки заборгованості.

З урахуванням наведеного ТОВ «Свеа фінанс» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2025540832 від 22 серпня 2019 року в загальному розмірі 67 317 грн 64 коп., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 38 000 грн 00 коп. та заборгованості за процентами і комісією в розмірі 29 317 грн 64 коп.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2025 року позов ТОВ «Свеа фінанс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 317 грн 64 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа фінанс» судовий збір в розмірі 2 422 грн 40 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Свеа фінанс» відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не перевірив відповідність заявленого позивачем розміру заборгованості умовам кредитного договору та не надав належної оцінки доказам, наданим на підтвердження виникнення і розміру боргу.

Зазначає, що відповідно до умов кредитного договору та додатків до нього сторонами було погоджено строк кредитування з 22 серпня 2019 року до 22 серпня 2021 року, графік погашення заборгованості та загальну суму до повернення в розмірі 26 065 грн 59 коп. Натомість заявлена позивачем до стягнення заборгованість у розмірі 67 317 грн 64 коп. не відповідає цим умовам і суттєво перевищує погоджену сторонами суму. Стверджує, що кредит у розмірі 38 000 грн 00 коп. їй не надавався, а обов`язок повернути таку суму сторонами не погоджувався.

Вказує, що наданий ТОВ «Свеа фінанс» розрахунок заборгованості не дає можливості перевірити обґрунтованість позовних вимог, оскільки позивач не надав розрахунку заборгованості за кожним щомісячним платежем, а також окремих розрахунків заборгованості за тілом кредиту, процентами та комісією. Заборгованість за процентами і комісією визначена однією сумою - 29 317 грн 64 коп., унаслідок чого неможливо встановити, яка її частина є процентами, а яка є комісією.

Крім того, ОСОБА_1 посилається на те, що розрахунок заборгованості здійснено після закінчення строку кредитування та строку дії платіжної картки. Вважає, що нарахування процентів після закінчення строку кредитування суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16.

Також вказує, що проценти, нараховані за прострочення виконання кредитного зобов`язання після закінчення строку кредитування, є мірою відповідальності, передбаченою ст. 625 ЦК України. Посилаючись на пункт 15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», зазначає, що в період дії карантинних обмежень та воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання. Тому вважає неправомірним нарахування процентів за прострочення та після закінчення строку кредитування.

Зазначає, що ТОВ «Свеа фінанс» не повідомило її про відступлення права грошової вимоги. Позивач не надав первинної бухгалтерської документації та належного, деталізованого розрахунку заборгованості, які б підтверджували факт надання кредитних коштів, рух коштів за рахунком і заявлений до стягнення розмір боргу.

Позивач ТОВ «Свеа фінанс» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 67 317 грн 64 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені відповідачкою у додаткових поясненнях, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Свеа фінанс» та стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 67 317 грн 64 коп., суд першої інстанції виходив із того, що 22 серпня 2019 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2025540832, який містить власноручний підпис відповідачки та недійсним не визнавався. На підставі договору факторингу № 01.02-24/24 та додатка № 1 до нього право грошової вимоги до відповідачки за цим договором перейшло до ТОВ «Свеа фінанс». Надана позивачем виписка за період із 22 серпня 2019 року до 20 вересня 2024 року підтверджує отримання та використання відповідачкою кредитних коштів, здійснення платежів, переказів, операцій зі зняття готівки та часткове погашення заборгованості. Загальна сума використаних відповідачкою кредитних коштів становила 70 420 грн 14 коп., а внесених на погашення боргу платежів 38 734 грн 51 коп. Після закінчення строку кредитування відповідачка продовжувала користуватися кредитним рахунком, здійснивши операції з оплати товарів і зняття готівки на загальну суму 44 303 грн 71 коп., тому суд відхилив доводи відповідачки щодо неправомірності нарахування процентів поза межами цього строку. Випискою з рахунку та розрахунком заборгованості підтверджено наявність боргу в загальному розмірі 67 317 грн 64 коп., з яких 38 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту, а 29 317 грн 64 коп. - заборгованість за процентами та комісією. Відповідачка власного контррозрахунку не надала та визначеного позивачем розміру заборгованості належними доказами не спростувала.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (ч.ч.1 та 2 ст.14 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст.ст.1046, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 22 серпня 2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № 2025540832 (а.с.12-13).

Відповідно до розділу 1 цього договору банк надав позичальнику споживчий кредит у загальному розмірі 22 087 грн 80 коп., з яких: 21 097 грн 80 коп. на придбання товару у ТОВ «САВ-ДІСТРИБЬЮШН»; 390 грн 00 коп. - на оплату додаткової послуги банку «СМС+Довідка»; 600 грн 00 коп. - на придбання послуг зі страхування у ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування».

Датою остаточного повернення кредиту визначено 22 серпня 2021 року. Кредит надано зі сплатою фіксованої процентної ставки в розмірі 0,01 % річних. Для розрахунку процентів мала використовуватися фактична кількість днів у календарному місяці та календарному році. Комісія за управління кредитом становила 00 % від суми кредиту, а розмір власного платежу позичальника - 00 грн 00 коп.

Умовами договору передбачено повернення кредиту та сплату процентів шляхом внесення позичальником ануїтетних платежів на рахунок погашення боргових зобов`язань у розмірах і строки, визначені додатком № 1 до кредитного договору. Якщо дата повернення кредиту або сплати процентів припадала на небанківський день, відповідний платіж мав бути здійснений у банківський день, наступний за таким небанківським днем.

Сторони кредитного договору підписали додаток № 1 до договору про надання споживчого кредиту № 2025540832 від 22 серпня 2019 року - графік платежів та розрахунок загальної вартості кредиту (а.с.15-16).

Цим графіком передбачено внесення позичальником 24 щомісячних платежів у період із 23 вересня 2019 року до 22 серпня 2021 року: перших 23 платежів - у розмірі 1 087 грн 00 коп. кожний, а останнього платежу 22 серпня 2021 року - у розмірі 1 064 грн 59 коп.

Із загальної суми щомісячних платежів за весь строк кредитування 22 087 грн 80 коп. спрямовувалися на погашення суми кредиту, 02 грн 01 коп. - на сплату процентів за користування кредитом, а 3 975 грн 78 коп. - на оплату інших послуг банку. Плату за інші послуги банку передбачено графіком упродовж останніх шести розрахункових періодів - із 22 березня 2021 року до 22 серпня 2021 року по 662 грн 63 коп. щомісяця.

Крім того, у графіку на дату видачі кредиту 22 серпня 2019 року окремо зазначено 390 грн 00 коп. плати за додаткову послугу банку. З урахуванням цієї суми загальний розмір платежів за послуги банку, відображений у підсумковому рядку відповідної колонки графіка, становить 4 365 грн 78 коп. Загальні витрати позичальника за кредитом, які складаються з 02 грн 01 коп. процентів та 4 365 грн 78 коп. платежів за послуги банку, становлять 4 367 грн 79 коп.

Загальну вартість кредиту для позичальника за весь строк кредитування визначено в розмірі 26 065 грн 59 коп., а реальну річну процентну ставку - 19,88 %.

Водночас розділ 2 кредитного договору містить заяву-анкету про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 2025540832_CARD від 22 серпня 2019 року, яка регулює окремі правовідносини сторін щодо відкриття поточного карткового рахунку та користування кредитною лінією.

Відповідно до заяви-анкети банк відкрив на ім`я ОСОБА_1 поточний картковий рахунок № НОМЕР_1 у гривні та передбачив видачу електронного платіжного засобу - платіжної картки MC GOLD.

За користування коштами кредитної лінії банк мав нараховувати проценти відповідно до процентної ставки, визначеної тарифами банку та Інформаційним листком, який за умовами заяви-анкети є складовою частиною і додатком до договору. На дату укладення заяви-анкети процентна ставка за кредитною лінією становила 5 % на місяць, а протягом пільгового періоду - 0,01 % річних. У заяві-анкеті прямо передбачено, що всі інші умови кредитування та зобов`язання за кредитною лінією визначаються Інформаційним листком.

Підписанням кредитного договору та заяви-анкети ОСОБА_1 підтвердила ознайомлення з умовами договору, Правилами надання послуг, Правилами користування карткою, Тарифами банку та Інформаційним листком, а також отримання примірників відповідних документів.

Пунктом 6 заключних положень кредитного договору передбачено, що кредитний договір та заява-анкета набувають чинності з моменту їх підписання сторонами разом з усіма додатками до них, діють до моменту закінчення строку дії договору, визначеного в Інформаційному листку, а в частині невиконаних зобов`язань - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за кредитним договором і заявою-анкетою.

Згідно з паспортом споживчого кредиту від 22 серпня 2019 року, умови кредитування викладено окремо щодо споживчого кредиту та кредитної лінії (а.с.14-15).

Щодо споживчого кредиту в паспорті зазначено: сума кредиту - 22 087 грн 80 коп.; строк кредитування - 24 місяці; мета отримання - придбання товарів; спосіб надання - безготівкове перерахування коштів на придбання товару; фіксована процентна ставка - 0,01 % річних; витрати за кредитом - 4 367 грн 79 коп.; орієнтовна загальна вартість кредиту - 26 065 грн 59 коп.; реальна річна процентна ставка - 19,88 %; порядок повернення відповідно до орієнтовного графіка платежів.

Паспортом також передбачено, що тривалість пільгового періоду могла становити від 52 до 55 днів залежно від кількості календарних днів у відповідних місяцях. Після закінчення пільгового періоду на непогашену заборгованість мала застосовуватися стандартна процентна ставка.

Відповідно до наданого АТ «ОТП Банк» розрахунку за договором № 2025540832_CARD від 22 серпня 2019 року, складеного щодо карткового рахунку № НОМЕР_2 клієнта ОСОБА_1 , станом на 20 вересня 2024 року загальний розмір заборгованості становить 67 317 грн 64 коп. (а.с.30-55).

Розрахунок містить відомості про здійснені за картковим рахунком операції, зокрема зняття готівки, оплату товарів і послуг, перекази, нарахування процентів за користування кредитною лінією, плату за обслуговування рахунку та СМС-інформування, а також про надходження коштів на рахунок на погашення заборгованості.

Згідно з підсумковими даними цього розрахунку загальний обсяг використаних коштів становить 44 303 грн 70 коп., сума нарахувань за користування кредитною лінією - 61 748 грн 45 коп., а загальна сума внесених на рахунок коштів - 38 734 грн 51 коп. З урахуванням проведених операцій та здійснених платежів банком визначено залишок заборгованості в розмірі 67 317 грн 64 коп.

Водночас у позовній заяві ТОВ «Свеа фінанс» визначило заборгованість у такому складі: 38 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 29 317 грн 64 коп. - заборгованість за процентами та комісією; 00 грн 00 коп. - пеня. Загальний розмір 67 317 грн 64 коп.

Із виписки АТ «ОТП Банк» за картковим рахунком № НОМЕР_2 , відкритим на ім`я ОСОБА_1 , за розрахунковий період із 22 серпня 2019 року до 20 вересня 2024 року вбачається проведення за рахунком операцій із використання кредитних коштів, зокрема зняття готівки в банкоматах, оплата товарів і послуг, перекази коштів, а також нарахування процентів і погашення заборгованості (а.с.56-67).

Зокрема, у виписці відображено операції зі зняття готівки, переказу коштів та проведення розрахунків за допомогою платіжної картки, а також відповідні операції з погашення кредиту та нарахування процентів за користування кредитними коштами.

Наведені у виписці відомості підтверджують фактичне користування ОСОБА_1 коштами кредитної лінії та здійснення нею платежів на погашення утвореної заборгованості.

Таким чином, факт виникнення між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 кредитних правовідносин на підставі кредитного договору № 2025540832 від 22 серпня 2019 року та заяви-анкети про надання банківських послуг № 2025540832_CARD підтверджується підписаними відповідачкою кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, графіком платежів і розрахунком загальної вартості кредиту.

Факт відкриття на ім`я ОСОБА_1 карткового рахунку, отримання нею доступу до встановленої банком кредитної лінії та фактичного використання кредитних коштів підтверджується також розрахунком за договором № 2025540832_CARD станом на 20 вересня 2024 року і випискою АТ «ОТП Банк» за картковим рахунком № НОМЕР_2 за період із 22 серпня 2019 року до 20 вересня 2024 року. У цих документах відображено здійснені відповідачкою операції зі зняття готівки, оплати товарів і послуг та переказу коштів, а також внесення коштів на погашення кредитної заборгованості.

Сам факт укладення кредитного договору, виникнення кредитних правовідносин, отримання ОСОБА_1 доступу до кредитної лінії, використання нею кредитних коштів та здійснення платежів на погашення заборгованості сторонами не заперечується, зокрема не заперечується і самою відповідачкою.

Відповідно до ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У справі встановлено, що 20 вересня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Свеа фінанс» укладено договір факторингу № 01.02-24/24, за умовами якого АТ «ОТП Банк» відступило, а ТОВ «Свеа фінанс» набуло права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, включеними до реєстрів боржників, що є невід`ємними частинами договору факторингу (а.с.68-79).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до ТОВ «Свеа фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2025540832 від 22 серпня 2019 року, укладеним із АТ «ОТП Банк», у загальному розмірі 67 317 грн 64 коп. (а.с.96).

Отже, на підставі договору факторингу № 01.02-24/24 від 20 вересня 2024 року та відповідного реєстру боржників ТОВ «Свеа фінанс» набуло статусу нового кредитора у зобов`язанні ОСОБА_1 за кредитним договором № 2025540832 від 22 серпня 2019 року разом із правом вимагати погашення заборгованості в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цього права.

Після набуття права вимоги ТОВ «Свеа фінанс» додаткових нарахувань за кредитним договором не здійснювало, а ОСОБА_1 платежів на користь нового кредитора не вносила.

Відповідно до ч.2 ст.516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, укладення між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Свеа фінанс» договору факторингу № 01.02-24/24 від 20 вересня 2024 року, включення права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2025540832 від 22 серпня 2019 року до відповідного реєстру боржників та перехід цього права до позивача підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Договір факторингу в установленому законом порядку недійсним не визнаний, а обставин, які б свідчили про його нікчемність, матеріали справи не містять.

Відтак, з огляду на закріплену ст.204 ЦК України презумпцію правомірності правочину, правових підстав ставити під сумнів дійсність цього договору та факт переходу до ТОВ «Свеа фінанс» права грошової вимоги до ОСОБА_1 немає.

Тому доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неповідомлення її щодо відступлення права вимоги не спростовують факту заміни кредитора у зобов`язанні, оскільки за змістом ч.2 ст.516 ЦК України неповідомлення боржника про заміну кредитора не має наслідком недійсність відступлення права вимоги та не перешкоджає переходу відповідного права до нового кредитора, а лише покладає на нього ризик несприятливих наслідків у разі виконання боржником зобов`язання первісному кредиторові.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та не дають підстав для висновку про відсутність у ТОВ «Свеа фінанс» статусу належного кредитора за кредитним договором № 2025540832 від 22 серпня 2019 року.

Разом з тим встановлення правомірності переходу права вимоги саме собою не підтверджує правильності визначеного позивачем розміру заборгованості, який підлягає окремій перевірці відповідно до умов кредитного договору та наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів. Згідно з ч.1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21) зроблено висновок, що «у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч.3 та ч.4 ст.213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення «contra proferentem». «Contra proferentem» (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem») - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» («no individually negotiated»), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін». Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору(у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) виснувала, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК України).

Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом. Отже, позичальник отримує «чужі» грошові кошти в борг, який зобов`язується повернути в майбутньому. Поняття «користування кредитом», яким послуговуються скаржники, є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно).

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу ч.2 ст.1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу ч.2 ст.1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, «користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що проценти відповідно до ст.1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч.2 ст.1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст.1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до ст.1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно дост.1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на аналогічне правове регулювання можливості стягнення процентів поза межами встановленого договором строку повернення вкладу в спорах, в яких банки, на порушення умов договору банківського вкладу, не повертають вкладникам банківські вклади та нараховані за ними проценти. Проценти за банківським вкладом нараховуються лише в межах строку, визначеного у договорі банківського вкладу, тобто за правомірне користування цими коштами. Інакше кажучи, так само як банк не може нараховувати проценти за користування позичальником кредитом після спливу визначеного у договорі строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 березня 2018 року у справі № 444/9519/12), так само і вкладник за договором банківського вкладу після закінчення строку, на який зроблений вклад, позбавлений права вимагати стягнення процентів за правомірне користування банком цими коштами.

Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц сформульовано такі висновки.

Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов`язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом установленого договором строку.Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов`язку повернути (видати) кошти вкладникові.Сторони за домовленістю можуть визначити порядок здійснення повернення коштів за строковим вкладом - шляхом перерахування на поточний рахунок вкладника, шляхом видачі готівкою через касу банку або іншим шляхом. Зазначені вище норми не містять обмежень при виборі сторонами такого договору способу виконання зобов`язання з повернення коштів банку перед вкладником.

У разі якщо договором банківського вкладу передбачено повернення вкладу коштів шляхом їх перерахування на поточний рахунок вкладника, із чим погодились обидві сторони, укладаючи такий договір, то після здійснення зазначеної операції правовідносини сторін трансформуються у правовідносини банківського рахунку відповідно до положень ч.3 ст.1058 ЦК України.

Така трансформація означає, що вкладник має право отримати готівкою повернуті банком на поточний рахунок кошти за вкладом, але до правовідносин між ними вже не можуть застосовуватись положення договору строкового банківського вкладу у зв`язку з тим, що строк його дії закінчився.

Близькі за змістом висновки також сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17.

Отже, припис абзацу 2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Велика Палата Верховного Суду також зауважувала, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Приписи ч.2 та ч.3 ст.6 і ст.627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.

Вказані висновки викладені в пунктах 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17.

У ч.3 ст.6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Тобто ч.3 ст.6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.

У ст.627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Твердження кредитора про те, що проценти за «користування кредитом» нараховуються не лише в межах строку кредитування, а й після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння скаржниками правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання. Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень ст.625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. ч.1 ст. 613 ЦК України).

Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст.625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 березня 2019 року у справі № 5017/1987/2012 суд здійснив відповідне тлумачення умов кредитного договору та дійшов висновку, що банк не позбавляється права на отримання належних йому процентів за неправомірне користування кредитом, оскільки ці проценти охоплюються диспозицією норми ч.2 ст.625 ЦК України (пункт 50 вказаної вище постанови).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч.2 ст.625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Аналогічного висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суду постанові від 24 травня 2023 року у справі № 408/8199/16-ц (провадження № 61-738св23).

Разом з тим, вирішуючи питання щодо правомірності здійснених банком нарахувань за кредитною лінією, колегія суддів враховує, що укладені сторонами документи передбачали різні умови щодо споживчого кредиту, наданого на придбання товару, та кредитної лінії, відкритої відповідачці на картковому рахунку.

Так, відповідно до розділу 1 кредитного договору споживчий кредит у розмірі 22 087 грн 80 коп. було надано на строк до 22 серпня 2021 року.

Водночас правовідносини щодо користування кредитною лінією врегульовані окремо заявою-анкетою про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» № 2025540832_CARD від 22 серпня 2019 року. За змістом цієї заяви-анкети процентна ставка за користування коштами кредитної лінії визначалась Тарифами банку та Інформаційним листком, який зазначено складовою частиною та додатком до договору, а всі інші умови кредитування та зобов`язання сторін за кредитною лінією мали визначатися саме Інформаційним листком.

При цьому пунктом 6 заключних положень кредитного договору передбачено, що кредитний договір та заява-анкета діють до моменту закінчення строку дії договору, визначеного в Інформаційному листку, а в частині невиконаних зобов`язань - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Разом із тим Інформаційного листка, яким відповідно до підписаної сторонами заяви -анкети мали визначатися, зокрема, строк користування кредитною лінією, умови його продовження, розмір кредитного ліміту та інші істотні умови кредитування, матеріали справи не містять.

Наявний у матеріалах справи паспорт споживчого кредиту містить відомості про строк кредитування за кредитною лінією тривалістю 36 місяців із правом пролонгації. Водночас паспорт споживчого кредиту за своєю правовою природою є документом, яким споживачеві надається переддоговірна інформація про умови кредитування, а тому сам по собі не свідчить про погодження сторонами відповідних умов як умов кредитного договору, зокрема у випадку, коли згідно з підписаною сторонами заявою-анкетою такі умови мали визначатися іншим документом (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20).

За таких обставин наявні у справі докази не дають можливості достовірно встановити погоджений сторонами строк користування кредитною лінією, конкретні умови та порядок його пролонгації, а відтак і визначити період, протягом якого банк мав право нараховувати передбачені договором проценти як плату за правомірне користування кредитними коштами.

Саме по собі положення договору про його дію в частині невиконаних зобов`язань до повного їх виконання не свідчить про безстрокове продовження строку кредитування та не є самостійною підставою для нарахування договірних процентів за користування кредитом протягом невизначеного періоду.

Отже, для вирішення спору позивач мав довести не лише фактичне користування відповідачкою коштами кредитної лінії, а й конкретні погоджені сторонами умови щодо строку такого кредитування, його пролонгації, розміру кредитного ліміту, порядку нарахування процентів та інших платежів, а також надати розрахунок, який давав би можливість перевірити відповідність кожного здійсненого банком нарахування таким умовам.

Однак належних доказів, які б дозволяли встановити зазначені обставини та перевірити правомірність здійснених банком нарахувань за весь період, охоплений розрахунком заборгованості, позивачем не надано.

Суд апеляційної інстанції встановив, що надані позивачем розрахунок заборгованості та виписка за картковим рахунком охоплюють період руху коштів із 22 серпня 2019 року до 20 вересня 2024 року.

Відповідно до підсумкових даних банківського розрахунку загальний обсяг використаних за кредитною лінією коштів становив 44 303 грн 70 коп., загальна сума нарахувань за користування кредитною лінією становить 61 748 грн 45 коп., а загальна сума внесених відповідачкою коштів - 38 734 грн 51 коп.

Різниця між сумою використаних коштів та здійснених банком нарахувань, з одного боку, і сумою внесених відповідачкою коштів, з іншого боку, дійсно становить 67 317 грн 64 коп. (44 303 грн 70 коп. + 61 748 грн 45 коп. - 38 734 грн 51 коп.).

Разом із тим така арифметична відповідність кінцевого показника сама по собі не підтверджує правомірності кожної зі складових заявленої до стягнення заборгованості та не звільняє позивача від обов`язку довести її розмір і склад відповідно до погоджених сторонами умов кредитування.

Так, із наданого банком розрахунку неможливо встановити, яка саме частина із 61 748 грн 45 коп. становить проценти за користування кредитною лінією, яка - комісію, плата за обслуговування рахунку, СМС-інформування чи інші платежі, за які конкретно періоди здійснено відповідні нарахування та на підставі яких умов договору.

Крім того, розрахунок не містить відомостей, які б давали можливість перевірити порядок зарахування внесених ОСОБА_1 коштів у сумі 38 734 грн 51 коп. у рахунок погашення окремих складових заборгованості, зокрема тіла кредиту, процентів, комісій та інших платежів.

Новий кредитор ТОВ «Свеа фінанс» окремого деталізованого розрахунку, який би усував зазначені недоліки банківського розрахунку, не надав та не навів розрахунку заборгованості із розмежуванням її складових за відповідними періодами і правовими підставами їх виникнення.

При цьому в позовній заяві ТОВ «Свеа фінанс» визначило заборгованість у розмірі 67 317 грн 64 коп. в іншій структурі, а саме: 38 000 грн 00 коп. - заборгованість за тілом кредиту та 29 317 грн 64 коп. - заборгованість за процентами та комісією.

Однак із наданих позивачем доказів неможливо встановити, яким саме чином із загального обсягу використаних за кредитною лінією коштів у розмірі 44 303 грн 70 коп. та здійснених відповідачкою платежів у розмірі 38 734 грн 51 коп. сформовано залишок непогашеного тіла кредиту саме в сумі 38 000 грн 00 коп.

Так само позивачем не обґрунтовано, яким чином із загального розміру відображених у банківському розрахунку нарахувань у сумі 61 748 грн 45 коп. визначено належними до стягнення проценти та комісію саме в сумі 29 317 грн 64 коп., за які періоди вони нараховані та на підставі яких конкретних погоджених сторонами умов кредитування.

При цьому сам факт проведення відповідачкою операцій із використанням кредитних коштів та внесення платежів на картковий рахунок підтверджує існування між сторонами кредитних правовідносин, однак не є достатнім доказом наявності заборгованості саме у визначеному позивачем розмірі та складі.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи Інформаційного листка, яким відповідно до заяви-анкети мали визначатися умови кредитної лінії, а також відсутність деталізованого розрахунку із розмежуванням тіла кредиту, процентів, комісій та інших платежів за відповідними періодами, надані позивачем докази не дають можливості встановити погоджений сторонами розмір збільшеного кредитного ліміту, достовірний розмір фактично непогашеного тіла кредиту, період та правову підставу здійснення кожного з нарахувань, а також перевірити правильність зарахування здійснених відповідачкою платежів.

За таких обставин ТОВ «Свеа фінанс» не довело належними та допустимими доказами наявності в ОСОБА_1 заборгованості саме в заявленому до стягнення розмірі 67 317 грн 64 коп., у тому числі, тіла кредиту в розмірі 38 000 грн 00 коп. та процентів і комісії в розмірі 29 317 грн 64 коп

Однак суд першої інстанції, у порушення вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, належним чином не перевірив склад і розмір заявленої до стягнення заборгованості, не надав оцінки періоду та правовим підставам здійснених банком нарахувань, не перевірив порядок зарахування внесених відповідачкою платежів та фактично обмежився прийняттям визначеного позивачем кінцевого розміру боргу, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в межах заявлених ТОВ «Свеа фінанс» позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції не може бути залишене в силі та відповідно до вимог ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ТОВ «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з необґрунтованістю заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що за подання та розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір у сумі 3 633 грн 60 коп. (а.с.154).

Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову в позові ТОВ «Свеа фінанс», то з позивача на користь відповідачки підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633 грн 60 коп.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633 (три тисячі шістсот тридцять три) грн 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: