Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №757/46673/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 757/46673/25-ц

провадження номер № 22-ц/824/8328/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2025 року у складі судді Хайнацького Є.С., у справі позовом державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року державне підприємство «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України (далі - ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за житлову послугу у розмірі 79 958 грн 80 коп., яка складається із: суми основного боргу у розмірі 53 580 грн 80 коп., інфляційного збільшення у розмірі 20 159 грн 69 коп., штрафні санкції у розмірі 6 218 грн 31 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до Статуту ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України основним видом його діяльності є надання житлово-комунальних послуг фізичним та юридичним особам. Розпорядженням по Управлінню справами Апарату Верховної Ради України №100 від 31 грудня 2015 року з балансу Управління житловими будинками Управління справами Верховної Ради України на баланс державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної ради України» передано, зокрема, житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позивач вказував, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується ордером на жиле приміщення від 23 лютого 1992 року №171 та розпорядженням групи приватизації Управління справами Верховної Ради України від 21 квітня 2000 року №190. Перебуваючи на балансі зазначений будинок також перебуває на утриманні та обслуговуванні позивача.

Позивачем надавалась відповідачу якісна та в повному обсязі житлова послуга, однак свої зобов`язання відповідач не виконує, внаслідок чого з 01 грудня 2019 року у нього виникла заборгованість у розмірі 53 580 грн 80 коп.

З наведених підстав ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України просило задовольнити його позов.

23 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України, у якій просив зобов`язати відповідача демонтувати перекриття у приміщенні спортзалу та використовувати допоміжні приміщення згідно їх цільового призначення, забезпечивши співвласникам вільний доступ до них та стягнути із відповідача на свою користь 59 826 грн 04 коп.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України чиняться перешкоди у користуванні спільним сумісним майном згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02 березня 2004 року та рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 лютого 2005 року, яке вступило в законну силу і є преюдиційним щодо всіх інших судових рішень, у яких беруть участь ті самі особи.

Вказував, що у приміщеннях, що належать до спільної власності мешканців, які за проектом призначалися для загальних потреб мешканців і де мають бути влаштовані кімнати для дозвілля, всупереч ст.ст.7, 8 ЖК України розміщені офіси фірм, а не використовуються мешканцями за призначенням. Крім того, в приміщенні, що за проектом передбачено як спортзал висотою до 6 метрів, зроблено перекриття, яке з одного приміщення зробило два, що не передбачено проектом, і що явно перешкоджатиме використанню приміщення спортзалу за призначенням. Крім того, таке ніким не обліковане приміщення здається в оренду без легальної оплати за його використання орендарями, що створює умови для зловживань. Відповідач, користуючись своїм становищем використовувати приміщення, тобто, фактично, взяв їх в довгострокову оренду, чим порушив принцип рівності сторін договору, учасниками якого є споживачі (п.4 ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Зазначав, що з огляду на те, що у вказаному будинку 88 квартир, частка за оренду спільного майна, належного співвласникам квартири №24 , становить 2 394 грн 88 коп./місяць, а сума за три останні роки становить 2 394,88 ? 12 ? 3 = 86 215 грн 68 коп. Тобто ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України має сплатити різницю у сумі 59 826 грн 04 коп. (86 215 грн 68 коп. - 26 389 грн 64 коп.). Крім того, за час користування відповідачем допоміжними приміщеннями плата за постачання і відведення холодної та гарячої води в ці приміщення, вивезення побутових відходів, а також опалення проводилось за рахунок власників квартир будинку №27 .

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2025 року, занесеною до протоколу судового засідання, відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 до провадження (а.с.83-85).

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом обох позовів є як заборгованість за надання житлово-комунальних послуг, так і усунення перешкод у користуванні спільним сумісним майном, яке, зокрема, теж входить в оплату за надання житлово-комунальних послуг.

Вказує, що ним надано копію рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 лютого 2005 року з таким же позовом і зустрічним позовом та з тими самими сторонами, яким встановлено обставини (ч.4 ст.82 ЦПК України) взаємопов`язаності позовів, оскільки вони виникають з одних правовідносин та задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (ч.2 ст.193 ЦПК України).

Таким чином вважає, що має місце невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання і згідно ч.ч.1, 2 ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення.

ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду залишити без змін. Вказує, що у провадженні суду першої інстанції перебуває справа за первісним позовом державного підприємства «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Предметом спору є виключно наявність, розмір та правові підстави виникнення заборгованості. В той час як поданий ОСОБА_1 зустрічний позов містить вимоги про зниження заборгованості та про усунення перешкод у користуванні майном. Вказані вимоги мають інший предмет доказування, інші юридичні підстави та спрямовані на встановлення обставин, які не входять до меж розгляду первісного позову про стягнення заборгованості. Зазначає, що сам факт виникнення вимог із суміжних правовідносин не є достатньою підставою для прийняття зустрічного позову. Вирішальним є те, чи впливає задоволення зустрічних вимог на можливість задоволення первісного позову. У даному випадку вимога про усунення перешкод у користуванні майном жодним чином не виключає обов`язку відповідача сплатити нараховану заборгованість, якщо така буде встановлена судом. Навіть вимога про зменшення заборгованості потребує самостійного дослідження інших обставин та доказів, що виходять за межі предмета первісного позову. Вказує, що посилання ОСОБА_1 на ч.4 ст.82 ЦПК України та рішення суду від 03 лютого 2005 року є необґрунтованими, оскільки преюдиційність встановлених обставин не підміняє процесуальні вимоги щодо умов прийняття зустрічного позову. Питання взаємопов`язаності та доцільності спільного розгляду вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням її предмета та підстав заявлених вимог.

ОСОБА_1 подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що предметом обох позовів є як заборгованість за надання житлово-комунальних послуг, так і усунення перешкод у користуванні частини спільного сумісного майна, яке, зокрема, теж входить у оплату за надання житлово-комунальних послуг. Крім того, за час користування відповідачем допоміжними приміщеннями плата за постачання і відведення холодної та гарячої води в ці приміщення, вивезення побутових відходів, а також опалення проводилося за рахунок власників квартир будинку №27 , зокрема, і його рахунок. Крім того, користувачі додаткових приміщень, яке утворилося внаслідок зведення додаткового перекриття у спортзалі, взагалі не сплачували і не могли сплачувати за жодні отримані комунальні послуги, оскільки ці приміщення не обліковуються і не мають окремих рахунків, а отже оплата за всі надані послуги користувачам тих приміщень ввійшла до виставлених ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України власникам квартир будинку №27 рахунків, що свідчить про те, що задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову (ч.2 ст.193 ЦПК України). Вважає, що відповідачем не спростовано його твердження щодо преюдиційності встановлених обставин рішенням від 03 лютого 2005 року згідно з ст.82 ЦПК України. Про зазначені питання та інші недоліки в роботі ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України свідчить і колективний лист мешканців будинку АДРЕСА_1 , направлений в березні 2026 керівнику цього підприємства.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37- 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу та у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.ч.1, 2 та 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що предмет зустрічного позову не пов`язаний з первісним позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновком суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 та 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом (п.3 ч.2 ст.49 ЦПК України).

Відповідно до ст.193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

У відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі №522/9011/19 (провадження №61-6642св21) зазначено, що згідно з ч.2 ст.193 ЦПК України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених ч.2 ст.193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним. При цьому вищевказаною нормою процесуального закону визначено дві альтернативні ознаки зустрічного позову: або взаємопов`язаність первісного та зустрічного позовів, що зумовлює їх спільний розгляд, зокрема, коли обидва позови виникають з одних правовідносин; або їх взаємовиключність, коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Зустрічний позов, який прийнятий судом для спільного провадження з первісним позовом, повинен знайти вирішення у виді загального рішення, яке має містити відповідь на обидві заявлені вимоги (як позивача, так і відповідача). Задоволення зустрічного позову спричиняє відмову в задоволенні первісного позову, однак не виключає можливості як задоволення обох вимог, так і однієї повністю, а іншої частково.

У постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі №522/14499/21, від 06 грудня 2023 року у справі №638/6226/21 та від 17 січня 2024 року у справі №369/12814/22 вказано, що відповідно до ч.ч.1, 2 та 3 ст.193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених ч.2 ст.193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

За своєю сутністю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.

Умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі №200/22329/14-ц (провадження №14-483цс19).

Відповідно до ч.3 ст.194 ЦПК України зустрічна позовна заява, подана з порушенням вимог ч.ч.1 та 2 ст.193 цього Кодексу, ухвалою суду повертається заявнику. Копія зустрічної позовної заяви долучається до матеріалів справи.

З матеріалів справи вбачається, що у вересні 2025 року ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги (а.с.2-6).

Як на підставу позову ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України посилалось на те, що підприємство має на балансі житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_1 є власником квартири №24 у вказаному будинку. Позивач надав, а відповідач отримав житлово-комунальні послуги, проте у порушення взятих на себе зобов`язань перед позивачем, відповідач не здійснює оплату за надані послуги та має заборгованість.

23 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України про зниження заборгованості за надання житлово-комунальних послуг та про усунення перешкод у користуванні майном (а.с.76).

Зі змісту зустрічної позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача демонтувати перекриття у приміщенні спортзалу та використовувати допоміжні приміщення згідно їх цільового призначення, забезпечивши співвласникам вільний доступ до них, а також стягнути із відповідача на свою користь 59 826 грн 04 коп.

Таким чином, встановленню та доведенню за первісним позовом ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради Українипідлягають факт надання (отримання) житлово-комунальних послуг та їх обсяг, а також наявність (відсутність) обов`язку (заборгованості) споживача здійснити їх оплату. Натомість, предметом вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 є зобов`язання ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради Українидемонтувати перекриття у приміщенні спортзалу та використовування допоміжних приміщень згідно їх цільового призначення, забезпечивши співвласникам вільний доступ до них, а також стягнення із відповідача на користь ОСОБА_1 59 826 грн 04 коп. частки за оренду спільного майна.

Отже зв`язок між вимогами зустрічного та первісного позовів є лише опосередкованим, при цьому, можливість наявності заборгованості ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України перед ОСОБА_1 за оренду спільного майна не нівелює можливості наявності у ОСОБА_1 заборгованості перед ДП «Управління житловими будинками» Управління справами Апарату Верховної Ради України за житлово-комунальні послуги.

Відтак колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спільний розгляд первісного позову та зустрічного позову є недоцільним, відповідачем ОСОБА_1 не наведено правових підстав, якими задоволення його зустрічного позову виключає можливість задоволення первісного позову та навпаки, а спільний розгляд первісного і зустрічного позову призведе до затягування розгляду справи.

Крім того, колегія суддів враховує, що вирішення питання про прийняття до провадження зустрічного позову є правом суду першої інстанції, а відмова у прийнятті зустрічної позовної заяви не позбавляє права заявника звернутись до суду із зазначеним позовом у загальному порядку.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 03 лютого 2005 року, яке він вважає преюдиційним в контексті прийняття зустрічного позову, то колегія суддів їх відхиляє як необгрунтовані, оскільки згідно з положеннями ч.4 ст.82 ЦПК України преюдиційними можуть бути лише обставини, встановлені відповідним рішенням суду, а відтак порядок розгляду даної справи не може бути преюдиційно встановлений рішенням суду в іншій справі.

Таким чином встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому цю ухвалу відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 09 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді: