Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №760/30758/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 760/30758/23

номер провадження: 22-ц/824/1045/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалюха Василя Миколайовича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року у складі судді Букіної О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «Просто» про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Просто» (далі - ПрАТ «Просто») про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2023 року о 16 год 00 хв. по вул. Василя Липківського, 1-А у місті Києві сталася ДТП за участі транспортного засобу «ВАЗ 2106», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті чого транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень. Указував, що за наслідками ДТП учасниками події було складено повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у формі європротоколу, ними були подані заяви до ПрАТ «Просто» та був складений електронний Європротокол.

Зазначав, що ПрАТ «Просто» своїм листом від 03 квітня 2023 року повідомило його, що учасники ДТП не досягли згоди щодо обставин ДТП, а тому не мали права складати повідомлення про ДТП, а зобов`язані були викликати співробітників поліції. У листі також було зазначено, що відповідно до висновку експерта від 27 березня 2023 року в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля «Nissan Qashqai» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР і з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки та зіткненням з автомобілем «ВАЗ 2106». У той же час відповідач не визнав майнові вимоги, не має правових підстав для визнання події, що сталася 01 лютого 2023 року, страховим випадком та, відповідно, не має правових підстав для виплати страхового відшкодування.

Вказував, що на адвокатський запит про надання копій документів, які містяться в страховій справі, ПрАТ «Просто» листом від 04 травня 2023 року відмовило в наданні таких документів та повідомило, що не здійснювало автотоварознавчого дослідження вартості відновлювального ремонту автомобіля «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 .

Зазначав, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 автомобіль «Nissan Qashqai», 2012 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , належить йому і його цивільно-правова відповідальність застрахована в приватному акціонерному товаристві «Страхове товариство «Гарантія» (далі - ПрАТ «СТ «Гарантія»). Цивільно-правова відповідальність іншого учасника ДТП ОСОБА_3 застрахована в ПрАТ «Просто».

Також позивач вказував, що 14 лютого 2023 року оцінювач ОСОБА_4 провів огляд транспортного засобу «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , та склав висновок №62/23, згідно з яким вартість матеріального збитку (відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу) складає 51 576 грн 04 коп. За автотоварознавче дослідження ОСОБА_1 сплатив 2 500 грн 00 коп. Таким чином вважає, що ПрАТ «Просто» повинна сплатити йому страхове відшкодування в сумі 51 576 грн 04 коп.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив стягнути з ПрАТ «Просто» на свою користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок ДТП, у розмірі 51 576 грн 04 коп., витрати на оплату послуг оцінювача в сумі 2 500 грн 00 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073 грн 60 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн 00 коп.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 05 червня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не досягли згоди щодо обставин ДТП та винної особи, оскільки кожен із них вважав винним у ДТП іншого водія. За таких обставин передбачені п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» умови для оформлення ДТП шляхом складення Європротоколу були відсутні, а учасники ДТП мали оформити її із залученням працівників Національної поліції. У зв`язку з цим суд визнав правомірною відмову ПрАТ «Просто» у виплаті страхового відшкодування.

Додатковим рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 05 червня 2025 року задоволено заяву відповідача ПрАТ «Просто» про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто» витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Ковалюх В.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі, посилаючись на невідповідність вискоків, викладених рішенні суду, фактичним обставинами справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що оформивши повідомлення про ДТП (Європротокол), учасники не досягли згоди щодо обставин ДТП та не визначили винну особу, у зв`язку з чим мали оформлювати матеріали ДТП із залученням працівників Національної поліції. Посилаючись на положення п.33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»зазначає, що повідомлення про ДТП складається обома водіями, причетними до ДТП, і закон не передбачає можливості одного з них у подальшому відмовитися від такого повідомлення.

Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було складено електронний Європротокол, зареєстрований у Єдиній централізованій базі даних МТСБУ за № 392D2DEEC19B. У цьому документі ОСОБА_2 зазначив: зіткнення з задньою частиною іншого транспортного засобу під час руху в одному і тому ж напрямку та по одній і тій же смузі. Стверджує, що Європротокол складено без порушень Інструкції щодо заповнення повідомлення про ДТП, які б унеможливлювали його використання для виплати ОСОБА_1 страхового відшкодування.

Зазначає, що повідомлення ОСОБА_2 від 02 лютого 2023 року, в якому він повідомив про складення Європротоколу, не містить заперечень щодо його вини у ДТП. Вважає, що за встановлених обставин водій автомобіля «ВАЗ 2106» ОСОБА_2 не дотримався безпечної дистанції, чим порушив вимоги п. 13.1 ПДР.

Вказує, що висновок експерта, на який посилається відповідач, не може бути належним доказом у справі, оскільки використані експертом вихідні дані є неповними, зокрема не містять необхідних даних про розташування транспортних засобів, та взяті без урахування конкретних обставин справи. При цьому відповідач не заперечує факту складення учасниками ДТП Європротоколу, однак вважає, що водії не мали права його складати, оскільки не досягли згоди щодо обставин ДТП та не визначили винну особу. Водій ОСОБА_2 залучений до участі у справі як третя особа, своєї позиції щодо заявленого позову не висловив та пояснень суду не надав.

Зазначає, що відповідно до ст.34 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про подію, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, а протягом десяти робочих днів направити свого представника на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Натомість відповідач зазначених дій не вчинив, а залучив експерта, якому надав неповні вихідні дані, що стало причиною неможливості дослідження питання щодо порушення ПДР ОСОБА_2 .

Представник ПрАТ «Просто» - адвокат Синюк С.Л. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що попередній розрахунок витрат ПрАТ «Просто» на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 10 000 грн 00 коп., не є остаточним, а фактичний розрахунок та докази понесення таких витрат будуть надані в подальшому під час розгляду справи у порядку, передбаченому ст.ст. 141, 142 ЦПК України. Вказує, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не досягли згоди щодо обставин ДТП та не визначили винну особу, а саме: ОСОБА_2 вважав винним у ДТП ОСОБА_1 , тоді як ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ; відомості про винну особу відсутні і в матеріалах Європротоколу. У зв`язку з цим, на думку відповідача, передбачена п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкова умова щодо згоди водіїв стосовно обставин ДТП була відсутня, тому учасники не мали права оформлювати ДТП шляхом складення Європротоколу та повинні були викликати працівників Національної поліції. Зазначає, що невиконання учасниками ДТП вимог ст. 33 вказаного вище Закону, яке унеможливило встановлення належним чином обставин ДТП, відповідно до ст.37 цього Закону є підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Стверджує, що ПрАТ «Просто» провело страхове розслідування та залучило судового експерта ОСОБА_5 , який у висновку № 52/23 від 27 березня 2023 року встановив, що дії водія «Nissan Qashqai» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР та з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки і зіткненням. Посилається на те, що за результатами страхового розслідування ПрАТ «Просто» листом від 05 квітня 2023 року повідомило ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування, а правомірність такого рішення була підтверджена судом першої інстанції. Вважає, що позивач не надав доказів виникнення у страховика обов`язку зі сплати страхового відшкодування, тоді як суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив надані сторонами докази і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Також представник ПрАТ «Просто» - адвокат Синюк С.Л. подав заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто» 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Вказує, що 03 січня 2024 року між ПрАТ «Просто» та АБ «Синюк та партнери» укладено договір про надання правової допомоги, на виконання якого адвокатом Синюком С.Л. у цій справі надано правничу допомогу загальною тривалістю 5 годин із розрахунку 2 000 грн 00 коп. за одну годину, а саме: консультація замовника - 1 година вартістю 2 000 грн 00 коп.; підготовчі дії, зокрема дослідження обставин і доказів, визначення правовідносин та застосовних норм права, збір доказів і аналіз судової практики - 2 години вартістю 4 000 грн 00 коп.; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу - 2 години вартістю 4 000 грн 00 коп. Зазначає, що загальна вартість фактично наданих послуг становить 10 000 грн 00 коп., на підтвердження чого до заяви додано, зокрема, рахунок-фактуру, платіжну інструкцію та акт виконаних робіт.

Позивач ОСОБА_1 подав додаткові пояснення у справі, в яких просить долучити до матеріалів справи подані ним пояснення, квитанції, електронний Європротокол та фотофіксацію місця ДТП, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову та стягнути з ПрАТ «Просто» на його користь 51 576 грн 04 коп. страхового відшкодування, а також відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення з нього 10 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.

Вважає, що ОСОБА_2 на місці ДТП визнав свою вину та погодився на оформлення електронного Європротоколу № 392D2DEEC19B, однак надалі змінив свої пояснення у страховій компанії на протилежні. Зазначає, що ОСОБА_2 добровільно сплатив йому частину франшизи: 500 грн 00 коп. 20 березня 2023 року та 250 грн 00 коп. 03 квітня 2023 року, що, на думку ОСОБА_1 , додатково підтверджує фактичне визнання ним вини та боргу. У зв`язку з цим вимогу ПрАТ «Просто» про стягнення 10 000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу вважає безпідставною.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 51 576 грн 04 коп., що менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, а також доводи, які наведені у додаткових поясненнях, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (ст. 11 ЦК України).

Згідно зі ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

За змістом ст.ст.9, 22-31 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) (тут і надалі, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно зі ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом і договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до п. 36.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Згідно з вимогами ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати), зокрема, є невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

Інструкцією щодо заповнення Повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, затвердженою протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 17 жовтня 2024 року №609/2024 (далі - Інструкція №609/2024), визначено порядок заповнення повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол).

Відповідно до п.5 Інструкції №609/2024, у разі настання контактної (наявне зіткнення) дорожньо-транспортної пригоди за участю лише двох забезпечених транспортних засобів, за умови заподіяння шкоди майну виключно у вигляді пошкодження (знищення) транспортного засобу, незаподіяння шкоди життю та здоров`ю фізичних осіб, відсутності у водіїв обох транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, впливу лікарських засобів (лікарських препаратів), що знижують увагу та швидкість реакції, а також за умови досягнення згоди таких водіїв щодо обставин скоєння ДТП, такі водії мають право без залучення відповідних підрозділів Національної поліції України спільно скласти для надання страховику (МТСБУ) повідомлення про ДТП у паперовій чи електронній формі за формою і відповідно до інструкції, затверджених МТСБУ. Після складення такого повідомлення водії транспортних засобів мають право залишити місце ДТП та звільняються від обов`язку інформування відповідних підрозділів Національної поліції України про настання ДТП.

Отже вимогами до можливості складання на місці саме Європротоколу є такі чинники: відсутність травмованих серед людей; наявність в обох водіїв не більше 2-х транспортних засобів чинного поліса страхування; відсутність ознак алкогольного сп`яніння в обох водіїв; досягнення згоди водіями щодо того, хто винний в даній події.

У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов`язковим.

Відповідно до схеми № 1.1 додатку до Інструкції по заповненню повідомлення про дорожньо - транспортну пригоду «Типові схеми дорожньо-транспортних пригод»: Обставини ДТП: 1) При перестроюванні або об`їзді перешкоди «В» не надав дорогу «А», що рухався прямо і попутно праворуч або ліворуч від нього. 2) При одночасному перестроюванні «А» і «В», «В» не надав дорогу «А», що перестроювався праворуч від нього. Висновки: «В» порушив правила маневрування (Розділ 10 ПДР).

У пунктах 61 та 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зроблено висновок, що для отримання страхової виплати за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого.

У примітці до ст.124 КУпАП зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.

Відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з приписами ст.ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 01 лютого 2023 року о 16 год. 00 хв. у місті Києві по вул. Василя Липківського, 1-А сталася ДТП за участю автомобіля «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , унаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в АТ «ПРОСТО-страхування», яке в подальшому було перейменоване на ПрАТ «Просто».

Водночас цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ПрАТ «СТ «Гарантія».

За наслідками ДТП її учасники оформили повідомлення про ДТП у формі електронного Європротоколу без виклику працівників Національної поліції. 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до АТ «ПРОСТО-страхування» з повідомленнями про подію, що має ознаки страхового випадку.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що із поданих страховику пояснень убачається, що учасники ДТП по-різному визначали особу, вину в її настанні. Так, ОСОБА_2 , який керував автомобілем «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_4 , вважав винним у ДТП ОСОБА_1 , який керував автомобілем «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , тоді як ОСОБА_1 , навпаки, вважав винним у ДТП ОСОБА_2 .

Таким чином після звернення до страховика між учасниками виник спір щодо обставин ДТП та особи, відповідальної за її спричинення.

У межах розгляду заяви про страхове відшкодування ПрАТ «Просто» отримало висновок експерта від 27 березня 2023 року №52/53, згідно з яким дії водія автомобіля «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР та з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки і зіткненням з автомобілем «ВАЗ 2106» (а.с.61-97).

Листом від 05 квітня 2023 року № 04-1096, складеним за результатами розгляду матеріалів страхової справи № 162957, АТ «ПРОСТО-страхування» повідомило ОСОБА_1 про відмову у здійсненні страхового відшкодування. У цьому листі страховик зазначив, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 як водія автомобіля «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_4 , була застрахована в АТ «ПРОСТО-страхування» за полісом № ЕР/212651132. 02 лютого 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до страховика з повідомленнями про ДТП, яка сталася 01 лютого 2023 року о 16 год 00 хв. у місті Києві по вул. Василя Липківського, 1-А, за участю автомобіля «ВАЗ 2106» під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 ДТП була оформлена учасниками шляхом складення Європротоколу без виклику працівників поліції.

На обґрунтування відмови АТ «ПРОСТО-страхування» вказало, що відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» однією з обов`язкових умов оформлення ДТП за допомогою Європротоколу є згода водіїв щодо обставин її скоєння. Натомість, за висновком страховика, з матеріалів страхової справи вбачалося, що учасники ДТП такої згоди не досягли, а тому не мали права складати Європротокол та повинні були оформити ДТП із залученням працівників Національної поліції. Крім того, у листі зазначено, що відповідно до ст.34 Закону № 1961-IV страховиком було проведено страхове розслідування та отримано висновок експерта №52/23 від 27 березня 2023 року, складений за результатами автотехнічного дослідження, згідно з яким дії водія автомобіля «Nissan Qashqai» ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п. 10.1, 10.4 ПДР та з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки і зіткненням з автомобілем «ВАЗ 2106», д.н.з. НОМЕР_4 .

Посилаючись на положення ст.ст. 6, 22.1, 32.1, 36.2, 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», АТ «ПРОСТО-страхування» зазначило, що не визнає майнових вимог ОСОБА_1 , не має правових підстав для визнання ДТП від 01 лютого 2023 року страховим випадком та, відповідно, не вбачає підстав для здійснення страхового відшкодування (а.с.12).

Саме відмова АТ «ПРОСТО-страхування» у виплаті ОСОБА_1 страхового відшкодування стала підставою для звернення останнього до суду з цим позовом.

Отже, установивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після ДТП надали страховику взаємовиключні пояснення щодо причин її виникнення та особи, дії якої призвели до зіткнення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність передбаченої п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкової умови для оформлення ДТП у спрощеному порядку згоди водіїв щодо обставин її скоєння. Сам по собі факт спільного складення електронного Європротоколу за таких обставин не підтверджує вини ОСОБА_2 та не є безумовною підставою для виникнення у страховика обов`язку зі сплати страхового відшкодування.

При цьому матеріали справи не містять належних і достатніх доказів, які б достовірно підтверджували, що цивільно-правова відповідальність за наслідки цієї ДТП виникла саме у ОСОБА_2 , відповідальність якого була застрахована у ПрАТ «Просто». Навпаки, за результатами проведеного страховиком автотехнічного дослідження у висновку експерта № 52/23 від 27 березня 2023 року зазначено, що дії ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.п.10.1, 10.4 ПДР та з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з виникненням аварійної обстановки і зіткненням транспортних засобів.

За таких обставин, ураховуючи, що обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає за умови настання страхового випадку, тобто ДТП, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність застрахованої особи, а обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог, покладається на цю сторону, колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами виникнення у ПрАТ «Просто» обов`язку зі сплати йому страхового відшкодування. Відтак суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Що стосується посилання ОСОБА_1 на звіт про оцінку № 62/23, то колегія суддів виходить із такого.

Зі змісту зазначеного звіту вбачається, що він складений 28 травня 2023 року оцінювачем ОСОБА_4 за замовленням ОСОБА_1 щодо автомобіля «Nissan Qashqai», д.н.з. НОМЕР_2 , а метою оцінки визначено розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу внаслідок його пошкодження у ДТП. За результатами проведеного дослідження розмір такого матеріального збитку станом на 01 лютого 2023 року визначено у сумі 51 576 грн 04 коп. (а.с.14-18).

Отже, за своїм предметом та змістом звіт № 62/23 стосується визначення вартості матеріального збитку та відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, а не встановлення механізму ДТП, дотримання її учасниками вимог ПДР чи особи, з вини якої сталася ДТП.

Матеріали справи не містять судового рішення, яке набрало законної сили та яким було б установлено винуватість ОСОБА_2 у вчиненні цієї ДТП. Тому визначений оцінювачем розмір матеріального збитку сам по собі не підтверджує вини ОСОБА_2 та не спростовує встановленої судом першої інстанції обставини, що після звернення до страховика учасники ДТП висловили взаємовиключні позиції щодо особи, винної у її настанні.

При цьому наявність звіту № 62/23 не усуває недоліків оформлення ДТП за допомогою Європротоколу, оскільки такий звіт був складений для визначення розміру шкоди та не може замінити передбачену п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» згоду водіїв щодо обставин скоєння ДТП.

Сам по собі факт пошкодження транспортного засобу та визначення вартості такого пошкодження не породжує безумовного обов`язку страховика здійснити страхове відшкодування. Такий обов`язок виникає за наявності передбаченого Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхового випадку та дотримання встановленого цим Законом порядку його оформлення. Інше тлумачення фактично зводило б механізм обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності до автоматичного відшкодування будь-якої визначеної оцінювачем шкоди незалежно від встановлення цивільно-правової відповідальності застрахованої особи та дотримання передбачених законом умов оформлення ДТП, що не відповідає правовій природі такого виду страхування.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до ст.ст. 102-106 ЦПК України висновок експерта як процесуальне джерело доказів має відповідати встановленим процесуальним законом вимогам. При цьому ЦПК України допускає як проведення експертизи за призначенням суду, так і подання учасником справи висновку експерта, складеного на його замовлення. Однак у такому висновку має бути зазначено, що його підготовлено для подання до суду, а експерт повинен бути обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Натомість наданий ОСОБА_1 звіт № 62/23 є звітом про оцінку майна, виконаним оцінювачем на замовлення позивача поза межами судової процедури, а не висновком судового експерта з автотехнічної експертизи. Документ не містить поставлених перед експертом питань щодо механізму ДТП або відповідності дій ОСОБА_2 чи ОСОБА_1 вимогам ПДР, не містить вказівки про його підготовку саме як висновку експерта для подання до суду та попередження особи, яка його склала, про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

При цьому ОСОБА_1 не заявляв клопотання про призначення у справі судової автотехнічної експертизи, яка могла б дати відповіді на питання щодо механізму ДТП, технічної можливості її уникнення та відповідності дій кожного з водіїв вимогам ПДР. За відсутності випадків обов`язкового призначення експертизи, передбачених ст. 105 ЦПК України, та з огляду на принципи змагальності сторін і покладення на кожну сторону обов`язку довести обставини, на які вона посилається, передбачені ст.ст. 12, 81 ЦПК України, підстав для самостійного ініціювання судом такої експертизи не було.

Крім того, звіт № 62/23 не є вироком, рішенням чи постановою суду, що набрали законної сили, та не встановлює преюдиційно вини ОСОБА_2 у вчиненні ДТП. Визначення у ньому розміру матеріального збитку в сумі 51 576 грн 04 коп. саме по собі не підтверджує вини ОСОБА_2 та не встановлює виникнення його цивільно-правової відповідальності за наслідками ДТП.

За таких обставин зазначений звіт не усуває встановленого у справі недоліку оформлення ДТП за допомогою Європротоколу, а саме відсутності узгодженої позиції його учасників щодо обставин пригоди та особи, відповідальної за її настання. Сам факт визначення розміру заподіяної автомобілю ОСОБА_1 шкоди не може підмінити встановлення передбачених законом підстав цивільно-правової відповідальності особи, відповідальність якої застрахована.

Інше тлумачення фактично означало б покладення на страховика обов`язку здійснювати страхове відшкодування лише на підставі факту пошкодження транспортного засобу та визначення вартості такого пошкодження, без встановлення цивільно-правової відповідальності застрахованої особи та незалежно від дотримання передбачених законом умов оформлення ДТП, що не відповідає змісту та правовій природі інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції мав самостійно встановити особу, винну у ДТП, колегія суддів відхиляє, оскільки предметом цього спору є не вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди за правилами деліктної відповідальності, а вимога до ПрАТ «Просто» про виплату страхового відшкодування. Тому суд перевіряє не питання винуватості учасника ДТП, а наявність сукупності юридичних підстав для виникнення саме у страховика обов`язку здійснити страхову виплату.

За обставин коли учасники ДТП надали взаємовиключні пояснення щодо особи, винної у її настанні, а ДТП була оформлена Європротоколом, який відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає згоду водіїв щодо обставин пригоди, суд не зобов`язаний з власної ініціативи відтворювати механізм ДТП та формувати замість позивача доказову базу щодо вини ОСОБА_2 .

Отже сам факт ДТП та наявність майнової шкоди не породжує автоматичного обов`язку страховика здійснити страхове відшкодування; такий обов`язок виникає лише за умови доведеності передбачених законом підстав для настання страхового випадку.

Інші доводи та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «Просто» - адвокат Синюк С.Л. зазначає, що попередній розрахунок витрат ПрАТ «Просто» на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції становить 10 000 грн 00 коп. Також представник ПрАТ «Просто» - адвокат Синюк С.Л. 13 лютого 2026 року подав заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто» 10 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У справі встановлено, що 03 січня 2024 року між ПрАТ «Просто» (клієнт) та адвокатським бюро «Синюк та партнери» укладено договір про надання правової допомоги № 1, за умовами якого адвокатське бюро зобов`язалося надавати клієнту юридичну допомогу, у тому числі представляти його інтереси в судах, готувати та подавати процесуальні документи. Представництво інтересів клієнта за договором здійснюється адвокатом Синюком С.Л.

На підтвердження обсягу та вартості наданої правничої допомоги ПрАТ «Просто» надало акт виконаних робіт від 02 лютого 2026 року, відповідно до якого в межах страхової справи № 162957 та судової справи № 760/30758/23 за позовом ОСОБА_1 вартість наданої правничої допомоги визначена у розмірі 10 000 грн 00 коп. Загальна вартість послуг за актом щодо трьох судових проваджень становить 30 000 грн 00 коп., з яких саме на цю справу припадає 10 000 грн 00 коп.

Адвокатським бюро «Синюк та партнери» також виставлено рахунок-фактуру № 2 від 29 січня 2026 року на загальну суму 30 000 грн 00 коп. за юридичні послуги відповідно до договору № 1 від 03 січня 2024 року.

Згідно з платіжною інструкцією № 1230 від 12 лютого 2026 року, ПрАТ «Просто» перерахувало АБ «Синюк та партнери» 30 000 грн 00 коп. з призначенням платежу: оплата юридичних послуг, абонентське обслуговування відповідно до договору № 1 від 03 січня 2024 року та рахунку-фактури № 2 від 29 січня 2026 року.

Таким чином, договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт, рахунок-фактура та платіжна інструкція у їх сукупності підтверджують як надання ПрАТ «Просто» професійної правничої допомоги у цій справі, так і фактичне понесення витрат на її оплату в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн 00 коп.

Частинами 2-4 ст.137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.5,6 ст.137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Згідно з правовим висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Таким чином суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов`язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).

У п.135 постанови від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Суди мають враховувати, що згідно з п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах: від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п.4 ч.3 ст.137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п.2 ч.3 ст.141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Позивач ОСОБА_1 у додаткових письмових поясненнях заперечував проти заявленого представником ПрАТ «Просто» - адвокатом Синюком С.Л. клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених ПрАТ «Просто» під час апеляційного розгляду справи у розмірі 10 000 грн 00 коп., вважаючи такі вимоги безпідставними.

Колегія суддів вважає, що заявлені ПрАТ «Просто» витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 10 000 грн 00 коп. не відповідають критеріям розумності, необхідності та співмірності. Справа не є значної складності, спірні правовідносини та правова позиція відповідача були сформовані ще під час розгляду справи судом першої інстанції, а відзив на апеляційну скаргу, поданий адвокатом Синюком С.Л., є єдиним процесуальним документом відповідача по суті спору в суді апеляційної інстанції. При цьому наведені у відзиві доводи переважно відтворюють позицію ПрАТ «Просто», викладену під час розгляду справи судом першої інстанції.

За таких обставин, з урахуванням характеру та складності спору, обсягу фактично наданої правничої допомоги, а також критеріїв обґрунтованості, розумності та пропорційності судових витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «Просто» витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ковалюха Василя Миколайовича залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 15 квітня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 , адреса: 16500, Чернігівська область, Ніжинський район, місто Бахмач) на користь приватного акціонерного товариства «Просто» (ЄДРПОУ 24745673, адреса: 04050, місто Київ, вул. Герцена, буд. 10) витрати на правничу допомогу витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: