Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №752/11174/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи №752/11174/26 Головуючий у суді першої інстанції - Кирильчук І.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/12003/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Приходько Р.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року про відмову у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про захист прав споживачів,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про захист прав споживача.

У своїй позовній заяві позивач просить суд:

«Визнати недостовірною інформацію про мою, ОСОБА_1 , заборгованість з оплати послуг з утримання будинків та прибудинкової території у сумі 1248,20 грн. станом на 01.11.2022, яку Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» надало до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації;

Зобов`язати Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м.Києва» спростувати зазначену у пункті 1 недостовірну інформацію про мою заборгованість шляхом направлення спростування з текстом судового рішення до Управління праці та соціального захисту населення Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації протягом тижня після набрання рішенням суду законної сили».

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвалу суду мотивовано тим, що у даному випадку наявне таке, що набрало законної сили, судове рішення, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу, в якій просить суд скасувати ухвалу, посилаючись на порушення норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В апеляційній скарзі зазначає, що у суду немає підстав для відмови у відкритті провадження у поточній справі № 752/11174/26 на підставі пункту 2 частини 1 статті 186 Кодексу внаслідок невідповідності справи № 752/25864/24 вимогам цієї норми Кодексу та відсутності тотожності цих справ.

Вказує, що при постановленні ухвали від 11.05.2026 про відмову у відкритті провадження у справі суд неправильно витлумачив пункт 2 частини 1 статті 186 Кодексу та не врахував роз`яснення Верховного Суду щодо застосування цієї норми Кодексу.

Стверджує, що, зробивши висновок про тотожність поточної справи № 752/11174/26 та справи № 752/25864/24, суд не обґрунтував цей висновок жодним прикладом такої тотожності.

Посилається на те, що висновок суду про тотожність порівнюваних справ є поверховим, бо не враховує, що у цих справах йдеться про події, які сталися у різні роки.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця відповідача Латанюк Н.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що ухвала суду є законною і обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяв участь представник відповідача Романенко С.В., який просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За змістом статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в частини 2 статті 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Як вбачається з матеріалів справи даної цивільної справи № 752/11174/26, її сторонами є: позивач - ОСОБА_1 та відповідач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва». Предметом позову є визнання інформації недостовірною та зобов`язання її спростувати, заявлені з посиланням, зокрема, на положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Також встановлено, що у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва (суддя Кирильчук І.А.) перебувала цивільна справа № 752/25864/24 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про захист прав споживачів, рішення у якій набрало законної сили.

При цьому зі змісту позовних вимог у справі № 752/25864/24 вбачається, що позивач просив суд: визнати твердження комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» про його заборгованість за надані відповідачем послуги у сумі 1248,20 грн станом на 01 жовтня 2021 року, які містяться у листі від 23 жовтня 2021 року, такими, що не відповідають дійсності; визнати, що позивач не має заборгованості перед комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» за надані ним послуги у сумі 1248,20 грн станом на 01 жовтня 2021 року.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 07 лютого 2025 року у задоволенні позову у справі № 752/25864/24 відмовлено. Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2025 року вказане рішення залишено без змін, у зв`язку із чим воно набрало законної сили.

Зі змісту позовних заяв у справах № 752/11174/26 та № 752/25864/24 вбачається, що спір виник між тими самими сторонами, стосується того самого предмета спору та ґрунтується на тих самих підставах, а саме щодо поширення відповідачем інформації про наявність у позивача заборгованості у сумі 1248,20 грн за житлово-комунальні послуги та вимог про визнання такої інформації недостовірною.

При цьому зі змісту додатків до позовної заяви у справі № 752/25864/24 вбачається, що судом вже надавалась оцінка доказам, на які повторно посилається позивач у даній справі, а саме: свідоцтву про право власності на житло від 29 квітня 2002 року, листу КП «Керуюча компанія» від 23 жовтня 2021 року, а також квитанціям про оплату за 2018 та 2020 роки.

Отже, позивач фактично повторно порушує перед судом питання, які вже були предметом судового розгляду та оцінки суду у межах справи № 752/25864/24, що свідчить про тотожність заявлених вимог та підстав позову.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення є обов`язковими для виконання на всій території України.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.

Так, правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine), заява № 41984/98, §53).

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, пункт 61).

У пунктах 60, 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ющенко та інші проти України» (заяви NoNo 73990/01, 7364/02, 15185/02 і 11117/05) також констатовано: «... право на справедливий судовий розгляд, яке передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції та розтлумачене в контексті принципів верховенства права та юридичної визначеності, містить вимогу непіддання сумніву рішення суду, коли він остаточно вирішив питання (див. рішення у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No 28342/95, п. 61)»; за відсутності будь-яких ознак того, що в іншому судовому провадженні мали місце якісь вади, Суд вважає, що нове вирішення тих самих питань може звести нанівець завершене раніше провадження, а це несумісно з принципом юридичної визначеності.

Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

За таких обставин, встановивши, що заявлені позивачем вимоги вже були предметом судового розгляду та щодо яких було ухвалене судове рішення, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за вказаним позовом.

Доводи апеляційної скарги на висновки суду першої інстанції не впливають, оскільки лексична різниця у формулюванні прохальної частини позову сама по собі не свідчить про існування між сторонами спору з відмінним предметом та підставами позову.

Як видно зі змісту даної позовної заяви та позову у справі № 752/25864/24, спір виник на підставі поширення відповідачем інформації про наявність у позивача заборгованості у сумі 1248,20 грн за житлово-комунальні послуги станом на 01 жовтня 2021 року, які містяться у листі від 23 жовтня 2021 року.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 31 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома