Постанова від 26 листопада 2024 р. у справі №759/27954/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 759/27954/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/13183/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Халявки Ігоря Миколайовича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року та представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Дмитра Анатолійовича - адвоката Пахолки Тараса Павловича та представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»» - Халявки Ігоря Миколайовича на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року (суддя Петренко Н.О.) у цивільній справі за скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на неправомірні дії приватного виконавця Гненного Дмитра Анатолійовича, заінтересована особа ОСОБА_1 ,

установив:

у березні 2024 року ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до суду зі скаргою, у якій просило:

визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. щодо винесення постанов від 12 березня 2024 року про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, скасувати постанови від 12 березня 2024 року про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, як незаконні;

визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. щодо винесення розпоряджень про перерахунок коштів від 13 березня 2024 року № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1, скасувати розпорядження про перерахунок коштів від 13 березня 2024 року № НОМЕР_2 та розпорядження від 13 березня 2024 року № НОМЕР_1, як незаконні;

визнати неправомірними дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. щодо винесення 14 березня 2024 року постанов про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2, в частині встановлення причин закінчення виконавчого провадження у розділі «встановлено:» - «вжитих приватним виконавцем заходів»;

зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. внести зміни до постанов від 14 березня 2024 року про закінчення виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 до розділу «встановлено:» прописавши причину закінчення

виконавчого провадження - «сплаченої заборгованості боржником в самостійному порядку та в повному обсязі»;

здійснити розподіл судових витрат за наслідками розгляду скарги.

Мотивуючи заявлені вимоги, скаржник посилався на те, що 12 березня 2024 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Гненним Д.А. було винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 з виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 8 травня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року у цивільній справі № 759/27954/21.

Скаржник вважав, що виконавчі листи, видані 11 березня 2024 року Святошинським районним судом міста Києва у вказаній справі про стягнення грошових коштів на користь ОСОБА_1 , не відповідають встановленим законом вимогам, оскільки в них не зазначено прізвище, ім`я та по батькові особи, що їх видала.

Також, скаржник посилався на те, що 13 березня 2024 року ним було в добровільному порядку, без заходів примусового виконання зазначених судових рішень, на рахунок приватного виконавця, розміщеного у Автоматизованій системі виконавчого провадження, здійснено перерахування коштів, що підлягали стягненню, в повному обсязі. Однак, приватний виконавець, отримавши всю суму грошових коштів на свій рахунок у розмірі 51 405,95грн, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» використав кошти не за призначенням, а на власний розсуд, чим порушив вимоги чинного законодавства з питань примусового виконання судового рішення. Так, приватний виконавець скерував 800грн з цієї суми на покриття витрат виконавчого провадження, 3 714,17грн - на отримання основної винагороди приватного виконавця, і лише 37 141,78грн перерахував на рахунок стягувача. При цьому, грошові кошти у розмірі 9 750грн приватний виконавець безпідставно притримав на дві доби. У подальшому приватний виконавець продовжив вчинення незаконних дій та 14 березня 2024 року здійснив списання ще 15 690,60грн з рахунку ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал». Того ж дня, приватний виконавець повернув кошти у розмірі 9 750грн, як помилково чи надмірно сплачені.

Крім цього, скаржник зазначав, що не погоджується з формулюванням підстав винесення 14 березня 2024 року постанов про закінчення вказаних виконавчих проваджень, оскільки судове рішення було виконано у добровільному порядку в повному обсязі.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року з Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на користь приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Дмитра Анатолійовича стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000грн.

У поданій 13 червня 2024 року апеляційній скарзі представник ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Халявка І.М. просить ухвалу суду від 23 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник боржника зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що зазначення у виконавчому листі ініціалів (імені та по батькові) посадової особи, що його видала, не може вважатись обставиною, що унеможливлює здійснення виконання судового рішення, а повернення виконавчого документа з таких підстав буде вважатись формалізмом, що не сприяє забезпеченню ефективного виконання судового рішення.

Представник боржника вважає, що така позиція суду першої інстанції суперечить статтям 19, 129 Конституції України, статтям 1, 2, 4 Закону України «Про виконавче

провадження» та нормам процесуального права, а саме статтям 76, 77, 80, 89, 263 та 264 ЦПК України, оскільки органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, відтак посилання суду першої інстанції на «формалізм» є неприйнятним по відношенню до виконавчих документів, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц.

Також, представник боржника посилається на те, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що приватний виконавець, здійснюючи розподіл сплачених боржником коштів, діяв у відповідності до положень ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», розподіляючи їх в порядку черговості, оскільки суд не врахував, що рішення суду було виконано у добровільному порядку, без здійснення примусових заходів, а відтак приватний виконавець не мав права розподіляти сплачені кошти на власний розсуд.

Крім цього, на думку представника боржника, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи щодо формулювання підстав завершення виконавчих проваджень в результаті «вжитих приватним виконавцем заходів», оскільки суд не з`ясував, які саме заходи вживав приватний виконавець, враховуючи виконання судового рішення у добровільному порядку.

Також представник боржника вважає, що положення Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та статті 58, 450 ЦПК України виключають можливість приватного виконавця мати свого представника під час розгляду скарг сторін виконавчого провадження.

У поданій 18 червня 2024 року апеляційній скарзі представник ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Халявка І.М. просить ухвалу суду від 31 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у стягненні витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Представник боржника вважає, що чинним законодавством не передбачено залучення приватним виконавцем представника для розгляду такої категорії справи, оскільки приватний виконавець, відповідно до ст. 18 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» є особою, що має вищу юридичну освіту не нижче другого рівня та стаж роботи в галузі права, а предметом розгляду у даній справі є оскарження його дій та процесуальних рішень.

Також представник боржника вважає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у цій справі, обсяг наданої правової допомоги, та прийшов до висновку про стягнення суми, яка є вочевидь неспівмірною зі складністю цієї справи. При цьому, адвокат значно завищив час, який реально міг бути витрачений на аналіз змісту та предмету скарги, а також нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини - 11,5 год., час на формування копій додатків, заперечень для товариства - 300 хв., а також безпідставно включив у розрахунок виїзд адвоката до Святошинського районного суду міста Києва, що у свою чергу суперечить положенням Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 11 червня 2020 року у справі № 821/227/17.

У поданій 9 червня 2024 року апеляційній скарзі представник приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. - адвокат Пахолок Т.П. просить ухвалу суду від 31 травня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 100 000грн, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про зменшення витрат на правову допомогу та не прийняв до увагу правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у додатковій

постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, згідно якої обов`язок доведення неспівмірності витрат на правову допомогу покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення таких витрат. Тобто суд має виступати виключно в ролі арбітра та надавати свою оцінку доводам учасників справи, не здійснюючи вирішення питання про розподіл судових витрат на власний розсуд.

Також представник приватного виконавця зазначає, що суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про неспівмірність заявленого розміру судових витрат, оскільки дана справа має вагоме значення для приватного виконавця, впливає на його репутацію серед клієнтів та інших приватних виконавців.

У відзиві на апеляційні скарги представник приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Гненного Д.А. - адвокат Пахолок Т.П. просить у задоволенні апеляційних скарг боржника відмовити, посилаючись на їх необґрунтованість.

Представник приватного виконавця зазначає, що постанови про накладення арешту на грошові кошти боржника були направлені ним для виконання до банківських установ 12 березня 2024 року, тоді як відомості про здійснення ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» платежів на суми: 454грн, 8 000грн, 2 220грн, 25 981,95грн та 5 000грн, були отримані приватним виконавцем лише 13 березня 2024 року о 13:04 год., після чого він невідкладно здійснив розподіл коштів та направив боржнику для виконання платіжну інструкцію на залишок заборгованості - 15 690,60грн. Цього ж дня, о 18:28 год. приватним виконавцем було отримано відомості про здійснення боржником ще одного платежу на суму 9 750грн. А вже 14 березня 2024 року о 10:25 год. на рахунок приватного виконавця поступили і кошти, які він стягував за платіжною інструкцією, в розмірі 15 690,60грн, після чого, цього ж дня, він невідкладно повернув боржнику переплачені кошти у розмірі 9 750грн. Таким чином, приватним виконавцем не допущено будь-яких порушень положень Закону України «Про виконавче провадження», про які заявляє представник боржника.

Також, представник приватного виконавця вважає отримані виконавчі документи такими, що відповідають вимогам цього Закону, оскільки вони містять необхідні відомості стосовно осіб, які їх видали: «Суддя С.М. Шум» та «Секретар В.О. Смулянський».

Представник приватного виконавця стверджує, що розподіл витрат був виконаний у відповідності до ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», а посилання боржника на виконання рішення у добровільному порядку є безпідставним, оскільки добровільним виконанням судового рішення в розумінні цього Закону є його повне виконання до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. З огляду на це відсутні і підстави для зміни мотивувальної частини постанов про закінчення виконавчих проваджень.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ПрАТ «АК «Київводоканал» - Холявки І.М., який підтримав свої апеляційні скарги та заперечував проти апеляційної скарги представника приватного виконавця, пояснення приватного виконавця Гненного Д.А., який підтримав апеляційну скаргу свого представника та заперечував проти апеляційних скарг представника боржника, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та відзивів на них, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 08 травня 2023 року стягнуто з ПрАТ «АК «Київводоканал» на користь ОСОБА_1 25 981грн 95коп. майнової шкоди, 5 000грн моральної шкоди, 2 220грн вартості проведення огляду транспортного засобу та складання калькуляції, 454грн судового збору, 9 750грн витрат на правничу допомогу.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року вказане рішення суду від 08 серпня 2023 року змінено в частині стягнення з ПрАТ «АК «Київводоканал» та

ПрАТ «Страхова компанія «Саламандра» на користь ОСОБА_1 вартості проведення огляду транспортного засобу та складання калькуляції, вартості проведення експертизи, судового збору, витрат на правничу допомогу. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

На виконання вказаних рішень суду 11 березня 2024 року видані виконавчі листи.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Д.А. від 12 березня 2024 року відкриті виконавчі провадження № НОМЕР_2 та № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчих листів № 759/27954/21, виданих 11 березня 2024 року.

13 березня 2024 року ПрАТ «АК «Київводоканал» перераховано відповідно до платіжної інструкції № 1924 суму 25 981,95грн (призначення платежу - майнової шкоди ОСОБА_1 на виконання рішення у справі № 759/27954/21 від 08 травня 2023 року. Без ПДВ»); платіжної інструкції № 1925 суму 5 000,00грн (призначення платежу - моральна шкода Остапчук С. І. на виконання рішення у справі № 759/27954/21 від 08 травня 2023 року, без ПДВ); платіжної інструкції № 1926 суму 2 220,00грн (призначення платежу - огляд, калькуляція, експертиза Остапчук С. І. на виконання рішення суду від 08 травня 2023 року, постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року справа № 759/27954/21. Без ПДВ); платіжної інструкції № 1927 суму 454,00грн (призначення платежу - судовий збір ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 08 травня 2023 року, постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 24 року справа № 759/27954/21. Без ПДВ); платіжної інструкції № 1928 суму 9 750,00грн (призначення платежу - витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 на виконання судового рішення від 08 травня 2023 року, постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року, справа № 759/27954/21. Без ПДВ); платіжної інструкції № 1929 суму 8 000,00грн (призначення платежу - витрат на правничу допомогу апеляційна інстанція ОСОБА_1 на виконання постанови Київського апеляційного суду від 19 січня 2024 року справа № 759/27954/21).

Відповідно до розпорядження приватного виконавця від 13 березня 2024 року № НОМЕР_2 грошові кошти, що надійшли 13 березня 2024 року на рахунок з обліку сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 759/27954/21, виданого 11 березня 2024 року, зведеного виконавчого провадження від 12 березня 2024 року № НОМЕР_3, перераховано: 28 165,20грн на користь ОСОБА_1 - кошти стягнуті за виконавчим документом; 2 816,51грн на розрахунковий рахунок приватного виконавця Гненного Д.А. в якості основної винагороди по виконавчому провадженні; 400 ,00грн, як компенсація витрат виконавчого провадження.

Відповідно до розпорядження приватного виконавця від 13 березня 2024 року № НОМЕР_1 грошові кошти, що надійшли 13 березня 2024 року на рахунок з обліку сум при примусовому виконанні виконавчого документа № 759/27954/21, виданого 11 березня 2024 року, зведеного виконавчого провадження від 12 березня 2024 року № НОМЕР_3 перераховано: 8 976,58грн на користь ОСОБА_1 - кошти стягнуті за виконавчим документом; 897,66грн на розрахунковий рахунок приватного виконавця Гненного Д.А. в якості основної винагороди по виконавчому провадженні; 400,00грн, як компенсація витрат виконавчого провадження.

Відповідно до виписки від 14 березня 2024 року з рахунку ПрАТ «АК «Київводоканал» списано 15 690,60грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 14 березня 2024 року № 777 приватним виконавцем повернуто ПрАТ «АК «Київводоканал» суму у розмірі 9 750,00грн (повернення) призначення платежу або надмірно сплачена.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії приватного виконавця відповідали вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Переглядаючи судове рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд

зазначає про наступне.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

За приписами статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів); у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону, та виконавчий збір або основна винагорода за виконавчими документами про стягнення аліментів.

З наданого розрахунку розподілу коштів за зведеним виконавчим провадженням № НОМЕР_3 сума заборгованості по ЗВП (без винагороди) становить 51 405,95грн. Сума стягнення за ВД НОМЕР_1 складає 8 976,58грн, винагорода 897,66грн. Сума стягнення за ВД НОМЕР_2 становить 28 165,20грн, винагорода 2816,52грн.

Враховуючи викладене, колегія судді погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що приватним виконавцем винесено розпорядження про перерахунок коштів від 13 березня 2023 року № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 .

Постановами приватного виконавця від 14 березня 2024 року ВП № НОМЕР_2 та ВП

№ НОМЕР_2 закінчено на підставі пункту 9 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, припинено чинність арештів майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Як установлено судом, грошові кошти у сумі, необхідній для виконання судових рішень, перераховані боржником - ПрАТ «АК «Київводоканал» - на депозитний рахунок приватного виконавця після відкриття виконавчих проваджень та в межах здійснення примусового виконання судових рішень.

Сам факт перерахування боржником коштів безпосередньо на рахунок приватного виконавця не змінює правової природи таких коштів та не звільняє приватного виконавця від обов`язку здійснити їх розподіл у порядку та черговості, визначених статтею 45 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак після надходження коштів на депозитний рахунок приватний виконавець був зобов`язаний здійснити їх розподіл відповідно до вимог закону, у тому числі щодо стягнення основної винагороди приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої суми.

Доводи апеляційної скарги про використання приватним виконавцем коштів «на власний розсуд» спростовуються матеріалами справи та наведеними положеннями законодавства, оскільки розподіл грошових коштів здійснено у спосіб та в порядку, прямо передбачених Законом України «Про виконавче провадження» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень.

Так само безпідставними є вимоги апелянта щодо зміну мотивувальної частини постанов про закінчення виконавчих проваджень шляхом заміни формулювання про виконання рішення внаслідок вжитих приватним виконавцем заходів на формулювання про самостійне погашення боржником заборгованості.

Колегія суддів виходить із того, що сплата боржником коштів на депозитний рахунок приватного виконавця після відкриття виконавчих проваджень та в межах їх здійснення свідчить про фактичне виконання рішення у процедурі примусового виконання, а тому не спростовує правомірності застосованої приватним виконавцем підстави закінчення виконавчих проваджень відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскаржувані розпорядження про перерахування коштів та постанови про закінчення виконавчих проваджень прийняті приватним виконавцем у межах наданих повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законом, у зв`язку із чим підстави для їх скасування або внесення змін до їх змісту відсутні.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо невідповідності виконавчого документа вимогам закону у зв`язку із зазначенням у ньому ініціалів посадової особи, яка його видала, а не її повного імені та по батькові. Недоліки оформлення виконавчого документа можуть бути підставою для його повернення без прийняття до виконання лише у випадку, якщо вони об`єктивно унеможливлюють ідентифікацію документа, його реквізитів або перешкоджають здійсненню виконавчого провадження. Натомість зазначення у виконавчому листі ініціалів посадової особи суду за наявності інших необхідних реквізитів виконавчого документа, не створює жодних перешкод для його виконання та не впливає на дійсність і обов`язковість судового рішення.

За таких обставин повернення виконавчого документа з наведених підстав суперечило б завданню виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та фактично призводило б до надмірного формалізму, несумісного із принципом обов`язковості судового рішення та необхідністю забезпечення його реального виконання.

Також колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що приватний виконавець, здійснюючи розподіл грошових коштів, діяв поза межами наданих законом повноважень,

оскільки рішення суду виконано боржником у добровільному порядку.

Як убачається з матеріалів справи, грошові кошти були перераховані боржником - ПрАТ «АК «Київводоканал» - не безпосередньо стягувачу, а на депозитний рахунок приватного виконавця після відкриття виконавчих проваджень та в межах процедури примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець після надходження коштів на депозитний рахунок зобов`язаний здійснити їх розподіл у визначеній законом черговості. При цьому наведена норма не ставить порядок такого розподілу у залежність від того, чи були кошти отримані внаслідок застосування заходів примусового виконання, чи перераховані боржником самостійно після відкриття виконавчого провадження.

У цьому контексті підлягає застосуванню загальновизнаний принцип права ubi lex non distinguit, nec nos distinguere debemus - де закон не розрізняє, там не повинен розрізняти і суд.

Відтак твердження апелянта про використання приватним виконавцем коштів «на власний розсуд» спростовується самим змістом статті 45 Закону України «Про виконавче провадження», яка встановлює імперативний порядок їх розподілу та не залишає виконавцю дискреційних повноважень щодо визначення напрямів використання таких коштів.

Безпідставними є також доводи апелянта щодо необхідності зміни мотивувальної частини постанов про закінчення виконавчих проваджень шляхом виключення посилання на виконання рішення внаслідок вжитих приватним виконавцем заходів.

Перерахування боржником коштів на депозитний рахунок приватного виконавця відбулося після відкриття виконавчих проваджень та в межах здійснення виконавчих дій, а тому це не свідчить про виконання рішення поза процедурою примусового виконання. Відкриття виконавчого провадження, надання строку для добровільного виконання, наявність передбачених законом повноважень виконавця щодо застосування заходів примусового виконання та подальше надходження коштів на депозитний рахунок виконавця є складовими єдиного процесу виконання судового рішення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги ПрАТ «АК «Київводоканал» щодо неможливості участі представника приватного виконавця у розгляді скарги на його дії.

Положення Закону України «Про виконавче провадження» не містить заборони на реалізацію приватним виконавцем права на професійну правничу допомогу та представництво його інтересів адвокатом під час судового розгляду. Право на професійну правничу допомогу є конституційною гарантією, яка поширюється на всіх учасників судового процесу, а відсутність прямої законодавчої заборони виключає можливість обмежувального тлумачення відповідних процесуальних прав.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта щодо неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, дослідив подані докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг, їх характеру та тривалості виконання, а також перевірив співмірність заявлених до стягнення сум зі складністю справи та обсягом виконаних робіт.

Саме лише посилання апелянта на завищеність окремих складових розрахунку без наведення належних доказів їх очевидної необґрунтованості чи не співмірності, не може бути достатньою підставою для скасування ухвали суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника приватного виконавця щодо необґрунтованості зменшення судом першої інстанції розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката повинен бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на надання правничої допомоги, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не обмежився формальною перевіркою наявності договору про надання правничої допомоги та документів, що підтверджують розмір заявлених до компенсації витрат, а здійснив оцінку їх реальності, необхідності та співмірності з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних правовідносин та обсягу виконаної представником роботи.

Посилання апелянта на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, не спростовує правильності висновків суду першої інстанції, оскільки обов`язок сторони доводити неспівмірність заявлених витрат не виключає обов`язку суду перевіряти відповідність таких витрат критеріям розумності та пропорційності, прямо передбаченим процесуальним законом.

Суд не є пасивним реєстратором погодженого сторонами розміру гонорару, а при вирішенні питання про розподіл судових витрат, зобов`язаний забезпечити справедливий баланс між правом особи на відшкодування понесених витрат та недопущенням покладення на іншу сторону надмірного та непропорційного фінансового тягаря.

Погоджуючись із висновками суду першої інстанції, колегія суддів враховує, що предметом розгляду у цій справі була скарга на дії приватного виконавця у порядку судового контролю за виконанням судового рішення, а не складний багатопредметний спір, який потребував би значного обсягу доказування, проведення експертиз, допиту свідків чи здійснення інших процесуальних дій підвищеної складності.

Матеріали справи також не свідчать про виконання представником приватного виконавця такого обсягу робіт, який би об`єктивно виправдовував компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000грн.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що поданий звіт про надані послуги, не містив конкретизації вартості окремих видів робіт та не давав можливості встановити співвідношення між фактично виконаними процесуальними діями та заявленим до компенсації фіксованим розміром гонорару.

При цьому сама по собі домовленість між приватним виконавцем та адвокатським об`єднанням щодо фіксованого розміру винагороди, не породжує безумовного обов`язку іншої сторони спору компенсувати відповідні витрати у повному обсязі, оскільки, відповідно до принципу pacta tertiis nec nocent nec prosunt, договір не створює прав та обов`язків для третіх осіб.

Не можуть бути прийняті до уваги й доводи апелянта про те, що ця справа має особливе значення для приватного виконавця та впливає на його професійну репутацію.

Оскарження дій чи рішень приватного виконавця у межах судового контролю за виконанням судових рішень, є передбаченим законом процесуальним механізмом та складовою здійснення професійної діяльності приватного виконавця, а тому саме по собі не свідчить про наявність виключних обставин, які б виправдовували компенсацію витрат на правничу допомогу у заявленому розмірі.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, застосувавши критерії реальності, необхідності, розумності та співмірності судових витрат, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх часткового відшкодування у розмірі 10 000грн, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги представника приватного виконавця та збільшення розміру компенсації судових витрат не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд

першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні скарги, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали суду та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційні скарги представника Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» - Халявки Ігоря Миколайовича та апеляційну скаргу представника приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Дмитра Анатолійовича - адвоката Пахолки Тараса Павловича залишити без задоволення, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 23 травня 2024 року та ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 31 травня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук