Постанова від 05 листопада 2024 р. у справі №756/12829/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 756/12829/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/11239/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Ящуку Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року (суддя Шевчук А.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: служба у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

установив:

у вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що вони з відповідачкою є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Понад 5 років тому відповідачка покинула його разом з дитиною у с. Лук`янівка, Броварського району, Київської області та переїхала до нової родини у місто Київ.

Позивач посилався на те, що відповідачка з 2019 року вихованням доньки не займається, її життям, здоров`ям, навчанням не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, бажання приймати участь у житті та розвитку дитини не виявляє, тобто фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків. 11 березня 2023 року між ним та відповідачкою був укладений договір про визначення місця проживання, виховання та утримання дитини, незважаючи на умови якого, де передбачені побачення матері з дитиною, проведення спільного дозвілля, остання, за шість місяців жодного разу не скористалась таким правом. Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов, а також характеристики з місця навчання та проживання дитини вбачається, що вихованням та утриманням ОСОБА_3 займається виключно батько, а мати жодної участі у житті доньки не приймає, не відвідує її та не цікавиться її життям.

Позивач вважав, що поведінка відповідачки має негативний характер на подальший розвиток дитини, травмує її психіку, що відображається на світогляді їх доньки та її подальшому психологічному розвитку.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі,

посилаючись на неповне встановлення судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для справи.

Позивач вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що наявність укладеного між сторонами договору від 11 березня 2023 року, яким визначено місце проживання дитини разом з батьком, надає матері право не виконувати покладені на неї статтею 150 СК України обов`язки. Таким чином, суд безпідставно ототожнив права та обов`язки батьків, які визначені зазначеним договором, та обов`язки батьків, що передбачені статтею 150 СК України.

Також позивач стверджує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок стосовно того, що позбавлення відповідачки батьківських прав буде суперечити інтересам дитини, оскільки відповідачка у судовому засіданні підтвердила, що проти задоволення позовних вимог та позбавлення батьківських прав вона не заперечує, отже ОСОБА_3 їй не потрібна і в подальшому вона не бажає приймати будь-якої участі в її житті та вихованні.

Відповідачка ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги (с.с.93), у судове засідання не з`явилася.

4 листопада 2024 року на електронну пошту апеляційного суду надійшла заява від імені ОСОБА_5 про розгляд справи у її відсутність та визнання апеляційної скарги.

Проте, заява не підписана електронно-цифровим підписом ОСОБА_5 , тому апеляційним судом залишається без розгляду.

Частина 2 статті 372 ЦПК України передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачки.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , представника служби у справах дітей та сім`ї виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області - Ілляш Ю.В., які апеляційну скаргу підтримали, думку малолітньої ОСОБА_3 , вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 лютого 2003 року, який було зареєстровано виконкомом Баришівської сільської Ради народних депутатів Баришівського району Київської області, актовий запис № 1 (с.с.6, зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у місті Києві від 28 жовтня 2011 року, актовий запис № 2479 (с.с.8).

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 3 травня 2017 року у справі № 756/16144/16-ц шлюб між сторонами було розірвано.

11 березня 2023 року між ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_5 (мати) був укладений договір про визначення місця проживання, виховання та утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (дитина) (далі - Договір), відповідно до пунктів 2-4 якого, батьки домовились, що дитина буде проживати із батьком за адресою, відомою матері та попередньо з нею узгодженою (на момент укладання цього договору адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ); виховання дитини до настання нею повноліття (до 18 років) здійснюватиметься батьком; всі витрати, пов`язані з утриманням дитини, здійснюватимуться батьком (с.с.12).

Відповідно до пунктів 5-6 Договору, батьком має право вимагати повернення дитини до місця її фактичного проживання після закінчення терміну перебування з

матір`ю; батько зобов`язується: не перешкоджати спілкуванню дитини з матір`ю та родичами сім`ї зі сторони матері, за умови, що таке спілкування не шкодить здоров`ю дитини або її нормальному розвитку; виховувати дитину у дусі поваги до обох батьків, а також до їх родичів та членів сім`ї; попереджати матір про зміну місця проживання дитини не пізніше ніж за 10 календарних днів до зміни такого місця проживання.

Згідно з пунктами 7-8 Договору, мати має право за попередньою усною домовленістю з батьком зустрічатись та безперешкодно спілкуватись з дитиною; мати зобов`язується за попередньою домовленістю з батьком зустрічатись з дитиною за місцем її проживання або в іншому обумовленому батьками місці, забирати дитину для проведення спільного дозвілля та повертати її у визначений час за адресою місця проживання дитини або в інше обумовлене батьками місце.

Відповідно до довідок № 51 від 20 лютого 2023 року та № 381 від 26 вересня 2023 року, виданих виконавчим комітетом Баришівської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 не зареєстрований, але фактично проживає з 1 січня 2016 року в АДРЕСА_1 разом з донькою ОСОБА_6 , яка проживає з ним з 2019 року та знаходиться на його повному утриманні. Матір участі у вихованні дитини не приймає та не проживає за вказаною адресою (с.с.10,11).

26 вересня 2023 року провідним спеціалістом Баришівської селищної ради Київської області Ольгою Мельничук, за участі позивача та його сусідів було проведено обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , з метою підтвердження фактичного проживання осіб, за результатами якого був складений акт № 54, відповідно до якого за вказаною адресою ніхто не зареєстрований, однак проживають ОСОБА_1 та його донька - ОСОБА_6 (с.с.13).

Відповідно до характеристики, наданої директором філії Рудницької гімназії ОЗО «Селищанський ліцей», учениця шостого класу ОСОБА_3 зарекомендувала себе як дисциплінована учениця, має навчальні досягнення достатнього і середнього рівня, навчається не в повному міру своїх можливостей, має довільну зорову, слухову, механічну пам`ять, запам`ятовує учбовий матеріал, виявляє логічне, образне, творче мислення, має здібності до вивчення предметів природничого циклу, на уроках завжди уважна, систематично виконує домашнє завдання, має добрий загальний розвиток. До виконання громадських доручень ставиться сумлінно. ОСОБА_3 весела, товариська, стримана, дисциплінована, самостійна, не піддається чужому впливу, користується повагою серед однокласників, має багато друзів, підтримує дружні стосунки з багатьма учнями. Батько приділяє належну увагу вихованню доньки, постійно підтримує зв`язок зі школою та класним керівником, систематично відвідує батьківські збори (с.с.9).

Під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідачка ОСОБА_5 подала до суду заяву, підпис на якій посвідчено 26 січня 2024 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Поздняковою Н.М., зареєстровану в реєстрі за номером 71, в якій зазначено, що ОСОБА_5 не заперечує проти позбавлення її батьківських прав та надає згоду на позбавлення її батьківських прав щодо її малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; суть згоди на позбавлення батьківських прав та обов`язків, умови та наслідки її надання, передбачені чинним законодавством, їй відомі (с.с.31).

Рішенням виконавчого комітету Баришівської селищної ради Броварського району Київської області №97.4 від 16 лютого 2024 року затверджений висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Висновок) (с.с.33-36).

Зі змісту Висновку, крім встановлених судом фактів, вбачається, що в родину

ОСОБА_1 1 лютого 2024 року було здійснено соціальне інспектування, в ході якого встановлено, що батько створив належні умови для проживання, навчання, виховання та розвитку дочки; дитина забезпечена продуктами харчування, сезонним одягом та взуттям, засобами особистої гігієни, канцтоварами; ОСОБА_3 надала письмові пояснення, з яких вбачається, що вона з татом живе з 2019 року, тому що мама зловживає алкогольними напоями, не спілкується з донькою, не цікавиться її життям та не підтримує її; під час проживання ОСОБА_3 з мамою, вона часто була свідком, коли в стані алкогольного сп`яніння відбувались бійки між ОСОБА_2 та її чоловіком ОСОБА_7 ; дані події дуже лякали дівчинку, тому вона хоче проживати з татом і хоче щоб матір позбавили батьківських прав.

Також, згідно Висновку, ОСОБА_2 повідомила орган опіки та піклування, що ОСОБА_3 виявила бажання проживати з батьком, а вона не заперечувала проти такого рішення; зі слів ОСОБА_2 вона з донькою підтримує зв`язок по телефону, інколи приїздить в гості.

Як вбачається з Висновку, на підставі зібраних матеріалів орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки вона не виконує належним чином свої прямі обов`язки, викладені у ст. 150 СК України, щодо дитини, оскільки ОСОБА_2 не проявляє ініціативи щодо спілкування та побачення з донькою, не відвідує її, не займається вихованням, не оздоровлює, не підтримує матеріально, не цікавиться життям і здоров`ям дитини, натомість її поведінка вказує на те, що вона не має бажання займатись вихованням, утриманням та розвитком доньки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження порушення, невиконання умов або визнання недійсним Договору, відтак доводи позивача про відсутність утримання дитини з боку відповідачки є необґрунтованими, так як він, згідно умов Договору, взяв на себе зобов`язання щодо повного матеріального утримання дитини до досягнення нею 18 річного віку. При цьому, відповідачка, за умовами Договору, лише має право зустрічатись з дитиною за попередньою домовленістю з позивачем і в міру своїх можливостей спільно з позивачем організовувати дозвілля дитини.

Також, суд першої інстанції посилався на те, що під час судового розгляду було встановлено, що відповідачка не перебуває на наркологічному обліку, має постійну роботу та хоч і має нову сім`ю, проте в силу своїх можливостей спілкується з донькою, яка по бажанню приїздить до неї у гості, залишається ночувати та проводить вихідні і канікули. Більше того, опитана у судовому засіданні дитина пояснила, що підтримує зв`язок з матір`ю по телефону та іноді приїздить в гості.

При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги Висновок, оскільки вважає його таким, що здійснений без повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема розподілу прав і обов`язків по відношенню до дитини у нотаріально посвідченому договорі між батьками. Крім цього, суд першої інстанції не прийняв до уваги визнання відповідачкою позову, оскільки така відмова порушує права дитини та нівелює добровільно укладений між сторонами Договір.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довів наявність потреби у застосуванні такого виключного заходу, як позбавлення відповідачки батьківських прав і його необхідність та виправданість у інтересах дитини.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і

його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).

Колегія суддів, надаючи оцінку обставинам даної справи, керується тим, що на перше місце мають бути поставлені якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд першої інстанції, виходив з того, що позивач не надав беззаперечних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідачка не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунувшись від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з батьком, тоді як найкращим інтересам дитини, відповідатиме її спілкування як із батьком, так і з матір`ю, при цьому можливість налагодження стосунків між матір`ю та донькою остаточно не втрачена.

З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки суд першої інстанції формально поставився до з`ясування питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 164 СК України.

У справі, що переглядається, позивачем були наведені численні посилання на те, що відповідачка належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, не зацікавлена у

налагодженні контакту з дитиною, не цікавиться станом її здоров`я та не виявляє будь-якої турботи, що свідчить про те, що вона фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків. При цьому, колегією суддів не встановлено наявності об`єктивних перешкод для спілкування відповідачки з донькою та участі у її вихованні.

Колегія суддів враховує, що відповідачка зверталась до суду із заявою про те, що вона не заперечує проти позбавлення її батьківських прав, те саме вона зазначала і під час спілкування з працівниками органу опіки та піклування, що свідчить про її послідовне небажання брати участь у вихованні та розвитку дитини, а також про відсутність переживань з приводу можливої втрати зв`язків між нею та донькою.

При цьому, лише той факт, що відповідачка час від часу спілкується по телефону з донькою, не свідчить про наявність у неї інтересу до дитини та реального бажання змінити поведінку, а також відповідачка не надала доказів, які б свідчили про дійсну зміну її ставлення до виконання батьківських обов`язків.

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що якщо батько за Договором взяв на себе витрати на утримання дитини, то відсутність матеріальної допомоги з боку матері не має значення, однак окреме проживання батьків або домовленість між ними не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від обов`язків щодо дитини.

У статті 141 СК України прямо передбачено, що розірвання шлюбу та проживання окремо від дитини не впливає на обсяг прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, а стаття 150 СК України покладає на батьків обов`язок піклуватися про здоров`я, безпечні умови життя, фізичний, духовний і моральний розвиток дитини, тоді як передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування.

При цьому, той з батьків, хто проживає окремо, зобов`язаний брати участь у вихованні дитини і має право на особисте спілкування з нею, тоді як Договір лише врегульовує порядок здійснення цих прав і обов`язків, але не перетворює їх на суто факультативне право на участь у спілкуванні з дитиною.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що висновок органу опіки та піклування, хоч і не є обов`язковим для суду, однак суд, відхиляючи його, має належним чином мотивувати таке рішення.

Колегія суддів виходить з того, що висновок ґрунтувався не лише на заяві матері, а й на соціальному інспектуванні, проведеному працівниками органу опіки та піклування, поясненнях самої дитини, відомостях про фактичне проживання дитини з батьком та відсутність участі матері у житті дитини, а відтак відмова суду першої інстанції у врахуванні Висновку є необґрунтованою та помилковою.

Також, у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц зазначено, що відповідно до частини другої статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Верховний Суд наголосив, що дитина на час розгляду справи досягла десятирічного віку, проте суди на наведені норми матеріального права уваги не звернули та не заслухали її думку.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції заслухав думку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка підтвердила, що її одноосібно утримує та виховує батько, тоді як з матір`ю вона лише кілька разів спілкувалась по телефону та один раз зустрічалась, при цьому у неї відсутнє бажання підтримувати стосунки з матір`ю.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на обставини справи, які свідчать про ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків зі здійснення виховання дитини, оскільки матеріали справи не містять доказів належного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків та піклування про доньку, тому за

встановлених судом обставин, позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам ОСОБА_3 , яка взагалі не отримує уваги, догляду, піклування та турботи з боку матері, яка переклала виконання всіх обов`язків винятково на батька, навіть не намагаючись взяти участь у вихованні доньки.

Колегія суддів зазначає, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З наведених підстав колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки такий висновок є формальним, не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, та не враховує необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суд підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 березня 2024 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук