Постанова від 24 вересня 2024 р. у справі №381/847/20 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 381/847/20

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4007/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Кононовій Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2023 року (суддя Ковалевська Л.М.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

установив:

у березні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості за кредитним договором № K2AVGK00260030 від 7 листопада 2007 року в розмірі 357 605,48грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 7 листопада 2007 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № K2AVGK00260030, за умовами якого позичальник отримав кредит в розмірі 497 350 доларів США, який зобов`язався повернути до 8 листопада 2027 року. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 7 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки.

Також позивач посилався на те, що 2 лютого 2016 року уклав з ОСОБА_1 додаткову угоду до кредитного договору № K2AVGK00260030 від 7 листопада 2007 року, відповідно до якої сторони погодили зменшення суми заборгованості, що виникла у позичальника з моменту отримання кредиту, на 942 002,27 доларів США, що становить собою відсотки у розмірі 244 018,12 доларів США, комісію у розмірі 64 400 доларів США та пеню в розмірі 633 584,15 доларів США. 30 травня 2016 року банк уклав з ОСОБА_1 ще одну додаткову угоду, відповідно до якої сторони погодили, що заборгованість за кредитним договором станом на момент укладення цієї додаткової угоди становила 1 276 978,25 доларів США та замінено валюту кредиту на гривню, у зв`язку з чим заборгованість позичальника склала 29 675 206,68грн. Додатковою угодою від 8 серпня 2018 року сума заборгованості позичальника була зменшена у частині пені на 43 232 060,78грн.

Позивач стверджував, що у зв`язку із невиконанням позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, станом на 10 лютого 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 79 049 430,06грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 357 042,21грн, заборгованості за відсотками в розмірі 693,27грн та

пені в розмірі 73 691 694,58грн.

Позивач зазначав, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми боргу, а тому просив стягнути солідарно із відповідачів частину заборгованості за кредитом в розмірі 357 605,48грн, яка складається із заборгованості за відсотками в розмірі 693,27грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором за період із 10 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року в розмірі 356 912,21грн.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2023 року у задоволені позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» - Демарчук Н.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неповне дослідження судом всіх обставин справи, не надання належної оцінки доказам та порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні заборгованості за відсотками та пенею, з огляду на те, що п. 1.7.3 додаткової угоди № 2 від 30 травня 2016 року до кредитного договору № K2AVGK00260030 від 7 листопада 2007 року встановлено, що починаючи з дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-й день), позичальник сплачує пеню у розмірі 1,11 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення. Додатковою угодою № 3 від 8 серпня 2018 року умови щодо нарахування пені залишились без змін.

Представник позивача стверджує, що починаючи з вересня 2017 року ОСОБА_1 почав допускати прострочення заборгованості, а станом на 10 лютого 2018 року його заборгованість за тілом кредиту становила 5 357 949,42грн, а тому пеня в розмірі 1, 11 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочення становить 59 473,23грн, а за період з 10 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року, тобто за шість повних днів складає 356 839,43грн.

Представник позивача також зазначає, що згідно умов додаткової угоди № 2 від 30 травня 2016 року до кредитного договору № K2AVGK00260030 від 7 листопада 2007 року відсотки позичальнику не нараховувались з жовтня 2017 року по серпень 2018 року, а заявлено до стягнення сума в розмірі 693,27грн нарахована раніше.

Також представник позивача посилається на те, що відповідачами не спростований наданий позивачем розрахунок, шляхом надання контррозрахунку чи висновку економічної експертизи.

Крім цього представник позивача стверджує, що наявний у матеріалах справи висновок судово-почеркознавчої експертизи від 24 лютого 2023 року є неналежним доказом, оскільки вільні зразки підпису ОСОБА_2 було отримано судом не шляхом витребування в різних установах або закладах, а шляхом їх отримання особисто у ОСОБА_2 в різних документах за період із 2005 року по 2014 рік на дванадцяти аркушах, а умовно-вільні зразки за період із 2020 року по 2022 року на п`яти аркушах, тобто без дотримання вимог експерта, який в свою чергу, під час складання висновку, не переконався, що відбір зразків підпису було проведення з дотриманням методики їх відбору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» - адвоката Хитрової Л.В., яка апеляційну скаргу підтримала, відповідача ОСОБА_2 , представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Майструка Є.С., які проти апеляційної скарги заперечували, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами підтверджено, що 7 листопада 2007 року між

ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №K2AVGK00260030 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 7 листопада 2007 року по 8 листопада 2027 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 497 350 доларів США на наступні цілі: 400 000 доларів США на придбання домоволодіння, 97 350 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,23% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, у момент надання кредиту 3% від суми кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2 даного договору (с.с.102-104 т.1).

Відповідно до пункту 7.3 Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає договір іпотеки на садовий будинок, загальною площею 171,50 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку, загальною площею 0,0605 га, а також всі інші види застави, іпотеки, поруки і т.п., надані банку з метою забезпечення зобов`язання за даним договором.

Згідно пункту 7.4 Кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожний день прострочення, але не менше 1 гривні.

7 листопада 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) та ОСОБА_2 (поручитель) укладений договір поруки (далі - Договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором з виконання ОСОБА_1 (боржник) зобов`язань за Кредитним договором (с.с.101 т.1).

Відповідно до довідки АТ КБ «Приватбанк», виданої ОСОБА_1 , складеної за підписом керівника напрямку філії АТ КБ «Приватбанк» Пшечука О.В., про те, що іпотека банку, а саме домоволодіння загальною площею 171,50 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , була продана іпотекодавцем ОСОБА_1 26 січня 2016 року за ціною 1 857 700грн, за згодою ПАТ КБ «Приватбанк» (с.с.1 т.2).

Також, на адресу ОСОБА_3 , який придбав зазначене домоволодіння, було направлено повідомлення за підписом керівника напрямку філії АТ КБ «Приватбанк» Пшечука О.В. про те, що грошові кошти, сплачені ним згідно квитанцій № 0.0.496453669.1 від 26 січня 2016 року у сумі 19 000грн, № 0.0.496455743.1 від 26 січня 2016 року у сумі 1 839 000грн, № 26012016151003 від 26 січня 2016 року у сумі 9 800 доларів отримані для перерахування на рахунок ОСОБА_1 як оплату за договором купівлі-продажу садового будинку, загальною площею 171,50 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,605 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (с.с.2 т.2).

2 лютого 2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 1 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода № 1), відповідно до якої сторони узгодили зменшити суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, на 942 002,27 доларів США, а саме: відсотки у розмірі 244 018,12 доларів США, комісія у

розмірі 64 400 доларів США, пеня у розмірі 633 584,15 доларів США. Дата остаточного погашення заборгованості за договором 9 листопада 2027 року. Графік погашення кредиту викладено у новій редакції, який є невід`ємною частиною цієї додаткової угоди (с.с.92 т.1).

30 травня 2016 року між ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 2 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода № 2), відповідно до якої заборгованість за договором на дату укладення цієї додаткової угоди становить 1 276 978,75 доларів США, з яких 329 544,76 доларів США - прострочена заборгованість за кредитом, 70,06 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками, 947 363,93 долари США - пеня. Пунктом 1.2 Додаткової угоди № 2 замінено валюту кредиту за договором з долара США на гривню, відтак прострочена заборгованість за кредитним договором становить - 5 809 874,12грн, прострочена заборгованість за відсотками - 1 235,16грн, пеня - 23 864 097,40грн (с.с.99 т.1).

8 серпня 2018 року між АТ КБ «Приватбанк» (банк) та ОСОБА_1 була укладена додаткова угода № 3 до Кредитного договору (далі - Додаткова угода № 3), відповідно до якої сторони узгодили внести зміни до Кредитного договору про зменшення заборгованості в частині пені на 43 232 060,78грн (с.с.94, зворот).

Відповідно до пункту 1.2 Додаткової угоди № 3 сторони погодили встановити на дату підписання цієї додаткової угоди заборгованість за договором у розмірі 5 357 949,42грн, що складається із заборгованості за основним договором - 5 357 949,42грн, відсотками - 0грн, комісією - 0грн, пенею - 0грн.

Згідно висновку експертів за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи №31374/31375/22-32 від 24 лютого 2023 року, складеного експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання ухвали Фастівського міськрайонного суду Київської області від 9 листопада 2022 року, підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься у графі « Підпис__ОСОБА_2 » договору поруки № K2AVGK00260030 від 7 листопада 2007 року, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою (с.с.68-71 т.3).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що позивач не подав до суду розрахунок заявленої суми щодо сплати пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за Кредитним договором за період з 10 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року, при цьому надані позивачем виписки по рахунку за період з 7 листопада 2007 року по 22 березня 2021 року є нечитабельними та не дали можливості встановити фактичні дані по рахунку за вказаний період.

Крім цього, суд посилався на те, що відсутність правових підстав для стягнення пені за вказаний період підтверджується умовами Додаткової угоди № 3, яка була укладена у серпні 2018 року, та якою встановлено відсутність зазначеного виду боргу станом на серпень 2018 року.

Також, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судової почеркознавчої експертизи було встановлено, що відповідач ОСОБА_2 . Договір поруки не підписував, більше того, з його змісту вбачаються суттєві відмінності в умовах кредитування, зазначених у Кредитному договорі, що свідчить про те, що вони не були складені в один і той самий день, яким датовані. Заперечення позивача з приводу не надання ОСОБА_2 вільних зразків почерку для проведення цієї експертизи, суд першої інстанції відхилив, пославшись на те, що висновок експерта не містить зауважень щодо його повноти та обґрунтованості, при цьому питання про призначення додаткової або повторної експертизи позивачем не порушувалось. Крім цього, суд першої інстанції врахував процесуальну поведінку представників позивача, які протягом тривалого часу ухилялися від надання оригіналу Договору поруки для проведення експертного дослідження, яке мало вирішальне значення для вирішення даного спору.

Переглядаючи рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів

зазначає про наступне.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

У статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Судом встановлено, що між банком та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, пов`язані з укладенням ними 7 листопада 2007 року кредитного договору

№K2AVGK00260030 та додаткових угод до нього.

Зокрема, відповідно до Додаткової угоди № 3 позивач та ОСОБА_1 погодили, що на дату укладення цієї додаткової угоди, тобто на 8 серпня 2018 року, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором становить 5 357 949,42грн та складається з тіла кредиту.

Також, Додатковою угодою № 3 позивач та ОСОБА_1 узгодили зменшення заборгованості по сплаті пені на 43 232 060,78грн, яка за рішенням банку є прощеною, та визначили, що станом на 8 серпня 2018 року ОСОБА_1 не має заборгованості за відсотками, пенею та комісією.

Разом з цим, звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з боржника заборгованість за відсотками у розмірі 693,27грн та пенею у розмірі 356 912,21грн за період з 10 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року, тобто за період, що передував укладенню Додаткової угоди № 3.

Доводи позивача, що умови нарахування пені після підписання Додаткової угоди № 3 залишились незмінними, не є підставою для задоволення позовних вимог, оскільки цією додатковою угодою сторони визначили відсутність у ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам та пенею станом на 8 серпня 2018 року.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором, оскільки умовами Додаткової угоди № 3, сторони погодили, що у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за Кредитним договором зі сплати відсотків та пені за період з 10 лютого 2018 року по 16 лютого 2018 року.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з посиланням суду першої інстанції на відсутність у матеріалах справи розрахунку заборгованості відповідачів за Кредитним договором, оскільки, як вбачається зі змісту позовної заяви, банк долучив до неї оригінал розрахунку заборгованості, який зазначено в переліку додатків до позовної заяви.

Апеляційний суд встановив, що в матеріалах справи такий документ відсутній, однак відомостей про його відсутність при розпаковці поштового відправлення від банку, або про його втрату, матеріали справи не містять, відтак суд першої інстанції безпідставно посилався на відсутність в матеріалах справи такого розрахунку, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, тому рішення суду підлягає зміні в частині мотивування відмови у задоволенні позову.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з двох підстав: відсутність належних доказів у підтвердження розміру заборгованості, а також у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог.

Зазначені підстави відмови у задоволенні позовних вимог є взаємовиключними, тому колегія суддів вважає, що підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 є безпідставність заявлених вимог, у зв`язку із чим змінює мотивувальну частину рішення в цій частині.

Що стосується позовних вимог, заявлених до поручителя ОСОБА_2 .

Згідно частин 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель

відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1 та 2 ст. 554 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша, друга та четверта статті 202 ЦК України).

Згідно частини другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц зроблено висновок про те, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц зроблено висновок про те, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

Відповідно до частини першої статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

У частинах першій, другій статті 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми правочину про забезпечення виконання зобов`язання є його нікчемність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Заперечуючи проти позовних вимог, ОСОБА_2 стверджував, що не підписував

договір поруки.

У частині третій статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

У підтвердження своїх заперечень, відповідач заявив клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи.

Наявний в матеріалах справи висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №31374/31375/22-32 від 24 лютого 2023 року підтвердив, що підпис від імені ОСОБА_2 , що міститься у графі « Підпис__ОСОБА_9 » договору поруки № K2AVGK00260030 від 7 листопада 2007 року, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

При цьому, висновок експертів є беззаперечним.

Отже, договір поруки, на підставі якого позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_2 , є нікчемним, так як не підписаний відповідачем, а відтак у відповідача відсутні зобов`язання за вказаним договором.

Доводи апеляційної скарги, що наявний у матеріалах справи висновок судово-почеркознавчої експертизи від 24 лютого 2023 року є неналежним доказом, оскільки вільні зразки підпису ОСОБА_2 було отримано судом не шляхом витребування в різних установах або закладах, а шляхом їх отримання особисто у ОСОБА_2 в різних документах за період із 2005 року по 2014 рік на дванадцяти аркушах, а умовно-вільні зразки за період із 2020 року по 2022 року на п`яти аркушах, тобто без дотримання вимог експерта, який в свою чергу, під час складання висновку, не переконався, що відбір зразків підпису було проведення з дотриманням методики їх відбору, є безпідставними.

З протоколу судового засідання від 18 січня 2023 року вбачається, що документи, які містять вільні зразки підпису ОСОБА_2 , були надані відповідачем та його представником у судовому засіданні, у якому брав участь представник позивача Яндульський Д.В. , який не висловлював заперечень проти надання цих документів експертам. Також у судовому засіданні судом були відібрані у відповідача ОСОБА_2 експериментальні зразки підписів.

У висновку №31374/31375/22-32 від 24 лютого 2023 року експерти не зазначали, що наданих зразків підпису недостатньо для надання беззаперечного висновку або, що надані зразки вільних підписів ОСОБА_2 є неналежними.

Крім того, у розпорядження експертів були надані матеріали даної справи, які містять умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_2 , про що було зазначено в ухвалі суду від 18 січня 2023 року, проти чого не заперечував представник позивача.

Також експерти Дзюба О.Є. та Красюк І.П. були попереджені про кримінальну відповідальність за статями 384, 385 КК України, підтвердивши це своїми підписами у висновку.

Після отримання висновку експертів представниками позивача не заявлялося клопотання про призначення повторної експертизи та не були надані докази, які б спростували висновок експертів.

Частини 1 та 2 статті 12 ЦПК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо

здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Отже, представники позивача не були позбавлені можливості під час розгляду справи судом першої інстанції надати належні докази у спростування висновків експертів, однак таких доказів матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором, як з поручителя, так як він договір поруки не підписував.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно частин 1 та 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при розгляді спору по суті пред`явлених вимог, повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, однак, допустив порушення норм процесуального права в частині мотивів відмови у задоволенні вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , тому рішення суду підлягає зміні в цій частині та залишення без змін в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_2 .

Керуючись статтями 367, 374, 375, 376, 381- 383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до ОСОБА_1 , змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 13 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 30 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук