Постанова від 27 серпня 2026 р. у справі №701/359/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/821/579/26 Справа № 701/359/26 Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАПГоловуючий у І інстанції Маренюк В. Л. Доповідач в апеляційній інстанції Поєдинок І. А.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2026 року м. Черкаси

Суддя Черкаського апеляційного суду Поєдинок І.А. за участю захисника Мельниченка С.В., правопорушника ОСОБА_1 , розглянувши апеляційну скаргу захисника Мельниченка С.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Маньківського районного суду Черкаської області від 03 липня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , не працює, ІПН: НОМЕР_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та піддано стягненню у вигляді штрафу на користь держави в сумі - 17000 грн. (сімнадцять тисяч гривень) 00 копійок, що складає одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 665 грн.

в с т а н о в и в :

Відповідно до постанови суду першої інстанції, водій ОСОБА_1 , 28.03.2026 року о 22 год. 02 хв., був зупинений по вул. Робочій, що в с-ще Маньківка Уманського району Черкаської області, за керування транспортним засобом автомобілем "Renault Koleos", державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, запах алкоголю із ротової порожнини, та відмовився від проходження в установленому законом порядку освідування на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права, та належного обгрунтування, захисник Мельниченко С.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить, провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Апеляційні вимоги обгрунтував тим, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 був безпідставно зупинений працівниками поліції, тобто його зупинка була незаконною в порушення ст.35 Закону України «Про національну поліцію», оскільки недоведено належним чином та допустимими доказами факту порушення водієм ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.

Апелянт вважає, що оскільки зупинка транспортного засобу працівниками поліції була здійснена незаконно, тому вони не мали законних підстав вимагати у ОСОБА_1 надати документи, чи вимагати пройти огляд на стан сп`яніння.

Посилається на те, що протокол про адміністративне правопорушення не є належним доказом, оскільки складений неуповноваженою особою, що є порушенням вимог ч.2 ст.256 КУпАП та п.12 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, оскільки його підписано особою, яка його не складала, а також ОСОБА_1 не роз`яснювалися права і обов`язки передбачені ст.286 КУпАП.

Крім того, вважає, що відеозапис наданий працівниками поліції не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки протокол про адміністративне правопорушення не містить відомостей про технічний засіб.

Також не погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції показів свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які вказали про відсутність будь-яких ознак алкогольного сп`яніння у ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , захисника Мельниченка С.В., які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. При цьому, він не обмежений її доводами, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, також апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обгрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.

Згідно положення ст. 33 КУпАП, суд при накладенні адміністративного стягнення враховує характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Вважаю, що зазначена постанова судді суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.

Суддя районного суду вірно встановив фактичні обставини справи, а саме, що водій ОСОБА_1 , 28.03.2026 року о 22 год. 02 хв., був зупинений по вул. Робочій, що в с-ще Маньківка Уманського району Черкаської області, за керування транспортним засобом автомобілем "Renault Koleos", державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, запах алкоголю із ротової порожнини, та відмовився від проходження в установленому законом порядку освідування на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що відповідальність, передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП адміністративна відповідальність настає у випадку керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 вини у вчиненому адміністративному правопорушенні, його вина підтверджується:

- даними викладеними в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №626632 від 28.03.2026 року, згідно яких вбачається, що ОСОБА_1 , 28.03.2026 року о 22 год. 02 хв., був зупинений по вул. Робочій, що в с-ще Маньківка Уманського району Черкаської області, за керування транспортним засобом автомобілем "Renault Koleos", державний номерний знак НОМЕР_2 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, запах алкоголю із ротової порожнини, та відмовився від проходження в установленому законом порядку освідування на стан алкогольного сп`яніння, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України. (а.с.2);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 28.03.2026 року, де зафіксована відмова ОСОБА_1 , від огляду. (а.с.3);

- направленням на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 28.03.2026 року, де зафіксована відмова ОСОБА_1 , від огляду в лікарні. (а.с.4);

- відеозаписом з нагрудних камер поліцейських з місця події, на якому зафіксовано факт керування, зупинки та відмови від проходження огляду на стан сп`яніння в установленому порядку ОСОБА_1 , на місці зупинки та в медичному закладі. (а.с.7).

Невизнання ОСОБА_1 , своєї вини апеляційний суд розцінює, як бажання уникнути відповідальності за вчинення даного правопорушення, оскільки зазначені обставини викладені в апеляційній скарзі не спростовують факт керування ОСОБА_1 автомобілем з ознаками алкогольного сп`яніння, відмову від проходження освідування у встановленому законом порядку на місці зупинки та в медичному закладі та не звільняють його від відповідальності за скоєне.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції виніс незаконну постанову, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, допустив порушенням норм матеріального і процесуального права, та належного її не обгрунтував, є необґрунтованими та спростовуються зібраними доказами у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Як вбачається з матеріалів справи, суд дослідив та надав оцінку всім наявним доказам, та прийшов до висновку про вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з цим висновком погоджується і суд апеляційної інстанції.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП також підтверджується відеозаписом з нагрудної відеокамери (відеореєстраторів), використання яких передбачено ст. 40 Закону України «Про національну поліцію» та Інструкцію про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них», затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 03.02.2016 року №100, та був досліджений у судовому засіданні, на якому зафіксовано обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, під час відеофіксації, в результаті чого був складений стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Так, з матеріалів відеофіксації встановлено, що на відео зафіксовано факт того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом "Renault Koleos", державний номерний знак НОМЕР_2 , та був зупинений працівниками поліції. Згідно вищевказаного відеозапису ОСОБА_1 пропонувалось пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки або в медичному закладі. З відеоматеріалів чітко вбачається, що водій відмовився від проходження освідування як на місці зупинки так і в лікарняному закладі.

З відеозаписів судом встановлено, що поліцейські неодноразово вказували ОСОБА_1 на наявність у нього ознак алкогольного сп`яніння та пропонували пройти відповідний огляд, однак ОСОБА_1 на пропозиції працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в закладі охорони здоров`я відмовився.

Поведінку ОСОБА_1 , яка зафіксована на відеозаписі суд апеляційної інстанції розцінює як умисні, цілеспрямовані дії на ухилення від проходження огляду на стан сп`яніння, і які не пов`язані з іншими обставинами.

Суд зазначає, що відеозапис є повним та вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб`єктивного ставлення і надає можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Відеозапис є належним та допустимим доказом, оскільки згідно з приписами п.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-УІІІ поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматично: фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою, зокрема, попередження, виявлення або фіксування правопорушення.

Додані до протоколу про адміністративне правопорушення відеозаписи відповідають вимогам ст.251 КУпАП, оскільки є показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а тому доводи апелянта про визнання відеозапису наданого працівниками поліції неналежним та недопустимим доказом є безпідставними.

Щодо незгоди апелянта з оцінкою судом першої інстанції показів свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , то вони є необгрунтованими з огляду на наступне. Так, суд першої інстанції оцінивши покази цих свідків у сукупності з іншими доказами прийшов до висновку, що вони не спростовують факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом "Renault Koleos", державний номерний знак НОМЕР_2 , зупинки транспортного засобу та відмови ОСОБА_1 від проходження, відповідно до встановленого порядку огляду водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, а тому критично їх оцінив, і з цим висновком погоджується і апеляційний суд.

Твердження апелянта про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу, оскільки відсутні докази вчинення ОСОБА_1 порушення Правил дорожнього руху, то вони спростовуються показами ОСОБА_4 , який в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що водій не ввімкнув покажчик повороту, однак інспектор засумнівався про наявність фіксації порушення відео реєстратором через положення автомобілів поліції та ОСОБА_1 , а тому і не був складений відповідний протокол.

Щодо доводів апелянта про не роз`яснення ОСОБА_1 прав та обов`язків, передбачених ст.268 КУпАП, то вони є безпідставними, оскільки спростовуються змістом протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 626632 від 28.03.2026, де зазначено, що водію ОСОБА_1 було роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст.268 КУпАП, та положення ст.63 Конституції України, від підпису щодо роз`яснення прав та обов`язків у даному протоколі ОСОБА_1 відмовився, також це підтверджується відеозаписом (а.с.1,7).

Доводи апелянта про те що в його діях відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбачені ст.130 КУпАП, і з цих підстав він просить закрити провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, є необґрунтованими.

Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст.130 КУпАП, обґрунтовані та визначені законом, оскільки ОСОБА_1 відмовившись від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, порушив вимогу п. 2.5 ПДР України, а відтак вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 2 розділу II Інструкції № 1395 від 07.11.2015, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.

ОСОБА_1 будь-яких зауважень щодо порушень поліцейськими законодавства при складанні протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП та про невідповідність внесених до протоколу даних не заявляв, відмовився його підписувати.

Вказаний протокол про адміністративне правопорушення складений уповноваженою на те особою - працівником поліції із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст.256 КУпАП, протокол підписаний уповноваженою особою, що оформила протокол. Доводи апелянта про складання протоколу неналежною на те особою, не знайшли свого підтвердження.

Будь-яких даних, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, що підтверджується вказаними вище доказами, суду не надано.

Інші доводи апелянта щодо невизнання ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення спростовуються дослідженими в судових засіданнях доказами у справі, та спрямовані на уникнення відповідальності.

Суд апеляційної інстанції вважає, що матеріали справи містять достатню кількість доказів, які дають підстави суду дійти вищевказаного висновку. Доказів на спростування даних, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, суду не надано.

При накладенні стягнення на ОСОБА_1 суд першої інстанції у відповідності до статей 33-35 КУпАП, вірно врахував всі обставини справи, врахував порушення ПДР України останнім, ступінь його вини, майновий стан, та призначив ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в сумі 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

За таких обставинах підстав для зміни чи скасування постанови судді Маньківського районного суду Черкаської області від 03.07.2026 року щодо ОСОБА_1 , немає.

Керуючись ст. 294 КУпАП, -

п о с т а н о в и в :

Постанову Маньківського районного суду Черкаської області від 03 липня 2026 року, якою ОСОБА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП – залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника Мельниченка С.В. в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Поєдинок