Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №556/3609/25 — Рівненський апеляційний суд

Суд: Рівненський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 31 серпня 2026 р.

Справа: №556/3609/25

Суддя: Хилевич С. В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року

м. Рівне

Справа № 556/3609/25

Провадження № 22-ц/4815/1443/26

Головуючий у Володимирецькому районному суді

Рівненської області: суддя Котик Л.О.

Рішення суду першої інстанції ухвалено:

30 квітня 2026 року в селищі Володимирець

Вараського району Рівненської області

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова-нова" – адвоката Андрущенка Михайла Валерійовича на рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 квітня 2026 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова-нова" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2024 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Іннова-нова" (далі – ТОВ "Іннова-нова") з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної № 5944911124 від 05 листопада 2024 року в сумі 30 800 гривень.

Мотивуючи свої вимоги, ТОВ "Іннова-нова" зазначалося про те, що відповідно до умов кредитного договору № 5944911124 від 05 листопада 2024 року відповідач отримала в кредит 14 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Кредитний договір було укладено в електронному вигляді шляхом подання позичальником заяви на отримання кредиту і виконання інших відповідних дій, що відповідало вимогам Закону України "Про споживче кредитування", Закону України "Про електронну комерцію" та ст.ст. ст.207, 208, 639, 1047, 1055 ЦК України.

Кредитодавець виконав свої зобов`язання, проте ОСОБА_1 не повернула суму кредиту, чим порушила умови договору і внаслідок цього утворилася заборгованість, яка складалася з: 14 000 гривень - заборгованість за тілом кредиту; 16 800 гривень – заборгованість за процентами.

Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 квітня 2026 року ТОВ "Іннова-нова" у задоволені позову відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Іннова-нова" на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 гривень.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на засади справедливості, добросовісності і розумності, вимоги закону та усталену судову практику щодо споживчого кредитування нараховані кредитором відсотки підлягали зменшенню до 50% тіла кредиту, а враховуючи сплату позичальником 33 600 гривень, у ОСОБА_1 відсутня заборгованість за відповідною угодою.

На рішення суду представником ТОВ "Іннова-нова" – адвокатом Андрущенком М.В. подано апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість, які полягали у невідповідності висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права і неправильному застосуванні норм матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, стверджувалося про безпідставність відмови в задоволенні позову у зв`язку із несправедливим нарахуванням відсотків за користування кредитом. Так, кредитний договір передбачав знижену відсоткову ставку в розмірі 0,9% на день у межах програми лояльності, якщо позичальник виконає певні умови, а саме сплатить перший платіж до 05 грудня 2024 року. Оскільки ОСОБА_1 не виконала ці умови, нарахування здійснювалося за стандартною процентною ставкою у розмірі 1% за кожен день користування кредитом. Застосування стандартної ставки не є зміною умов договору в бік погіршення, адже надання кредиту від початку здійснювалося саме на її умовах, а знижена ставка є лише невикористаним правом на знижку.

Зверталася увагу суду, що нормою ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" обмежено максимальну денну ставку розміром 1%. Тобто умови договору повністю відповідали цій матеріально-правовій нормі. Крім того, на переконання автора апеляційної скарги, умови кредитного договору не були несправедливими в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", тому що розмір відсотків сторони визначили за спільною згодою відповідно до принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України, а позичальник повністю розуміла розмір процентів, коли погодилася на отримання коштів, не ставивши це під сумнів.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Іннова-нова" заборгованість за договором про надання грошових коштів у позику № 5944911124 від 05 листопада 2024 року у розмірі 30 800 гривень, з яких: 14 000 гривень складають тіло кредиту; 16 800 гривень — проценти.

Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася, хоча про таке право роз`яснювалося ухвалою Рівненського апеляційного суду від 10 липня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вкидання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

За правилами ст.ст. 626, 628, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Частиною першою ст. 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Статтею 10561 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Законом України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (далі – Закон № 675-VIII) на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частиною третьою ст. 5 Закону № 675-VIII установлено, що правочин не може бути визнано недійсним у зв`язку з його вчиненням в електронній формі, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст.ст. 11, 12 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що 05 листопада 2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Іннова-нова" було укладено договір надання грошових коштів у позику № 5944911124 в електронній формі.

За змістом пункту 2.3 сума кредиту (загальний розмір) складала 14 000 гривень. Згідно з пунктом 2.4 договору тип кредиту — кредит.

Відповідно до пункту 2.5 договору строк кредиту (строк дії договору) становив 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів — кожні 30 днів, останній платіж із періодом внесення 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів були визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для позичальника та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі — графік платежів), що була додатком № 1 до цього договору. Графік платежів розраховувався з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки, виходячи з при

Пунктом 2.6.1 передбачено стандартну процентну ставку в розмірі 1 % в день, яка застосовувалася в межах строку кредиту, вказаного в пункті 2.5 цього договору.

Крім того, пунктом 2.6.2. узгоджено застосування зниженої відсоткової ставки в розмірі 0,9 на день, але за певних умов.

Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору кошти кредиту надавалися товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою, виданою ТОВ "Іннова-нова" від 19 листопада 2025 року вих. № 17939, ОСОБА_1 на картку було перераховано 14 000 гривень.

У відповіді № БТ/Е2050 від 21 січня 2026 року, наданій АТ "Універсал банк" на виконання ухвали суду першої інстанції, зазначалося, що на ім`я ОСОБА_1 було емітовано платіжну картку НОМЕР_1 , а 05 листопада 2025 року о 16:05:18 на відповідний платіжний інструмент здійснено переказ коштів у сумі 14 000 гривень.

Згідно зі складеним позивачем розрахунком за ОСОБА_1 рахується заборгованість у розмірі 30 800 гривень, з них: 14 000 гривень складають тіло кредиту; 16 800 гривень - проценти.

Як зазначалося, суд дійшов висновку про те, що проценти підлягали зменшенню до 50% тіла кредиту, а враховуючи сплату позичальником 33 600 гривень – що у неї відсутня заборгованість за відповідною угодою.

В основу такого твердження суд першої інстанції поклав висновки Верховного Суду, висловлені в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 06 грудня 2019 року у справі № 664/1261/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 754/6091/18, від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Між тим, наведена практика Верховного Суду є нерелевантною і не може буди застосована до спірних відносин споживчого мікрокредитування.

Так, у справах №№ 664/1261/16-ц, 754/6091/18, 623/2936/19, 902/417/18 висновки були здійснені в розрізі відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання чи забезпечення виконання зобов`язання, тоді як в цій справі такі нарахування кредитором не здійснювалися, а нараховані були лише відсотки за користування кредитом.

Висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 132/1006/19 щодо права суду зменшити розмір відсотків, який підлягає стягненню з боржника на користь кредитора за договорами споживчого кредиту через їх неспівмірність та несправедливість, також було сформовано за інших фактичних обстави, зокрема, кредитний договір укладався до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22 листопада 2023 року, яким було обмежено максимальний розмір денної процентної ставки.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Тобто в справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, максимальний розмір денної процентної ставки врегульовано на законодавчому рівні.

Колегія суддів зважає на те, що для вирішення питання щодо релевантності правових висновків Верховного Суду у спорах, пов`язаних зі споживчим мікрокредитуванням, визначальне значення мають суб`єктний склад правовідносин, особливості укладення договору споживчого кредиту та його умов, порядок доведення до відома споживача інформації про умови кредитування та інші встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності.

Натомість у справах, на які покликався суд попередньої інстанції, такі обставини істотно відрізняються від обставин цієї справи, а тому викладені у них правові висновки не підлягали застосуванню при вирішенні даного спору.

Як з`ясовано, у спірних правовідносинах сторонами було погоджено чіткі умови кредитування, зокрема, строк кредитування тривалістю 360 днів, процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1 % на день і доведено їхній розмір за весь строк користування кредитом – 50 400 гривень (14000*1%*360).

Саме виходячи з погоджених сторонами умов договору, позивачем здійснено розрахунок заборгованості (14000 гривень тіла кредиту + 50 400 гривень відсотків за користування кредитом - 33 600 гривень сплачених позичальником), який відповідає встановленому законодавством обмеженню максимального розміру денної процентної ставки та не містить нарахувань, які б за своєю правовою природою були мірою відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ст. 625 ЦК України або способом забезпечення виконання зобов`язання у вигляді неустойки відповідно до ст. 549 ЦК України.

Отже, підстав для зменшення розміру нарахованих процентів за користування кредитом до 50 відсотків тіла кредиту у суду першої інстанції не було, у зв`язку з чим його висновок про відсутність у позичальника заборгованості є необґрунтованим. Тобто оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового, яким апеляційну скаргу слід задовольнити.

Мотивом для скасування рішення суду першої інстанції відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова-нова" – адвоката Андрущенка Михайла Валерійовича задовольнити.

Скасувати рішення Володимирецького районного суду Рівненської області від 30 квітня 2026 року.

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Іннова-нова" 30 800 (тридцять тисяч вісімсот) гривень заборгованості.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В. Боймиструк

С.О.Гордійчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua