Вирок від 30 серпня 2026 р. у справі №548/65/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 548/65/25 Номер провадження 11-кп/814/868/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

із секретарем – ОСОБА_5 ,

за участі прокурорів – ОСОБА_6 ,

захисника – адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12024170590000424 за апеляційними скаргами прокурора Хорольської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 , захисника – адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року,

встановила:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Смотрова Буда, Брянської області, РФ, росіянина, громадянина України, з вищою освітою, працюючого на посаді майстра обслуговування обладнання ДКП Дитячий садок «Сонечко», одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:

08.09.2025 Полтавським апеляційним судом за ст. 436 КК України на 2 роки позбавлення волі,

засуджено за ч. 3 ст. 246 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 34000 гривень на користь держави.

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 17 серпня 2022 року, виконувати самостійно.

Цивільний позов начальника Хорольського відділу Лубенської окружної прокуратури ОСОБА_10 в інтересах держави в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області задоволено повністю стягнути з ОСОБА_8 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області 30652,42 грн. за шкоду, заподіяну державі вчиненим кримінальним правопорушенням внаслідок незаконної порубки дерев, що заподіяло істотну шкоду, вчинену на об`єкті природно-заповідного фонду.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат, арешт майна та речових доказів.

Згідно з вироком суду 08.10.2024 у ОСОБА_8 виник злочинний умисел, спрямований на незаконну порубку дерев у заповідному урочищі місцевого значення «Куторжиха», який знаходиться поблизу села Куторжиха Хорольської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, постійним користувачем якого є державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».

В подальшому, з метою реалізації свого злочинного умислу, 08.10.2024 приблизно о 15 години ОСОБА_8 на автомобілі марки ЗАЗ «Таврія», д.н.з. НОМЕР_1 , який перебуває у його фактичному володінні, приїхав у квартал 259 виділ 7 заповідного урочища місцевого значення «Куторжиха» Хорольського лісництва філії «Миргородське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Далі, ОСОБА_8 , перебуваючи за вказаним місцем, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконну порубку дерев, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у порушення вимог Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та встановлений порядок охорони, раціонального використання та відтворення лісу, не маючи спеціального дозволу для використання лісових ресурсів, лісорубного або лісового квитка, діючи умисно, з корисливих мотивів, за допомогою привезеної із собою бензопили марки «STIHL MS-210» відокремив стовбур 1 (одного) дерева породи «ясен» діаметром прикореневої шийки 28 см, розпиляв його на частини та погрузив до марки ЗАЗ «Таврія», д.н.з. НОМЕР_1 , для подальшого перевезення до місця свого проживання, однак був виявлений працівниками поліції ВП №2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області на місці вчинення кримінального правопорушення.

Внаслідок своїх умисних протиправних дій, ОСОБА_8 , здійснив незаконну порубку 1 (одного) дерева породи «ясен» та заподіяв, відповідно до висновку судово-економічної експертизи № СЕ-19/117-24/17959-ЕК від 18.10.2024, державі в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, істотну шкоду в розмірі 30 652,42 грн.

Своїми умисними діями, що виразились у незаконній порубці дерев, що заподіяло істотну шкоду, вчиненій на об`єкті природо-заповідного фонду, ОСОБА_8 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 246 КК України.

На вирок суду прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду скасувати у зв`язку з не застосуванням закону, який підлягав застосуванню, та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 засудити за ч. 3 ст. 246 КК України на 4 роки позбавлення волі. На підставі за сукупністю вироків, до призначеного покарання повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 17.08.2022, та остаточно призначити покарання у виді 6 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Свою апеляційну скаргу обгрунтував тим, що суд при призначенні покарання не надав належної оцінки даним про особу обвинуваченого, не в повній мірі враховав тяжкість та суспільну небезпечність вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення. Не врахував, що ОСОБА_8 будучи судимим за вчинення злочину, передбаченого ст. 436 КК України, вчинив новий умисний злочин, його поведінку впродовж судового розгляду, те, що він свою вину не визнав взагалі.

Окрім цього вказав, що оскільки, кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 246 КК України було вчинено 08.10.2024, тобто після постановлення вироку Октябрським районним судом м. Полтави від 17.08.2022, то при призначенні остаточного покарання необхідно керуватися положеннями ч. 1 ст. 71 КК України. Не застосування вказаних є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого.

В апеляційній скарзі захисник просить вирок суду скасувати, визнати ОСОБА_8 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 246 КК України, та виправдати через недоведеність наявності в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Відмовити у задоволенні цивільного позову начальника Хорольського відділу Лубенської окружної прокуратури ОСОБА_10 в інтересах держави в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області.

Судові витрати по проведенню експертиз віднести на рахунок держави.

Свою апеляційну скаргу мотивував тим, що суд під час ухвалення рішення не врахував показання обвинуваченого, який суду пояснив, що побачив колоду, яка була відділена від кореня, він її розпиляв та поклав до автомобіля. Колода була без кореневої системи та суха. Деревина була буреломною.

Вказані показання були підтверджені свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Вважає, що стороною обвинувачення не доведено, що саме обвинувачуваний здійснював порубку, як сухих так і зростаючих дерев. Наявність вилученої в автомобілі бензопили не доводить її використання, як і висновки трасолочічної експертизи, протокол огляду вилученої безлопили не містить відомостей про температурні показники двигуна бензопили, оскільки, якщо бензопила працювала навіть незначний час її циліндр, вихлопна система були б гарячими.

Жоден зі свідків не давав показання про те, що ОСОБА_8 здійснював порубку деревини. А заготівля поваленого вітром лісу (зломленого) не підпадає під дію ст. 246 КК України і розглядається як самоправство (ст. 356 КК України). Викрадення вже зрубаної деревини розглядається як злочин проти власності.

Вказує, що місцевий суд помилково дійшов висновку про те, що протокол огляду місця події від 1 липня 2015 року є допустимим доказом, оскільки слідчу дію проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки під час огляду місця події 08.10.2024 в період часу з 16:58 год. до 18:01 год. було проведено не огляд, а фактично обшук автомобіля, який належав особі, за його добровільною згодою, та вилучено деревину і бензопилу «STIHL MS-210».

Стверджує, що суд безпідставно взяв до уваги згоду ОСОБА_8 на проникнення до його володіння, так як вважає, що обвинувачений не здатен був усвідомлювати правові наслідки такої згоди.

Тобто вважає, що суд дійшов помилкового висновку про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Щодо цивільного позову, зазначає, що захищати інтереси держави повинні відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Він може звертатися з позовною заявою лише за умови, що такі органи на шкоду інтересам держави не реалізують відповідних повноважень самостійно. При цьому доказів цього цивільний позов не містить, тому цивільний позов має бути залишений без розгляду.

Інші учасники провадження вирок не оскаржували.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого та його захисника в підтримку апеляційної скарги захисника, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги захисника та просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора, перевіривши доводи апеляційних скарг та матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 246 КК України, за яким його засуджено, за обставин, встановлених судом першої інстанції, є правильним.

Не визнаючи свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні, обвинувачений ОСОБА_8 зазначив, що 08 жовтня 2024 року він, приїхавши до криниці набрати води, вирішив назбирати пеньків. Побачив колоду, яка була відділена від кореня, він її розпиляв та поклав до автомобіля. Колода була без кореневої системи та суха. Вказує, що він не знав, що це заповідна зона.

Такі показання обвинуваченого не узгоджуються з дослідженими судом доказами.

Як вбачається з показань ОСОБА_13 , наданих суду першої інстанції, працівники поліції привезли його до місця "Редчино", що в селі Куторжиха, де він бачив дві деревини, породи їх не знає, які були повалені. На місці події бачив автомобіль марки таврія з розпиляною деревиною, майже повністю загружений та бачив ОСОБА_8 .

Під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , показав, він був запрошений, як свідок на місце події в селі Куторжиха, де було зафіксовано порубку дерев. Бачив, що було зрубано 3-4 дерева діаметром з півметра.

Допитаний судом свідок ОСОБА_11 , показав, що він був запрошений на місце події, що в селі Куторжиха, як лісник, де він побачив обвинуваченого ОСОБА_8 , автомобіль загружений деревиною "ясен" діаметром +/-30 см. та довжиною 1 метр та пилку. Дана зона є заповідним фондом, там навіть над дорогою є відповідний знак.

Під час допиту в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 показав, що у жовтні 2024 року у заповідному урочищі було затримано автомобіль марки ЗАЗ "Таврія", д/н НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_8 . Транспортний засіб був загружений деревиною (зрізами) повністю. На місці події була стружка.

Твердження захисника, що жоден зі свідків не вказував, що саме ОСОБА_8 здійснював порубку деревини, є безпідставними. Усі зазначені вище свідки на місці події вказували на присутність обвинуваченого під час виявлення порубки. При цьому сам ОСОБА_8 вказував, що він дійсно там був на встановленому судом автомобілі та зазначав суду, що він дійсно здійснював розпил та збирання деревини. Не оспорює і те, що розпил деревини, яку в подальшому складував в свій автомобіль, він здійснював за допомогою електропилки, виявлену в його автомобілі.

За висновком експерта № СЕ-19/117-24/17973-ТР від 17.10.2024, на торцевих поверхнях зрізу (з обох сторін) прикореневої частини дерева розмірами (найбільший і найменший діаметр та висота вимірювання проводилось хрестоподібно): 303х283х40 мм. наданого на дослідження, без позначень, є сліди впливу стороннього предмету. Дані сліди розпилу для ідентифікації по них конкретного екземпляра слідоутворюючого предмета непридатні, а за загальними ознаками придатні для встановлення групової належності предмета, яким вони були залишені. Сліди залишені робочими частинами (ланцюгом) механічної ланцюгової пилки або іншого предмету (інструменту) з аналогічною будовою робочих частин. Сліди розпилу на торцевих поверхнях фрагменту зрізу (з обох сторін) прикореневої частини дерева, розмірами (найбільший і найменший діаметр та висота, вимірювання проводилось хрестоподібно): 303?283?40 мм, наданого на дослідження, без позначень, могли бути залишені, як робочими частинами (ланцюгом) бензинової ланцюгової пилки марки: «STIHL MS-210», наданої на дослідження, так і робочими частинами іншого предмету (інструменту) з аналогічною будовою та розмірами робочої поверхні.

Тобто, вказаною експертизою встановлено, що маються сліди розпилу на торцевих поверхнях фрагменту зрізу (з обох сторін) прикореневої частини дерева, що вказує на те, що саме за допомогою пилки стовбур дерева був відділений від прикореневої частини та експертом не було встановлено, що зрізи з обох сторін стовбура були виконані різними інструментами чи знаряддям.

При цьому сторона захисту не спростовує що розпиляне ОСОБА_8 дерево хоча і було повалене, але мало кореневу систему, що вбачається з долученої фототаблиці до протоколу огляду місця події від 08.10.2024 та протоколу додаткового огляду місця події від 07.11.2024.

Щодо твердження захисника про те, що протокол огляду є недопустимим доказом, оскільки ОСОБА_8 під час надання дозволу на добровільний огляд автомобілі не усвідомлював правові наслідки такої згоди, необхідно зазначити, що заява ОСОБА_8 написана власноручно, а протокол огляду від 08.10.2024 підписаний обвинуваченим без будь-яких заперечень, даний протокол стороною захисту не оспорювався, тому підстав вважати даний доказ недопустимим колегія суддів не вбачає.

Слід наголосити, що об`єктивна сторона злочину виражається в незаконній порубці лісу, тобто це всі випадки відділення дерев і чагарників, які знаходяться в лісі, від кореня незалежно від використовуваних засобів і способів (сокира, пилка чи інші предмети).

Порубкою дерев та чагарників у лісах визнається як відокремлення від кореня або викорчовування ростучого чи сухостійкого дерева, чагарника за допомогою спеціальних пристосувань, так і пошкодження, яке припиняє ріст деревостану (наприклад, повалення дерева транспортними засобами, відділення основних гілок від стовбура тощо).

Кримінальна відповідальність за незаконну порубку лісу настає у випадках, коли остання здійснювалася з порушенням нормативних актів, які регулюють порядок порубки дерев і чагарників, у лісах, захисних та інших лісових насадженнях (якщо при цьому заподіяно істотну шкоду), або в заповідниках чи на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах.

Враховуючи викладене місцевий суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_8 у даному випадку здійснив саме порубку дерева.

До того ж колегія суддів наголошує, що відповідно до ст. 30 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників.

За висновком експерта № 712/24-23 від 24.12.2024, відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 року N? 17 «кримінальна відповідальність за незаконну порубку лісу (ст. 246 КК) настає у випадках, коли остання здійснювалася з порушенням нормативних актів, які регулюють порядок порубки дерев і чагарників, у лісах, захисних та інших лісових насадженнях (якщо при цьому заподіяно істотну шкоду), або в заповідниках чи на територіях та об?єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах. Тобто, згідно вищевказаної постанови дослідження щодо істотності шкоди не передбачені у випадку незаконної порубки лісу в заповідниках чи на територіях та об?єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах. За таких обставин подальші експертні дослідження щодо визначення істотності шкоди, завданої довкіллю внаслідок незаконної порубки одного сухостійного дерева діаметром 28 см на території заповідного урочища місцевого значення «Куторжиха» поблизу с. Куторжиха Хорольської ТГ Лубенського району Полтавської області, не проводяться.Разом з тим, враховуючи те, що визначення наявності складу злочину, передбаченого ст. 246 КК України, потребує правової кваліфікації, остаточну оцінку істотності шкоди в конкретному випадку, може надати тільки суд, розглядаючи кримінальне провадження у судовому порядку.

Доводи сторони захисту, що ОСОБА_8 не знав, що він знаходиться у заповідній зоні спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема наявністю знаку заповідного урочища "Куторжиха", що знаходиться на в`їзді, що вбачається з фототаблиці до протоколу огляду місця події від 08.10.2024 та протоколу додаткового огляду місця події від 07.11.2024, а також показань свідка ОСОБА_11 , який є лісником, відповідального за оглянуту ділянку лісу та зазначав, що поряд з дорогою є навіть відповідний знак, який вказує на заповідну зону.

Відповідно до висновку експерта № 660/24-23 від 26.11.2024, розмір шкоди, заподіяної внаслідок незаконної порубки одного сухостійного дерева діаметром 28 см на території заповідного урочища місцевого значення «Куторжиха» поблизу с. Куторжиха, Хорольської ТГ Лубенського району, Полтавської області, становить 30652 (тридцять тисяч шістсот п?ятдесят дві) гривні 42 копійки.

Тобто вина ОСОБА_8 у незаконній порубці дерев, що заподіяло істотну шкоду, вчиненій на об`єкті природно-заповідного фонду, а саме за ч.3 ст. 246 КК України, доводиться вказаними вище та іншими дослідженими місцевим судом доказами, яким надано належну оцінку.

Також безпідставними є доводи сторони захисту про те, що прокурор не уповноважений подавати цивільний позов в інтересах потерпілого.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 128 КПК України цивільний позов в інтересах держави може бути поданий прокурором у випадках, встановлених законом. Прокурор, який пред`являє цивільний позов у кримінальному провадженні, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Згідно з приписами ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» (від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII) прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Оскільки «інтереси держави» є поняттям оціночним, прокурор у кожному окремому випадку визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.

Зазначених положень у цій справі прокурор дотримав, та зазначив, що прокурор звертається з цивільним позовом в інтересах Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області, оскільки інтересам держави в особі Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області діями обвинуваченого завдано істотну шкоду та даним потерпілим цивільний позов не подано. Більше того від представника потерпілого Хорольської міської ради надійшла заява, що цивільний позов заявляти не бажають та не заперечують проти того, щоб прокурор заявив цивільний позов в інтересах Хорольської міської ради.

Цивільний позов поданий відповідно до вимог чинного законодавства, належним чином обгрунтований, сума цивільного позову відповідає встановленим судом завданим злочином збиткам, тому місцевий суд правильно дійшов висновку про необхідність його задоволення.

Більше того суму завданих ОСОБА_8 кримінальним правопорушенням збитків стороною захисту не оспорюється.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Безпідставними є і доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому більш суворого покарання.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даних про особу винуватого. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

Призначаючи покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини вчинення кримінального правопорушення, позитивну характеристику, те, що він є особою пенсійного віку, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Тому місцевий суд обргунтовано призначив ОСОБА_8 покарання у виді штрафу.

Проте згідно з положеннями ст. 53 КК України розмір штрафу визначається судом в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Положення ч. 5 цієї статті, які регулюють порядок заміни несплаченої суми штрафу покаранням іншого виду, розраховують таку заміну, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Тобто, кримінальний закон сформульовано однозначно, він чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру покарання у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Санкція ч.3 ст. 246 КК України передбачає покарання у виді штрафу від тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п`яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Враховуючи обставини вчинення кримінального правопорушення, його тяжкість, суспільну небезпечність, вік обвинуваченого, колегія суддів не вбачає підстав для призначення ОСОБА_8 більш суворішого покарання, ніж визначено місцевим судом, на чому наполягає прокурор в апеляційній скарзі. Не наводить і прокурор належних доказів для призначення більш суворого покарання.

Разом з цим доводи прокурора про не застосування закону, який підлягає застосуванню є обґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження на час ухвалення оскаржуваного вироку, ОСОБА_8 був засуджений вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 17.08.2022 за ст. 436 КК України на 5 місяців 8 днів арешту, який був не виконаний та переглядався Полтавським апеляційним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Вказаних норм місцевий суд не дотримався та не визначив обвинуваченому покарання за сукупністю вироків.

Оскільки на час перегляду оскаржуваного вироку вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 17.08.2022 скасований та ухвалено вирок Полтавського апеляційного суду від 08.09.2025, тому при визначенні остаточного покарання на підставі ст. 71 КК України необхідно враховувати вказаний вирок Полтавського апеляційного суду.

Враховуючи викладене, встановлені судом обставини, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_8 необхідно призначити остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в апеляційному суді є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Нормами ст. 413 КПК України передбачено, шо неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Пунктом 2 частини 1 статті 420 КПК України, передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції скасуванню в частині призначеного покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу захисника – адвоката ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Хорольської окружної прокуратури Полтавської області ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 – скасувати в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначити покарання за ч.3 ст. 246 КК України у виді штрафу в розмірі дві тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 грн.

На підставі ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднати покарання за вироком Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2025 року та остаточно визначити ОСОБА_8 покарання у виді 2 років позбавлення волі та штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 34000 грн.

Штраф виконувати окремо.

Зарахувати у строк покарання за цим вироком відбуту частину покарання за попереднім вироком, а саме з 09.03.2022 по 17.08.2022 та з 08.09.2025 по 31.08.2026.

В іншій частині вирок Хорольського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2025 року залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, що тримається під вартою, - в той самий строк, з дня отримання копії вироку.

СУДДІ:

Головуючий ОСОБА_2

Судді ОСОБА_3

ОСОБА_4