Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №552/6905/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/6905/25 Номер провадження 22-ц/814/2815/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого – судді - доповідача Дорош А. І.

Суддів: Дряниці Ю. В., Лобова О. А.

при секретарі: Коротун І. В.

переглянув у судовому засіданні в м. Полтава за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2026 року, ухвалене суддею Самсоновою О. А., повний текст рішення складено – 06 березня 2026 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

18.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення коштів, в якому просила суд: - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані грошові кошти в сумі 65 335,84 грн; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 16 690,17 грн; - стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 індекс інфляції у розмірі 6 641,67 грн; а також стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати, що були понесені на надання допомоги адвокатом.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк». 06.10.2024 близько 12.57 год невідомими особами було вчинено шахрайську операцію без згоди позивача з використанням електронно-обчислювальної техніки, а саме заволодіння коштами з її банківського рахунку п`ятьма транзакціями на загальну суму 103 110,84 грн з банківської картки AT КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 на карту іншого банку невстановленої особи через застосунок NovaPay. Kyiv. Даний рахунок був відкритий в банківській установі на отримання кредитних коштів позивачем. Позивач негайно повідомила на гарячу лінію відповідача про зникнення коштів з її карткового рахунку та заблокувала кредитну картку. Того ж дня протягом години ОСОБА_1 звернулася з заявою про вчинення кримінального правопорушення та відкриття кримінального провадження до Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області за ч. 4 ст. 185 Кримінального Кодексу України. Також 06.10.2024 до банківської установи відповідача позивачем було подано заяву про надання виписки по картковому рахунку та обґрунтування списання коштів з рахунку позивача без її згоди, а також надано копію вищезазначеного витягу з ЄДРДР про реєстрацію провадження за її заявою за правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 185 КК України у зв`язку із заволодінням без її згоди грошима з банківської картки AT КБ «ПриватБанк». Однак банком жодної відповіді надано так і не було. Позивач знову звернулась з заявою, в якій просила повернути на її рахунок кошти у розмірі 103 110,84 грн, що були без її згоди в мережі Інтернет списані з її платіжної картки. Як тільки з рахунку почали зникати кошти, ОСОБА_1 встигла зателефонувати на гарячу лінію відповідача за номером 3700 та із усіх зниклих 06.10.2024 коштів на її кредитну картку було повернуто 28 775,00 грн. Тобто, сума, яка зникла з кредитної картки позивача на інший рахунок невідомої їй особи, з урахуванням повернення на 06.10.2024 складала 74 335,84 грн. На заявки позивача 07.10.2024 щодо повернення інших коштів відповідей відповідачем так і не було надано. Після того, як банк отримав всі необхідні заявки на повернення коштів, позивачем була розблокована кредитна картка, оскільки по даній картці ОСОБА_1 погашала заборгованість за товар, на якій потрібно було здійснювати платежі за даною кредитною карткою «Оплата частинами». Паралельно позивачем були на кредитну картку покладені особисті кошти та переведена заробітна плата для погашення по викраденим коштам для того, щоб можна було закрити дану кредитну картку. 12.12.2024 позивач повністю особистими коштами погасила дану кредитну картку та закрила її. 20.12.2024 на заробітну картку позивача за її заявкою банком було повернуто 9 000,00 грн замість 9 315,00 грн з тієї суми, які були викрадені. Тобто, відсотки, які були банком на вкрадену суму нараховані у розмірі 315,00 грн, повернуто так і не було. Кошти за іншими заявками, а саме: заявка №3167016 на 9 522,00 грн; заявка №3167001 на 28 980,00 грн та заявка №3167998 на 26 313,84 грн, а всього на суму 65 335,84 грн їй повернуті не були.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів - задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 65 335,84 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 3 328,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що будь-якими доказами у справі не підтверджується, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, при цьому вчасно повідомила банк, що проводяться незаконні платіжні операції по рахунку. На підставі викладеного, відсутні підстави покладення обов`язку з повернення незаконно списаних з рахунку коштів на ОСОБА_1 . Проте, банком кошти на рахунок позивача не були повернуті, замість цього обліковувалася заборгованість за кредитом, що могло потягнути для позивача негативні наслідки у виді штрафних санкцій, тому кошти, сплачені позивачем з метою уникнення таких наслідків, є безпідставно утримуваними відповідачем та підлягають поверненню позивачу. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 65 335,84 грн. При цьому, підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ та втрат від інфляції судом першої інстанції не встановлені, але, як встановлено судом першої інстанції, внаслідок неакцептованих позивачем переказів відбулося списання з рахунку кредитних коштів, належних банку, а не позивачу.Крім того, позивачем за власною ініціативою було сплачено власні кошти на рахунок банку. На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки та інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що щодо платіжних операцій на рахунку кредитної картки НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) 06.10.2024, то звертається увагу суду на те, що дані платежі були здійснені в мережі Інтернет через платіжний сервіс NovaPay, який не належить АТ КБ «ПриватБанк». З цього слідує, що керувати такими операціями в електронній платіжній системі АТ КБ «ПриватБанк», який не є власником або учасником, не мав технічної можливості. Проводячи фінансові операції з переказу грошових коштів через сторонні платіжні системи/сервіси, платнику необхідно авторизуватись, та окрім інформації про повний номер картки відправника та отримувача грошових коштів, також необхідно обов`язково вводити дані про строк дії картки та СVV2 код картки платника, який відомий тільки власнику картки. Лише після цього оплати за допомогою іншої платіжної системи стануть можливими. СVV2 – це захисний код, який був створений для здійснення транзакцій, а також платіжних операцій, де не потрібна фізична присутність банківської карти. Захисний код CVV2 розміщений на задній стороні карти, на лінії, де повинен бути підпис користувача. Такий код знаходитися праворуч під магнітною стрічкою і має в складі 3 цифри. Даний код є конфіденційною інформацію, що відома лише користувачу карти, і він зобов`язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, СVV2 код платіжного засобу, паролі та іншу конфеденційну інформацію. Отже, аналізуючи фінансові операції з рахунку кредитної карти НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) 06.10.2024, зазначають, що для проведення та підтвердження транзакції, ініціатору грошового переказу було достовірно відома інформація щодо номеру рахунку, строк дії картки, конфіденційна інформація щодо номеру захисного коду СVV2, який відомий лише користувачу картки і не може бути відомий третім особам, у тому числі працівникам АТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, вважають, що вчинення фінансових операцій на картковому рахунку позивача третіми особами неможлива без розголошення або втрати користувачем інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, таких як СVV2 код картки, строк дії карти, та інші ідентифікуючі дані електронного платіжного засобу. Списання коштів із карткового рахунку позивача відбулося за електронною ідентифікацією електронного платіжного засобу і його користувача, що у розумінні норм чинного законодавства не є неналежними переказами. АТ КБ «ПриватБанк» не був ініціатором та набувачем грошових коштів за платежами, що були здійснені 06.10.024 на рахунку кредитної картки НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ), а тому на банк не може бути покладена відповідальність щодо сплати коштів позивачу. У свою чергу, позивач не зверталась з позовними вимогами про відновлення залишку коштів на рахунку до стану, в якому він перебував до моменту вчинення оскаржуваних платіжних операцій, а, навпаки, за власною ініціативою та добровільно здійснила повне погашення заборгованості за кредитною карткою. Оскільки кошти були внесені позивачем добровільно, банк не здійснював їх безпідставного стягнення чи набуття у розумінні ст. 1212 ЦК України. Дії банку щодо обліку кредитної заборгованості після несанкціонованих операцій є стандартною процедурою до завершення кримінального розслідування. Добровільне погашення позивачем кредиту нівелює факт безпідставного списання коштів банком, адже банк лише прийняв виконання зобов`язання за кредитним договором. Результати кримінального провадження №12024170420001576 ще не встановили винну особу, тому передчасне стягнення коштів з банку до встановлення обставин викрадення коштів з кредитної картки позивача в межах кримінального процесу порушує баланс інтересів сторін. Наголошують, що позивач погашала кредит згідно до кредитного договору добровільно та за власною ініціативою, а тому ці кошти отримані банком на законній підставі, що виключає застосування ст. 1212 ЦК України. Суд першої інстанції помилково застосував ст. 1212 ЦК України до правовідносин, де кошти були повернуті банку як виконання кредитного зобов`язання, та не врахував, що внаслідок шахрайства постраждали кошти банку (використано кредитний ліміт), а не власний капітал позивача. Позивач ОСОБА_1 протягом 12.10.2024-12.12.2024 добровільно повністю погасила заборгованість за використаний кредитний ліміт, у тому числі, за власним волевиявленням сплатила кредитну заборгованість, яка виникла у результаті платіжних операцій від 06.10.2024, а тому поведінка позивача щодо вимоги про стягнення з банку коштів, які вона за власною ініціативою сплатила на погашення боргу, є вочевидь суперечливою та недобросовісною. Якщо позивач вважає, що платіжні операції на рахунку кредитної картки 06.10.2024 були здійснені несанкціоновано і, відповідно, у неї відсутнє зобов`язання щодо погашення цього боргу, то звертаємо увагу суду на положення ст. 1215 ЦК України, згідно до якої не підлягають поверненню як безпідставно набуте майно грошові кошти, якщо вони були передані особою на виконання неіснуючого зобов`язання за умови, що вона знала про відсутність зобов`язання або мала змогу про це знати.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», активно користується послугами, що надає банк.

Як підтверджується випискою 07.10.2024 по витратам по картці/рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) і додатковим рахункам договору SAMDN52000071475211 від 17.12.2012, 06.10.2024 з картки/рахунку НОМЕР_2 відбулися списання коштів:

о 12:56 на суму 9 315,00 грн з урахуванням комісії банку в сумі 315,00 грн,

о 12:57 на суму 9 522,00 грн з урахуванням комісії банку в сумі 322,00 грн,

о 12:57 на суму 28 980,00 грн в урахуванням комісії банку в сумі 980,00 грн,

о 12:59 на суму 28 980,00 грн з урахуванням комісії банку в сумі 980,00 грн,

о 13:00 на суму 26 313,84 грн з урахуванням комісії банку в сумі 889,84 грн,

а всього на суму 103 110,84 грн (а.с. 12).

Вказані кошти не були особистими коштами позивача, а списані за рахунок кредитного ліміту по картці ОСОБА_1 .

Позивач невідкладно повідомила банку про те, що такі операції відбуваються без її згоди внаслідок шахрайських дій інших осіб, що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк», яка надана на виконання ухвали суду про витребування доказів (а.с. 51-52, 61-62).

Внаслідок вжитих позивачем заходів банком зупинено перерахування та повернуто на рахунок ОСОБА_1 28 775,00 грн, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку позивача та скріншотом сповіщення про проведену операцію, що направлялися на телефон позивача (а.с. 13, 54-55).

У цей же день 06.10.2024 про вчинення невідомими особами неправомірних дій щодо заволодіння коштами з її рахунку, позивач повідомила органи поліції.

За її заявою 07.10.2024 відповідні відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато кримінальне провадження. Номер кримінального провадження №12024170420001576 (а.с. 11).

З метою уникнення нарахування банком процентів на неправомірно списані кошти та штрафних санкцій, позивач за рахунок власних коштів здійснила повне погашення заборгованості по своїй картці (а.с. 54-56).

Внаслідок вжитих позивачем заходів, після розгляду її заявки 3166340 на повернення коштів, на картку позивача 20.12.2024 банком зараховано кошти у загальному розмірі 9 000,00 грн.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що внаслідок неправомірних дій невідомих осіб з кредитного рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» 06.10.2024 було перераховано кошти у загальній сумі 103 110,84 грн, з яких в той же день банком на рахунок повернуто 28 775,00 грн. Тобто сума неправомірно перерахованих коштів склала 74 335,84 грн (103 110,84 грн – 28 775,00 грн).

Решта суми в повному обсязі за рахунок власних коштів внесена ОСОБА_1 (103 110,84 грн – 28 775,00 грн).

Після цього банком на рахунок позивача сплачено 9 000 грн.

Таким чином залишок неповернутих позивачу банком коштів становить 65 335,84 грн (74 335,84 грн – 9 000,00 грн).

На час розгляду справи вказані кошти позивачу відповідачем також не повернуті.

Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.

Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги» платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки.

Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує платіжний інструмент для ініціювання платіжної операції з відповідного рахунку для виконання платіжних операцій або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного платіжного інструменту.

Неналежною платіжною операцією для цілей цього Закону вважається платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі. Неналежним платником є особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно).

Відповідно до ч. 20 ст. 38 Закону України «Про платіжні послуги» користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, крім іншого зобов`язаний: зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

Відповідно до пунктів 143-148 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №164, надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, якщо власник рахунку/держатель невідкладно повідомив про платіжні операції з використанням платіжного інструменту, які ним не виконувалися, зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача.

Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов`язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.

Надавач платіжних послуг у разі повідомлення власником рахунку/держателем про незавершену платіжну операцію з внесення коштів з використанням платіжного інструменту через платіжні пристрої цього надавача платіжних послуг на рахунки/електронні гаманці, відкриті в цього надавача платіжних послуг, після подання власником рахунку/держателем відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок/електронний гаманець.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.

Емітент зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту або неналежної платіжної операції, ініційованої з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законодавством України для розгляду звернень (скарг) громадян.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

У постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №6-71цс15, у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №202/10128/14-ц (провадження №61-1856св17) від 13.09.2019 у справі №501/4443/14-ц (провадження №61-10469св18), від 20.11.2019 у справі №577/4224/16-ц (провадження №61-30583св18) та інших сформульовано правовий висновок, що , користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Так, згідно ч. 11-12 ст. 86 Закону України «Про платіжні послуги» на які позивач посилається як на підставу зазначеної позовної вимоги, передбачено, що у разі виконання помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення помилки або після отримання повідомлення неналежного платника (залежно від того, що відбулося раніше) переказати за рахунок власних коштів суму платіжної операції на рахунок неналежного платника та сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку коштів за помилковою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок неналежного платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати неналежному платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану помилкову платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Платник, з рахунку якого внаслідок помилки неналежного стягувача без законних підстав списано кошти, має право на стягнення суми такої платіжної операції з неналежного стягувача у судовому порядку.

Надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов`язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов`язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом даного позову є: - стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 65 335,84 грн; - стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у розмірі 16 690,17 грн; - стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 індексу інфляції у розмірі 6 641,67 грн.

Розглядаючи цей спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Частинами 1, 2 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ч. 1 ст. 627, ст. 629 ЦК України).

За договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ч. 1 ст. 1066 ЦК України).

Як визначено у ч. 3 ст. 1068 ЦК України, банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження.

Статтею 1073 ЦК України передбачено, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1092 ЦК України, якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні послуги», користувач платіжних послуг - фізична особа або юридична особа, яка отримує чи має намір отримати платіжну послугу як платник або отримувач (або обидва одночасно) та/або є власником електронних грошей (цифрових грошей Національного банку України), а в разі надання послуг банком - клієнт банку; неналежна платіжна операція - платіжна операція, внаслідок якої з вини особи, яка не є ініціатором або надавачем платіжних послуг, здійснюється списання коштів з рахунку неналежного платника та/або зарахування коштів на рахунок неналежного отримувача чи видача йому коштів у готівковій формі; неналежний платник - особа, з рахунку якої списано кошти без законних підстав (помилково або неправомірно); платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки; платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Відповідно до вказаного Закону, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

У свою чергу, надавачі платіжних послуг зобов`язані застосовувати посилену автентифікацію користувача під час: 1) отримання користувачем доступу до рахунку за допомогою засобів дистанційної комунікації; 2) ініціювання дистанційної платіжної операції; 3) будь-яких інших дій у разі підозри вчинення шахрайства (або існування ризику шахрайства) чи інших неправомірних дій (або існування ризику вчинення інших неправомірних дій).

Пунктом 141 Положення про порядок емісії та еквайрінгу платіжних інструментів, емітент зобов`язаний надавати ПІН, індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, яка дає змогу здійснювати платіжні операції з використанням платіжного інструменту, лише держателю платіжного інструменту в порядку, визначеному договором.

Користувач зобов`язаний зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень.

Відповідно до пункту 138 вказаного Положення, емінетн зобов`язаний забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого в пункті 142 розділу VII цього Положення); зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання платіжного інструменту після отримання такого повідомлення; забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про потребу розблокування або заміни (перевипуску) платіжного інструменту; повідомляти користувача про виконання операцій з використанням платіжного інструменту.

Емітент у разі невиконання ним обов`язку з інформування користувача про виконані операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від виконання таких операцій. Обов`язок емітента щодо повідомлення користувача про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування емітентом користувача про кожну виконану операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень емітента про виконані операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі з користувачем.

Користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

До моменту повідомлення емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неналежних платіжних операцій та відповідальність за них покладаються на користувача. З моменту повідомлення користувачем емітента про факт втрати платіжного інструменту та/або індивідуальної облікової інформації ризик збитків від виконання неакцептованих/неналежних платіжних операцій та відповідальність покладаються на емітента. Момент, з якого настає відповідальність емітента, має бути чітко визначений умовами договору, укладеного між користувачем та емітентом.

Втратою платіжного інструменту є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за платіжним інструментом, неправомірне заволодіння та/або використання платіжного інструменту чи його реквізитів та/або індивідуальної облікової інформації.

Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання заяви (повідомлення) щодо факту міскодингу зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його заяви (повідомлення).

Емітент зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту або неналежної платіжної операції, ініційованої з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого законодавством України для розгляду звернень (скарг) громадян.

Строки, протягом яких емітент установлює ініціатора та правомірність платіжної операції, та строки повернення на рахунок користувача суми попередньо списаної неналежної платіжної операції визначені статтею 89 Закону України «Про платіжні послуги».

Надавач платіжних послуг повинен сприяти власнику рахунку/держателю в поверненні коштів за неналежною платіжною операцією з використанням платіжного інструменту шляхом негайного надання доступної йому інформації про таку операцію (без стягнення плати), уключаючи інформацію, отриману на його запит від надавача платіжних послуг, що обслуговує неналежного отримувача.

Надавач платіжних послуг, який обслуговує неналежного отримувача, для встановлення правомірності платіжної операції з використанням платіжного інструменту в разі опротестування неналежної платіжної операції власником рахунку та/або держателем та/або на вимогу емітента зобов`язаний після отримання відповідного повідомлення негайно заблокувати кошти в сумі неналежної платіжної операції на рахунку неналежного отримувача на строк до 30 календарних днів.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Власник рахунку має право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг унаслідок помилкової, неналежної платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених законодавством України строків.

Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №537/3312/16-ц (провадження №61-17629св18), від 24.07.2019 у справі №753/16954/16-ц (провадження №61-24323св18), від 01.07.2020 у справі №712/9107/18 (провадження №61-9877св19), від 21.04.2021 у справі №751/6050/18 (провадження №61-18544св19), від 07.07.2021 у справі №370/476/16-ц (провадження №61-10242св20), від 17.12.2021 у справі №263/3704/19 (провадження №61-1799св21), від 13.06.2022 у справі №587/586/21(провадження №61-19319св21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у постанові Касаційного цивільного суду від 16.08.2023 у справі №176/1445/22 (провадження №61-8249св23), зазначив, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.01.2024 у справі №758/14517/18 (провадження №61-12347св23) та від 11.09.2024 у справі №753/12781/23 (провадження №61-10605св24).

Згідно матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк», активно користується послугами, що надає банк.

Згідно з випискою 07.10.2024 по витратам по картці/рахунку ОСОБА_1 НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) і додатковим рахункам договору SAMDN52000071475211 від 17.12.2012, 06.10.2024 з картки/рахунку НОМЕР_2 відбулися списання коштів: о 12:56 на суму 9 315,00 грн з урахуванням комісії банку в сумі 315,00 грн, о 12:57 на суму 9 522,00 грн з урахуванням комісії банку в сумі 322,00 грн, о 12:57 на суму 28 980,00 грн в урахуванням комісії банку в сумі 980,00 грн, о 12:59 на суму 28 980,00 грн з урахуванням комісії банку в сумі 980,00 грн, о 13:00 на суму 26 313,84 грн з урахуванням комісії банку в сумі 889,84 грн, а всього на суму 103 110,84 грн (а.с. 12).

Вказані кошти не були особистими коштами позивача, а списані за рахунок кредитного ліміту по картці ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 невідкладно повідомила банк про те, що такі операції відбуваються без її згоди внаслідок шахрайських дій інших осіб, що підтверджується інформацією АТ КБ «ПриватБанк» (а.с. 51-52, 61-62).

Внаслідок вжитих позивачем заходів банком зупинено перерахування та повернуто на рахунок ОСОБА_1 28 775,00 грн, що підтверджується випискою про рух коштів по рахунку позивача та скріншотом сповіщення про проведену операцію, що направлялись на телефон позивача (а.с. 13, 54-55).

07.10.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 було внесено відомості про те, що 06.10.2024 невстановлена особа, діючи умисно, таємно, в умовах воєнного стану, викрала з карткового рахунку АТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 100 000 грн, завдавши матеріального збитку ОСОБА_1 . За даним фактом відкрито кримінальне провадження, внесене 07.10.2024 до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024170420001576 за правовою кваліфікацією ч.4 ст. 185 КК України (а.с. 11).

З метою уникнення нарахування банком процентів на неправомірно списані кошти та штрафних санкцій, позивач за рахунок власних коштів здійснила повне погашення заборгованості по своїй картці (а.с. 54-56).

Внаслідок вжитих позивачем заходів, після розгляду її заявки 3166340 на повернення коштів на картку позивача 20.12.2024 банком зараховано кошти у загальному розмірі 9 000,00 грн.

Внаслідок неправомірних дій невідомих осіб з кредитного рахунку ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» 06.10.2024 було перераховано кошти у загальній сумі 103 110,84 грн, з яких в той же день банком на рахунок повернуто 28 775,00 грн. Тобто сума неправомірно перерахованих коштів склала 74 335,84 грн (103 110,84 грн – 28 775,00 грн).

Решта суми в повному обсязі за рахунок власних коштів внесена ОСОБА_1 (103 110,84 грн – 28 775,00 грн).

Після цього банком на рахунок позивача сплачено 9 000 грн.

Таким чином, залишок неповернутих позивачу банком коштів становить 65 335,84 грн (74 335,84 грн – 9 000,00 грн).

Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що будь-якими доказами у справі не підтверджується, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, при цьому вчасно повідомила банк, що проводяться незаконні платіжні операції по рахунку, тому відсутні підстави покладення обов`язку з повернення незаконно списаних з рахунку коштів на ОСОБА_1 . Проте, банком кошти на рахунок позивача не були повернуті, замість цього обліковувалася заборгованість за кредитом, що могло потягнути для позивача негативні наслідки у виді штрафних санкцій, тому кошти, сплачені позивачем з метою уникнення таких наслідків, є безпідставно утримуваними відповідачем та підлягають поверненню позивачу.

Доводи апеляційної скарги про те, що вчинення фінансових операцій по картковому рахунку позивача третіми особами неможлива без розголошення або втрати користувачем інформації, яка дає змогу ініціювати такі платіжні операції, то ці доводи спростовуються матеріалами справи.

Інші доводи, висновків суду першої інстанції не спростовують, з тих підстав, що саме на банк, який є професійним учасником ринку надання банківських послуг, покладено обов`язок доведення того, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача - фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною у цивільних відносинах з такою кредитною установою. З врахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом саме на користь такої слабшої сторони.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки усім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства України, з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд у складі колегії суддів не вбачає.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.1, 375 ч.1, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» – залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 04 березня 2026 року- залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, то касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

СУДДІ: А. І. Дорош Ю. В. Дряниця О. А. Лобов