Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №161/11391/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/11391/26 Провадження №33/802/847/26 Головуючий у 1 інстанції:Рудська С. М.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

судді - Гапончука В.В.,

за участю

захисника особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 – Таргонія В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу захисника Таргонія Валерія Олександровича в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.07.2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 22.05.2026 року о 14.09 годині по вулиці Мазепи, 2 в місті Луцьку керував транспортним засобом Renault Logan, д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, виражене почервоніння шкірного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння, як на місці зупинки, так і в медичному закладі КП ВОПЛ ЦТЗ, водій ОСОБА_1 , в порушення вимог п.2.5 ПДР України, відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.42-44).

Не погоджуючись із постановою судді захисник Таргоній В.О. в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій вважає постанову суду незаконною та необґрунтованою, такою, що постановлена за неповним з`ясуванням обставин справи, неналежною оцінкою доказів та за відсутності належного доведення всіх елементів складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України.

Вказує на те, що зматеріалів справи вбачається, що працівники поліції не зафіксували безпосередньо момент pyxy транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 . Працівники поліції під`їхали до автомобіля Renault, який на той момент знаходився у нерухомому стані із заведеним двигуном, а ОСОБА_1 перебував на місці водія. Отже, відеозапис з нагрудних камер працівників поліції фіксує обставини вже після прибуття поліцейських до автомобіля, але не фіксує моменту pyxy транспортного засобу та не містить безпосереднього відеозапису керування ОСОБА_1 автомобілем. Сам по собі факт перебування особи на місці водія транспортного засобу не може автоматично свідчити про те, що ця особа безпосередньо перед цим здійснювала керування транспортним засобом. В іншому випадку суд фактично ототожнює поняття «перебування на місці водія» та «доведене керування транспортним засобом», що не відповідає вимогам доказування у справі про адміністративне правопорушення.

Суд першої інстанції послався також на письмові пояснення ОСОБА_2 , відповідно до яких останній нібито побачив автомобіль, який рухався з порушенням ПДР, після того продовжив pyx за цим транспортним засобом та повідомив працівників поліції. Вважає, що ці пояснення не можуть розглядатися як безумовне та достатнє підтвердження того, що саме ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом у момент, який є юридично значущим для складу правопорушення, так як дані пояснення взагалі не оголошувалися в судовому засідання, фактично суд покладається на доказ який не був досліджений в судовому засіданні.

Просить постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30.07.2026 року щодо ОСОБА_1 скасувати, провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАП України закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КпАП України у зв`язку з відсутністю події i складу адміністративного правопорушення (а.с.47-51).

В судове засідання особа, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду справи не з`явився, клопотань про перенесення розгляду справи не подавав. Захисник не заперечував щодо продовження слухання справи у відсутності його довірителя. А тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності ОСОБА_1 , відповідно до вимог ст.268 КпАП України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши захисника, який підтримав останню з мотивів, викладених в ній, та просив її задовольнити, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до статтей 245, 252, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апеляційного суду вказаних вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Судом вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, а тому вищевказаний висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КпАП України.

Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 672693 від 22.05.2026 року, складеним відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.1);

- актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 22.05.2026 року щодо ОСОБА_1 (а.с.4);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 22.05.2026 року щодо ОСОБА_1 (а.с.5);

- письмовими поясненнями свідка ОСОБА_2 від 22.05.2026 року (а.с.6);

- рапортом інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону УПП у Волинській області ДПП лейтенанта капрала поліції Скринніка О.М. від 22.05.026 року (а.с.7);

- постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7420254 від 22.05.2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.126 КпАП України (а.с.8);

- відеозаписом з нагрудних боді камер інспекторів поліції, які знаходяться на DVD-R диску (а.с.9).

Згідно довідки від 25.05.2026 року, складеної старшим інспектором з особливих доручень відділу адміністративної практики УПП у Волинській області Поповича Р. вбачається, що відповідно до бази даних ІКС ІПНП громадянин ОСОБА_1 не має повторності вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст.130 КпАП України. ОСОБА_1 15.04.2010 року отримав посвідчення водія на право керування транспортними засобами (а.с.3).

Долучені до матеріалів адміністративної справи відеозаписи підтверджують винуватість ОСОБА_1 в сукупності з іншими дослідженими судом доказами. Підстав вважати дії поліцейських незаконними, а зібрані у ході досудової підготовки матеріалів докази недопустимими, немає.

Апеляційним судом встановлено, що поліцейськими дотримано вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МОЗ та МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Працівники поліції при виявленні руху транспортного засобу та зупинці ОСОБА_1 , пропозиції пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння та складенні адміністративних матеріалів діяли цілком у законний спосіб.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КпАП України, які містяться в матеріалах справи.

Вищевикладені докази у своїй сукупності відтворюють реальну картину перебігу подій, є чіткими та послідовними та не викликають сумніву в апеляційного суду.

Доводи захисника про те, що працівниками поліції безпосередньо не зафіксовано момент руху транспортного засобу та керування ним ОСОБА_1 , апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Сам по собі факт відсутності на відеозаписі моменту початку руху транспортного засобу не свідчить про відсутність факту його керування. Обставини, зафіксовані працівниками поліції після зупинки транспортного засобу, у сукупності з іншими доказами у справі підтверджують, що саме ОСОБА_1 здійснював його керування.

Посилання захисника лише на перебування транспортного засобу у нерухомому стані на момент прибуття працівників поліції та перебування ОСОБА_1 на місці водія є вибірковою оцінкою доказів та не спростовує встановлених судом обставин. Докази у справі підлягають оцінці в їх сукупності, а не ізольовано один від одного.

Таким чином, відсутність безпосередньої відеофіксації моменту руху автомобіля сама по собі не ставить під сумнів доведеність факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом та не є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Окрім цього апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що на відеозаписі з нагрудних камер поліцейських, які були досліджені судом першої інстанції, зафіксовано, зокрема, що ОСОБА_1 визнавав, що перебував в стані алкогольного сп`яніння та керував транспортним засобом.

Доводи захисника про те, що письмові пояснення ОСОБА_2 не можуть бути враховані судом як доказ, оскільки не оголошувалися в судовому засіданні, апеляційний суд вважає необґрунтованими.

Письмові пояснення ОСОБА_2 містяться в матеріалах справи, були доступні суду для дослідження та оцінки і не є єдиним доказом, на якому ґрунтується висновок суду першої інстанції. Вказані пояснення підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі, яким судом надано належну оцінку.

При цьому сама по собі відсутність оголошення письмових пояснень у судовому засіданні не свідчить про те, що вони не були досліджені судом, та не позбавляє їх доказового значення, оскільки суд оцінює докази, наявні в матеріалах справи, у їх сукупності.

Таким чином, посилання захисника на недопустимість зазначених пояснень лише з підстави їх неоголошення в судовому засіданні є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_1 .

Таким чином усі доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, та наведені ним в ході розгляду справи апеляційним судом, щодо незаконності судового рішення, жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду, фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.

З огляду на те, що вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин справи про адміністративне правопорушення, немає підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

З огляду на зазначене викладені в обгрунтування поданої апеляційної скарги доводи, з урахуванням наявних по справі доказів, не дають жодних сумнівів в правильності висновків суду першої інстанції та не спростовують встановлені судом обставини події, а зводяться виключно до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, постанова судді першої інстанції є законною та мотивованою, а накладене на ОСОБА_1 безальтернативне стягнення відповідає вимогам ст.ст.23, 33 КпАП України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення, при цьому доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтею 294 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу захисника Таргонія Валерія Олександровича в інтересах особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.