Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №167/914/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 167/914/26 Провадження №33/802/846/26 Головуючий у 1 інстанції:Шептицька Н.В.

Доповідач: Гапончук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

судді - Гапончука В.В.,

за участю

особи, що притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову судді Рожищенського районного суду Волинської області від 30 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, житель АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Рожищенського районного суду Волинської області від 30.07.2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок судового збору.

ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за те, що він 10.07.2026 року о 10 годині 19 хвилин в селі Переспа по вулиці Затишна керував автомобілем марки «Volkswagen LT35», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з ротової порожнини, тремтіння рук, почервоніння обличчя. Від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5. ПДР України. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.11-13).

Не погоджуючись із постановою судді ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважає постанову суду незаконною та такою, що підлягає скасуванню. Вказує на те, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про належне повідомлення його про судове засідання та фактично позбавив його можливості реалізувати права, гарантовані ст.268 КпАП України. Просить скасувати постанову Рожищенського районного суду Волинської області від 30.07.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України та прийняти нову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення (а.с.16-17).

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши ОСОБА_1 , який підтримав останню з мотивів, викладених в ній, та просив її задовольнити, приходжу до наступного висновку.

Відповідно до статтей 245, 252, 280 КпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно, всебічно та об`єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з`ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

На думку апеляційного суду вказаних вимог закону при розгляді справи суд першої інстанції дотримався в повному обсязі.

Судом вжито всіх заходів, передбачених КпАП України, для з`ясування питання, зокрема про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, а тому вищевказаний висновок суду є правильним і повністю відповідає вимогам ст.280 КпАП України.

Факт вчинення ОСОБА_1 згаданого адміністративного правопорушення за обставин, зазначених в оскаржуваній постанові судді, підтверджуються зібраними у справі і належним чином дослідженими місцевим судом доказами. Так, його вина у вчиненні цього адміністративного проступку повністю доводиться:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 715459 від 10.07.2026 року щодо ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КпАП України (а.с.4);

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 10.07.2026 року щодо ОСОБА_1 (а.с.5);

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів щодо ОСОБА_1 (а.с.6);

- відеозаписом з нагрудних боді камер інспекторів поліції, відеореєстратора з автомобіля працівників поліції, які знаходяться на DVD-R диску (а.с.7).

Згідно довідки від 13.07.2026 року, складеної начальником ВПД № 1 (м. Рожище) Луцького РУП ГУНП у Волинській області Присяжнюком Ю., вбачається, що відповідно до ІКС ІПНП громадянину ОСОБА_1 видано посвідчення водія серії НОМЕР_2 (а.с.7).

Долучені до матеріалів адміністративної справи відеозаписи підтверджують винуватість ОСОБА_1 в сукупності з іншими дослідженими судом доказами. Підстав вважати дії поліцейських незаконними, а зібрані у ході досудової підготовки матеріалів докази недопустимими, немає.

Апеляційним судом встановлено, що поліцейськими дотримано вимоги Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МОЗ та МВС України № 1452/735 від 09.11.2015 року.

Працівники поліції при виявленні руху транспортного засобу та зупинці ОСОБА_1 , пропозиції пройти огляд на виявлення стану алкогольного сп`яніння та складенні адміністративних матеріалів діяли цілком у законний спосіб.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності вважаю, що винність ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення є повністю доведеною належними та допустимими доказами в розумінні ст.251 КпАП України, які містяться в матеріалах справи.

Вищевикладені докази у своїй сукупності відтворюють реальну картину перебігу подій, є чіткими та послідовними та не викликають сумніву в апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про належне повідомлення його про судове засідання, чим фактично позбавив його можливості реалізувати права гарантовані ст.268 КпАП України, апеляційний суд вважає необґрунтованими виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи 30.07.2026 року, що підтверджується, зокрема, його особистим підписом у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 715459 від 10.07.2026 року (а.с.4). Окрім цього, 23.07.2026 року ОСОБА_1 безпосередньо у суді ознайомився з матеріалами даної справи (а.с.10), що також свідчить про його обізнаність щодо наявності справи про адміністративне правопорушення та дату і час її розгляду судом.

Отже, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, була належним чином повідомлена про дату розгляду справи та мала достатню можливість підготуватися до участі у судовому засіданні, надати свої пояснення, докази, заявити клопотання, скористатися правовою допомогою та в інший спосіб реалізувати надані їй ст.268 КпАП України права.

Водночас із матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 повідомляв суд першої інстанції про наявність поважних причин, які перешкоджали його явці в судове засідання 30.07.2026 року, або звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи до моменту його особистої явки. Також від нього не надходило клопотань про забезпечення його обов`язкової участі у судовому засіданні чи інших заяв, які б свідчили про його намір безпосередньо брати участь у розгляді справи.

При цьому положення ст.268 КпАП України гарантують особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, право бути присутньою при розгляді справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та користуватися юридичною допомогою. Разом з тим реалізація зазначених прав не означає безумовного обов`язку суду відкладати розгляд справи у кожному випадку неявки особи, яка належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання.

Сам по собі факт відсутності особи у судовому засіданні за умови її належного повідомлення про розгляд справи не свідчить про порушення права на захист, якщо така особа мала реальну можливість скористатися наданими їй процесуальними правами та не повідомила суд про обставини, які перешкоджають її участі у розгляді справи.

У даному випадку ОСОБА_1 не був позбавлений можливості викласти свою позицію щодо обставин справи, надати відповідні пояснення, докази та заперечення. При цьому, як убачається з матеріалів справи, будь-яких клопотань, заяв чи письмових пояснень, які б свідчили про необхідність його безпосередньої участі у судовому засіданні, до суду першої інстанції не надходило.

Апеляційним судом також не встановлено, що за відсутності ОСОБА_1 суд першої інстанції був позбавлений можливості повно та всебічно з`ясувати обставини справи, дослідити наявні у справі докази та надати їм належну оцінку, або що відсутність останнього будь-яким чином перешкодила суду реалізувати завдання провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Більше того, у матеріалах справи відсутні дані про те, що неучасть ОСОБА_1 у судовому засіданні призвела до неможливості встановлення будь-яких істотних обставин справи, які могли б вплинути на правильність її вирішення. Доводи апеляційної скарги в цій частині фактично зводяться до посилання на сам факт розгляду справи за його відсутності, однак не містять зазначення конкретних процесуальних прав, реалізувати які він був позбавлений, та не обґрунтовують, яким саме чином це вплинуло на законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції, встановивши факт належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, за відсутності від нього клопотань про відкладення розгляду справи чи забезпечення його участі, мав правові підстави розглянути справу за його відсутності.

Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на порушення права ОСОБА_1 на захист та положень ст.268 КпАП України є необґрунтованими, оскільки матеріалами справи не підтверджується факт позбавлення його можливості реалізувати процесуальні права, а також не встановлено обставин, які б свідчили про те, що його неявка у судове засідання перешкодила правильному, повному та об`єктивному розгляду справи.

За наведених обставин апеляційний суд не вбачає підстав вважати, що розгляд справи судом першої інстанції за відсутності ОСОБА_1 відбувся з істотним порушенням його права на захист, а тому відповідні доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню.

Таким чином усі доводи апелянта, які викладені в апеляційній скарзі, та наведені ним в ході розгляду справи апеляційним судом, щодо незаконності судового рішення, жодним чином не спростовують наведених вище висновків суду першої інстанції, а на думку апеляційного суду, фактично спрямовані на уникнення ОСОБА_1 адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КпАП України.

З огляду на те, що вивченням матеріалів справи не встановлено даних, які б свідчили про неповноту чи необ`єктивність дослідження судом обставин справи про адміністративне правопорушення, немає підстав вважати, що в ньому допущена суттєва неповнота судового розгляду.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84).

З огляду на зазначене викладені в обгрунтування поданої апеляційної скарги доводи, з урахуванням наявних по справі доказів, не дають жодних сумнівів в правильності висновків суду першої інстанції та не спростовують встановлені судом обставини події, а зводяться виключно до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що місцевий суд обґрунтовано визнав винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КпАП України, постанова судді першої інстанції є законною та мотивованою, а накладене на ОСОБА_1 безальтернативне стягнення відповідає вимогам ст.ст.23, 33 КпАП України.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення, при цьому доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та зміни чи скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, керуючись статтею 294 КпАП України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, що притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову судді Рожищенського районного суду Волинської області від 30 липня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КпАП України, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Волинського апеляційного суду Гапончук В.В.