Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №157/264/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 157/264/26 Головуючий у 1 інстанції: Гамула Б. С.

Провадження № 22-ц/802/1040/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 09 грудня 2025 року орієнтовно о 13 год 15 хв на автодорозі між селами Полиці та Піщане Камінь-Каширського району Волинської області, відповідач ОСОБА_2 керуючи власним автомобілем марки «BMW Х5», д.н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність, не впевнився у безпечності маневру об`їзду лісовозних автомобілів, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з належним йому автомобілем марки «BMW 525», д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався у зустрічному напрямку, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями відповідач порушив п.12.1. Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення №157/2269/25 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності останній свою вину визнав повністю та підтвердив обставини події, зазначені у протоколі Камінь-Каширського РВ ГУНП у Волинській області. Постановою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 02 січня 2026 року у вказаній справі ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.

Позивач зазначав, що внаслідок вчинення відповідачем ОСОБА_2 адміністративного правопорушення йому була завдана майнова шкода у розмірі 220 647 грн. Оскільки належний йому автомобіль був застрахований ПрАТ «Страхова група «ТАС», то 26 січня 2026 року страхова компанія виплатила йому 197 605 грн 31 коп. страхового відшкодування.

Позивач також вказував, що за його заявою від 15 грудня 2026 року страховий експерт ТОВ «Експерт Сервіс Волинь» ОСОБА_3 провів автотоварознавчу експертизу, згідно з висновком якої від 03 лютого 2026 року №-01-2026 сума матеріального збитку внаслідок пошкодження автомобіля станом на 23 січня 2026 року складає 220 647 грн. У зв`язку з цим йому ще не відшкодовано 23 041 грн 69 коп. Крім того, за проведення експертизи він сплатив 11 998 грн. Разом з тим, відповідач бажання прийняти участь в огляді експертом належного йому автомобіля не виявив, хоча був завчасно повідомлений про дату проведення огляду.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 збільшивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заподіяну майнову шкоду у розмірі 24 053 грн 43 коп., витрати за проведення експертизи у розмірі 11 998 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 351 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 24 053 грн 43 коп. майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою (далі – ДТП) та 11 998 грн витрат, пов`язаних із проведенням судової експертизи.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 .

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що згідно з висновком автотоварознавчого дослідження № -01-2026 від 03 лютого 2026 року належний позивачу ОСОБА_1 автомобіль марки «BMW 525», д.н.з. НОМЕР_2 , вважається фізично знищеним. Таким чином, розмір матеріальної шкоди, завданої йому ДТП як власнику вказаного автомобіля, дорівнює розміру вартості транспортного засобу до ДТП. 26 січня 2026 року ПрАТ «Страхова група «ТАС» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 196 593 грн 57 коп. Проте, суд не звернув уваги на те, що розмір страхової суми, що повинна була оплатити страхова компанія, повністю покриває шкоду завдану позивачу, а тому він не зобов`язаний сплачувати ОСОБА_1 різницю у розмірі 24 053 грн 43 коп. При цьому, якщо позивач був не згідний із розміром виплаченого йому страхового відшкодування, то він не був позбавлений можливості звернутися до суду з позовом до страхової про стягнення тієї суми, яка зазначена у висновку експерта, а не тієї, яку визначила страхова компанія і з якою він погодився, оскільки будь-які вимоги до страхової ним не заявлені. Крім того, згідно з висновком експерта у позивача залишилося майно (залишки КТЗ) на суму 63 626 грн 18 коп. Ураховуючи це, реальний збиток, який він поніс становить 157 021 грн, зважаючи на визначений матеріальний збиток у розмірі 220 647 грн. Суд у рішенні не вказав, що залишки транспортного засобу позивача після сплати різниці належить передати відповідачу. Вважає, що суд мав відмовити у позові, оскільки страхова компанія вже виплатила позивачу 196 593 грн 57 коп. страхового відшкодування і цим повністю покрила реальний збиток потерпілого і навіть з надлишком.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у цій справі. У відзиві фактично наведені аналогічні доводи що і у позовній заяві. Додатково зазначив, що доцільність залучати третіх осіб до участі у справі не виникала, а відповідач відзив на позовну заяву у справі не подав, чим фактично визнав позовні вимоги. В апеляційній скарзі відповідач сам посилається на положення ст. 1194 ЦК України і саме на підставі цієї правової норми суд ухвалив рішення у цій справі.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 01 вересня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 грудня 2025 року о 13 год 15 хв на автодорозі між селами Полиці та Піщане Камінь-Каширського району Волинської області сталася ДТП за участю транспортних засобів марки «BMW» моделі «Х5», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та транспортним засобом марки «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 .

За результатами розгляду Камінь-Каширським районним судом справи про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП було встановлено, що відповідач, керуючи за вищенаведених обставин автомобілем «BMW», проявив неуважність, не впевнився, що маневр об`їзду лісовозних автомобілів буде безпечним, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення з автомобілем «BMW», яким керував позивач, що привело до механічних пошкоджень обох транспортних засобів.

Постановою Камінь-Каширського районного суду від 02 січня 2026 року, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваним мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Як вбачається з наданого позивачем висновку автотоварознавчого дослідження № -01-2026 від 03 лютого 2026 року, розмір матеріальної шкоди, спричиненої ДТП власнику транспортного засобу марки «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 220 647 грн. Розмір матеріальної шкоди обчислений, виходячи з того, що експертним дослідженням встановлено ринкову вартість вказаного вище автомобіля станом на момент ДТП у розмірі 220 647 грн, а вартість його відновлювального ремонту на дату дослідження складає 399 495 грн 22 коп., а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу – 157 020 грн 82 коп. Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість транспортного засобу, тому ремонт автомобіля марки «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , є економічно необґрунтованим, а тому вважається фізично знищеним. Таким чином, розмір матеріальної шкоди, спричиненої ДТП власнику транспортного засобу «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , дорівнює розміру ринкової вартості транспортного засобу до ДТП.

Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_1 на дату ДТП – 09 грудня 2025 була застрахована ПрАТ «Страхова група «ТАС» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 227586620 від 06 березня 2025 року. З роздруківки по належному ОСОБА_1 картковому рахунку слідує, що ПрАТ «Страхова група «ТАС» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 196 593 грн 57 коп.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що залишок невідшкодованої шкоди відповідачем становить 24 053 грн 43 коп. (220 647 грн – 196 593 грн 57 коп.), що становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням), яку останній зобов`язаний сплатити позивачу на підставі ст. 1194 ЦК України для повного відшкодування завданої ним шкоди. Також у своїх висновках суд вказував, що відповідач власного розрахунку матеріальних збитків не надав, про призначення судової автотоварознавчої експертизи не клопотав.

Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду, враховуючи наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч. 1 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У цій справі суд першої інстанції у своїх висновках посилався на положення п. 22.1. ст. 22, ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV від 01 липня 2004 року, який на час виникнення спірних правовідносин (ДТП сталася 09 грудня 2025 року) втратив чинність, а тому не підлягав застосуванню.

У даному випадку відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються, зокрема, Законом України від 21 травня 2024 року № 3720-IX «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 3720-IX), який набрав чинності 20 червня 2024 року, а основні його положення введені в дію 01 січня 2025 року.

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст. 5 Закону № 3720-IX).

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум та згідно з умовами, зазначеними у внутрішньому договорі страхування, зобов`язаний у встановленому цим Законом порядку здійснити страхову виплату у зв`язку із шкодою, заподіяною внаслідок ДТП життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи, або прийняти обґрунтоване рішення про відмову в її здійсненні (ч. 1 ст. 18 Закону № 3720-IX).

Відповідно до п. 1 ч. 1, частин 2 та 3 ст. 26 Закону № 3720-IX у разі заподіяння внаслідок ДТП шкоди майну потерпілої особи такій особі відшкодовуються матеріальні збитки, пов`язані, зокрема, з пошкодженням чи знищенням транспортного засобу потерпілої особи.

Розмір страхової (регламентної) виплати у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи зменшується на суму отриманого потерпілою особою (особою, яка має право на отримання відшкодування) від особи, відповідальної за шкоду, чи від іншої особи відшкодування (компенсації), здійсненого (здійсненої) у зв`язку з ДТП. Компенсація витрат особи, відповідальність якої застрахована, або іншої особи, яка здійснила таке відшкодування (компенсацію), здійснюється на умовах та в порядку, визначених ст. 35 цього Закону.

Загальний розмір усіх здійснених страхових (регламентних) виплат у разі заподіяння шкоди майну потерпілої особи не може перевищувати розмір страхової суми за таку шкоду, встановленої цим Законом.

Згідно з частинами 1-3 ст. 27 Закону № 3720-IX страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних із:

1) відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу, включаючи пошкодження, зроблені умисно для врятування потерпілих осіб внаслідок ДТП, у порядку, визначеному частинами другою і третьою цієї статті;

2) евакуацією (доставкою) транспортного засобу в межах 150 кілометрів (якщо інша відстань не погоджена між страховиком (МТСБУ) та потерпілою особою) від місця ДТП на території України до місця проживання потерпілої особи або до місця стоянки на території України, або до місця здійснення відновлювального ремонту на території України, а також від місця проживання потерпілої особи або місця стоянки на території України до місця здійснення відновлювального ремонту на території України;

3) оплатою послуг стоянки, якщо транспортний засіб з поважних причин необхідно перемістити на стоянку, але не більше ніж до дати отримання страхової виплати.

Витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання ДТП, та визначається відповідно до частини третьої цієї статті.

Вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу включає:

1) вартість складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок ДТП, відповідно до переліку, визначеного на підставі акта огляду транспортного засобу, складеного представником страховика (у випадках, передбачених ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 43 цього Закону, - МТСБУ), або висновку суб`єкта оціночної діяльності, оцінювача, судового експерта, складеного відповідно до ч. 4 ст. 31 цього Закону, а також вартість матеріалів, необхідних для здійснення відповідного ремонту;

2) вартість робіт з ремонту (заміни) складових частин (деталей) транспортного засобу, що потребують ремонту (заміни) у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок ДТП, відповідно до переліку, передбаченого пунктом 1 цієї частини.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 30 зазначеного Закону страхова (регламентна) виплата не здійснюється за шкоду, яка перевищує розмір страхової суми, передбачений ст. 14 цього Закону, незалежно від кількості потерпілих осіб та кількості осіб, відповідальних за заподіяну шкоду.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі ст. 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 755/7666/19.

У справі, що переглядається, апеляційним судом встановлено, що згідно з висновком автотоварознавчого дослідження № -01-2026 від 03 лютого 2026 року розмір майнової шкоди, спричиненої ДТП власнику транспортного засобу марки «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , складає 220 647 грн. Розмір майнової шкоди обчислений, виходячи з того, що експертним дослідженням встановлено ринкову вартість вказаного вище автомобіля станом на момент ДТП у розмірі 220 647 грн, а вартість його відновлювального ремонту на дату дослідження складає 399 495 грн 22 коп., а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу – 157 020 грн 82 коп. Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість транспортного засобу, тому ремонт автомобіля марки «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , є економічно необґрунтованим, у зв`язку з чим він вважається фізично знищеним. Таким чином, розмір матеріального збитку, спричиненого ДТП позивачу ОСОБА_1 як власнику транспортного засобу «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , дорівнює розміру ринкової вартості транспортного засобу до ДТП. Разом з тим, положення Закону № 3720-IX передбачають що страхова (регламентна) виплата у разі пошкодження транспортного засобу розраховується як сума документально підтверджених витрат, пов`язаних, зокрема, із відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу. При цьому витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу (страхова (регламентна) виплата), відшкодовуються страховиком (МТСБУ) у розмірі вартості відновлювального ремонту, що забезпечує приведення транспортного засобу у стан, який мав такий транспортний засіб до настання ДТП.

Оскільки відповідно до згаданого висновку автотоварознавчого дослідження розмір матеріального збитку, завданого ДТП позивачу ОСОБА_1 як власнику транспортного засобу «BMW» моделі «525», д.н.з. НОМЕР_2 , дорівнює розміру ринкової вартості транспортного засобу до ДТП і становить 220 647 грн, тому обов`язок у межах ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну потерпілої особи (250 000 грн), лежить саме на страховику. Водночас як встановлено у цій справі, страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування у розмірі 196 593 грн 57 коп., тобто у недостатньому розмірі. Недоплачена сума становить 24 053 грн 43 коп. З огляду на наведені обставини, у відповідача не виник обов`язок як це передбачено ст. 1194 ЦК України щодо сплати позивачу різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), та яка, як встановлено, є достатньою для повного відшкодування саме страховиком завданої відповідачем шкоди.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач ОСОБА_1 всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України не довів та не надав суду будь-яких доказів, які б підтверджували обов`язок відповідача відшкодувати майнову шкоду у порядку ст. 1194 ЦК України, на що позивач посилався як на підставу своїх вимог, що у даному випадку є підставою для відмови у пред`явленому ним позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ОСОБА_1 . Зважаючи на наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі оскаржуване рішення суду скасовує та ухвалює нове судове рішення, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в позові ОСОБА_1 , з нього на користь ОСОБА_2 належить стягнути понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 996 грн 80 коп.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 21 травня 2026 року у цій справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1996 (одна тисяча дев`ятсот дев`яносто шість) гривень 80 (вісімдесят) копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: