Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №464/1909/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1909/26

пр.№ 2/464/1897/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.08.2026 року м. Львів

Сихівський районний суд м.Львова

в складі: головуючого – судді Борачка М.В.,

секретар судового засідання Бугера Р.Р.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , за участю третіх осіб: ОСОБА_6 , Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення, -

в с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

На розгляд до Сихівського районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – Позивачка, ОСОБА_1 ) до ОСОБА_3 (надалі – Відповідачка-1, ОСОБА_3 ), ОСОБА_5 (надалі – Відповідач-2, ОСОБА_5 ), за участю третіх осіб: ОСОБА_6 та Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування (надалі – Треті особи), про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення.

Ухвалою від 25.03.2026 суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначив справу до розгляду у підготовчому засіданні на 21.04.2026.

Суд відкладав підготовчі засідання 21.04.2026, 20.05.2026, 09.06.2026, востаннє до 22.06.2026.

22.06.2026 підготовче засідання не відбулося у зв`язку із перебуванням головуючого судді у нарадчій кімнаті у кримінальній справі. У зв`язку із цим, підготовче засідання було призначено на 30.06.2026.

Ухвалою від 30.06.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду на 13.08.2026.

13.08.2026 судом здійснено перехід до стадії ухвалення рішення, оголошення котрого відкладено на 21.08.2026.

Позивачка, її представник, а також представник відповідачки-1 взяли участь у судовому засіданні 21.08.2026. У свою чергу, решта учасників справи не забезпечили явку представників у вказане засідання.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Аргументи позивача.

Позов обґрунтовано обставинами проживання відповідачів у квартирі позивачки без отримання на це її згоди та без належних правових підстав. Позивачка вказує, що відповідачка-1 є колишньої дружиною її сина – ОСОБА_6 , а відповідач-2 – її неповнолітнім онуком. Відносини між сторонами дуже складні, на що вказує притягнення відповідачки-1 до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства відносно позивачки.

Оскільки відповідачі зареєстровані за іншою адресою, а відповідачка-1 є співвласницею іншої квартири, позивачка просить суд виселити відповідачів з її квартири.

Аргументи відповідачки-1.

Відповідачка-1 заперечила проти задоволення позову, посилаючись на те, що позивачкою не надано доказів створення перешкод у користуванні її квартирою. Крім цього, між сторонами не було встановлено сервітуту відносно спірної квартири, а тому він не може бути припинений.

Аргументи відповідача-2.

Відповідач-2 своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України), не скористався та не подав до суду у встановлений строк відзиву на позовну заяву.

Аргументи третіх осіб.

Треті особи своїм правом на надання пояснень щодо позову, передбаченим статтею 181 ЦПК України, не скористались та не виклали у встановлений строк свої аргументи і міркування на підтримку або заперечення щодо позовних вимог.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Позивачка є одноосібною власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами про реєстрацію права власності №1464357 від 12.09.2003, №400456223 від 23.10.2024, а також свідоцтвом про право на спадщину серії ВАМ №377684.

Вона також є єдиною зареєстрованою особою у цій квартирі (дата реєстрації 29.06.2004), що підтверджується відомостями з реєстру Львівської МТГ за №211521 від 10.02.2026 та довідкою про внесенні відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру №1364603-2023 від 27.04.2023.

Проте, у згаданій квартирі окрім позивачки фактично проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Останній є неповнолітнім, а його батьками є ОСОБА_3 й ОСОБА_6 , що вбачається зі змісту свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 26.12.2010.

09.06.2023 шлюб між ОСОБА_3 й ОСОБА_6 було розірвано згідно із рішенням Сихівського районного суду м. Львова у справі №466/2714/23, яке набрало законної сили.

18.01.2024 ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні правопорушення передбаченого частиною 1 статті 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 170 гривень.

Відповідно до обставин судової справи №464/8173/23 ОСОБА_3 , перебуваючи у нетверезому стані, вчинила відносно своєї свекрухи – ОСОБА_1 , домашнє насильство психологічного характеру, а саме виражалася в її сторону нецензурною лексикою, чинила моральний та психологічний тиск.

Вказане підтверджується постановою Сихівського районного суду м. Львова від 18.01.2024 у справі №464/8173/23, яка набрала законної сили.

Зі змісту цієї постанови також простежується, що ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається зі змісту відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру №4615-1559456-2018 від 23.03.2018.

Крім того, наявним у матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав за №473805921 підтверджується, що з 13.01.2020 відповідачка-1 є однією із спільних сумісних власників вказаної квартири.

Поряд з цим, ОСОБА_6 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , що вбачається зі змісту відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру №4615-1559456-2018 від 23.03.2018.

ОЦІНКА СУДУ.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина 1 статті 321 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

У цій справі судом встановлено, що позивачка є власницею квартири АДРЕСА_1 , а відповідачі фактично проживають у цій квартирі разом із нею. Обставина фактичного проживання не оспорюється жодним із відповідачів та є достатньою підставою стверджувати, що відповідачі чинять перешкоди у здійсненні позивачкою права власності щодо належної їй квартири. До того ж, слід враховувати, що відносини між позивачкою та відповідачкою-1 є складними через вчинення останньою домашнього насильства відносно першої, що підтверджується змістом постанови Сихівського районного суду м. Львова від 18.01.2024 у справі №464/8173/23.

Зважаючи на це, суд відхиляє доводи відповідачки-1 про те, що позивачка не надала доказів створення перешкод у користуванні її квартирою.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Кожному гарантується недоторканність житла (стаття 30 Конституції України).

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17.05.2018 у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Викладене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 13.10.2020 у справі №447/455/17.

Вирішуючи спір у цій справі, суд визнає безпідставними посилання відповідачки-1 на положення статей 64, 109, 150, 156 ЖК УРСР, адже вказаний кодекс втратив чинність у лютому 2026 року на підставі Закону України «Про основні засади житлової політики», що набрав чинності 15.02.2026.

Позивачка звернулася до суду із позовом у березні 2026 року, а тому до спірних правовідносин має застосовуватися законодавство чинне на дату подання позову.

Відповідно до пункту 2 статті 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом. Виселення, переселення та відселення осіб з житла приватного житлового фонду здійснюються не інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Статтею 7 цього Закону визначено, що відповідальність за порушення договірних зобов`язань, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла регулюються Цивільним кодексом України, законами України «Про іпотеку», «Про житлово-комунальні послуги», іншими законодавчими актами України.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

У цій справі суд вважає за необхідне забезпечити захист права власності позивачки на її квартиру, усунувши перешкоди у здійсненні такого права шляхом виселення відповідачів, враховуючи те, що відповідачі перешкоджають у здійсненні права власності позивачки.

При формулювання відповідних висновків, суд зважає, що відповідачка-1, як матір відповідача-2, є власником іншої квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . За таких обставин, виселення відповідачів, у тому числі й неповнолітнього відповідача-2, не призведе до порушення їх права на житло й буде пропорційним, адже у них є реальна можливість проживати у належній матері квартирі. До того ж, варто зазначити, що батько відповідача-2 й колишній чоловік відповідачки-1 зареєстрований ще за однією адресою, що дозволяє забезпечити умови для проживання принаймні для неповнолітнього сина.

Суд визнає безпідставними посилання відповідачки-1 на постанову Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №447/455/17, де викладено висновок про те, що положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім`ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини 1 статті 405 ЦК України.

Насамперед слід зазначити, що правовідносини у цій справі та справі №447/455/17 не є подібними, оскільки спір у справі №447/455/17 стосувався виселення власницею будинку свого колишнього чоловіка, шлюб із яким розірвано на підставі рішення суду.

Крім цього, у цій справі правовідносини не стосуються виселення членів сім`ї позивачки. Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

З наведеного випливає, що відповідачі не є членами сім`ї позивачки. Такими можуть бути, зокрема, її чоловік, діти та батьки. Відповідачі є лише членами родини позивачки.

Отже, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення позовних вимог, судовий збір за подання позову покладається на кожного із відповідачів у розмірі 665,60 грн.

Керуючись статтями 2, 133, 134, 137, 141, 259, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

у х в а л и в :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належною їй квартирою АДРЕСА_1 , шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .

3. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 665,60 грн. судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 665,60 грн. судового збору.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач-1: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач-2: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована адреса проживання: АДРЕСА_5 ).

Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.

Головуючий Микола БОРАЧОК