Окрема думка від 25 серпня 2026 р. у справі №761/10325/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: що виникають з договорів оренди

Дата: 25 серпня 2026 р.

Справа: №761/10325/17

Суддя: Червинська Марина Євгенівна

ОКРЕМА ДУМКА

26 серпня 2026 року м. Київ

справа № 761/10325/17

провадження № 61-14059св25

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради (далі - КМР), Приватного підприємства «Будівельна компанія «Сомпекс» (далі - ПП «БК «Сомпекс»), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:

визнати недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:91:077:0047) від 21 квітня 2008 року № 091-6-00769, укладений між КМР та ПП «БК «Сомпекс»;

зобов`язати КМР за рахунок коштів місцевого бюджету відновити як в натурі, так і в земельно-кадастровій документації межі ділянки на АДРЕСА_1 , згідно з рішенням виконавчого комітету КМР депутатів трудящих від 13 березня 1956 року № 9410.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, позов задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки (кадастровий № 8000000000:91:077:0047) від 21 квітня 2008 року № 091-6-00769, укладений між КМР та ПП «БК «Сомпекс», посвідчений 21 квітня 2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В. І., зареєстрований у реєстрі за № 2012, в частині передачі частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 (кадастровий № 91:077:007), площею 680,1 кв. м, в оренду ПП «БК «Сомпекс» у складі земельної ділянки з кадастровим номером № 8000000000:91:077:0047. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, з яким погодився в цій частині й апеляційний суд, мотивовано тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року у цивільній справі № 761/36171/16-ц, яке набрало законної сили, рішення Київської міської ради від 24 травня 2007 року № 670/1331, на виконання якого був укладений оспорюваний договір оренди в частині передачі частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 (кадастровий № 91:077:007), площею 680,1 кв. м, в оренду ПП «БК «Сомпекс», в складі земельної ділянки з кадастровим номером № 8000000000:91:077:0047, визнано неправомірним та скасовано.

Постановою Верховного Суду від 26 серпня 2026 року касаційну скаргу ПП «Будівельна компанія «Сомпекс» залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, ПП «Будівельна компанія «Сомпекс», третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки залишено без змін.

Верховний Суд погодився з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій як такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав їх законними та обґрунтованими і не вбачав підстав для їх скасування.

Однак із висновками Верховного Суду погодитися не можу з таких підстав.

Позивач звернувся до суду з метою відновлення володіння спірною земельною ділянкою.

Частина належної йому земельної ділянки накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:077:0047, яка перебуває у оренді ПП «БК «Сомпекс», передану останньому на підставі укладеного із КМР договору оренди від 21 квітня 2008 року.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив.

Аналогічні правові висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц, від 21 серпня 2019 року в справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19, від 30 червня 2020 року в справі № 19/028-10/13, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц.

Отже, належним способом захисту права особи, яка позбавлена володіння частки земельної ділянки, є віндикаційний позов.

З урахуванням наведеного, задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про недійсність договору оренди не призведе до відновлення його порушених прав та інтересів.

Разом із тим, не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Вимога про витребування може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на належну позивачу земельну ділянку.

В контексті обставин цієї справи належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві власності позивачу та накладається на земельну ділянку, що знаходиться в користуванні у ПП «БК «Сомпекс». Проте позивач з такими вимогами до суду не звертався. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Схожих за змістом висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року в справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).

Визнання недійсним договору оренди в частині земельної ділянки, яка належить позивачу та використовується відповідачем на підставі договору оренди, є неможливим, оскільки предметом договору оренди земельної ділянки є земельна ділянка загальним розміром 2100,0 кв. м і лише 680,1 кв. м належать позивачу, тому висновок про недійсність договору в частині не відповідає вимогам статей 203, 215 ЦК України.

Вважаю, що рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди підлягали скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Суддя:М. Є. Червинська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua