Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №756/1682/26 — Оболонський районний суд міста Києва

31.08.2026 Справа № 756/1682/26

Унікальний номер 756/1682/26

Номер провадження 2/756/4092/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року суддя Оболонського районного суду міста Києва Белоконна І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») через свого представника звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 13280,00 грн та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 28.03.2025-100001343, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000,00 грн строком на 217 днів на умовах строковості, платності та зворотності.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконало, разом з тим відповідач у порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у загальному розмірі 13280,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4000,00 грн, заборгованості за процентами у розмірі 6200,00 грн, заборгованості по комісії за надання кредиту у розмірі 360,00 грн, заборгованості по комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 720,00 грн та неустойки у розмірі 2000,00 грн.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 25.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.03.2026 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому вона заперечує проти позову, посилаючись на звільнення від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання в період дії в Україні воєнного стану, наявність обставин непереборної сили, пов`язаних із її вимушеним виїздом за межі України внаслідок збройної агресії російської федерації, неспівмірність заявленої до стягнення суми із сумою фактично одержаного кредиту. Одночасно відповідачем заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналу кредитного договору, доказів перерахування коштів, детального розрахунку заборгованості та документів на підтвердження права позивача на надання фінансових послуг.

19.03.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що надана суду довідка-розрахунок є належним доказом розміру заборгованості, оскільки відповідачем не надано власного розрахунку на його спростування, а вимога про стягнення неустойки є правомірною, оскільки кредитний договір укладено після 24.01.2024, з якої дати, за твердженням позивача, Законом України «Про споживче кредитування» як спеціальним законом кредитодавцям дозволено нараховувати неустойку і в період дії воєнного стану.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28.03.2025-100001343 шляхом підписання заявки, що є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), з якою позичальник ознайомилась згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн строком на 217 днів (дата повернення кредиту - 30.10.2025) зі сплатою процентів, комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості, передбачених умовами договору.

Кредитодавець надав позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_3.

Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), заявка та відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е559, який було надіслано відповідачу на номер її мобільного телефону, а особу відповідача під час укладення договору ідентифіковано за допомогою Системи BankID Національного банку України.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами) або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Положеннями ст. 639 ЦК України передбачено, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, відповідно до якої договір, підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, є укладеним належним чином.

За таких підстав суд доходить висновку, що позивачем доведено факт укладення 28.03.2025 з відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 28.03.2025-100001343.

На підставі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням визначених змістом зобов`язання умов.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 4000,00 грн, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 08.12.2025 про перерахування 28.03.2025 коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , а відповідач зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів і комісій у встановлені договором строки не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Умови договору щодо сплати комісії за надання кредиту та комісії за обслуговування кредитної заборгованості узгоджуються з приписами Закону України «Про споживче кредитування», а правомірність встановлення такої плати підтверджена правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17. Підстав для визнання умов договору в цій частині недійсними судом не встановлено, а відповідних вимог відповідачем не заявлено.

Щодо доводів відповідача про недоведеність факту виникнення зобов`язання та клопотання про витребування доказів, суд зазначає таке.

Матеріали справи містять кредитний договір № 28.03.2025-100001343 від 28.03.2025 (пропозицію, заявку та акцепт, підписані одноразовим ідентифікатором), докази ідентифікації відповідача за допомогою Системи BankID Національного банку, докази перерахування кредитних коштів на картку відповідача через оператора з переказу коштів ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та довідку-розрахунок заборгованості. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою і кредитування здійснює без відкриття рахунку, надана позивачем довідка-розрахунок за відсутності доказів, які б її спростовували, є належним доказом розміру заборгованості.

Відповідачем власного контррозрахунку заборгованості, який спростовував би розрахунок позивача, до суду не надано; доказів того, що кошти за договором не надходили на належний їй платіжний засіб, матеріали справи також не містять.

За таких обставин суд не вбачає підстав для витребування у позивача додаткових доказів, оскільки наявні у матеріалах справи докази є достатніми для встановлення обставин справи, у зв`язку з чим клопотання відповідача про витребування доказів задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги позивача про стягнення неустойки у розмірі 2000,00 грн суд зазначає таке.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 на території України введено воєнний стан, дія якого станом на час розгляду справи не припинена.

Доводи позивача про те, що зазначені правовідносини регулюються спеціальними нормами Закону України «Про споживче кредитування», якими з 24.01.2024 кредитодавцям дозволено нараховувати неустойку за договорами про споживчий кредит незалежно від воєнного стану, суд відхиляє, оскільки положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є нормою прямої дії, не містить застережень щодо дати укладення кредитного договору і підлягає застосуванню до будь-яких кредитних правовідносин, зобов`язання за якими прострочені у період дії воєнного стану в Україні.

За таких обставин вимога про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 2000,00 грн задоволенню не підлягає. У зв`язку з відмовою у стягненні неустойки з цієї підстави доводи відповідача про обставини непереборної сили та неспівмірність заявленої до стягнення неустойки окремої оцінки суду не потребують.

Проаналізувавши позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 28.03.2025-100001343 від 28.03.2025 у розмірі 11280,00 грн (тіло кредиту - 4000,00 грн, проценти - 6200,00 грн, комісія за надання кредиту - 360,00 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 720,00 грн), відмовивши в частині стягнення неустойки у розмірі 2000,00 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням ціни позову та розміру задоволених позовних вимог суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 2057,58 грн (11280,00 х 2422,40 / 13280,00).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 133, 137, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ - 37356833, адреса: м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А) заборгованість за кредитним договором № 28.03.2025-100001343 від 28.03.2025 у розмірі 11280 (одинадцять тисяч двісті вісімдесят) гривень 00 копійок та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2057 (дві тисячі п`ятдесят сім) гривень 58 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Белоконна