Вирок від 30 серпня 2026 р. у справі №754/10238/24 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 1-кп/754/329/26

Справа№754/10238/24

Вирок

Іменем України

31 серпня 2026 року Деснянський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

з участю захисника ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого кримінальне провадження №22023011000000206 відносно обвинуваченого

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.м.т. Красногвардійське, АР Крим, громадянина України, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.111-1ч.4 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, що громадянин України ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом та усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, всупереч чинному законодавству України, 28.01.2015 року перебуваючи в невстановленому досудовим розслідуванням місці на ТОТ АР Крим, відповідно до законодавства рф, здійснив реєстрацію індивідуального підприємця за російським законодавством та визначив назву «ИП ОСОБА_6 » (юридична адреса: АДРЕСА_1 ; ОГРНИП рф 315910200132379, ИНН рф НОМЕР_1, ОКПО рф 0198242794), в якому є засновником та власником. Основним видом діяльності вказаної фізичної особи є торгівля роздрібна інша в неспеціалізованих магазинах (російський код 47.19), а також серед іншого покупка та продаж власного житлового нерухомого майна (російський код 68.10.21).

В подальшому, «ИП ОСОБА_6 » було зареєстровано на веб-порталі, який діє у сфері державних закупівель РФ та працює у відповідності до федерального закону РФ від 05.04.2013 року № 44-ФЗ «О контрактной системе в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственних и муниципальних нужд» та розміщений за URL-адресою: «http://zakupki.gov.ru» і має назву «Официальньш сайт единой информационной системи в сфере закупок в информационной-телекоммуникационной сети интернет» (далі - «ЄІС»).

В свою чергу, особливістю даних «государственних контрактов», згідно ст.51 федерального закону РФ № 44-ФЗ «О контрактной системе в сфере закупок товаров, работ, услуг для обеспечения государственних и муниципальних нужд» є те, що вони укладаються за результатом проведення електронної процедури, шляхом подальшого підписання укладеного контракту електронним підписом особи, яка має право діяти від імені учасника закупки.

Після виконання зазначених дій з реєстрації, усвідомлюючи, що у майбутніх договорах його потенційними контрагентами виступатимуть незаконні органи влади, бюджетні підприємства, установи та організації країни-агресора - російської федерації, будучи приватним підприємцем зареєстрованим відповідно до законодавства РФ, усвідомлюючи та достовірно знаючи про факт окупації АР Крим збройними силами РФ та заборону здійснення будь-якої господарської діяльності у співпраці з державою-агресором, маючи прямий умисел на укладання таких договорів, ОСОБА_5 , будучи індивідуальним підприємцем «ИП ОСОБА_6 », став укладати та підписувати «контракти» в яких виступав у ролі «виконавця».

Так, 21.10.2022 року укладено контракт № 10/1-ЭА-23 між «постачальником» «ИП ОСОБА_6 » в особі ОСОБА_5 із «замовником» т.зв. «Прокуратурой Республики Крим», яка знаходиться за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, буд. 21, в особі заступника прокурора Республіки Крим ОСОБА_7 , на суму 6 900 000,00 російських рублів, на «приобретение квартири в Красногвардейском районе», умови якого виконано в повному обсязі згідно платіжного доручення від 17.11.2022 року №650215.

20.02.2024 уклав контракт № 01753000148240000140001 між «постачальником» «ИП ОСОБА_6 » в особі ОСОБА_5 із «замовником» т.зв. «Администрацией Джанкойского района Республики Крим», яка знаходиться за адресою: АР Крим, Джанкойський район, с. Яснополянское, вул. Первомайська, буд. 2А, в особі т.зв. «глави администации джанкойского района республики крим» ОСОБА_8 , на суму 3 325 531,11 російських рублів, на «придбання у власність муніципального утворення Джанкойського району Республіки Крим, упорядкованого житлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку на території муніципального утворення Джанкойського району Республіки Крим, для подальшого надання за договором найму спеціалізованого житлового приміщення дітям-сиротам та дітям, що залишилися без піклування батьків. Житлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; загальна площа 34,5кв.м (без урахування лоджій, балконів); розташоване на 4 поверсі, у 5 поверховому будинку; кількість кімнат 1; кадастровий номер 90:03:020102:233», умови якого виконано в повному обсязі згідно акту прийому-передачі житлових приміщень №2 від 26.02.2024 року.

Таким чином, ОСОБА_5 , будучи приватним підприємцем в «ИП ОСОБА_6 », реалізовуючи свій злочинний умисел направлений на провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим, всупереч врегульованим чинним законодавством України суспільним відносинам у сфері національної безпеки України, перебуваючи на тимчасово окупованій території АР Крим, у с.м.т. Красногвардійське, здійснюючи провадження господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором та незаконними органами влади, у період часу з 21.10.2022 року по 26.02.2024 року, шляхом укладення та підписання електронним підписом «контрактів», виступивши в них в ролі «постачальника», що підтверджується наявністю інформації викладеної на сайті «ЄІС», довів свій злочинний умисел до кінця.

Так, на підставі ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04.07.2024 року у межах даного провадження проводилось спеціальне досудове розслідування. Встановлено, що повідомлення про підозру ОСОБА_5 а також повістки про виклик до слідчого неодноразово у встановлений законом спосіб шляхом публікації в засобах масової інформації загальнодержавної сфери були направлені ОСОБА_5 . Постановою старшого слідчого в ОВС 1 відділу слідчого управління Головного управління СБУ України від 26.04.2024 року, підозрюваного ОСОБА_5 оголошено у розшук.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судові засідання не прибув, будучи належним чином, в спосіб, передбачений вимогами КПК України, шляхом розміщення оголошення про виклик в судове засідання на офіційному сайті Деснянського районного суду м. Києва, офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та публікацій в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур`єр») повідомленим про розгляд справи, жодних клопотань, заяв, скарг не подавав, у зв`язку з чим судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався за відсутності обвинуваченого ОСОБА_5 в порядку спеціального судового провадження (in absentia). Суд вважає, що стороною обвинувачення, а також судом здійснені всі можливі, передбачені законом, заходи щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя, а ОСОБА_5 мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, оскільки оголошено підозру, були здійснені відповідні виклики до слідчого, прокурора та суду.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, яка реально була забезпечена державою.

Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), суду, свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав б отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленою мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самою захисника; в) бути судженим в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного захисника безплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_5 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.

Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (напр., справа «Колоцца проти Італії» від 12 лютого 1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18 травня 2004 року та ін.), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов`язаний обґрунтувати чи були здійсненні всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.

Захисник ОСОБА_4 вказав, що в ході судового розгляду не було встановлено переконливих доказів, які б свідчили про винуватість ОСОБА_5 в інкримінованому йому злочині. На думку захисника, обвинувачення не доведено в судовому засіданні, що є підставою для виправдання ОСОБА_5 .

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

Так судом визнано загальновідомим, і таким, що не потребує доказування в межах даного провадження, що тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а. 168-174).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

Судом в інтересах даного кримінального провадження ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази з тим, щоб дослідити зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

Так відповідно до витягу з ЄРДР №220230110000000206, ГУ СБ України в АР Крим встановлено, що громадянин України ОСОБА_5 будучи приватним підприємцем 21.10.2022 року уклав «державний контракт №10/1-ЭА-23» з т.зв.»Прокуратурою Республики Крим» щодо придбання квартири в Красногвардійському районі, тобто здійснив провадження господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території.

Відповідно до повідомлення заступника начальника ГУСБУ в АР Крим про вчинення кримінального правопорушення, громадянин України ОСОБА_5 будучи приватним підприємцем на тимчасовій території Уку період з 09.09.2022 року по 11.09.2022 року на тимчасово окупованій території АР Крим добровільно проводить господарську діяльність у взаємодії з державно-агресором та незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території. Так, зокрема ОСОБА_5 уклав договір №10/1-ЭА-23» з т.зв.»Прокуратурою Республики Крим» щодо придбання квартири в Красногвардійському районі та передав у власність т.зв.»Прокуратури Республики Крим» квартиру розташовану в АДРЕСА_3 . Вартість контракту 6900000,00рос.руб. Зобов`язання по контракту ОСОБА_5 були виконані в повному обсязі 28.10.2022 року. Передача матеріальних ресурсів незаконним збройним чи воєнізованим формуванням, створеним на тимчасово окупованій території, та/або збройним чи воєнізованим формуванням держави-агресора, та/або провадження господарської діяльності у взаємодії з державною-агресором, незаконними органами влади, створеним на тимчасово окупованій території, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора, містить склад злочину, відповідальність за який передбачено ч.4ст.111-1 КК України.

Згідно даних протоколу огляду речей та документів від 21.03.2024 року з додатками, було оглянуто Інтернет сторінку офіційного сайту Єдиної інформаційної системи у сфері закупівель Державного казначейства рф, з якої вбачається що ОСОБА_5 уклав державний контракт із змовником в особі «Прокуратури Республики Крим» на «приобретение квартири в Красногвардейском районе» та має загальну суму 6млн.900тис.руб. Дана система містить інформацію та зміст укладеного государственного контракта №10/1-ЭА-23» з т.зв.»Прокуратурою Республики Крим» щодо придбання квартири в Красногвардійському районі, а також інформацію про його повне виконання ОСОБА_5 . Також міститься інформація щодо постачальника - «ИП ОСОБА_6 » (юридична адреса: АР Крим, Красногвардійський район, с. Красногвардійське, ИНН рф НОМЕР_1 та замовника «Прокуратура Республики Крим»;міститься інформація про підписання контракту ОСОБА_5 , зміст акту прийому-передачі квартири від 27.10.2022 року де стороною був ОСОБА_5 та платіжне доручення від 17.11.2022 року про перерахування Прокуратурою Республики Крим ОСОБА_5 грошових коштів 6900000,00рос.руб.

Згідно даних протоколу огляду речей та документів від 22.03.2024 року з додатками, було оглянуто Інтернет сторінку офіційного сайту «Чekko проверка контрагентов», в якій зазначена інформація щодо індивідуального підприємця ОСОБА_6 (ОГРНИП рф 315910200132379 від 28.01.2015 року, ИНН рф НОМЕР_1, ОКПО рф 0198242794, с.м.т.Красногвардійське) та щодо його видів діяльності.

Відповідно до протоколу огляду речей та документів від 22.03.2024 року , в ході огляду Інтернет сторінки офіційного сайту Єдиної інформаційної системи у сфері закупівель Державного казначейства рф було встановлено, що між замовником в особі «Администрация Джанкойського района Республики Крим» та постачальником індивідуальним підприємцем ОСОБА_6 було укладено контракт №01753000148240000140001 від 20.02.2024 року на «придбання у власність муніципального утворення Джанкойського району Республіки Крим, упорядкованого житлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку на території муніципального утворення Джанкойського району Республіки Крим, для подальшого надання за договором найму спеціалізованого житлового приміщення дітям-сиротам та дітям, що залишилися без піклування батьків, за адресою АДРЕСА_2 ; загальна площа 34,5кв.м (без урахування лоджій, балконів); розташоване на 4 поверсі, у 5 поверховому будинку; кількість кімнат 1; кадастровий номер 90:03:020102:233». Вартість контракту 3325531,11рос.руб. На даному сайті наявний зміст вищевказаного договору, технічного завдання, акту прийому передачі жилих приміщень №2 від 26.02.2024 року.

Згідно листа начальника Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в період з 31.01.2018 року по 12.09.2023 року не перетинав державний кордон України.

Всі перелічені джерела інформації необхідно оцінювати за правилами документа (ст. 99 КПК України), а відомості, що вони містять, визнати належними та допустимими.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження винуватості ОСОБА_5 сторона обвинувачення посилається, зокрема, на протоколи огляду відомостей загальнодоступної мережі Інтернет, яким підтверджується, що ОСОБА_5 , як громадянин України провадив господарську діяльність у взаємодії з незаконними органами влади, створеним на тимчасово окупованій території.

Підстав для визнання таких доказів недопустимими і неналежними не вбачається, оскільки інформація взята з офіційного інтернет-сайту органу державної влади РФ, які загальнодоступні в мережі «Інтернет».

Огляд зазначених інтернет-сайтів здійснено слідчим з дотриманням вимог ст. 237 КПК та зафіксовано (за допомогою функцій скріншоту та друку) зміст відображеної у них, як електронних документах, інформації, що підтверджує існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні.

Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, необхідно визнати, що наведені та проаналізовані вище документовані дані свідчать про колабораційну діяльність ОСОБА_5 , а тому суд вважає за необхідне покласти їх в основу обвинувального вироку.

Окремої уваги з огляду на особливості даного кримінального провадження потребує правова оцінка питання громадянства ОСОБА_5 та фактів з цього приводу.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Суд при цьому бере до уваги, що законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.

Таким чином, враховуючи приписи ст. 4 Конституції України, ст. ст. 2, 17-20 Закону України «Про громадянство України», ч. 4 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», дотримуючись проголошеного в Україні визнання права громадянина України на зміну громадянства у встановленому порядку, ОСОБА_5 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Через оголошену ОСОБА_5 у межах даного провадження підозру у вчиненні злочину не допускається і його вихід з громадянства України.

Згідно відповіді заступника Керівника Офісу Президента України, матеріали стосовно припинення громадянства України ОСОБА_5 згідно з поданою заявою або внаслідок втрати громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства у встановленому порядку не надходили.

Суд розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч.1ст.337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, вважає зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні ним інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч.4ст.111-1 КК України, поза розумним сумнівом.

Враховуючи встановлені під час судового розгляду обставини, суд дійшов висновку, що на свідомий і добровільний характер дій обвинуваченого у здійсненні господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території вказує сам характер таких дій, їх послідовність, тривалість та динаміка розвитку, маючи достатній рівень освіти, життєвого досвіду, ОСОБА_5 не міг не розуміти незаконності вчинених ним дій, заходів, спрямованих на виїзд з тимчасово окупованої території не вжив, з огляду на що суд вважає безпідставними доводи сторони захисту про недоведеність вини ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України.

Аналізуючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд знаходить їх достовірними та допустимими, такими, що узгоджуються між собою, та в повній мірі поза розумним сумнівом доводять винуватість ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Виходячи із вказаного, судом достовірно встановлено, що ОСОБА_5 будучи громадянином України, своїми умисними протиправними діями, які виразились колабораційній діяльності, тобто провадженні господарської діяльності у взаємодії з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4ст.111-1 КК України

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_5 покарання суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого нею злочину, обставини його вчинення, характер діяння, форму й ступінь вини, мотив вчинення кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_5 судом не встановлено.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_5 покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.4ст.111-1 КК України, з позбавленням права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю, з конфіскацією всього належного їй майна. Це покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

На підставі викладеного, керуючись ч.3ст.323,ст.ст.368, 373-376 КПК України, суд,

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4ст.111-1 КК України та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з державною службою і місцевим самоврядуванням та займатися господарською діяльністю на строк 10 (десять) років, з конфіскацією майна, яке належить йому на праві приватної власності

Початок строку відбуття покарання ОСОБА_5 обраховувати з моменту фактичного звернення вироку до виконання, тобто із дня фактичного взяття під варту.

Запобіжний захід ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні не обирався.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя: