Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №922/2273/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2273/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону (Україна, 01104, місто Київ, вулиця Петра Болбачана, будинок 8а, ЄДРПОУ 3834701426) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного управління Національної гвардії України (Україна, 03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 9-А, ЄДРПОУ 08803498),

до: фізичної особи - підприємця Пойда Андрія Яковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

про: стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області надійшов позов Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головне управління Національної гвардії України до фізичної особи - підприємця Пойда Андрія Яковича, про стягнення штрафних санкцій у розмірі 325 066,00 грн, в тому числі пені у розмірі 112 406,00 грн та штрафу у розмірі 212 660,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач порушив умови договору №34ПС/УТЗ на поставку товару у кількості 40 000 кг загальною вартістю 6 076 000,00 кг (без ПДВ), та не поставив у визначений договірними правовідносинами, строк Товар.

У зв`язку з не поставкою Постачальником товару згідно вказаного Договору, було нараховано пеню у розмірі 112 406,00 грн та штраф у розмірі 212 660,00 грн.

Крім того, в змісті позову зазначено про обставини, які викликали необхідність представництва Прокурором інтересів Позивача, зокрема, зазначено, що порушення зобов`язання з поставки товару для продовольчого забезпечення особового складу Національної гвардії України, негативно впливає на стан військових підрозділів, що безпосередньо є шкодою інтересам держави.

Також прокурором зазначено, що звернення до суду, за захистом порушених державних інтересів, не створює додаткових процесуальних привілеїв Позивачу, порівнянно з іншими учасниками судового процесу.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026, справа № 922/2273/26 була передана на розгляд судді Юрченко В.С.

29.06.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2273/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотання, в порядку частини 7 статті 252 ГПК України, від учасників справи не надходило.

16.07.2026, через систему «Електронний Суд», до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 17479).

У відзиві Відповідач, зокрема, не заперечує факт укладання 11.02.2026 між сторонами Договору, та направлення 16.02.2026 Замовником електронну заявку №27/21/3-9841-2026 на поставку 20 000 кг (20 тонн) натурального меду одночасно до двох різних військових частин (в/ч НОМЕР_2 та в/ч НОМЕР_3 ), встановивши строк виконання - до 23.02.2026.

Відповідач у відзиві також не заперечує, що пунктом 8.3. Договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки Товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення поставки понад 30 календарних днів, додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого Товару.

В той жа час, Відповідач вказує у відзиві, що визначений у Договорі поставки строк для виготовлення/поставки такої значної партії товару у кількості 40 000,00 кг є об`єктивно заниженим, технологічно та логістично нездійсненним у межах звичайної ділової практики для подібного роду товарів. Також Відповідач у відзиві наполягає на тому факті, що у позові Прокурором не надано жодного доказу того, що короткочасне порушення строку поставки завдало Позивачу чи державі будь-яких матеріальних збитків, реальної шкоди чи призвело до зриву діяльності установи, або затримка поставки товару призвела до зупинки чи дестабілізації діяльності Позивача (державної установи), завдання реальних матеріальних збитків чи упущенної вигоди; будь-яких інших негативних соціальних чи економічних наслідків для держави.

Відповідач також у відзиві формує клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%, оскільки незначне прострочення виконання зобов`язання за Договором було викликано виключно об`єктивними труднощами, а не умисним саботажем чи недобросовісністю.

Крім того, відповідач звернувся до суду із клопотанням про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, у зв`язку з відсутністю у прокурора підстав для представництва інтересів держави, оскільки Позивач є самостійною юридичною особою, отже наділений повним обсягом процесуальної дієздатності для самостійного захисту своїх прав. Відповідач вважає, що Прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено фактів поважності причин, через які Позивач не зміг самостійно звернутися з цим позовом до суду. Сама по собі згода Позивача з діями та рішеннями Прокурора щодо самостійної реалізації права на позов, не є підставою для такого представництва, адже чинним законодавством така умова не передбачена.

Таким чином, відповідач вважає, що позовну заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності на представництво у цьому конкретному спорі, що є підставою для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

21.07.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив (вх. № 17479 від 17.07.2026). Дозволено прокурору та позивачу до 29.07.2026 надати суду додаткові пояснення щодо окремого питання - наявності/відсутності підстав для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

20.07.2026, до суду, через установу поштового зв`язку, від прокурора надійшла відповідь на відзив (вх. № 18107), в якій останній визначив, в тому числі, свою позицію щодо наявності в цій справі повноважень прокурора на представництво інтересів Головного управління Національної гвардії України.

Зокрема вказав, що на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 3699вих-26 від 18.05.2026 поінформувала Головне управління Національної гвардії України про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Станом на час пред`явлення позову Головне управління Національної гвардії України не звернулося до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій за непоставку товару, що підтверджується листом Головного Управління НГУ № 27/12/4-34061-2026 від 19.05.2026, у відповідності до якого останній просить Прокурора вжити заходів представницького характеру, шляхом звернення з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій згідно з договором № 34 ПС/УТЗ від 11.02.2026.

Враховуючи вищевикладене, Прокурор вважає, що у нього наявні всі обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави в особі Головного управління Національної гвардії України, а отже і права на звернення до суду з цим позовом.

Також, у відповіді по відзив, Прокурор вказує, що доводи Відповідача про те, що строки поставки, визначені заявкою Замовника від 16.02.2026 № № 27/21/3-9841-2026 були нереальними для виконання та свідчать про дискримінаційний характер умов Договору, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи. Зокрема, Прокурор зазначає, що до відзиву на позовну заяву не долучено жодного доказу, який би підтверджував об`єктивну неможливість виконання поставки у строки, встановлені Договором. Більше того, Прокурор наполягає на тому, що Відповідач є суб`єктом господарювання та учасником публічних закупівель, який до укладення Договору мав можливість оцінити власні виробничі, складські та логістичні можливості, а відтак і ризик належного виконання прийнятих на себе зобов`язань покладається саме на Відповідача.

Прокурор також вважає безпідставними твердження Відповідача у відзиві про нібито зловживання Позивачем своїми правами та штучне створення умов для нарахування штрафних санкцій, оскільки вони ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях Відповідача. А доводи Відповідача про дискримінаційний характер умов Договору, нереальність строків поставки, зловживання правом з боку Позивача та неспівмірність штрафних санкцій, на думку Прокурора, є необґрунтованими, не підтверджені належними доказами та не спростовують факту порушення Відповідачем строків поставки товару, визначених умовами Договору та заявкою Замовника.

У відповіді на відзив, Прокурор зазначає, що Відповідачем не надано доказів і не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій. В той же час, Прокурор вказує, що на даний час забезпечення озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами та надання послуг із їх функціонування, є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Водночас, неналежне виконання своїх зобов`язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи загальновідому обставину про воєнний стан, в якому функціонують воєнні органи державної влади, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами щодо поставки товару для забезпечення харчування військовослужбовців, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Національної гвардії України.

28.07.2026, до суду, через систему "Електронний Суд", від позивача надійшли додаткові пояснення (вх. № 18455 від 29.07.2026), у яких останній заперечив проти сформованого відповідачем клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України, оскільки у прокурора наявні обґрунтовані підстави для представництва інтересів держави, а отже і право на звернення до суду з цим позовом.

В обґрунтування своєї позиції зазначає, що основні кадрові, організаційні та матеріальні ресурси ГУ НГУ об`єктивно зосереджені на виконанні покладених на нього функцій із забезпечення оборони держави та відсічі збройної агресії російської федерації. Саме цим зумовлена об`єктивна неможливість приділення належного обсягу ресурсів здійсненню претензійно-позовної роботи щодо стягнення штрафних санкцій за договорами, у тому числі своєчасному зверненню до суду із відповідним позовом.

Позивач, листом № 27/12/4-29957-2026 від 05.05.2026, повідомив Прокурора, що згідно з Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Головне управління Національної гвардії України разом із військовими адміністраціями, органами виконавчої влади, правоохоронними органами та за участю органів місцевого самоврядування залучене до запровадження та здійснення передбачених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів правового режиму воєнного стану, що суттєво ускладнює самостійне вжиття протягом розумного строку заходів представницького характеру (звернення до суду із позовом) щодо стягнення з постачальника штрафних санкцій у загальному розмірі 325 066,00 грн згідно з умовами договору.

Крім того, Позивач вказує, що листом № 27/12/4-34061-2026 від 19.05.2026, ГУ НГУ просило Київську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Центрального регіону вжити заходів представницького характеру шляхом звернення з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій згідно з договором № 34 ПС/УТЗ від 11.02.2026.

29.07.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь прокурора на відзив (вх. № 18107). Прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи додаткові пояснення позивача (вх. № 18455 від 29.07.2026).

27.07.2026, через установу поштового зв`язку, до суду, від Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, надіслано додаткові пояснення (вх. № 18741 від 31.07.2026), в цих поясненнях Прокурор зазначає, що матеріалами справи підтверджено наявність передбачених законом підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах Головного Управляння Національної гвардії України в суді та звернення з даним позовом, а підстави для залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України у даному випадку є безпідставним.

У зв"язку з перебуванням судді Юрченко В.С. з 03.08.2026 по 14.08.2026 у відпустці, згідно наказу В.о. Голови Господарського суду Харківської області від 08.07.2026 № 93-в, 18.08.2026, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із долученням до матеріалів справи додаткові пояснення Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вх. № 18741 від 31.07.2026).

Суд, розглянувши клопотання відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України встановив наступне.

Як обґрунтування підстав для звернення з цим позовом замість Головного управління Національної гвардії України, прокурор вказує про таке.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Формою цього представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами про захист прав та інтересів держави, а також участь у розгляді справ судами.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за ново виявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави.

Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». У рішенні Конституційного Суду України у справі від 08.04.1999 № 3-рп/99 за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність має бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п. 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Відтак, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, вимоги даного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії росії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони.

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом (ст. 22 Закону України «Про Національну гвардію України»). Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну гвардію України» матеріально-технічне забезпечення органів військового управління оперативно- територіальних об`єднань Національної гвардії України, з`єднань, військових частин і підрозділів, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я, установ Національної гвардії України здійснюється головним органом військового управління Національної гвардії України та іншими органами виконавчої влади через відповідні військові частини Національної гвардії України в межах коштів, передбачених на зазначені цілі Відповідно ч. 11 ст. 5 Закону України «Про Національну гвардію України» головний орган військового управління Національної гвардії України, органи військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи Національної гвардії України є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки та штампи, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та відповідних банківських установах.

Згідно п. 1 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України № 346/2014 від 28.03.2014, Головним органом військового управління Національної гвардії України є Головне управління Національної гвардії України.

Неналежне виконання Відповідачем умов Договору, яке виразилось у непоставці Товару в погоджених сторонами обсягах та строках, насамперед впливає на рівень продовольчого забезпечення особового складу Національної гвардії України, внаслідок чого порушуються інтереси держави щодо забезпечення національної безпеки України. Крім того, ненадходження коштів до державного бюджету перешкоджає державі у здійсненні покладених на неї зобов`язань.

Відповідачем фактично зірвано реалізацію замовлення для потреб продовольчого забезпечення особового складу, в результаті чого до Національної гвардії України не надійшов замовлений товар у період дії правового режиму воєнного стану.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний державний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в особі органу уповноваженого здійснювати захист у даних правовідносинах - Головного Управління Національної гвардії України.

Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленні пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулось чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функцій у спірних правовідносинах.

Так, із моменту непоставки ФОП Пойдою А.Я. товару та направлення Головним Управлінням Національної гвардії України на її адресу претензії, Головне управління Національної гвардії України до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не звернулось.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 по справі № 903/129/18 висловила правову позицію про те, сам факт не звернення до суду органу виконавчої влади (місцевого самоврядування) з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави (територіальної громади), свідчить про те, що вказані органи неналежно виконують свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави, та звернення до суду з таким позовом.

Отже, у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами держави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки: «Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обгрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 3699вих-26 від 18.05.2026 поінформувала Головне управління Національної гвардії України про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з відповідною позовною заявою.

Станом на час пред`явлення позову Головне управління Національної гвардії України не звернулося до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, що підтверджується листом Головного Управління НГУ, долученим до позовної заяви. Відповідно до листа Головного управління Національної гвардії України № 27/12/4-34061-2026 від 19.05.2026, останнє не заперечує щодо вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій згідно з договором № 34 ПС/УТЗ від 11.02.2026.

Водночас, порушення зобов`язань з поставки товару для продовольчого забезпечення особового складу негативно впливає на стан військових підрозділів, що безпосередньо є шкодою інтересам держави.

Необхідність захисту інтересів держави обгрунтовується потребою у ефективному використанні коштів держави, у тому числі стягнення грошових коштів через недотримання умов контракту.

Суд зазначає, що, враховуючи приписи частин першої та третьої статті 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами та відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Як убачається з матеріалів позову, прокурор подав в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України ел. пошта gu@ngu.gov.ua тел. ЄДРПОУ 08803498 як сторони за Договором від 11.02.26 № 34ПС/УТЗ.

Великою Палатою Верховного Суду визначено два критерії, за умови існування яких не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави, а саме: 1) представництво інтересів держави в особі державних компаній; 2) позивач не є органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень (пункт 76 постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18).

За визначенням, яке міститься у статті 1 Закону України «Про оборону України» органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з`єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Державні замовники у сфері оборони (далі - державні замовники) - визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Головного управління Національної гвардії України у спірних правовідносинах, у зв"язку з чим, клопотання Відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 ГПК України не підлягає задоволенню.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як свідчать матеріали справи, 11.02.2026 між Головним управлінням Національної гвардії України (далі - Замовник/Позивач) та фізичною особою-підприємцем Пойдою Андрієм Яковичем (далі - ФОП Пойда А.Я., Постачальник/Відповідач) укладено договір № 34 ПС/УТЗ щодо поставки продуктів харчування (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору визначено, що Постачальник зобов`язується поставити Позивачу якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1), а Замовник - прийняти і оплатити такі Товари, а саме: Лот 1 - Мед натуральний, Лот 2 - Мед натуральний (далі - Товар). Код ДК 021:2015:03140000-4 Продукція тваринництва та супутня продукція.

Згідно з п. 1.2. Договору найменування, кількість та ціна за одиницю товару зазначена в Додатку № 1 до цього Договору.

Відповідно до п. 4.1 Договору ціна його складає 6 076 000 (шість мільйонів сімдесят шість тисяч) грн 00 коп., без ПДВ, з яких: Лот 1 - 3 038 000,00 грн (три мільйони тридцять вісім тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ; Лот 2 - 3 038 000,00 грн (три мільйони тридцять вісім тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ.

Згідно з п. 6.1. Договору дата та місце поставки Товару зазначається у письмовій заявці Замовника, яка надсилається на адресу Постачальника рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного та/або на електронну адресу Відповідача зазначену в розділі 15 Договору. Надіслана письмова заявка засобами поштового зв`язку вважається врученою в день надходження листа до поштового відділення Відповідача або вручення листа Відповідачу. У письмовій заявці зазначається найменування Товару, місце поставки Товару, кількість Товару та інша необхідна інформація для поставки Товару.

Пунктом 6.2. Договору сторони узгодили, що передача (приймання - здача) Товару здійснюється: в пунктах відвантаження Товароодержувачів. Кінцевий термін постачання Товару: Лот 1 - 10 000 кг до 27.02.2026, 10 000 кг до 30.04.2026; Лот 2 - 10 000 кг до 27.02.2026, 10 000 кг до 30.04.2026. Місце передачі (приймання - здачі) товару: Лот 1 - Київська область; Лот 2 -Харківська область.

Мінімальний обсяг поставки: 5 000 кг.

Конкретний перелік місць постачання в межах вищезазначених областей буде визначений заявкою (-ами) Замовника згідно з планами-графіками поставок.

Пунктом 6.3. Договору зазначено, що поставка Товару здійснюється Постачальником власними силами та засобами.

Згідно з п. 6.7. Договору право власності на товар переходить від Постачальника до Замовника (Товароодержувача) після прийняття товару на склад Товароодержувача, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб Постачальника та Товароодержувача на відповідній видатковій накладній. Датою прийняття товару Товароодержувачем вважається дата, вказана представниками Товароодержувача на видатковій накладній.

Відповідно до пункту 7.2. Договору у випадку порушення Постачальником своїх зобов`язань щодо порядку постачання товару, у тому числі його кількості або якості або термінів або строків або маркування або тари або упаковки, при зміні Постачальником в односторонньому порядку умов Договору чи відмови від повного або часткового виконання Договору, відмови Постачальника від зміни на обгрунтовану вимогу Замовника істотних умов Договору у випадках передбачених пунктом 19 Особливостей здійснення публічних товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, Замовник в односторонньому порядку, має право відмовитись від цього Договору у повному обсязі або частково.

Про односторонню відмову від Договору у повному обсязі або частково Замовник повідомляє Постачальника рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу Постачальника, зазначену в цьому Договорі, за 5 (п`ять) календарних днів до дати розірвання цього Договору. У таких випадках Договір вважається відповідно зміненим або розірваним згідно з умовами викладеними в письмовому повідомленні Замовника, надісланому на адресу Постачальника.

Пунктом 8.3. Договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки Товару, зазначеного у письмовій заявці Замовника, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого Товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів Замовник має право в односторонньому порядку відмовитись повністю або частково від цього Договору.

Згідно з пунктами 11.1. та 11.5. Договору визначено, у разі виникнення спорів або розбіжностей Сторони зобов`язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів, консультацій та пред`явлення претензій. У разі недосягнення Сторонами згоди, спори (розбіжності) вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до п. 12.1. Договору, Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2026 року, а в частині оплати за поставлений Товар - до повного виконання Сторонами узятих на себе зобов`язань.

У відповідності до пункту 14.2. Договору, невід`ємною частиною Договору є: додаток № 1 специфікація та додаток № 2 Технічні вимоги.

Специфікацією, що є додатком № 1, сторони узгодили найменування товару (мед натуральний), країну походження товару (Україна), виробника (ФОП Пойда А.Я.), одиницю виміру (кг), кількість товару (20 000,00 щодо кожної із партій товару), ціну за одиницю, без ПДВ (151,90 грн щодо кожної із партій товару), та суму без ПДВ (3 038 000,00 грн щодо кожної із партій товару), а також ціну договору без ПДВ (6 076 00,00 грн).

Технічні вимоги, що є додатком № 2, визначають та характеристики до предмета закупівлі мед натуральний/, в тому числі присічний залишковий строк придатності предмету закупівлі.

Як свідчать матеріали справи, укладаючи та підписуючи Договір сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Договір був укладеним на підставі вільного волевиявлення двох сторін, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір з обох сторін підписаний уповноваженими особами, а також скріплений печатками підприємств.

Доказів визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

16.02.2026 відповідно до умов Договору, Замовником, на електронну пошту Постачальника (a.j.poida@i.ua) направлено заявку № 27/21/3-9841-2026 на поставку Товару, якою було визначено Товароодержувачів (в тому числі конкретна адреса місць поставки Товару), кількість Товару, що необхідно поставити та строки (терміни) його поставки, а саме:

до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України Товар поставка в кількості 10 000 кілограмів в строк (термін) до 23.02.2026;

до військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України Товар поставка в кількості 10 000 кілограмів в строк (термін) до 23.02.2026.

Проте, Постачальником не виконано умови Договору. Факт не поставки товару на суму 3 038 000,00 грн. Відповідач не заперечує та у відзиві на позовну заяву зазначає, що строк для виготовлення/поставки такої значної партії товару у кількості 40 000,00 кг є об`єктивно заниженим, технологічно та логістично нездійсненним у межах звичайної ділової практики для подібного роду товарів.

У зв"язку з не поставкою Товару у строк понад 30 календарних днів, Замовник листом від 27.03.2026 № 27/21/3-19718-2026 повідомив Постачальника про односторонню відмову від Договору повністю на підставі пп. 7.2.1. п. 7.2. та п. 8.1, п. 8.3. Договору з 02.04.2026, у зв`язку з порушенням ФОП Пойдою А.Я. умов Договору № 34 ПС/УТЗ щодо поставки продуктів харчування.

02.04.2026 Головним Управлінням Національної гвардії України направлено претензію № 27/21/3-21543-2026 на електронну адресу ФОП Пойди А.Я. щодо нарахування пені у розмірі 112 406,00 грн та штрафу в сумі 212 660,00 грн відповідно до п.8.3 Договору та сплати нарахованих штрафних санкцій на загальну суму 325 066,00грн. на зазначений рахунок Головного Управління НГУ, яку залишено відповідачем без задоволення.

Розрахунок пені за порушення строку поставки Товару здійснено Позивачем за формулою: 0,1% ціни непоставленого Товару * кількість днів прострочення. Отже, розмір пені за порушення Відповідачем строків поставки Товару становить 112 406,00 грн.

Розрахунок штрафу за прострочення поставки Товару понад 30 календарних днів здійснено Позивачем за формулою: вартість Товару щодо якого допущено прострочення поставки понад 30 днів*7%. Отже, загальний розмір штрафу за прострочення поставки Товару понад 30 днів становить 212 660,00 грн.

ФОП Пойда А.Я. в добровільному порядку штрафні санкції (пеню та штраф) не сплачено, іншого матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, посилаючись на порушення Відповідачем умов договору (контракту) щодо строків поставки Товару, Прокурор в інтересах Позивача, звернувся до суду із позовом, в якому заявив до стягнення нарахованих штрафних санкцій на загальну суму 325 066,00грн.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом судового розгляду у справі є вимога Прокурора про стягнення з відповідача пені та штрафу за договором про централізовану закупівлю продуктів харчування № 34ПС/УТ3 від 11.02.2026, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

На підставі статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Договір це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Статтями 509, 510 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами статей 526-527 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Загальні положення про договір визначені статям 626-637 Цивільного кодексу України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 Цивільного кодексу України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частини 1 статті 655, частини 1 статті 663 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку, що узгоджується з нормами статті 610 ЦК України.

При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання замовником зобов`язання щодо вчинення всіх дій в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором поставки та її впливу на обставини прострочення постачальником строків поставки товару.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка (частина перша статті 546 ЦК України).

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При цьому за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Отже, сплату неустойки як один із видів забезпечення виконання зобов`язання, встановлених договором або законом, та як один із встановлених договором або законом правових наслідків порушення зобов`язання передбачено лише нормами ЦК України (пункт 3 частини першої статті 611 цього Кодексу).

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків. Зокрема, задля прагнення учасників зобов`язання до дійсно оперативного, негайного використання свого права на неустойку для неї встановлений спеціальний скорочений строк позовної давності: позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Поряд з цим ЦК України, передбачає, що неустойка встановлюється договором або законом.

Тобто неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідного зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

З огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір про централізовану закупівлю продуктів харчування № 34ПС/УТ3 від 11.02.2026, як належну підставу, у розумінні норм статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Судом встановлено, що договір та додатки до нього оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками без зауважень та заперечень в добровільному порядку.

Аналізуючи умови укладеного між сторонами договору, враховуючи, що предметом договору слугує зобов`язання із передачі товару, суд зазначає, що між сторонами виникли господарські відносини на підставі договору поставки, до яких, крім положень Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов`язання, застосовуються також положення глави 54 підрозділу 1 Розділу ІІІ ЦК України.

Як встановлено судом, Позивачем надіслано на електрону адресу Відповідача заявку на поставку товару № 27/21/3-9841-2026 від 16/02/2026, яка містила всі необхідні відомості, визначені п. 6.1. Договору.

Враховуючи, що матеріалами справи доведено виконання з боку Позивача покладених на нього договором обов`язків (направлення заявки на поставку товару), у Відповідача виникає зустрічний обов`язок - поставити Товар, у визначений Позичачем у заявці на поставку товару № 27/21/3-9841-2026 від 16/02/2026, строк, а саме:

до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України Товар мав бути поставлений в кількості 10 000 кілограмів в строк (термін) до 23.02.2026;

до військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України Товар мав бути поставлений в кількості 10 000 кілограмів в строк (термін) до 23.02.202.

Проте, Товар до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України та до військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України, Відповідачем не поставлено.

При цьому, доводи Відповідача, що строки поставки, визначені заявкою Замовника від 16.02.2026 № № 27/21/3-9841-2026 були нереальними та технологічно неможливими для виконання умов Договору, є безпідставними, оскільки підписуючи Договір, Відповідач підтвердив свою згоду з усіма його умовами, у тому числі щодо порядку визначення термінів постачання Товару на підставі письмових заявок Замовника. До відзиву на позовну заяву не долучено жодного доказу, який би підтверджував об`єктивну неможливість виконання Відповідачем поставки у визначений заявкою Позивача № 27/21/3-9841-2026 від 16/02/2026 строк (протягом 7 календарних днів).

Більше того, Відповідач є суб`єктом господарювання та учасником публічних закупівель, який до укладення Договору, мав реальну можливість оцінити власні виробничі, складські та логістичні можливості, а відтак ризик належного виконання прийнятих на себе зобов`язань покладається саме на Відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд доходить до висновку, що вказані вище обставини свідчать про порушення Відповідачем договірного обов`язку щодо вчасної поставки позивачу у строк, встановлений Договором, та, відповідно, про наявність підстав для відповідальності згідно пункту 8.3. Договору, як-то сплату пені у розмірі 0,1 % вартості Товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення та штрафу у розмірі 7 % вартості непоставленого Товару, за прострочення поставки понад 30 календарних днів.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойка є способом забезпечення виконання зобов`язання та видом цивільно-правової відповідальності. Закон не ставить можливість її стягнення у залежність від доведення фактичного розміру збитків.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року по справі № 916/804/17 сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч.3 ст. 6 ЦК України) (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі 910/2031/16).

Також, у постанові від 08.10.2020 у справі №910/11397/18, Верховний Суд виснував що, у разі коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови, в межах встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору у односторонньому порядку, на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених у обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене, судам необхідно в кожному конкретному випадку виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

Таким чином, згідно сталої практики Верховного суду, договірні санкції підлягають нарахуванню лише до дати розірвання Договору.

Дослідивши умови договору про централізовану закупівлю продуктів харчування № 34ПС/УТ3 від 11.02.2026, судом встановлено, що у п. 8.3 Договору передбачено алгоритм реагування Замовника у разі порушення Постачальником господарських зобов`язань за Договором, та окреслено право Замовника, з метою припинення або попередження повторення порушень, на застосування в односторонньому порядку оперативно-господарських санкції - заходів оперативного впливу, а саме: у випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів Замовник має право в односторонньому порядку відмовитись повністю або частково від цього Договору.

Відповідно до пп.7.2.1 п.7.2 Договору передбачено, що про односторонню відмову від Договору у повному обсязі або частково Замовник повідомляє Постачальника рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу Постачальника, зазначену в цьому Договорі, за 5 (п`ять) календарних днів до дати розірвання цього Договору. У таких випадках Договір вважається відповідно зміненим або розірваним згідно з умовами викладеними в письмовому повідомленні Замовника, надісланому на адресу Постачальника.

Повідомлення про односторонню відмову від договору № 34ПС/УТЗ від 11.02.2026 року повністю з описом вкладення направлено Відповідачу 27.03.2026, про що свідчить накладна Укрпошти № 0304800137356 (а.с.51), тобто за 5 (п`ять) календарних днів до дати розірвання Договору.

Відтак, позивач вважає, що даний Договір розірваний між сторонами 02.04.2026.

Враховуючи вище зазначене, судом перевірено розмір нарахованої Позивачем до стягнення з Відповідача пені та штрафу, та встановлено, що розрахунок здійснено арифметично правильно, що свідчить про обґрунтованість вимоги Позивача про стягнення з Відповідача пені у розмірі 112 406,00 грн та штрафу у розмірі 212 660,00 грн.

Щодо доводів Відповідача про не співмірність штрафних санкцій, то суд зазначає, що пеня та штраф, які нараховані у позовній заяві, співвідносяться щодо розміру та порядку, передбаченому пунктом 8.3 Договору та становлять 10,7% від суми непоставленого товару. Крім того, відповідач добровільно погодився з відповідними умовами Договору під час його укладення, а тому не може посилатися на їх несправедливість лише після порушення взятих на себе зобов`язань.

При цьому, суд зазначає, що нарахування пені та штрафу здійснено виключно відповідно до погоджених сторонами умов Договору та є наслідком неналежного виконання Відповідачем своїх договірних зобов`язань.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що Позивачем доведено належними та допустимими доказами, що Відповідач при виконанні своїх зобов`язань за договором, допустив їх порушення у вигляді несвоєчасної поставки товару, а відтак суд висновує про задоволення вимоги позивача та, відповідно, ухвалює стягнути з відповідача пеню у розмірі 112 406,00 грн та штрафу у розмірі 212 660,00 грн.

Клопотання відповідача про зменшення суми нарахованого пені та штрафу на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України, судом відхиляється, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Також, реалізуючи свої дискреційні повноваження дуже важливим є забезпечення балансу інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допущення фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі № 910/10618/20).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, необхідно з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначність прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків тощо. При цьому, обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (аналогічний висновок міститься у п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21, постанові Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 910/1892/23, постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22).

Також суд зазначає, що у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 09.06.2022 № 910/8425/19 та від 15.06.2022 № 922/2141/21, Верховний Суд зазначив, що можливість зменшення розміру стягнення неустойки ґрунтується тільки на доказах, які підтверджені відповідними обставинами справи.

Отже, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а не обов`язком. При цьому повинно бути взято до уваги, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій. Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

При цьому, суд зазначає, що для Головного управління Національної гвардії України використання товару для харчування військовослужбовців НГУ за договором не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на неї повноважень, а не виконання умов договору впливає на ефективність обороноздатності держави, що є наслідком відсутності підстав для зменшення штрафних санкцій згідно з ст. 551 ЦК України. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у його постановах від 09.06.2022 у справі № 910/8425/19, від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21 та від 11.07.2023 у справі № 922/1150/22.

В той же час, суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/22 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан, який діє на даний час.

Таким чином на даний час забезпечення озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами та надання послуг із їх функціонування є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави.

В даному разі, відповідач, як суб`єкт підприємницької діяльності, яка здійснюється ним на власний ризик, повинен був усвідомлювати можливі наслідки та ризики укладення договору поставки. Відповідач погодився на включення до договору умов щодо можливості нарахування пені та штрафу внаслідок неналежного виконання зобов`язання. Оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру штрафу, суд враховує, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.

Спірні відносини у справі № 922/2273/26 стосуються забезпечення обороноздатності країни у період дії правового режиму воєнного стану. Водночас, забезпечення Національної гвардії України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони Держави. Тоді як, неналежне виконання своїх зобов`язань Відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про правовий режим воєнного стану, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Національна гвардія України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару.

Також, суд враховує, що відповідачем не виконано реалізацію замовлення для державних потреб, в результаті чого до підрозділів Національної гвардії України своєчасно не надійшов товар для забезпечення харчування військовослужбовців, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, водночас матеріали справи свідчать про те, що Відповідачем не надано доказів і не доведено існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Відповідач не надав доказів свого майнового стану, фінансової неспроможності, критичності наслідків виконання рішення суду або інших виняткових обставин, які згідно із судовою практикою можуть бути підставою для зменшення розміру неустойки. Саме лише посилання на значний розмір штрафних санкцій порівняно з основним зобов`язанням не є достатньою підставою для їх зменшення.

Враховуючи, що відповідачем не наведено виняткових обставин, за яких можливе зменшення штрафу та пені, а також не надано доказів надмірності заявлених позивачем штрафних санкцій, специфіку правовідносин, що виникли між сторонами, під час укладення договору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що прокурором доведено та належним чином обґрунтовано правомірність заявлених позовних вимог, в зв`язку із чим господарський суд позов задовольняє повністю.

Згідно вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про задоволення позову.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а також висновки суду про задоволення позову, судові витрати (сплачений судовий збір), понесені позивачем, покладаються на відповідача, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору у випадку подання процесуальних документів, передбачених частиною другою статті 4 Закону України «Про судовий збір», в електронній формі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Пойди Андрія Яковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Головного Управління Національної гвардії України (Україна, 03151, місто Київ, вулиця Святослава Хороброго, будинок 9-А, ЄДРПОУ 08803498) пеню у сумі 112 406,00 грн та штраф у сумі 212 660,00 грн на p/p UA478201720343190002000000150 ДКСУ м. Київ, МФО 820172.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Пойди Андрія Яковича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (код ЄДРПОУ 38347014, UA478201720343140002000082966, МФО 820172 в ДКСУ м. Київ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 4 875,99 грн.

Видати накази після набрання рішення законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "31" серпня 2026 р.

СуддяВ.С. Юрченко