Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №922/2260/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2260/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 )

про стягнення заборгованості

без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

23.06.2026 Фізична особа-підприємець Сорокін Сергій Тимофійович звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни, в якій просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича (РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість у розмірі 206 598,01 грн;

- судові витрати в розмірі 40 000,00 грн на правничу допомогу та 3 328,00 грн судового збору покласти на фізичну особу-підприємця Шевченко Наталію Валеріївну(РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору суборенди нежитлових приміщень №О-З/С від 22.04.2025 в частині своєчасної та повної сплати суборендної плати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.06.2026 прийнято позовну заяву Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича до Фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2260/26. Вирішено розгляд справи №922/2260/26 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов; відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

20.08.2026 через кабінет Електронного суду від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№20502 від 20.08.2026) про долучення доказів, якому просить суд долучити до матеріалів справи докази часткової оплати заборгованості від 19.08.2026 за договором суборенди нежитлових приміщень №О-3/С від 22.04.2025 на суму 48 000,00 грн.

Разом з клопотанням представник відповідача надав копію платіжної інструкції №TP9T-P9K1-MP13-K9KM від 19.08.2026, згідно якої Шевченко Наталія Валеріївна перерахувала на рахунок ФОП Сорокіну Сергію Тимофійовичу грошові кошти у сумі 48 000,00 грн, з призначенням платежу: "№О-3С.".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2026 зобов`язано Фізичну особу-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича надати письмові пояснення щодо зарахування або незарахування платежу в сумі 48 000,00 грн, здійсненого Фізичною особою-підприємцем Шевченко Наталією Валеріївною 19.08.2026 згідно з платіжною інструкцією №TP9T-P9K1-MP13-K9KM, в рахунок погашення заборгованості, заявленої до стягнення у справі №922/2260/26. Вирішено розгляд справи №922/2260/26 продовжити поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 248 Господарського процесуального кодексу України, з метою отримання та оцінки пояснень позивача щодо здійсненого відповідачем платежу та забезпечення повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення спору.

28.08.2026 до суду надійшла заява представника Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича адвоката Шведа Владислава Сергійовича (вх.№21128 від 28.08.2026) про зменшення розміру позовних вимог, в якій просить суд:

1. Прийняти заяву про зменшення розміру позовних вимог до розгляду.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни на користь Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича заборгованість у загальному розмірі 128 598,01 грн, яка складається з:

- заборгованості з суборендної плати у розмірі 66 000,00 грн;

- пені у розмірі 15 803,00 грн;

- неустойки у розмірі 35 520,00 грн;

- інфляційних витрат у розмірі 9 722,00 грн;

- 3% річних у розмірі 1 553,01 грн;

3. Судові витрати в розмірі 40 000,00 грн на правничу допомогу та 3328,00 грн судового збору покласти на фізичну особу-підприємця Шевченко Наталію Валеріївну.

В обґрунтування вказаної заяви зазначає, що після звернення до суду з позовною заявою відповідачем було здійснено часткове добровільне погашення основної заборгованості за суборендною платою на загальну суму 78 000,00 грн, а саме: 25.06.2026 - 24 000,00 грн (платіжна інструкція №973126493); 29.06.2026 - 6000,00 грн (платіжна інструкція №975180766); 19.08.2026 - 48 000,00 грн (платіжна інструкція №1004724794).

Вказані кошти зараховані позивачем у рахунок погашення основного боргу за суборендною платою. У зв`язку з цим, позивач користується своїм процесуальним правом та зменшує розмір позовних вимог у частині стягнення суборендної плати на 78 000,00 грн (144 000,00 грн - 78 000,00 грн = 66 000,00 грн).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.08.2026 заяву представника Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича адвоката Шведа Владислава Сергійовича (вх.№21128 від 28.08.2026) про зменшення розміру позовних вимог задоволено. Прийнято заяву представника Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича адвоката Шведа Владислава Сергійовича (вх.№21128 від 28.08.2026) про зменшення розміру позовних вимог до розгляду. Вирішено розгляд справи продовжувати з урахуванням зменшення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

22.04.2025 між фізичною особою-підприємцем Лисогор Ніною Олександрівною (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Сорокіним Сергієм Тимофійовичем (орендар) було укладено договір оренди №О-З (надалі - Договір оренди).

За цим договором орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове користування за плату нежитлове приміщення, загальною площею 30 кв.м., надалі за текстом цього Договору, - «приміщення», що розташоване за адресою: м. Харків, поблизу буднику №179 по просп. Аерокосмічному, Слобідський район. Орендар зобов`язується прийняти вищезазначені приміщення, своєчасно сплачувати орендну плату у розмірі та порядку, визначеному цим Договором, та після припинення цього Договору повернути орендовані приміщення орендодавцю в належному стані.

В той же день, між фізичною особою-підприємцем Сорокіним Сергієм Тимофійовичем та фізичною особою-підприємцем Шевченко Наталією Валеріївною було укладено договір суборенди нежитлових приміщень №О-З/С від 22.04.2025 (далі - Договір).

Пунктом 1.1. Договору передбачено, що за цим Договором суборендодавець зобов`язується передати суборендарю в тимчасове користування за плату нежитлове приміщення, загальною площею 30 кв.м., надалі за текстом цього Договору, - «приміщення», що розташоване за адресою: м. Харків, поблизу буднику №179 по просп. Аерокосмічному, Слобідський район, а суборендар зобов`язується прийняти вищезазначені приміщення, своєчасно сплачувати суборендну плату у розмірі та порядку, визначеному цим Договором, та після припинення цього Договору повернути суборендовані приміщення суборендодавцю в належному стані. Право користування об`єктом суборенди належить суборондодавцю на підставі: Договору оренди № О-З від 22.04.2025, укладеного між суборендпавцем та ФОП ЛИСОГОР Н.О. Передача вказаних в п.1.1. нежитлових приміщень в суборенду дозволена власником об`єкта суборенди згідно листа №1 від 22.04.2025.

Згідно з п.1.2. Договору суборендар користується приміщеннями впродовж строку дії цього Договору суборенди. Передача суборендарю приміщень в суборендне користування, не є підставою для виникнення у суборендаря права власності на ці приміщення.

Відповідно до п.1.3. Договору приміщення надається для використання суборендарем у господарській діяльності.

При умові отримання суборендодавцем завдатку (п.5.1.Договору) та суборендної плати за перший місяць суборенди приміщення за цим Договором (п.4.1.-п.4.3 Договору), - сторони повинні призначити своїх представників та приступити до передачі приміщення, що суборендуються за цим Договором. Передача-приймання приміщення, що суборендуються, оформлюється Актом приймання - передачі, який є невід`ємною частиною цього Договору (п.2.1.Договору).

Сторони погодили, що фактична передача приміщення в суборенду з підписанням відповідного Акту приймання-передачі, має відбутися не пізніш «22» квітня 2025 року. Приміщення вважається переданим в суборенду з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі (п.2.2.Договору).

Суборендар повертає приміщення суборендодавцю, в порядку, встановленому при передачі приміщення суборендарю за цим Договором, протягом одного календарного дня з дати закінчення Договору (п.7.1.Договору) або його дострокового розірвання (якщо цей Договір не продовжено на новий термін) (п.2.3.Договору).

Відповідно до п.3.1.6. Договору суборендар зобов`язується своєчасно та в повному обсязі вносити суборендну плату.

Сторони домовилися про встановлення ставки місячної суборендної плати (плата за повний календарний місяць суборенди) за приміщення на рівні 24 000,00 гривень (п.4.1.Договору).

Сторони домовилися, що сума яка підлягає сплаті суборендарем у строк визначений п.4.3 даного Договору, є фіксованою в гривневому еквіваленті (п.4.2.Договору).

Суборендна плата нараховується з моменту фактичного прийняття суборендарем приміщення її суборенду, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі приміщення, та сплачується суборендарем щомісячно, до 5-го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором суборенди. Суборендар може достроково, у якості передплати, внести суборендну плату за наступний період. Суборендна плата нараховується починаючи з «22» квітня 2025 року (п.4.3.Договору) .

Якщо будь-який платіж за Договором прострочений, суборендар виплачує суборендодавцю, в додаток до простроченої суми, пеню за прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожний календарний день прострочення відповідної суми (п.4.4.Договору).

Вартість будь-яких поліпшень (капітальний, поточний ремонт, реконструкція, перебудова, добудова та перепланування, технічне переозброєння) суборендованого приміщення, зроблених суборендарем може бути зараховано в рахунок суборендних платежів за даним Договором лише та виключно за письмовою згодою суборендодавця (п.4.5.Договору).

Окремо від суборендної плати суборендар здійснює компенсацію за фактично спожиту вартість електричної енергії згідно приладу обліку електричної енергії та компенсує наступні комунальні послуги: витрати з прибирання прилеглої території, вивозу сміття та обслуговування біотуалету. Оплата здійснюється суборендарем на підставі пред`явлених рахунків на відшкодування та сплачується суборендарем щомісячно, до 20-го числа місяця, в якому будуть надаватися послуги за цим Договором суборенди (п.4.6.Договору).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у разі прострочення сплати суборендної плати більш ніж на 10 календарних днів суборендар сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від щомісячної суми суборенди, встановленої цим Договором, за кожен день прострочення платежу.

На виконання вищезазначених умов Договору позивачем було передано, а відповідачем прийнято у користування об`єкт суборенди, про що свідчить підписаний сторонами Акт приймання-передачі приміщення від 22 квітня 2025 року, який є невід`ємною частиною Договору №О-З/С.

Факт належного виконання позивачем своїх обов`язків та надання послуг суборенди протягом всього періоду суборенди підтверджується підписаними з обох сторін без жодних зауважень та претензій Актами надання послуг №111 від 31.07.2025 а суму 24 000,00 грн, №138 від 31.08.2025 а суму 24 000,00 грн, №221 від 30.09.2025 а суму 24 000,00 грн, №344 від 31.10.2025 а суму 24 000,00 грн, №444 від 30.11.2025 а суму 24 000,00 грн, №411 від 31.12.2025 а суму 24 000,00 грн, №32 від 31.01.2026 а суму 24 000,00 грн, №66 від 28.02.2026 а суму 24 000,00 грн, №131 від 31.03.2026 а суму 24 000,00 грн, №193 від 30.04.2026 а суму 24 000,00 грн, №265 від 31.05.2026 а суму 24 000,00 грн, №32 від 31.01.2026 а суму 24 000,00 грн.

Проте, як стверджує позивач, в порушення взятих на себе договірних зобов`язань відповідач допустив систематичну несплату суборендної плати та станом на день звернення до суду із цим позовом не здійснив оплату заборгованості з суборендної плати у розмірі 144 000,00 грн. В результаті порушення умов Договору у відповідача перед позивачем станом на 04 червня 2026 року виникла заборгованість на загальну суму 206 598,01 грн, з яких: заборгованість за суборендною платою становить 144 000,00 грн, пеня (у виді подвійної ставки НБУ) становить 15 803,00 грн, неустойка (в розмірі 0,5% від щомісячної плати за суборенду у розмірі 120 грн за кожен день прострочення) всього становить 35 520,00 грн, інфляційні витрати становлять 9722,00 грн, 3% річних становлять 1553,01 грн.

Після звернення позивачем до суду з позовною заявою відповідачем було здійснено часткове добровільне погашення основної заборгованості за суборендною платою на загальну суму 78 000,00 грн, а саме:

- 25.06.2026 на суму 24 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №973126493;

- 29.06.2026 на суму 6 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №975180766;

- 19.08.2026 на суму 48 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №1004724794.

Вказані кошти зараховані позивачем у рахунок погашення основного боргу за суборендною платою. У зв`язку з цим, позивач, користуючись своїм процесуальним правом зменшив розмір позовних вимог у частині стягнення суборендної плати на 78 000,00 грн (144 000,00 грн - 78 000,00 грн = 66 000,00 грн).

Доказів погашення чи спростування наявності заборгованості в іншій частині відповідач не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1,2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 22.04.2025 між фізичною особою-підприємцем Сорокіним Сергієм Тимофійовичем та фізичною особою-підприємцем Шевченко Наталією Валеріївною укладено договір суборенди нежитлових приміщень №О-З/С, відповідно умов якого суборендодавець зобов`язується передати суборендарю в тимчасове користування за плату нежитлове приміщення, загальною площею 30 кв.м., надалі за текстом цього Договору, - «приміщення», що розташоване за адресою: м. Харків, поблизу буднику №179 по просп. Аерокосмічному, Слобідський район, а суборендар зобов`язується прийняти вищезазначені приміщення, своєчасно сплачувати суборендну плату у розмірі та порядку, визначеному цим Договором, та після припинення цього Договору повернути суборендовані приміщення суборендодавцю в належному стані. Право користування об`єктом суборенди належить суборондодавцю на підставі: Договору оренди № О-З від 22.04.2025, укладеного між суборендпавцем та ФОП ЛИСОГОР Н.О. Передача вказаних в п.1.1. нежитлових приміщень в суборенду дозволена власником об`єкта суборенди згідно листа №1 від 22.04.2025.

За змістом частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв у користування нежитлове приміщення загальною площею 30 кв.м., що підтверджується актом приймання-передачі приміщення від 22.04.2025.

Відповідно до частини 1 статті 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктом 3.1.6 Договору передбачено обов`язок суборендаря своєчасно та в повному обсязі вносити суборендну плату.

Відповідно до пункту 4.1 Договору розмір місячної суборендної плати становить 24 000,00 грн.

Згідно з пунктом 4.3 Договору суборендна плата сплачується суборендарем щомісячно до 5-го числа місяця, в якому надаються послуги за договором суборенди, при цьому суборендна плата нараховується починаючи з 22.04.2025.

Факт належного виконання позивачем своїх зобов`язань за Договором підтверджується підписаними сторонами актами надання послуг, зокрема за липень 2025 року – травень 2026 року, без зауважень та претензій щодо обсягу та якості наданих послуг.

Отже, у відповідача виник обов`язок зі сплати передбаченої Договором суборендної плати.

Згідно з вимогами статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Як встановлено судом, станом на 04.06.2026 за відповідачем обліковувалась заборгованість з суборендної плати у розмірі 144 000,00 грн.

Після звернення позивача до суду відповідач здійснив часткове погашення основної заборгованості, а саме:

- 25.06.2026 сплатив 24 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №973126493;

- 29.06.2026 сплатив 6 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №975180766;

- 19.08.2026 сплатив 48 000,00 грн згідно з платіжною інструкцією №1004724794.

Таким чином, після звернення позивача до суду відповідачем добровільно сплачено 78 000,00 грн основного боргу.

Позивач підтвердив зарахування зазначених коштів у рахунок погашення основної заборгованості та подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, яку ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.08.2026 прийнято до розгляду.

Отже, з урахуванням здійснених відповідачем платежів розмір непогашеної заборгованості з суборендної плати становить 66 000,00 грн (144 000,00 грн - 78 000,00 грн).

Доказів погашення зазначеної заборгованості в іншій частині, а також доказів, які б спростовували її наявність, відповідач суду не надав.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення 66 000,00 грн основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Разом з цим, позивача просить стягнути з відповідача інфляційні витрати у розмірі 9 722,00 грн та 3% річних у розмірі 1 553,01 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд встановив, що заявлена до стягнення сума 9 722,00 грн визначена позивачем виходячи з розміру простроченого грошового зобов`язання та періоду прострочення. Розрахунок 3 % річних у сумі 1 553,01 грн також відповідає розміру заборгованості та періоду прострочення.

Відповідачем доказів, які б спростовували правильність зазначених розрахунків, суду не подано.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних судом встановлено, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене вимоги про стягнення 9 722,00 грн інфляційних втрат та 1 553,01 грн 3 % річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 15 803,00 грн та неустойку у розмірі 35 520,00 грн.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України).

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 4.4. Договору сторони погодили, що якщо будь-який платіж за Договором прострочений, суборендар виплачує суборендодавцю, в додаток до простроченої суми, пеню за прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, за кожний календарний день прострочення відповідної суми.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що у разі прострочення сплати суборендної плати більш ніж на 10 календарних днів суборендар сплачує неустойку в розмірі 0,5 % від щомісячної суми суборенди, встановленої цим Договором, за кожен день прострочення платежу.

Санкція, передбачена пунктом 6.3 Договору, встановлена сторонами у відсотковому співвідношенні до погодженої суми щомісячної суборендної плати, а не до суми фактично простроченого грошового зобов`язання.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що передбачена пунктом 6.3 Договору санкція за своєю правовою природою є штрафом, а не пенею, оскільки її розмір визначається у відсотках від встановленої договором щомісячної суми суборендної плати, а не шляхом нарахування відсотків на суму простроченого грошового зобов`язання.

При цьому використання сторонами у пункті 6.3 Договору терміна «неустойка» не змінює правової природи цієї санкції, оскільки відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України поняття неустойки є родовим і охоплює, зокрема, штраф та пеню.

Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Відповідачем контррозрахунку пені та штрафу суду не подано.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки штрафу та пені судом встановлено, що відповідні розрахунки позивачем здійснено арифметично вірно та у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене вимоги про стягнення пені у розмірі 15 803,00 грн та неустойки у розмірі 35 520,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії” від 23 червня 1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

На підтвердження понесення зазначених витрат до позовної заяви позивачем долучено, зокрема, додаткову угоду №3 від 12.06.2026 до договору про надання правничої (правової) допомоги №114 від 29.04.2026.

Водночас самого договору про надання правничої (правової) допомоги №114 від 29.04.2026 матеріали справи на цей час не містять.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Враховуючи, що позивачем заявлено вимогу про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, однак на підтвердження правової підстави надання правничої допомоги подано додаткову угоду до договору, а сам договір про надання правничої (правової) допомоги №114 від 29.04.2026 до матеріалів справи не надано, а встановлений законом строк для подання доказів щодо розміру судових витрат ще не закінчився, суд на цій стадії не вбачає підстав для остаточного вирішення питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак питання щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн цим рішенням суд не вирішує.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича до Фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шевченко Наталії Валеріївни ( АДРЕСА_2 ; код РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Сорокіна Сергія Тимофійовича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) заборгованість з суборендної плати у розмірі 66 000 (шістдесят шість тисяч) грн 00 коп., пеню у розмірі 15 803 (п`ятнадцять тисяч вісімсот три) грн 00 коп., неустойку у розмірі 35 520 (тридцять п`ять тисяч п`ятсот двадцять) грн 00 коп., інфляційні витрати у розмірі 9 722 (дев`ять тисяч сімсот двадцять дві) грн 00 коп., 3% річних у розмірі 1 553 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят три) грн 01 коп., а також суму судового збору у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "31" серпня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко