Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №397/915/25 — Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 397/915/25

н/п : 2/397/129/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01.09.2026 селище Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Мирошниченка Д.В.,

за участю: секретаря судового засідання - Захаренко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом представника Ткаченко Юлії Олегівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі ТОВ «Фінпром Маркет») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернулася до суду з позовом в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінпром маркет» суму заборгованості за договором позики № 73128729 в розмірі 15142,50 грн., а також витрати пов`язані з розглядом справи.

В обґрунтування позову посилається на те, що 18.02.2025 між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агенство необхідних кредитів» (далі ТОВ «1 БАНК») укладено кредитний договір № 73128729, який підписано електронним підписом відповідача та на підставі якого останній отримав кредитні кошти в розмірі 9 000,00 грн. строком на 30 днів на умовах визначених договором. Відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість в розмірі 15142,50 грн., з яких 9000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 472,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 1350,00 - сума заборгованості за комісією, 4320,00 грн. - сума заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування, яку представник позивача просить стягнути з відповідача. 26.06.2025 між позивачем та ТОВ «1 БАНК» укладено договір факторингу № 26/06/25, відповідно до якого право вимоги за вищевказаним договором перейшло до позивача.

Ухвалою судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області Максимовича І.В. від 31.07.2025 відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, відповідачу було встановлено строк протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження для подачі відзиву на позовну заяву (а.с. 47-49).

28.10.2025 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву в якому представник відповідача зазначила, що відповідач не визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими та недоведеними належними доказами та вважає, що позивачем не доведено факту укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору в електронній формі. Крім цього зазначила, що за умовами договору надання грошових коштів у позику, який нібито було укладено 18.02.2025, строк кредитування становив 30 днів, а строк повернення кредиту - 19.03.2025. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять, у зв`язку з цим вважає, що підстави для стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом поза межами строку кредитування відсутні. За розрахунками відсотків здійсненим представником відповідача, з урахуванням умов договору, розмір відсотків за користування кредитними коштами за 30 днів, за процентною ставкою 15,75, становить 472,50 грн., тому у разі, якщо суд дійде до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог, просить врахувати вказані обставини. Зазначає, що ОСОБА_1 був мобілізований у період повномасштабної війни України із російською федерацією, 16.09.2022 отримав поранення, а 24.02.2024 йому було видано посвідчення учасника бойових дій. Посилаючись на вказані обставини та на п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вважає що вимоги позивача про стягнення із відповідача відсотків, на вимогах Закону не ґрунтуються та їм не відповідають. Крім того, судові витрати, які поніс ОСОБА_1 складаються з витрат на правничу допомогу на суму 5 000 грн. (а.с. 93-96).

31.10.2025 на адресу суду від представника відповідача на адресу суду надійшла відповідь на відзив в якій представник позивача зазначила, що посилання відповідача на те, що в матеріалах справи відсутні докази укладення договору позики є надуманими, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом (одноразовий ідентифікатор є видом Електронного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис»), що у свою чергу додатково підтверджуєтеся довідкою про ідентифікацію, яка міститься в матеріалах справи. Щодо нарахування процентів та комісії зазначила, що умовами договору про надання коштів у кредит передбачено, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 9000,00 грн. строком на 30 днів, із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0.175 % які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту 15,00% від суми наданого кредиту, що у грошовому виразі складає 1350,00 грн. Проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок кредиту, виходячи із строку фактичного користування кредитом та до повного погашення заборгованості за договором Відповідач отримав від кредитодавця та ознайомився з детальним розписом орієнтовної загальної вартості кредиту, з урахуванням процентної ставки. Щодо витрат відповідача на правничу допомогу зазначила, що суд може обмежити заявлений до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи з власної ініціативи. Зазначає, що відповідач планує понести витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн., проте на думку позивача зазначені вище витрати у малозначній справі є значно завищеним, оскільки не потребують значної витрати часу. Також зазначила, що витрати відповідача на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. перевищують витрати позивача у 142,86%, хоча на думку позивача складання відзиву на позовну заяву та усна консультація відповідача займає значно менше часу чим аналіз документів та складання позовної заяви представником позивача. Також, зазначила, що представником відповідача не надано жодної платіжної інструкції про сплату гонорару від відповідача на користь представника відповідача, а тому вважає, що дана сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - не підлягає задоволенню. Крім цього зазначає, що відповідачем та його представником доказів на підтвердження або спростування позовних вимог позивача до відзиву долучено не було (доказів не укладання зазначеного договору, контр розрахунок, тощо), а тому вважає, що відзив ґрунтується на припущеннях та зводиться до незгоди з доказами позивача та їх оцінки, тоді як оцінка доказів є виключною компетенцією суду (а.с. 107-108).

03.11.2025 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких представник відповідача зазначила, що Правила надання банківською установою коштів не містять підпису сторін договору, тому не можуть розцінюватись як такі, що були погоджені сторонами. Щодо заборгованості по комісії у розмірі 1350,00 грн. зазначила, що положення кредитного договору якими передбачено сплату комісії є нікчемними (а.с. 115-117).

Розпорядженням керівника апарату Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 09.06.2026 № 73 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ на підставі рішень Вищої Ради Правосуддя від 26.03.2026 № 510/о/15-26 та від 05.05.2026 № 8940/о/9-26, а також рішення зборів суддів Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 26.05.2026 № 3 (а.с. 168).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 справу передано судді Мирошниченку Д.В. (а.с. 169).

Ухвалою від 12.06.2026 справу прийнято до провадження та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 170).

Представник позивача в судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги просила задовольнити в повному обсязі (а.с. 188).

Відповідач ОСОБА_1 та його представник повідомлені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили (а.с. 177, 180, 184, 189-190).

За правилами частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відтак, справа розглядається за правилами спрощеного провадження на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 18.02.2025 між ТОВ «1 БАНК» та ОСОБА_1 укладено електронний договір позики № 73128729.

Відповідно до п. 2.1 договору кредитодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами договору строк, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов`язується повернути кредитодавцю таку ж суму грошових коштів, або достроково, та сплатити кредитодавцю плату (проценти) від суми кредиту та комісію за надання кредиту відповідно до умов цього договору.

Пунктом 2.2 та п.п. 2.2.1, 2.2.2,, 2.2.3,, 2.2.4. вказаного договору сторони узгодили, що кредитодавець надає позичальнику кредит в розмірі 9000,00 грн. строком на 30 днів (з 18.02.2025 по 19.03.2025 р.), із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,675 %, комісія за надання кредиту складає 15% від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1350,00 грн.). Денна процентна ставка - 0,675 %; проценти за понадстрокове користування кредитом/день - 4%, пеня - 4 % день.

Відповідно до п.п. 5.5, 5.6, 6.1, 6.2, договір укладається сторонами дистанційно, в електронній формі, з використанням ІКС, в результаті чого, відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію», у сторін договору виникають цивільні права та обов`язки. Договір укладається відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (Акцепт) пропозиції (Оферти) укласти договір в електронній формі та його підписання сторонами шляхом використання електронного підпису та електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладений (підписаний) таким чином договір прирівнюється до укладеного договору в письмовій формі. За користування кредитом позичальник сплачує кредитодавцю проценти у розмірі, визначеному пунктом 2.2. договору. Проценти за користування кредитом нараховуються на суму кредиту (його залишок), виходячи із строку фактичного користування кредитом, за кожен день (календарну дату) користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту (включно) та включаючи день (дату) його повернення, до повного погашення заборгованості за договором. За надання кредиту позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту, яка нараховується в день надання кредиту та підлягає сплаті позичальником в останній день користування кредитом відповідно до п. 2.2. Договору. Розмір комісії, яка нараховується за надання кредиту визначений п.п. 2.2.4. п. 2.2. Договору. Розмір комісії за надання кредиту, яка підлягає сплаті позичальником, включає в себе адміністративні та операційні витрати, які несе кредитодавець під час розгляду заявки та надання кредиту. Комісія за надання кредиту підлягає сплаті виключно у випадку задоволення такої заявки та укладення Договору. Послуга для позичальника полягає в аналізі заявки та наданні пропозицій з укладення кредитного договору, а також в швидкому прийнятті рішення щодо надання кредиту.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положення ч. 1 ст. 205 ЦК України визначають, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч. 3 ст. 207 ЦК України).

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема : електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У даному випадку, укладення договору відбулось в електронній формі, з використанням одноразового ідентифікатора (аналог електронного підпису) 36740, який було надіслано на електронну адресу позичальника у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з довідкою про ідентифікацію, виданою ТОВ «1 БАНК», позичальника ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , ідентифіковано як сторону договору № 73128729. У довідці зазначено, що акцепт договору з боку позичальника здійснено шляхом підписання аналогом електронного підпису у формі одноразового ідентифікатора, направленого 18.02.2025 о 14:06:02 на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , Ідентифікацію клієнта пройдено 23.12.2024 о 14:43:31 за посередництвом системи BankID НБУ, назва банку: privatbank (а.с. 21 зворот).

Відтак, доводи сторони відповідача щодо того, що кредитний договір з первісним кредитором вважається неукладеними є необґрунтованими.

Згідно довідки виданої АТ «Таскомбанк» 18.02.2025 о 14:20:32 здійснено переказ коштів ОСОБА_1 ; код 12432DB8-A6B6-467B-8A58-8E0F2CE36AD9, сума 9000,00 грн., дата транзакції 18.02.2025, договір № 73128729, дата договору 18.02.2025, маскований номер картки НОМЕР_2 . Факт належності карткового рахунку та зарахування коштів підтверджується інформацією наданою АТ КБ «Приватбанк» наданою на виконання ухвали Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 31.07.2025 (а.с. 22 зворот, 67-68).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

26.06.2025 ТОВ «1 БАНК» та ТОВ «Фінпром Маркет» уклали договір факторингу № 26/06/25 за умовами якого останнє набуло право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за вказаним вище кредитним договором (а.с. 23-26).

Відповідно до реєстру прав вимог № 26/06/25-02 від 26.06.2025 - кредитодавець/клієнт відступив фактору/позивачу право вимоги до відповідача за кредитним договором № 73128729 від 18.02.2025 в сумі 15142,50 грн. з яких 9000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 472,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 4320,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування, 1350,00 грн. - комісії.

Отже, враховуючи наведене вище, право вимоги за кредитним договором № 73128729 від 18.02.2025 належить позивачу.

Таким чином, судом встановлено, що первісний кредитор виконав свої обов`язки за кредитним договором, в той час, як відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та згідно матеріалів справи має заборгованість перед ТОВ ««Фінпром Маркет» № 73128729 від 18.02.2025 в сумі 15142,50 грн. з яких 9000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 472,50 грн. - сума заборгованості за відсотками, 4320,00 грн. - сума заборгованості по процентам за понадстрокове користування, 1350,00 грн. - комісії.

Перевіривши розрахунок заборгованості судом встановлено, що датою надання позики є 18.02.2025, датою повернення позики є 19.03.2025, розмір позики 9000,00 грн., строк позики становить 30 днів, процентна ставка (базова)/день 0,175 %.

Відповідачем позика у визначений договором 30-денний строк повернута не була, відтак, за період з 18.02.2025 до 19.03.2025 розмір процентів за користування позикою складає 472,50 грн. з розрахунку: 9000,00 грн. * 0,175 % (базова процентна ставка)* 30 днів.

Відповідно до умов договору продовження строку позики (пролонгація) здійснюється шляхом укладення між сторонами додаткової угоди, що оформлюється в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора, який надсилається позичальнику під час такого продовження строку користування позикою. При цьому, ініціювання продовження строку позики відбувається за зверненням позичальника, якщо інше не визначено додатковою угодою.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, позикодавцем не надано жодних належних та допустимих доказів укладення між сторонами додаткових угод про продовження строку позики, а відтак, відсутні підстави вважати договір позики пролонгованим.

Таким чином, підстави для нарахування договірних процентів за користування позикою після спливу такого строку відсутні.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, враховуючи правову природу останніх.

Проценти, які можуть бути нараховані поза межами строку кредитування (чи після вимоги про дострокове погашення кредиту), є мірою цивільно-правової відповідальності та сплачуються відповідно до положень статті 625 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що після спливу строку кредитування, тобто після 19.03.2025 позикодавець втратив право нараховувати передбачені договором проценти, у тому числі «проценти за понадстрокове користування позикою», а його права підлягали захисту в порядку, визначеному ч. 2 ст. 625 ЦК України. Однак, вимог про стягнення з відповідача грошових коштів за прострочення виконання зобов`язань, встановлених нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, позивачем не заявлялась.

Отже, у задоволенні вимоги про стягнення суми заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування необхідно відмовити.

Стосовно посилання сторони відповідачана п. 15 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», як на підставу для звільнення відповідача від сплати процентів суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

Зі змісту довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_3 29.09.2022 вбачається, що солдат ОСОБА_1 отримав травми виконуючи бойове завдання у зоні проведення бойових дій на території Херсонської області (а.с. 99).

Посвідчення серії НОМЕР_4 видане 24.02.2024 підтверджує наявність у відповідача статусу учасника бойових дій та права на пільги відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Разом з цим, вказаний закон не містить норм, які б звільняли позичальника від нарахування штрафів, пені та процентів за користування кредитом протягом особливого періоду у зв`язку з наявністю у нього статусу учасника бойових дій (а.с. 100).

Виходячи із наведеного, матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення відповідача від нарахування процентів за користування кредитом в розумінні п. 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».

Тому доводи сторони відповідача про застосування до спірних правовідносин ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є безпідставними та необґрунтованими, оскільки положення зазначеного закону стосуються виключно позичальників які проходять військову службу та у період її проходження мають зобов`язання за кредитними договорами.

Доказів того, що у період укладення та дії кредитного договору відповідач перебував у статусі військовослужбовця суду не надано, тому за таких обставин з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками у розмірі 472,50 грн.

Що стосується стягнення заборгованості по комісії, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У даній справі необхідність внесення плати за надання кредиту, комісія передбачена в п. 1.12. договору, відповідно до якого комісія за надання кредиту - грошові кошти, які згідно умов договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю за надання кредиту в якості однієї зі складових загальних витрат за споживчим кредитом.

При цьому, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу.

Ураховуючи, що позивачем не зазначено та не наведено доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати разову комісію є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.11.2022 у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 1350,00 грн.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 9472,50 грн., яка складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9000,00 грн. та 472,50 грн. суми заборгованості за процентами.

При подачі позову позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за кредитним договором № 73128729 від 18.02.2025 на загальну суму 15142,50 грн. Позов задоволено частково на загальну суму 9472,50 грн. Тому, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог в розмірі 1516 грн. 42 коп.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України, визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до договору від 13.10.2025 № 166, про надання правової (правничої) допомоги, додаткової угоди № 1 від 13.10.2025 до вказаного договору ордеру від 13.10.2025 серія ВА № 1128983, квитанцій, встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідача становить 5000,00 грн. (а.с. 79, 97-98, 118-119).

Тому, враховуючи те, що розгляд даної справи проводився в порядку спрощеного позовного провадження, як малозначної справи, матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких представник відповідача витратила значний час, виходячи з критерію реальності та розумності, а також відповідне посилання на вказане представником позивача про не співмірність витрат зі складністю справи, суд вважає, що з позивача на користь відповідача слід стягнути витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 грн.

Відповідно до договору від 01.11.2024 № 01-11/24, ордеру від 01.11.2024 серія АХ № 1149961, акту приймання - передачі справ на надання правничої допомоги, витягу з акту № 16-П приймання-передачі наданої правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 платіжної інструкції кредитового переказу коштів встановлено, що розмір витрат на професійну правничу допомогу позивача становить 3500,00 грн. (а.с. 34 зворот - 42).

Водночас, відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відтак, неспівмірність витрат на правничу допомогу й передбачених законом критеріїв є підставою для подання стороною-опонентом клопотання про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка подає таке клопотання. Кодексом не передбачено можливості суду ініціювати питання про зменшення витрат на правничу допомогу.

Такий висновок викладений Верховним Судом, зокрема, в постановах від 20 травня 2020 року у справі №154/1435/18-ц та від 17 березня 2021 року у справі №712/1720/19.

Поряд із цим, згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так як, представник відповідача не заявляла клопотання про неспівмірність витрат на оплату правничої допомоги позивачу, такі витрати в розмірі 3500,00 грн. необхідно стягнути з відповідача.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 259, 263-265, 274, 279, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов представника Ткаченко Юлії Олегівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» заборгованість за договором кредиту № 73128729 від 18.02.2025 у розмірі 9472 (дев`ять тисяч чотириста сімдесят дві) гривні 50 (п`ятдесят) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» 1516 грн. 42 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору та 3500,00 грн. у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» на користь ОСОБА_1 3500,00 грн. у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

На рішення суду протягом 30 днів з дня його складання може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», адреса: 08205, місто Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, 9А, офіс 204 код ЄДРПОУ 43311346.

Представник позивача: Ткаченко Юлія Олегівна, адреса: 08205, місто Ірпінь, вул. Стельмаха Михайла, 9А офіс 204, РНОКПП - НОМЕР_5 , ордер серії АХ № 1149961 від 01.11.2024, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 2099 від 03.09.2018.

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Представник відповідача: Бугайченко Тетяна Анатоліївна, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_6 , ордер серії ВА № 1128983 від 13.10.2025, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 000625 від 29.07.2022.

Суддя Д.В. МИРОШНИЧЕНКО