Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №908/3506/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 м. Дніпро Справа № 908/3506/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Соп`яненко О.Ю. (доповідач)

суддів: Джепи Ю.А., Фещенко Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 (повне рішення складено 02.02.2026) та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 (повне рішення складено 13.02.2026, суддя Корсун В.Л.) у справі № 908/3506/25

за позовною заявою: Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», 61005, м. Харків, пр. Героїв Харкова, буд. 10/12

до відповідача: Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», 71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133

про стягнення 290 474,45 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

24.11.2025 до Господарського суду Запорізької області в системі «Електронний суд» надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (далі АТ «ХНДІ «Енергопроект») про стягнення з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (надалі АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «ЗАЕС» АТ «НАЕК «Енергоатом») коштів у розмірі 290 474,45 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором на виконання робіт від 13.07.2018 (26.07.2018) № 10855/18/2-121-11-18-06780, а саме: 58 576,86 грн 3% річних та 231 897,59 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 у справі № 908/3506/25 позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача – 231 897 грн 59 коп. індексу інфляції (інфляційних втрат), 58 576 грн 86 коп. - 3 % річних та 3 485 грн 69 коп. судового збору.

Крім того, додатковим рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3506/25 задоволену вимогу позивача до відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося через підсистему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить:

- скасувати рішення першої інстанції від 02.02.2026 у справі №908/3506/25 в повному обсязі та відмовити в задоволенні позовних вимог;

- за наявності підстав для відмови у задоволенні скарги, задовольнити клопотання АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Запорізька АЕС» про зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань до мінімально можливого за вищевказаних обставин та ухвалити нове рішення у справі № 908/3506/25 в зазначеній частині;

- вирішити питання про розподіл судових витрат у встановленому порядку;

- скасувати додаткове рішення першої інстанції від 09.02.2026 у справі №908/3506/25 в повному обсязі та відмовити в задоволенні вимог;

- за наявності підстав для відмови в задоволенні скарги, задовольнити клопотання АТ «НАЕК «Енергоатом» в особі філії «ВП «Запорізька АЕС» про зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу до мінімально можливого.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи та дійшов помилкових висновків щодо наявності у Відповідача обов`язку зі сплати заявлених сум. Зокрема, наголошується на нікчемності правочинів, пов`язаних із виконанням, прийманням та передачею результатів робіт у період тимчасової окупації Енергодарської територіальної громади, а відтак, на думку Скаржника, відсутні правові підстави для виникнення грошового зобов`язання та нарахування 3 % річних і інфляційних втрат.

Крім того, Скаржник посилається на обставини непереборної сили, зумовлені воєнним станом, окупацією та зупиненням Запорізької АЕС, втратою виробничих потужностей і складним фінансово-економічним становищем Відповідача, які, на його переконання, унеможливили своєчасне виконання зобов`язання та свідчать про відсутність вини Відповідача.

Також зазначає, що суд не врахував правові висновки Верховного Суду щодо можливості підтвердження форс-мажорних обставин іншими доказами, крім сертифіката ТПП, а також щодо можливості зменшення 3 % річних та інфляційних нарахувань із дотриманням принципів справедливості, розумності та пропорційності.

На думку Скаржника, позивач не довів понесення збитків, тоді як стягнення визначених сум створює надмірний фінансовий тягар для АТ «НАЕК «Енергоатом» з огляду на його особливий статус та значення для енергетичної безпеки держави. У зв`язку з цим Скаржник просить скасувати рішення суду в оскаржуваній частині та відмовити у стягненні 3 % річних та інфляційних втрат або зменшити їх до мінімально можливого розміру.

Апеляційна скарга на додаткове рішення обґрунтована тим, що суд першої інстанції без належного з`ясування всіх обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права безпідставно стягнув з Відповідача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Скаржник зазначає, що заявлені позивачем витрати не підтверджені належними та достатніми доказами, зокрема не доведено фактичного виконання та необхідності окремих заявлених адвокатом робіт, формування правового аналізу і стратегії захисту, а також обґрунтованості участі адвоката у судовому засіданні з виїздом за наявності можливості участі в режимі відеоконференції.

Крім того, спір є типовим, нескладним, не потребував значного обсягу юридичної чи технічної роботи, дослідження великої кількості доказів або складного аналізу законодавства та судової практики. Скаржник також звертає увагу, що Позивачем подано дев`ять фактично ідентичних позовів за аналогічними договорами та вимогами, у зв`язку з чим заявлення окремо витрат на правничу допомогу в кожній справі, на думку Відповідача, свідчить про штучне збільшення таких витрат та їх неспівмірність.

Скаржник зазначає, що акт наданих послуг не містить належного детального опису виконаних робіт, а доказів сплати податків з отриманого адвокатського гонорару не надано.

На думку Скаржника, суд мав оцінити витрати з урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності, передбачених статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, однак не надав належної оцінки запереченням Відповідача щодо їх зменшення.

З огляду на складність справи, обсяг виконаних робіт, витрачений час, ціну та значення спору, відсутність публічного інтересу й необхідності в заявлених послугах, витрати у розмірі 5 000,00 грн є завищеними та такими, що не відповідають критеріям розумності й пропорційності. Відтак скаржник вважає додаткове рішення необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню або зміні в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу на основне та додаткове рішення.

Акціонерне товариство «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект», скориставшись правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, подало відзив на апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в якому заперечує проти доводів апеляційних скарг, просить основне та додаткове рішення залишити - без змін, а апеляційні скарги – без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу на рішення суду, позивач вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а апеляційна скарга - безпідставною. Позивач вказує, що посилання Відповідача на нікчемність правовідносин спростовуються рішенням Господарського суду Запорізької області у справі № 908/714/24, яке набрало законної сили та яким уже встановлено обов`язок Відповідача сплатити основний борг за тим самим договором; у цій справі стягуються 3 % річних та інфляційні втрати за інший, наступний період прострочення.

Позивач зазначає, що відсутність вини Відповідача не є підставою для звільнення від сплати сум за частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки 3 % річних та інфляційні втрати нараховуються незалежно від вини боржника, а прострочення грошового зобов`язання саме по собі є достатньою підставою для їх стягнення.

Щодо вимоги про зменшення 3 % річних Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24, відповідно до якої встановлені законом 3 % річних є мінімальним розміром та не підлягають зменшенню. Крім того, Відповідач не заперечував правильність розрахунку та не надав контррозрахунку.

Інфляційні втрати, на думку Позивача, також не можуть бути зменшені судом, оскільки є способом захисту майнового права, а не штрафною санкцією чи платою за користування коштами, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.

Посилання Відповідача на його особливий статус та значення для енергетичної безпеки держави не спростовують обов`язку виконувати грошові зобов`язання, тим більше що сам Позивач також має стратегічне значення для економіки та безпеки держави і понад 50 % його акцій належить державі.

Позивач наголошує, що Відповідач мав можливість добровільно погасити основний борг, визнати позов частково або укласти мирову угоду, однак цими процесуальними можливостями не скористався.

У зв`язку з цим Позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, а також врахувати очікувані витрати на професійну правничу допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 4 000 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення Позивач заперечує проти апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції про стягнення 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу законним і обґрунтованим. Зазначає, що Відповідач не довів неспівмірності витрат, хоча саме на нього покладається такий обов`язок, а заявлений гонорар є обґрунтованим і становить лише 1,7 % від ціни позову (290 474,45 грн).

Витрати підтверджені договором, додатковими угодами, протоколом погодження гонорару та актом наданих правничих послуг, які включали підготовку позову, аналіз відзиву, підготовку відповіді на відзив та заперечень на клопотання про зупинення провадження. Позивач наголошує, що справа розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, тому довід Відповідача про сумнівну необхідність участі адвоката у судовому засіданні з виїздом є безпідставним, оскільки така послуга фактично не надавалася та у відповідних документах не зазначена.

Позивач вважає, що довід про можливість об`єднання цієї справи з іншими спорами є неможливим, оскільки вони виникли з різних договорів, мають різні предмети, умови та докази і не підлягали обов`язковому об`єднанню.

Безпідставним є й посилання Відповідача на ненадання доказів сплати адвокатом податків, оскільки для відшкодування витрат на правничу допомогу не вимагається підтвердження їх фактичної сплати чи податкової звітності адвоката.

Крім того, Позивач зазначає, що саме Відповідач допускав дії, які могли затягувати розгляд справи, зокрема подавав безпідставне клопотання про зупинення провадження та заперечував обставини, пов`язані з виконанням договорів. Позивач не зловживав процесуальними правами, не завищував позовних вимог, а заявлена сума витрат відповідала попередньому розрахунку.

Отже, на думку Позивача, відсутні підстави для відмови у відшкодуванні або зменшенні витрат на професійну правничу допомогу.

4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп`яненко О.Ю. ( суддя-доповідач), судді: Джепа Ю.А., Фещенко Ю.В.

Згідно з частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні Господарського процесуального кодексу України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.02.2026 апеляційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3506/25 об`єднано в одне апеляційне провадження для їх спільного розгляду.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3506/25, призначено їх розгляд в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, та витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали вказаної справи.

05.03.2026 матеріали справи № 908/3506/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Від позивача 02.03.2026 надійшли відзиви на апеляційні скарги на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції.

13.03.2026 позивач подав заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідач 16.03.2026 подав заперечення на заяву про розподіл судових витрат.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24 позовні вимоги Акціонерного товариство «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» задоволено в повному обсязі. За вказаним рішенням суд вирішив стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» 1 199 392,80 грн основного боргу, 54 888,99 грн 3 % річних, 144 884,48 грн інфляційних нарахувань, 16 790,00 грн витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 908/714/24, апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» – залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24 – без змін.

03.02.2025 Господарським судом Запорізької області, на виконання свого рішення від 05.06.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2024 у справі № 908/714/24 видано відповідні накази.

З огляду на викладене, суд у справі № 908/3506/25 виходить з того, що рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24 набрало законної сили 11.12.2024.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.24 у справі № 908/714/24 встановлено, що (дослівно):

“… 26.07.2018 між Акціонерним товариством «Харківський науково - дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (Підрядник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (в подальшому перейменоване на Акціонерне товариство) (Замовник) укладено Договір № 10855/18/2-121-11-18-06780 (Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Замовник доручає та зобов`язується оплатити, а Підрядник приймає на себе зобов`язання виконання проектних робіт: «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова, 133, Енергоблок № 3. Турбінне відділення. «Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації». (Надалі та текстом - проектно-кошторисна документація). Код згідно з ДКППДК 016:2010 -71.12.

Згідно з п. 2.1 Договору, вартість робіт за цим договором визначена на підставі проектно-кошторисної документації відповідно до ДСТУ Б Д.1.-7:2013 (з урахуванням доповнень та змін) та зазначена в Протоколі узгодження договірної ціни (додаток № 2) та в Договірній ціні (додаток № 4), що є невідємними частинами договору та складає: 799 994,00 грн. Крім того, ПДВ: 159 998,80 грн. Усього з урахуванням ПДВ: 959 992,80 грн.

Додатковою угодою № 4 від 05.08.2019 сторони внесли зміни в п. 2.1 Договору, в Протокол узгодження договірної ціни, а саме, в зв`язку зі збільшенням обсягів робіт, сторони домовились що вартість робіт складає 999 494,00 грн, крім того, ПДВ 199 898,80 грн, разом з ПДВ 1 199 392,80 грн.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що оплата виконаних робіт здійснюється за фактично виконаний обсяг робіт на підставі Акта здачі-приймання виконаних робіт, підписаних обома Сторонами, шляхом перерахування грошових коштів па розрахунковий рахунок Підрядника протягом 45 (сорока п`яти) календарних днів з дати підписання Акта здачі-приймання виконаних робіт. Оплата Замовником частими вартості робіт у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним під Підрядника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених ПК України випадках та порядку.

На виконання зазначених умов Договору сторонами складений і погоджений Календарний план робіт (Додаток № 3 до Договору в редакції Додаткової угоди № 6), відповідно до якого закінчення всіх етапів робіт по виконанню проектно-вишукувальних робіт «Технічне переоснащення. ВП ЗАЕС, м. Енергодар, Промислова 133. Енергоблок № 3. Турбінне відділення. Реконструкція пристроїв релейного захисту та автоматики блоку генератор-трансформатор № 3 (ГТ-3). Розробка проектно-кошторисної документації”.

Згідно п. 4.1 Договору, після завершення виконання робіт згідно Календарного плану підрядник протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту завершення виконання робіт надає замовнику проектно-кошторисну документацію, оформлену відповідно до п. 3.5 договору.

Пунктом 4.6 Договору встановлено, що належним виконанням робіт за договором є підписання Сторонами Акта здачі-приймання виконаних робіт.

Згідно із п. 10.1 Договору в редакції Додаткової угоди № 7 від 08.12.2020, договір вважається укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін та діє до 31.12.2022. Закінчення терміну дії цього договору не звільняє Сторони від виконання зобов`язань, що залишились невиконаними.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання своїх зобов`язань за Договором були виконані обумовлені роботи на загальну суму з ПДВ 1 199 392,80 грн, що підтверджується Актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022.

Відповідно до Акту № 1 від 22.07.2022 зазначено, що виконана робота задовольняє умовам договору, завданням на проектування та належним чином оформлена.

Акт № 1 від 22.07.2022 здачі-приймання наданих робіт містить підписи уповноважених представників Замовника, Виконавця та скріплений печатками обох підприємств.

Таким чином, судом встановлено, що на виконання умов Договору, позивачем надані відповідачу обумовлені послуги на загальну суму 1 199 392,80 грн з ПДВ, що підтверджується актом здачі-приймання виконаних робіт № 1 від 22.07.2022 по Договору № 10855/18/2-121-11-18-06780 від 26.07.2018.

За Актом здачі-приймання виконаних робіт в ЄРПН 22.07.2022 зареєстрована податкова накладна № 4, яка разом з квитанцією від 08.08.2022 про реєстрацію містяться в матеріалах справи.

Отже, позивач виконав усі взяті на себе за даним Договором зобов`язання у повному обсязі, проте, в порушення умов укладеного між сторонами Договору, відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим, заборгованість відповідача перед позивачем склала 1 199 392,80 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором, наявність заборгованості стали підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.”.

Крім того, в мотивувальній частині вказаного рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24 судом зазначено, що (дослівно):

“… Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата робіт у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

За таких обставин, матеріалами справи доведено, що відповідач не виконав умови Договору в частині оплати виконаних робіт, своєчасно та в повному обсязі не сплатив за виконані позивачем роботи, що призвело до невиконання грошового зобов`язання і виникнення боргу за виконані роботи в сумі 1 199 392,80 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На день розгляду спору відповідач доказів оплати за надані послуги в повному обсязі суду не надав.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 199 392,80 грн основного боргу є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 54 888,99 грн 3 % річних за період прострочення з 06.09.2022 по 15.03.2024 та 144 884,48 грн інфляційних нарахувань за період прострочення з вересня 2022 по лютий 2024.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Надані розрахунки 3 % річних, втрат від інфляції перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» та встановлено, що позивачем було заявлено обґрунтовано та розрахунок є вірним.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3 % річних та втрат від інфляції, або звільнення відповідача від відповідальності, суд зазначає наступне.

Сплата відсотків річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Діючим законодавством не передбачено можливості зменшення інфляційних втрат, оскільки за своїми ознаками індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України.

Суд за певних умов має лише право, а не обов`язок зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку. Звільнення від 3 % річних та інфляційних витрат, нарахованих кредитором на підставі статті 625 ЦК України, діючим законодавством також не передбачено.

Оскільки заборгованість за Договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів та 3 % річних є правомірним, в межах заявлених позовних вимог. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню. …”.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиційні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в т.ч. в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З огляду на вказане вище, оскільки рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.24 у справі № 908/714/24 набрало законної сили 11.12.2024, таке судове рішення має преюдиційне значення, а встановлені в ньому факти повторного доведення не потребують.

У зв`язку з неналежним виконанням позивачем обов`язку щодо своєчасної оплати поставленого товару та сплатою заборгованості за рішенням рішення Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24, позивач, керуючись приписами статті 625 Цивільного кодексу України, нарахував та заявив до стягнення з відповідача 3 % річних за період прострочення з 16.03.2024 по 31.10.2025 та індекс інфляції (інфляційні втрати за період з березня 2024 року по жовтень 2025 року.

Зазначене стало підставою для звернення Позивача до господарського суду за захистом порушених прав з позовом про стягнення 3 % річних та індексу інфляції (інфляційних втрат).

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у справі №908/3506/25, з огляду на таке.

Частинами 1 - 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2).

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1).

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (частина 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2).

Згідно з статтею 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (частина 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2).

Відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд здійснює оцінку доказів на підставі свого внутрішнього переконання, сформованого в результаті їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження. При цьому жоден із доказів не має наперед установленої сили для суду.

Під час оцінки доказів суд визначає їх належність, допустимість і достовірність, а також встановлює вірогідність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Одночасно суд зобов`язаний надати оцінку як доказам у цілому, так і кожному окремому доказу або групі однотипних доказів, що містяться у матеріалах справи, із зазначенням мотивів їх врахування чи відхилення.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, між сторонами виникли договірні господарські правовідносини, в межах яких у Відповідача виникло грошове зобов`язання перед Позивачем. Наявність основної заборгованості за Договором від 26.07.2018 № 10855/18/2-121-11-18-06780 у розмірі 1 199 392,80 грн встановлена рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24, яке набрало законної сили 11.12.2024.

При цьому зазначене судове рішення не припинило відповідного грошового зобов`язання та не змінило його правової природи. Сам факт прийняття судового рішення про стягнення заборгованості, як і відкриття виконавчого провадження, не свідчить про припинення зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум за період прострочення після визначеного судом періоду.

Положеннями статей 11, 509 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення зобов`язання (правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку), зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 5 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних є складовою грошового зобов`язання та особливою формою відповідальності боржника за прострочення його виконання. Водночас їх правова природа не ототожнюється зі штрафними санкціями, оскільки відповідні нарахування спрямовані на захист майнового права та інтересу кредитора шляхом компенсації втрат від знецінення грошових коштів та плати за користування боржником коштами, які належать кредиторові.

Отже, у разі невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів основне грошове зобов`язання не припиняється самим фактом ухвалення такого рішення. Відповідно, до моменту фактичного виконання грошового зобов`язання кредитор має право вимагати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми за відповідний період прострочення, якщо такий період не був предметом попереднього судового розгляду.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у пункті 4.31 постанови від 22.04.2020 у справі №922/795/19, відповідно до якої чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження, а наявність судового рішення про стягнення заборгованості не припиняє грошового зобов`язання боржника та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. Аналогічний підхід сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц.

Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Запорізької області від 05.06.2024 у справі № 908/714/24 з Відповідача вже було стягнуто 54 888,99 грн трьох процентів річних, нарахованих за період з 06.09.2022 по 15.03.2024 та 144 884,48 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з вересня 2022 року по лютий 2024 року.

Водночас предметом розгляду у справі № 908/3506/25 є нарахування за наступний період, а саме три проценти річних – з 16.03.2024 по 31.10.2025 та інфляційні втрати – за період з березня 2024 року по жовтень 2025 року. Таким чином, заявлені до стягнення суми не охоплюються попереднім судовим рішенням, а тому їх заявлення не суперечить принципу остаточності судового рішення та не призводить до подвійного стягнення.

Суд першої інстанції також обґрунтовано виходив із необхідності перевірки правильності здійсненого Позивачем розрахунку. При цьому суд не обмежується формальним прийняттям розрахунку сторони, а повинен встановити правильність визначення періоду прострочення, бази нарахування та розміру відповідних сум.

Позивач нарахував три проценти річних на суму основного боргу 1 199 392,80 грн за період з 16.03.2024 по 31.10.2025 у розмірі 58 576,86 грн, а також інфляційні втрати за період з березня 2024 року по жовтень 2025 року у розмірі 231 897,59 грн.

Перевіривши наведені розрахунки та періоди нарахування, суд першої інстанції встановив їх правильність, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Відповідача 58 576,86 грн трьох процентів річних та 231 897,59 грн інфляційних втрат.

Колегія суддів не вбачає підстав для переоцінки цих висновків, оскільки вони ґрунтуються на встановленому факті існування непогашеної основної заборгованості, визначеному судовим рішенням у справі №908/714/24, встановленому періоді прострочення та перевіреному судом розрахунку Позивача.

При цьому Відповідач належними, допустимими та достовірними доказами не спростував факту невиконання ним грошового зобов`язання та не надав доказів погашення основної заборгованості у розмірі 1 199 392,80 грн. Відтак передбачені частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України обставини, на які посилався Позивач, залишилися Відповідачем неспростованими.

Не приймає колегія суддів і доводи Відповідача про те, що його належність до державного сектору економіки, а також об`єктивні негативні обставини, які, на думку Відповідача, перешкоджали своєчасному виконанню грошового зобов`язання, виключають можливість застосування до нього положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Сам по собі статус Відповідача як суб`єкта державного сектору економіки не припиняє його договірних зобов`язань та не змінює встановленого законом правового режиму відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Так саме посилання на обставини, які ускладнювали або унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язання, саме по собі не спростовує факту його невиконання.

Особливістю відповідальності, передбаченої частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, є те, що для її застосування визначальним є сам факт прострочення грошового зобов`язання. Відповідно посилання Відповідача на відсутність вини не усуває обов`язку сплатити встановлені законом інфляційні втрати та три проценти річних, якщо інше не передбачено законом або договором.

Таким чином, наведені Відповідачем обставини не спростовують встановленого судом факту невиконання грошового зобов`язання та не свідчать про відсутність правових підстав для застосування частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач довів належними та допустимими доказами факт порушення відповідачем строку виконання грошового зобов`язання, правомірність нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, а також правильність їх розміру.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення 58 576,86 грн трьох процентів річних та 231 897,59 грн інфляційних втрат є законним і обґрунтованим, прийнятим із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з Відповідача на користь Позивача заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони. У разі недотримання зазначених вимог суд за клопотанням іншої сторони може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд має встановити не лише факт понесення відповідних витрат та їх розмір, а й оцінити їх необхідність, обґрунтованість та співмірність із критеріями, визначеними процесуальним законом.

При цьому свобода сторони та її адвоката у визначенні розміру гонорару не є безмежною для цілей його подальшого відшкодування за рахунок іншої сторони. Саме по собі погодження клієнтом та адвокатом певного розміру гонорару не означає автоматичного покладення всієї відповідної суми на іншу сторону спору. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати критерії розумності, необхідності та співмірності витрат із характером і складністю спору.

Зазначений підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, усі заявлені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо з огляду на принципи справедливості та верховенства права встановить їх завищеність щодо іншої сторони спору. При цьому оцінці підлягають, зокрема, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, витрачений час, значення спору для сторони та ціна позову.

Також при визначенні суми, яка підлягає відшкодуванню, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, а також розумності їхнього розміру з урахуванням конкретних обставин справи. Такий підхід узгоджується і з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої компенсації підлягають лише витрати, щодо яких встановлено, що вони були фактичними та неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим та розумним.

Зокрема, у рішенні у справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення їх фактичності, неминучості та обґрунтованості їх розміру. У справі «Лавентс проти Латвії» Європейський суд з прав людини також виходив із того, що відшкодуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Водночас відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Розмір та порядок обчислення гонорару визначаються договором про надання правничої допомоги, однак при його встановленні враховуються, зокрема, складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини, а сам гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як встановлено судом першої інстанції, представником Позивача заявлено до відшкодування 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд перевірив обґрунтованість заявленої суми з урахуванням установлених статтею 126 Господарського процесуального кодексу України критеріїв співмірності та розумності. При цьому судом першої інстанції враховано характер та складність спору, обсяг виконаної адвокатом роботи, час, необхідний для надання правничої допомоги, обсяг наданих послуг, предмет спору та ціну позову, яка у цій справі становила 290 474,45 грн. Також враховано, що справа № 908/3506/25 розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, що об`єктивно характеризує її процесуальну складність та обсяг необхідних процесуальних дій.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає наведеним критеріям співмірності. Заявлена сума у розмірі 5 000,00 грн є співвідносною із ціною позову, характером спірних правовідносин, обсягом правничої допомоги та часом, необхідним для підготовки і ведення справи.

Суд першої інстанції також належним чином врахував заперечення Відповідача, викладені у заявах від 08.01.2026 та 05.02.2026, які надійшли до суду через підсистему «Електронний суд». Відповідач заперечував проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат та просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, а в разі задоволення заяви – зменшити їх розмір.

Однак сам факт заперечення Відповідача проти заявленої суми не є достатньою підставою для її зменшення. Зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу можливе за наявності встановленої судом неспівмірності таких витрат із критеріями, визначеними частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, причому обов`язок доведення такої неспівмірності покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Колегія суддів вважає, що Відповідачем не наведено переконливих обставин та не надано належних доказів, які б свідчили про неспівмірність заявлених Позивачем витрат у розмірі 5 000,00 грн зі складністю справи, обсягом фактично наданої правничої допомоги, витраченим адвокатом часом або ціною позову.

Водночас суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, не обмежився формальним встановленням документального підтвердження заявленої суми, а здійснив її оцінку з урахуванням принципів справедливості, добросовісності та розумності, а також критерію співмірності витрат.

За результатами такої оцінки місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлена сума витрат на професійну правничу допомогу не є надмірною та відповідає характеру спору, його складності, обсягу роботи адвоката, витраченому часу та ціні позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки сума 5000,00 грн не має ознак очевидної надмірності чи необґрунтованості, а Відповідачем не доведено її неспівмірності. Водночас заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є незначним у співвідношенні із ціною позову, яка становить 290 474,45 грн, що свідчить про відсутність очевидної невідповідності між понесеними витратами та предметом спору.

Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував положення статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу України та, здійснивши оцінку заявлених витрат за критеріями їх реальності, необхідності, розумності та співмірності, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Відповідача на користь Позивача 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Підстав для висновку про неспівмірність заявлених витрат, їх очевидну надмірність або необґрунтованість колегія суддів не встановила, у зв`язку з чим доводи Відповідача в цій частині відхиляються, а висновок суду першої інстанції щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу визнається законним та обґрунтованим.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну оцінку всім доказам у їх сукупності та ухвалив рішення та додаткове рішення з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому вимоги апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

8. Розподіл судових витрат

Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Апелянта.

Позивач подав заяву про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у якій заявив про стягнення з Відповідача 4000,00 грн витрат на правничу допомогу, понесених Позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частинами 1, 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому Верховний Суд дотримується позиції, відповідно до якої за статтею 124 Господарського процесуального кодексу України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були понесені (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2019 у справі №916/24/18).

05.08.2022 між АТ ХНДПКІ «Енергопроект» (Клієнт) та адвокатом Барчук Алєсею Вікторівною було укладено договір № 04-22 про надання правничої допомоги, відповідно до умов якого адвокат зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Протоколом від 11.11.2025 погодження розміру гонорару адвоката до договору № 04-22 від 05.08.2022 сторони погодили, що гонорар адвоката у даному спорі в суді апеляційної інстанції (у випадку оскарження, незалежно від суб`єкта та обсягу оскарження) складатиме 4000,00 грн (пункт 3 протоколу погодження).

У зв`язку з оскарженням Відповідачем рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3506/25, у відзиві на апеляційну скаргу на основне рішення, Позивачем було повідомлено про очікувані витрати позивача, пов`язані із переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 4000,00 грн витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Договір надання правничої допомоги № 04-22 від 05.08.2022 з усіма додатковими угодами та протокол погодження розміру гонорару адвоката від 11.11.2025 наявні у матеріалах справи.

Між позивачем та адвокатом 10.03.2026 підписано Акт про надання правничої допомоги № 46 до договору № 04-22 від 05.08.2022 на суму 4000,00 грн. Відповідно до вказаного акту адвокат надав Клієнту, а Клієнт прийняв надану допомогу, а саме: представництво інтересів клієнта у суді апеляційної інстанції з оскарження Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція» рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 та додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3506/25: підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026; підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026.

Доказів оплати правничої допомоги за перегляд справи в суді апеляційної інстанції разом із заявою не подано. Позивач у заяві зазначає, що на час подання відповідної заяви сума за актом № 46 від 10.03.2026 не сплачена клієнтом, але у цій частині звертає увагу суду, що відповідно до умов укладеного договору, оплата підлягає перерахуванню клієнтом у безготівковій формі протягом 20 календарних днів з моменту підписання акту про надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі №925/1137/19, від 03.11.2023 у справі № 914/2355/21, від 02.04.2024 у справі № 922/1163/23, від 09.04.2024 у справах № 910/8089/23 та №910/6316/23, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Відповідач подав заперечення на заяву Позивача про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у якій просить відмовити в задоволенні вказаної заяви, а у разі її задоволення - зменшити розмір витрат на оплату правничої допомоги.

Колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн є співмірними зі складністю справи, підтверджені належними доказами та підлягають стягненню з Відповідача. Відповідач не надав доказів неспівмірності заявлених витрат, а посилання на типовість справи не є достатньою підставою для зменшення витрат, оскільки надання правової допомоги підтверджено належними доказами.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що витрати Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» з оплати професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції під час розгляду справи № 908/3506/25 підлягають стягненню з Відповідача у заявленому розмірі 4000,00 грн.

На підставі наведеного, керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 у справі № 908/3506/25 - залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі №908/3506/25 - залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2026 у справі № 908/3506/25 - залишити без змін.

4. Додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 09.02.2026 у справі № 908/3506/25 - залишити без змін.

5. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника - Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

6. Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (код ЄДРПОУ: 24584661, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) на користь Акціонерного товариства «Харківський науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут «Енергопроект» (код ЄДРПОУ: 14078902, місцезнаходження: 61005, м. Харків, просп. Героїв Харкова, буд. 10/12) витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного провадження у розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн.

7. Видачу відповідного наказу доручити Господарському суду Запорізької області.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено - 31.08.2026.

Головуючий суддя О.Ю. Соп`яненко

Суддя Ю.А. Джепа

Суддя Ю.В. Фещенко