Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №922/1224/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Харків Справа №922/1224/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача – Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (вх.№1403Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26

за позовом Управління освіти Ізюмської міської ради (Харківська область, Ізюмський район вул. Васильківського 4 фактична вул. Степана Бандери,65; код 02146245),

до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код 07923280),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ),

про стягнення 323833,77 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Управління освіти Ізюмської міської ради звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків, в якій просило суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електричну енергію та розподіл електричної енергії в розмірі 317089,51 грн, які були спожиті у період з жовтня 2025 року по 31 грудня 2025 року ВЧ НОМЕР_1 , з посиланням на неналежне виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором №576 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 18.08.2025 року в межах якого між сторонами було укладено договір №114/25 про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії / перетікання реактивної енергії від 01.12.2025 року. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань та простроченням виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні витрати в сумі 4138,04 грн та 3% річних в сумі 2606,22 грн. Також позивач просив покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 3886,01 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26 (повне рішення складено 15.06.2026 року, суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; код 07923280) на користь Управління освіти Ізюмської міської ради (Харківська область, Ізюмський район вул. Васильківського 4 фактична вул. Степана Бандери,65; код 02146245) в рахунок компенсації витрат балансоутримувача на комунальну послугу з постачання електричної енергії та послуги з розподілу та перетину електричної енергії кошти в сумі 317089,51 грн основного боргу, інфляційні витрати в сумі 4138,04 грн, 3% річних в сумі 2606,22 грн та судові витрати у розмірі 3886,01 гривень.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 у справі №922/1224/26 в частині стягнення інфляційних витрат в сумі 4138,04 грн та 3% річних в сумі 2606,22 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що на виконання п. 3.2, 3.3 договору №576 від 18.09.2025 року був укладений договір №114/25 від 01.12.2025 року на відшкодування витрат за спожиту електричну енергію користувача та за послуги з розподілу електричної енергії але в порушення порядку укладення договорів саме відповідач, як сторона договору не скріпив даний правочин підписом та печаткою. Пунктом 3.3. договору про відшкодування витрат встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії укладені між стороною 2 та постачальною організацією, копію якого необхідно надати стороні 1. Відповідно до п.3.4. договору, щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, сторона 2 та сторона 3 повинні надати стороні 1 акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків. Пунктом 3.5. договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) сторона 2 повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів: копії рахунків та/або актів приймання-передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника стороною 2; копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від оператора розподілу стороною 2; акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний стороною 2 та стороною 3. Так позивачем тільки 17.02.2026 року був надісланий лист №260ВС, додатком якого був проєкт договору №114/25 від 01.12.2025 року про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію. На адресу відповідача вказаний лист надійшов тільки 03.03.2026 року.

Скаржник вказує, що згідно з п.3.6. договору оплата здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 БКУ, на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок сторони 1 за відповідним кодом видатків). У той час відповідні документи, зокрема акти виконаних робіт (наданих послуг), рахунки та інші підтверджуючі документи на відшкодування комунальних витрат, були направлені позивачем відповідачу листом №261ВС від 17.02.2026 року, який отримано відповідачем 03.03.2026 року, що підтверджується відповідною відміткою на вказаному листі. Інших доказів, які б підтверджували отримання відповідачем документів, визначених пунктами 3.4, 3.5 договору, матеріали справи не містять. Таким чином, у відповідності до умов п.3.6 договору з 04.03.2026 року у відповідача виник обов`язок з оплати наданих послуг, а строк виконання такого зобов`язання спливає після закінчення 30 календарних днів, тобто 02.04.2026 року. Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, нараховані за період з жовтня 2025 року по грудень 2025 року, тобто до моменту виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати (отримання підтверджуючих документів). Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено необґрунтованою у зв`язку з відсутністю прострочення грошового зобов`язання у відповідний період.

Апелянт наполягає на помилковості висновків суду, що заявлена до стягнення сума 3% річних та інфляційних втрат відповідає нормам чинного законодавства.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк протягом якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1224/26.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач – разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 01.07.2026 року.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

03.07.2026 року матеріали справи №922/1224/26 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Від позивача 07.07.2026 року надійшов відзив (вх.№7480), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Позивач стверджує що відповідач вводить суд в оману щодо ненадання своєчасно пакету документів необхідних для проведення оплати. Всі необхідні для оплати документи в тому числі акти виконаних робіт між балансоутримувачем та постачальником електричної енергії АТ «Харківобленерго», платіжні документи позивача на оплату, копія договору на постачання електричної енергії щомісячно до 15 числа передавались відповідачу через користувача який є стороною договору та третьою особою на стороні відповідача та його уповноваженою особою про що свідчать підписи та штампи на копії договору надіслані позивачем до суду першої інстанції.

Позивач вважає, що суд першої інстанції вірно визначився як щодо періоду прострочення платежу за використану користувачем електричну енергію так і стосовно правомірності нарахування інфляційних витрат і 3% річних які згідно чинного законодавства не є штрафними санкціями і застосовуються незалежно від вини відповідача. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних це право кредитора гарантоване йому Законом - ст. 625 ЦК України і є самостійним способом захисту майнового права та входять до складу грошового зобов`язання як компенсація за його порушення.

Позивач надав додаткові письмові пояснення (вх.№7653 від 13.07.2026 року), в яких вказує, що обов`язок оплати такого специфічного товару як електроенергія виникає з моменту оплати його балансоутримувачем, коли позивач фактично зазнав збитків. Навіть якщо відповідач заперечує отримання документів 15 числа через користувача він не може заперечувати отримання його у складі позовної заяви. Тому його твердження про безпідставність вимог нарахування інфляційних втрат та річних через відсутність документів спростовується матеріалами справи.

30.07.2026 року від позивача надійшли додаткові письмові пояснення (вх.№8423), в яких зазначає, що з огляду на принцип правової визначеності (res judicata), обставини щодо виконання/невиконання сторонами своїх зобов`язань, які вже встановлені рішеннями у справах №922/1226/26 та №922/1217/26 є преюдиційними для поточної справи №922/1224/26 та не підлягають повторному доказуванню чи переоцінці. Поведінка відповідача, який оскаржує рішення у цій справі за наявності двох аналогічних рішень, що набрали законної сили, суперечить доктрині заборони суперечливої поведінки.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву та письмових пояснень, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

18.08.2025 року було укладено тристоронній договір №576 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном між: Управлінням освіти Ізюмської міської ради (позивач), Військовою частиною НОМЕР_3 (користувач, третя особа) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Харків (платник, відповідач).

Договір сформований на підставі типового договору «Про спільне володіння та користування неподільним і загальним майном», затвердженим постановою КМУ від 08.04.2009 року №326.

Відповідно до пункту 1.1. договору позивач надає користувачу можливість на спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном позивача: нежитлове приміщення загальною площею 179,5 кв.м, розташовані на земельній ділянці площею 0,018 га за адресою: Харківська область, Ізюмський район, с. Кам`янка, вул. Шкільна, 12.

Згідно акту приймання-передачі нерухомого майна до договору №576 спільного тимчасового безоплатного користування нерухомим майном від 18.08.2025 року майно обумовлене у п. 1.1 договору передано у спільне тимчасове користування. Показники лічильника електроенергії: лічильник № 091923 з показанням 000003,97 на дату заїзду.

Відповідно до пункту 1.2 договору сторона 1 надає стороні 2 можливість скористатись своїм майном для власних потреб.

Згідно пункту 2.1. договору користувач вступає в спільне тимчасове використання майна у термін вказаний у цьому договорі та актах передачі майна.

Відповідно до пункту 3.2. договору відповідач зобов`язався відшкодувати позивачу всі витрати за комунальні послуги за договорами відшкодування комунальних послуг, які були отримані стороною 2 за час дії цього договору.

Згідно пункту 8.2. договору платник зобов`язаний відшкодовувати балансоутримувачу вартість комунальних послуг, що спожиті користувачем у процесі виконання цього договору.

Відповідно до пункту 10.1. договору дія цього договору відповідно до частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України з 15.05.2025 року до 31.12.2024 року включно, але не довше дії воєнного стану.

На виконання п. 3.2, 3.3 договору №576 від 18.09.2025 року був укладений договір №114/25 від 01.12.2025 року на відшкодування витрат за спожиту електричну енергію користувача та за послуги з розподілу електричної енергії але в порушення порядку укладення договорів саме відповідач, як сторона договору не скріпив даний правочин підписом та печаткою.

Пунктом 3.3. договору про відшкодування витрат встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії укладені між стороною 2 та постачальною організацією, копію якого необхідно надати стороні 1.

Відповідно до п.3.4. договору, щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, сторона 2 та сторона 3 повинні надати стороні 1 акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) сторона 2 повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів:

- копії рахунків та/або актів приймання - передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника стороною 2;

- копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від оператора розподілу стороною 2;

- акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний стороною 2 та стороною 3.

Згідно з п. 3.6. договору оплата за цими договорами здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 БКУ, на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок сторони 1 за відповідним кодом видатків).

Як вказує позивач, станом на 01.03.2026 року за використані у жовтні 2025 - 7894 кВт, листопаді 2025 - 8386 кВт та грудні 2025 - 8885 кВт, що разом дорівнює 25365 кВт. Загальна сума поставленої електроенергії за жовтень-грудень 2025 року становить 317089,51 грн.

Позивач наголошує, що відповідач в порушення умови п. 3.2, 3.3 та строки унормовані у п. 3.6 договору №114/25, обсяги використаної електроенергії та розподілу електричної енергії не оплатив, чим грубо порушив умови договору та права позивача.

Позивачем був направлений відповідачу претензійний лист №260 ВС від 17.02.2026 року з пропозицією погасити суму заборгованості за спожиті комунальні послуги, а саме за спожиту електричну енергію та послуги з розподілу відповідно до п. 3.3 договору від 18.08.2025 року №576 про спільне тимчасове безоплатне користування нерухомим майном та договору №114/25 від 01.12.2025 року у добровільному порядку.

Відповідач станом на 08.04.2026 року на претензію не відповів.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, з посиланням на приписи чинного законодавства, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 317089,51 грн основного боргу за спожиту електроенергію та послуги з розподілу електричної енергії підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, суд апеляційної інстанції здійснює перегляд рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26 виключно у межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача, які зводяться до незгоди апелянта із судовим рішенням в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Визначене ч. 2 ст. 625 ЦК України право стягнення 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які через інфляційні процеси матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг). Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.05.2025 року у справі №910/16423/23.

Відтак, з огляду на те, що відповідач у встановлений договором строк не виконав обов`язку з оплати наданих послуг, його дії є порушенням договірних зобов`язань, і він вважається таким, що прострочив. Отже, існують підстави для застосування відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України.

З урахування положень ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 4138,04 грн та 3% річних у розмірі 2606,22 грн, розраховані станом на 01.03.2026 року.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок позивача вказаних сум 3% річних та інфляційних витрат дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 2606,22 грн 3% річних та 4138,04 грн є такими, що підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, істотним є відповідь на питання визначення моменту прострочення оплати для цілей встановлення періоду нарахування заявлених компенсаційних складових.

У якості додатку до позовної заяви позивачем надано документ під назвою «детальний розрахунок інфляційних витрат за несвоєчасну сплату коштів по відшкодуванню витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії Управлінню освіти Ізюмської міської ради за договором про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію та за послуги з розподілу електричної енергії (перетікання реактивної енергії №114/25 від 01.12.2025 року станом на 01.03.2026 року)».

Разом з тим, з відповідного документа неможливо встановити, коли розпочато розрахунок, а саме момент прострочення оплати. Так з розрахунку 3% річних вбачається, що його зроблено за 100 днів прострочення, у той час не визначено, коли розпочато ці 100 днів для розрахунку. Враховуючи, що розрахунок заявлено станом на 01.03.2026 року, здійснивши розрахунок у зворотному напрямку, то періодом початку для розрахунку є 21.11.2025 року. Однак, така дата не може бути початком прострочення зобов`язання за сумою боргу як за листопад так і за грудень 2025 року.

Згідно п. 3.3. договору про відшкодування витрат встановлено, що підставою для розрахунку за цим договором є діючі договори на постачання, розподіл та перетікання реактивної електричної енергії укладені між стороною 2 (Управління освіти Ізюмської міської ради) та постачальною організацією, копію якого необхідно надати стороні 1 (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова).

Відповідно до п.3.4. договору, щомісячно, в термін до 15 числа місяця за розрахунковим, сторона 2 (Управління освіти Ізюмської міської ради) та сторона 3 (Військова частина НОМЕР_1 ) повинні надати стороні 1 (Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова) акт виконаних робіт (наданих послуг), до якого додаються відповідні документи: п.3.5. та акт звірки взаєморозрахунків.

Пунктом 3.5. договору встановлено, що до акту виконаних робіт (наданих послуг) сторона 2 (Управління освіти Ізюмської міської ради) повинна надати наступний пакет підтверджуючих документів: копії рахунків та/або актів приймання-передачі на постачання електричної енергії, отриманих від постачальника стороною 2; копії актів про обсяги розподіленої електричної енергії, отриманих від оператора розподілу стороною 2; акт фіксації показників лічильника електричної енергії, підписаний стороною 2 та стороною 3.

У пункті 3.6 договору визначено, що оплата за договором здійснюється згідно ст. 46, 48, 49 Бюджетного кодексу України на підставі належним чином оформленого акту виконаних робіт (наданих послуг) протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок сторони 1 за відповідним кодом видатків).

Разом з тим, за договором не визначено дату з якої починається відлік 30-денного строку, а отже відсутня можливість визначення дати, коли відбулось прострочення зобов`язання щодо оплати. Тобто здійснити розрахунок інфляційних втрат та 3% річних не вбачається за можливе. Необхідно врахувати, що відсутність дати прострочення зобов`язання по оплаті не спростовує обов`язку по проведенню оплати основного боргу.

Матеріали справи свідчать, що позивачем тільки 17.02.2026 року був надісланий лист №260ВС, додатком якого був проєкт договору №114/25 від 01.12.2025 року про відшкодування витрат за спожиту електричну енергію і до якого був доданий пакет документів, що передбачено пунктом 3.5 договору.

Протилежного матеріали справи не містять, належних і допустимих доказів у підтвердження позиції позивачем не надано. Посилання про направлення відповідних документів у письмових поясненнях по справі не призводить до висновку і його доведеності щодо конкретної дати прострочення зобов`язання з якого можливо здійснити розрахунок інфляційних втрат та 3% річних.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат задоволено необґрунтованою у зв`язку з недоведеністю обставини саме прострочення грошового зобов`язання та не визначення періоду прострочення. Зазначене свідчить про помилковість висновків суду, що заявлена до стягнення сума 3% річних та інфляційних втрат відповідає нормам чинного законодавства.

Щодо доводів позивача, викладених у письмових поясненнях про принцип правової визначеності (res judicata) і обставин щодо виконання/невиконання сторонами своїх зобов`язань, які вже встановлені рішеннями у справах №922/1226/26 та №922/1217/26 і їх преюдиційність для поточної справи №922/1224/26, то колегія суддів ставиться до них критично та відхиляє, адже такі доводи здійснені з довільним тлумаченням норм права і правової природи визначення преюдиційності.

Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наразі рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26 не в повній мірі відповідає вказаним приписам.

Згідно з п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зважаючи на викладене, апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити, рішення суду першої інстанції від 04.06.2026 року у даній справі частково скасувати як таке, що прийнято при не з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та прийняти в такій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, часткове скасування рішення суду першої інстанції та прийнятті нового, необхідно здійснити перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 77, 86, 129, 269, 270, ст. 275, ст. 277, ст.ст. 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26 скасувати в частині повного задоволення позовних вимог та стягнення інфляційних витрат в сумі 4138,04 грн та 3% річних в сумі 2606,22 грн.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.

Відмовити у задоволені позовних вимог про стягнення інфляційних витрат в сумі 4138,04 грн та 3% річних в сумі 2606,22 грн.

В решті рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26 залишити без змін.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 04.06.2026 року у справі №922/1224/26 викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; ідент. код 07923280) на користь Управління освіти Ізюмської міської ради (Харківська область, Ізюмський район вул. Васильківського 4 фактична вул. Степана Бандери,65; ідент. код 02146245) в рахунок компенсації витрат балансоутримувача на комунальну послугу з постачання електричної енергії та послуги з розподілу та перетину електричної енергії кошти в сумі 317089,51 грн основного боргу та судові витрати у розмірі 3805,17 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набранням рішення законної сили».

Стягнути з Управління освіти Ізюмської міської ради (Харківська область, Ізюмський район вул. Васильківського 4 фактична вул. Степана Бандери,65; ідент. код 02146245) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків (61024, м. Харків, вул. Григорія Сковороди, 61; ідент. код 07923280) 3993,60 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов