Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №917/895/24 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Харків Справа № 917/895/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В. , суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вх.№ 543 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Ківшик О.В., повне рішення підписано 27.02.2026) у справі №917/895/24

за позовною заявою Антимонопольного комітету України, м. Київ,

до відповідача Акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м.Полтава,

про стягнення 13 996 500, 00 грн та зобов`язання виконати рішення,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року Антимонопольний комітет України звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" про стягнення з відповідача 13 996 500,00 грн пені за прострочення сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що накладений на відповідача за рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018 та зобов`язання відповідача виконати пункт 4 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018, а саме: припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на несвоєчасну сплату відповідачем штрафу в розмірі 13 996 500, 00 грн, нарахованого відповідно до рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018 за порушення законодавства про захист економічної конкуренції та невиконання відповідачем п. 2 резолютивної частини вказаного рішення.

Правовими підставами позовних вимог є, зокрема, ст. 56, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції", ст. 17, 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України".

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/895/24 позов задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" 13 996 500,00 грн пені за прострочення сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції із зарахуванням зазначеної суми до Державного бюджету України на рахунок відповідного управління Державної казначейської служби України.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Антимонопольного комітету України 167 958,00 грн витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог провадження у справі закрито.

Повернуто Антимонопольному комітету України з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, сплачений згідно з платіжною інструкцією №697 від 27.05.2024.

Рішення суду обґрунтовано тим, що нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного означеним рішенням, проведено позивачем з 05.07.2019 (наступний день після прийняття судом першої інстанції рішення у справі №910/1212/19) по 04.08.2019 (день, який передував винесенню ухвали судом апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі №910/1212/19). Суд перевірив розрахунок заявленої до стягнення суми пені та встановив, що пеню в сумі 13 996 500,00 грн позивачем нараховано та заявлено правильно. Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем означеної вище суми пені. Заперечення відповідача проти позову суд оцінив критично. Зокрема, твердження про отримання ним копії, а не примірнику рішення АМКУ від 28.11.2018 №29-р/тк, а також ненадання позивачем відповідачу актуальних реквізитів для сплати штрафних санкцій не є відкладальною умовою в силу Закону України "Про захист економічної конкуренції" для сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Виходячи з принципу розумної обачності, відповідач мав можливість прогнозувати наслідки невчасної сплати ним штрафу, покладеного на нього рішенням АМК. Ці наслідки чітко визначені як положеннями Закону України "Про захист економічної конкуренції", так і судовою практикою щодо їх застосування. Крім того, факт сплати відповідачем нарахованої суми штрафу встановлено під час розгляду цього спору. Покликання відповідача на те, що нарахування пені проведено позивачем з порушенням положень ч. 6 ст. 231 ГК України також є неправомірним, оскільки спеціальною нормою у спірних правовідносинах є ч. 5 ст.56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", відповідно до якої нарахування пені за прострочення сплати штрафу зупиняється під час активного розгляду судових спорів та припиняється після ухвалення судового рішення про стягнення штрафу. Посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк позовної давності при зверненні з цим позовом, визнано судом неправомірними, оскільки у випадку притягнення особи до відповідальності за недотримання вимог економічної конкуренції застосовуються строки давності, визначені спеціальними нормами, що регулюють відповідні правовідносини, а саме, приписи Закону України "Про захист економічної конкуренції". Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи.

Стосовно клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми пені суд зазначив, що Закон України "Про захист економічної конкуренції" не містить норм, які надавали б господарському суду право зменшувати розмір (а відтак і суму) стягуваних штрафу та/або пені (у разі їх правомірного нарахування), в зв`язку з чим суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 13 996 500,00 грн пені.

Суд встановив, що після звернення позивача з позовом до суду відповідно до п. 14 протоколу засідання Антимонопольного комітету України від 28.11.2024 №46 комітет вирішив вважати виконаним АТ "Полтаваобленерго" п.4 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 21.11.2018 №29-р/тк. Тому в частині позовних вимог про зобов`язання Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" виконати пункт 4 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018, а саме: припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018, провадження у справі закрито у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Акціонерне товариство "Полтаваобленерго" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" та скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/895/24, яким відмовити Антимонопольному комітету України у задоволенні позовних вимог; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- суд першої інстанції не правильно прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності до спірних правовідносин при розгляді даної справи. Також, суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення ч.6 ст.232 ГК України. Рішення Антимонопольного комітету України від 21.11.2018 №29-р/тк АТ “Полтаваобленерго” отримало 11.12.2018. Таким, чином строк на оплату штрафу сплинув 11.02.2019. Враховуючи вказані обставини, строк для нарахування пені, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, сплинув 10.08.2019, пеня нарахована за період з 05.07.2019 по 04.08.2019, тобто строк нарахування пені закінчився, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог;

- позивачем пропущено позовну давність для звернення з даними позовними вимогами до суду, визначену п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Строк позовної давності звернення до суду для АМКУ сплинув 10.02.2020. По даній справі позов до суду подано лише 29.05.2024, тобто через чотири роки після спливу позовної давності, тому відповідно до положень ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України АТ “Полтаваобленерго” просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог;

- відповідно до змісту листа АМКУ від 06.12.2018 за № 128-29/02-16389 позивачем не було надано відповідачу актуальних реквізитів для сплати штрафних санкцій, а запропоновано звернутись до органів Державної казначейської служби та до органів Державної фіскальної служби. АТ “Полтаваобленерго”, як добросовісний боржник, вчинило всі необхідні дії для отримання актуальних розрахункових реквізитів для сплати штрафу у відповідності до листа АМКУ від 06.12.2018 за № 128-29/02-16389. А саме, товариством було направлено запити про надання інформації до органів Державної казначейської служби України (листи за № 03-27/475 від 14.01.19 за № 03-27/475, за № 01-1/8721 від 05.06.19), до органів податкової служби (листи за № 03-27/475 від 14.01.19 за № 03-27/475, за № 01-1/8025) та до органу антимонопольного комітету (лист за № 01 1/3866 від 12.03.19). В зв`язку з тим, що відповідачем не було отримано від органів державного казначейства та податкової запитуваної інформації на листи за № 03-27/475 від 14.01.19 та враховуючи те, що станом на березень 2019 року в провадженні господарського суду м. Києва вже розглядалась справа №910/1212/19 і в будь-який час судом могло бути прийнято рішення по ній, АТ “Полтаваобленерго” було направлено додатковий запит № 01-1/3866 від 12.03.19 до АМК України про відсутність у товариства актуальних розрахункових реквізитів для сплати штрафної санкції згідно рішення АМКУ № 29-р/тк від 21.11.18. Лише згодом, а саме, 06.11.23 позивачем листом №300-20.3/02-5727 були надані відповідачу відповідні реквізити для оплати штрафу, з огляду на які відповідний штраф і був згодом оплачений АТ “Полтаваобленерго” 15.01.24 платіжним дорученням №0001034192 на суму 30100000 грн, про що повідомлено АМКУ листом АТ “Полтаваобленерго” від 18.01.24 за №10.72/7655;

- 27.01.2026 суд першої інстанції при розгляді даної справи протокольною ухвалою безпідставно та в порушення ст. 227 ГПК України відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі № 917/895/24 до розгляду Конституційним Судом України справи №16/336 щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ в редакції Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" від 23 вересня 2021 року № 1780-ІХ.

04.05.2027 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5026), в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення суду – без змін, посилаючись на те, що нарахування пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням № 29-р/тк, зупинялось з 06.02.2019 до 04.07.2019 (розгляд справи № 910/1212/19 судом першої інстанції) та з 05.08.2019 до 15.01.2024 (розгляд справи № 910/1212/19 судом апеляційної інстанції). Позивачем правомірно, відповідно до норм чинного законодавства про захист економічної конкуренції та враховуючи правову позицію Верховного Суду, була нарахована пеня за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Комітету. Щодо твердження апелянта про те, що позивачем не було надано відповідачу реквізитів для сплати штрафу, зазначає, що рахунки для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) код класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», символ звітності 106 відкриваються в органах Державної казначейської служби України. З метою отримання реквізитів рахунків необхідно звертатися за місцем реєстрації суб`єктів господарювання як платників податків до органів Державної фіскальної служби України та Державної казначейської служби України. Комітет не є отримувачем коштів для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 «Адміністративні штрафи та інші санкції», оскільки такі рахунки відкриваються на балансі Головних управлінь Державної казначейської служби України. Зазначає, що чинним законодавством не передбачено, що Комітет зобов`язаний повідомляти суб`єктам господарювання реквізити рахунків державного бюджету для сплати штрафу. Таким чином, Комітет належним чином повідомив відповідача про обов`язковість сплати штрафу до Державного бюджету України та проінформував про те, ким відкриваються рахунки для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) і до кого необхідно звертатися для отримання зазначених реквізитів. Звертає увагу на те, що спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України «Про Антимонопольний комітет України» та Закон України «Про захист економічної конкуренції». Таким чином, у спірних правовідносинах закон загальний не має переваги над спеціальним. Закон України «Про Антимонопольний комітет України» та Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначають спеціальний статус діяльності Комітету, який обумовлюється спеціальними процесуальними засадами. Про перевагу законодавства про захист економічної конкуренції перед іншими законодавчими актами вказано також у п. 8.7 постанови Верховного Суду від 08.01.2021 у справі № 910/9166/19. Також зазначає, що нарахування та стягнення пені, передбаченої ч. 5 ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», має обов`язковий характер, не потребує прийняття будь-якого рішення органу державної влади про її застосування і в зв`язку з цим не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій. Накладений на відповідача штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а нарахована пеня способом забезпечення сплати цього штрафу. Виходячи з наведеного, зазначені нарахування, застосовані АМК на підставі Закону України «Про захист економічної конкуренції», не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів та не є заходами, спрямованими на забезпечення виконання цих зобов`язань. Посилання відповідача на пропущення строку позовної давності у даній справі є помилковими, оскільки відносини сторін у цій справі не є цивільно-правовими у розумінні ст. 1 Цивільного кодексу України, а тому й позовна давність як інститут саме цивільного права до цих відносин не застосовується.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 зупинено провадження у справі №917/895/24 до набрання законної сили рішенням у справі №16/336, яка розглядається Конституційним Судом України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ в редакції Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" від 23 вересня 2021 року № 1780-ІХ.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2026 касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задоволено, ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у справі №917/895/24 скасовано, справу передано для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2026 у зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О., яка входила до складу колегії суддів, для розгляду справи №917/895/24 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018:

1. Визнано ПАТ "Полтаваобленерго" таким, що в період з 01.01.2017 по 21.11.2018 займало монопольне (домінуюче) становище на ринку передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами в територіальних межах Полтавської області, Прилуцького районів Чернігівської області, Охтирського та Ромненського районів Сумської області, Зачепилівського, Валківського, Красноградського районів Харківської області, Магдалинівського району Дніпропетровської області, Світловодського району Кіровоградської області, де розташовані електричні мережі, які експлуатує товариство (у межах здійснення ліцензованої діяльності);

2. Визнано дії ПАТ "Полтаваобленерго", які полягали у створенні постачальникам електричної енергії за нерегульованим тарифом перешкод доступу на ринок постачання електричної енергії, порушенням, передбаченим п. 2 ст. 50 та п. 7 ч. 2 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

3. За порушення, зазначене у п.2 резолютивної частини рішення, на ПАТ "Полтаваобленерго" накладено штраф в розмірі 30 100 000,00 грн.

4. Зобов`язано ПАТ "Полтаваобленерго" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у п. 2 резолютивної частини цього рішення.

Рішення адміністративної колегії супровідним листом від 06.12.2018 № 128-29/02-16389 позивач надіслав відповідачу, яке отримано останнім 11.12.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Листами №03-27/475 від 14.01.2019, №01-1/3866 від 12.03.2019, №01-1/8721 від 05.06.2019 відповідач звертався до позивача та органів Державної податкової служби і Державної казначейської служби щодо повідомлення актуальних реквізитів для оплати штрафу в добровільному порядку.

Одночасно, не погодившись із вказаним рішенням адміністративної колегії, відповідач звернуся до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання його недійним.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 06.02.2019 відкрив провадження у справі №910/1212/19 за позовом ПАТ "Полтаваобленерго" до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення № 29-р/тк від 21.11.2018 в частині п.3 щодо накладення на ПАТ "Полтаваобленерго" штрафу у розмірі 30 100 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/1212/19 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2019 у справі №910/1212/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Полтаваобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі №910/1212/19 рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/1212/19 залишено без змін.

Платіжною інструкцією №0001034192 від 15.01.2024 АТ "Полтаваобленерго" сплатило 30 100 000,00 грн штрафу згідно рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 21.11.21 №29-р/тк, про що повідомило позивача листом №10.72/1650 від 18.01.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 08.04.2024 відкрито касаційне провадження у справі №910/1212/19 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі №910/1212/19.

Постановою Верховного Суду від 09.05.2024 касаційну скаргу акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у справі №910/1212/19 - без змін.

Позивач надіслав відповідачу претензію від 27.03.2024 за № 300-20.3/02-3020е про необхідність сплатити пеню у розмірі 13 996 500 грн відповідно до ч.5 ст.56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” та виконати зобов`язання, визначеного п.4 резолютивної частини рішення № 29-р/тк.

Як зазначає позивач, пеня в розмірі 13 996 500, 00 грн, нарахована за прострочення сплати відповідачем штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що накладений на відповідача за рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018, не сплачена.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Крім того Східне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до АТ "Полтаваобленерго" з вимогою №70-02/2462е від 05.08.2024 про надання інформації щодо дій, які спрямовувалися на виконання п. 4 резолютивної частини рішення адміністративної колегії.

Відповідно до п. 14 протоколу засідання Антимонопольного комітету України від 28.11.2024 №46 комітет вирішив вважати виконаним АТ “Полтаваобленерго” п. 4 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії АМКУ від 21.11.2018 №29-р/тк.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

До основних завдань АМК належить здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України "Про Антимонопольний комітет України").

В частині першій статті 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а щодо розгляду та вирішення справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання - також з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру".

За змістом статей 51, 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" притягнення до відповідальності суб`єктів господарювання за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, шляхом накладення штрафу, належить до виключної компетенції АМК.

Відповідно до частин третьої, п`ятої - сьомої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у двомісячний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України. Нарахування пені припиняється з дня прийняття господарським судом рішення про стягнення відповідного штрафу. Нарахування пені зупиняється на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду. Нарахування пені зупиняється на час розгляду органом Антимонопольного комітету України заяви особи, на яку накладено штраф, про перевірку чи перегляд рішення у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

За заявою особи, на яку накладено штраф, органи Антимонопольного комітету України своїм рішенням мають право відстрочити або розстрочити сплату накладеного ним штрафу.

У разі несплати штрафу у строки, передбачені рішенням, та пені органи Антимонопольного комітету України стягують штраф та пеню в судовому порядку.

Відповідно до частини восьмої статті 56 цього Закону протягом п`яти днів з дня сплати штрафу суб`єкт господарювання зобов`язаний надіслати відповідно до Антимонопольного комітету України або його територіального відділення документи, що підтверджують сплату штрафу.

У частині першій статті 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Застосовуючи приписи статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції", яка встановлює порядок виконання, зокрема, рішень АМКУ, судам необхідно враховувати, що абзацами 3-5 частини п`ятої зазначеної статті Закону передбачено зупинення нарахування пені на час розгляду чи перегляду господарським судом: справи про визнання недійсним рішення органу АМКУ про накладення штрафу; відповідного рішення (постанови) господарського суду.

Тривалість такого зупинення визначається виключно періодом, протягом якого судом фактично здійснювався розгляд чи перегляд справи.

Наприклад, у суді першої інстанції - з дня порушення провадження у справі до дня прийняття в ній рішення; у судах апеляційної та касаційної інстанцій - з дня прийняття апеляційної чи касаційної скарги до дня ухвалення відповідного судового рішення. В цей період не включається час знаходження матеріалів справи у суді, коли згадані розгляд чи перегляд не здійснювались.

Зазначеними вище положеннями статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" передбачено лише переривання строку для нарахування пені через оскарження рішення суду у справі про визнання недійсним рішення органу АМК про накладення штрафу.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.12.2025 у справі №906/605/25, від 05.12.2024 у справі №914/3789/23, від 23.05.2024 у справі №909/932/23, від 14.01.2025 у справі №922/1184/24.

Як свідчать матеріали справи, рішення адміністративної колегії отримано відповідачем 11.12.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та не спростовується останнім. Таким чином, останнім днем для добровільної сплати штрафу є 11.02.2019.

Разом з цим, відповідач скористався наданим йому правом та оскаржив рішення адміністративної колегії до суду, внаслідок чого оскаржуване рішення адміністративної колегії у господарській справі № 910/1212/19 залишено без змін.

Таким чином, з огляду на перебіг фактичного судового розгляду справи № 910/1212/19, нарахування пені зупинялося:

- з 06.02.2019 до 04.07.2019 (розгляд справи № 910/1212/19 судом першої інстанції);

- з 05.08.2019 до 15.01.2024 (розгляд справи № 910/1212/19 судом апеляційної інстанції);

- з 08.04.2024 до 09.05.2024 (розгляд справи № 910/1212/19 судом касаційної інстанції);

З матеріалів справи вбачається, що відповідач сплатив штраф 15.01.2024, що підтверджується платіжним дорученням №0001034192 від 15.01.2024, про що останній повідомив позивача листом №10.72/7650 від 18.01.2024.

Позивачем пеню за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням АМК, нараховано з 05.07.2019 (наступний день після прийняття судом першої інстанції рішення у справі №910/1212/19) по 04.08.2019 (день, який передував прийняттю ухвали судом апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі №910/1212/19).

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування строків позовної давності щодо нарахування пені.

Суд зазначає, що накладений рішенням Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018 відповідачу штраф є видом відповідальності за вчинення правопорушення, а нарахована пеня - способом забезпечення сплати цього штрафу.

Нарахування пені, у даному випадку, не є видом відповідальності за вчинене порушення антиконкурентного законодавства. Вказані нарахування застосовані АМК на підставі Закону України "Про захист економічної конкуренції" та не пов`язані з невиконанням чи неналежним виконанням грошового зобов`язання або зобов`язання щодо сплати податків і зборів, а тому не належать до цивільних правовідносин.

Нарахування та стягнення пені у спірних правовідносинах має обов`язковий характер та не підпадає під ознаки адміністративно-господарських санкцій, відтак позовна давність не може застосовуватись у цій справі (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04 грудня 2025 року у справі № 906/605/25).

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем пропущено позовну давність для звернення з даними позовними вимогами до суду, оскільки спеціальною нормою законодавства, яка регулює спірні відносини, а саме, ст. 42 Закону України “Про захист економічної конкуренції” визначено строки давності притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, з огляду на наступне.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин. Даний закон встановлює види, склад правопорушень законодавства про захист економічної конкуренції, заходи відповідальності, що застосовуються за їх вчинення, і процесуальні норми, що визначають порядок притягнення до відповідальності. Названий Закон не регулює цивільно-правові відносини.

Стаття 42 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює строки притягнення до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції органами Антимонопольного комітету України, а не судом у вирішенні спору про стягнення у судовому порядку накладеного за рішенням органу АМК штрафу та нарахованої за його несплату пені.

Крім того, зазначена стаття Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює строки притягнення саме до відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, тоді як Закон України "Про захист економічної конкуренції" відносить до заходів відповідальності штраф і не визначає пеню як міру (захід) відповідальності за порушення законодавства про захист економічної конкуренції, відносячи її сплату до порядку виконання рішень (розпоряджень) органів Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України (розділ ІХ Закону).

Чинне законодавство не містить такої підстави для відмови в позові органів АМК, як сплив строку давності на момент прийняття судом рішення зі справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №909/759/19, від 19.03.2019 у справі №923/175/18, від 11.07.2019 у справі № 911/9/19.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, відносини сторін у цій справі не є цивільно-правовими у розумінні статті 1 ЦК України, а тому й позовна давність як інститут цивільного права до цих відносин не застосовується.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими твердження апелянта про безпідставне незастосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положення ч. 6 ст. 232 ГК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України (тут і далі чинного станом на момент виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі ст.1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У частинах 1, 2 ст.3 ГК України передбачено, що під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема: адміністративні та інші відносини управління за участі суб`єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання (ч.1 ст.4 ГК України).

У ст.257 ГК України унормовано, що справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства розглядаються Антимонопольним комітетом України, його територіальними відділеннями у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

За змістом ст.3 Закону України “Про Антимонопольний комітет України” основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;

5) здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері публічних закупівель;

6) проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про державну допомогу суб`єктам господарювання", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів, а щодо розгляду та вирішення справ про надання дозволів та висновків на узгоджені дії, концентрацію суб`єктів господарювання - також з урахуванням вимог Закону України "Про адміністративну процедуру" (ст.5 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”).

У статті 19 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" передбачено, що посадові особи Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень керуються лише законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб`єктів господарювання, а також політичних партій та інших об`єднань громадян чи їх органів.

Таким чином, спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України “Про Антимонопольний комітет України” та Закон України “Про захист економічної конкуренції”. Закон загальний не має переваги над спеціальним. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” та Закон України “Про захист економічної конкуренції” визначають спеціальний статус діяльності Комітету, який обумовлюється спеціальними процесуальними засадами.

Антимонопольний комітет України захищає чесну конкуренцію у бізнесі, стежить за дотриманням законів проти монополій, і в даних правовідносинах не є суб`єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб`єкта господарювання, а відтак, ч. 6 ст. 232 ГК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.04.2026 у справі №911/899/25, з огляду на те, що судом касаційної інстанції в межах даної справи було надано оцінку з приводу наявності/відсутності права АМК нараховувати боржнику в порядку, визначеному Законом України "Про захист економічної конкуренції", пеню у процедурах банкрутства. Суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що на нараховану у порядку статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" пеню поширюється заборона щодо її нарахування, встановлена частиною третьою статті 41 КУзПБ.

Таким чином, справа №911/899/25 не є релевантною до справи №917/895/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини" про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмета позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати і правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Суд апеляційної інстанції вважає безпідставними твердження апелянта про те, що позивачем не було надано відповідачу актуальних реквізитів для сплати штрафних санкцій, а запропоновано звернутись до органів Державної казначейської служби та до органів Державної фіскальної служби, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України та ч. 14 ст. 56 Закону України “Про захист економічної конкуренції” суми стягнутих штрафів та пені зараховуються до Державного бюджету України.

Рахунки для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) відкриваються в органах Державної казначейської служби України.

Статтею 2 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна класифікація- єдине систематизоване згрупування доходів, видатків, кредитування, фінансування бюджету, боргу відповідно до законодавства України та міжнародних стандартів.

Відповідно до ст. 8 Бюджетного кодексу України бюджетна класифікація, зокрема, використовується для складання і виконання державного та місцевих бюджетів. Бюджетна класифікація є обов`язковою для застосування всіма учасниками бюджетного процесу в межах бюджетних повноважень.

Наказом Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 “Про бюджетну класифікацію” затверджено Класифікацію доходів бюджетну, в якому, зокрема, визначено, що для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) кодом класифікації доходів бюджету є 21081100 “Адміністративні штрафи та інші санкції”.

У листі Комітету від 06.12.2018 за №128-29/02-16389 (яким було надіслано відповідачу копію рішення № 29-р/тк) було зазначено, що відповідно до ст. 29 Бюджетного кодексу України, кошти від санкцій (штрафи, пеня, тощо) належать до доходів загального фонду Державного бюджету України. Рахунки для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) код класифікації доходів бюджету 21081100 “Адміністративні штрафи та інші санкції”, символ звітності 106 відкриваються в органах Державної казначейської служби України. З метою отримання реквізитів рахунків необхідно звертатися за місцем реєстрації суб`єктів господарювання як платників податків до органів Державної фіскальної служби України та Державної казначейської служби України.

З наведеного вбачається, що Комітет не є отримувачем коштів для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) за кодом класифікації доходів бюджету 21081100 “Адміністративні штрафи та інші санкції”, оскільки такі рахунки відкриваються на балансі Головних управлінь Державної казначейської служби України.

Таким чином, Комітет належним чином повідомив відповідача про обов`язковість сплати штрафу до Державного бюджету України та проінформував про те, ким відкриваються рахунки для зарахування коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо) і до кого необхідно звертатися для отримання зазначених реквізитів.

Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, ненадання позивачем відповідачу актуальних реквізитів для сплати штрафних санкцій не є відкладальною умовою в силу Закону України "Про захист економічної конкуренції" для сплати штрафу за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Суд першої інстанції закрив провадження у справі щодо позовних вимог про зобов`язання Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" виконати пункт 4 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018, а саме: припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене в пункті 2 резолютивної частини рішення Тимчасової адміністративної колегії Антимонопольного комітету України № 29-р/тк від 21.11.2018, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів щодо оскарження рішення суду в цій частині, тому, з урахуванням ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не переглядає рішення суду першої інстанції в цій частині.

Щодо доводів скаржника про те, що 27.01.2026 суд першої інстанції при розгляді даної справи протокольною ухвалою безпідставно та в порушення ст. 227 ГПК України відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі № 917/895/24 до розгляду Конституційним Судом України справи №16/336, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 було задоволено клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі та зупинено провадження у справі №917/895/24 до набрання законної сили рішенням у справі №16/336, яка розглядається Конституційним Судом України, щодо відповідності Конституції України (конституційності) першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11 січня 2001 року № 2210-ІІІ в редакції Закону України "Про запобігання загрозам національній безпеці, пов`язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну та політичну вагу в суспільному житті (олігархів)" від 23 вересня 2021 року № 1780-ІХ.

Однак, постановою Верховного Суду від 30.07.2026 ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 у справі №917/895/24 скасовано, справу передано для продовження розгляду до апеляційного господарського суду.

Постанова суду касаційної інстанції обґрунтована тим, що за приписами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Правова позиція Конституційного Суду України, в разі ухвалення такого рішення, щодо неконституційності приписів першого речення абзацу першого, абзаців третього - п`ятого частини п`ятої статті 56 Закону № 2210-ІІІ (конституційне провадження за конституційною скаргою ТОВ "Євро Смарт Пауер" від 02.09.2025 16/336) матиме пряму дію у часі і може бути застосована до правовідносин, що виникли або принаймні тривали після ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Полтавської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/895/24 без змін як такого, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 17.02.2026 у справі №917/895/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 31.08.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя І.В. Тарасова