Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №924/603/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року Справа №924/603/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Поліщук П.Я., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Ткачук О.В.,

представники учасників справи:

прокурор – не з`явився,

позивача – не з`явився,

відповідача - адвокат Годованець Л.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026 у справі №924/603/25 (суддя Заверуха С.В.)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції

у спірних правовідносинах Ямпільської селищної ради Шепетівського району

Хмельницької області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум»

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 174 851,02 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

13 червня 2025 року Виконувач обов`язків керівника Шепетівської окружної прокуратури (надалі в тексті – Прокурор) звернувся до Господарського суду Хмельницької області в інтересах держави в особі Ямпільської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області (надалі в тексті – Селищна рада) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» (надалі в тексті – Товариство), в якому просив суд:

- визнати недійсними додаткові угоди до договору про постачання електричної енергії споживачу від 24.12.2020 № 603, укладені між Ямпільською селищною радою та ТОВ «Енергум» від 22.01.2021 № 2, від 18.02.2021 № 3, від 04.06.2021 № 5, від 30.08.2021 № 6, від 21.10.2021 № 7, від 23.11.2021 № 8, від 29.11.2021 № 9;

- стягнути з ТОВ «Енергум» на користь Ямпільської селищної ради 174 851,02 грн, перера-ховані за товар, який не отримано відповідно до умов договору від 24.12.2020 №603 (т.1, а.с. 1-9).

В обґрунтування позовних вимог Прокурор зазначає, що оспорювані додаткові угоди до договору від 24.12.2020 № 603 укладені безпідставно в порушення вимог п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки сторонами збільшено ціну за одиницю товару без наявності та підтвердження факту коливання ціни на ринку за одиницю товару з моменту укладання договору. Крім того, як стверджує прокурор, підвищення ціни на електроенергію за додатковими угодами №№ 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9 також суперечать сталим позиціям Верховного Суду в частині обов`язковості документального підтвердження коливання ціни товару на ринку та неприпустимості підняття ціни більше, ніж на 10 % від першочергово визначеної у договорі. Так, з укладенням додаткової угоди № 2 перевищення первісної ціни становило 11,9 %, з укладенням додаткової угоди № 3 – 22,75 %, з укладенням додаткової угоди № 5 – 29,03 %, з укладенням додаткової угоди № 6 – 41,58 %, з укладенням додаткової угоди № 7 – 52,74 %, з укладенням додаткової угоди № 8 – 67,74 %, з укладенням додаткової угоди № 9 – 84,48 %. Висновок про неприпустимість підняття ціни за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, що була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, міститься у постанові Великої Палати Верховного суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, наголосив прокурор.

На переконання Прокурора, внесення змін до істотних умов договору шляхом укладання вказаних вище додаткових угод суперечить вимогам п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі», а тому вони підлягають визнанню недійсними як такі, що суперечать вимогам ч. 1, 5 ст.203 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України).

Крім того, посилаючись на ст. 526, 530, 629 ЦК України, прокурором вказано, що внаслідок недійсності оспорюваних додаткових угод до договору від 24.12.2020 № 603, якими внесено зміни до істотних умов договору, покупцем надміру сплачено, а ТОВ «Енергум» безпідставно збережено кошти на загальну суму 174 851,02 грн, які у разі визнання судом недійсними додаткових угод, відповідач зобов`язаний повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Хмельницької від 09.06.2026 (повний текст якого складено 09.06.2026) у справі №924/603/25 задоволено позов Прокурора. Визнано недійсними Додаткові угоди №2 від 22.01.2021, №3 від 18.02.2021, №5 від 04.06.2021, №6 від 30.08.2021, №7 від 21.10.2021, №8 від 23.11.2021, №9 від 29.11.2021 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №603 від 24.12.2020, укладеного між Ямпільською селищною радою та ТОВ «Енергум». Присуджено до стягнення з ТОВ «Енерогум:

- на користь Ямпільської селищної ради кошти за неотриманий товар у сумі 174 851,02 грн.

- на користь Хмельницької обласної прокуратури 24 224,00 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви (т.2, а.с. 102-113).

Постановляючи рішення господарський суд першої інстанції взяв до уваги, що відповідно до п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Крім того, враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази належного обґрунтування та документального підтвердження коливання ціни, суд дійшов висновку, що оспорювані додаткові угоди № 2, № 3, № 5, № 6, № 7, № 8, № 9 до договору від 24.12.2020 № 603 суперечать нормам ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», а тому підлягають визнанню недійсними відповідно до ст. 203, 215 ЦК України.

Місцевий господарський суд виснував, що зважаючи на недійсність оспорюваних правочинів та приписи ч.1 ст.216 ЦК України, зобов`язання сторін за період вчинення оспорюваних правочинів регулюються умовами договору від 24.12.2020 № 603 (без урахування при цьому змісту оспорюваних угод, що підлягають визнанню недійсними). Відтак, внаслідок визнання судом недійсними оспорюваних правочинів, грошові кошти в сумі 174 851,02 грн, одержані Товариством, є такими, підстава набуття яких відпала, а тому відповідач зобов`язаний їх повернути Селищній раді, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026 у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (т.2, а.с. 118-129).

Обґрунтовуючи скаргу, Апелянт зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції було порушено ч.1,2 ст.277 ГПК України.

На думку Скаржника, задовольняючи клопотання Прокурора про долучення доказів, суд першої інстанції порушив вимоги ч. 2 ст. 207 ГПК України. Апелянт звертає увагу суду, що у матеріалах справи міститься лист Ямпільської селищної ради №605/02-24 від 03.04.2025 з додатками (поданими до суду разом з позовною заявою), додатком 30 до якого зазначені платіжні інструкції на 101 арк. При цьому, Прокурор до Клопотання про долучення доказів долучив платіжні інструкції на 109 арк. без будь яких обґрунтувань та пояснень, щодо 8 додаткових платіжних доручень, які не були надані разом з листом Ямпільської селищної ради № 605/02-24 від 03.04.2025. Додатково Товариство зауважує, що згідно Протоколу судового засідання в режимі конференції № 6585311 від 09.06.2026 справи № 924/603/25 Прокурор не зміг пояснити ні Суду, ні представнику ТОВ «Енергум», чому платіжні доручення не могли бути подані разом з позовною заявою, а подалися пізніше.

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не було враховано, що у п. 7 ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» відсутні, будь які, обмеження щодо відсоткового відняття ціни, оскільки, таке підняття відбувається із врахуванням розміру регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю. Крім того, норми діючого законодавства не місять імперативних вимог здійснювати учасниками процедуру закупівлі із врахуванням майбутніх встановлених державно регульованих тарифів, а при визначені очікуваної вартості Замовники керуються лише діючими регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю.

На переконання Апелянта, визнаючи недійсною Додаткову угоду №3 від 18.02.2021, судом першої інстанції не враховано, що цією додатковою угодою збільшено ціну за одиницю товару лише на 9,69 %, що не порушує вимоги Договору та ЗУ «Про публічні закупівлі».

Крім того, судом першої інстанції не було встановлено скільки коштів за кожною оскаржуваної угодою було сплачено Скаржником та яка сума коштів за кожною оскаржуваною додатковою угодою підлягає поверненню до бюджету, що є підставою для скасування Оскаржуваного рішення згідно п. 1,2 ч. 1 ст. 277 ГПК України.

Товариство переконане, що коливання цін відбувалося на інший відсоток ніж зазначали сторони в оскаржуваних додаткових угодах, а тому суд першої інстанції був зобов`язаний здійснити перерахунок на відповідний відсоток збільшення, а не визнавати всі оскаржувані додаткові угоди недійними.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд мав врахувати нову редакцію Закону України «Про публічні закупівлі» та спеціальної перехідної норми застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 до правовідносин, що виникли з дня набрання чинності Законом №922-VIII, при винесенні рішення у даній справі.

Апелянт зауважує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався ст. 203, 215- 216 та 1212 ЦК України, таким чином, змінивши норми права обрані Позивачем для захисту порушеного права, чим порушив принцип змагальності судового процесу та позбавив Товариство можливості подати відповідні докази та аргументи, з огляду на зміну правової кваліфікації.

На думку Скаржника, звертаючись з позовом у даній справі, Прокурор неправильно визначив суб`єктний склад, адже належним позивачем у даній справі є Держаудитслужба.

Крім того, разом з апеляційною скаргою, Товариством було подано клопотання про зупинення провадження у справі, в якому апелянт просить зупинити апеляційне провадження у справі №924/603/25 до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026 (178/26) за конституційної скарги ТОВ «УКРГАЗ РЕСУРС» (вих. №16/178 від 06.04.2026) щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 2 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (т.2, а.с. 146-149).

На думку Скаржника, об`єктивна неможливість розгляду даної справи №924/603/25 до прийняття рішення КСУ пов`язана з тим, що предметом спору є легітимність зміни істотних умов договору про закупівлю, що регулюється саме пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», правова визначеність цієї норми є преюдиційною для даної справи. У разі визнання норми неконституційною, вона втрачає чинність з дня ухвалення рішення КСУ, що докорінно змінює правовий ландшафт спірних правовідносин.

Апелянт стверджує, що без оцінки конституційності/неконституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» суд не може визначити:

- чи існувала взагалі межа 10%;

- чи могла така межа бути застосована до електроенергії, як специфічного товару з високою волатильністю - статистичного показника, який відображає інтенсивність коливань ціни товару за певний проміжок часу;

- чи допускається ретроспективне застосування цієї норми;

- чи відповідає Конституції України саме модуль перекладення негативних економічних наслідків виключно на постачальника, адже додаткові угоди укладені та підписані уповноваженими представника як постачальника, так і споживача.

У свою чергу, у межах даної справи № 924/603/25 суд повинен встановити наявність або відсутність порушення постачальником (відповідачем) приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

4. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

09.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив, в якому Прокурор просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Енергум» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (т.2, а.с.174-181).

Прокурор вважає, що доводи Скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, при розгляді клопотання позивача про долучення доказів після стадії відкриття розгляду справи по суті є безпідставними, оскільки таке було розглянуто до початку розгляду справи по суті.

Щодо заперечень Скаржника про визнання недійсною додаткової угоди №2, то Прокурор стверджує, що ТОВ «Енергум» будучи обізнаним з положеннями постанов НКРЕКП від 09.12.2020 за № 2381, № 2353 щодо рівня тарифу на розподіл та передачу електричної енергії, часу початку дії цього тарифу, подав тендерну пропозицію, що враховувала нижчий тариф, який передбачувано діяв до кінця 2020 року. Вказуючи таку інформацію, відповідач досяг переваг перед іншим учасником аукціону щодо визначення найбільш економічно вигідної цінової пропозиції.

Щодо визнання недійсними додаткових угод № 3 від 18.02.2021, № 5 від 04.06.2021, № 6 від 30.08.2021, № 7 від 21.10.2021, № 8 від 23.11.2021, №9 від 29.11.2021, то Прокурор стверджує, що у наданих Товариством висновках Торгово-промислової палати та листах не міститься даних про коливання ціни на ринку в порівнянні з цінами на момент укладання основного договору та кожної послідуючої додаткової угоди, у тому числі на дату укладання кожної з додаткових угод та не обґрунтовано, яким чином змінилися ціна з дати укладання попередньої угоди.

Крім того, Прокурор зауважує, що у позовній заяві здійснено обґрунтований розрахунок надмірно сплачених позивачем ТОВ «Енергум» коштів на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу від 24.12.2020 № 603 та актів приймання-передачі до договору, які є додатками до позовної заяви.

Щодо набрання чинності нового Закону України «Про публічні закупівлі», то Прокурор зазначає, що даний закон в новій редакції набрав законної сили 27.05.2026, а тому суд першої інстанції об`єктивно не мав правових підстав для його застосування, оскільки на дату ухвалення рішення відповідні положення ще не набрали чинності та не входили до системи чинного законодавства України.

Крім того, в поданому відзиві, Прокурор заперечує проти задоволення клопотання Товариства про зупинення провадження у справі та вважає, що сам факт відкриття конституційного провадження не зупиняє дію закону і не свідчить про його неконституційність. Більше того, рішення КСУ за загальним правилом не має зворотної сили в часі.

05.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від Товариства надійшли заперечення на відзив Прокурора (т.2, а.с.187-192).

Відповідач стверджує, що посилання Відзиву на те, що станом на 09.06.2026 Закон № 4888-IX ще не набрав чинності, не спростовує апеляційну скаргу і суд апеляційної інстанції переглядаючи справу після 24.06.2026 зобов`язаний застосувати матеріальну норму, якій законодавець прямо надав зворотну дію.

На думку Відповідача, кожна зміна ціни за пунктом 2 має оцінюватися окремо, а не за сукупним відхиленням від первісної ціни, адже фактичні дані підтверджують, що окреме підвищення за додатковими угодами № 3, № 5-9 не перевищувало 10 відсотків від ціни, чинної безпосередньо перед відповідною зміною. Одночасно висновки, складені під час виконання договору, Черкаської торгово-промислової палати фіксували коливання ринку, яке перевищувало відсоток фактичного підвищення ціни за кожною з цих угод.

Скаржник також стверджує, що суд першої інстанції безпідставно визнав ретроспективну довідку Хмельницької ТПП безумовно більш достовірною за документи, складені під час виконання договору, адже Закон № 922-VIII не встановлював єдиної форми документа, єдиного органу, обов`язкового періоду усереднення або правила порівняння виключно цін на дві окремі календарні дати.

Крім того, Відповідач ще раз зауважує, що платіжні інструкції долучені прокурором були подані з пропуском строку та без доведення об`єктивної неможливості їх своєчасного подання.

5. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поліщук П.Я., судді Павлюк І.Ю., Розізнана І.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №924/603/25 та призначено до розгляду на 26.08.2026, матеріали справи №924/603/25 витребувано у Господарського суду Хмельницької області (т.2, арк. справи 155).

Ухвалою суду від 06.07.2026 задоволено заяву представника ТОВ «Енергум» - адвоката Годованець Л.Ю. про участь у судовому засіданні 26.08.2026 та у всіх наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції у справі №924/603/25 (т.2, а.с. 162-163, 171).

07.07.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №924/603/25.

09.07.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив, в якому Прокурор просить залишити апеляційну скаргу ТОВ «Енергум» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026 без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін (т.2, а.с.174-181).

05.08.2026 до суду через систему «Електронний суд» від Товариства надійшли заперечення на відзив Прокурора (т.2, а.с.187-192).

Присутній в судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі №924/603/25.

Розглянувши подане Товариством клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів, порадившись на місці, відмовила у його задоволенні, з огляду на наступне.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд, відповідно, зобов`язаний або ж має право зупинити провадження у справі.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини першої статті 227 цього Кодексу, - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зокрема відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Отже, застосовуючи наведену правову норму за вимогами статті 234 ГПК України у мотивувальній частині ухвали має бути зазначено обґрунтування висновків, яких дійшов суд при постановленні ухвали про зупинення провадження у справі, зокрема щодо об`єктивної неможливості розгляду справи.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі, йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта, шоста статті 75 ГПК України).

При цьому, як уже відзначалось, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справах №924/645/18 та № 910/23396/16, від 15.05.2019 у справі №904/3935/18, від 20.12.2019 у справах №910/13234/18 та №910/759/19, від 29.04.2020 у справі №903/611/19, від 18.05.2020 у справі №905/1728/14, від 04.12.2020 у справі №917/514/19 та від 25.03.2021 у справі №873/148/20, від 12.05.2021 у справі № 922/2838/20 тощо.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як пов`язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №922/1962/17, від 17.12.2019 у справі №917/131/19 тощо.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 зазначила, що провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; має бути обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Водночас, апеляційний суд бере до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Більш того, відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Враховуючи наведені вимоги законодавства та правові позиції Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, колегія суддів вважає, що відповідач у клопотанні про зупинення апеляційного провадження у даній справі не навів достатніх обґрунтувань, на підставі яких він дійшов висновку про об`єктивну неможливість розгляду судом цієї справи, неможливість встановити та оцінити певні конкретні обставини (факти), що мають суттєве значення для вирішення цього спору на підставі наявних в матеріалах справи доказів, неможливість апеляційними судом перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Доводи Відповідача вказують не на об`єктивну неможливість розгляду цієї справи до вирішення Конституційним Судом України конституційної скарги ТОВ «УКРГАЗ РЕСУРС» у розумні пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України, а на оціночне ставлення заявника та суду до сталих та послідовних висновків Верховного Суду щодо застосування приписів пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», сформованих при вирішенні спору у подібних правовідносинах, а тому наведені обґрунтування заявника не можуть бути підставою для зупинення провадження у цій справі за правилами пункту 5 частини 1 статті 227 ГПК України.

При цьому, колегією суддів під час розгляду даного клопотання також враховується постанова Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №924/560/24, де касаційним судом сформовано послідовний правовий підхід, щодо застосування пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України у подібних правовідносинах - відповідно до якого саме по собі відкриття Конституційним Судом України конституційного провадження щодо перевірки конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» не є підставою для зупинення провадження у господарській справі, що свідчить про усунення правової невизначеності, яка була покладена в основу ухвали про зупинення апеляційного провадження.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 27.04.2000 у справі Фрідлендер проти Франції, рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі Красношапка проти України).

Колегія суддів вважає, що посилання заявника на ухвали судів першої та апеляційної інстанції про зупинення проваджень в інших справах не свідчать про наявність підстав для зупинення провадження у даній справі, оскільки питання про зупинення провадження вирішується судом з урахуванням предмета спору, доводів апеляційної скарги та конкретних обставин кожної справи.

З огляду на вищезазначене, враховуючи предмет, підставу позову та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів виснує, що заявником не доведено, яким саме чином розгляд Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) унеможливлює апеляційний перегляд рішення Господарського суду Хмельницької області у цій справі, а тому відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 26.08.2026, представник Відповідача підтримала свою апеляційну скаргу, надала пояснення в її обгрунтування та просила скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026 у даній справі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор та Позивач не забезпечили явки своїх представників у призначене на 26.08.2026 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

6. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

17.11.2020 у електронній системі публічних закупівель «Прозорро» за ідентифікатором UА-2020-11-17-003501-b опубліковано оголошення про проведення Ямпільською селищною радою відкритих торгів на закупівлю електричної енергії в обсязі 230810 кВт*год із очікуваною вартістю 807 835,00 грн (код ДК 021:2015: 09310000-5: Електрична енергія) (т.1, а.с. 68-69).

У відкритих торгах взяли участь чотири постачальники, а саме: ТОВ «Енергум» з остаточною пропозицією 661 847,62 грн, ТОВ «Ернерінг» з остаточною пропозицією 665 885,54 грн, ТОВ «Хмельницькенергозбут» з остаточною пропозицією 665 886,80 грн, ТОВ «Євроенерготрейд» з остаточною пропозицією 669 924,00 грн.

Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету Ямпільської селищної ради від 08.12.2020 №37 переможцем торгів визначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергум», тендерна пропозиція якого була найбільш економічно вигідною та відповідає кваліфікаційним критеріям, визначеним ст. 16 Закону України «Про публічні закупівлі» (т.1, а.с. 72-74).

Матеріалами справи підтверджено, що 24.12.2020 ТОВ «Енергум» (Постачальник) та Ямпільська селищна рада (Споживач) уклали Договір про постачання електричної енергії споживачу № 603 (надалі в тексті – Договір), відповідно до п.2.1. якого за цим договором Постачальник продає електричну енергію згідно ДК 021:2015:09310000-5 – Електрична енергія Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору (т.1, а.с.17-25).

Відповідно до п. 2.3. договору обсяг постачання електричної енергії на період з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року викладено у додатку 1 до договору. Обсяги закупівлі електричної енергії можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків Споживача.

Згідно з п. 5.1. договору загальна сума цього договору без ПДВ становить 551539 грн 68 коп., крім того ПДВ 110307 грн 94 коп., всього з ПДВ 661847 грн 62 коп. (ціна договору визначається з урахуванням вимог Податкового кодексу України та згідно із тендерною пропозицією учасника).

За умовами п. 5.2. договору кількість товару та ціна за одиницю товару визначається у додатку 1 до договору.

Як передбачено п. 5.5. договору, ціна цього договору та ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Пунктом 13.1. договору передбачено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та діє до 31 грудня 2021 року включно, (якщо інше не встановлено комерційною пропозицією), але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань в частині розрахунків.

Пунктом 13.6. договору сторони погодили, що істотні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами у повному обсязі, крім випадків передбачених ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» :

1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії;

3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;

6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування;

7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

У разі внесення змін сторони в обов`язковому порядку укладають додаткову угоду до договору.

Сторонами також укладено Специфікацію ДК 021:2015:09310000-5 – Електрична енергія (електрична енергія) (додаток 1 до договору), відповідно до якої обсяг постачання електричної енергії становить 230 810 грн/кВт*год., а ціна договору – 661 847,62 грн (т.1, а.с.26-27).

З матеріалів справи вбачається, що у заяві-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу (додаток 2 до договору) сторонами погоджено: дату постачання – 01.01.2021; адресу об`єкта, ЕІС-код точки комерційного обліку – смт Ямпіль, вул. Чернавіна, 52 А; вид об`єкта – селищна рада. Також у додатку 1 до заяви-приєднання сторонами визначено точки приєднання (межі балансової належності) Замовника (т.1, а.с.28-29).

24.12.2020 сторонами підписано Комерційну пропозицію (додаток 3 до договору), у якій погоджено, зокрема ціну (тариф) електричної енергії – 2,8674997617 грн, об`єм – 230 810 кВт, термін дії договору – до 31.12.2021 (т.1, а.с.32).

Матеріалами справи підтверджено, що в подальшому між Селищною радою та Товариством було підписано ряд додаткових угод.

Так, 22.01.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 2, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 206249 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 2,8674997917 грн з ПДВ до 3,20897 грн з ПДВ (т.1, а.с. 33-34).

Відповідно до експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 03.02.2021 № О-106/02 коливання середньозваженої ціни електричної енергії за ІІІ декаду січня (21-31 січня) 2021 року відносно ІІІ декади грудня (21-31 грудня) 2020 року в торговій зоні – ОЕС України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку» становить 13,78 % (т.1, а.с.37).

18.02.2021 сторонами укладено додаткову угоду №3, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 189461,1 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 3,20897 грн. з ПДВ до 3,52 грн з ПДВ (т.1, а.с.35-36).

Сторони не заперечують, що 07.04.2021 укладено додаткову угоду за №4, якою у зв`язку з добавленням нової точки приєднання (межі балансової належності) Замовника внесено зміни до додатку 1 договору.

Відповідно до експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 13.05.2021 № О-859 коливання середньозваженої ціни електричної енергії за березень (в цілому) 2021 року відносно квітня (в цілому) 2021 року в торговій зоні – ОЕС України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку» становить 5,53 % (т.1, а.с.40).

04.06.2021 сторонами укладено додаткову угоду №5, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 183 728,49 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 3,52 грн з ПДВ до 3,70 грн з ПДВ (т.1, а.с.38-39).

Відповідно до експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 09.08.2021 № О-741/04 коливання середньозваженої ціни електричної енергії за І декаду серпня (01-10 серпня) 2021 року відносно липня (в цілому) 2021 року в торговій зоні – ОЕС України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку» становить 47,30 % (т.1, а.с.43).

30.08.2021 сторонами укладено додаткову угоду №6, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 177 106 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 3,70 грн з ПДВ до 4,06 грн з ПДВ (т.1, а.с.41-42).

Відповідно до експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 12.10.2021 № О-1016 коливання середньозваженої ціни електричної енергії за І декаду жовтня (01.10-10.10) 2021 року відносно І декади вересня (01.09.-10.09) 2021 року в торговій зоні – ОЕС України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку» становить 15,83 % (т.1, а.с.46).

21.10.2021 сторонами укладено додаткову угоду №7, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 172 908,67 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 4,06 грн з ПДВ до 4,38 грн з ПДВ (т.1, а.с.44-45).

Відповідно до експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 10.11.2021 № О-1137/01 коливання середньозваженої ціни електричної енергії за ІІІ декаду жовтня 2021 року відносно І декади жовтня 2021 року в торговій зоні – ОЕС України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку» становить 13,46 % (т.1, а.с.49).

23.11.2021 сторонами укладено додаткову угоду №8, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 169668,23 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 4,38 грн з ПДВ до 4,81 грн з ПДВ (т.1, а.с.47-48).

Відповідно до експертного висновку Черкаської торгово-промислової палати від 10.11.2021 № О-1137/02 коливання середньозваженої ціни електричної енергії за І декаду листопада 2021 року відносно ІІІ декади жовтня (21-31 жовтня) 2021 року в торговій зоні – ОЕС України згідно з інформацією ДП «Оператор ринку» становить 15,82 % (т.1, а.с.52).

29.11.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 9, відповідно до якої зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 166673,24 кВт/год та відповідно збільшено ціну за одиницю товару з 4,81 грн з ПДВ до 5,29 грн з ПДВ (т.1, а.с.50-51).

Матеріали справи містять звіт про виконання договору про закупівлю UА-2020-11-17-003501-b від 13.01.2022, відповідно до якого, ціна в договорі про закупівлю становить 661 847,62 грн, кількість товару – 230 810 кВт*год, строк поставки товарів – до 31.12.2021, сума оплати за договором – 661 847,62 грн.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство на підставі Договору від 24.12.2020 № 603 поставило Селищній раді електроенергію на загальну суму 661 347,62 грн , що підтверджується актами прийому-передачі електроенергії: від 26.01.2021 № 12 на суму 48 997,76 грн; від 23.02.2021 № 353 на суму 81 759,04 грн, від 26.03.2021 № 741 на суму 68 696,32 грн; від 29.04.2021 № 1099 на суму 53 729,28 грн; від 31.05.2021 № 1492 на суму 52 627,52 грн; від 30.06.2021 № 1902 на суму 37 588,30 грн; від 28.07.2021 № 2342 на суму 11 581,00 грн; від 01.09.2021 № 2816 на суму 17 123,22 грн; від 30.09.2021 № 3321 на суму 55 865,60 грн; від 31.10.2021 № 3811 на суму 72 555,40 грн; від 30.11.2021 № 4370 на суму 93 414,72 грн; від 23.12.2021 № 5014 на суму 67 409,46 грн (т.1, а.с. 53-64).

В матеріалах справи міститься інформаційно-цінова довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 22.04.2025 №22-05/385, яку було надано на запит Прокурора, де зазначено, що середньозважені ціни купівлі-продажу електричної енергії на ринку «на добу наперед» (РДН) та на «внутрішньодобовому ринку» (ВДР) для об`єднаної енергосистеми України (ОЕС) становили (грн.Мвт.год): 24.12.2020 – 1390,80 грн (ВДР), 1407,18 грн (РДН); 22.01.2021 – 1750,35 грн (ВДР), 1687,66 грн (РДН); 18.02.2021 – 1902,84 грн (ВДР), 1731,67 грн (РДН); 04.06.2021 – 1314,41 грн (ВДР), 1385,81 грн (РДН); 30.08.2021 – 2632,10 грн (ВДР), 2079,06 грн (РДН); 21.10.2021 – 3219,51 грн (ВДР), 2648,94 грн (РДН), 23.11.2021 – 3735,64 грн (ВДР), 3395,47 грн (РДН); 29.11.2021 – 2830,62 грн (ВДР), 3278,53 грн (РДН) (т.1, а.с. 85).

З огляду на викладене вище прокурор в інтересах Селищної ради звернувся з даним позовом до суду, зазначаючи, що укладені додаткові угоди від 22.01.2021 № 2, від 18.02.2021 № 3, від 04.06.2021 № 5, від 30.08.2021 № 6, від 21.10.2021 № 7, від 23.11.2021 № 8, від 29.11.2021 № 9 до Договору №603 від 24.12.2020 підлягають визнанню недійсними, оскільки сторони збільшили ціну за одиницю товару за відсутності належного документального підтвердження коливання ціни на ринку електричної енергії, а також зазначені додаткові угоди укладені з перевищенням 10% ліміту, встановленого на зміну ціни за одиницю товару Законом України «Про публічні закупівлі». Таким чином, споживачем безпідставно надміру сплачено, а постачальником отримано кошти на загальну суму 174 851,02 грн.

7. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови, оцінка аргументів учасників справи.

Переглядаючи оспорюване рішення, колегія суддів виснує, що дослідженню підлягає дотримання Прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», установлення наявності або відсутності бездіяльності цього органу після отримання відповідного звернення, що може слугувати достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Хмельницької міської ради.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини третьої та абзацу першого частини четвертої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Так, згідно частин 3 - 5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визна-чені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповно-важений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Аналіз положень частин третьої-п`ятої ст.53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом час-тини третьої ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самовряду-вання чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повно-важення; 2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Поняття «нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповно-важеного суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має від-повідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтере-сів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 №914/882/17, від 22.10.2019 № 926/979/19).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повно-важень. При цьому, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічна правова позиція викладена у низці постанов Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 05.12.2018 у справі №923/129/17 та від 20.03.2019 у справі №905/1135/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у п.5.6 постанови від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 зазначив, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Окремо необхідно зазначити, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурора інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Апеляційним судом враховано, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викла-деними в пункті 69 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, підпункті 8.19 постанови від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та пункті 40 постанови від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (стаття 7 Конституції України).

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» №280/97-ВР (надалі в тексті Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частинами 1, 4 ст. 61 вказаного Закону передбачено, що органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 5 Бюджетного кодексу України (надалі в тексті – БК України) передбачено, що бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.7 БК України бюджетна система України ґрунтується на таких принципах: ефективності та результативності - при складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання публічних послуг при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Згідно з ст.26 БК України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень та запобігання порушенням бюджетного законодавства та забезпечення інтересів держави і територіальних громад у процесі управління об`єктами державної та комунальної власності.

Відповідно до ч.3 ст.26 БК України розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Згідно з ч. 5 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету, відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, стороною договору від 24.12.2020 № 603 є Ямпільська селищна рада, яка є одержувачем бюджетних коштів, закупівля продукції здійснювалась за бюджетні кошти, тому саме Ямпільська селищна рада як розпорядник бюджетних коштів, є органом уповноваженим державою на захист інтересів у спірних правовідносинах.

Так, Шепетівська окружна прокуратура на виконання вимог, установлених абзацом 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» листом №54/1-2455 вих-25 вiд 19.03.2025 повідомила Ямпільську селищну раду про порушення вимог ЗУ «Про публічні закупівлі» під час укладення додаткових угод до договору №603 вiд 24.12.2020 т.1, а.с.76-77).

У відповідь 03.04.2025 Селищна рада листом №605/02-24 надала Прокурору копії документів, які він просив надати листом від 19.03.2025 (т.1, а.с. 78-81).

В подальшому, Шепетівська окружна прокуратура звернулась до Ямпільської селищної ради з листом за №54/1-3549 вих-25 вiд 28.04.2025 щодо надання інформації про те чи вживалися та чи будуть вживатися в майбутньому заходи, спрямовані на визнання недійсними додаткових угод до Договору, укладених між Сторонами, та стягнення надмірно сплачених коштів (т.1, а.с.92-94).

У відповідь листом №794/02-24 від 06.05.2024 Селищна рада повідомила, що заходи представницького характеру з метою захисту її інтересів стосовно визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу від 24.12.2020 №603 не вживатимуться (т.1, а.с.95).

Враховуючи, що порушено інтереси держави у бюджетній сфері та необхідністю їх комплексного захисту, а орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і будучи поінформованим про існування такого порушення, не здійснив захисту інтересів держави, у прокурора виникли підстави для представництва інтересів держави в особі Ямпільської селищної ради.

Щодо доводів Скаржника про неправильно визначений Прокурором суб`єктний склад учасників справи, відповідно до якого належним позивачем у даній справі є територіальний орган Держаудитслужби, а не Селищна рада, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.7 Закону «Про публічні закупівлі» регулювання та державний контроль у сфері закупівель здійснюють: Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері б закупівель (Міністерство економіки України); Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування (Державне казначейство); Банки (під час оплати за договорами про закупівлю); Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю (Державна аудиторська служба України); Антимонопольний комітет України; Рахункова палата.

Контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування. Порядок та підстави проведення органом державного фінансового контролю перевірок закупівель встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні»).

Моніторинг процедури закупівлі - аналіз дотримання замовником законодавства у сфері публічних закупівель під час проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та протягом його дії з метою запобігання порушенням законодавства у сфері публічних закупівель (п.14 ст.1 Закону «Про публічні закупівлі»).

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про публічні закупівлі» моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії. Моніторинг процедури закупівлі не проводиться на відповідність тендерної документації вимогам частини четвертої статті 22 цього Закону. Моніторинг процедур закупівель здійснюється також щодо процедур закупівель, особливості яких передбачені у законах, що визначені у частинах восьмій та дев`ятій статті 3 цього Закону.

Виходячи із зазначеного, моніторинг може розпочинатися на будь-якому з етапів закупівлі, до завершення строку дії укладеного договору, проте положення ч.1 ст.8 Закону «Про публічні закупівлі» не вказують на можливість Держаудитслужби провести моніторинг процедури закупівлі після закінчення строку дії договору.

Відповідно до п.8 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Підпунктом 9 пункту 4 положення «Про Державну аудиторську службу України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 передбачено, що Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

З системного аналізу вказаних норм вбачається, що Держаудитслужба набуває статусу позивача внаслідок звернення до суду з метою усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства, при цьому, моніторинг процедури закупівлі здійснюється протягом проведення процедури закупівлі, укладення договору про закупівлю та його дії, разом з тим матеріали справи не містять доказів в підтвердження здійснення вказаним органом моніторингу під час процедури закупівлі, під час укладення договору та протягом його дії, та відповідно не містять доказів виявлення порушення законодавства у спірних правовідносинах, у зв`язку з чим право на звернення до суду із даним позовом Держаудитслужби не виникло та відповідно у спірних правовідносинах Держаудитслужба не набула статусу позивача.

Вказана обставина свідчить про відсутність підстав для звернення прокуратури до суду в інтересах держави в особі Держаудитслужби та набуття нею статусу позивача у даній справі.

Колегія суддів зауважує, що перевірка прокурором інформації з системи «Prozorro» та звернення до суду в інтересах держави у разі виявлення порушень не є за своєю правовою природою офіційним моніторингом публічних закупівель, здійснення якого віднесено до повноважень Державної аудиторської служби України, оскільки не є спеціальною юридичною процедурою, не має чітких строків, не оформлюється офіційним висновком та не зобов`язує замовника виправити порушення у випадку, якщо вони виявлені. Вказане свідчить про помилковість доводів скаржника-2 про те, що прокурор у даній справі підмінив собою орган державного фінансового контролю.

Крім того, колегія суддів зауважує, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі №923/449/18, від 18.06.2021 у справі №924/491/19).

У постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах.

Апеляційним судом встановлено, що прокурор перед поданням позову звернувся 14.04.2025 листом до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Хмельницькій області (т.1, а.с.86-88), в якому повідомив про можливе порушення законодавства під час здійснення публічних закупівель за номером UA-2020-11-17-003501-b, на який Держаудитслужба надала відповідь (від 25.04.2025 №132217-17/957-2025 (т.1, а.с. 89-90) та повідомила про відсутність правових підстав для здійснення моніторингу зазначеної у листі процедури закупівлі, а також про відсутність наміру звертатися до суду з відповідним позовом.

З листа Держаудитслужби дійсно випливає, що цей орган навіть після отримання інформації від прокурора про можливі порушення законодавства про публічні закупівлі не планував проводити перевірку і не збирався звертатися до суду, що може бути кваліфіковано як бездіяльність органу.

Водночас, враховуючи, що позов містить вимогу про стягнення надмірно сплачених за Договором грошових сум на користь Селищної ради (і не містить вимоги про стягнення отриманого за договором в дохід держави), колегія суддів вважає, що зазначення саме Селищної ради, а не Держаудитслужби як органу, в особі якого подано позов в інтересах держави, є виправданим.

Таким чином, апеляційним судом перевірено додержання Прокурором ст.23 Закону України «Про прокуратуру» під час звернення до суду з позовом в інтересах Селищної ради та встановлено наявність законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави, оскільки Позивач належним чином не здійснив захист інтересів територіальної громади в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим Прокурор мав обґрунтовані підстави для пред`явлення даного позову.

Переглядаючи оскаржуване рішення по суті спору колегія суддів виходить з наступного.

Згідно зі ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

До способів захисту цивільних прав та інтересів належить визнання правочину недійсним (ст.16 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами процедури закупівлі UА-2020-11-17-003501-b Товариство-постачальник та Селищна рада-споживач 24.12.2025 уклали Договір про постачання електричної енергії споживачу № 603.

Апеляційний суд зауважує, що сторони уклали договір за результатами процедури закупівлі на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі» (надалі в тексті – Закон), який установлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 цього Закону договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього урегульовані статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі» частиною першою якої визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами частин 1-3 статті 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Частиною 1 статті 651 ЦК України врегульовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (частина 1 статті 652 ЦК України).

У силу вимог частин 3, 4 статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами 1, 2 статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до ч.4 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Як підтверджено матеріалами справи, за результатами проведення процедури відкритих торгів із закупівлі електричної енергії переможцем визнано ТОВ «Енергум» з остаточною ціновою пропозицією у розмірі 661 847,62 грн, з яким 24.12.2020 укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №603, умовами якого погоджено всі істотні умови договору щодо предмета, ціни та строку виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до умов договору, очікувані обсяги закупівлі електричної енергії становили 230810 кВт/год, а ціна за одиницю товару визначалася у додатку №1 «Комерційна пропозиція» - 2,8674997617 грн. У подальшому сторонами укладено низку додаткових угод, зокрема додаткові угоди №2,3,5-9, якими збільшувалась ціна електричної енергії за 1 кВт/год у порівнянні з ціною, встановленою в договорі, що призвело до зростання вартості фактично спожитої електричної енергії без відповідного зменшення фінансового навантаження на бюджет.

Відповідно до ч.5 ст.41 Закону (в редакцій чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: 1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника; 2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/ внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії; 3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; 5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку; 6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку зі зміною ставок податків і зборів та/ або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування; 7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни; 8) зміни умов у зв`язку із застосуванням положень частини шостої цієї статті.

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у ст. 652 ЦК України та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Отже, положення п.2 ч.5 ст.41 Закону застосовується як імперативна норма, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23).

Таким чином згідно з положеннями п.2 ч.5 ст.41 Закону зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

- збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

- збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

- така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

- така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

- обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.

Наведене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24.

Отже, норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону № 922-VIII.

Інший підхід до розуміння положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону № 922-VIII, який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст.5 Закону № 922-VIII.

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Як встановлено колегією суддів, зі змісту п.2 оспорюваних додаткових угод убачається, що коливання цін становило, зокрема, при укладенні додаткової угоди № 2 від 22.01.2021 - +11,9 %, додаткової угоди № 3 від 18.02.2021 - +9,69 %, додаткової угоди № 5 від 04.06.2021 - +5,11 %, додаткової угоди № 6 від 30.08.2021 - +9,72 %, додаткової угоди № 7 від 21.10.2021 - +11,5 %, додаткової угоди № 8 від 23.11.2021 - +9,81 %, додаткової угоди № 9 від 29.11.2021 - +9,97 %.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що в обґрунтування підстав підписання додаткової угоди №2 від 22.01.2021 року, якою збільшено ціну на одиницю товару і зменшено його кількість, сторони договору послалися на постанову НКРЕКП від 09.12.2020 року №2381 та пункт 7 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

За приписами п.7 ч.5 ст.41 Закону України « Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Водночас п.5.5 Договору сторони погодили, що ціна цього договору та ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

За положеннями п.п.1, 2 ч.1 ст.7, ч.5 ст. 3, ч.4 ст.46 Закону України «Про ринок електричної енергії» на ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема тарифи на послуги з передачі електричної енергії та тарифи на послуги з розподілу електричної енергії, які оприлюднюються відповідними операторами в порядку та строки, визначені нормативно-правовими актами, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.

Таким чином, з системного аналізу вищевказаних положень законодавства та умов договору слідує, що внесення змін до договору на підставі п.7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» є правомірним у разі зміни тарифів на передачу та/або розподіл електричної енергії, яка мала місце у період з моменту укладення основного договору до моменту укладення додаткової угоди.

Колегія суддів бере до уваги, що постановою НКРЕКП від 09.12.2020 року №2381 установлено тариф на послуги з розподілу електричної енергії та передбачено, що постанова набирає чинності з 01.01.2021 року, але не раніше дня, наступного за днем її оприлюднення на офіційному вебсайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Постанова оприлюднена на вебсайті Регулятора 09.12.2020 року.

В свою чергу, згідно оголошення про проведення відкритих торгів, строк подання тендерних пропозицій - до 03.12.2020 року, строк поставки товарів - до 31.12.2021 року.

Таким чином, постанова НКРЕКП від 09.12.2020 року №2381 була прийнята і оприлюднена до подання відповідачем своєї тендерної пропозиції та безпосередньо встановлювала тарифи на 2021 рік, для постачання електроенергії в якому і були проведені відкриті торги UА-2020-11-17-003501-b.

Водночас, сам договір із погодженою у ньому вартістю електроенергії було укладено 24.12.2020.

Однак ТОВ «Енергум», як учасник ринку електричної енергії (електропостачальник), будучи обізнаним із положеннями вищенаведеної постанови НКРЕКП щодо рівня тарифів на розподіл електричної енергії, часу початку дії цих тарифів, подав тендерну пропозицію, а саме продавати Споживачу електричну енергію - код ДК 021:2015:09310000-5 в кількості 230 810 кВт/год на загальну суму 661 847,62 грн по ціні 2,8674997917 грн за 1 кВт/год, що враховувала нижчі тарифи, які передбачувано діяли лише до кінця 2020 року.

Вказуючи таку інформацію, відповідач досяг переваг перед іншими учасниками аукціону щодо визначення найбільш економічно вигідної цінової пропозиції.

Апеляційний суд зауважує, що підписавши 24.12.2020 договір про постачання електричної енергії споживачу, ТОВ «Енергум» взяв на себе зобов`язання щодо його виконання на передбачених умовах цього договору, у тому числі, в частині здійснення поставки за цінами, визначеними у договорі.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що оскільки зміна тарифу на розподіл електричної енергії мала місце та була відома ще до подання тендерної пропозиції та підписання договору про постачання електричної енергії споживачу, набрання чинності постановою НКРЕКП від 09.12.2020 року №2381 не може вважатись обґрунтованою підставою для внесення змін до договору, відтак додаткова угода №2 від 22.01.2021 року укладена з порушенням ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Крім того, відповідно до ч.8 ст.26 Закону України «Про публічні закупівлі» учасник процедури закупівлі має право внести зміни до своєї тендерної пропозиції або відкликати її до закінчення кінцевого строку її подання без втрати свого забезпечення тендерної пропозиції. Такі зміни або заява про відкликання тендерної пропозиції враховуються, якщо вони отримані електронною системою закупівель до закінчення кінцевого строку подання тендерних пропозицій.

Водночас, апеляційний суд зауважує, що ТОВ «Енергум» не вчинив дії, передбачені ч.8 ст.26 Закону України «Про публічні закупівлі», всупереч визначених ст.5 зазначеного Закону принципів здійснення публічних закупівель.

Згідно з п.3 ч.1 ст.31 Закону України «Про публічні закупівлі» замовник відхиляє тендерну пропозицію із зазначенням аргументації в електронній системі закупівель у разі, якщо переможець процедури закупівлі відмовився від підписання договору про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації або укладення договору про закупівлю.

Натомість, ТОВ «Енергум» не скористався такою можливістю, погодився на укладення договору 29.12.2020 року на визначених ним умовах, будучи обізнаним про набрання чинності відповідною постановою НКРЕКП.

З огляду на вказане, наведена в оскарженій додатковій угоді №2 від 21.01.2021 з посиланням на п.7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» підстава для внесення змін до договору, а саме: зростання тарифів на розподіл електричної енергії, була відома відповідачу ще до подання тендерної пропозиції та укладення договору і могла бути врахована відповідачем, суд зазначає, що з моменту укладення договору про закупівлю та до моменту укладення оспореної додаткової угоди не відбулося непередбачуваної істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, як це визначено ст.652 ЦК України.

Відтак, колегія суддів вважає, що додаткова угода №2 від 21.01.2021 не відповідає вимогам п.п.1, 7 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» та відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсною.

Переглядаючи оскаржуване рішення в частині визнання недійсними додаткових угод №№3,5-9, колегія суддів бере до уваги наступне.

Колегія суддів зауважує, що із системного тлумачення наведених норм ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини 5 статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Такий правовий висновок неодноразово був викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.10.2024 року у справі №922/2321/22, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 року у справі №922/433/22, від 01.10.2024 року у справі №918/779/23, від 06.02.2025 року у справі №910/5182/24, від 18.02.2025 року у справі №925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі» як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Судом узагальнено правові висновки щодо застосування положень п. 2 ч. 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов:

-збільшення ціни за одиницю товару до 10 %;

-збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

-така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;

-така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

-обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Відповідно до правової позиції, що викладена Верховним Судом у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19, постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі. Постачальник повинен обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. Постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 Цивільного кодексу України.

Як встановлено апеляційним судом, Товариство та Селищна рада уклали ряд додаткових угод (№3 від 18.02.2021, №5 від 04.06.2021, №6 від 30.08.2021, №7 від 21.10.2021, №8 від 23.11.2021, №9 від 29.11.2021) якими змінили ціну за одиницю товару в сторону збільшення з 2,8674997617 грн/кВт*год в основному договорі до 5,29 грн/кВт*год в додатковій угоді №9, посилаючись на п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» та зменшили обсяг постачання електроенергії на цей період з 230 810 кВт/год до 169 658,809 кВт/год, що на 61 151,191 кВт*год, менше від запланованого.

Водночас, колегія суддів зауважує, що сторони збільшили загальний відсоток ціни за 1 кВт/год електроенергії, порівняно з первісними умовами Договору на 84,48 %, зокрема:

-додатковою угодою №3 від 18.02.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт*год до 3,52 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 189 461,1 кВт/год. Тобто збільшено ціну за електричну енергію на 22,759 % в порівнянні з ціною, яка встановлена в основному договорі.

- додатковою угодою №5 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт*год до 3,70 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 183 728,49 кВт/год. Тобто збільшено ціну за електричну енергію на 29,03 % в порівнянні з ціною, яка встановлена в основному договорі.

- додатковою угодою №6 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт*год до 4,06 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 177 106 кВт/год. Тобто збільшено ціну за електричну енергію на 41,58 % в порівнянні з ціною, яка встановлена в основному договорі.

- додатковою угодою №7 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт*год до 4,38 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 172 908,67 кВт/год. Тобто збільшено ціну за електричну енергію на 52,74 % в порівнянні з ціною, яка встановлена в основному договорі.

- додатковою угодою №8 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт*год до 4,81 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 169 668,23 кВт/год. Тобто збільшено ціну за електричну енергію на 67,74 % в порівнянні з ціною, яка встановлена в основному договорі.

- додатковою угодою №9 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт*год до 5,29 грн з ПДВ та зменшено обсяг поставленої електричної енергії до 166 673,24 кВт/год. Тобто збільшено ціну за електричну енергію на 84,48 % в порівнянні з ціною, яка встановлена в основному договорі.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, кожна окрема додаткова угода не перевищує 10 % обмеження.

Зі змісту п. 2 оспорюваних додаткових угод убачається, що коливання цін становило, зокрема, при укладенні додаткової угоди № 2 від 22.01.2021 - +11,9 %, додаткової угоди № 3 від 18.02.2021 - +9,69 %, додаткової угоди № 5 від 04.06.2021 - +5,11 %, додаткової угоди № 6 від 30.08.2021 - +9,72 %, додаткової угоди № 7 від 21.10.2021 - +11,5 %, додаткової угоди № 8 від 23.11.2021 - +9,81 %, додаткової угоди № 9 від 29.11.2021 - +9,97 %.

Разом з тим колегія суддів враховує, що вказані умови не є єдиною підставою в сукупності для збільшення ціни за одиницю товару, оскільки приписами п.2 ч.5 ст.41 Закону України «Про публічні закупівлі» чітко визначена ще одна умова, а саме коливання ціни такого товару на ринку, тобто постачальник має довести що збільшення ціни за одиницю товару зумовлене коливанням ціни такого товару на ринку.

В підтвердження коливання ціни в бік збільшення до матеріалів справи долучені копії наступних експертних висновків Черкаської торгово-промислової палати: від 03.02.2021 № О-106/02; від 13.05.2021 № О-859; від 09.08.2021 № О-741/04; від 12.10.2021 № О-1016; від 10.11.2021 № О-1137/01; від 10.11.2021 № О-1137/02.

Судова колегія враховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим, що узгоджується з постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі № 916/747/24.

Колегія суддів виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).

При цьому, колегія суддів враховує, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 18.03.2021 у справі №924/1240/18).

Судова колегія враховує динамічність ринку енергоносіїв, коливання ціни на яких відбувається протягом доби, місяця як в бік зменшення, так і в бік збільшення.

За змістом Правил ринку «на добу наперед» та внутрішньодобового ринку, затверджених постановою НКРЕКП № 308 від 14.03.2018 , розрахунковим періодом на ринку визначений мінімальний відрізок часу, щодо якого визначаються ціна та обсяги купівлі-продажу електричної енергії на РДН/ВДР (60 хвилин). Інформація, яка розміщена на сайті Оператора ринку свідчить про суттєві колування вартості електричної енергії як протягом доби, так і протягом місяця.

Поруч з тим, надаючи оцінку довідкам Черкаської торгово-промислової палати: від 03.02.2021 № О-106/02; від 13.05.2021 № О-859; від 09.08.2021 № О-741/04; від 12.10.2021 № О-1016; від 10.11.2021 № О-1137/01; від 10.11.2021 № О-1137/02, що додані Прокурором до позовної заяви, колегія суддів зазначає, що вони не можуть бути належним доказом коливання ціни при укладенні спірних додаткових угод №3,5-9, оскільки лише констатують рівень загальних ринкових цін у певний період та не доводять їх коливання з моменту укладення договору від 24.12.2020 до моменту укладення спірних додаткових угод від № 3 від 18.02.2021, № 5 від 04.06.2021, №6 від 30.08.2021, №7 від 21.10.2021, №8 від 23.11.2021, №9 від 29.11.2021.

Таким чином, Товариством не доведено факту коливання ціни на товар на ринку в бік збільшення, що виключає підстави для зміни істотних умов Договору та необхідність збільшення ціни товару додатковими угодами №3,5-9, а відтак зумовлює висновок про недотримання постачальником порядку, встановленого Законом України «Про публічні закупівлі».

Крім того, як визначено пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», загальне збільшення ціни не повинно перевищувати 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, одна, оскільки внаслідок укладення Додаткових угод №3,5-9 сторони в загальному збільшили ціну на 84,48 % у порівнянні з ціною згідно умов Договору від 24.12.2020 і це призвело до неефективного роз-порядження коштами, здійснено на шкоду інтересам громади, всупереч вимог Закону України «Про публічні закупівлі» та засад цивільного законодавства (добросовісного користування правами), на переконання колегії суддів позовні вимоги про визнання недійсними Додаткових угод № 3 від 18.02.2021, № 5 від 04.06.2021, №6 від 30.08.2021, №7 від 21.10.2021, №8 від 23.11.2021, №9 від 29.11.2021 до договору №603 від 24.12.2020 є обґрунтованими та підлягали задоволенню. Відтак, апеляційна скарга Товариства є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Переглядаючи позовну вимогу Прокурора про стягнення безпідставно перерахованих коштів за договором, апеляційний суд приймає до уваги наступне.

Велика Палата Верховного Суду в п.154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц з аналогічним предметом спору, уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі №908/976/19, зокрема зауважила, що у разі, коли на виконання оспорюваного правочину позивачем сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь позивача або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі ч.1 ст.216, ст.387, ч.1, 3 ст.1212 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що Прокурором заявлено вимогу про стягнення з Відповідача на користь Селищної ради 174 851,02 грн безпідставно перерахованих коштів і таке відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц. Самостійна вимога про повернення заявлених до стягнення з Відповідача коштів з підстав, зазначених у позові, є неможливою.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п.1 ч.3 ст.1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Договору №603 від 24.12.2020, в редакції спірних додаткових угод Товариство поставило Селищній раді 169 658,809 кВт/год електричної енергії, за яку було сплачено грошові кошти на загальну суму 661 347,62 грн з ПДВ.

Згідно з приписами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користу-ванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позаяк оспорювані додаткові угоди №3, 5-9 визнані судом недійсними та не можуть породжувати правових наслідків правовідносини між Селищною радою та Товариством в частині ціни на електричну енергію, яка поставлялася за Договором №603 від 24.12.2020 належало врегулю-вати згідно додатку 1 Договору, де постачання електричної енергії споживачу, і його оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору №603, згідно з яким ціна за 1 кВт/год. електричної енергії становить 2,8674997617 грн з ПДВ.

За таких обставин, загальна вартість отриманої Селищною радою електричної енергії в кількості 169 658,809 кВт/год повинна становити 486 496,59 грн з ПДВ. Відтак, решта коштів в сумі 174 851,02 грн (661 347,62 -486 496,59) є такими, що безпідставно одержані Товариством, а тому останнє зобов`язане повернути їх в місцевий бюджет згідно приписів статей 216, 1212 ЦК України.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що Скаржник в апеляційній скарзі не заперечує проти розміру безпідставно отриманих коштів, а лише зазначає, що вимога про стягнення 174 851,02 грн сплачених грошових коштів є похідною від вимоги про визнання недійсною додаткової угоди, а тому також підлягає скасуванню.

Доводи Скаржника про неврахування судом першої інстанції набрання чинності нового Закону України «Про публічні закупівлі» є необґрунтованими, з огляду на таке.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, 24.12.2020 між сторонами укладено договір № 603, до якого в подальшому сторонами внесено зміни шляхом укладення, зокрема, додаткових угод №2 від 21.01.2021, № 3 від 18.02.2021, № 5 від 04.06.2021, № 6 від 30.08.2021, № 7 від 21.10.2021, № 8 від 23.11.2021 та № 9 від 29.11.2021, які є предметом спору у цій справі.

Таким чином, юридично значимі дії, правомірність яких є предметом судової оцінки, були вчинені сторонами у період з 21.01.2021 по 29.11.2021, тобто задовго до набрання чинності Законом України від 27.05.2026 № 4888-IX.

Відповідно до частини третьої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Разом з тим наведене правило визначає закон, відповідно до якого здійснюється судочинство, але не встановлює зворотної дії норм матеріального права та не змінює законодавства, яке підлягає застосуванню до правовідносин, що виникли до набрання чинності новою редакцією відповідного нормативно-правового акта.

При визначенні норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, необхідно виходити з моменту виникнення таких правовідносин та чинної на той час редакції закону.

Оскільки у справі, що розглядається, основний договір № 603 укладено 24.12.2020, а спірні додаткові угоди № 3, № 5, № 6, № 7, № 8 та № 9 укладено відповідно 18.02.2021, 04.06.2021, 30.08.2021, 21.10.2021, 23.11.2021 та 29.11.2021, то правомірність внесення сторонами відповідних змін до договору має оцінюватися виходячи з норм матеріального права, чинних на момент укладення кожної з оспорюваних додаткових угод, а не з положень законодавства, які набрали чинності у 2026 році.

Такий підхід відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24, яка, вирішуючи спір щодо недійсності додаткових угод до договору про закупівлю електричної енергії, виходила з необхідності застосування законодавства, чинного на момент виникнення відповідних правовідносин. У зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду окремо врахувала, що договір та додаткові угоди укладалися в період дії різних редакцій пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Відтак набрання чинності 27.05.2026 Законом України № 4888-IX, а також ухвалення судом першої інстанції рішення 09.06.2026, не створюють правових підстав для застосування нової редакції пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» до правомірності додаткових угод, укладених у 2021 році.

Інше тлумачення фактично означало б застосування до правовідносин, що виникли та були реалізовані у 2020–2021 роках, нормативного регулювання, яке набрало чинності лише у 2026 році, що не відповідає загальним принципам дії законодавства в часі.

Отже, доводи Скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положень Закону України № 4888-IX, який набрав чинності 27.05.2026, не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та не спростовують законності й обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Щодо доводів Скаржника про порушення судом першої інстанції ч.2 ст.207 ГПК України при прийнятті доказів наданих прокурором без клопотання про поновлення строку на їх подання, то колегія відхиляє дані доводи, оскільки процесуальне порушення судом першої інстанції не призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а відтак підстави для його скасування відсутні.

Таким чином, доводи Відповідача не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та спростовуються викладеними вище висновками суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

8. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Керуючись ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до принципу належного здійснення правосуддя судові рішення повинні достатньою мірою містити мотиви, на яких вони ґрунтуються. Водночас пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає від судів детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Аналогічна правова позиція викладена Європейським судом з прав людини у справі «Проніна проти України», відповідно до якої обсяг обґрунтування судового рішення може різнитися залежно від характеру рішення, а питання достатності мотивування оцінюється у світлі конкретних обставин справи.

Також у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що усталений принцип належного здійснення правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

З урахуванням положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить із того, що скаржнику надано відповідь на всі істотні питання, які виникають при вирішенні даного спору як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

Дослідивши у межах доводів та вимог апеляційної скарги законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026 у справі №924/603/25 постановлене при повному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстави для його скасування відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Досліджені колегією суддів доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, додержання норм матеріального та процесуального права господарським судом першої інстанції.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу ТОВ «Енергум» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026, у справі №924/603/25 належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Розподіл судових витрат.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергум» на рішення Господарського суду Хмельницької області від 09.06.2026, у справі №924/603/25 – залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Справу №924/603/25 повернути до Господарського суду Хмельницької області.

Повний текст постанови складений "01" вересня 2026 р.

Головуючий суддя Поліщук П.Я.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Розізнана І.В.