Постанова від 13 липня 2026 р. у справі №925/740/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" липня 2026 р. Справа№ 925/740/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 14.07.2026,

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 (повний текст рішення складено 14.05.2026)

у справі №925/740/25 (суддя А.В. Васянович)

за позовом Уманської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1) Жашківської міської ради;

2) Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс»

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди землі та додаткової угоди до договору, зобов`язання повернути водний об`єкт та земельну ділянку, скасування державної реєстрації, скасування рішення та припинення права оренди, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст та підстави позовних вимог

У червні 2025 року Уманська окружна прокуратура (далі, прокуратура) звернулася до Господарського суду Черкаської області з позовом в інтересах держави до Жашківської міської ради (далі, відповідач-1 або Рада) та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» (далі, відповідач-2 або СТОВ «Рибсервіс») про:

1. усунення перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Жашківської районної державної адміністрації від 16 липня 2004 року №153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині вилучення та надання на умовах оренди землі водного фонду площею 191,9 (191,9 га ставків) в межах Соколівської сільської ради для ведення рибного господарства сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», встановлення терміну оренди до 1 січня 2029 року, визначення орендної плати 85 гривень за один гектар.

2. усунення перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Жашківської районної державної адміністрації від 05 жовтня 2004 року № 250 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині пункту другого, а саме: в п. 6 розпорядження від 16.07.2004 № 153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» слова та цифри» 191,9 га (191,9 га ставків)» замінити відповідно словами та цифрами « 201,4567 га (201,4567 га ставків)».

3. усунення перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 20 липня 2004 року, укладеного між Жашківською районною державною адміністрацією та СТОВ «Рибсервіс», за яким в оренду передана земельна ділянка під водою загальною площею 191,9 га, у тому числі ставки - 191,9 га.

4. усунення перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання недійсною додаткової угоди від 06 жовтня 2004 року до договору оренди землі від 20 липня 2004 року, укладеного між Жашківською районною державною адміністрацією та СТОВ «Рибсервіс», якою площу об`єкта оренди збільшено до 201,4567 га.

5. зобов`язання сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» повернути Жашківській територіальній громаді Уманського району Черкаської області в особі Жашківської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку водного фонду за кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади, яка відноситься до земель природнозаповідного фонду - гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро».

6. усунення перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га, скасувавши державну реєстрацію земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області (с. Соколівка), шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки інших речових прав та їх обтяжень та закриттям Поземельної книги відносно цієї ділянки.

7. усунення перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (рішення державного реєстратора Макарницького Олександра Анатолійовича, індексний номер 59375022 від 21 липня 2021 року, номер запису про інше речове право 43069509) та припинити право оренди Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на земельну ділянку з кадастровим номером 7120987400020010899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 29.07.2025 залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2004 році спірну земельну ділянку, яка з 1983 року відноситься до земель природно-заповідного фонду та є державним гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро», було незаконно передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс».

Формування та реєстрацію спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, було здійснено незаконно, за рахунок земель природоохоронного призначення, та в подальшому передано в оренду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, яке не відповідає меті створення заповідного об`єкту.

При цьому прокурор зазначав, що спірні розпорядження та договір оренди землі суперечать Земельному кодексу України, Водному кодексу України, законам України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про охорону навколишнього природного середовища», оскільки договір оренди землі було укладено щодо об`єкта природно-заповідного фонду всупереч цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, без проекту відведення земельної ділянки, погодженого в установленому законом порядку, з вилученням особливо цінних земель без погоджень Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України, а також без погодження права водокористування з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у справі №925/740/25 позов задоволено повністю.

Вирішено усунути перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Жашківської районної державної адміністрації від 16 липня 2004 року № 153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині вилучення та надання на умовах оренди землі водного фонду площею 191,9 (191,9 га ставків) в межах Соколівської сільської ради для ведення рибного господарства сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» (вул. Гончарука, 81, с. Соколівка, Уманський район, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 32954577) встановлення терміну оренди до 1 січня 2029 року, визначення орендної плати 85 гривень за один гектар.

Вирішено усунути перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Жашківської районної державної адміністрації від 05 жовтня 2004 року № 250 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині пункту другого, а саме: в п. 6 розпорядження від 16.07.2004 № 153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» слова та цифри» 191,9 га (191,9 га ставків)» замінити відповідно словами та цифрами « 201,4567 га (201,4567 га ставків)».

Вирішено усунути перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання недійсним договору оренди землі від 20 липня 2004 року, укладеного між Жашківською районною державною адміністрацією та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», за яким в оренду передана земельна ділянка під водою загальною площею 191,9 га, у тому числі ставки - 191,9 га.

Вирішено усунути перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом визнання недійсною додаткової угоди від 06 жовтня 2004 року до договору оренди землі від 20 липня 2004 року, укладеного між Жашківською районною державною адміністрацією та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», якою площу об`єкта оренди збільшено до 201,4567 га.

Зобов`язано Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» (вул. Гончарука, 81, с. Соколівка, Уманський район, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 32954577) повернути Жашківській територіальній громаді Уманського району Черкаської області в особі Жашківської міської ради (вул. Захисників України, 17, м. Жашків, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 36000377) водний об`єкт та земельну ділянку водного фонду за кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади, яка відноситься до земель природнозаповідного фонду - гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро».

Вирішено усунути перешкоди Жашківській територіальній громаді (вул. Захисників України, 17, м. Жашків, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 36000377) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га, скасувавши державну реєстрацію земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області (с. Соколівка), шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки інших речових прав та їх обтяжень та закриттям Поземельної книги відносно цієї ділянки.

Вирішено усунути перешкоди Жашківській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою під гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га шляхом скасування рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (рішення державного реєстратора Макарницького Олександра Анатолійовича, індексний номер 59375022 від 21 липня 2021 року, номер запису про інше речове право 43069509) та припинити право оренди сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» (вул. Гончарука, 81, с. Соколівка, Уманський район, Уманський район, Черкаська область, ідентифікаційний код 32954577) на земельну ділянку з кадастровим номером 7120987400020010899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області.

Присуджено до стягнення з Жашківської міської ради на користь Черкаської обласної прокуратури 8 478 грн. 40 коп. судового збору.

Присуджено до стягнення з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на користь Черкаської обласної прокуратури 8 478 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро», що був створений у 1983 році на підставі рішення Черкаської обласної ради від 14 квітня 1983 року №205, фактично знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 7120987400:02:001:0899, яка перебуває в оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» для ведення рибного господарства на підставі договору оренди від 20 липня 2004 року.

Суд погодився з доводами прокурора, що в порушення вимог Земельного та Водного кодексів України, законів України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про охорону навколишнього природного середовища» договір оренди землі було укладено щодо об`єкта природно-заповідного фонду всупереч цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, без проекту відведення земельної ділянки, погодженого у встановленому законом порядку, з вилученням особливо цінних земель без погоджень Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України, а також без погодження права водокористування з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Із наведених підстав суд визнав позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 20 липня 2004 року, укладеного між Жашківською районною державною адміністрацією та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», та додаткової угоди від 06 жовтня 2004 року до договору оренди землі від 20 липня 2004 року обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Вимога про зобов`язання відповідача-2 повернути Жашківській територіальній громаді Уманського району Черкаської області в особі Жашківської міської ради спірну земельну ділянку по своїй суті є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому також була задоволена судом.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження Жашківської районної державної адміністрації від 16 липня 2004 року №153 в частині вилучення та надання на умовах оренди землі водного фонду площею 191,9 (191,9 га ставків) в межах Соколівської сільської ради для ведення рибного господарства сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», судом враховано, що спірним розпорядженням фактично було змінено цільове призначення землі та надано в оренду спірну землю ПЗФ як землю водного фонду. Таке рішення не вичерпало своєї дії виконанням (укладенням відповідного договору тощо), є чинним та породжує відповідні правові наслідки, є триваючим у часі, оскільки встановлює постійний правовий режим використання землі. Водночас із наведених вище підстав спірне рішення є незаконним та порушує інтереси держави, його скасування усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення спірної земельної ділянки.

Розпорядження від 05 жовтня 2004 року №250 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині пункту другого по своїй суті є невід`ємною частиною первісного розпорядження №153, а тому теж підлягає скасуванню.

Суд установив, що спірна земельна ділянка незаконно вибула із земель природно- заповідного фонду та, як наслідок, незаконно була зареєстрована в Державному земельному кадастрі з таким цільовим призначенням та категорією землі, які не відповідає її фактичному статусу. Державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 загальною площею 201,4567 га із зазначенням категорії земель «Землі водного фонду» та цільового призначення «Для рибогосподарських потреб» перешкоджає дійсному її власнику Жашківській територіальній громаді забезпечувати режим охорони, передбачений охоронним зобов`язанням та Положенням від 20 серпня 2008 року. Враховуючи викладене, для забезпечення реальної та безперешкодної можливості реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899, як заповідної території, необхідно усунути перешкоди в користуванні нею, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), припинивши право оренди сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на цю ділянку, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області (с. Соколівка), шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки інших речових прав та їх обтяжень та закриттям Поземельної книги відносно цієї ділянки.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 26.05.2026 через підсистему «Електронний суд» Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у справі №925/740/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Суд не надав належної правової оцінки поданим доказам, не встановив ключових фактів, необхідних для правильного вирішення спору, дав неправильне тлумачення законодавчим нормам права, що суперечить її дійсному змісту, а тому рішення суду підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та доведеними.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача-2 зводяться до такого:

- відповідачем-2 надано належні письмові докази про формування об`єкту оренди на законних підставах, зокрема судом не взято до уваги, що предметом договору оренди є об`єкт, сформований як земельна ділянка водного фонду, визначена на підставі проекту роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» с. Соколівка Жашківського району Черкаської області, яка є правонаступником колгоспу «Радянська Україна», у віданні якого залишався об`єкт з подальшою видачею державних актів на землю та право постійного користування землею, розробленого Черкаським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук в 1993 році та затверджений сесією Жашківської районної ради 17.04.1996. При складанні (розробленні) проекту роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» були використані матеріали, які б у разі існування на даних землях земель, що відносяться до природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, були б зазначені у проекті із нанесенням їх у експлікації по розмежуванню земель;

- при ухваленні рішення судом не взято до уваги той факт, що у проекті роздержавлення не відображені відомості про землі ПЗФ по причині невиконання певними органами рішення Черкаської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1984 року №354, не взято до уваги судом відомості, що пунктом 1 рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1984 року №354 «Про мережу територій і об`єктів природно заповідного фонду області» прийнято пропозицію про затвердження мережі територій і об`єктів природно - заповідного фонду місцевого значення згідно діючої класифікації, куди входив і спірний об`єкт - гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро», і надалі пунктами 3-5 цього ж рішення визначено порядок дій відповідних органів щодо створення заново цих же об`єктів ПЗФ у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, які (дії) так і не були проведені;

- судом не взято до уваги ряд доказів, які прямо вказували на відсутність будь-яких земель ПЗФ на території Соколівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, зокрема звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності за формою 6-зем;

- судом не надано належної оцінки тому факту, що СТОВ «Рибсервіс» отримав у орендне користування об`єкт, який не відповідає заявленій площі, зокрема у рішенні Черкаської обласної ради від 14.04.1983 №205 «Про затвердження заповідних об`єктів», яке втратило чинність на підставі рішення від 21.11.1984 №354 «Про мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду області» зазначено, що гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200 га являє собою водоймище на околиці села Соколівки з двома островами площею 1 га. Згідно умов договору, що оскаржується, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під водою загальною площею 191,9 га, у тому числі ставки - 191,9 га, яка знаходиться в адмінмежах Соколівської сільської ради Жашківського району Черкаської області, між сторонами 06.10.2004 укладено додаткову угоду до договору оренди землі, якою збільшено площу орендованої земельної ділянки до 201,4567 (до договору включені 9,5576 га заболочених земель) га та змінено розмір орендної плати. Отже, при дослідженні поданих відповідачами документів чітко прослідковується невідповідність площ об`єкта, на який вказує позивач, та того, що передано в користування на підставі договору оренди;

- у матеріалах господарської справи відсутній будь-який документ, який підтверджував би зміну цільового призначення земельної ділянки, за час перебування земельної ділянки в оренді з 2004 року по даний час цільове призначення, правовий статус земельної ділянки не змінювалися, тому посилання суду у рішенні на те, що цільове призначення земельної ділянки було змінено без правових підстав, не відповідає дійсності;

- СТОВ «Рибсервіс» із моменту укладення договору оренди земельної ділянки використовував дану земельну ділянку виключно відповідно до умов договору оренди та згідно з цільовим призначенням, не порушуючи умови договору, та є добросовісним користувачем об`єкту оренди, тому посилання суду на те, що формування та реєстрацію спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, було здійснено незаконно, за рахунок земель природоохоронного призначення, та в подальшому передано в оренду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб не відповідає дійсності;

- суд використовує у своєму рішенні посилання на кримінальне провадження №42025252100000011 від 18 лютого 2025 року за фактами підроблення офіційних документів при передачі в оренду земельної ділянки, розташованої в межах гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро», та повністю ігнорує наявність іншого кримінального провадження за №12025250330000431 від 03.11.2025 (правова кваліфікація кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 366 КК України) про підробку положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро»);

- скасування державної реєстрації земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області (с. Соколівка), шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки інших речових прав та їх обмежень (обтяжень) та закриттям Поземельної книги призведе про зникнення даного об`єкту взагалі, що є недопустимим. Вимога прокуратури знищити ділянку водного фонду є незаконною, оскільки це озеро не може перестати бути водним фондом.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

22.06.2026 через підсистему «Електронний суд» прокуратура подала до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд у задоволенні апеляційної скарги відповідача-2 відмовити, а рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у даній справі залишити без змін.

У відзиві прокуратура зазначила таке:

- статус державного гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро», який був первинно наданий у 1983 році рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 14.04.1983 № 205 «Про затвердження заповідних об`єктів», ніколи не переривався. Він був безперервно пролонгований, остаточно підтверджений та консолідований рішенням Черкаського облвиконкому від 21.11.1984 № 354;

- апелянт помилково вважає, що статус заказника було втрачено через нібито незавершеність процедур встановлення меж у натурі та відсутність паспортів у 1980- х роках. Проте вказані доводи повністю нівелюються імперативними нормами чинного законодавства, які були правомірно застосовані судом першої інстанції. Так, місцевий господарський суд обґрунтовано послався на пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про природно-заповідний фонд України»» від 21.01.2010 № 1826-VI. Згідно з цією імперативною нормою, рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідають класифікації територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також їх охоронних зон, прийняті до набрання чинності цим Законом, є чинними і не підлягають перегляду, крім випадків, передбачених законом. Логіка законодавця у даному випадку полягає у забезпеченні абсолютної правової охорони (своєрідної «законодавчої гарантії») для об`єктів природно-заповідного фонду, які були створені ще за часів дії законодавства УРСР;

- ключова правова помилка апелянта полягає у підміні понять: він безпідставно ототожнює юридичний факт надання території природоохоронного статусу із похідним технічним землевпорядним процесом встановлення меж цієї території на місцевості. У силу прямих вказівок законодавства, чинного станом на 1983 рік, правовий статус об`єкта ПЗФ виникав безпосередньо з моменту прийняття уповноваженим органом відповідного рішення про його створення або оголошення (у нашому випадку - рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 14.04.1983 №205), а не з моменту розроблення проєкту землеустрою, фактичного встановлення межових знаків чи внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру. Відсутність в архівних установах інформації про своєчасне виконання місцевими органами влади у 1985 році організаційних заходів щодо паспортизації заказника чи виділення його меж у натурі, на що посилається апелянт, свідчить виключно про неналежне виконання відповідними посадовими особами своїх адміністративних повноважень на той час;

- суд першої інстанції надав вичерпну та правильну правову оцінку Проєкту роздержавлення 1993 року, зазначивши, що неврахування розробником (Черкаським філіалом Інституту землеустрою УААН) наявності на відповідній території земель природно-заповідного фонду жодним чином не змінює об`єктивного правового статусу заказника. Проєкт внутрішньогосподарського землеустрою чи роздержавлення земель є технічною документацією, яка фіксує просторовий розподіл угідь, однак не є нормативно-правовим актом, здатним скасувати або змінити рішення органу місцевого самоврядування (облради) про створення об`єкта ПЗФ. Те ж саме стосується статистичної звітності форми 6-зем, на яку посилається апелянт;

- зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Тобто, екологічним законодавством передбачено чітку, вичерпну та безальтернативну процедуру зміни або скасування природоохоронного статусу території, яка потребує прийняття спеціального рішення уповноваженим органом. Віднесення Жашківською районною радою у 1996 році (рішення від 17.04.1996 № 8-7) заповідних земель до загального масиву земель водного фонду, що підлягав роздержавленню на підставі Проєкту роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» 1993 року, відбулося з прямим порушенням вказаної імперативної процедури та за відсутності рішення про скасування статусу заказника;

- аргументи СТОВ «Рибсервіс» про те, що воно набуло право на звичайні землі водного фонду на підставі «правильних» актів 1996 року та форм 6-зем, є спробою легалізувати незаконне використання заповідної території через формальні помилки діловодства минулих років. Суд першої інстанції обґрунтовано надав пріоритет нормам екологічного законодавства, які захищають об`єкти ПЗФ як національне надбання, над похідними обліково-статистичними документами;

- твердження апелянта про те, що цільове призначення земельної ділянки не змінювалося, оскільки Жашківська районна державна адміністрація від самого початку передала землю як «водний фонд», є юридичною маніпуляцією та прямо суперечить матеріалам справи. Оскільки спірна територія з 1983 року мала імперативний статус державного гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро», вона в силу закону належала до земель природно-заповідного фонду. Жашківська РДА своїм розпорядженням від 16.07.2004 № 153 здійснила приховану та незаконну зміну цільового призначення земель природно-заповідного фонду з грубим перевищенням своїх повноважень та порушенням імперативних вимог Земельного кодексу України щодо порядку розпорядження особливо цінними землями;

- згідно з частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження у 2004 році), передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення здійснювалася виключно за проектами відведення. Однак, передача земельної ділянки в оренду здійснено без розроблення проекту її відведення, про що зазначено в самому оспорюваному договорі оренди;

- суд оцінював не факт наявності кримінального провадження, а конкретні документи: інформацію Держводагентства від 18.06.2025 № 3401/5/4/11-25, дозвіл на спеціальне водокористування № 104/ЧР/49д-24, звіти СТОВ «Рибсервіс» за формою № 2ТП-водгосп за 2019-2024 роки;

- навіть якщо припустити наявність певних недоліків під час розробки проєкту землеустрою у 2014 році (щодо чого апелянт посилається на кримінальне провадження №12025250330000431), це жодним чином не нівелює позовних вимог прокурора. Проєкт землеустрою з організації та встановлення меж територій ПЗФ 2014 року лише закріпив ці межі на місцевості. Гіпотетичне скасування чи визнання недійсним проєкту землеустрою призвело б виключно до необхідності повторного розроблення землевпорядної документації для закріплення меж заказника, але жодним чином не означало б «зникнення» самого об`єкта ПЗФ як правової категорії, як це помилково трактує СТОВ «Рибсервіс». Таким чином, доводи апелянта у цій частині зводяться до маніпулювання фактами реєстрації кримінальних проваджень, спроб підмінити поняття належних письмових доказів у господарському процесі та є абсолютно неспроможними;

- слід чітко розмежовувати фізичне (природне) існування об`єкта та його юридичну оболонку у вигляді кадастрової одиниці. Скасування реєстраційного запису в Державному земельному кадастрі та закриття Поземельної книги відносно спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 жодним чином не означає фізичного знищення самої водойми, зникнення островів, зміни географічних координат території чи скасування приналежності цієї води та землі до власності Українського народу;

- виключення з Державного земельного кадастру незаконних відомостей про ділянку «для рибогосподарських потреб» усуне перешкоди для власника і дозволить у подальшому належним чином інвентаризувати та зареєструвати дану територію в ДЗК саме як землі природно-заповідного фонду;

- різниця у числових показниках (200 га, визначених у 1983 році, та 201,4567 га, встановлених у 2004 році) пояснюється виключно об`єктивними факторами: відсутністю точних геодезичних зйомок у вісімдесятих роках минулого століття (коли площі зазначалися орієнтовно) та подальшим уточненням меж під час розробки сучасної землевпорядної документації із застосуванням точних координат. Ця технічна похибка в розрахунках площі жодним чином не свідчить про фізичне існування двох різних великих водних об`єктів в одних і тих самих координатах за межами с. Соколівка.

- 11.01.2005 охоронне зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження вказаного заказника було видано безпосередньо самому товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс». Тобто апелянт ще у 2005 році (через півроку після укладення оспорюваного договору оренди від 20.07.2004) достеменно знав про природоохоронний статус переданого йому водного об`єкта та офіційно брав на себе відповідні зобов`язання з його охорони;

- зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що суд детально дослідив та надав правову оцінку і Проєкту роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» 1993 року, і рішенню Жашківської районної ради від 17.04.1996 №8-7, і статистичній звітності за формою 6-зем станом на 2004 та 2012 роки. Більш того, суд прямо відобразив у своєму рішенні мотивацію відхилення цих доказів як таких, що спростовують позицію прокурора. Суд обґрунтовано дійшов висновку, що неврахування інститутом землеустрою під час розроблення проєкту роздержавлення у 1993 році факту наявності земель ПЗФ не змінює об`єктивного статусу гідрологічного заказника «Лебедине озеро», створеного ще у 1983 році. Тобто суд здійснив оцінку доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, як того і вимагає стаття 86 Господарського процесуального кодексу України. Незгода СТОВ «Рибсервіс» із висновками суду першої інстанції щодо оцінки тих чи інших доказів не свідчить про порушення судом вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач-1 та третя особа письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у справі №925/740/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Судом установлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 витребувано у Господарського суду Черкаської області матеріали справи №925/740/25; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Черкаської області.

08.06.2026 матеріали справи №925/740/25 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у справі №925/740/25, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 14.07.2026.

За результатами проведеного 14.07.2026 судового засідання суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 14.07.2026 з`явилися представники прокуратури та СТОВ «Рибсервіс».

Представники відповідача-1 та третьої особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду від 10.06.2026 до електронних кабінетів учасників справи.

Третя особа про причини неявки його представника суд не повідомила.

Від відповідача-1 13.07.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що його представник не зможе взяти участь у судовому засіданні 14.07.2026 о 12 год. 40 хв. у зв`язку з неможливістю прибути на вказані час та дату до суду.

Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання представника відповідача-1 про відкладення розгляду справи, заслухавши думку прокуратури та відповідача-2, зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відповідно до частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв`язку з відсутністю його представника (з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.

Колегія суддів зазначає, що до клопотання про відкладення розгляду справи відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

Також відповідачем-1 у клопотанні не доведено як неможливості залучення для представництва його інтересів у суді іншого представника згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України, так і неможливості розгляду даної справи за відсутності представника відповідача-1, враховуючи її доказове наповнення.

При цьому, явка представника відповідача-1 у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 14.07.2026, обов`язковою не визнавалась, а в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 судом було доведено до відома учасників судового процесу, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи.

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників відповідача-1 та третьої особи.

Представник СТОВ «Рибсервіс» у судовому засіданні просив задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник прокуратури у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від 16 липня 2004 року №153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» було вилучено та надано в оренду землю водного фонду площею 191,9 га (191,9 га ставків) в межах Соколівської сільської ради для ведення рибного господарства сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», встановлено термін оренди до 01 січня 2029 року, визначено орендну плату 85 гривень за один гектар.

20 липня 2004 року між Жашківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та сільськогосподарським підприємством «Рибсервіс» (орендар) було укладено договір оренди землі, який 05 жовтня 2004 року зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №1-24 26/43 (далі - Договір, оспорюваний договір).

Умовами Договору сторони передбачили таке:

пункт 1 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під водою, яка знаходиться в адмінмежах Соколівської сільської ради, Жашківського району, Черкаської області;

пункт 2 в оренду передається земельна ділянка під водою загальною площею 191,9 га, у тому числі ставки - 191,9 га;

пункт 3 на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна немає. Інші об`єкти інфраструктури - гідротехнічні споруди, в кількості - 2 шт., які знаходяться в задовільному стані. На земельній ділянці знаходиться водойма площею 191,9 га;

пункт 4 земельна ділянка передається в оренду разом з гідротехнічними спорудами та водоймами;

пункт 5 нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлена. Грошова одиниця одного гектара ріллі становить 11 432 (одинадцять тисяч чотириста тридцять дві) грн;

пункт 7 інших особливостей об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини, немає;

пункт 8 договір укладено терміном до 01 січня 2029 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк;

пункт 9 річна орендна плата за земельну ділянку 191,9 га встановлюється в розмірі 16 311 грн 50 коп., що становить 85 гривень за один гектар і вноситься орендарем щомісячно до 15 числа місяця за звітним;

пункт 15 земельна ділянка передається в оренду для ведення рибного господарства;

пункт 16 цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду;

пункт 18 передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення;

пункт 19 інших умов передачі земельної ділянки в оренду немає;

пункт 26 на орендовану земельну ділянку не встановлено обмеження (обтяження) та інші права третіх осіб.

На підставі акта приймання-передачі від 20 липня 2004 року земельну ділянку було передано сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс».

05 жовтня 2004 року розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від № 250 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в пункті 6 розпорядження від 16 липня 2004 року №153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» слова та цифри « 191,9 га (191,9 га ставків)» замінено відповідно словами та цифрами « 201,4567 га (201,4567 га ставків)».

06 жовтня 2004 року між Жашківською районною державною адміністрацією та сільськогосподарським підприємством «Рибсервіс» укладено додаткову угоду (оспорювана додаткова угода) до договору оренди землі від 20 липня 2004 року, якою пункт 2 договору оренди землі від 20 липня 2004 року викладено в такій редакції: в оренду передається земельна ділянка під водою загальною площею 201,4567 га, у тому числі землі водного фонду (ставок) - 201,4567 га.

Пункт 9 договору оренди землі від 20 липня 2004 року викладено в такій редакції: орендна плата за земельну ділянку 201,4567 га встановлюється в розмірі 17 123 грн. 82 коп., що становить 85 гривень за один гектар і вноситься орендарем щомісячно до 15 числа місяця за звітним.

Пунктом 3 додаткової угоди в тексті та назві додатку 3 «Акт приймання передачі земельної ділянки цифри « 191,9 га» замінити відповідно цифрами « 201,4567 га».

Розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від 07 грудня 2011 року №263 «Про поновлення договорів оренди, вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району», серед іншого, визначено сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» за земельні ділянки під водою в адмінмежах Соколівської сільської ради, за межами населеного пункту загальною площею 201,4567 га, в тому числі заболочені землі 9,5576 га та під ставком - 191,8991 га, річну орендну плату в розмірі чотирьох цілих п`яти десятих відсотка від нормативної грошової оцінки даних земельних ділянок, та зобов`язано орендаря в місячний термін оформити та зареєструвати у встановленому законодавством порядку додаткову угоду до договору оренди землі.

Додатковою угодою від 14 грудня 2011 року до договору оренди землі від 20 липня 2004 року Жашківська районна державна адміністрація та сільськогосподарське підприємство «Рибсервіс» п. 5 та п. 9 договору оренди землі виклали в такій редакції:

пункт 5 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 1 270 510 (один мільйон двісті сімдесят тисяч п`ятсот десять) грн. 85 коп.;

пункт 9 річна орендна плата за земельну ділянку загальною площею 201,4567 га в тому числі заболочені землі площею 9,5576 га та під ставком площею 191, 8991 га встановлена в розмірі чотирьох цілих п`ять десятих відсотка від нормативних грошових оцінок земельних ділянок, що становить 57 173 грн за земельні ділянки Орендна плата вноситься орендарем щомісячно до 30 числа місяця за звітним шляхом перерахування коштів на рахунок місцевого бюджету.

09 листопада 2012 року Жашківським районним відділом Держкомзему було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га з цільовим призначенням 10.07 для рибогосподарських потреб, розташовану в адмінмежах Жашківського району Черкаської області (на час державної реєстрації), а також внесено до Державного земельного кадастру відомості про реєстрацію за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» права оренди вказаної ділянки, що виникло 05 жовтня 2004 року.

За даними Державного земельного кадастру документацією із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація вказаної земельної ділянки, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 26 грудня 2012 року.

17 липня 2021 року за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Макарницьким О.А. на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59375022 від 21 липня 2021 року, здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га за Жашківською територіальною громадою в особі Жашківської міської ради (номер відомостей про речове право: 43069440).

Крім того, за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Макарницьким О.А. 17 липня 2021 року на підставі договору оренди землі з додатковими угодами до нього та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59375022 від 21 липня 2021 року, здійснено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» (номер відомостей про речове право: 43069509).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, прокурор стверджує, що спірна земельна ділянка з 1983 року відноситься до земель природно-заповідного фонду та є державним гідрологічним заказником місцевого значення «Лебедине озеро» та її у 2004 році було незаконно передано в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс».

Формування та реєстрацію спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, було здійснено незаконно, за рахунок земель природоохоронного призначення, та в подальшому передано в оренду з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, яке не відповідає меті створення заповідного об`єкту.

При цьому прокурор зазначає, що спірні розпорядження та договір оренди землі суперечать Земельному кодексу України, Водному кодексу України, законам України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про охорону навколишнього природного середовища», оскільки договір оренди землі було укладено щодо об`єкта природно-заповідного фонду всупереч цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, без проекту відведення земельної ділянки, погодженого в установленому законом порядку, з вилученням особливо цінних земель без погоджень Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України, а також без погодження права водокористування з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача-2 не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах.

Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України «Про прокуратуру» та Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема звертатись до суду з відповідним позовом).

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, пункти 45, 47; від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, зазначила, що помилковим є підхід, за якого у справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб - питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17. постанови від 25.06.2019 у справі №910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Жашківська міська рада є власником спірної земельної ділянки, зобов`язана вживати заходи щодо сумлінного та добросовісного управління довіреним їй комунальним майном, забезпечувати його ефективне використання, контролювати стан збереження, а у випадку порушення іншими особами права власності територіальної громади невідкладно реагувати.

Відповідно до статті 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

Із огляду на зазначене суд відзначає, що Жашківська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади

Велика Палата Верховного Суду зазначала, що оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача, таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються із постановами Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18, від 15 вересня 2020 року у справі №469/1044/17.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Позов у даній справі пред`явлено прокурором на захист та відновлення порушених прав Жашківської територіальної громади на раціональне та ефективне розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, в той час як Жашківською міською радою, за доводами прокурора, допущено порушення вимог закону в частині незабезпечення дотримання режиму гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро».

Колегія суддів зазначає, що подаючи позов для усунення порушення, допущеного, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, прокурор правильно вказав, що Жашківська міська рада має бути одним із відповідачів. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній.

Прокурор у даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді, що відповідачами у межах даної справи не спростовано.

Щодо суті заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача-2.

Згідно з частинами 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених правових норм, кожна сторона на підставі належних, допустимих, вірогідних, достовірних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

За матеріалами справи судом установлено, що рішенням виконавчого комітету народних депутатів Черкаської обласної ради від 14 квітня 1983 року №205 «Про затвердження заповідних об`єктів» (том 1, а.с. 66) було затверджено державними заказниками місцевого значення заповідні об`єкти згідно з додатком №1.

У додатку №1 «Список заказників місцевого значення» (том 1, а.с. 67) під номером 1 значиться: «Лебедине озеро», площа 200 га, місцезнаходження с. Соколівка Жашківського район. Знаходиться під охороною правління колгоспу «Радянська Україна», відноситься до гідрологічної категорії.

Відповідно до наведеної в додатку короткої характеристики заказник «Лебедине озеро» - це водоймище на околиці села з двома островами площею 1 га. Різноманітна болотна рослинність. Місце поселення білих лебедів, качок та іншої птиці.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 22 липня 1983 року №311 «Про класифікацію і мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду Української РСР» затверджено класифікацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду Української РСР та зобов`язано облвиконкоми до 01 січня 1985 року переглянути мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду відповідно до затвердженої класифікації.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1984 року № 354 «Про мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду області» (том 1, а.с. 94 на звороті - 95), зокрема, було вирішено:

1. прийняти пропозиції обласної Інспекції Державного комітету УРСР по охороні природи, обласного управління лісового господарства і лісозаготівель, управління сільського господарства облвиконкому, райвиконкомів про:

- затвердження мережі територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення згідно діючої класифікації (додатки 1-4);

- виключення заповідних територій і об`єктів місцевого значення із складу природно-заповідного фонду області в зв`язку із невідповідністю з діючою класифікацією (додаток 5);

2. прийняти до відома, що Радою Міністрів УРСР Держкоприродою УРСР в області організовані території і об`єкти природно - заповідного фонду республіканського значення (додаток 6);

3. відділам, управлінням облвиконкому, обласним управлінням, виробничим об`єднанням, комбінатам, трестам, організаціям і підприємствам, у віданні яких знаходяться території і об`єкти природно - заповідного фонду:

- забезпечити належне їх утримання і охорону, передбачити виділення для цих цілей необхідних асигнувань і матеріальних ресурсів;

- розробити проект положень на кожний державний заказник місцевого значення на основі Типового положення, затвердженого постановою Держплану і Державного комітету СРСР по науці і техніці від 27 квітня 1981 року №77/106, і після погодження з обласною інспекцією Державного комітету УРСР по охороні природи представити в місячний строк на затвердження облвиконкому;

- виділити до 01 травня 1985 року в натурі межі території і об`єктів природно заповідного фонду з встановленням гранично - господарських стовпів, типових охорони знаків та інформаційних аншлагів, нанести їх контури на планово - картографічні матеріали землекористувачів, оформити облікові справи.

8. визнати такими, що втратили силу рішення облвиконкому №367 від 27 червня 1972 року, №388 від 13 травня 1975 року, № 177 від 19 березня 1976 року, № 597 від 28 листопада 1979 року, № 136 від 11 березня 1979 року, № 12 від 12 січня 1982 року, № 205 від 14 квітня 1983 року;

9.1 затвердити класифікацію територій та об`єктів природно - заповідного фонду Української РСР (додаток 7).

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі стверджує, що рішення виконавчого комітету народних депутатів Черкаської обласної ради від 14 квітня 1983 року №205 «Про затвердження заповідних об`єктів» втратило чинність з огляду на пункт 8 рішення від 21.11.1984 №354 «Про мережу територій і об`єктів природно-заповідного фонду області». Також скаржник наголошує, що пунктами 3-5 рішення від 21.11.1984 №354 було визначено порядок дій відповідних органів щодо створення заново цих же об`єктів ПЗФ у відповідності до вимог чинного на той час законодавства, однак вимоги рішення № 354 щодо розробки положень, виділення до 01.05.1985 в натурі меж територій об`єктів ПЗФ та проведення до 01.07.1985 їх паспортизації виконані не були (що підтверджується відсутністю архівних документів за період з 1983 по 2008 рік), процедура створення заказника «заново» залишилася незавершеною, а отже спірний об`єкт не існує.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи скаржника з огляду на таке.

У додатку до рішення №354 (том 1, а.с. 97) під номером 36 значиться: «Лебедине озеро», площа 200 га; місцезнаходження: с. Соколівка; характеристика: озеро - регулятор гідрологічного режиму. Місце оселення лебедів; тип - гідрологічний; у чиєму віданні знаходиться: знаходиться під охороною колгоспу «Радянська Україна»; ким затверджений: Рішення облвиконкому від 14 квітня 1983 року №205.

Тобто, в рішенні від 21 листопада 1984 року №354 міститься посилання на рішення облвиконкому від 14 квітня 1983 року №205, як на підставу затвердження (створення) даної території заказником.

Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що в додатку №5 до рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1984 року №354 значиться гідрологічний заказник «Лебедине озеро», площа 200 га (як виключений об`єкт із складу ПЗФ).

При цьому судом враховано, що у Законі Української РСР «Про охорону природи Української РСР» від 30 червня 1960 року (з відповідними змінами та доповненнями), що був чинним до 26 червня 1991 рік (до прийняття Закону Української РСР «Про охорону навколишнього природного середовища») питання створення заказників було викладено у Розділі IX «Державні заповідники і заказники».

Зокрема, заказники засновувалися для збереження, відтворення та відновлення окремих видів природних ресурсів (тварин, рослин, мінералів тощо) або цілісних природних комплексів.

На відміну від заповідників, де охоронявся весь природний комплекс, у заказниках встановлювалася часткова заборона на певні види господарської діяльності та на визначений термін.

Заказники республіканського значення створювалися постановами Ради Міністрів УРСР, а місцевого значення - рішеннями виконкомів обласних Рад депутатів трудящих.

У подальшому статтею 15 Закону Української РСР «Про охорону навколишнього природного середовища» було передбачено, що місцеві Ради народних депутатів несуть відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції, зокрема, приймають рішення про організацію територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища; припиняють господарську діяльність підприємств, установ та організацій місцевого підпорядкування, а також обмежують чи зупиняють (тимчасово) діяльність не підпорядкованих Раді народних депутатів підприємств, установ та організацій в разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У 1992 році був прийнятий Закон України «Про природно-заповідний фонд України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №34, ст.502) (Вводиться в дію Постановою ВР N 2457-XII (2457-12) від 16 червня 1992 рік.

Цей Закон визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів.

Цим законом визначено, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу

природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв`язку з цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Законом України «Про внесення змін до Закону України

«Про природно-заповідний фонд України» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, №11, ст.112) до цього закону було внесено зміни.

Водночас, відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, рішення про створення чи оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідають класифікації територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також їх охоронних зон, прийняті до набрання чинності цим Законом, є чинними і не підлягають перегляду, крім випадків, передбачених законом.

Отже, відповідно до наведеного вище Закону всі об`єкти, створені до 1992 року, зберегли свій заповідний статус та увійшли до сучасної мережі ПЗФ України.

Тобто, рішення Черкаського облвиконкому №205 від 14 квітня 1983 року, це основний документ про створення об`єкта природно-заповідного фонду.

Саме це рішення закріпило за територією статус заказника місцевого значення.

Рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів від 21 листопада 1984 року №354 «Про мережу територій і об`єктів природно заповідного фонду області», у свою чергу, було затверджено мережу територій і об`єктів природно - заповідного фонду місцевого значення згідно діючої на той час класифікації.

Проте, як вірно зазначив місцевий господарський суд, статус раніше створених (оголошених) територій природно-заповідного фонду не був скасований, окрім тих, що були включені у додаток №5.

При цьому судом було також враховано, що у зв`язку з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України», Кабінет Міністрів України своєю постановою від 12 жовтня 1992 року №584 затвердив зміни, що вносяться до рішень Уряду України (додаються), зокрема, у назві і тексті постанови Ради Міністрів УРСР від 23 квітня 1981 року №203 «Про організацію державного заповідника «Дунайські плавні» (ЗП УРСР, 1981 р., №5, ст. 38) посилання «державний заповідник» замінено посиланням «природний заповідник». У постанові Ради Міністрів УРСР від 22 липня 1983 року

№311 «Про класифікацію і мережу територій та об`єктів природно-заповідного фонду Української РСР» (ЗП УРСР, 1983 р., № 8, ст. 49; 1985 р., № 2, ст. 9; 1987 р., № 1, ст. 6): у пункті 2: в абзаці другому слова: «державних ботанічних садів,

дендрологічних і зоологічних парків» замінено словами: «ботанічних садів, дендрологічних і зоологічних парків загальнодержавного значення» тощо;

Водночас, пункти 1, 3, 4 і 5 визнано такими, що втратили чинність.

Тобто, раніше створені, зокрема, до 1984 року заповідники лише змінили свою назву, проте зберегли свій заповідний статус та увійшли до сучасної мережі ПЗФ України незалежно від того, чи були повною мірою реалізовані землевпорядні або технічні процедури (паспортизація, винесення меж у натурі) у вісімдесятих чи дев`яностих роках минулого століття. Сам юридичний факт створення заповідного об`єкта на підставі рішення уповноваженого органу 1983 року визнається державою дійсним і таким, що не підлягає ревізії з формальних чи процедурних підстав.

Відсутність в архівних установах інформації про своєчасне виконання місцевими органами влади організаційних заходів щодо паспортизації заказника чи виділення його меж у натурі, на що посилається апелянт, не має правовим наслідком втрату чи нівелювання заповідного статусу території, який вже виник на підставі легітимного рішення компетентного органу.

У зв`язку з чим суд відхиляє доводи відповідача-2 з цього приводу, що наведені ним в апеляційній скарзі.

Водночас, матеріалами справи підтверджується, що Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області 20 серпня 2008 року було затверджено положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро» (том 1, а.с. 80-81), яке було погоджено Соколівською сільською радою Жашківського району в особі сільського голови (далі - положення від 20 серпня 2008 року) яким затверджено:

1.1. державний гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро» (далі - заказник), оголошено згідно рішення ОВК від 14 квітня 1983 року №205 з метою охорони водного об`єкту, що являється регулятором гідрологічного режиму та мікроклімату району, збереження та відтворення характерної для даного регіону флори (глечики жовті, рогіз широколистий, вузьколистий) та фауни (лебідь-шипун, гуска дика, крижень). Заказник замає площу 200,0 га;

1.2. заказник розташований в с. Соколівка, зі сторони с. Нестерівка, в долині р. Конелки;

1.3. територія заказника, за погодженням з органами Мінприроди України може використовуватись: у природоохоронних цілях, у науково - дослідних цілях, в оздоровчих та інших рекреаційних цілях, в освітньо-виховних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища, для промислового рибальства та рибництва, в обсягах, що не порушують екологічний баланс природоохоронної території;

1.4. територія заказника з усіма об`єктами природи належить до природно-заповідного фонду області. Соколівка сільська рада, у відповідності з природоохоронним законодавством, несе відповідальність за належний стан і додержання встановленого заповідного режиму території.

3.3. на території заказника забороняються діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник, зокрема: проведення господарської і підприємницької діяльності без попереднього погодження з територіальним органом Мінприроди; інші види господарської діяльності, які можуть привести до втрати наукової та природної цінності даної заповідної території;

3.6. Соколівська сільська рада бере на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму заказника та його збереження.

Також 20 серпня 2008 року Соколівською сільською радою в особі сільського голови було підписано охоронне зобов`язання (том 1, а.с. 82), яким вона взяла на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро» (далі - охоронне зобов`язання від 20.08.2008).

Згідно з вказаними рішеннями, охоронним зобов`язанням та положенням про гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро» об`єкт розташований в с. Соколівка, при в`їзді в с. Соколівка зі сторони с. Нестерівка, в долині р. Конелки та займає площу 200,0 га.

Розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від 24 липня 2012 року №145 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж території природно-заповідного фонду в адмінмежах Жашківського району» з додатком надано дозвіл на розробку проекту землеустрою з організації та встановлення меж гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро».

На виконання вказаного розпорядження у 2014 році приватним підприємством «Земекспертцентр» було розроблено проект землеустрою з організації і встановлення меж території гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро» площею 200,0000 га, в адмінмежах Соколівської сільської ради (за межами населеного пункту) Жашківського району Черкаської області.

Розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від 25 червня 2014 року (том 1, а.с. 65) №95 «Про затвердження проекту землеустрою з організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду місцевого значення гідрологічного заказника «Лебедине озеро» на території Соколівської сільської ради Жашківського району» було:

1. затверджено проект землеустрою з організації і встановлення меж території природно-заповідного фонду місцевого значення гідрологічного заказника «Лебедине озеро» загальною площею 200,00 га, кадастровий номер 7120987400:02:001:0899 за межами населеного пункту на території Соколівської сільської ради Жашківського району;

2. встановлено межі гідрологічного заказника «Лебедине озеро» загальною площею 200,00 га за межами населеного пункту на території Соколівської сільської ради Жашківського району;

3. контроль за виконанням розрорядженя покладено на першого заступника голови районної державної адміністрації Синчака П.Л. та відділ Держземагенства у Жашківському районі.

Зазначеним підтверджується, що гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро», що був створений у 1983 році, фактично знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером: 7120987400:02:001:0899.

Місцевий господарський суд зазначив, що додатком (п.3.4) до проекту землеустрою є копія наведеного вище положення про гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро» від 20 серпня 2008 року.

Водночас, із наявної в матеріалах справи копії положення (том 1, а.с. 238) вбачається, що його пункт 1.3. відрізняється від пункту 1.3. копії положення як додатку до проекту (том 1, а.с. 80-81).

Зокрема, пункту 1.3. положення (додаток до проекту) викладено в такій редакції: територія заказника, за погодженням з органами Мінекоресурсів може використовуватись: у природоохоронних цілях, у наукових цілях, в освітньо-виховних цілях, для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Тобто, в цьому примірнику положення орган погодження з Мінприроди України замінено на Мінекоресурсів, а також виключено можливість використання заказника в оздоровчих та інших рекреаційних цілях, для промислового рибальства та рибництва, в обсягах, що не порушують екологічний баланс природоохоронної території.

Проте, як вірно наголосив Господарський суд Черкаської області, даний факт не має вирішального значення для вирішення даного спору, оскільки заказник місцевого значення є створеним з моменту ухвалення відповідного рішення, а не з моменту затвердження проекту землеустрою чи положення про заказник.

Оспорюваний договір оренди 2004 року також було укладено між сторонами до затвердження вищенаведеного проекту та положення про заказник.

Судом установлено, що до затвердження наведеного вище проекту землеустрою та положення про заказник розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від 16 липня 2004 року №153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» було вилучено та надано в оренду землю водного фонду площею 191,9 га (191,9 га ставків) в межах Соколівської сільської ради для ведення рибного господарства сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс», встановлено термін оренди до 01 січня 2029 року, визначено орендну плату 85 гривень за один гектар.

На підставі даного розпорядження 20 липня 2004 року між Жашківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та сільськогосподарським підприємством «Рибсервіс» (орендар) було укладено договір оренди землі, який 05 жовтня 2004 року зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №1-24 26/43.

Умовами договору сторони передбачили, зокрема, що орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку під водою загальною площею 191,9 га, у тому числі ставки - 191,9 га, яка знаходиться в адмінмежах Соколівської сільської ради, Жашківського району, Черкаської області (пункти 1, 2).

Згідно з пунктами 15, 16 Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення рибного господарства, цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду.

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розроблення проекту її відведення (пункт 18 Договору).

05 жовтня 2004 року розпорядженням Жашківської районної державної адміністрації від № 250 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в пункті 6 розпорядження від 16 липня 2004 року № 153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» слова та цифри « 191,9 га (191,9 га ставків)» замінено відповідно словами та цифрами « 201,4567 га (201,4567 га ставків)».

06 жовтня 2004 року між Жашківською районною державною адміністрацією та сільськогосподарським підприємством «Рибсервіс» укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 20 липня 2004 року, якою, зокрема, пункт 2 договору оренди землі від 20 липня 2004 року викладено в такій редакції: в оренду передається земельна ділянка під водою загальною площею 201,4567 га, у тому числі землі водного фонду (ставок) - 201,4567 га.

Відповідач-2 стверджує, що ним надано належні письмові докази про формування об`єкту оренди на законних підставах, а судом першої інстанції не взято до уваги, що предметом договору оренди є об`єкт, сформований як земельна ділянка водного фонду, визначена на підставі проекту роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» с. Соколівка Жашківського району Черкаської області, яка є правонаступником колгоспу «Радянська Україна», у віданні якого залишався об`єкт з подальшою видачею державних актів на землю та право постійного користування землею, розробленого Черкаським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук в 1993 році та затверджений сесією Жашківської районної ради 17.04.1996. При цьому у проекті роздержавлення не відображені відомості про землі ПЗФ.

Оцінюючи наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.

17 квітня 1996 року Жашківською районною радою народних депутатів було прийнято рішення №8-7 «Про роздержавлення земель та видачу державних актів на право колективної власності на землю та право постійного користування землею агрофірми Соколівка».

Відповідно до вказаного рішення затверджено проект роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» та визначено площі земель, зокрема, було залишено у державній власності 738,9 га, а 3152,5 га вирішено передати у колективну власність агрофірми «Соколівка» для подальшої видачі державних актів на право власності на землю.

Згідно з пунктом 2 вищезгаданого розпорядження за цільовим призначенням землі державної власності площею 738,9 га розподілено на:

землі сільськогосподарського призначення - 285,7 га (резервний фонд);

землі лісового фонду - 73,2 га;

землі водного фонду - 380,0 га.

Пунктом 4 рішення було вирішено надати агрофірмі «Соколівка» в постійне користування землі державної власності площею 738,9 га в тому числі:

землі резервного фонду - 285,7 га.

землі лісового фонду - 73,2 га;

землі водного фонду - 380,0 га.

Проте, як вірно наголосив суд першої інстанції, неврахування Черкаським філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрник наук під час розроблення проекту роздержавлення земель агрофірми «Соколівка» у 1993 році факту наявності з 1983 року у їх складі землі ПЗФ, не змінює статусу земельної ділянки з кадастровим номером: 7120987400:02:001:0899, як гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро», оскільки відповідно до чинної на той час редакції статті 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону, що означає те, що припинення статусу об`єкта ПЗФ можливе лише шляхом прийняття відповідного прямого рішення уповноваженим органом.

Проект внутрішньогосподарського землеустрою чи роздержавлення земель є технічною документацією, яка фіксує просторовий розподіл угідь, однак не є нормативно-правовим актом, здатним скасувати або змінити рішення органу місцевого самоврядування (облради) про створення об`єкта ПЗФ.

За даними Державного земельного кадастру 09 листопада 2012 року Жашківським районним відділом Держкомзему було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га з цільовим призначенням 10.07 для рибогосподарських потреб, розташовану в адмінмежах Жашківського району Черкаської області (на час державної реєстрації), а також внесено до Державного земельного кадастру відомості про реєстрацію за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» права оренди вказаної ділянки, що виникло 05 жовтня 2004 року.

За даними Державного земельного кадастру документацією із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація вказаної земельної ділянки, є технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 26 грудня 2012 року.

Так, 26 грудня 2012 року за клопотанням сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» приватним підприємством «Земекспертцентр» було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельну ділянку площею 201,4567 га сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» для рибогосподарських потреб в адмінмежах Соколівської сільської ради (за межами населеного пункту) Жашківського району Черкаської області.

У пояснювальній записці до технічної документації вказано, що відповідно до класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) земельна ділянка віднесена до земель водного фонду (для рибогосподарських потреб), код - секція 1, розділ 10, підрозділ 10.07.

На земельній ділянці знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро» площею 195,3000 га, який створено на підставі рішення Черкаської обласної ради від 14 квітня 1983 року №205 з метою охорони гідрологічного об`єкту, який являється регулятором гідрологічного режиму та мікроклімату району та численної флори (глечики жовті, рогіз широколистий та вузьколистий) та фауни (лебеді - шипуни, гуси дикі, крижні). Роботи виконано у грудні 2012 року. В результаті проведеної роботи встановлено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Із матеріалів справи також вбачається, що відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно реєстрація права власності та речових прав на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснювалась до 2021 року.

Доводи скаржника про помилковість тверджень суду про те, що реєстрація права власності та речових прав на вказану земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не здійснювалась до 2021 року, оскільки 20.07.2004 між Жашківською районною державною адміністрацією та СТОВ «Рибсервіс» укладено нотаріально посвідчений договір оренди землі, який 05.10.2004 зареєстрований у Жашківському районному відділі Черкаської регіональної філії центру державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №1-24- 26/43, судом відхиляються, оскільки в рішення чітко зазначено про відсутність реєстрації права власності та речових прав на вказану земельну ділянку саме в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а не в Державному реєстрі земель як частині Державного земельного кадастру.

Тому суд апеляційної інстанції не вбачає невідповідності між наведеними у рішенні суду висновками та обставинами справи.

17 липня 2021 року за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Макарницьким О.А. на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1423-ІХ та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59375022 від 21 липня 2021 року, здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га за Жашківською територіальною громадою в особі Жашківської міської ради (номер відомостей про речове право: 43069440).

Крім того, за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» державним реєстратором виконавчого комітету Жашківської міської ради Макарницьким О.А. 17 липня 2021 року на підставі договору оренди землі з додатковими угодами до нього та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 59375022 від 21 липня 2021 року, здійснено державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га за сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» (номер відомостей про речове право: 43069509).

На запит Черкаської обласної прокуратури Регіональний офіс водних ресурсів у Черкаській області своїм супровідним листом від 29 березня 2024 року №574/01/10-23-24 надав копію паспорта водного об`єкта «Водосховище площею 191,8991 га, розташованого за межами села Соколівка Жашківської міської ради Уманського району Черкаської області» (том 1, а.с. 43-49).

Паспортом запроектовано забір води насосною станцією Соколівської міжгосподарської зрошувальної системи для поливу сільськогосподарських культур на площі 964 га.

Сектором у Черкаській області Держводагентства України 15 травня 2024 року видано сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» дозвіл на спеціальне водокористування №104/ЧР/49д-24 строком дії до 15 травня 2027 року.

Згідно з цим дозволом місцем водокористування визначено водосховище площею 191,8991 га (об`єм при НПР 3859,9440 тис. куб.м.), розташоване за межами с. Соколівка, Жашківська ТГ, Уманський район, Черкаська область, р. Конелка, басейн р. Тікич, район басейну Південного Бугу. Забір води з річки Конелка дозволено в обсязі 5987,538 куб.м./добу (967,768 тис. куб.м./рік), з яких 4415,817 куб.м./добу (779,168 тис. куб.м./рік) використовується на рибогосподарські потреби (поповнення водойми за рахунок фільтрації та випаровування), а 1571,667 куб.м./добу (188,6 тис. куб.м./рік) передається вторинним водокористувачам. Скид стічних вод не здійснюється.

Управління екології та природних ресурсів Черкаської обласної державної адміністрації своїм листом від 24 червня 2024 року №02/10-04-17/1828/02/10-04-17/17060 повідомило Уманську окружну прокуратуру про те, що відповідно до даних з Державного земельного кадастру (Публічної кадастрової карти України), картографічних матеріалів, представлених Уманською окружною прокуратурою листом від 17 травня 2024 року №53/1-482 ВИХ-24, та наявних в Управлінні картографічних матеріалів земельна ділянка з кадастровим номером: 7120987400:02:001:0899 знаходиться на території гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро».

Отже, суд погоджується з доводами прокурора, що на момент розгляду справи в суді земельна ділянка з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 знаходиться на території гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро» та перебуває в оренді Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» для ведення рибного господарства на підставі договору оренди від 20 липня 2004 року.

У контексті посилань скаржника на ненадання судом належної оцінки тому факту, що СТОВ «Рибсервіс» отримало у орендне користування об`єкт, який за площею не відповідає заявленій прокурором площі, колегія суддів враховує пояснення прокуратури, відповідно до яких різниця у числових показниках (200 га, визначених у 1983 році, та 201,4567 га, встановлених у 2004 році) пояснюється виключно об`єктивними факторами: відсутністю точних геодезичних зйомок у вісімдесятих роках минулого століття (коли площі зазначалися орієнтовно) та подальшим уточненням меж під час розробки сучасної землевпорядної документації із застосуванням точних координат. Ця технічна похибка в розрахунках площі жодним чином не свідчить про фізичне існування двох різних великих водних об`єктів в одних і тих самих координатах за межами с. Соколівка.

В апеляційній скарзі відповідач-2 в обґрунтування своєї правової позиції посилається також на дані статистичної звітності (форма 6-зем) станом на 2004 та 2012 роки, де вказані землі обліковувалися як внутрішні води (під ставками) без зазначення статусу ПЗФ.

Колегія суддів не приймає до уваги такі доводи відповідача-2, оскільки звітність за формою 6-зем є інструментом державного кількісного обліку земель. Вона відображає фактичний стан облікових даних на певний момент часу, але не встановлює, не змінює і не припиняє речових прав на землю чи її особливого природоохоронного статусу.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» від 25 червня 1991 року №1264-XII визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси. Особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно зі статтею 61 Закону України «Про охорону навколишнього середовища» до складу природно-заповідного фонду України входять державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам`ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища.

Водночас, судом враховано, що відповідно до статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції, чинній на момент передачі землі в оренду) землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного та історико-культурного призначення.

На землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором.

Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

Завдані обмеженням (обтяженням) у землекористуванні втрати підлягають відшкодуванню згідно із Земельним кодексом України.

Водночас статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (у редакції, чинній на момент укладання договору оренди) було передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:

у природоохоронних цілях;

у науково-дослідних цілях;

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

в освітньо-виховних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

Із матеріалів справи вбачається, що основним видом діяльності відповідача-2 - сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» є прісноводне рибництво.

Суд вважає, що господарська діяльність юридичної особи, яка пов`язана з професійним риборозведенням або веденням рибного господарства не є тотожним поняттю «рибальство», що наведено в частині другій статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Крім того, ведення такої господарської діяльності суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Дані обставини не були враховані орендодавцем під час надання в оренду спірної земельної ділянки.

При цьому слід зазначити, що за чинною редакцією статті 51 Водного кодексу України не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, зокрема, що розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Відповідно до пункту 4 Договору оренди землі земельна ділянка передавалася в оренду разом з гідротехнічними спорудами та водоймами.

Згідно зі статтею 51 Водного кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент укладання договору оренди) право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Проте, оспорюваний договір не погоджувався з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Уманською окружною прокуратурою під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №42025252100000011 від 18 лютого 2025 року за фактами підроблення офіційних документів при передачі в оренду земельної ділянки, розташованої в межах гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро», було встановлено, що сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» здійснює спеціальне водокористування, зокрема забір води з вищевказаного гідрологічного заказника для промислових та сільськогосподарських потреб, що підтверджується інформацією Держводагентства від 18 червня 2025 року №3401/5/4/11-25 з доданими документами (дозволом на спеціальне водокористування, звітами за формою № 2ТП-водгосп за 2019-2024 роки тощо).

Відповідно до листа Головного управління Держпродспоживслужби в Черкаській області від 18 червня 2025 року №2.2-04-23-04/2252-25 перевірки сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» щодо дотримання ветеринарно-санітарних норм під час здійснення господарської діяльності з 2004 року по теперішній час не проводилися. Жашківською районною державною лікарнею ветеринарною медицини в 2019 році сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» видано 9 ветеринарних свідоцтв Ф-1 на живу рибу, в 2020 році - 1 ветеринарне свідоцтво для подальшої реалізації на агропродовольчих ринках Київської області. Головним управлінням Держпродспоживслужби в Черкаській області не проводилася санітарна оцінка водойми, розташованої на земельній ділянці з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201.4567 га.

Відповідно до статті 150 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення орендних правовідносин та ухвалення спірного розпорядження №153) до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду.

Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Зокрема, земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Згідно з інформацією Комітету Верховної Ради України з питань аграрної та земельної політики від 20 червня 2025 року №04-11/12-2025/143541 відсутні прийняті Верховною Радою України акти щодо вилучення земельної ділянки, в межах якої знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро».

За наданою секретаріатом КМ України інформацією від 16 червня 2025 року №14692/0/2 Кабінетом Міністрів рішень щодо вилучення вищевказаної земельної ділянки не приймалося.

За інформацією Черкаської обласної ради від 23 червня 2025 року №01-32/600 за період з 01 січня 2009 року інформації щодо вилучення земельної ділянки, в межах якої знаходиться гідрологічний заказник місцевого значення «Лебедине озеро», та зміни меж, категорії та статусу заказника в обласній раді не виявлено.

Згідно з частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України (у вказаній вище редакції) передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Відповідно до частини 6 статті 123 Земельного кодексу проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об`єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

Передача в оренду спірної земельної ділянки відбулася без розроблення проекту її відведення, про що, зокрема, зазначено в пункті 18 договору.

Тобто, всупереч положенням статті 124 Земельного кодексу України при передачі землі в оренду фактично було змінено її цільове призначення: із земель ПЗФ на землі водного фонду.

Посилання відповідача-2 в апеляційній скарзі на те, що у матеріалах господарської справи відсутній будь-який документ, який підтверджував би зміну цільового призначення земельної ділянки й за час перебування земельної ділянки в оренді з 2004 року по даний час цільове призначення, правовий статус земельної ділянки не змінювалися, судом відхиляються, оскільки спірна територія з 1983 року мала імперативний статус державного гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро» й вона в силу закону належала до земель природно-заповідного фонду. Відповідно, передача її Жашківською РДА в оренду за оспорюваним розпорядженням від 16.07.2004 № 153 з визначенням категорії «землі водного фонду» та цільового призначення для «ведення рибного господарства» і свідчить про незаконну зміну її цільового призначення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

За приписами статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування (стаття 4 Закону України «Про оренду землі»).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 Цивільного кодексу України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:

- пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою;

- наявність підстав для оспорювання правочину;

- встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи, суд, оцінивши зібрані у справі докази, погоджується з доводами прокурора, що в порушення вимог Земельного та Водного кодексів України, Законів України «Про природно-заповідний фонд України» та «Про охорону навколишнього природного середовища» договір оренди землі було укладено щодо об`єкта природно-заповідного фонду всупереч цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, без проекту відведення земельної ділянки, погодженого у встановленому законом порядку, з вилученням особливо цінних земель без погоджень Кабінету Міністрів України або Верховної Ради України, а також без погодження права водокористування з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.

Отже, з наведених вище підстав позовні вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди землі від 20 липня 2004 року, укладеного між Жашківською районною державною адміністрацією та сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» та додаткової угоди від 06 жовтня 2004 року до договору оренди землі від 20 липня 2004 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання скаржника на те, що суд першої інстанції у рішенні безпідставно послався на кримінальне провадження №42025252100000011 від 18.02.2025 (за фактом підробки офіційних документів при передачі землі в оренду), оскільки у цій справі відсутнє остаточне рішення чи обвинувальний вирок, судом апеляційної інстанції відхиляються, адже суд в оскаржуваному рішенні не встановлював факт «підробки документів» як кримінального правопорушення. Суд першої інстанції послався на те, що в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні прокурором були здобуті письмові докази, які підтверджують об`єктивні обставини господарської справи. Зокрема, суд оцінював не факт наявності кримінального провадження, а конкретні документи: інформацію Держводагентства від 18.06.2025 №3401/5/4/11-25, дозвіл на спеціальне водокористування №104/ЧР/49д-24, звіти СТОВ «Рибсервіс» за формою № 2ТП-водгосп за 2019-2024 роки.

При цьому апелянт у скарзі і сам не заперечує факту наявності у нього дозволу на спеціальне водокористування та здійснення такої діяльності.

Вимога про зобов`язання сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» повернути Жашківській територіальній громаді Уманського району Черкаської області в особі Жашківської міської земельну ділянку за кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду - гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро» по своїй суті є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому також підлягає задоволенню.

При цьому саме Жашківська міська рада на даний час є стороною спірного договору та особою, що виконує повноваження власника спірної земельної ділянки.

Щодо решти позовних вимог суд зазначає таке.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункт 55 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 16.11.2022 №911/3135/20, від 29.06.2021 у справі №916/964/19). Отже це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц.

Таким чином, під ефективним способом захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Серед способів захисту порушених прав та інтересів у пункті 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлене визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Відповідно до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною 1 статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як розтлумачив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Натомість, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21, вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи.

За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, якщо рішення органу державної влади, місцевого самоврядування виконане, вимога про визнання такого рішення недійсним не відповідає належному способу захисту, бо її задоволення не приводить до відновлення прав позивача. При цьому, якщо таке рішення не відповідає закону, воно не створює тих наслідків, на які спрямоване. Тому немає потреби оскаржувати таке рішення - позивач може обґрунтовувати свої вимоги, зокрема, незаконністю такого рішення.

Проте, судом враховано, що спірним розпорядженням №153 фактично було змінено цільове призначення землі та надано в оренду спірну землю ПЗФ, як землю водного фонду, що встановлено вище.

Таке рішення є триваючим у часі, оскільки встановлює постійний правовий режим використання землі, воно не вичерпало своєї дії виконанням (укладенням відповідного договору).

Зазначене рішення наразі є чинним та породжує відповідні правові наслідки.

Водночас, із наведених вище підстав спірне рішення є незаконним та порушує інтереси держави.

Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі №925/1133/18, де у пункті 157 зазначено таке: «Отже, якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування Рішення Черкаської міської ради від 17.11.2016 (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною».

Із урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про визнання незаконним і скасування розпорядження від 16 липня 2004 року №153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині вилучення та надання на умовах оренди землі водного фонду площею 191,9 (191,9 га ставків) в межах Соколівської сільської ради для ведення рибного господарства сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» за встановлених судом конкретних обставин цієї справи відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення спірної земельної ділянки.

У свою чергу наступне розпорядження від 05 жовтня 2004 року №250 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» в частині пункту другого, а саме: в п. 6 розпорядження від 16 липня 2004 року № 153 «Про вилучення та надання в оренду земель за межами населених пунктів району» слова та цифри» 191,9 га (191,9 га ставків)» замінити відповідно словами та цифрами « 201,4567 га (201,4567 га ставків)» по своїй суті є невід`ємною частиною первісного розпорядження №153, а тому теж підлягає скасуванню.

Положеннями статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Пунктом 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» закріплено, що у разі якщо земельні ділянки зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками та без стягнення плати за таке перенесення.

Разом із тим до Державного земельного кадастру внесено запис про речове право власності та право оренди на спірну земельну ділянку саме для рибогосподарських потреб з категорією землі - землі водного фонду.

Державна реєстрація спірної ділянки з указаним призначенням і категорією не узгоджується, крім іншого, і з переліком категорій земель, передбаченим статтею 19 Земельного кодексу України, яка розмежовує землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення (пункт «в» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України) та землі водного фонду (пункт «є» частини 1 статті 19 Земельного кодексу України).

Стаття 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлює, що відомості про цільове призначення земельної ділянки мають бути внесені в межах категорії землі. Наказом Державного комітету України з земельних ресурсів від 23 жовтня 2007 року № 548 (діяв станом на час внесення відомостей про земельну ділянку в державний кадастр) затверджено Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок (далі Класифікатор).

Вказаний Класифікатор передбачав у межах категорії земель «Землі природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення» цільове призначення «Для збереження та використання заказників» за кодом 04.08, а в межах категорії земель «Землі водного фонду» цільове призначення «Для рибогосподарських потреб» за кодом 10.07.

Таким чином, законодавство чітко розмежовує землі для рибогосподарських потреб та для збереження та використання заказників.

У Державному земельному кадастрі зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 загальною площею 201,4567 га із зазначенням категорії земель «Землі водного фонду» та цільового призначення «Для рибогосподарських потреб».

Таким чином, спірна земельна ділянка незаконно вибула із земель природно- заповідного фонду та, як наслідок, незаконно зареєстрована в Державному земельному кадастрі з таким цільовим призначенням та категорією землі, які не відповідають її фактичному статусу.

Зазначені відомості прямо суперечать дійсному правовому статусу цієї території як державного гідрологічного заказника місцевого значення «Лебедине озеро», який належить до категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення.

Отже, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 загальною площею 201,4567 га із зазначенням категорії земель «Землі водного фонду» та цільового призначення «Для рибогосподарських потреб» перешкоджає дійсному її власнику Жашківській територіальній громаді забезпечувати режим охорони, передбачений охоронним зобов`язанням та Положенням від 20 серпня 2008 року.

Згідно з частиною 13 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Частина 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачає, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Із матеріалів справи вбачається, що документи, які стали підставою для реєстрації спірної земельної ділянки, стосуються земель природно-заповідного фонду і ця земельна ділянка необґрунтовано сформована з цільовим призначенням «Для рибогосподарських потреб», що не відповідає її фактичному статусу як гідрологічного заказника.

Підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації (аналогічний висновок викладено в пункті 50 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22).

На час пред`явлення позову, згідно з даними Державного реєстру речових прав на майно, земельна ділянка з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 загальною площею 201,4567 га зареєстрована на праві власності за Жашківською міською радою, орендар сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» до 01 січня 2029 року.

Державна реєстрація проведена на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28 квітня 2021 року № 1432-ІХ, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21 липня 2021 року № 59375022.

Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідні записи формально наділяють відповідачів певними юридичними правами щодо земельної ділянки.

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі, якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Враховуючи викладене вище, для забезпечення реальної та безперешкодної можливості реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899, як заповідної території, необхідно усунути перешкоди в користуванні нею, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), припинивши право оренди сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на цю ділянку.

Отже позов в цій частині є також обґрунтованим.

При цьому скаржник помилково стверджує про те, що скасування державної реєстрації земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 площею 201,4567 га, що знаходиться на території Жашківської територіальної громади Уманського району Черкаської області (с. Соколівка), шляхом виключення з Державного земельного кадастру відомостей про реєстрацію вказаної земельної ділянки із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо даної земельної ділянки інших речових прав та їх обмежень (обтяжень) та закриттям Поземельної книги призведе про зникнення даного об`єкту взагалі, а вимога прокуратури знищити ділянку водного фонду є незаконною, оскільки це озеро не може перестати бути водним фондом.

Колегія суддів у даному контексті наголошує, що вказані доводи відповідача-2 ґрунтуються на помилковому ототожненні скаржником понять фізичного об`єкту навколишнього природного середовища із земельною ділянкою як об`єкта цивільних прав.

Скасування реєстраційного запису в Державному земельному кадастрі та закриття Поземельної книги відносно спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7120987400:02:001:0899 жодним чином не означає фізичного знищення самої водойми, зникнення островів, зміни географічних координат території. Законодавець чітко встановив, що у разі скасування реєстрації земельна ділянка припиняє своє існування виключно як об`єкт цивільних прав. Юридичним наслідком такого рішення є лише анулювання відомостей про незаконно сформований індивідуально-визначений об`єкт нерухомості з хибним цільовим призначенням.

Таким чином, за результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги відповідача-2.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).

З огляду на це усі інші доводи учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене суд вважає, що апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у справі №925/740/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 22.04.2026 у справі №925/740/25 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Рибсервіс».

Матеріали справи №925/740/25 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 01.09.2026 після виходу членів колегії суддів з відпустки.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко