Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №910/691/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2026 р. Справа№ 910/691/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання Мовчан А.Б.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 30.07.2026:

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026

у справі №910/691/26 (суддя - Усатенко І.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група"

про стягнення 444 248,46 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених вимог

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (надалі також - позивач, АТ "Українська залізниця") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" (надалі - відповідач, ТОВ "Європейська Промислова Група", скаржник) про стягнення 444 248,46 грн, з яких штраф - 330 913,93 грн. та пеня - 113 334,53 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № Л/НХ-25260/НЮ від 15.04.2025 року.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/691/26 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" пеню у сумі 56 667 грн 27 коп., штраф у сумі 165 456 грн 96 коп., судовий збір у сумі 5 330 грн 98 коп. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 56 667,26 грн та штрафу у розмірі 165 456,97 грн - відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, перевірив розрахунок позивача та вважав його обгрунтованим та арифметично вірним, а суму пені у розмірі 113 334,53 грн та штрафу у розмірі 330 913,93 грн такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Водночас, з урахуванням доказів долучених до матеріалів справи та обставин, встановлених судом під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 50%, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, враховуючи компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності.

Також судом першої інстанції вказано, що до звернення позивача з даним позовом, відповідач не заявляв жодних заперечень щодо оформлення (не належного оформлення) рознарядки від 04.06.2025 замовником. Натомість, здійснив поставку товару на підставі означеної рознарядки, що свідчить про прийняття рознарядки як належної підстави для поставки товару.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" у стягненні з Акціонерного товариства "Українська залізниця" витрат на правову допомогу у розмірі 28 000,00 грн.

Постановляючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції вказано, що оскільки позов було задоволено частково, не у зв`язку з необгрунтованістю позовних вимог, а в зв`язку зі зменшенням суми нарахованих штрафних санкцій судом, підстави для відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу за рахунок позивача відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство "Національна Енергетична Компанія "Укренерго" через підсистему "Електронний суд" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 та ухвалите нове, яким відмовити в задоволенні. Також скаржник просить відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2026 року у справі № 910/14370/25 на 1 (один) рік до 19.03.2027 року.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивач наперед знав, що відповідач так швидко не зможе поставити Товар, адже відповідач надсилав позивачу листи про свої можливості поставки. Тому, позивач так впевнено вимагав поставки до 20.06.2025. Суд першої інстанції жодним чином не пояснив чому штрафні санкції повинні сягати такого значного розміру (пеня - 56 667,26 грн та штраф - 165 456,97 грн). І це враховуючи, що відповідачем окремо вже сплачено позивачу гарантію в розмірі 204 000,00 грн) за порушення умов виконання Договору.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

29.07.2026 через відділ документального забезпечення від позивача надійшли письмові пояснення, які залишені колегією суддів без розгляду як такі, що подані із пропуском процесуального строку, встановленого ухвалою суду від 13.05.2026.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.05.2026 справу №910/691/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Ткаченка Б.О., суддів: Гаврилюка О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/691/26. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/691/26 призначено на 25.06.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 клопотання Акціонерного товариства "Українська залізниця" про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів - задоволено.

У зв`язку із перебуванням судді Суліма В.В. у відпустці, судове засідання у призначений час не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/691/26 призначено на 30.07.2026.

Позиції учасників справи, явка представників сторін у судове засідання

Представники учасників апеляційного провадження з`явилися у судове засідання 30.07.2026 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги та по суті клопотання відповідача по долучення до матеріалів справи нових доказів.

Щодо клопотання скаржника про долучення до матеріалів справи копії Ухвали слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 26.05.2026 у справі №463/3909/26, якою зобов`язала Львівське РУП № 1 ГУНП у Львівській області внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська промислова група» від 26.03.2026; копії Заяви від 26.03.2026 про вчинення кримінального правопорушення; Копію повідомлення поліції про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та про проведення досудового розслідування та необхідних слідчих (досудових) дій, в порядку 269 ст. ГПК України, колегія суддів вказує на те, що статтею 80 ГПК України чітко врегульовано порядок і строки подання доказів учасниками справи.

Так, згідно з ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. ч. 4 та 5 ст. 80 ГПК України).

У розумінні наведених положень докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу, ст. 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз положень ст. ст. 80 та 269 ГПК України свідчить, що докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи.

Отже, така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення наведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17).

Частиною 8 ст. 80 ГПК України також передбачено, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому, суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №756/1529/15-ц).

В обґрунтування неможливості подання висновку експерта зазначає, що враховуючи, що лист з Львівської поліції датований 30.05.2026 нами простою поштовою кореспонденцію отримано лише 22.06.2026, тож клопотання про долучення додаткових доказів подається саме 22.06.2026. Сама заява до правоохоронних органів, яку було подано суду першої інстанції, яким її не булоь прийнято, подається повторно апеляційному суду, адже на тепер її статус змінено, кримінальне провадження порушено, отже і її доказова сила на тепер є іншою, більш змістовною, тому її теж слід долучити задля вивчення та врахування апеляційним судом.

Дослідивши обставини, що викладені як в клопотанні відповідача/скаржника, колегія суддів визнає обґрунтування неможливості подання таких доказів відповідача необґрунтованими, у зв`язку із чим такі клопотання залишаються без задоволення, а нові докази без розгляду.

Колегія суддів повторно звертає увагу заявника, що така обставина як відсутність існування доказів на момент звернення до суду з відповідним позовом взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст. 269 ГПК України незалежно від причин неподання таких доказів.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також, принцип презумпції невинуватості викладений у ст. 17 КПК України. Так, ч.1 ст.17 КПК передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Таким чином, докази про долучення яких до матеріалів справи та надання їм оцінки просить скаржник, свідчать лише про внесення відомостей до ЄРДР за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська промислова група» від 26.03.2026 та проведення досудового розслідування і необхідних слідчих (досудових) дій.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 15.04.2025 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" (надалі також - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" (надалі також - постачальник) був укладений договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № № Л/НХ-25260/НЮ відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору. Найменування товару: тени, код ДК 021:2015-39710000-2 (Електричні побутові прилади).

Згідно п. 1.2 договору кількість, асортимент, марка, рік виготовлення та виробник товару визначаються у специфікації № 1 до цього договору.

Постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України (п. 1.4 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP (поставка з оплатою після мита) відповідно до Інкотермс у редакції 2020 року. У випадку наявності розбіжностей між умовами цього договору та правилами Інкотермс у редакції 2020 року, умови цього договору матимуть перевагу.

Згідно п. 4.2 договору поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці. Строк поставки товару - протягом 15 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем. Місце поставки товару: по специфікації № 1 - м. Львів або на адресу іншого підрозділу вказаного в рознарядці покупця. Право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару.

У пункті 4.3 договору сторони обумовили, що зі сторони покупця рознарядка підписується з урахуванням вимог статуту покупця щонайменше двома уповноваженими особами покупця з числа таких: директор виконавчий регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки), перший заступник директора виконавчого регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки), заступник директора виконавчого регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки), головний інженер регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки), начальник служби регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки), заступник начальника служби регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки), начальник виробничого структурного підрозділу регіональної філії "Львівська залізниця" (особа, що виконує його обов`язки). Покупець не несе відповідальності та обов`язку оплатити за поставлений товар за рознарядкою, що підписана іншими особами, ніж тими, посади яких визначені у цьому пункті договору.

Згідно п. 4.5 договору сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику зокрема - шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.

Відповідно до п. 4.6 договору датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акту прийому-передачі товару та видаткової накладної.

Ціна договору становить 4079999,40 грн з ПДВ (п. 6.3 договору).

Пунктом 8.3.1 договору постачальник зобов`язується забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.

Відповідно до п. 17.1 договору строк дії цього договору встановлюється з дати його підписання сторонами до 31.12.2025.

В розділі 20 договору зазначено наступні електронні адреси сторін: позивач - lznhold@ln.railway.lviv.ua, nh-mtz@ railway.lviv.ua; відповідача - eupg@ukr.net.

Згідно специфікації № 1 сторони погодили поставку наступних товарів: електронагрівач 17L364 у кількості 270 штук; електронагрівач 17L434 у кількості 350 штук; електронагрівач 17L334 у кількості 280 штук. Товар виробництва Vulcanic-Triatherm GmbH/ Німеччина, 2025 року випуску. Загальна вартість товару 4079999,40 грн з ПДВ.

Позивач на електронну адресу відповідача направив рознарядку № 1 (реєстраційний номер Н-40/236н від 04.06.2025) на поставку товару у кількості 750 штук загальною вартістю 3348832,20 грн. Рознарядка підписана з боку позивача: заступником директора виконавчого з фінансово-економічних питань Регіональної філії "Львівська залізниця" Сергієм Щербиною та головним інженером Регіональної філії "Львівська залізниця" Сергієм Максимовим. Зі скріншота електронного листа не вбачається дата його направлення відповідачу, проте з розрахунку санкцій, поданого позивачем, вбачається, що датою направлення є 05.06.2025. В свою чергу, відповідач підтвердив, що рознарядка була направлена йому та отримана ним 05.06.2025.

Отже обставина направлення рознарядки від 04.06.2025 відповідачу 05.06.2025 та отримання її відповідачем означеною датою підтверджується матеріалами справи та не заперечуються і не спростовуються сторонами.

З урахуванням п. 4.2 договору та дати направлення рознарядки, товар мав бути поставлений не пізніше 20.06.2025.

У підтвердження обставин поставки товару до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі: № б/н від 12.06.2025 на суму 1142739,36 грн, у кількості 280 штук, дата поставки 11.06.2025; № б/н від 01.08.2025 на суму 1231203,24 грн, у кількості 270 штук, дата поставки 30.07.2025; № б/н від 02.09.2025 на суму 974889,60 грн, у кількості 200 штук, дата поставки 27.08.2025. Акти підписані та скріплені печатками обох контрагентів без зауважень.

З матеріалів справи вбачається, що товар за актом від 12.06.2025 був поставлений в межах обумовленого сторонами в договорі строку, натомість, товар за актами від 01.08.2025, 02.09.2025 поставлений з порушенням строків, визначених договором.

Межі, мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст 662, 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно умов договору відповідач зобов`язаний був поставити товар протягом 15 днів з дати направлення рознарядки. Оскільки, рознарядка від 04.06.2025 була направлена відповідачу 05.06.2025, товар мав бути поставлений у строк до 20.06.2025. Тобто з 21.06.2025 відповідач є таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань з поставки.

Матеріалами справи підтверджено, що поставка товару на суму 1 231 203,25 грн була прострочена на 39 днів (з 21.06.2025 до 29.07.2025), а поставка товару на суму 974 889,60 грн була прострочена на 67 днів (з 21.06.2025 до 26.08.2025).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 113 334,53 грн за загальний період з 21.06.2025 до 26.08.2025 та штраф у розмірі 330 913,93 грн.

Відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 9.3.1 договору при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15% від вартості не поставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2 цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0,1% від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до дати виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов`язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору. При цьому постачальник не звільняється від виконання своїх зобов`язань поставити товар, якщо про інше його не попередив письмово покупець.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи зазначає, що прострочення поставки товару тривало більше 15 календарних днів, а отже позивач набув право на нарахування пені та штрафу за відповідне прострочення.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок позивача, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо його обгрунтованості та арифметичної вірності, у звязку із чим з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення пеня у розмірі 113 334,53 грн та штраф у розмірі 330 913,93 грн.

Щодо доводів апеляційної скарги, що рознарядка була підписана особою, посада якої не включена в перелік підписантів згідно договору, колегія суддів зазначає таке.

Як вірно зазначено судом першої інстанції та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, що до звернення позивача з даним позовом, відповідач/скаржник не заявляв жодних заперечень щодо оформлення (не належного оформлення) рознарядки від 04.06.2025 замовником. Натомість, здійснив поставку товару на підставі означеної рознарядки, що свідчить про прийняття рознарядки як належної підстави для поставки товару. Крім того, договором безпосередньо не обумовлено, що поставка товару з простроченням на підставі рознарядки, яка підписана особами, не включеними до переліку підписантів, звільняє відповідача від відповідальності за прострочення поставки.

З листування доданого до справи відповідачем вбачається, що останній не вказував на не належне оформлення заявки при прийнятті її до виконання. Останній посилався на неможливість поставити весь обсяг товару у визначені договором строки, в зв`язку технологічними особливостями процесу виготовлення товару та лист виробника, в якому вказано можливі строки виготовлення та поставки товару (лист виробника товару від 16.04.2025, листи відповідача адресовані позивачу: № 53/25 від 17.04.2025, № 54/25 від 06.05.2025, № 74/25 від 15.06.2025, № 80/25 від 10.06.2025, № 81/25 від 16.06.2025) проте не висував будь-яких зауважень щодо оформлення рознарядки.

На переконання колегії суддів, саме поведінка скаржника в даному випадку є суперечливою, оскільки, підписавши договір, він взяв на себе обов`язок поставити товар згідно його умов. Договір не містить застережень, що позивач обмежений у праві вимагати поставити майже весь обсяг товару в одній рознарядці, як і не зазначено про технологічні особливості виготовлення товару, що не дають можливості поставити товар за однією рознарядкою.

Крім того, згідно п. 1.4 договору постачальник гарантує, що товар належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України

Умовами договору не визначено, що відповідач буде в подальшому придбавати товар в іншого контрагента, а чітко вказано, що такий товар вже є у власності відповідача.

Крім того, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані посилання відповідача на лист заступника начальника служби колії від 24.06.2025 № П-6/1090н (про необхідність отримати товар в термін до осені 2025 року), оскільки, означений лист не змінює умов договору щодо строків поставки та не впливає на права та обов`язки сторін за договором. Натомість, листом від 27.06.2025 № НХ-1/1790н позивач наголосив на обов`язку відповідача здійснювати поставку в строки, обумовлені договором, зокрема п. 4.2, 8.3.1.

Посилання скаржника на прострочення оплати з боку позивача не є предметом розгляду даної справи, як і не є підставою для відмови у задоволенні позову. У свою чергу, відповідач не позбавлений права звернутись до суду, в разі порушення його прав з боку позивача.

Скаржник посилається на надсилання ним 17.04.2025 за №53/25 на адресу позивача листа, в якому інформував про можливі терміни поставки товару та якими саме партіями зможе його поставити, строки виготовлення тощо. Вказує на недобросовісну поведінку позивача, оскільки позивач надсилав йому рознарядки без врахування зазначеного у згаданому листі.

Однак такі твердження скаржника є надуманими, оскільки умовами укладеного між сторонами Договору не визначено, коли конкретно мали б бути надіслані рознарядки, не визначено якими партіями (обсяги та вид товару у кожній партії) може бути здійснена поставка.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що участь відповідача у торгах, укладення договору про поставку на визначених у договорі умовах означає, що постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку зазначеного товару на першу вимогу Покупця. І надсилання Покупцем рознарядки навіть вже відразу після укладення Договору було б правомірним та відповідало б умовам Договору.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не спростовано наявність у позивача права нарахувати та стягнути з відповідача штрафні санкції, передбачені договором, оскільки, з боку відповідача було допущено прострочення поставки товару.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 %, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідач як у відзиві на позов, так і у своїй апеляційній скарзі зазначає, що якщо ж судом все ж буде встановлено порушення строків поставки з боку відповідача, то він просить суд в такому разі застосувати приписи ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити заявлені штрафні санкції до одного відсотку від заявленої суми. Адже, навіть в такому разі відповідач не зможе повернути (стягнути) з позивача вже сплачену йому суму банківської гарантії, сплачену в розмірі 204000,00 грн, яку сплачено за "порушення" відповідачем умов поставки. Також, просить суд врахувати, що статутний капітал відповідача складає 65000,00 грн, а залишок на рахунку складає 537484,59 грн, тож вже стягнуті по гарантії 204000,00 грн та наступне потенційне стягнення 444248,46 грн штрафних санкцій фактично знищить відповідача, як юридичну особу. При цьому майновий стан позивача є добрим, що також треба враховувати. Також відповідач просить суд врахувати ступінь виконання зобов`язання, яке відповідачем було виконано у заявлені строки, а причинами неналежного його виконання (якщо суд все ж з цим погодиться), є саме поведінка позивача, який вимагав виконання рознарядки лише тому, що міг це робити за умовами Договору без будь-якої озвученої реальної для цього потреби. При цьому негативних наслідків у такого прострочення поставки для позивача немає ніяких, а вже отримана гарантія (204000,00 грн) та заявлені до стягнення штрафні санкції (444248,46 грн) ніяк не відповідають негативним наслідкам, яких фактично немає. Тож, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника в такому випадку буде стягнення 1 % від заявлено суми штрафних санкцій (у разі, якщо суд знайде підстави для їх стягувати). Такий підхід буде засобом недопущення використання штрафних санкцій, як інструменту отримання позивачем додаткових доходів. А взагалі-то, в задоволенні позову безумовно слід відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст. 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 916/3211/16, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 16.03.2021 у справі № 922/266/20): ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання); причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання для кредитора; поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора); поведінку кредитора; майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати); негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника; статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення); майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, стаття 86 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

Таким чином, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

У постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою для зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин 1, 2 статей 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Наведені висновки узгоджуються з нормами закону, які регулюють можливість зменшення розміру штрафних санкцій та є засобом недопущення їх використання ані як засобу для отримання необґрунтованих доходів, ані як способу уникнути відповідальності. У питанні про зменшення розміру неустойки, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, суд щоразу виходить з конкретних обставин. Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема практиці Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі № 910/8725/22, від 26.09.2023 у справі № 910/22026/21, від 02.11.2023 у справі № 910/13000/22, від 07.11.2023 у справі № 924/215/23, від 09.11.2023 у справі № 902/919/22).

Як вбачається з матеріалів справи 17.04.2025 (на другий день, після укладання Договору), відповідач надіслав позивачу лист № 53/25 в якому інформував, що постачання Товару буде виконуватися наступними партіями: Перша партія: електронагрівач EW17L334 (3,2 м) - 280 шт. (постачання можливо 20.05.2025 року). Друга партія: електронагрівач EW17L364 (3,5 м) - 270 шт. (постачання можливо 20.06.2025 року). Третя партія: електронагрівач EW17L434 (4,2 м) - 350 шт. (постачання можливо 20.07.2025 року). Також в листі повідомлено, що термін виготовлення кожної партії складає 30 календарних днів. Відповідач просив Позивача враховувати цей лист під час подання письмового замовлення на постачання кожної партії Товару. Строки поставки були визначені відповідачем з урахуванням листа виробника товару від 16.04.2025 (долучений до матеріалів справи).

Отже, направляючи рознарядку позивач усвідомлював, що вона не буде виконана у встановлені договором строки в повному обсязі.

Відповідно до п. 8.2.3 договору позивач мав право достроково в односторонньому порядку розірвати договір у разі невиконання або неналежного виконання зобов`язання постачальником, повідомивши про це останнього за 5 робочих днів від дати розірвання договору.

Не зважаючи на завчасне повідомлення відповідачем про строки поставки і відповідно обізнаність позивача щодо можливості прострочення, і надалі дійсне прострочення відповідача, позивач не скористався правом на одностороннє розірвання договору. Натомість, скористався можливістю стягнути на свою користь банківську гарантію та стягнути штрафні санкції, які на думку суду, мали на меті саме надмірне збагачення, а не компенсацію втрат чи збитків.

Судом першої інстанції вірно враховано, що поставка товару здійснювалась з післяплатою, з відстроченням платежу на 45 календарних днів від дати поставки. При цьому, як зазначено відповідачем та не спростовано позивачем, оплата була здійснена з простроченням, наприкінці грудня. Суд відзначає, що умовами договору не передбачено стягнення пені чи штрафу за прострочення з боку позивача грошових зобов`язань. А відсотки річних, передбачені ст. 625 ЦК України зменшені, з 3% до 0,1%, що фактично нівелює для замовника наслідки його відповідальності за прострочення зобов`язань. Тобто договір містить цілий розділ 9, який регламентує відповідальність постачальника (відповідача) і 1 пункт, що зменшує відповідальність позивача. Також, виконання зобов`язань відповідачем забезпечена банківською гарантією, яка уже була отримана позивачем та відшкодована відповідачем банку. Означене свідчить про неспівмірність наслідків при порушенні зобов`язань сторонами договору.

Тривалість прострочення не була значною, а поставка обумовленого договором товару була здійснена відповідачем.

З урахуванням доказів долучених до матеріалів справи, колегія суддів цілком погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 50%, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачу збитків, внаслідок порушення відповідачем строку поставки товару, враховуючи компенсаційний характер неустойки, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності, пропорційності та співмірності.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 56667,27 грн та штраф у розмірі 165456,96 грн.

Окремо колегія суддів звертає увагу, що позивачем не оскаржено в апеляційному порядку вищезазначене обгрунтоване зменшення пені та штрафу на 50%, що, на переконання колегії суддів, свідчить про врахування судом першої інстанції майнових інтересів як позивача, так і відповідача.

22.04.2026 від відповідача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій він просить стягнути з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 28000,00 грн.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відзиві відповідач вказав, що попередній орієнтовний розрахунок витрати на професійну правничу допомогу складає 28000,00 грн.

При розгляді справи та ухваленні рішення, судом першої інстанції було вірно встановлено обґрунтованість позовних вимог у повному обсязі.

Проте, скориставшись своїми дискреційними повноваженнями, суд першої інстанції, як зазначено колегією суддів вище, цілком правомірно зменшив суму нарахованих штрафних санкцій на 50%, в зв`язку з чим в резолютивній частині зазначено про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судового збору за результатами вирішення спору, суд у рішенні зазначив про стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми судового збору, в тому числі в частині зменшених штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Правова допомога належить до судових витрат і при її розподілі застосовується такий же порядок (принцип), як і при розподілі судового збору, що вбачається з приписів ч. 1, 4 ст. 129 ГПК України.

Як передбачено ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки позов було задоволено частково, не у зв`язку з необгрунтованістю позовних вимог, а в зв`язку зі зменшенням суми нарахованих штрафних санкцій судом, колегія суддів констатує, що підстави для відшкодування відповідачу витрат на правову допомогу за рахунок позивача відсутні, у звязку із чим судом першої інстанції обгрунтовано відмовлено відповідачу у стягненні з позивача витрат на правову допомогу у сумі 28000,00 грн.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваних рішень в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених у апеляційній скарзі обставин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційних скарг

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скаргзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваних рішеннях, оскаржувані рішення ухвалені з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 та додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/691/26, за наведених скаржником доводів та в межах апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/691/26- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 у справі №910/691/26 - залишити без змін.

3. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 у справі №910/691/26 - залишити без змін.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейська Промислова Група".

5. Матеріали справи №910/691/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 287 та 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 31.08.2026. (після виходу суддів з відпустки)

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім