Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №136/945/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/945/26

провадження № 2/136/477/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді Іванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_3 , через свого представника, звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просила:

- розірвати шлюб, який укладений між позивачем та відповідачем, що зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадського стану управління юстиції Вінницької області 12.03.2002, актовий запис №443;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову – 13.05.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

12.03.2002 між сторонами було укладено шлюб, який був зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області, актовий запис №443. Від шлюбу у сторін є спільна дитина – син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Однак, протягом останніх років їхнє сімейне життя поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення між ними сімейних відносин. Кожен з них має значно протилежні погляди на відносини у шлюбі. Подальший шлюб буде тільки негативно впливати на психологічний стан дитини. За глибоким переконанням позивачки подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини немає сенсу, вони різні люди з різними поглядами на життя. Відтак вважає, що причини, які спонукають позивачку наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя із відповідачем, як подружжя та збереження шлюбу категорично неможливе. Саме тому, вона вважає, що застосування заходу щодо примирення подружжя, не є необхідним і вже не врятує їхню сім`ю. Дитина проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Позивачка сама не може забезпечити у повній мірі потреби дитини та потребує матеріальної підтримки від відповідача, який зобов`язаний нарівні із нею утримувати її неповнолітню дитину. Відповідач є працездатно особою, отримує доходи, тому може сплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частини від доходів, відповідно до потреб сина, що стало приводом для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 21.05.2026 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

03.06.2026 засобами поштового зв`язку від імені відповідача подано до суду відзив, відповідно до якого він позовні вимоги визнає частково, зокрема щодо розірвання шлюбу. Також відповідач визнає та не заперечує свій обов`язок щодо утримання неповнолітнього сина, втім не погоджується із заявленим розміром аліментів - 1/3 доходу. На переконання відповідача, такий розмір аліментів с необґрунтованим та завищеним з огляду на те, що він також приймає участь в утриманні сина. Таким чином, відповідач вважає, що присудження аліментів на спільну з позивачкою дитину у розмірі 1/3 частки від усіх доходів відповідача неспівмірним, завищеним, та таким що не відповідає нормам законодавства та сталій судовій практиці.

Відповідно до ч. 3 ст. 178 ЦПК України, відзив підписується відповідачем або його представником. Разом із тим поданий до суду документ не підписаний відповідачем та не містить дати його складення, що унеможливлює ідентифікацію особи що його подала. За таких обставин поданий документ не набув процесуального статусу відзиву та не може бути взятий до уваги судом. Тому суд, керуючись ч. 2 ст. 191 та ч. 8 ст. 178 ЦПК України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім того, 03.06.206 засобами поштового зв`язку від імені відповідача до суду подано клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу. Клопотання мотивовано тим, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу с неспівмірним категорії справи, що розглядається, та значно завищеним. А тому відповідач просив суд зменшити розмір цих витрат з 6000 гривень до 3000 гривень.

Суд, дослідивши вищевказане клопотання встановив, що вказаний документ не містить дати його складення та не підписаний відповідачем, що унеможливлює ідентифікацію особи що його подала.

Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України, письмова заява клопотання повинна бути підписана заявником. Згідно з ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд повертає письмову заяву (клопотання) заявнику без розгляду, якщо вона не відповідає вимогам цієї статті.

За таких обставин поданий документ не набув процесуального статусу клопотання та не може бути взятий до уваги судом.

Суд, дослідивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Як вбачається з позовної заяви, сторони між собою уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , шлюб зареєстровано Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області 12.03.2002, актовий запис №443 (а.с. 5).

Від шлюбу у сторін є спільна дитина – син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з позивачем та перебуває на її утриманні. Позивач стверджує, що через різні погляди на шлюб та сімейне життя між сторонами втратилось почуття взаєморозуміння та любові, фактично шлюбних відносин сторони не підтримують. Як вбачається з наявної у матеріалах справи копії свідоцтва про народження дитини сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10).

Судом встановлено, що дитина сторін проживає спільно з матір`ю та перебуває на її утриманні. Позивач стверджує, що вона не в змозі самостійно забезпечувати дитину всім необхідним на належному рівні. Наявність угоди про добровільну сплату відповідачем аліментів на утримання дітей не встановлено. Відповідач не спростував своєї неспроможності сплачувати аліменти у заявленому позивачкою розмірі та не довів своєї участі в утриманні дитини.

Суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як визначено в ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Згідно з ч.ч. 3-4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість.

Відповідно до ст.ст. 105, 110, 112 СК України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного із подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст. 110 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Суд, аналізуючи вищевказані норми СК України зауважує, що в Україні гарантується право подружжя на припинення шлюбу шляхом його розірвання у будь-який момент існування шлюбу. Існують випадки, коли рішення щодо розірвання шлюбу позитивно сприймається лише одним із подружжя у той час, як інший прагне зберегти шлюбні відносини та сім`ю. Відсутність вільної згоди на розірвання шлюбу іншим з подружжя не є перепоною. В Україні регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння. Держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.

Судом встановлено, що позивач стверджує, що збереження шлюбу з відповідачем суперечитиме її інтересам, а примирення та подальше спільне життя подружжя неможливе.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про розірвання шлюбу між сторонами, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Як визначено в ч. 1 ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 2 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.09.2019 у справі №711/8561/16, відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Зміст зазначених норм матеріального права та правових висновків Верховного Суду свідчить про те, що право на отримання аліментів на утримання дитини має той з батьків, з яким проживає дитина. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком, особистим та індивідуальним, як матері так і батька.

Судом встановлено, що дитина проживає з матір`ю позивачем по справі та перебуває на її утриманні.

В силу вимог ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідач не спростовував доводи позивача щодо спроможності сплачувати аліменти у розмірі визначеному позивачкою, а саме 1/3 частини від усіх доходів в силу непрацездатності, поганого стану здоров`я, наявності інших утриманців чи з інших підстав.

Суд, оцінивши подані позивачем докази, вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивач і не спростовані відповідачем, а на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи те, що позивач має право на отримання аліментів на утримання проживаючої з нею неповнолітньої дитини, а тому суд визначаючи їх розмір керується ч. 2 ст. 182 СК України, згідно з якою передбачено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд вважає, що відповідач спроможний виплачувати аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що вимога про стягнення аліментів, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Суд вважає, що такий розмір аліментів відповідатиме фінансовим можливостям та обов`язку батька забезпечити умови життя та розвитку його неповнолітньої дитини, а також визначеному законодавцем способу, який обрала позивачка.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд, вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору за позовну вимогу щодо розірвання шлюбу керується ч. 1 ст. 141 ЦПК України, а тому з огляду на те, що позов задоволено повністю, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

При цьому позивачка звільнена від сплати судового збору за позовну вимогу щодо стягнення аліментів на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Враховуючи те, що позов задоволено, а при пред`явлені його до суду позивач була звільнена від сплати судового збору в частині стягнення аліментів, суд вважає, що його слід стягнути із відповідача в дохід держави.

Відповідно п. 7 ч. 1 ст. 264, ч. 1 п. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити рішення до негайного виконання в частині стягнення сум платежу за один місяць з метою забезпечення інтересів дитини.

Що стосується заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн., суд враховує наступне.

На підтвердження таких витрат позивачем долучено копії: договору про надання правничої допомоги від 04.05.2026 (а.с. 11); розрахунок витрат на правову допомогу (а.с. 12); квитанцію до прибуткового касового ордера №б/н від 04.05.2026 (а.с. 13); ордером на надання правничої допомоги адвокатом Покоєвичем І.Л. від 06.05.2026 серія АІ №2195434 (а.с. 14).

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В додатковій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.01.2023, справа № 755/2587/17, зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

У зв`язку з вищенаведеним та враховуючи предмет позву, а також складність справи та її значення для сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача про стягнення судових витрат на правничу допомогу, виходячи з критерію співмірності, розумності їхнього розміру, конкретних обставин справи, її складності, а саме в розмірі 3 000 грн.

Керуючись ст.ст. 259, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів– задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований Міським відділом реєстрації актів громадянського стану управління юстиції Вінницької області 12.03.2002, актовий запис №443– розірвати.

У разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/3 частини від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову – 13.05.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 20 копійок та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Д. Іванець