Вирок від 14 квітня 2025 р. у справі №755/16408/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа: № 755/16408/21 Головуючий у суді першої інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/682/2025 Доповідач у суді апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2025 року місто Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Київського апеляційного суду в складі:

головуючого суддіОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши в приміщенні суду у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку з Державною установою "Київський слідчий ізолятор", де утримується обвинувачений ОСОБА_6 в іншому кримінальному провадженні, апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 120 211 000 400 024 70 від 23 серпня 2021 року стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , судимого:

- 10.03.2023 Подільським районним судом міста Києва за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_8 ,

захисника ОСОБА_9 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 , -

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 21.04.2023 ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 5 років позбавлення волі.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 70 України, призначено ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень, за який він засуджується цим вироком та, за який його засуджено вироком Подільського районного суду міста Києва від 10.03.2023, остаточне покарання шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим покаранням у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України: періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

У проваджені вирішена доля речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 22.08.2021, приблизно о 22 год. 20 хв., разом з малолітніми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , відносно яких ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.02.2022 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді застереження, перебували за адресою: АДРЕСА_2 , неподалік від приватного будинку № 83, де помітили раніше незнайому ОСОБА_12 , яка йшла по вулиці, тримаючи при собі власну сумку та в цей час, у них виник злочинний умисел на відкрите викрадення чужого майна, обравши об`єктом свого злочинного посягання майно ОСОБА_12 .

Реалізуючи свої злочинні наміри, спрямовані на відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_6 , разом із малолітніми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , відносно яких ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.02.2022 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді застереження, з корисливих спонукань, усвідомлюючи відкритий характер своїх злочинних дій, з метою особистого збагачення за рахунок чужого майна та обернення його на свою користь, прослідкували за потерпілою ОСОБА_12 для більш сприятливого місця для вчинення злочину, яке не освітлюється. Та у подальшому, ОСОБА_6 підійшов ззаду до потерпілої та, взявши останню руками за шию "в ключ", повалив її на землю, від чого, остання відчула фізичний біль, тим самим, застосував насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 почав силоміць утримувати потерпілу ОСОБА_12 на землі, з метою подолання волі до опору й у той час, коли потерпіла утримувала при собі власну жіночу сумку з особистим майном та чинила опір злочинним діям, малолітні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , відносно яких ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 15.02.2022 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді застереження, з метою протиправного збагачення за рахунок чужого майна й обернення у свою спільну користь, схопили вдвох сумку потерпілої, в якій знаходився мобільний телефон марки "Honor" синього кольору, імеі1: НОМЕР_1 , імеі2: 2: НОМЕР_2 , s/n НОМЕР_3, вартістю 1.050 грн., портативний зарядний пристрій білого кольору із зеленими вставками ТМ "GOLF" мodel: GF-206, вартістю 110, 00 грн., біла тканинна сумка з двома ручками, біла тканинна жіноча кофта ТМ "JUST WOMEN", хустинка біло-синього кольору з візерунками, клаптик білої тканини квадратної форми, медична маска синього кольору, складна механічна парасолька темного кольору з кольоровими крапками та ручкою рожевого кольору, жіночий гребінець із дзеркалом із зворотної сторони темного та рожевого кольору, три запальнички (дві оранжевого кольору та одна жовтого), флакон з парфумами ТМ "D&P perfumum", бальзам для губ ТМ "Natureal", туш для вій ТМ "GlamBee", рідка помада ТМ "Longstay", лак для нігтів синього кольору ТМ "Маlva", тюбик крему "Lumene", крем для рук ТМ "Домашній лікар", рідка помада для губ ТМ "LEO", пензлик для макіяжу з ручкою рожевого кольору, олівець для очей ТМ "Etual", щіточка для макіяжу чорного кольору, USB-шнур білого кольору, USB-шнур чорного кольору, зарядний блок для USB-шнура білого кольору ТМ "SAMSUNG", монети вітчизняного зразка номіналом "50 колійок" - дві монети, "2 гривні" - дві монети, "5 копійок" - одна монета, "1 копійка" - одна монета, резинка для волосся сірого кольору та паспорт громадянки України на ім`я ОСОБА_12 , які матеріальної цінності для потерпілої не становлять, та шляхом ривка, її відкрито викрали, після чого, з місця вчинення кримінального правопорушення зникли, а викраденим розпорядилися на власний розсуд, завдавши матеріальних збитків потерпілій ОСОБА_12 на загальну суму 1.165, 06 грн.

Не погоджуючись з вироком суду перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення і правильність правової кваліфікації дій обвинуваченого, просить вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 21.04.2023 стосовно ОСОБА_6 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м`якості ОСОБА_6 ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 5 років позбавлення волі, відповідно до вимог ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України, вирок Подільського районного суду міста Києва від 10.03.2023 виконувати самостійно, у решті вирок залишити без змін.

Також в апеляційній скарзі міститься прохання про дослідження матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 .

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 стверджує, що призначаючи покарання обвинуваченому, вирішуючи питання про звільнення від його виконання, суд необґрунтовано дійшов до помилкового висновку про можливість виправлення останнього без ізоляції від суспільства та внаслідок цього незаконно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробовуванням, на підставі ст. 75 КК України.

Вказує, що судом першої інстанції проігноровано дані, що вказують на підвищену суспільну небезпечність як вчиненого діяння, так і особи обвинуваченого, зокрема судом не надано належної оцінки факту неодноразового притягнення до кримінальної відповідальності обвинуваченого, а саме востаннє вироком Подільського районного суду міста Києва від 10.03.2023 за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком па 4 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого з іспитовим строком на 1 рік.

Крім того, перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звертає увагу, що обвинувачений наполегливо прагне вести кримінальний, асоціальний спосіб життя, а жодні застосовані державою санкції не призвели до бажаних результатів у виді формування належної соціальної поведінки та усвідомлення недопустимості порушення закону.

Також перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 зазначає, що в даному випадку наявні вагомі підстави вважати, що особа обвинуваченого реально становить підвищену суспільну небезпеку вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки будучи притягнутим до кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення, вчинене 22.08.2021 із залученням 2 малолітніх осіб, із застосуванням здушення шиї потерпілої, за активної, ініціативної участі обвинуваченого. Вже 11.10.2021 ОСОБА_6 знову вчиняє та засуджується за аналогічне нове кримінальне правопорушення в сфері власності. При цьому, з 22.08.2021 він перебував у статусі підозрюваного у даному кримінальному провадженні, а 25.08.2021 стосовно нього обрано запобіжний захід у виді "нічного" домашнього арешту. Однак, навіть це не завадило ОСОБА_6 вчинити новий умисний насильницький корисливий тяжкий злочин о 00.40 год.

Окремо перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звертає увагу на те, що ОСОБА_6 підійшов ззаду до потерпілої та, взявши останню руками за шию "в ключ", повалив її на землю, від чого, остання відчула фізичний біль, тим самим, застосував насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої.

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 зазначає, що в оскаржуваному вироку суд послався на наявність пом`якшуючої обставини - щирого каяття, проте матеріали кримінального провадження не містять таких даних.

Підсумовуючи перший заступник керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 вважає, що призначене судом першої інстанції покарання, зокрема, й із застосуванням інституту звільнення від його відбування явно не відповідає вимогам та не забезпечить цілі визначені ст.ст. 50, 65 КК України, та є таким, що через м`якість не відповідає дійсній тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого.

Іншими учасниками провадження вирок стосовно ОСОБА_6 не оскаржений.

Потерпіла ОСОБА_12 про апеляційний розгляд провадження стосовно ОСОБА_6 повідомлена у спосіб, передбачений кримінальним процесуальним законом, заяв про її безпосередню участь в судовому засіданні до суду не надходило, неявка потерпілої в судове засідання не перешкоджає розгляду провадження за приписами ч. 4 ст. 405 КПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги у повному обсязі, пояснення захисника та обвинуваченого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги вказавши на законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого ОСОБА_6 , дослідивши дані, що характеризують особу обвинуваченого, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у відкритому викраденні чужого майна (грабіж), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілої, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом першої інстанції не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювались.

Порушень вимог закону при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорювалися, колегія суддів не вбачає, не посилається на них і прокурор в апеляційній скарзі, дотримуючись вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, - не перевіряється, відповідно до приписів ч. 1 ст. 404 КПК України.

Досліджуючи доводи апеляційної скарги першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та м`якості призначеного ОСОБА_6 покарання, яке, на думку прокурора, не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Як указують приписи ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, встановлених обставин справи і у межах, установлених у санкції відповідної статті кримінального закону.

Призначене ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді 5 років позбавлення волі, у повній мірі відповідає загальним засадам призначення покарання, передбаченим ст. 65 КК України, правильність чого першим заступником керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 в апеляційній скарзі фактично не оспорюється, як і прокурором у суді апеляційної інстанції.

При цьому, при призначенні ОСОБА_6 покарання судом першої інстанції були враховані: характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином; конкретні обставини кримінального провадження; ставлення обвинуваченого до скоєного (щиро каявся, вину визнав у повному обсязі); особу обвинуваченого, який на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, є особою молодого віку.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 66 КК України, судом визнано щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Колегія суддів, всупереч доводам першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 , погоджується з висновком суду першої інстанції про врахування щирого каяття ОСОБА_6 як обставини, що пом`якшує його покарання, оскільки перевіркою матеріалів провадження встановлено, що обвинувачений визнав свою вину і не оспорював встановлені як під час досудового розслідування, так і в суді першої та апеляційної інстанцій, фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення.

Підстав вважати, що визнання вини обвинуваченим, свідчить про те, що останній під тиском беззаперечних доказів намагається уникнути справедливого покарання за вчинений злочин, як на те послався прокурор в апеляційній скарзі, - не має.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Разом із цим, суд першої інстанції у вироку дійшов висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства та звільнив його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням з визначенням терміну іспитового строку.

Але, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції не навів у вироку достатніх мотивів на обґрунтування такого рішення, яке б узгоджувалося з приписами закону, що вказує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, про що слушно зазначає прокурор в апеляційній скарзі.

Так, згідно зі ст. 75 КК України, суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, враховуючи обставини, передбачені ст. 65 КК України, зокрема, тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, може дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням і встановленням іспитового строку, про що прийняти відповідне рішення.

Необхідність мотивування таких висновків регламентують положення ст. 374 КПК України.

Між тим, наведене судом обґрунтування висновку щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання є непереконливим, оскільки фактично підставами для такого висновку суду стали ті ж обставини, що враховувались судом при визначенні виду і розміру покарання, з урахуванням яких суд визнав за необхідне призначити ОСОБА_6 покарання у межах ч. 2 ст. 186 КК України - у виді 5 років позбавлення волі, до того ж всі ці обставини в своїй сукупності, на противагу твердженням суду першої інстанції, жодним чином не зменшують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та суспільної небезпеки особи обвинуваченого і не вказують на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

При цьому судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів, конкретні обставини вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченого як у загально-соціальному аспекті, так і в плані його потенційної суспільної небезпеки та залишив поза увагою те, що

ОСОБА_6 будучи притягнутим до кримінальної відповідальності за дане кримінальне правопорушення, вчинене 22.08.2021 із залученням 2 малолітніх осіб, за активної, ініціативної участі обвинуваченого, вже 11.10.2021 знову вчинив аналогічне кримінальне правопорушення в сфері власності, за що його засуджено виром Подільського районного суду міста Києва від 10.03.2023, що свідчить про те, що обвинувачений наполегливо прагне вести злочинний спосіб життя.

Не в повній мірі враховувано судом і те, що ОСОБА_6 підійшов ззаду до потерпілої та, взявши останню руками за шию "в ключ", повалив її на землю, від чого, остання відчула фізичний біль, тим самим, застосував насильство, яке не є небезпечним для здоров`я потерпілої.

Тому застосування до ОСОБА_6 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням не забезпечить мети кримінального покарання, що передбачає не тільки виправлення засудженого, але й запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами, на чому акцентував увагу прокурор в апеляційній скарзі, що і підтвердилося у подальших діях ОСОБА_6 , стосовно якого наразі наявний і вирок Солом`янського районного суду міста Києва від 07.11.2024, яким йому призначено покарання у виді реального позбавлення волі та до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у виді тримання під вартою - залишено без змін.

Також, слід вказати, що позиція учасників провадження, зокрема, потерпілої та прокурора щодо призначення покарання обвинуваченому має бути врахована судом, однак вона не має вирішального значення, оскільки призначення покарання є дискрецією суду, який при призначенні покарання керується вимогами ст. 50 КК України - досягнення мети покарання, яка на думку суду буде досягнута.

З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачає підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України, а тому вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання підлягає скасуванню, з ухваленням нового вироку.

Крім того, положеннями ст. 70 КК України визначено правила призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.

Згідно ч. 4 ст. 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Відповідно до висновку, викладеного в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15.02.2021 у справі № 760/26543/17, якщо до особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, вироком суду було застосоване звільнення від відбування покарання з випробуванням, а потім було встановлено, що вона винна ще й в інших злочинах, вчинених до постановлення цього вироку, в таких випадках питання про відповідальність особи за сукупністю вчинених нею кримінальних правопорушень має вирішуватись в залежності від того, чи залишається незмінним попередній вирок, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, на момент постановлення нового вироку, і яке рішення приймає суд у новому вироку щодо покарання за злочини, вчинені до постановлення попереднього вироку.

У випадку, коли попередній вирок залишився незмінним і прийняте в ньому рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням зберігає свою законну силу, а новим вироком особі призначається покарання, яке вона має відбувати реально, положення ч. 4 ст. 70 КК України щодо призначення остаточного покарання особі з урахуванням попереднього вироку не застосовуються, а кожний вирок попередній, за яким особа звільнена від відбування покарання з випробуванням, та новий, за яким їй призначено покарання, що належить відбувати реально виконуються самостійно.

Зважаючи на викладене, вирок Подільського районного суду міста Києва від 10.03.2023, згідно якого ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України - 11.10.2021, та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік, слід виконувати самостійно.

За наведеним, апеляційна скарга першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -

З А С У Д И Л А:

Апеляційну скаргу першого заступника керівника Київської міської прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 21 квітня 2023 року у кримінальному провадженні № 120 211 000 400 024 70 від 23 серпня 2021 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання - скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК України покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України вирок Подільського районного суду міста Києва від 10 березня 2023 року виконувати самостійно.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 обраховувати з дня приведення вироку до виконання.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

С У Д Д І :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4