Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №718/2002/26 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2026 року м. Чернівці

Справа № 718/2002/26

Провадження №22-ц/822/1600/26

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Литвинюк І. М.,

суддів: Одинака О. О., Перепелюк І. Б.,

за участю секретаря судового засідання: Собчук І. Ю.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Ільющенко Юрій Анатолійович, на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року, головуючий у І-й інстанції – Скорейко В. В.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності та звільнення майна з-під арешту.

Просив усунути перешкоди позивачу у здійсненні права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку кадастровий номер 7322582800:02:001:0147 площею 0,1517 га шляхом звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року у відкритті провадження у справі відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване обтяження було накладене за правилами КПК України 2012 року, а тому питання зняття арешту має бути вирішено в порядку, передбаченому ст. 174 КПК України.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду.

Вказує на те, що предметом спору у цій справі є захист права власності особи, яка після проведення електронних торгів набула право власності на нерухоме майно та позбавлена можливості реалізувати це право через існування записів про арешти та інші обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Спір виник не з кримінальних процесуальних правовідносин, а з цивільних правовідносин щодо здійснення права власності. Саме після набуття позивачем права власності на майно виник спір про можливість реалізації належних йому правомочностей власника. Отже, предметом судового розгляду є не кримінальний процесуальний акт, а існування перешкод у здійсненні цивільного права власності.

З мотивувальної частини ухвали вбачається, що суд розглядав заявлений позов так, ніби позивач просив скасувати ухвалу слідчого судді, переглянути кримінальне процесуальне рішення та застосувати положення статті 174 КПК України. Однак таких вимог позовна заява не містила. Насправді позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності, звільнити належне йому майно з-під арешту та захистити цивільне право власності як добросовісного набувача майна. А тому висновок суду про непідсудність спору цивільному суду ґрунтується на помилковому розумінні предмета заявлених позовних вимог. Саме ця помилка стала підставою для неправильного застосування пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та безпідставної відмови у відкритті провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За вимогами частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив суд усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на земельну ділянку, кадастровий номер 7322582800:02:001:0147 площею 0,1517 га, шляхом звільнення майна з-під арешту.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі протоколу № 628799 проведення електронного аукціону ОСОБА_1 набув у власність житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7322582800:02:001:0147 площею 0,1517 га.

Разом з тим, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці Чернівецької області від 12.06.2014 клопотання слідчого СУ УМВС України в Чернівецькій області про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_2 було задоволено; накладено арешт на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер 7322582800:02:001:0147 площею 0,1517 га.

Факт наявності вищевказаного обтяження підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна , сформованим станом на 16.05.2025.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2019 року ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України та звільнений від покарання на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Цим же вироком цивільні позови потерпілих частково задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілих завдану злочином матеріальну та моральну шкоду.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 01 грудня 2020 року вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 15 лютого 2019 року змінено в частині цивільних позовів.

Постановою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року зазначену ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

Також встановлено, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 лютого 2026 року, залишеною без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2026 року, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту у кримінальному провадженні, який накладено ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Чернівці Чернівецької області від 12.06.2014.

Свої рішення суди мотивували тим, що арешт було накладено з метою забезпечення цивільних позовів потерпілих в межах кримінального провадження, а вирок в частині відшкодування шкоди потерпілим станом на час розгляду клопотання не виконано, при цьому заявником не доведено, що потреба в подальшому застосуванні арешту відпала. Акт про проведені електронні торги не свідчить про виникнення у ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно без оформлення передбачених законом документів та державної реєстрації такого права. Сам по собі факт реалізації майна на електронних торгах у межах виконання рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 15 лютого 2024 року не є безумовною підставою для скасування арешту, накладеного в межах кримінального провадження.

Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначено, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Якщо арешт накладений за КПК України 2012 року на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц).

Спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 лютого 2026 року, залишеною без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2026 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту у кримінальному провадженні відмовлено, оскільки мета арешту майна не була досягнута, судові рішення у частині цивільних позовів потерпілих залишалися невиконаними. За таких обставин, заявником не доведено наявності передбачених ст. 174 КПК України підстав для скасування арешту.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, правильно виходив з того, що оскільки арешт на майно накладено в порядку, передбаченому КПК України 2012 року, а позивач ОСОБА_1 вважає, що такими діями порушено його право на майно, навіть за умови, що він не є учасником кримінального провадження, має право звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту в порядку кримінального судочинства. Такий порядок захисту права на майно є ефективним, оскільки забезпечить відновлення права власника або іншого володільця майна, на яке був накладений арешт слідчим суддею у кримінальному провадженні.

Так, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівців від 12 лютого 2026 року, залишеною без змін ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 31 березня 2026 року, у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про скасування арешту у кримінальному відмовлено, оскільки заявником не доведено наявності передбачених ст. 174 КПК України для скасування арешту.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права при його постановленні не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись статтями 186, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Ільющенко Юрій Анатолійович, залишити без задоволення.

Ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 26 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

Суддя-доповідач І. М. Литвинюк

Судді: О. О. Одинак

І. Б. Перепелюк