Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №346/2311/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 346/2311/26

Провадження № 22-ц/4808/1653/26

Головуючий у 1 інстанції Васильковський В. В.

Суддя-доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мальцевої Є.Є.,

суддів: Девляшевського В.А., Максюти І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року, постановлене в складі судді Васильковського В.В. в м. Коломия у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що .03.2024 року між ним та відповідачем було досягнуто домовленості щодо надання грошових коштів у позику. На виконання зазначеної домовленості він передав відповідачу грошові кошти у розмірі 30 000 грн, що підтверджується банківським переказом з призначенням платежу: «Стасу в борг на півтора місяці (45 днів) + 20%». Відповідно до досягнутої домовленості строк повернення зазначених коштів становив 45 календарних днів без урахування дня передачі, тобто до 10 травня 2024 року включно, а сума, що підлягала поверненню складала загалом 36 000 грн. Надалі, у квітні 2024 року, відповідач неодноразово звертався до нього з проханням надати додаткові грошові кошти у борг, у зв?язку з чим ним були здійснені наступні перекази: 16 квітня 2024 року - 8 000 грн., при цьому відовідач зобов?язався повернути зазначену суму до кінця квітня 2024 року, що підтверджується перепискою сторін у месенджері Telegram; 18 квітня 2024 року - 2 500 грн., при цьому відповідач підтвердив, що поверне зазначену суму у травні 2024 року, а саме в період з 5 по 15 травня 2024 року, що підтверджується перепискою сторін; 20 квітня 2024 року - 9 000 грн., при цьому відповідач повідомив, що розпочне повернення коштів з наступного тижня, однак у подальшому грошові кошти повернуті не були. Частина грошових коштів, а саме перекази від 16, 18 та 20 квітня 2024 року, були здійснені з банківської картки оформленої на ім?я ОСОБА_3 , яка є матір?ю позивача. Зазначені грошові кошти були надані відповідачу саме позивачем, при цьому використання банківської картки третьої особи мало виключно технічний характер та було зумовлено відсутністю на той момент достатніх коштів на особистому рахунку позивача. Усі зазначені грошові кошти передавалися відповідачу у борг, що підтверджується змістом переписки сторін, в якій відповідач просив надати грошові кошти, повідомляв платіжні реквізити для їх отримання та підтверджував отримання коштів. Незважаючи на сплив погоджених строків повернення коштів, відповідач свої зобов?язання не виконав та жодної частини заборгованості не повернув. Таким чином: заборгованість за договором позики від 26.03.2024 р. є простроченною з 11 травня 2024 року; заборгованість у сумі 8 000 грн. - прострочена з 1 травня 2024 року; заборгованість у сумі 2 500 грн. - прострочена з 16 травня 2024 року; заборгованість у сумі 9 000 грн. - прострочена з травня 2024 року, оскільки відповідач не виконав свого обов?язку щодо повернення коштів у розумний строк. Станом на день подання позову відповідач не повернув жодної частини отриманих грошових коштів, у зв?язку з чим загальна сума основної заборгованості становить 55 500 гривень.

З метою досудового врегулювання спору 25 листопада 2025 року позивачем направлено на адресу відповідача письмову досудову претензію за договорами позики, а саме грошових коштів, переданих відповідачу: 26 березня 2024 року - 30 000 грн. (з урахуванням погоджених відсотків - 36 000 грн.); 16 квітня 2024 року - 8 000 грн.; 18 квітня 2024 року - 2 500 грн.; 20 квітня 2024 року - 9 000 грн. Разом з тим, від подач вказані кошти не повернув.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договорами позики, у розмірі 55500 гривень; стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми за період з дати прострочення по кожному зобов`язанню, які станом на день подання позову становлять 3289 гривень, з подальшим їх нарахуванням до дня фактичного виконання рішення суду; стягнути з відповідача інфляційні витрати за період прострочення виконання грошового зобов`язання, які станом на день подання позову становлять 11655 гривень, з подальшим їх нарахуванням до дня фактичного виконання рішення суду; та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, понесені у зв`язку з поданням позову, у тому числі судовий збір.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року скасувати та задовольнити позов.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд першої інстанції вказав, що неможливо встановити, що саме відповідач є особою, яка вела переписку. Разом з тим, подані позивачем електронні докази містять голосові повідомлення, які належать відповідачу. При цьому у разі наявності сумнівів щодо особи співрозмовника, доцільним є призначення експертизи або витребування інформації в оператора мобільного зв`язку. Крім того, судом першої інтонації не було враховано взаємозв`язок між змістом електронного листування сторін та подальшими банківськими операціями. Платіж від 26 березня 2024 року має призначення: «Стасу в борг на півтори місяця +20%», що підтверджує виникнення боргових зобов`язань.

Відповідач не спростував факт отримання коштів та не заперечував належність банківських реквізитів. Крім того, не надав жодних пояснень щодо отримання вказаних коштів від позивача.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.3 ст.369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Із матеріалів справи вбачається, що ціна позову в даній справі становить 70 444 грн., не перебільшує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028 x 30 = 99 840 грн), тому справа відноситься до категорії малозначних справ в силу вимог закону.

Згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи.

Інформація про призначення даної справи до розгляду у апеляційному суді без повідомлення учасників справи завчасно розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025175570000036 від 03.02.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, відповідно до якого вбачається, що період часу з січня 2024 по квітень 2024, ОСОБА_2 під приводом продажу аудіо карти, шахрайським шляхом, зловживаючи довірою, заволодів грошовими коштами в сумі 29482 грн., належними ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які останній перерахував на карткові рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , тим самим ОСОБА_2 завдав матеріальної шкоди ОСОБА_1 на вищевказану суму (а.с. 6).

Згідно з копією Листа Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області, відповідно до наданих ОСОБА_1 , показань під час допиту в якості потерпілого, повідомив, що здійснив перерахування грошових коштів у сумі 29 482 грн., на карткові рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , які, зі слів, належать ОСОБА_2 . В ході досудового розслідування, на підставі ухвали слідчого судді, проведено тимчасовий доступ до речей і документів, а саме отримано інформацію щодо руху коштів та власника карткового рахунку № НОМЕР_1 . За результатами проведеного тимчасового доступу встановлено, що вказаний картковий рахунок належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час вживаються заходи щодо отримання тимчасового доступу до інформації по картковому рахунку № НОМЕР_2 . ОСОБА_1 , також надано скріншоти листування в месенджері Telegram щодо домовленості про купівлю аудіокарти, де, зі слів, особою, з якою здійснювалося спілкування, є ОСОБА_4 . ОСОБА_1 , визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 55 Кримінального процесуального кодексу України (а.с. 7-8).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано розписки позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, як не доведено на підставі якого документу доказується факт укладення договору позики і його умови. Суд критично оцінив скриншоти переписки, оскільки з них неможливо встановити, що саме відповідач є особою, яка вела таку переписку. Також суд відхилив надані позивачем платіжні документи, оскільки вони не доводять факт укладення між сторонами саме двостороннього правочину-позики та всіх його істотних умов.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

За змістом частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У частині першій статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частинами першою, другою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Договір є обов`язковим до виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

У частинах першій, третій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою у момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми (постанови Верховного Суду від 10 грудня 2018 року в справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року в справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року в справі № 604/1038/16, від 23 квітня 2020 року в справі № 501/1773/16, від 10 травня 2022 року в справі № 153/943/19, від 14 вересня 2022 року в справі № 130/82/2015, від 28 лютого 2024 року в справі № 369/5625/16).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, керуючись дійсним змістом та достовірністю документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики, його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року в справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року в справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року в справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 569/1646/14, від 14 квітня 2020 року в справі № 628/3909/15 та від 21 липня 2021 року в справі № 758/2418/17.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, судом першої інстанції вірно враховано, що не надано розписки позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми, як не доведено на підставі якого документу доказується факт укладення договору позики і його умови

Встановлено, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, посилалася на те, що ОСОБА_2 не виконав своїх зобов`язань за договором позики, у зазначені строки гроші не повернув. На підтвердження своїх вимог позивач надав скріншоти електронного листування з мобільного додатку-месенджера "Telegram", у яких відображена переписка між сторонами у справі щодо переказу коштів.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (у тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази у паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 76 ЦПК України).

Потрібно враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Наведене узгоджується із висновком, сформованим Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23), на яку зокрема посилається позивач у касаційній скарзі.

Враховуючи зазначені норми законодавства, а також те, що позивач не надав докази, що зазначений у скріншоті номер мобільного телефону належить відповідачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що неможливо встановити, що саме відповідач є особою, яка вела таку переписку. При цьому відповідач не надав в підтвердження жодної інформації щодо виникнення зобов`язань між сторонами щодо повернення коштів.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що електронне листування та банківські операції переказу коштів підтверджують виникнення між сторонами боргових зобов`язань, оскільки апелянтом не надано належного та допустимого доказу, який би безпосередньо підтверджував укладення між сторонами договору позики. Зокрема, матеріали справи не містять розписки відповідача, письмового договору позики або іншого документа, підписаного чи створеного відповідачем, з якого б безпосередньо вбачалося його волевиявлення на отримання від позивача коштів, погодження їх розміру, строку повернення.

Посилання апелянта на призначення платежу від 26 березня 2024 року: «Стасу в борг на півтори місяця +20%» також саме по собі не підтверджує укладення договору позики. Зазначене формулювання є одностороннім зазначенням платником призначення платежу та не містить підтвердження того, що відповідач погодився з такою правовою підставою отримання коштів, погодив строк їх повернення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції апеляційним судом залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення

Рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 08 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 01 вересня 2026 року.

Судді Є.Є. Мальцева

В.А.Девляшевський

І.О. Максюта