Постанова від 26 серпня 2026 р. у справі №345/3902/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 345/3902/26

Провадження № 33/4808/497/26

Категорія ч.1 ст.172-6 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Якимів Р. В.

Суддя-доповідач Шигірт Ф.С.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі судді Шигірта Ф.С., за участю ОСОБА_1 та прокурорів Гринишин Л.М., Андрусяк Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Івано-Франківську справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2026 року,–

в с т а н о в и в:

Вказаною постановою, ОСОБА_1 , визнано винуватою за ч.1 ст.172-6 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн.

Згідно постанови суду, ОСОБА_1 , будучи суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією у відповідності до підпункту «в» п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції», в порушення вимог ч.2 ст.45 цього Закону, несвоєчасно без поважних причин, а саме 05.02.2026 подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період не охоплений раніше поданими деклараціями (при звільненні), чим вчинила адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, передбачене ч.1 ст.172-6 КУпАП, а саме несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що постанова суду є незаконна та не обґрунтована, винесена без всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин події та з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства. Стверджує, що суд першої інстанції залишив поза увагою відсутність умислу на приховування статків чи ухилення від виконання вимог Закону України «Про запобігання корупції». Незначна затримка у поданні декларації при звільненні (яка склала лише 5 днів, оскільки декларацію було подано 05 лютого 2026 року) була зумовлена сукупністю об`єктивних складнощів та життєвих обставин, що склалися у січні 2026 року в м. Калуші. У цей період відбувалися часті та тривалі вимкнення електроенергії, постійні повітряні тривоги та загальна важка психоемоційна обстановка, спричинена воєнним станом в Україні. Окрім цього, після звільнення з посади ОСОБА_1 була позбавлена облаштованого робочого місця, що створило технічні перешкоди для входу до Реєстру декларацій, налаштування кваліфікованого електронного підпису (ЕЦП), а також проведення необхідних перевірок та збору сукупності даних для правильного заповнення декларації. Поряд із цим, суд першої інстанції у повній мірі не оцінив складні сімейні обставини ОСОБА_1 , яка самостійно здійснює виховання та постійний догляд за двома неповнолітніми дітьми — ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), останній з яких є дитиною з інвалідністю (що підтверджується медичним висновком № 86) і потребує безперервного піклування, догляду та систематичного медичного супроводу. Вказує, що декларація була подана особою самостійно, прострочення є незначним (5 днів), ОСОБА_1 раніше до адміністративної відповідальності не притягувалася, її дії не спричинили жодних негативних наслідків для держави, суспільства чи прав інших осіб, не завдали майнової чи іншої шкоди, а тому у її діях повністю відсутня суб`єктивна сторона правопорушення, а саме умисел на несвоєчасне подання декларації без поважних причин. Обов`язок доведення наявності умислу покладається на орган, що склав протокол, та прокурора, однак жодних доказів умисного ухилення від подання декларації надано не було. За таких обставин, на думку апелянтки в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП.

Просить скасувати постанову суду та закрити провадження за відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду призначене на 27 серпня 2026 року не з`явилавася та подала клопотання про розгляд справи без її участі, при цьому в попередньому судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги.

Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та вважала постанову суду першої інстанції законною та обґрунтованою.

Заслухавши учасників апеляційного розгляду, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до змісту ст.ст.7, 254, 279 КУпАП, розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється щодо правопорушника та в межах протоколу про адміністративне правопорушення, який є єдиною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

У відповідності до вимог ст.252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд виходить з норм діючого антикорупційного законодавства та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Статтею 9 КУпАП визначено поняття адміністративного правопорушення, яке визначається як протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, вчинена суб`єктом правопорушення, і за яку передбачено адміністративну відповідальність. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає адміністративну відповідальність.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги в їх сукупності, дійшов висновку про їх безпідставність та необґрунтованість, оскільки вони не спростовують правильності висновків суду щодо наявності в діях особи складу адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності у діях ОСОБА_1 суб`єктивної сторони правопорушення. Обов`язок подання декларації при звільненні прямо передбачений ч.2 ст.45 Закону України «Про запобігання корупції» та є безумовною вимогою фінансового контроля. Відсутність прямого умислу приховати статки чи завдати майнової шкоди державі не звільняє особу від відповідальності, оскільки суб`єктивна сторона даного правопорушення може характеризуватися як умислом, так і необережністю (недбалістю), коли особа мала змогу та повинна була усвідомлювати свій обов`язок щодо своєчасного виконання вимог закону.

Посилання апелянтки на незначність періоду прострочення, який склав 5 днів, та те, що декларація була подана нею самостійно 05 лютого 2026 року, не спростовують складу вчиненого правопорушення. Самостійне подання декларації після спливу передбаченого законом терміну свідчить про відсутність в її діях складу кримінального правопорушення (ст.366-3 КК України), однак не є підставою для визнання відсутності події чи складу адміністративного правопорушення.

Обставини наведені ОСОБА_1 , як такі, що унеможливили своєчасне подання декларації, не знайшли свого підтвердження в судах як першої, так і апеляційної інстанцій.

Зокрема тимчасові відключення електрики з 07.01.2026 по 15.01.2026, а також хвороба дитини з 23.01.2026 по 04.02.2026, теоретично могли заважати поданню декларації, проте не є такими, що унеможливлюють його. Крім того, не можуть бути взяті до уваги твердження ОСОБА_1 про складну обстановку в місті Калуші у січні 2026 року, зумовлену воєнним станом та постійними повітряними тривогами. Даних про систематичність таких повітряних тривог чи бойові дії в м. Калуші суду не надані. Як вбачається з наданої ОСОБА_1 довідки з ПАТ "Прикарпаттяобленерго" про відсутність електроенергії, відключення дійсно мали місце, однак вони відбувалися лише 07, 08, 13, 14, 15 січня 2026 року, при цьому їх тривалість не перевищувала 300 хвилин. Враховуючи, що декларація була подана лише 05 лютого 2026 року, наявність непостійних відключень електроенергії у вказаний період січня не підтверджує абсолютної та безперервної неможливості доступу до електромережі та мережі Інтернет протягом усього часу, відведеного для подання декларації.

Також суд вважає необґрунтованими аргументи про технічні перешкоди, пов`язані з позбавленням облаштованого робочого місця після звільнення, що нібито ускладнило вхід до Реєстру декларацій, налаштування кваліфікованого електронного підпису (ЕЦП) та збір необхідних даних. Виконання обов`язку фінансового контролю покладається особисто на суб`єкта декларування, а не на його роботодавця. Електронні сервіси для подання декларацій є загальнодоступними та не вимагають прив`язки до службового кабінету, а отримання ЕЦП та збір даних особа зобов`язана організувати завчасно, виявляючи належну відповідальність.

Щодо доводів ОСОБА_1 стосовно складних сімейних обставин, апеляційний суд вважає, що вони не мають характеру непереборної сили (форс-мажору), яка б повністю та об`єктивно виключала фізичну можливість декларанта приділити час для заповнення форми декларації у встановлені законом строки.

Таким чином, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків.

Таким чином, постанова суду першої інстанції є законною, обґрунтованою та вмотивованою, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 липня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ф.С. Шигірт