Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №338/1301/26 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/1301/26

Провадження №2/338/1189/26

31 серпня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Решетова В. В.

з участю секретаря судового засідання Смеречук Х. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

04 серпня 2026 року позивачка звернулася до суду із позовом до відповідача про розірвання шлюбу, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 лютого 2018 року між нею, ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 укладено шлюб, який зареєстровано Богородчанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 13.

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 30 грудня 2021 року.

Позивачка зазначає, що подружні стосунки між сторонами фактично втратили свій зміст унаслідок тривалих розбіжностей у поглядах на шлюб, родинне та взаємні обов`язки. Емоційна віддаленість і відсутність взаєморозуміння створили ситуацію, у якій спільне життя стало морально виснажливим та позбавленим підтримки. Попри спроби налагодити взаємні стосунки, шлюб перестав виконувати свою основну функцію – бути опорою та простором взаємної участі.

Позивачка також вказує, що з часу припинення спільного проживання сторони не ведуть спільного побуту та не підтримують сімейних зв`язків, кожен із них живе окремо та самостійно будує власне життя. Відсутність сімейного зв`язку, спільної участі в житті один одного та перспектив відновлення стосунків, на її думку, свідчить про те, що шлюб формально існує, але фактично вичерпав себе.

Майнового спору між сторонами немає. Спору щодо місця проживання дитини також немає. Після фактичного припинення шлюбних відносин дочка проживає з позивачкою.

Позивачка просить розірвати шлюб, а після його розірвання залишити їй дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Позивачка подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, від представника відповідача-адвоката Гутича Ю.П. надійшла заява, відповідно до якої він просить справу розглядати у відсутність відповідача та його представника. Щодо розірвання шлюбу не заперечує.

У зв`язку з неявкою в судове засіда ння всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачкою докази в їх сукупності та взаємозв`язку, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , 14 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб Богородчанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про що складено актовий запис № 13.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до частини третьої статті 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Цей принцип добровільності шлюбу поширюється не лише на його укладення, а й на свободу особи припинити шлюбні відносини у встановленому законом порядку.

За змістом статті 110 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до частини другої статті 112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечили б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Наведена норма не передбачає обов`язку суду встановлювати винуватість одного з подружжя у розпаді сім`ї. Вирішальним для справи є встановлення фактичного стану сімейних відносин та того, чи відповідає подальше збереження шлюбу дійсній волі позивача, його інтересам та інтересам дитини.

У цій справі позивачка чітко та послідовно наполягає на розірванні шлюбу, зазначає про припинення спільного проживання, ведення спільного побуту та сімейних зв`язків, відсутність взаєморозуміння та перспектив відновлення подружніх відносин. Її воля на припинення шлюбу підтверджена також письмовою заявою про розгляд справи за її відсутності, у якій вона підтримала позов у повному обсязі.

За таких обставин суд приходить до висновку, що шлюб між сторонами фактично розпався, носить формальний характер, а подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки та їх з відповідачем спільної дитини. Сам факт наявності у сторін спільної неповнолітньої дитини не є підставою для збереження шлюбу всупереч чітко вираженій волі одного з батьків, якщо встановлено, що шлюбні відносини фактично припинені.

Такий підхід узгоджується з актуальною правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24, відповідно до якої суд не може примушувати особу до збереження шлюбу проти її волі, а оцінювання почуттів та емоційного стану одного з подружжя не належить до повноважень суду. Верховний Суд зазначив, що за чітко вираженої волі особи припинити шлюб відмова у його розірванні фактично означала б примушування до шлюбу, що є недопустимим.

Зазначена правова позиція є безпосередньо релевантною до цієї справи, оскільки позивачка недвозначно висловила волю на припинення шлюбу, навела конкретні обставини фактичного припинення сімейних відносин, а доказів відновлення сімейного життя чи спільного ведення господарства сторонами суду не надано.

Відповідно до частини другої статті 114 Сімейного кодексу України у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Згідно з частиною третьою статті 115 Сімейного кодексу України документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Відповідно до статті 113 Сімейного кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки позивачка просить після розірвання шлюбу відновити дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 », така вимога підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує, що позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 1331 грн 20 коп., що підтверджується долученими до позовної заяви платіжними документами. Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторону, прапорційно задоволених позовних вимог, у зв`язку з чим сплачений позивачкою судовий збір підлягає стягненню з відповідача на її користь.

На підставі викладеного, керуючись статтями 24, 105, 110, 112, 113, 114, 115 Сімейного кодексу України, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 247, 258–259, 263–265, 274, 279–284 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 14 лютого 2018 року Богородчанським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 13.

Після розірвання шлюбу позивачці ОСОБА_1 відновити її дошлюбне прізвище « ОСОБА_5 ».

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у випадках, передбачених законом, – з дня вручення повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя В. В. Решетов