Рішення від 31 серпня 2026 р. у справі №369/17735/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/17735/24

Провадження № 2/369/2139/26

РІШЕННЯ

Іменем України

01.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Янченка А.В.,

при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу № 369/17735/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ житлової кімнати та припинення права спільної сумісної власності, -

встановив:

23.10.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із позовною заявою до ОСОБА_2 (далі – відповідач) про виділення ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 житлової кімнати в квартирі АДРЕСА_2 , встановлення спільного користування нежитловою частиною квартири АДРЕСА_2 , а саме: кухнею, туалетом, коридором та ванною, припинення права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на житлову квартиру АДРЕСА_2 .

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 08.05.2014 року придбав на праві спільної сумісної власності з відповідачем - ОСОБА_2 житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Договір купівлі-продажу був оформлений нотаріально. На думку позивача відповідач порушує його право власності, що на думку позивача виявлено у 2024 році. Тому позивач просить виділити в натурі одну кімнату. Матеріали експертизи або технічного плану не були представлені.

04.12.2024 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого остання просила суд не задовольняти позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач не заперечує наявність у позивача права власності у розмірі 50% (половини або ) квартири АДРЕСА_2 , що була придбана сторонами на праві спільно сумісної власності як подружжям. Відповідач заперечує щодо виділу однієї кімнати в натурі через відсутність результатів експертизи стосовно можливості такого поділу квартири, а також звертає увагу суду на наявність у Позивача боргів зі сплати аліментів на утримання сина від шлюбу та на те, що орієнтовно 10 останніх років Відповідач сама несе тягар з утримання половини квартири Позивача. Позивач не спростував у Відповіді на Відзив наявність у нього боргів зі сплати аліментів та того, що не утримував спірне майно, а також не надав результати експертизи щодо виділу в натурі майна для можливості вирішення спору.

04.12.2024 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якого останній просив не брати до уваги відзив на позовну заяву, задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18.12.2024 року до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, згідно якого остання просила не задовольняти позовні вимоги.

23.04.2025 року позивач подав заяву в уточнення позовних вимог із долученням матеріалів технічної інвентаризації спірної квартири та уточнив, що бажає отримати в користування кімнату номер 6 у спірній квартирі згідно із планом технічної інвентаризації (справа № 4002).

Згідно із Заявою про уточнення позовних вимог позивач змінив предмет позову та просив суд виділити ОСОБА_1 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 житлову кімнату площею 14,9 кв м в квартирі АДРЕСА_2 , що позначена під номером 6 в матеріалах технічної інвентаризації з інвентаризаційної справи № 4002 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 . Встановити режим спільного користування нежитловою частиною квартири АДРЕСА_2 , а саме: кухнею (площа 5,7 кв м), туалетом (площа 0,7 кв м), коридором (площа 5,7 кв. м), ванною (площа 1,8 кв м), балконом (площа 0,6 кв м). Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житлову квартиру АДРЕСА_2 .

Протокольною ухвалою суду від 09.10.2025 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання 07.04.2026 року учасники справи не з`явилися. Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Представник відповідача також подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Оскільки неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи, суд вирішив розглянути справи за відсутності учасників справи на підставі ст. 223 ЦПК України.

Враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України не здійснювалося.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику)учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. ч. 4, 5 ст. 268 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 05.07.2011 року № 2-3642\11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу шлюб між Сторонами було розірвано. Вказане Рішення набрало законної сили 18 липня 2011 року.

Відповідно до частини 8 статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» в редакції Закону України від 01.07.2010 року (чинна на момент розгляду справи про розірвання шлюбу між Сторонами), про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортних документах осіб робиться відмітка про розірвання шлюбу із зазначенням прізвища, імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, та місця і дати державної реєстрації розірвання шлюбу.

До початку 2015 року шлюб між подружжям вважався розірваним із дати проставлення такого штампу у паспортні документи осіб. До 01.10.2016 року (на час перехідного періоду) в паспортних документах осіб ще проставлялась відмітка про сімейний стан.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» вводяться в дію на території України внутрішні біометричні паспорти Громадян України. Через це з 01.10.2016 року в паспортах подружжя не проставляється штамп про укладення та розірвання шлюбу із відповідними датами.

За твердженням відповідача сторони перебували у шлюбі орієнтовно по осінь 2015 року та проживали однією сім`єю. Позивач не спростував твердження відповідача про орієнтовну дату припинення шлюбно-сімейних відносин між сторонами.

З огляду на це все майно, що придбане до осені 2015 року, зокрема і в 2014 році, відноситься до спільної сумісної власності подружжя та зберігає такий режимі після розірвання шлюбу до моменту відчуження такого майна однією особою із подружжя або обома особами, котрі складали колись подружжя.

Так, відповідно до статті 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, що набуте за час шлюб. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Таким чином, відповідно до Договору Купівлі-продажу від 08 травня 2014 року квартира АДРЕСА_2 загальною площею 44,2 кв.м (надалі спірна квартира) перебуває у власності колишнього подружжя – Сторін за цим Позовом.

Самі сторони за позовом визначали на момент придбання вказаної квартири її режим, як речі, а саме квартира була придбана сторонами у спільну сумісну власність із внесенням з обома із сторін рівної суми. Кожна із сторін за цим позовом внесла 50 % вартості квартири на момент її придбання.

Отже, на підставі чинного у 2014 році законодавства, життєвих обставин, а саме того, що сторони за позовом перебували у шлюбі, також того, що самі сторони визначили режим майна (спірної квартири) як спільної сумісної власності, а також квартира не відчужувалась одним із колишнього подружжя, то спірна квартира має режим спільної сумісної власності подружжя – сторін за позовом, та зберігає на теперішній час такий режим власності.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України.

Сторони не надали доказів, що вказана квартира була предметом поділу та є з цього приводу якісь рішення суду на виконання приписів статей 70, 71 Сімейного кодексу України або посвідчений нотаріально договір.

Окрім цього, позивач не висуває позовних вимог про поділ майна подружжя та виділ ідеальних часток для встановлення режиму спільної часткової сумісної власності на спірну квартир.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. (стаття 355 ЦК України)

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. (стаття 369 ЦК України).

Таким чином не має юридичних підстав змінювати правовий режим набутої у шлюбі сторін спірної квартири та режим майна залишається як спільна сумісна власність.

Сторони не надали жодних оформлених письмово домовленостей стосовно порядку користування спірною квартирою. Таким чином Сторонами добровільно письмово не встановлено порядок користування спірним майном.

На думку позивача, відповідач порушила права власності позивача.

Суд вважає, що позивач не надав доказів наявності письмової домовленості між сторонами про порядок користування іншими, ніж власники квартири, особами.

Також суд враховує той факт, що позивачем не надано суду понесення жодних витрат на утримання спірної квартири.

На підтвердження своїх вимог позивач надав матеріали технічної інвентаризації з інвентаризаційної справи № 4002 КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області», на підставі яких у суду відсутня можливість встановити можливість квартирі АДРЕСА_2 .

Відповідач не заперечувала щодо долучення цих матеріалів до матеріалів справи.

Сторони не змогли досягнути обопільної згоди щодо того, яка з кімнат у кого буде в користуванні в квартирі, що належить Сторонам на праві спільної сумісної власності.

Статтею 66 Сімейного кодексу України (далі – СК України) передбачено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до пункту 6 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок), договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може стосуватися як усього спільного майна, так і його частини.

В матеріалах справи відсутні документи, що підтверджують домовленості сторін на встановлення порядку користування житловими площами спірної квартири.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном, а також право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За змістом частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. (стаття 369 ЦК України).

Сторонам належить на праві спільної сумісної власності спірна квартира як майно, що придбане у шлюбі, що вказує на законність способу отримання майна та встановлення режиму власності майна – спільної сумісної власності.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Матеріали експертизи щодо технічної можливості виділення позивачу житлової кімнати площею 14,9 кв м в квартирі АДРЕСА_2 , що позначена під номером 6 в матеріалах технічної інвентаризації з інвентаризаційної справи № 4002 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 позивачем не були надані. Жодна із сторін клопотання про призначення судової експертизи до суду не заявляла.

З наданих позивачем матеріалів інвентаризаційної справи № 4002 КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» неможливо встановити технічну можливість виділу позивачу житлової кімнати площею 14,9 кв м в квартирі АДРЕСА_2 , що позначена під номером 6 в матеріалах технічної інвентаризації з інвентаризаційної справи № 4002 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 та встановлення режиму спільного користування нежитловою частиною квартири АДРЕСА_2 , а саме: кухнею (площа 5,7 кв м), туалетом (площа 0,7 кв м), коридором (площа 5,7 кв. м), ванною (площа 1,8 кв м), балконом (площа 0,6 кв м).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ житлової кімнати та припинення права спільної сумісної власності у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ житлової кімнати та припинення права спільної сумісної власності - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 01.09.2026 року.

Суддя А.В. Янченко