Рішення від 20 серпня 2026 р. у справі №947/15191/24 — Київський районний суд м. Одеси

_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 947/15191/24

Провадження № 2/947/135/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2026 року

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Кондратенко Ю.Д., Кочіашвілі А.Д., розглянувши справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та розірвання шлюбу та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя -

встановив :

ОСОБА_1 звернулася до суду з первісним позовом у якому просила шлюб укладений між ОСОБА_2 та нею, зареєстрований 24.11.2018р. Білгород-Дністровським міськрайонним відділом ДРЦС ГТУЮ в Одеській області, актовий запис №591 – розірвати; визнати за нею право особистої приватної власності на автомобіль JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 ; Визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позов вмотивовано тим, що зазначені матеріальні цінності хоча і були придбані нею у період шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 , але за кошти, які вона одержала 17.05.2018 у борг від іншої особи, тобто до укладання шлюбу між сторонами.

Не погодившись с первісним позовом ОСОБА_2 подав відзив у якому проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що 80000 доларів США у ОСОБА_1 ніколи не бачив, таких грошей на сім`ю не витрачалося, не проти розірвання шлюбу, та подав зустрічний позов.

У зустрічному позові просив суд визнати за ним та ОСОБА_1 право власності, по частині за кожним, на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ним та ОСОБА_1 право власності, по частині за кожним, на квартиру АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію вартості частини автомобілю JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 .

Зустрічний позов вмотивовано тим, що про існування розписки на 80000 доларів ОСОБА_2 не знав, спірне майно придбавалося за кошти подружжя та у період шлюбу між ними, тому на майно розповсюджується принцип спільної сумісної власності подружжя. Оскільки автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_1 просить його залишити їй та стягнути компенсацію половини його вартості.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити, заперечував проти задоволення зустрічного позову. Представник ОСОБА_2 проти задоволення первісного позову заперечував, просив задовольнити зустрічний позов.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що шлюб між сторонами зареєстровано 24.11.2018р. Білгород-Дністровським міськрайонним відділом ДРЦС ГТУЮ в Одеській області, актовий запис №591. Шлюбного договору не укладалося.

Після реєстрації шлюбу сторонами було набуто: 18.05.2019р. - квартиру АДРЕСА_2 ; 21.03.2020р. - квартиру АДРЕСА_1 та 22.07.2023р. - автомобіль JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 , право власності на які було зареєстровано за ОСОБА_1 .

Також судом встановлено, що 17.05.2018р. ОСОБА_1 отримала у борг від ОСОБА_3 80000 доларів США.

Згідно висновку експерта №026-СЕ/24 від 06.08.2024 середня вартість автомобіля JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 становить 245078,57 грн.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:

1) час набуття майна;

2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Як зазначено ч.1 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, а у випадку, коли дружина і чоловік не домовились між собою про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом. Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя. Якщо майно було набуте за час шлюбу, презюмується, що воно є спільним.

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Поділ майна подружжя, що перебуває у їхній спільній сумісній власності, є підставою для набуття особистої приватної власності кожним із подружжя. Встановивши, що об`єкт поділу належить сторонам на праві спільної сумісної власності та вирішивши надалі питання про такий поділ, власність сторін спору на цей об`єкт стає спільною частковою (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2024 року в справі № 755/4429/22 (провадження № 61-17782св23)).

У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (див. постанови Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року в справі № 6-2641цс15, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-801цс16, від 07 грудня 2016 року в справі № 6-1568цс16 від 05 квітня 2017 року в справі № 6-399цс17).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).

Нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Конструкція норми статті 22 КпШС України та статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19)).

Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 р. N 11 ( далі Постанова), встановлено ,що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток.

Зі змісту п.п. 23,24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Представник ОСОБА_2 категорично заперечував проти того, що спірні речі були придбані за кошти, одержавні ОСОБА_1 за борговою розпискою від 17.05.2018.

Суд вважає, що стороною позивача за первісним позовом належними та допустимими доказами не підтверджено того, що саме ті кошти, які були отримані ОСОБА_1 у борг 17.05.2017 від ОСОБА_3 , і були використані, більше ніж через рік, в інтересах сім`ї ОСОБА_4 під час придбання зазначених спірних речей, а отже презумпція права спільної сумісної власності на це майно не спростована.

Тому суд приходить до висновку, що набуті сторонами під час шлюбу 18.05.2019р. - квартира АДРЕСА_2 ; 21.03.2020р. - квартира АДРЕСА_1 та 22.07.2023р. - автомобіль JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Оскільки автомобіль перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 , і ОСОБА_2 , при поділі майна, не проти залишити його у власності ОСОБА_1 , то автомобіль слід залишити у власності осатнній, стягнувши розмір компенсації 1\2 частини вартості автомобіля.

Доводи сторони позивача за зустрічним позовом суд знаходить обґрунтованими, оскільки право ОСОБА_2 передбачене ст.70 ч.1 СК України презюмується, і вважає за необхідне захистити це право, визнавши за ним право власності на 1/2 частину спірних квартир та стягнути розмір компенсації 1\2 частини вартості автомобіля 122539,28 грн. (245078,57 / 2).

Згідно із ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, позивач за первісним позовом втратила почуття поваги та кохання до відповідача ОСОБА_2 , сімейно-шлюбні стосунки не підтримує та відновлювати їх не має наміру. Подальше сумісне мешкання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення, тому суд вважає необхідним шлюб розірвати.

Також суд ставиться критично до доводів сторони позивача за первісним позовом про те, що шлюбні відносини між сторонами припинені с січня 2022 року, оскільки сторона відповідача ОСОБА_2 проти цього заперечує, а цей факт належними та допустимими доказами не підтверджено.

Таким чином, первісний позов підлягає частковому задоволенню, а зустрічний позов повному задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.112 Сімейного кодексу України, ст.ст. 4-13,76-89,258-273 Цивільно-процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Шлюб укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 24.11.2018р. Білгород-Дністровським міськрайонним відділом ДРЦС ГТУЮ в Одеській області, актовий запис №591 – розірвати.

Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) право приватної власності на автомобіль JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 .

У задоволенні первісного позову в іншій частині відмовити.

Зустрічний позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) право власності, по частині за кожним, на квартиру АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) право власності, по частині за кожним, на квартиру АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_3 ) грошову компенсацію вартості частини автомобілю JAC S2 2016 року випуску номер кузову НОМЕР_1 у сумі 122539,28 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня її підписання. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Я. В. Бескровний