Рішення від 30 серпня 2026 р. у справі №302/1091/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1091/26

Провадження № 2/302/668/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретаря судового засідання – Бобонич Н. М.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита Мар`яна Василівна, до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дядько позивача – ОСОБА_2 , який за життя постійно проживав у селі Свобода Міжгірського району Закарпатської області.

14 березня 2010 року ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого заповів ОСОБА_1 належний йому житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,5980 га, розташовану в урочищі Свобода, право на яку посвідчувалося державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 010892 від 28 жовтня 1997 року.

На день смерті ОСОБА_2 разом із ним у зазначеному житловому будинку була зареєстрована та проживала його дружина – ОСОБА_3 , 1939 року народження. Позивач за цією адресою зареєстрований не був, однак, за його твердженням, фактично постійно проживав разом зі спадкодавцем, вів із ним спільне господарство та здійснював за ним догляд.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіту вона не залишила, спадкова справа після її смерті не заводилася. Позивач зазначає, що на час її смерті також фактично постійно проживав разом із нею у будинку АДРЕСА_1 , хоча зареєстрований за цією адресою не був. За твердженням позивача, він проживав із ОСОБА_3 однією сім`єю з 2008 року до дня її смерті, вів із нею спільне господарство, здійснював догляд та після її смерті організував поховання.

За життя ОСОБА_2 належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6080 га, право на яку посвідчувалося державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 010892, виданим Синевирсько-Полянською сільською радою 28 жовтня 1997 року та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 109.

22 травня 2026 року представник позивача звернулася до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Чіжмаря Сергія Івановича з питання оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_2 на житловий будинок та земельну ділянку.

Листом від 22 травня 2026 року № 298/01-16 нотаріус повідомив, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не збігалося з місцем проживання спадкодавців, а заяви про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк ним не подавалися, у зв`язку з чим для оформлення спадкових прав рекомендовано звернутися до суду з метою встановлення обставин постійного проживання зі спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Позивач посилається на те, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 фактично постійно проживав разом із ним, однак мав інше зареєстроване місце проживання, у зв`язку з чим не має можливості підтвердити прийняття спадщини в нотаріальному порядку. Після смерті ОСОБА_2 позивач продовжував проживати у спірному домоволодінні разом із ОСОБА_3 до дня її смерті.

У зв`язку з наведеним позивач просить встановити факт його постійного проживання разом із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після смерті останнього; факт його постійного проживання разом із ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після її смерті; факт проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини, а також визнати за ним право власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування.

Ухвалою суду від 13 серпня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача – адвокат Керита М. В. – подала до суду заяву про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, у якій зазначила, що заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Додаткових заяв чи клопотань стороною позивача не заявлено.

Від Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача, у якій зазначено, що відповідач визнає позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення.

З огляду на неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце підготовчого судового засідання, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76–81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини третьої статті 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті такого визнання та продовжує судовий розгляд.

Оскільки визнання відповідачем позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а заявлені позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття визнання позову та ухвалення рішення у підготовчому судовому засіданні.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , який за життя постійно проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 .

На день його смерті разом із ним за вказаною адресою була зареєстрована та проживала його дружина – ОСОБА_3 , 1939 року народження. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за цією адресою зареєстрований не був, однак із наданих суду доказів убачається, що фактично проживав разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вів із ними спільне господарство та здійснював за ними догляд.

14 березня 2010 року ОСОБА_2 склав заповіт, посвідчений секретарем Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області та зареєстрований у реєстрі за № 2, відповідно до якого заповів ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 , а також земельну ділянку площею 0,5980 га, розташовану в урочищі Свобода, право на яку посвідчувалося державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 010892 від 28 жовтня 1997 року. За відомостями Спадкового реєстру зазначений заповіт є чинним.

Після смерті ОСОБА_2 спадкова справа не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 з 2008 року фактично проживав разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , вів із ними спільне господарство, здійснював догляд за ними, а після їх смерті організував поховання. Зазначені обставини підтверджуються, зокрема, довідками виконавчого комітету Синевирської сільської ради від 06 квітня 2026 року № 770, № 771 та від 10 серпня 2026 року № 1058.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На день її смерті вона постійно проживала та була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 . За цією адресою інші особи зареєстровані не були, однак ОСОБА_1 фактично продовжував проживати разом із нею. Заповіту ОСОБА_3 не складала, спадкова справа після її смерті не заводилася, свідоцтва про право на спадщину не видавалися.

Із досліджених судом доказів убачається, що позивач проживав із ОСОБА_3 однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини після її смерті, а саме з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , був пов`язаний із нею спільним побутом, вів спільне господарство, здійснював догляд за нею та після її смерті організував поховання.

Судом також установлено, що ОСОБА_2 належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з технічним паспортом загальна площа житлового будинку становить 57,98 кв. м, житлова площа – 21,32 кв. м. До складу домоволодіння входять господарські будівлі та споруди. За висновком про вартість майна його ринкова вартість становить 303 293 грн.

Випискою з погосподарської книги підтверджується, що ОСОБА_2 був власником житлового будинку АДРЕСА_1 , побудованого у 1990 році. Відомостей про наявність самочинного будівництва щодо зазначеного домоволодіння матеріали справи не містять.

Крім того, ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 010892, виданого Синевирсько-Полянською сільською радою 28 жовтня 1997 року та зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 109, належала земельна ділянка загальною площею 0,6080 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

При цьому у заповіті від 14 березня 2010 року спадкодавцем зазначено земельну ділянку площею 0,5980 га із посиланням на цей самий державний акт. Водночас із державного акта на право приватної власності на землю вбачається, що загальна площа земельної ділянки, право на яку належало ОСОБА_2 , становить 0,6080 га.

Згідно з довідкою Синевирської сільської ради від 05 червня 2025 року № 736 окремої адміністративно-територіальної одиниці – села Свобода – не створювалося. До проведення адміністративно-територіальної реформи відповідна територія входила до складу Синевирсько-Полянської сільської ради, а після укрупнення територіальних громад належить до Синевирської територіальної громади Хустського району Закарпатської області.

22 травня 2026 року представник позивача звернулася до приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Закарпатської області Чіжмаря Сергія Івановича з питання оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_2 .

Листом від 22 травня 2026 року № 298/01-16 нотаріус повідомив, що зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не збігалося з місцем проживання спадкодавців, заяви про прийняття спадщини у встановлений законом строк ним не подавалися, у зв`язку з чим для оформлення спадкових прав рекомендовано звернутися до суду для встановлення відповідних юридичних фактів.

Таким чином, із досліджених судом доказів убачається, що ОСОБА_1 був визначений ОСОБА_2 спадкоємцем за заповітом, фактично постійно проживав разом із ним на час відкриття спадщини, а після його смерті продовжував проживати разом із ОСОБА_3 однією сім`єю до дня її смерті. Водночас у зв`язку з відсутністю реєстрації місця проживання за адресою спадкодавців позивач позбавлений можливості оформити свої спадкові права без встановлення відповідних юридичних фактів судом.

Оцінюючи встановлені обставини справи та досліджені докази у їх сукупності, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право у встановленому законом порядку звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а одним зі способів такого захисту є визнання права.

Предметом розгляду у цій справі є вимоги про встановлення фактів постійного проживання позивача зі спадкодавцями на час відкриття спадщини, факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а також про визнання права власності на спадкове нерухоме майно.

Необхідність звернення позивача до суду зумовлена неможливістю оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку через відсутність документального підтвердження його постійного проживання разом зі спадкодавцями на час відкриття спадщини.

Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, спадкоємець має право звернутися до суду для встановлення такого факту. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа вправі звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб – спадкоємців.

Відповідно до статей 1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом, а право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом статей 1218, 1220 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті, а спадщина відкривається внаслідок смерті особи.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

При цьому відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця сама по собі не виключає можливості встановлення факту їх постійного спільного проживання, якщо такий факт підтверджується сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на час смерті ОСОБА_2 фактично постійно проживав разом із ним за адресою: АДРЕСА_1 , хоча його зареєстроване місце проживання було іншим.

Суд враховує характер та тривалість такого проживання, ведення спільного господарства, здійснення позивачем догляду за спадкодавцем, а також інші письмові докази у їх сукупності.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про доведеність факту постійного проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 на час відкриття спадщини після його смерті.

Оскільки ОСОБА_2 заповідав належне йому майно позивачу, а останній постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину за заповітом.

Щодо спадщини після смерті ОСОБА_3 суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Поняття сім`ї визначене частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України, відповідно до якої сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Для встановлення факту проживання однією сім`єю недостатнім є саме по собі спільне перебування осіб за однією адресою. Визначальним є існування між ними сталих сімейних відносин, що характеризуються спільністю проживання і побуту, взаємною турботою, допомогою, участю у веденні господарства та іншими обставинами, властивими сімейним відносинам.

Дослідженими судом доказами підтверджується, що ОСОБА_1 із 2008 року до смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом із нею у будинку АДРЕСА_1 , вів спільне господарство, здійснював догляд та забезпечував її побутові потреби, а після смерті організував поховання.

Отже, тривалість та характер спільного проживання позивача з ОСОБА_3 свідчать про існування між ними відносин, властивих членам однієї сім`ї, протягом більш ніж п`яти років до часу відкриття спадщини.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 однією сім`єю з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також факту його постійного проживання разом із нею на час відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України, враховуючи встановлений факт постійного проживання позивача разом із ОСОБА_3 на час її смерті та відсутність відомостей про відмову позивача від спадщини, він вважається таким, що прийняв спадщину після її смерті.

Щодо вимоги про визнання права власності на спадкове майно суд зазначає таке.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту та застосовується у разі, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Судом установлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_2 . Належність йому зазначеного майна підтверджується випискою з погосподарської книги, технічною документацією та іншими письмовими доказами.

Право ОСОБА_2 на земельну ділянку загальною площею 0,6080 га підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 010892, виданим Синевирсько-Полянською сільською радою 28 жовтня 1997 року та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 109.

Доказів припинення зазначених майнових прав ОСОБА_2 , відчуження ним спірного майна за життя або набуття права на це майно іншими особами матеріали справи не містять.

Суд також враховує, що ОСОБА_2 у заповіті від 14 березня 2010 року безпосередньо визначив ОСОБА_1 спадкоємцем належного йому житлового будинку та земельної ділянки.

Встановлена судом розбіжність між площею земельної ділянки, зазначеною у заповіті – 0,5980 га, та загальною площею земельної ділянки, зазначеною у державному акті – 0,6080 га, не свідчить про те, що спадкодавцем заповідалася інша земельна ділянка, оскільки у заповіті міститься посилання на конкретний державний акт серії IV-ЗК № 010892, який дає можливість однозначно ідентифікувати належне спадкодавцю майно.

Оцінивши всі наявні у справі докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд дійшов висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, взаємопов`язаними та у своїй сукупності достатніми для вирішення спору.

Матеріали справи не містять відомостей про інших осіб, які заявили права на спірне нерухоме майно. Відповідач позов визнав у повному обсязі, а таке визнання не суперечить вимогам закону та не порушує права, свободи чи законні інтереси інших осіб.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами та підлягають задоволенню шляхом встановлення фактів його постійного проживання разом із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час відкриття відповідних спадщин, встановлення факту проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини та визнання за позивачем права власності на спадкове нерухоме майно.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76–81, 89, 200, 206, 247, 258, 259, 263–265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 15, 16, 328, 392, 1216–1218, 1220, 1223, 1233, 1264, 1268, 1270 Цивільного кодексу України, статтею 3 Сімейного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Визнання позову Синевирською сільською радою Хустського району Закарпатської області – прийняти.

Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Керита Мар`яна Василівна, до Синевирської сільської ради Хустського району Закарпатської області про встановлення фактів, що мають юридичне значення, та визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування – задовольнити повністю.

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , разом із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис про смерть № 15, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , разом із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про смерть № 17, на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , разом із ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю більше п`яти років до часу відкриття спадщини, а саме з 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності у порядку спадкування на таке нерухоме майно:

?житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

?земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,6080 га, право власності на яку посвідчено державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 010892, виданим Синевирсько-Полянською сільською радою 28 жовтня 1997 року та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 109.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.