Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №751/5458/24 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 серпня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/5458/24

Головуючий у першій інстанції – Овсієнко Ю. К.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1211/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Любчика О.В., Супруна О.П.,

секретарі судового засідання Герасименко Ю.О., Мисник С.В.

учасники справи:

позивач Чернігівська окружна прокуратура в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області

відповідачі Чернігівська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу, заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2024 року (суддя – Овсієнко Ю.К., місце ухвалення – м. Чернігів, дата складання повного рішення – 28.10.2024) у справі за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,

У С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області звернувся з позовом до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просив:

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 площею 0,0600 га шляхом визнання незаконним та скасування пункту 2.1 рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року, яким затверджено проєкт землеустрою та передано у приватну власність ОСОБА_2 зазначену земельну ділянку;

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22 вересня 2022 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ,

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 серпня 2023 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 ;

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 шляхом визнання недійсним договору міни від 14 вересня 2023 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 ;

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права користування та розпорядження земельною ділянкою природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, шляхом скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 лютого 2022 року №63453431 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку;

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 вересня 2023 року №69303666 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку;

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, розташовану у місті Чернігові біля садового товариства «Енергетик»;

- усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою шляхом скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на території м. Чернігова розташоване заповідне урочище місцевого значення «Святе» площею 44,0 га, створене на підставі рішення Чернігівського облвиконкому від 08.09.1958 №861, відповідальним за збереження заповідного об`єкту визначено Чернігівську міську раду.

Відповідно до Положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе», затвердженого наказом Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації від 30 липня 2020 року №49 (далі - Положення №49), зазначене урочище входить до складу природно-заповідного фонду України, щодо якого встановлено особливий режим охорони та використання природних ресурсів. Земельна ділянка, оголошена урочищем, являє собою старовинне мальовниче лісове урочище на краю борової тераси річки Десни та має історичне значення як місце хрещення жителів міста Чернігова в озері «Святе».

Згідно з п. 1.8 Положення №49 територія урочища не вилучається у землекористувача, а її використання здійснюється відповідно до Конституції України, Лісового, Земельного та Водного кодексів України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», інших нормативно-правових актів та цього Положення.

Проте рішенням Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року затверджено проєкт землеустрою та передано безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 для індивідуального садівництва, розташовану в місті Чернігові поблизу садівничого товариства «Енергетик».

Надалі 22.09.2022 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу цієї земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, 26.08.2023 був укладений договір купівлі-продажу даної земельної ділянки між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , а на даний час власником цієї земельної ділянки на підставі договору міни, укладеного 14.09.2023 із ОСОБА_4 , є ОСОБА_1 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 зареєстрована в Державному земельному кадастрі 17.08.2021.

Згідно з даними Публічної кадастрової карти України з урахуванням шару «Природно-заповідний фонд», а також відповідно до інформації Державного підприємства «Український державний науково-дослідний інститут проєктування міст «ДІПРОМІСТО» та графічних матеріалів, складених сертифікованим інженером-землевпорядником, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 накладається на територію заповідного урочища місцевого значення «Святе», а також перебуває в межах зони зелених насаджень загального користування відповідно до Генерального плану міста Чернігова, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 25 грудня 2003 року.

Позивач вказував, що земельні ділянки природно-заповідного фонду не можуть перебувати у приватній власності, а отже, держава є законним (титульним) власником спірної земельної ділянки. Відповідно до ч. 4 ст. 84 ЗК України заволодіння приватними особами землями природно-заповідного фонду державної форми власності є неможливим, у зв`язку з чим право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок протиправного рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, ні проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, ні рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року не містять відомостей про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель рекреаційного призначення на землі сільськогосподарського призначення, що свідчить про істотні порушення вимог земельного законодавства.

З огляду на викладене рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року в частині передання земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 у приватну власність є незаконним, укладені на його підставі правочини підлягають визнанню недійсними, а державна реєстрація земельної ділянки та речових прав на неї – скасуванню з одночасним припиненням усіх зареєстрованих прав.

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2024 року в задоволенні позову заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою – відмовлено.

В апеляційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги прокурора узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, висновків, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального (ст. 20, 43, 44, 51, 52, 83 ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України») та процесуального (ст. 89, 110, 263 ЦПК України) права, не враховано правових позицій Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Вважає, що при прийнятті Чернігівською міською радою рішення від 27.01.2022 порушено вимоги Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та положення ст. 20, 43, 44, 83 ЗК України, оскільки згідно графічних схем земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 знаходиться у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе», а за інформацією ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМ1СТО» від 01.05.2024 №5-346 спірна земельна ділянка відповідно до Плану зонування території міста Чернігова відповідно до Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003, знаходиться у межах зони зелених насаджень загального користування та територій вулиць місцевого руху.

Скаржник не погоджується з висновком суду про не надання прокурором належних та допустимих доказів на підтвердження факту виділення спірної земельної ділянки за рахунок земель природно-заповідного фонду, зокрема - висновку земельно-технічної експертизи, оскільки такі твердження суду суперечать вимогам ст. 89, 110 ЦПК України.

За доводами прокурора, на підтвердження факту формування спірної земельної ділянки за рахунок земель природно-заповідного фонду - урочища місцевого значення «Святе», до позовної заяви долучено схему розташування земельних ділянок з кадастровими номерами 7410100000:01:043:0617 та 7410100000:01:043:0616 відносно земель природно-заповідного фонду (урочище «Святе»), виконану сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_5 , а відповідачами не надано жодного доказу на спростування даної обставини.

Звертає увагу, що при ухваленні рішення судом першої інстанції не було враховано положення ч. 1 - 4 ст. 7, ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», пункт «в» ч. 4 ст. 83 ЗК України, згідно положень яких законодавцем факт існування об`єкта природно-заповідного фонду пов`язується виключно з прийняттям уповноваженими органами відповідного рішення про створення такого об`єкта, при цьому не виготовлення документації із землеустрою жодним чином не впливає на існування такого об`єкта, а її відсутність не спростовує такого існування. Наведене стосується також і питань щодо визначення цільового призначення земельної ділянки, оскільки сам факт розташування її у межах природно-заповідного фонду автоматично відносить цю ділянку до земель природно-заповідного фонду.

Апелянт, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 30.05.2018 у справі №469/1393/16-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 16.02.2022 у справі №367/3255/15, від 11.04.2022 у справі №673/1223/20, від 28.09.21022 у справі №483/448/20, від 17.09.2024 у справі №910/10049/22 та ін., підсумовує, що у цих справах спір стосувався передачі у приватну власність земель прибережної захисної смуги та у яких зазначено, що сам факт відсутності проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає відсутність такої прибережної захисної смуги.

Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не було враховано правові позиції Великої Палати Верховного Суду з питань передачі у приватну власність земельних ділянок, які сформовані за рахунок земель, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та набуття у власність. Зокрема у постановах Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №911/3315/17, від 16.09.2022 у справі №752/3090/19, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, від 07.10.2020 у справі №910/2323/18, від 16.09.2022 у справі №752/3090/19, від 15.02.2023 у справі №734/1560/20, суди дійшли висновку, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», а неоформлення земельної ділянки не змінює її цільове призначення як віднесеної до земель природно-заповідного фонду та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Прокурор вважає, що висновок суду про відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження факту виділення спірної земельної ділянки за рахунок земель природно-заповідного фонду є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

За доводами апелянта, при розгляді справи поза увагою суду залишено факт передачі у приватну власність земельної ділянки, яка сформована за рахунок земель зелених насаджень загального користування та територій вулиць місцевого руху, що підтверджується інформацією Державного підприємства Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01.05.2024 №5-346 та викопіюванням відповідного фрагменту Генерального плану міста Чернігова.

Звертає увагу, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту зміни цільового призначення земельної ділянки, яку передано у приватну власність, виключення її з переліку територій зеленої зони, вулиць місцевого руху чи земель природно-заповідного фонду, що суперечить ст. 20, 21 ЗК України (у відповідній редакції).

Прокурор також вказує, що ним було пред`явлено до суду негаторний позов, тому задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на ділянку за відповідачем, оскільки державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю (у цьому випадку на земельну ділянку природно-заповідного фонду) за особою, яка не має на нього жодних прав, є перешкодою в реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

Скаржник зазначає, що необґрунтованим є висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав запобігання невиправданого втручання держави у право власності особи, оскільки у даному випадку «державний» чи «суспільний» інтерес та звернення прокурора до суду з вимогою про скасування рішення Чернігівської міської ради, визнання недійсними правочинів, за якими право власності на спірну земельну ділянку на даний час оформлено за ОСОБА_6 , полягає у задоволенні суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - стан та збереження об`єкта природно-заповідного фонду, зеленої зони загального користування, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю українського народу (територіальної громади міста). Відчуження спірної земельної ділянки у власність приватного суб`єкта суперечить правовому режиму використання об`єкта природно-заповідного фонду у межах зеленої зони м. Чернігова.

Відповідач, Чернігівська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, Чернігівська міська рада зазначила, що виконавчий комітет Чернігівської міської ради звертався з листом від 21.02.2024 до директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації про вжиття заходів щодо розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, а також внесення відповідних відомостей до Державного земельного кадастру в порядку визначеному ст. 43, 79,79-1, 185 ЗК України, ст. 25, 47 ЗУ «Про землеустрій» та Закону України «Про державний земельний кадастр», проте відповідне звернення Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської обласної держаної адміністрації було залишено без уваги.

Зазначає, що за результатами звернення ОСОБА_2 від 19.05.2021, Чернігівською міською радою, враховуючи вимоги законодавства та містобудівну документацію, керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на виконання рішення Чернігівської міської ради від 01.12.2020 «Про програму підтримки учасників АТО/ООС, членів їх сімей та сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС - мешканців м. Чернігова на 2021-2023 роки», п.п. 4.5 п. 4 рішення від 24.06.2021 «Про надання дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) громадянам, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), для індивідуального садівництва, для будівництва індивідуальних гаражів», заявнику було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення на земельну ділянку біля садівничого товариства «Енергетик», орієнтовною площею 0,0600 га.

Посилається, що в матеріалах справи відсутні документи, в яких визначено межі заповідного урочища місцевого значення «Святе» з урахуванням вимог чинного законодавства, також позивачем не надано документів/доказів обґрунтування та розрахунок визначеної площі заповідного урочища місцевого значення «Святе», не зазначено з чого складається територія, якими документами підтверджується, проект створення відсутній.

Акцентує увагу, що лист Державного підприємства Український державний науково дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» №5-346 від 01.05.2024 містить інформацію, що земельні ділянки з кадастровими номерами, в тому числі 7410100000:01:043:0616, нанесені на матеріали генерального плану орієнтовно, а Генеральний план м. Чернігова, затверджений рішенням Чернігівської міської ради від 25.12.2003, не має каталогу координат (на період його розроблення не передбачалося).

Вказує, що відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд» оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. З 24.07.2021 набрали чинності зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17.06.2020 №711-ІХ, якими встановлено, що обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Зазначає, що Генеральний план м. Чернігова не має каталогу координат, а тому відсутня технічна можливість відобразити поворотні точки земельної ділянки на генеральному плані міста й генеральний план не містить інформації щодо місцезнаходження окремих земельних ділянок, їх меж. Згідно з планом використання і забудови території як складової частини Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням від 25.12.2003 (10 сесія 4 (24) скликання), спірна земельна ділянка розташована на території існуючих колективних садів (садівничих товариств) з перспективою їх реконструкції під садибну житлову забудову. Відповідно до діючого плану зонування Тимчасового порядку використання території м. Чернігова, затвердженим рішенням міської ради 28.12.2011 (16 сесія 6 скликання), земельна ділянка розташована в зоні Р-1-р «Зона садівничих товариств з орієнтацію на поступове переведення у житловий фонд з обмеженнями поверховості по умовах зон регулювання забудови», а за даними відомостей з поземельної книги, яку відкрито 18.08.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 не містить зареєстрованих обмежень її використання, межує з садівничим товариством «Енергетик» і відокремлена від урочища «Святе» дорогою.

Стверджує, що посилання прокурора в апеляційній скарзі на матеріали Генерального плану, виготовленого станом на 2002 рік без прив`язки до системи координат та без урахування даних зонування території, не є належним обґрунтуванням вимог позивача.

Іншими учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу не подано, що за змістом положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.04.2025 рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28.10.2024 залишено без змін (а.с. 15-26 т. 3).

Постановою Верховного Суду від 18.02.2026, касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 08.04.2025 в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с. 170-185 т. 3)

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги з урахуванням постанови суду касаційної інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Постановою №861 Бюро Чернігівського обкому КП України і Виконкому обласної Ради депутатів трудящих від 08.09.1958 затверджено список пам`ятників природи і заповідних місць на території області, згідно списку, зокрема на території м. Чернігова визначено заповідне урочище місцевого значення «Святе» (колишня назва «Пролетарський гай») (а.с. 28-29 т. 1).

Рішеннями виконкому Чернігівської обласної ради депутатів трудящих №121 від 28.03.1964 та №303 від 10.06.1972 затверджено список ботанічних садів, парків-пам`ятників садово-паркової архітектури та пам`яток природи міст Чернігівської області, взятих під охорону, серед яких і пам`ятка місцевого значення «Пролетарський гай» у м. Чернігів (старовинний заповідний лісопарк з соснових, березових і дубових насаджень віком від 50 до 150 років, місце відпочинку) (а.с. 30-36 т. 1).

Наказом директора Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської облдержадміністрації від 30.07.2020 затверджено Положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе» (а.с. 44-45 т. 1).

Відповідно до охоронного зобов`язання Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації №23/23-548 від 30.07.2020 відповідальним за збереження заповідного урочища місцевого значення «Святе» загальною площею 44,0 га визначено Чернігівську міську раду (а.с. 46-47 т. 1).

З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку та витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 розташована за адресою: м. Чернігів, біля садівничого товариства «Енергетик», цільове призначення - 01.05 для індивідуального садівництва, категорія земель – землі сільськогосподарського призначення, площа земельної ділянки - 0,0600 (а.с. 51, 88, 89 т. 1).

Згідно підпункту 4.5 пункту 4 рішення Чернігівської міської ради від 24.06.2021 №9/VIII-17 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки біля садівничого товариства «Енергетик», орієнтовною площею 0,0600 га (а.с. 74 т. 1).

На підставі вказаного рішення був розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для індивідуального садівництва (а.с. 69-86 т. 1).

Відповідно до підпункту 2.1. пункту 2 рішення Чернігівської міської ради від 27.01.2022 №16/VIII-13 передано у власність безоплатно ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0600 га з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, розташовану у м. Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик», на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та на виконання рішення Чернігівської міської ради від 01.12.2020 №2/VIII-26 «Про програму підтримки учасників АТО/ООС, членів їх сімей та сімей загиблих (померлих) учасників АТО/ООС – мешканців м. Чернігова на 2021-2023 роки» (а.с. 92 т. 1).

У витягу з містобудівної документації до території щодо якої складено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для ведення індивідуального садівництва площею 0,0600 га біля садівничого товариства «Енергетик» №01-08/733 від 03.12.2021, наданого Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради, зазначено, що згідно з планом використання і забудови територій як складової частини Генерального плану м. Чернігова, затвердженого рішенням міської ради від 25.12.2003 (10 сесія 4 (24) скликання), дана земельна ділянка розташована на території існуючих колективних садів (садівничих товариств) з перспективою їх реконструкцій під садибну житлову забудову. Згідно з планом зонування Тимчасового порядку використання території міста Чернігова, затвердженим рішенням міської ради від 28 грудня 2011 року (16 сесія 6 скликання), ця земельна ділянка розташована в зоні Р-1-р «Зона садівничих товариств з орієнтацією на поступове переведення у житловий фонд та з обмеженнями поверховості відповідно до умов зон регулювання забудови. За функціональною класифікацією територій ця зона відноситься до типу «Рекреаційні території та території відкритих просторів». Щодо плану дії обмежень за умовами охорони культурної спадщини входить до меж підзон ландшафту, що охороняється. Відповідно до плану дії обмежень за екологічними умовами не належить до жодної з санітарно-захисних чи водоохоронних зон (а.с. 87 т. 1).

22.09.2022 між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 (а.с. 93-95 т. 1).

26.08.2023 між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 (а.с. 96-98 т. 1).

14.09.2023 між ОСОБА_4 і ОСОБА_1 укладено договір міни, за умовами якого земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 передана у власність ОСОБА_1 (а.с. 99-102 т. 1).

За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, від 06.05.2024 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600, зареєстроване за ОСОБА_1 14.09.2023 (а.с. 48-50 т. 1).

Згідно відповіді виконавчого комітету Чернігівської міської ради №55-77-3662ВИХ-24 від 19.04.2024, наданої на запит Чернігівської окружної прокуратури, графічні матеріали генерального плану м. Чернігова, як електронний документ, виконані без прив`язки до відповідних систем координат (а.с. 54-55 т. 1).

01.05.2024 за №5-346 Державним підприємством Український державний науково дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» надано інформацію, що земельні ділянки з кадастровими номерами 7410100000:01:043:0616, 7410100000:01:043:0617 нанесені на матеріали генерального плану орієнтовно. Дані земельні ділянки відповідно до генерального плану за функціональним призначенням потрапляють в межі територій вулиць місцевого руху та зелених насаджень загального користування (а.с. 104-105 т. 1).

Проект землеустрою щодо організації меж території заповідного урочища місцевого значення «Святе» не розроблений та не затверджений.

За відомостями з Державного земельного кадастру та поземельної книги щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600, відкритої 17 серпня 2021 року, відсутні записи про зареєстровані обмеження у використанні даної земельної ділянки (а.с. 51, 57-68 т. 1).

З виконаних сертифікованим інженером-землевпорядником ПП «Елітзем» ОСОБА_5 графічних схем убачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 знаходиться біля садівничого товариства «Енергетик» у межах території природно-заповідного фонду урочища «Святе» (а.с. 108-110 т. 1).

Згідно з чинним планом зонування Тимчасового порядку використання території міста Чернігова, затвердженим рішенням Чернігівської міської ради від 28 грудня 2011 року, спірна земельна ділянка розташована в зоні V «Рекреаційні території та території відкритих просторів» (а.с. 312 т. 2).

В Акті обстеження земельної ділянки від 04 квітня 2025 року №1, складеному прокурором Чернігівської окружної прокуратури Тишкевич Л.В., заступником начальника Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Носком С.В. та начальником відділу правового регулювання земельних відносин Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Манжулою Н.Л., за участю ОСОБА_1 , з доданими матеріалами топографічної аерофотозйомки, інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03 квітня 2025 року та фотокопіями, зазначено, що територія спірної земельної ділянки перебуває у вільному доступі, не огороджена, її розміщення не обмежує суміжних землекористувачів у користуванні їхніми земельними ділянками, доступ до ділянки забезпечений, дороги (проїзди) на ній відсутні, тимчасові або капітальні споруди відсутні, розпочате чи завершене будівництво відсутнє. Огляд земельної ділянки проведено шляхом візуального обстеження, при цьому винесення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не здійснювалося. На фотокопіях спостерігається наявність на спірній земельній ділянці та поряд з нею зелених насаджень загального користування та проїзних шляхом, а сама ділянка розташована поблизу житлових забудов (а.с. 2-8 т. 3).

Відповідно до інформації Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 18.04.2025 за опрацюванням шарів Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 повністю розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідного урочища «Святе», у північно-західній його частині. Проте, за опрацюванням кейсів Національного геопорталу ЕІГД земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 частково розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідного урочища «Святе», у північно-західній його частині (а.с. 53-55 т. 3).

З наданих прокурором до пояснень фотознімків, а також довідки КП «Зеленбуд» Чернігівської міської ради №365 від 21.08.2026, убачається встановлення на території заповідного урочища «Святе» трьох інформаційно-охоронних знаків, проте за довідкою КП «Зеленбуд» Чернігівської міської ради №359 від 19.08.2026 підприємство не володіє інформацією щодо періоду та місць їх розміщення (а.с. 1-9 т. 4).

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з ч. 3, 4, 7 ст. 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Встановлення цільового призначення земельної ділянки може здійснюватися без додержання вимог, передбачених абзацом першим цієї частини, у випадках: передачі земельної ділянки державної, комунальної власності відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»; консервації деградованих і малопродуктивних, техногенно забруднених земель; віднесення земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення; зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах категорії земель сільськогосподарського призначення (крім віднесення їх до земельних ділянок для садівництва, зміни цільового призначення земельних ділянок під полезахисними лісовими смугами). При внесенні до Державного земельного кадастру відомостей про встановлення або зміну цільового призначення земельної ділянки належність земельної ділянки до відповідної функціональної зони визначається за даними Державного земельного кадастру. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру. Зміна цільового призначення земельних ділянок погоджується у разі зміни цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, внаслідок якої земельні ділянки виводяться із складу таких категорій, а також зміни цільового призначення земель, визначених пунктом «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, – з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

У ст. 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі ст. 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (ст. 45 ЗК України).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду – це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. На землях територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які створюються в зоні відчуження та зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, забороняється будь-яка діяльність, що не забезпечує режим радіаційної безпеки. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором. Завдані внаслідок обмеження (обтяження) у землекористуванні втрати відшкодовуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні та інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території заповідних урочищ забороняються всі види рубок, у тому числі санітарні, рубки формування і оздоровлення лісів, видалення захаращеності та будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу, відповідно до вимог, встановлених для природних заповідників. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заповідними урочищами, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51–53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, на підставі відповідного експертного висновку.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю) (ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Згідно з п. «а», «в» ч. 3 ст. 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п. «г» ч. 1, ч. 2 ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пункті «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Системний аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності було можливим тільки на підставі постанови Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України (постанова Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі №190/998/21 (провадження №61-8127св25).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

У ст. 391 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області до Чернігівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, суд першої інстанції виходив з того, що що проєкт землеустрою щодо організації меж території заповідного урочища місцевого значення «Святе» не розроблений і не затверджений, у зв`язку з чим неможливо достовірно встановити факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель природно-заповідного фонду, а також відсутні докази встановлення щодо неї обмежень чи обтяжень. Відповідач ОСОБА_2 набув право власності на спірну земельну ділянку у передбачений законом спосіб, судом не встановлено підстав для скасування рішення органу місцевого самоврядування про виділення цієї земельної ділянки, тому відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 стали добросовісними набувачами цієї земельної ділянки на підставі відповідних договорів купівлі-продажу цієї земельної ділянки від 22.09.2022 та від 26.08.2023, договору міни від 14.09.2024, на момент укладення яких не було наявних у відповідних державних реєстрах будь-яких обмежень, обтяжень, заборон щодо спірної земельної ділянки.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, фактично погодився з таким підходом та дійшов висновку про неможливість встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах земель природно-заповідного фонду з огляду на відсутність затвердженого проєкту землеустрою щодо організації меж заповідного урочища місцевого значення «Святе».

Скасовуючи постанову Чернігівського апеляційного суду від 08.04.2025 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, Верховний Суд виснував, що апеляційний суд не надав належної оцінки сукупності доказів, поданих прокурором на підтвердження доводів позову, зокрема матеріалам містобудівної документації, схемам розташування спірної земельної ділянки відносно території заповідного урочища, а також установленому в іншому судовому провадженні факту протиправної бездіяльності органу місцевого самоврядування щодо невиготовлення документації із землеустрою для об`єкта природно-заповідного фонду. Крім того, апеляційний суд залишив поза увагою доводи про відсутність доказів зміни цільового призначення спірної земельної ділянки та її виключення із земель природно-заповідного фонду, що має істотне значення для правильного вирішення спору з урахуванням вимог статті 20 ЗК України.

Водночас Верховний Суд зазначив, що оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування не стосується ОСОБА_1 як останнього набувача спірної земельної ділянки, то вимога прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Чернігівської міської ради від 27 січня 2022 року, яким затверджено проєкт землеустрою та передано земельну ділянку у приватну власність ОСОБА_2 , сама собою не приводить до відновлення порушеного права територіальної громади міста Чернігова. Для вирішення питання про належність права власності на спірну земельну ділянку та усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні нею також не є необхідним оспорювання всього ланцюга правочинів щодо цього майна.

Таким чином, Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції не забезпечив повного і всебічного з`ясування обставин справи та не встановив фактичних даних, які мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про усунення перешкод у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права користування та розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 шляхом її повернення та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Отже, враховуючи викладене, при новому розгляді апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в частині позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора в частині, що переглядається, з огляду на таке.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо організації меж території заповідного урочища місцевого значення «Святе» з урахуванням вимог чинного законодавства не розроблений та не затверджений.

Також у Державному земельному кадастрі та поземельній книзі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600, відкритої 18.08.2021, відсутні відомості про зареєстровані обмеження чи обтяження у використанні даної земельної ділянки.

Вказані обставини також не оспорюються ніким із учасників справи.

Однак, посилаючись на ці обставини, як неможливість достовірно встановити факт розташування спірної земельної ділянки в межах земель природно-заповідного фонду, місцевий суд не врахував, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» факт існування території чи об`єкта природно-заповідного фонду пов`язується лише з прийняттям уповноваженим органом рішення про його створення, а відсутність документації із землеустрою щодо встановлення меж такого об`єкта в натурі не змінює його правового статусу та не припиняє режиму особливої охорони земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 вересня 2023 року у справі №910/8413/21 (провадження №12-9гс23) зробила висновки, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. У випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта природно-заповідного фонду в натурі цільове призначення відповідних територій як земель природно-заповідного фонду є незмінним.

Верховний Суд у постановах від 13 серпня 2019 року у справі № 910/11164/16, від 26 лютого 2020 року у справі №911/3315/17, від 07 жовтня 2020 року у справі №910/2323/18, від 16 вересня 2022 року у справі №752/3090/19, від 15 лютого 2023 року у справі №734/1560/20, від 27 вересня 2023 року у справі №621/394/20, від 23 липня 2024 року у справі №621/1372/20, від 17 вересня 2024 року у справі №910/10049/22, від 09 жовтня 2024 року у справі №621/989/20, зробив висновки, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, що відповідає ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», при цьому неоформлення земель під об`єктом природно-заповідного фонду не змінює його цільового призначення як земель, віднесених до земель природно-заповідного фонду, та не звільняє органи державної влади від обов`язку діяти відповідно до встановленого чинним законодавством України порядку зміни цільового призначення та вилучення земельної ділянки.

Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі №743/1087/23 (провадження № 61-11115св24) зазначив, що фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду. При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено. Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій розташований регіональний ландшафтний парк, та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності.

Таким чином, відсутність установлених у натурі меж заповідного урочища «Святе» не може ототожнюватися з відсутністю самого об`єкта природно-заповідного фонду та не виключає можливості доведення розташування спірної земельної ділянки в його межах з урахуванням інших доказів у справі.

Наведене стосується і питання щодо визначення цільового призначення спірної земельної ділянки, позаяк сам факт розташування її у межах території природного-заповідного фонду автоматично відносить цю ділянку до земель-природно-заповідного фонду.

При цьому, як слушно вказує прокурор, висновок експерта є лише одним із доказів у справі (п. 2 ч. 2 ст. 76 ЦПК України), він не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України (ст. 110 ЦПК України).

До того ж, відсутність розробленого та затвердженого проекту землеустрою щодо організації меж території заповідного урочища місцевого значення «Святе» фактично унеможливлює проведення експертизи для визначення розташування спірної земельної ділянки в межах земель цього об`єкта природно-заповідного фонду, чого не заперечують учасники справи.

В цьому аспекті змістовними є акцентування уваги прокурором на бездіяльність відповідача Чернігівської міської ради, яка за чинним законодавством зобов`язана забезпечити виготовлення відповідної технічної документації із землеустрою щодо об`єкта природно-заповідного фонду урочища «Святе», що підтверджено рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі №620/6997/24, залишеного без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2025 року (за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень).

При цьому, саме Чернігівській міській раді за охоронним зобов`язанням передано під охорону та дотримання встановленого режиму територія заповідного урочища «Святе».

На підтвердження позовних вимог прокурором надано графічні схеми, виконані ПП «Елітзем», згідно яких земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 знаходиться біля садівничого товариства «Енергетик» у межах території природно-заповідного фонду урочища «Святе» (а.с. 108-110 т. 1). Ці документи складені сертифікованим інженером-землевпорядником, а тому відповідають критеріям належності й допустимості доказів у справі, що залишилося поза увагою суду першої інстанції.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області інформацією від 18.04.2025 з доданими схемами також підтвердила, що за опрацюванням шарів Геоінформаційної системи управління лісовими ресурсами України земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 повністю розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідного урочища «Святе», у північно-західній його частині. Проте, за опрацюванням кейсів Національного геопорталу ЕІГД земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 частково розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду України заповідного урочища «Святе», у північно-західній його частині (а.с. 53-55 т. 3).

Крім того, за довідкою ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» від 01.05.2024 за №5-346 земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 хоча й нанесена на матеріали генерального плану орієнтовно, проте за функціональним призначенням потрапляє в межі територій вулиць місцевого руху та зелених насаджень загального користування, що відображено на доданому фрагменті генерального плану м. Чернігів (а.с. 104-105 т. 1).

Зазначені графічні схеми ПП «Елітзем», матеріали Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» узгоджуються з Актом обстеження земельної ділянки №1 від 04.04.2025, складеним прокурором Чернігівської окружної прокуратури Тишкевич Л.В., заступником начальника управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Носком С.В., начальником відділу правового регулювання земельних відносин управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради Манжулою Н.Л. у присутності ОСОБА_1 , та доданими до нього викопіюванням топографічної аерофотозйомки й фотокопіями (а.с. 2-8 т. 3). Зокрема, на фотокопіях візуально спостерігається наявність на спірній земельній ділянці та поряд з нею зелених насаджень загального користування та проїзних шляхом, а сама ділянка розташована поблизу житлових забудов.

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження факту зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, яку передано у приватну власність, виключення її з переліку територій зеленої зони, вулиць місцевого руху чи земель природно-заповідного фонду, що суперечить вимогам ст. 20 ЗК України.

Апеляційним судом на перевірку доводів відзиву на апеляційну скаргу були досліджені надані Чернігівською міською радою рішення від 31.05.2007 «Про Правила забудови та використання території м. Чернігова (коригування)» (а.с. 103-240 т. 2), «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 31.05.2007 «Про Правила забудови та використання території м. Чернігова (коригування)» від 20.03.2008 (а.с. 241-248 т. 2), «Про внесення змін та доповнень до рішення міської ради від 31.05.2007 «Про Правила забудови та використання території м. Чернігова (коригування)» від 31.05.2011 (а.с. 249-260 т. 2), «Про тимчасовий порядок використання території м. Чернігова та скасування рішень міської ради» від 28.12.2011 з планами зонування територій міста (а.с. 261-311 т. 2), План зонування територій м. Чернігів, План дії обмежень за умовами охорони культурної спадщини, План дії обмежень за екологічними умовами (а.с. 312-314 т. 2).

Відповідно до п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17.06.2020 №711-ІХ (Закон набрав чинність 24.07.2021, крім абзаців другого - четвертого підпункту 12 пункту 8 розділу I та пункту 4 цього розділу, які набирали чинності з дня опублікування Закону 24.07.2020) передбачено, що містобудівна документація на місцевому рівні, затверджена до набрання чинності цим Законом, зберігає чинність плани зонування територій, затверджені до набрання чинності цим Законом, вважаються невід`ємними складовими генеральних планів населених пунктів. У населених пунктах, у яких не затверджені плани зонування територій станом на день набрання чинності цим Законом, можуть затверджуватися плани зонування територій шляхом внесення змін до генеральних планів населених пунктів.

Отже, з 24.07.2021 набрали чинності зміни до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель» від 17.06.2020 №711-ІХ, якими встановлено, що обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту.

Водночас, як зазначив представник Чернігівської міської ради у відзиві на апеляційну скаргу, на Генеральному плані міста немає каталогу координат, а тому відсутня технічна можливість відобразити на ньому поворотні точки земельної ділянки, Генеральний план не містить інформації щодо місцезнаходження окремих земельних ділянок та їх меж.

За таких обставин, згідно з діючим планом зонування Тимчасового порядку використання території м. Чернігова, затвердженого рішенням міської ради 28.12.2011 (а.с. 312 т. 2), неможливо достовірно стверджувати, що спірна земельна ділянка розташована саме в зоні Р-1-р «Зона садівничих товариств з орієнтацію на поступове переведення у житловий фонд з обмеженнями поверховості по умовах зон регулювання забудови», як то посилається представник Чернігівської міської ради і що відображено у наданому Управлінням архітектури та містобудування Чернігівської міської ради витягу з містобудівної документації №01-08/733 від 03.12.2021.

Адже поряд знаходиться територія Р-4 «Зона природних об`єктів, що охороняються», тоді як саме до цієї зони природно-заповідного фонду за матеріалами ПП «Елітзем», Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» входить спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616.

Посилання відповідача, що за відомостями з Поземельної книги, яку відкрито 18.08.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 не містить зареєстрованих обмежень її використання, межує з садівничим товариством «Енергетик» і відокремлена від урочища «Святе» дорогою, не спростовують наданих позивачем доказів, оскільки невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і не виключає перебування спірної земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду.

До того ж, у розділі 2 «Експлікація земельних угідь» вказаної Поземельної книги міститься інформація про наявність на спірній земельній багаторічних насаджень (а.с. 61 зворот т. 1).

Крім того, згідно п. 1.8, 1.9 Положення про заповідне урочище місцевого значення «Святе», територія, оголошена урочищем, не вилучається у землекористувача (Чернігівська міська рада), який здійснює на ній свою діяльність у відповідності до Конституції України, Лісового, Земельного та Водного кодексів України, Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про природно-заповідний фонд України», інших нормативно-правових актів та цього Положення (а.с. 44 зворот т. 1).

При цьому апеляційний суд враховує, що відповідачі всупереч вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надали переконливих доказів, підготовлених незацікавленою у спорі особою, на спростування вимог позивача та поданих ним доказів щодо належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду в п. 90 постанови від 21 січня 2026 року у справі №755/9838/23 (провадження № 61-3172св25) зазначила, що у цивільних справах є застосовним такий стандарт доказування як «стандарт більшої переконливості», згідно з яким, висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Європейський суд з прав людини також визнає допустимість у цивільних справах стандарту доказування «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (п. 43 рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02; рішення від 23 серпня 2016 року у справі «J.K. and others v. Sweden», заява № 59166/12).

Відмовивши ж у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем перебування спірної земельної ділянки в межах території та об`єктів природно-заповідного фонду, суд першої інстанції всупереч вимог ст. 89 ЦПК України надав оцінку лише окремим доказам, без достатності та взаємного зв`язку всіх доказів у сукупності.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено належними, достатніми й достовірними доказами, що земельна ділянка з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, яка знаходиться біля садівничого товариства «Енергетик», перебуває у межах території природно-заповідного фонду урочища «Святе», що свідчить про обгрунтованість аргументів апеляційної скарги та хибність висновку суду першої інстанції щодо даної обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1). Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погоджувала вилучення спірної земельної ділянки на території заповідного урочища «Святе» із комунальної власності, право держави в особі місцевої територіальної громади на цю земельну ділянку не припинилося і до ОСОБА_2 , а в подальшому й за укладеними правочинами до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , не перейшло.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику на підставі ст. 391 ЦК України в її редакції на час спірних правовідносин є негаторний позов, який і пред`явлено прокурором і з такою вимогою позивача погоджується апеляційний суд.

У ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (див. рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Щокін проти України»), напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до заповідного урочища місцевого значення «Святе».

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

Як було вище зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 141, ч. 1ст. 50 Конституції України, ч. 3 ст. 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (ст. 18, 19, п.п. «а», «б» ч. 1 ст. 91, пункти «а», «б» ч. 1 ст. 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України) (див. постанови від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (п. 127), від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц (п. 90), від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (п. 148), від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц (п. 53), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (п. 117), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (п. 9.75)).

Надання земельної ділянки для індивідуального садівництва на території заповідного урочища місцевого значення «Святе» суперечить як статусу цього об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення певної діяльності, зокрема індивідуального садівництва, на відповідних землях.

Право територіальної громади повернути земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними.

Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевогосамоврядування, і ОСОБА_2 , і наступні власники, знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передачі й отримання у приватну власність спірної земельної ділянки на території заповідного урочища місцевого значення «Святе» для вищевказаної мети.

Отже, втручання судом у право власності набувачів спірної земельної ділянки, мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

Одночасно колегія суддів суд констатує, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах території заповідного урочища місцевого значення «Святе» понад шістдесят років до виникнення спірних правовідносин і належить до земель природно-заповідного фонду.

Тому, апеляційний суд вважає слушними аргументи прокурора, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , будучи мешканцями м. Чернігів, не могли не знати про розташування спірної земельної ділянки у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе», яке знаходиться у цьому місті. У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки (місце розташування, наявність багаторічних дерев та інших загальних зелених насаджень), проявивши розумну обачність, всі власники земельної ділянки могли і повинні були знати про те, що спірна земельна ділянка розташована на території об`єкта природно-заповідного фонду, створеного ще у 1958 році. За півтора року з часу оформлення права власності на спірну земельну ділянку первісним набувачем її було кілька разів відчужено й ОСОБА_1 став четвертим власником. У зв`язку з цим, у даному випадку немає підстав вважати, що мали місце недобросовісні дії лише з боку органу місцевого самоврядування.

Придбаваючи земельну ділянку та діючи розумно, кожен із набувачів, зокрема й ОСОБА_1 , не могли не перевірити місцезнаходження ділянки, а отже повинні були достовірно пересвідчитись у тому, що ця земельна ділянка знаходиться поза межами заповідного урочища місцевого значення «Святе».

При цьому, відповідачами не доведено, що у них були перешкоди самостійно чи із залученням відповідних фахівців, зокрема й у галузі права, ознайомитися із земельною документацією та нормами чинного законодавства, зробивши відповідні висновки щодо цільового призначення та режиму використання спірної земельної ділянки.

Таким чином, усунення перешкод територіальній громаді м. Чернігова з боку ОСОБА_1 у користуванні спірною земельною ділянкою, розташованою у межах заповідного урочища місцевого значення «Святе», відповідатиме легітимній меті, такий захід втручання у право власності ОСОБА_1 буде пропорційним цій меті й не становитиме надмірний тягар для відповідача, якого не можна вважати добросовісним набувачем.

За таких обставин вимога прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути її державі є обгрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Одними із засад державної реєстрації прав є гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Наведена норма кореспондується з положенням п. 9 ч. 1 ст. 27 цього Закону, згідно якої державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Оскільки позовною вимогою прокурора є повернення спірної земельної ділянки, то задоволення апеляційним судом даної вимоги в силу зазначених приписів Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не є підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_1 , як кінцевим власником цього нерухомого майна.

Отже, при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 з одночасним припиненням його права приватної власності на дану земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, а тому також підлягає задоволенню, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.10.2023 у справі №734/1560/20 за схожих правовідносин.

Водночас не є необхідним скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку за первісним набувачем ОСОБА_2 , що є однією з вимог прокурора, оскільки відповідний розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно закритий у зв`язку з припиненням у ОСОБА_2 права власності та інших речових прав на вказану земельну ділянку, що відповідає вимогам ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

За таких обставин, зазначена вимога позову прокурора не відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави, а тому не підлягає задоволенню.

Крім того, на думку апеляційного суду наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги прокурора про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом скасування її державної реєстрації у Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Законодавцем установлено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду можуть використовуватися лише у певних цілях з дотриманням умов та вимог, визначених ст. 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні системи, меліоративні мережі та інші складові частини меліоративної системи, складові частини меліоративних мереж.

Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості Державного земельного кадастру є офіційними (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень) (ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Дана норма також кореспондується з ч. 13 ст. 79-1 ЗК України, згідно якої земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Державна реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з цільовим призначенням, яке суперечить дозволеним видам використання земель на заповідних територіях, передання її у приватну власність та використання для таких цілей порушує вимоги закону.

При цьому, правові режими земельних ділянок сільськогосподарського та природоохоронного призначення є повністю відмінними.

Тому, доки в Державному земельному кадастрі існуватиме інформація про спірну земельну ділянку з діючим цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, 01.05 для індивідуального садівництва), яке суперечить дійсному (землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), такі офіційні дані позбавляють державу в особі місцевої територіальної громади можливості реалізувати всі правомочності власника цієї земельної ділянки.

Відтак, з метою поновлення прав держави на землі природно-заповідного фонду державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616 підлягає скасуванню в Державному земельному кадастрі з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

Підсумовуючи викладені обставини, апеляційна скарга в частині позовних вимог прокурора про усунення перешкод та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, направлених Верховним Судом на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, враховуючи означене, на основі всебічно, повно й об`єктивно з`ясованих обставин, що мають значення для справи і на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, визначивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та норми права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів у відповідності до п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України висновлює про необхідність скасування судового рішення в частині вирішення позовних вимог прокурора про усунення перешкод та скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки, і ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову у цій частині з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі №530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) зробив висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У випадку, якщо суд касаційної інстанції скасовує судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2026 року у справі, яка переглядається, зазначив, що судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом апеляційної інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Касаційною інстанцією та апеляційним судом апеляційну скаргу прокурора та його позовні вимоги задоволено частково лише щодо повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації, що становить 2/8 від заявлених вимог.

Чернігівською обласною прокуратурою були понесені витрати по сплаті судового збору: 1/ в суді першої інстанції 25738,00 грн, з яких: за подачу позовної заяви – 24224,00 грн (а.с. 26 т. 1), за заяву про забезпечення позову, яка задоволена, – 1514,00 грн (а.с. 118 т. 1); 2/ за апеляційний перегляд справи – 36336,00 грн (а.с. 13 т. 2); за касаційний розгляд справи – 42392,00 грн (а.с. 36 т. 3), а всього – 104466,00 грн цих судових витрат.

Тому, з огляду на часткове задоволення позову, з ОСОБА_1 , як кінцевого власника спірної земельної ділянки, на користь Чернігівської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору: за розгляд справи судом першої інстанції – 7570,00 грн, за апеляційний розгляд справи – 9084,00 грн, за касаційний розгляд справи – 10598,00 грн, а всього – 27252,00 грн.

Керуючись ст. 141, 367-369, 374, 376 ч. 1 п. 3, 4, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області – задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2026 року в частині вирішення позовних вимог заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом повернення земельної ділянки та скасування її державної реєстрації – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.

Усунути перешкоди у здійсненні територіальною громадою міста Чернігова права розпорядження та користування земельною ділянкою, зобов`язавши ОСОБА_1 повернути у відання держави в особі Чернігівської міської ради земельну ділянку природно-заповідного фонду з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, розташовану у місті Чернігові біля садівничого товариства «Енергетик».

Скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, дата державної реєстрації 14.09.2023, індексний номер 69303666 від 15.09.2023, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку.

Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7410100000:01:043:0616, площею 0,0600 га, з одночасним припиненням усіх речових прав щодо неї.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури понесені нею судові витрати по сплаті судового збору: за розгляд справи судом першої інстанції – 7570,00 грн, за апеляційний розгляд справи – 9084,00 грн, за касаційний розгляд справи – 10598,00 грн, а всього – 27252,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 31 серпня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.В. Любчик

О.П. Супрун