Постанова від 25 серпня 2026 р. у справі №552/804/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/804/26 Номер провадження 22-ц/814/2888/26Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Дряниця Ю.В.

за участю секретаря судового засідання Грицак А.Я.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 березня 2026 року (час ухвалення судового рішення з 09:59:26 до 11:06:23; дата виготовлення повного текста рішення – 31 березня 2026 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та стягнення компенсації.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

У С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулася з із вказаним позовом, просила ухвалити рішення, яким у порядку поділу спільного майна подружжя, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки земельної ділянки № НОМЕР_1 площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017 за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 92 500 грн та грошову компенсацію вартості частки гаражу АДРЕСА_2 у розмірі 162 000 грн, а всього 254 500 грн.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на такі обставини і доводи.

Позивачка і відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 червня 2016 року, який розірвано рішенням суду від 25.11.2024 року. У період шлюбу придбано майно: 25.09.2018 року - земельна ділянка площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017, за адресою: АДРЕСА_1 , і 30.06.2020 року - гараж АДРЕСА_2 .

Позивачка добровільно переоформила автомобіль на відповідача без будь-якої компенсації. Сторони не досягли згоди щодо розподілу майна, яким фактично користується відповідач.

Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 26 березня 2026 року позов задоволений.

У порядку поділу спільного майна подружжя стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості частки земельної ділянки площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017, за адресою: АДРЕСА_1 , у розмірі 92 500 грн, і грошову компенсацію вартості частки гаражу АДРЕСА_2 у розмірі 162 000 грн, а всього 254 500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2 545 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги стверджується, що позивачка обрала неналежний спосіб захист порушеного права, оскільки у позові не просила поділити спільне майно, припинити спільну власність і виділити у власність відповідачу обидва об?єкта нерухомого майна.

Ухвалене судом першої інстанції рішення не вирішило спір, адже спільне майно залишилося у спільній сумісній власності.

У рішенні суду є протиріччя: у мотивувальній частині зазначено, що відповідач стає одноосібним власником спірного майна, але у резолютивній частині відсутній такий висновок.

Суд не дав належної оцінки безпідставним доводам позивачки, які не підтверджені жодними доказами, про те, що відповідач чинить перешкоди у користуванні спільним майном, тобто залишилася недоведеною істотна обставина – порушене право позивачки.

Суд не дослідив обставини відчуження позивачкою без згоди відповідача спільного майна – автомобіля, і використання нею коштів не на потреби сім?ї, що призвело до зменшення обсягу спільного майна, враховуючи, зокрема те, що ринкова вартість автомобіля перевищує сукупну вартість об?єктів нерухомого майна, щодо яких вирішується спір.

Суд проігнорував обгрунтовані доводи відповідача про те, що позивачка самоусунулася від виконання батьківських обов?язків з утримання їхньої спільної дитини – сина ОСОБА_3 , який проживає із батьком (відповідачем у справі), що є підставою для відступлення від засад рівності часток.

Задоволення позовних вимог призведе до того, що відповідач буде істотно обмежений у можливості утримувати дитину.

У відзиві ОСОБА_2 , посилаючись на необгрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду залишити без змін.

Наголошує, що доводи відповідача про неналежний спосіб захисту грунтуються на неправильному розумінні положень ст.364, ст.370 ЦК України, згідно яких спільна власність автоматично припиняється з дати отримання одним із співвласників грошової компенсації вартості його частки у спільному майні.

Звертається увага, що автомобіль був фактично переоформлений на батька відповідача під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за згодою відповідача на умовах та в інтересах сім?ї. Підкреслюється, що відповідач у межах розгляду цієї справи не заявив жодних вимог стосовно відчуженого автомобіля.

З приводу виконання батьківських обов?язків зазначається, що за взаємною згодою син ОСОБА_3 дійсно проживає разом із відповідачем, молодший син ОСОБА_4 проживає разом із позивачкою. Аліменти, які отримує позивачка на утримання сина ОСОБА_3 , вона повертає відповідачу, про що були подані відповідні докази.

Відповідач вже звернувся до суду із позовом про припинення стягнення аліментів з нього на утримання сина ОСОБА_3 .

Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав:

Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, з 25 червня 2016 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Київського районного суду м. Полтави від 25.11.2024 року розірвано. Мають двох малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на:

земельну ділянку площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017 за адресою АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 25.09.2018 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дикансього районного нотаріального округу Хіцан Т.В.;

гараж загальною площею 22.5 м.кв. за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 30.06.2020 року, який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Удовіченко М.Ю.

Згідно висновків ТОВ «Консультаційно-оціночна комапнія «Дисконт» (а.с.16-21) ймовірна ціна продажу спірного гаражу становить 324 400 грн, земельної ділянки – 185 000 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з такого.

Сторонами спору визнається і підтверджується належним доказами те, що спірне нерухоме майно: земельна ділянка і гараж, є об`єктами спільної сумісної власності подружжя, частки яких презюмуються рівними.

Спірне майно за погодженням сторін перебуває у фактичному користуванні відповідача.

Позивач не бажає реального розподілу майна.

У судовому засіданні представник відповідача не заперечувала щодо оцінки спірного майна, яка проведена позивачкою.

Судом визнав необгрунтованими заперечення відповідача з огляду на такі мотиви.

Однією із підстав невизнання позову є відчуження позивачкою ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 автомобіля Мітсубісі, днз НОМЕР_2 , проте зазначене рухоме майно не є предметом розгляду цієї справи.

Посилання на відсутність фінансової можливості сплати компенсацію є безпідставним, оскільки відповідач стає одноосібним власником спірного нерухомого майна. Факт відсутності в нього коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві не є ознакою надмірності тягаря з такої виплати. Якщо у відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивачки треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Щодо аліментних зобов`язань сторін, то такий спір має вирішуватися в іншому позовному провадженні, якщо хтось із сторін вважає, що порушуються його чи малолітньої дитини права чи законні інтереси.

Зазначені відповідачем обставини не мають того істотного значення, з яким сімейне законодавство пов`язує можливість відступити від засади рівності часток подружжя в спільному майні.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується такими міркуваннями.

Згідно ч.1, ч.2 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно ч.4, ч.5 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На переконання апеляційного суду рішення суду першої інстанції наведеним вимогам закону у повній мірі не відповідає.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про неналежний спосіб захисту, обраний позивачкою, апеляційний суд керується висновками, викладеними у постанові ВП ВС від 16 липня 2025 року у справі № 910/2389/23, щодо загальних критеріїв оцінки судом предмету, підстав позову, з?ясування мети звернення особи до суду з позовом.

У зазначеному судовому рішенні викладені такі висновки:

«145. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)].

146. Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу "jura novit curia" (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19).

147. Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 910/3453/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22.

148. У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

149. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

150. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

151. Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 26 травня 2022 року у справі № 910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23).»

Як убачається із позовної заяви (а.с.1-5), відповіді на відзив (а.с.67-69), метою звернення позивачки до суду із цим позовом є бажання поділити спільне майно подружжя шляхом залишення в одноосібній власності відповідача обох об?єктів права спільної сумісної власності – земельна ділянка і гараж, отримати з відповідача грошову компенсацію за обох об?єктів та, відповідно, припинити право спільної сумісної власності.

Позивачка не бажає реального поділу об?єктів спільної сумісної власності.

За змістом ст.70, ст.71 СК України, ст.364, ст. 370, ст.372 ЦК України, на які посилається позивачка та якими керувався суд, ухвалюючи рішення по суті спору, поділ спільного сумісного майна шляхом залишення в одноосібній власності одного із подружжя спільного майна з виплатою за його рахунок вартості частки у спільному майні іншому з подружжя із припиненням права спільної сумісної власності є належним (допустимим) способом захисту порушеного права відповідно до ст.16 ЦК України.

Обгрунтовуючи вимогу про стягнення з відповідача вартості частки обох нерухомих об?єктів, позивачка посилалася на те, що відповідач фактично ними (обома об?єктами нерухомості) користується, цю обставину підтвердив відповідач у відзиві на позов, стверджуючи, що це є необхідним для забезпечення якнайкращих інтересів дітей (а.с.40). У судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивачка пояснила, що спірна земельна ділянка є суміжною із земельною ділянкою батьків відповідача, спірний гараж розташований поруч із будинком, де проживає відповідач, і ці обставини, на її переконання, з огляду на напружені особисті стосунки унеможливлюють поділ об?єктів (гаражу і земельної ділянки) в натурі. Наведені фактичні обставини (розташування нерухомих об?єктів) відповідачем не заперечуються, не спростовані. У цій справі сторони визнають, що спірні нерухомі об?єкти є їхньою спільною сумісною власністю; відповідач заявлену позивачкою вартість об?єктів не спростовував.

За таких обставин незаявлення позивачкою вимоги про припинення права спільної часткової власності та про залишення у власності відповідача спірних об?єктів нерухомого майна не може бути підставою для відмови у позові, тому суд першої інстанції на виконання приписів ст.2, ст.5 ЦПК України задля забезпечення остаточного вирішення спору мав зазначити у резолютивній частині рішення про наслідки задоволення вимоги про поділ спільного майна, а саме про припинення спільної сумісної власності на спірне майно та присудження спірного майна відповідачу, що узгоджується із вимогами закону, які регулюють спірні правовідносини, і висновками, викладеними у мотивувальній частині рішення суду.

Доводи апеляційної скарги стосовно існування обставин, за яких суд вправі змінити розмір часток співвласників (подружжя) у праві спільної сумісної власності, є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять належних, допустимих і достатніх доказів про те, що позивачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов?язків (див. зокрема, постанову ВС від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21).

Суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи відповідача про відчуження позивачкою без його згоди спільного автомобіля, адже, як убачається з матеріалів справи, вказаний автомобіль був відчужений під час перебування сторін у шлюбі на користь батька відповідача (а.с.75), при цьому суду не подано доказів, які б давали підстави вважати доведеним, що ця угода (відчуження автомобіля на користь батька відповідача) здійснена (вчинена) без відома самого відповідача і кошти від продажу автомобіля отримала особисто позивачка та витратила їх не в інтересах сім?ї.

Твердження відповідача про те, що присудження з нього грошової компенсації вартості часток у спільному майні на користь позивачки є надмірним тягарем та істотно вплине на рівень матеріального забезпечення дитини – сина ОСОБА_3 , є припущенням, адже у справі відсутні докази про майновий стан відповідача; окрім того, як слідує з матеріалів справи, обидві сторони як батьки за взаємною згодою поділили свої обов?язки з утримання і виховання спільних дітей: син ОСОБА_3 проживає з батьком, другий син ОСОБА_4 проживає із матір?ю, у будь-якому випадку сторони відповідно до ст.189, ст.190 СК України вправі самостійно врегулювати питання щодо утримання дітей.

З наведених міркувань рішення суду першої інстанції слід змінити, доповнивши його резолютивну частину указівкою про припинення права спільної сумісної власності на спірне майно та про залишення в одноосібній власності відповідача обох об?єктів нерухомого майна.

Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 березня 2026 року змінити, а саме доповнити його резолютивну частину реченнями такого змісту:

«Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017, за адресою: АДРЕСА_1 , і на гараж АДРЕСА_2 .

Залишити у власності ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1455 га, кадастровий номер 5321055100:30:002:0017, за адресою: АДРЕСА_1 , і гараж АДРЕСА_2 .»

В іншій частині рішення Київського районного суду міста Полтави від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 26 серпня 2026 року.

Головуючий суддя О.А. Лобов

Судді: А.І. Дорош

Ю.В. Дряниця