Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №761/40249/21-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 761/40249/21-ц

пр. 2-1694/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Соколова О. М.,

при секретарі судових засідань Птащуку Є. В.,

розглянувши у порядку загального провадження цивільну справу 761/40249/21-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просить з відповідача на свою користь заборгованість в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за несвоєчасне виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 лютого 2015 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1/2 частини грошових зобов`язань виконаних ОСОБА_3 за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/424 від 14 червня 2005 року укладеним з АКІБ «Укрсоцбанк» у загальному розмірі 55 645,28 доларів США, що в еквіваленті національної валюти станом на час прийняття рішення у справі становило 1 549 721,05 грн, за період з 01.11.2016 року по 29.10.2021 року в розмірі 700 596 грн 36 коп., з яких сума інфляційного збільшення суми заборгованості становить 522 169,22 грн та сума 3% річних 178 427,17 грн.

В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2015 року у справі № 755/914/14-ц частково задоволено позовні вимоги та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 частину грошових зобов`язань, виконаних ним за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії № 10-29/424 від 14.06.2005 року, у розмірі 55 645,28 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення становило 1 549 721,05 грн. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01.11.2016 року вказане рішення суду першої інстанції в цій частині залишено без змін, відтак воно набрало законної сили 01.11.2016 року. Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.07.2019 року замінено стягувача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_1 . Оскільки відповідач ОСОБА_2 належним чином та в повному обсязі не виконала грошове зобов`язання за рішенням суду, позивач на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних та інфляційні втрати за період невиконання рішення з 01.11.2016 року по 29.10.2021 року (з урахуванням часткових погашень боргу відповідачем) на загальну суму 700 596,36 грн, з яких: інфляційне збільшення суми заборгованості - 522 169,22 грн; 3% річних -178 427,17 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 22 листопада 2021 року цивільну справу№761/40249/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, передано за підсудністю до Печерського районного суду м.Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2022 року відкрито провадження у цивільній справі № 761/40249/21-ц, розгляд справи вирішено проводити в загальному провадженні та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.06.2024 закрите підготовче провадження у цивільній справі № 761/40249/21-ц та призначити справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання позивач не з`явився, до суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позовної заяви підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник у судове засідання не з`явились, до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, із запереченнями проти задоволення в повному обсязі. В обґрунтування заперечень щодо вимог позовної заяви, представник відповідача зазначає, що вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за ч. 2 ст. 625 ЦК України є необґрунтованими та безпідставними через сплив строкiв позовної давності. З урахуванням зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2015 року на три місяці, перебіг позовної давності на стягнення 3% річних та інфляційних втрат розпочався з 01 листопада 2016 року та закінчився 01 лютого 2020 року. Позивач звернувся з цим позовом лише 03 жовтня 2021 року, тобто з пропущенням загальної 3-річної позовної давності. Зазначає, що неможливість добровільного виконання виникла через арешт майна, у межах інших виконавчих проваджень приватним виконавцем Ляпіним Д.В. адже у період з травня по жовтнень 2019 року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача (зокрема, квартиру по АДРЕСА_1 та автомобіль). У зв`язку з суцільним арештом майна відповідач була позбавлена можливості самостійно реалізувати майно та добровільно погасити борг. Заборгованість частково погашалася шляхом примусової реалізації майна відповідача на електронних торгах СЕТАМ (зокрема, 1/2 частини квартири по АДРЕСА_1 за 540 825,00 грн, двох земельних ділянок за 486 710,00 грн та 1/2 частини квартири по АДРЕСА_1 ). На підставі викладеного відповідач просить застосувати наслідки спливу строків позовної давності та повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив відповідача, в якій зазначив, що доводи сторони відповідача є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи. На спростування позиції відповідача представник позивача вказує, що виконавши 04.11.2019 року часткове рішення суду на суму 412 864,42 грн, відповідач перервала строк позовної давності щодо стягнення грошових коштів, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України, після переривання перебіг строку позовної давності щодо решти суми розпочався заново. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат виникає за кожен місяць прострочення аж до моменту його усунення. Оскільки станом на день подання позову заборгованість не була повністю погашена, позивач не пропустив строк позовної давності щодо жодної з розрахованих сум. Представник позивача зазначає, що про безпідставність посилань на арешт майна, адже накладення арешту на майно боржника в межах виконавчого провадження не звільняє його від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє позивача права на компенсацію за ч. 2 ст. 625 ЦК України. Повне виконання рішення суду та закриття виконавчого провадження відбулося лише 01.12.2021 року тобто вже після подання даного позову. Також звертає увагу, що відповідач не подала власного контррозрахунку заборгованості та не спростувала математичних розрахунків, наданих позивачем. На підставі викладеного представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Суд, дослідивши докази наявні у матеріалах справи, позицію сторін та надані пояснення, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини четвертої статті 13, частини першої статті 55, частини п`ятої статті 124, пункту 9 частини третьої статті 129 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

В рішенні у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року Європейський суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

Положення статті 11 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Тобто відповідно до положень статті 11 ЦК України рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов`язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, - за наявності прямої вказівки про це в законі.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 цього ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року в справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18).

З матеріалів справи та досліджених письмових доказів судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2015 року у справі № 755/914/14-ц, залишеним в цій частині без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 01.11.2016 року, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто $1/2$ частину грошових зобов`язань за кредитною лінією № 10-29/424 від 14.06.2005 року у розмірі 55 645,28 доларів США, що в еквіваленті становило 1 549 721,05 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 01.11.2016 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2017 року, в порядку ст. 443 ЦПК України, було зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23.02.2015 року до закінчення касаційного провадження. Зупинення виконання рішення суду тривало 3 місяці (березень-травень 2017 року).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 31.05.2017 року рішення суду першої інстанції в частині поділу боргу залишено без змін, у зв`язку з чим перебіг строку виконання рішення було поновлено з 31.05.2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер первинний стягувач ОСОБА_3 .

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.07.2019 року, на підставі ст. 512 ЦК України, ст. 55 ЦПК України та ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження», здійснено процесуальне правонаступництво та замінено стягувача у виконавчому провадженні з ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_1 .

Згідно зі ст. 18, 56 Закону України «Про виконавче провадження», у межах виконавчих проваджень приватним виконавцем Ляпіним Д.В. у період з травня по жовтень 2019 року було накладено арешти на рухоме та нерухоме майно відповідача ОСОБА_2 . Надалі, відбулися часткові погашення боргу шляхом реалізації майна відповідача на електронних торгах (ДП «СЕТАМ») та примусового/добровільного стягнення:

04.11.2019 року - часткове погашення заборгованості на суму 412 864,42 грн (залишок основного боргу склав 1 136 856,63 грн);

17.04.2020 року - часткове погашення заборгованості на суму 382 542,61 грн (залишок основного боргу склав 754 314,02 грн);

07.04.2020 року - примусово реалізовано 2 земельні ділянки за 486 710,00 грн;

16.09.2021 року - примусово реалізовано 1/2 частку квартири по АДРЕСА_2 ;

01.12.2021 року - відбулося повне виконання рішення суду та постановою приватного виконавця закрито виконавче провадження № НОМЕР_3 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Таким чином, основне грошове зобов`язання відповідача перед позивачем припинилося 01.12.2021 року.

Суд, розглянувши заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, дійшов висновку про її часткову обґрунтованість з огляду на наступне.

Щодо застосування позовної давності до вимог за період до 04.11.2018 року суд керується вмогами ст. 257 ЦК України, в якій зазанчено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (зокрема, частковим погашенням основного боргу). Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Згідно ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовну заяву у даній справі позивач подав 04 листопада 2021 року, засобами поштового зв`язку. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних за ч. 2 ст. 625 ЦК України має триваючий характер, проте позовна давність нараховується за кожним місячним періодом окремо.

Оскільки відповідачем заявлено про застосування позовної давності (ч. 4 ст. 267 ЦК України), вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані за період до 04 листопада 2018 року, тобто поза межами трирічного строку до моменту звернення з позовом, підлягають відмові у зв`язку зі спливом позовної давності.

Часткове погашення заборгованості відповідачем 04 листопада 2019 року у розмірі 412 864,42 грн свідчить про вчинення дій, що підтверджують визнання боргу, що відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності щодо вимог, строки за якими на той момент не спливли.

Отже, в межах позовної давності перебувають вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 04.11.2018 року по 01.12.2021 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що встановлено ст. 610 ЦК України.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України; наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє грошових правовідносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за триваюче прострочення, як переучено ст. 509, 526 ЦК України.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат в межах трирічного строку позовної давності (з 04.11.2018 року по 01.12.2021 року), суд зазначає про застосування таких математичних формул:

нарахування 3% річних здійснюється за формулою: 3% річних = S ? 3 ? D / 365 ? 100, де S - сума основного боргу (грн), D - кількість днів прострочення;

нарахування інфляційних втрат здійснюється за формулою: Інфляційні втрати = S ? (Ісукупн - 1), де S - сума основного боргу (грн), Ісукупн - сукупний індекс інфляції за розрахунковий період.

Здійснивши перерахунок заборгованості за трьома часовими циклами з урахуванням часткових погашень боргу, суд встановив наступні обґрунтовані розміри нарахувань:

За І період (з 04.11.2018 по 04.11.2019): на суму основного боргу 1 549 721,05 грн за 366 днів прострочення розмір 3% річних становить 46 619,01 грн (1 549 721,05 ? 3 ? 366 / 365 ? 100), а інфляційне збільшення - 100 131,11 грн (1 549 721,05 ? (Ісукупн1 - 1)), що всього складає 146 750,12 грн.

За ІІ період (з 04.11.2019 по 17.04.2020): на залишок основного боргу 1 136 856,63 грн (зменшено після часткового погашення 04.11.2019 на 412 864,42 грн) за 166 днів прострочення розмір 3% річних становить 15 483,51 грн (1 136 856,63 ? 3 ? 166 / 365 ? 100), а інфляційне збільшення - 15 944,15 грн (1 136 856,63 ? (Ісукупн2 - 1)), що всього складає 31 427,66 грн.

За ІІІ період (з 21.04.2020 по 04.11.2021): на залишок основного боргу 754 314,02 грн (зменшено після часткового погашення 17.04.2020 на 382 542,61 грн) за 90 днів прострочення розмір 3% річних становить 36 535,87 грн (754 314,02 ? 3 ? 590 / 365 ? 100), а інфляційне збільшення - 98 945,31 грн (754 314,02 ? (Ісукупн3 - 1)), що всього складає 135 481,18 грн.

Таким чином, загальний розмір інфляційних втрат та 3% річних, належний до стягнення з відповідача на користь позивача за період з 04.11.2018 року по 01.12.2021 року, становить 313 658,96 грн (із них 98 638,39 грн - 3% річних, 215 020,57 грн - інфляційні втрати).

Всього за період з 04.11.2018 року по 01.12.2021 року підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума в розмірі 313 658,96 грн.

У задоволенні решти позовних вимог, що нараховані за період з 01.11.2016 по 03.11.2018 року, слід відмовити у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 4 статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, зокрема, щодо триваючого характеру нарахувань за ст. 625 ЦК України та застосування позовної давності до щомісячних платежів.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог (44,77%) у сумі 3 136 грн 59 коп.

На підставі статей 11, 509, 526, 599, 610, 611, 625 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 12, 13, 18, 55, 76-81, 89, 141, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних втрат - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 04.11.2018 року по 01.12.2021 року в загальному розмірі 313 658 (триста тринадцять тисяч шістсот п`ятдесят вісім) грн 96 коп., з яких: 3% річних у розмірі 98 638 (дев`яносто вісім тисяч шістсот тридцять вісім) грн 39 коп.; інфляційні втрати у розмірі 215 020 (двісті п`ятнадцять тисяч двадцять) грн 57 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 3 136 (три тисячі сто тридцять шість) грн 59 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 19.06.2026 року.

Суддя О. М. Соколов