Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №465/401/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/401/26 Головуючий у 1 інстанції: Дзеньдзюра С.М.

Провадження № 22-ц/811/1306/26 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Іванової О.О.,

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року зупинено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини до закінчення проходження військової служби відповідачем.

Зобов`язано ОСОБА_3 у разі усунення обставин, що викликали зупинення провадження у справі, негайно повідомити про це суд для вирішення питання про поновлення провадження.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що ОСОБА_3 особисто брав участь у розгляді справи № 465/3990/24 за позовом ОСОБА_1 до нього про стягнення аліментів на утримання дитини та дружини, що свідчить про наявність у нього можливості реалізовувати свої процесуальні права особисто або через представника, оскільки він користується правничою допомогою адвоката.

Крім того, він не позбавлений можливості брати участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Надана відповідачем довідка № 5998 від 06 лютого 2026 року, видана військовою частиною НОМЕР_1 , не містить інформації про залучення відповідача до виконання бойових завдань в зоні бойових дій.

Зупинення провадження у ситуації, коли відповідач має реальну можливість брати участь у розгляді справи суперечить змісту та меті інституту зупинення провадження, внаслідок чого порушуються права інших учасників справи, в тому числі і інтереси малолітньої дитини.

Зупинення провадження у даній справі суперечитиме принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, оскільки залишить дитину сторін у стані правової невизначеності та призведе до затягування розгляду справи, предметом якої є визначення місця проживання дитини.

Просить ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року скасувати та направити справу для продовження розгляду.

28 квітня 2026 року представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року – без змін.

11 травня 2026 року 05 серпня 2026 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 подала відповідь на відзив.

17 травня 2026 року представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подала заперечення на відповідь на відзив.

Крім того, 05 серпня 2026 року представник ОСОБА_1 – Цап О.Р. подала додаткові пояснення, в яких акцентувала увагу на тому, що уже після зупинення провадження у даній справі відповідач неодноразово ініціював нові судові провадження, що, на її думку, додатково підтверджує відсутність об`єктивних перешкод у відповідача брати участь у розгляді справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та п. 14 ч. 2 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 31 серпня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідача мобілізовано на військову службу у складі Збройних Сил України, переведених на воєнний стан, що є обов`язковою підставою для зупинення провадження у справі.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не може погодитися з наступних мотивів.

Згідно з ч. 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, що перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Норми цивільного процесуального законодавства розрізняють обов`язкову та факультативну підставу для зупинення провадження у справі.

Випадки, коли суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, визначені у частині першій статті 251 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 253 ЦПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 2 частини першої статті 251 цього Кодексу, до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався, в тому числі і на час постановлення оскаржуваної ухвали суду.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення в Україні воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини на «воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури Збройних Сил України та інших військових формувань, що функціонують умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь у них.

Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України – це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Військове формування – створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова від 05 лютого 2026 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Відділ «Служба у справах дітей» Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визначення місця проживання дитини, розпочато підготовче провадження у справі та призначено підготовче засідання.

24 лютого 2026 року Франківським районним судом м. Львова отримано клопотання ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі, мотивоване тим, що він призваний на військову службу під час мобілізації, у зв`язку з проходженням якої позбавлений можливості брати участь в судових засіданнях.

Згідно з довідкою від 06 лютого 2026 року № 5998, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за мобілізацією.

Згідно з довідкою від 28 квітня 2026 року № 19319, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_3 брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції в період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з збройною агресією російської федерації проти України у період з 25 серпня 2025 року по 14 вересня 2025 року.

На підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, якщо сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Системний аналіз статті 251 ЦПК України дає підстави дійти висновку, що обов`язок суду зупинити провадження у справі має бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду, викликаний наявністю однієї із передбачених у законі обставин, які перешкоджають розгляду справи, зокрема, коли зібрані докази не дозволяють встановити та оцінити певні обставини (факти), які є предметом судового розгляду, або за ситуації, коли особа у зв`язку із відповідними об`єктивними обставинами позбавлена можливості реалізувати свої процесуальні права, визначені Конституцією України та процесуальним законодавством.

Положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22.

Водночас, у пунктах 98-100 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду зазначено, що «розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі [на підставі пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України]. Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та диспозитивність цивільного процесу. Отже, під час застосування пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства».

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними, та порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій). Лише у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, установити суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Разом з тим, предметом даного позову є визначення місця проживання дитини, а відтак зупинення провадження призведе до невирішення протягом тривалого часу цього питання, внаслідок чого будуть порушені інтереси дитини.

Колегія суддів враховує, що матеріально-правові відносини у справі № 754/947/22, в якій Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, та в даній справі №465/401/26, відрізняються, оскільки остання стосується насамперед сімейних правовідносин та захисту прав дитини.

Отже, правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в справі № 754/947/22 не можна розуміти як безальтернативний обов`язок суду зупинити провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК у справі, що стосується інтересів дитини, без з`ясування судом, чи таке зупинення є сумісним із завданнями цивільного судочинства та міжнародними стандартами.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 344/432/24.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Правосуддя вимагає справедливого і збалансованого судового провадження, котре базується на дотриманні принципів верховенства права, диспозитивності і пропорційності, а також має відповідати стандартам Конвенції.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 524/7569/16-ц.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції ООН про права дитини).

Наведеною нормою права закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань, зокрема, щодо забезпечення дитині необхідний рівень життя для повного і гармонійного фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.

Принцип найкращих інтересів дитини передбачає, що при розв`язанні будь-якого спору чи вирішення питання, де зачіпаються права та інтереси дитини, необхідно спершу визначити інтереси самої дитини у цьому питанні і лиш потім ухвалювати рішення, яке буде сприяти таким інтересам та захищати їх на майбутнє.

Отже, цей принцип підлягає застосуванню і у справах про визначення місця проживання дитини.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNTv. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

У постанові Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №557/1226/23 зазначено, що вирішуючи питання про зупинення на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини через перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, переведених на воєнний стан, суд має враховувати, зокрема, чи є належні докази того, що військова частина, в якій проходить службу відповідач, переведена на воєнний стан, і що він виконує бойові завдання, перебуваючи у зоні бойових дій, внаслідок чого не може брати участь у судових засіданнях ні особисто, ні у режимі відеоконференції, зокрема поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, чи користувався відповідач правничою допомогою під час судового провадження, чи мав можливість самостійно або з допомогою представника висловитися щодо позовних вимог. Не враховуючи ці обставини, обов`язкове зупинення провадження у справі щодо аліментів на утримання дитини, зокрема про зміну способу стягнення та їхнього розміру, хоч і відповідатиме певним інтересам того відповідача, який перебуває у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, але може шкодити захищеним інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що справи про захист прав дітей повинні розглядатися якомога швидко (див. рішення ЄСПЛ у справах: Hokkanen v. Finland, 1994, § 72; Niederboster v. Germany, 2003, § 39).

Частинами першої-четвертою статті 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Легітимна мета зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України полягає у захисті прав військовослужбовців на змагальну процедуру, які через виконання військового обов`язку об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

Разом з тим, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства (частини перша, друга статті 44 ЦПК). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами (пункт 5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України).

Ключовим для вирішення питання про наявність підстав для зупинення провадження у спірній справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, є з`ясування того, чи застосування такого процесуального заходу відповідає завданню цивільного судочинства, чи є сумісним із основними засадами судочинства, зокрема, верховенством права, чи забезпечується справедливий баланс конкуруючих інтересів, з урахуванням характеру спірних правовідносин, конкретних обставин справи та поведінки учасників справи.

Верховний Суд у постанові від 22 жовтня 2025 року в справі № 760/21770/24 критично оцінив аргументи про те, що відповідач, виконуючи свій конституційний обов`язок із захисту України, не може реалізувати процесуальні права й обов`язки, зазначивши, що інтереси відповідача під час усього провадження у справі представляє адвокат.

З матеріалів справи вбачається, що інтереси ОСОБА_3 представляє адвокат Тимошенко Д.В. на підставі договору про надання правової допомоги № 11/03 від 02 березня 2026 року, якою подано відзив на апеляційну скаргу та інші процесуальні документи, а відтак, ОСОБА_3 має можливість висловлювати свої доводи та заперечення щодо позовних вимог через адвоката, правничою допомогою якої він користується.

Наданими відповідачем доказами підтверджується його перебування безпосередньо в зоні бойових дій у період з 25 серпня 2025 року по 14 вересня 2025 року, однак будь-яких доказів того, що відповідач на час постановлення оскаржуваної ухвали суду про зупинення провадження у справі, тобто станом на 27 березня 2026 року, перебував безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій матеріали справи не містять.

Таким чином, відповідач не позбавлений в тому числі безпосередньо брати участь в судових засіданнях у режимі відео конференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Зазначені обставини свідчать про відсутність об`єктивних перешкод для реалізації ним своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків при вирішення питання щодо визначення місця проживання його малолітньої дитини. Систематичне подання до суду процесуальних документів, в тому числі і через представника підтверджують об`єктивну можливість участі відповідача у розгляді справи та свідчать про відсутність обставин, які перешкоджають реалізації ним права на справедливий судовий розгляд.

Таким чином, відсутні достатні підстави для зупинення провадження у справі про визначення місця проживання дитини, оскільки зупинення провадження у справі за таких обставин, не узгоджується із завданням цивільного судочинства на своєчасний розгляд справи, суперечить принципу верховенства права та не відповідає найкращим інтересам дитини.

Зупиняючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції у достатній мірі не оцінив баланс конкуруючих інтересів сторін, не врахував пріоритет найкращих інтересів дитини при розгляді справи щодо визначення її місця проживання, дійшовши передчасного висновку про необхідність зупинення провадження у справі, розгляд якої стосується забезпечення права дитини, до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування ухвали Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 379, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 – задовольнити.

Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 27 березня 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 31 серпня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.