Постанова від 30 серпня 2026 р. у справі №337/6823/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 31.08.2026 Справа № 337/6823/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1983/26 Головуючий у 1-й інстанції: Котляр А.М.

Є.У.№337/6823/25 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31серпня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Мінгазова Р.В.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року АТ КБ «Акцент-Банк» звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 20 201,41 грн. та відшкодування судових витрат.

В обґрунтування зазначав, що 10.09.2020 ОСОБА_1 уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір A34ZCT155101018216 про надання кредиту у розмірі 19 400 грн. строком на 40 місяців (тобто до 09.01.2024 року) зі сплатою процентів у розмірі 50.00% щорічно.

Станом на 17.12.2025 заборгованість ОСОБА_1 за даним кредитним договором становить 20 201,41 грн., із яких: 12 500, 94 грн. – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 7 700,47 грн. – загальний залишок заборгованості за процентами.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент Банк» заборгованість за кредитним договором від 10.09.2020 року в сумі 20 201,41 грн., судовий збір в сумі 2 422,40 грн., а всього стягнуто 22 623,81 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що між сторонами склалися кредитні правовідносини, відповідачка взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту належним чином не виконала, а тому вся сума заборгованості, розмір якої підтверджується належними і допустимими доказами, підлягає стягненню на користь кредитора.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона не підписувала договір з банком. Меморіальний ордер не підтверджує перерахування їй грошових коштів. Документи підписані нею за допомогою електронного підпису не доказують ознайомлення її з договором та підписання документів. У виписці за кредитом, немає доказів видачі їй кредитних коштів.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «А-Банк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін як законне та обґрунтоване. Зазначає, що відповідачка погодилась з умовами та правилами надання банківських послуг, підписала паспорт споживчого кредиту, в якому були зазначені всі умови кредитування, включаючи розмір відсотків. Договір був підписаний електронним цифровим підписом. Розмір заборгованості підтверджується належними і допустимими доказами.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 1-4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.09.2020 ОСОБА_1 уклала з АТ «А-Банк» кредитний договір A34ZCT155101018216 про надання кредиту у розмірі 19 400.00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 09.09.2023) зі сплатою процентів у розмірі 50.00% щорічно.

У відповідності до п. п. 3-8 Кредитного договору (Заяви клієнта, далі кредитний договір), сума кредиту 19 400.00 грн., мета кредиту придбання товару, процентна ставка 50% на рік, розмір щомісячного платежу 1056,12 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 17.12.2025 заборгованість Відповідача за даним кредитним Договором становить 20 201.41 грн., із яких: 12 500,94 грн. – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 7 700,47 грн. – загальний залишок заборгованості за процентами.

Договір був укладений шляхом підписання ОСОБА_1 заяви клієнта, послуга «швидка готівка», 10.09.2020 о 15:23 простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 (зворот а.с.7). Також ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (зворот а.с.15).

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведений факт укладення кредитного договору, є неспроможними.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.

У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами (частина перша статті 13 Закону України «Про споживче кредитування»).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як установлено судом першої інстанції, 10.09.2020 між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір A34ZCT155101018216 про надання кредиту у розмірі 19 400.00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 09.09.2023) зі сплатою процентів у розмірі 50.00% щорічно.

У відповідності до п. п. 3-8 Кредитного договору (Заяви клієнта, далі кредитний договір), сума кредиту 19 400.00 грн., мета кредиту придбання товару, процентна ставка 50% на рік, розмір щомісячного платежу 1056,12 грн.

Договір був укладений шляхом підписання ОСОБА_1 заяви клієнта, послуга «швидка готівка», 10.09.2020 о 15:23 простим електронним підписом за ідентифікатором НОМЕР_1 (зворот а.с.7). Також ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку, паспорт споживчого кредиту (зворот а.с.15).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем укладання кредитного договору A34ZCT155101018216 від 10.09.2020 між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позичальниця не була ознайомлена з умовами кредитування є неспроможними, оскільки всі суттєві умови договору викладені в заяві клієнта від 10.09.2020, підписаній останнім простим електронним підписом.

Відповідачка активно користувалась кредитними коштами, періодично вносила щомісячні платежі на поповнення рахунку, що підтверджується випискою по її картці, відтак доводи апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність розміру заборгованості є також неспроможними.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У постанові Верховного Суду від 9.01.2020 у справі № 643/5521/19 зазначено, що: в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після спливу чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як зазначено вище, 10.09.2020 між АТ «А-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір A34ZCT155101018216 про надання кредиту у розмірі 19 400.00 грн. строком на 36 місяців (тобто до 09.09.2023) зі сплатою процентів у розмірі 50.00% щорічно.

У відповідності до п. п. 3-8 Кредитного договору (Заяви клієнта, далі кредитний договір), сума кредиту 19 400.00 грн., мета кредиту придбання товару, процентна ставка 50% на рік, розмір щомісячного платежу 1056,12 грн.

На аркуші справи 36 міститься меморіальний ордер №TR151548665.23235.69650 від 10.09.2020 про видачу відповідачці кредиту згідно договору A34ZCT155101018216 від 10.09.2020 у сумі 19 400 грн.

Згідно розрахунку заборгованості, станом на 17.12.2025 заборгованість Відповідача за даним кредитним Договором становить 20 201.41 грн., із яких: 12 500,94 грн. – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту); 7 700,47 грн. – загальний залишок заборгованості за процентами.

Суд першої інстанції, визначаючи розмір заборгованості за відсотками, не звернув уваги на те, що за умовами кредитного договору строк кредитування становив 36 місяців, а отже по закінченню строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Натомість, Банк продовжував нараховувати відсотки до 21.12.2023, тобто продовж ще чотирьох місяців після закінчення строку кредитування

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункт 1-4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Враховуючи часткову сплату відповідачкою заборгованості за кредитним договором, залишок заборгованості (з 10.09.2020 по 10.09.2023) становить 19 853,80 грн., із яких: 12 500,94 грн. - загальний залишок заборгованості за наданим кредитом; 7 342,86 грн. - загальний залишок заборгованості за процентами, нарахованими станом на 10.09.2023.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками, нарахованими після 20.09.2023 підлягає скасуванню з ухваленням нового – про відмову у задоволенні позову, а в частині визначення загального розміру заборгованості рішення суду першої інстанції підлягає зміні. З відповідачки на користь Банку підлягають стягненню 19853, 80 грн. заборгованості, із яких : 12 500,94 грн. – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом; 7 342,86 грн. – загальний залишок заборгованості за процентами, нарахованими станом на 10.09.2023.

За положеннями ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Приймаючи до уваги скасування рішення суду в частині стягнення заборгованості за відсотками з урахуванням вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України підлягає зміні рішення в частині стягнутих судових витрат, а саме: судового збору шляхом його зменшення з 2422,40 грн. до 2379,51 грн..

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 80,40 грн..

На підстав ч.10 ст. 141 ЦПК України з урахуванням принципу взаємозаліку з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає різниця компенсації зі сплати судового збору пропорційно частці задоволених вимог у розмірі 2 342 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року у цій справі в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованості за відсотками, нарахованими після 20.09.2023 за кредитним договором A34ZCT155101018216 від 10.09.2020, скасувати.

У задоволенні позову в цій частині відмовити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2026 року у цій справі в іншій частині змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент банк» заборгованості за кредитним договором A34ZCT155101018216 від 10.09.2020, що складає 19 853,80 грн., із яких: 12 500,94 грн. (дванадцять тисяч п`ятьом гривень 94 коп.) – загальний залишок заборгованості за наданим кредитом; 7 342,86 грн. (сім тисяч триста сорок дві гривні 86 коп. ) – загальний залишок заборгованості за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент банк» компенсацію судових витрат у сумі 2 342 грн. (дві тисячі триста сорок дві гривні)

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуюча: І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

Р.В. Мінгазов